Текст книги "Північне сяйво"

Автор книги: Филип Пулман

сообщить о нарушении

Текущая страница: 23 (всего у книги 23 страниц)

– Про що ти?

– Пил. Він збирається знайти джерело Пилу та знищити його, так?

– Так він сказав.

– І Облаткове братство, і Церква, і Больвангар, і пані Кольтер, і всі інші – вони хотіли зруйнувати його, так?

– Так… Чи припинити його дію на людей… А що?

– Якщо всі вони вважають Пил злом, він може бути добром.

Вона мовчала. В її грудях зароджувалося захоплення. Пантелеймон вів далі:

– Ми чули, що всі вони говорять про Пил, і всі його так бояться, і знаєш що? Ми вірили їм, навіть коли бачили, що їхні дії огидні, нелюдяні та неправильні… Ми також вважали Пил злом, тому що вони дорослі і вони так казали. А якщо це не так? Якщо…

Вона продовжила задихаючись:

– Так! Якщо це справді добро…

Вона поглянула на нього й побачила, що його зелені очі палають від захвату. В неї запаморочилася голова, ніби весь світ перевернувся.

Якщо Пил був добром… якщо він був бажаним, жаданим та благословенним…

– Ми також будемо його шукати, Пане! – сказала вона.

Саме це він і хотів почути.

– Ми зможемо дістатися до нього раніше, ніж він, – продовжував він, – і…

Вони замовкли, усвідомлюючи надзвичайну складність завдання. Ліра подивилася в сяюче небо. Вона розуміла, якими маленькими вони були, вона та її деймон, у порівнянні з величчю та простором всесвіту, і як мало вони знали в порівнянні з безоднею таємниць над ними.

– Ми зможемо, – наполягав Пантелеймон. – Ми пройшли весь цей шлях, так? Ми зможемо зробити це.

– Ми будемо самі. Йорик Бернісон не зможе піти за нами і допомогти нам. Цього не зможуть зробити ні Фардер Корам, ні Серафіна Пеккала, ні Лі Скоресбі, ні будь-хто інший.

– Тоді лише ми самі. Немає значення. В будь-якому разі ми не самі, не такі, як…

Вона знала, що він мав на увазі: не такі, як Тоні Макаріос, не такі, як ті бідолашні відірвані деймони в Больвангарі; ми все ще одне єдине створіння, ми обоє є одним цілим.

– І в нас є алетіометр, – додала вона. – Так. Я впевнена, що ми мусимо це зробити, Пане. Ми підемо туди, нагору, і будемо шукати Пил, і коли ми знайдемо його, ми знатимемо, що робити.

Тіло Роджера нерухомо лежало в неї на руках. Вона обережно поклала його на землю.

– І ми це зробимо, – закінчила вона.

Вона озирнулася. За ними залишався біль, смерть та страх; попереду були сумніви, небезпека, незбагненні таємниці. Але вони не були самотніми.

Отже, Ліра та її деймон відвернулися від світу, в якому народилися, поглянули на сонце перед ними та ступили в небеса.

Кінець книги першої