Текст книги "Доводи розсудку"

Автор книги: Джейн Остин

сообщить о нарушении

Текущая страница: 12 (всего у книги 14 страниц)

– Люба місіс Сміт, ваше джерело не є вірогідним. Хоч би які наміри мав містер Елліот щодо мене, вони ніяк не пояснюють праці, якої він собі завдав для примирення з моїм батьком. Усе це було ще до мого приїзду до Бата. Я застала їх у найдружніших стосунках, коли приїхала сюди.

– Я знаю. Я дуже добре все це знаю, але…

– Повірте, місіс Сміт, від такого джерела навряд чи можна почерпнути відомості, яким варто довіряти. Факти й думки, які узнаєш далеко не з перших джерел, перекручуються то нерозумом однієї особи, то необізнаністю іншої, і в них небагато залишається від істини.

– Дайте ж мені сказати! Ви самі будете судити, чи є мої відомості вірогідними, коли я розповім про подробиці, які ви самі наразі можете підтвердити чи заперечити. Ніхто й не каже, що ви були найпершою причиною його примирення з вашим батьком. Він дійсно побачив вас ще до того, як приїхав до Бата, і ви йому дуже сподобались, але він тоді ще не знав, хто ви. Принаймні так каже оповідач. Чи це правда? Чи він бачив вас минулого літа чи осені «десь на заході», кажучи його словами, ще не знаючи, що це були ви?

– Так, бачив. Поки що все вірно. У Лаймі. Мені тоді трапилося бути в Лаймі.

– Ну так от, – з тріумфуванням продовжувала місіс Сміт. – Віддайте ж належне моїй подрузі: перша частина її розповіді підтвердилась. Отже, він побачив вас у Лаймі, і ви йому так сподобалися, що він був вельми щасливим знову зустріти вас на Кемден-плейс, уже як міс Енн Елліот, і з тієї хвилини, без сумніву, в нього з'явилася ще одна причина там бувати. Але раніше була інша причина, про яку я вам зараз і розповім. Якщо в моїй розповіді вам щось здасться невірним чи неправдоподібним, зупиніть мене. За моїми відомостями, подруга вашої сестри, дама, яка живе нині з вами та про яку ви мені якось згадували, приїхала до Бата з міс Елліот і сером Волтером ще у вересні (тобто коли вони самі вперше тут з'явились); вона й дотепер живе з ними; це розумна, вкрадлива жінка, гарна на вроду, бідна й уміє увійти в довіру, її становище й поведінка наводять усіх знайомих сера Волтера на думку, що вона вирішила стати леді Елліот, і всіх дивує, що міс Елліот не помічає небезпеки.

Тут місіс Сміт помовчала хвилинку, але Енн було нічого сказати, і вона продовжувала:

– Так здавалось усім, хто знав вашу родину, ще до того, як ви приїхали; і полковник Волліз достатньо часто бачився з вашим батьком, аби це помітити, хоч він тоді й не відвідував їх на Кемден-плейс; але з поваги до містера Елліота він стежив за тим, що відбувалось у вашій родині, і, коли містер Елліот приїхав до Бата за кілька днів до Різдва, полковник Волліз розповів йому, про що все завзятіше твердять люди і що він сам думає з цього приводу. Тут я хочу звернути увагу, що на той час думка містера Елліота про звання баронета вельми змінилася. Тепер він зовсім по-іншому дивиться на все, що стосується споріднення. Давно вже маючи куди більше грошей, ніж він був би спроможний витратити, щоб задовольнити свою жадібність і всі свої примхи, він поступово навчився пов'язувати своє щастя з титулом, який має успадкувати. Мені так здавалося ще до припинення нашого знайомства, а тепер я в цьому твердо впевнена. Він не може примиритися з думкою, що так і не стане сером Вільямом. А тому ви й самі можете здогадатися, що новина, повідомлена йому другом, його не порадувала, і можете собі уявити, що було далі: він вирішив якомога скоріше поїхати до Бата, затриматися там на деякий час, поновити зупинене знайомство й налагодити такі взаємини з родиною, які дозволили б йому переконатися в розмірах небезпеки, і, якщо вона опиниться великою, розладнати плани цієї особи. Обоє друзів вирішили, що це єдиний вихід, і полковник Волліз обіцяв допомагати другові всім, чим він тільки зможе. Він збирався відрекомендуватись, і місіс Волліз збиралася відрекомендуватись, і всі збиралися відрекомендуватись. Згідно з цим планом, містер Елліот повернувся; просив пробачення; його пробачили, як ви знаєте, і знову прийняли до сімейного кола. Він рішуче заповзявся спостерігати за сером Волтером і місіс Клей, і до вашого приїзду до Бата це було його єдиною метою. Він не упускав жодної нагоди бувати разом з ними, заступав їм дорогу, з'являвся несподівано; а втім, докладно розповідати немає потреби. Ви можете уявити, на що здатна спритна людина, та й самі можете згадати, як він поводився.

– Так, – сказала Енн, – ви не розповіли нічого, про що я не знала або не здогадувалась. Дізнаватись про чиюсь підступність завжди огидно. Хитрування себелюбності й двоєдушності не можуть не викликати відразу, але я не почула нічого, що б мене здивувало. Я знаю тих, хто був би вражений, побачивши містера Елліота з такого боку, кому було б важко в усе це повірити, але сама я завжди щось підозрювала. Мені завжди здавалося, що за його вчинками ховаються якісь таємні причини. Мені хотілось би знати його теперішню думку про ймовірність події, якої він так боявся. Чи він вважає, що небезпека зменшилась?

– Наскільки я розумію, зменшилась, – відповіла місіс Сміт. – Він думає, що місіс Клей його боїться, зрозумівши, що він її наскрізь бачить, і не наважується при ньому поводитися так, як поводиться за його відсутності. Але оскільки йому іноді доводиться бути відсутнім, для мене загадка, що він настільки впевнений у своєму успіху при тому, що вона має такий вплив на сера Волтера. У місіс Волліз з'явилася кумедна ідея, про яку розповіла мені доглядальниця, що до шлюбного контракту, коли ви з містером Елліотом одружитесь, нібито внесуть умову, за якої ваш батько не вправі одружитися з місіс Клей. План справді гідний місіс Волліз! Але моя розумна подруга няня Рук бачить усю його безглуздість. «Ні, мем, можете не сумніватись, – сказала вона мені, – що цей шлюб не буде перешкодою, якщо сер Волтер захоче ще з кимсь одружитись». Але, по правді кажучи, я не думаю, щоб няня в глибині душі була запеклою супротивницею другого шлюбу сера Волтера. Самі розумієте, їй слід би захищати материнство, і (від себе ж нікуди не подінешся), хто знає, чи не відвідують її мрії про те, як вона буде за рекомендацією місіс Волліз приймати пологи в нової леді Елліот?

– Я дуже рада, що про все це дізналася, – сказала Енн, трохи подумавши. – Мені буде важче миритися з його товариством, зате тепер я краще знатиму, що робити. Тепер я знатиму, як мені з ним поводитись. Безперечно, містер Елліот – хитрий, суєтний світський лицемір, який у всіх своїх вчинках керується лише себелюбністю.

Розмова про містера Елліота, однак, ще не закінчилася. Місіс Сміт відхилилася від первісної теми, і Енн, заклопотана інтересами своєї родини, забула, що могло ховатися за натяками її співрозмовниці, але тепер місіс Сміт почала їх пояснювати. Енн уважно вислухала розповідь, яка, мабуть, і не зовсім виправдовувала гарячковості місіс Сміт, але принаймні містила переконливі свідчення його нечутливості й невдячності.

Енн дізналася, що дружба містера Сміта з містером Елліотом тривала й після одруження останнього, вони, як і досі, були нерозлучними, і містер Елліот утягував друга в непосильні витрати. Місіс Сміт ніяк не хотіла вважати й себе винуватою, і ще з більшою неохотою вона визнавала деяку провину у своєму чоловіку; проте Енн дійшла висновку, що вони завжди жили невідповідно до своїх достатків і вели разом наймарнотратніше життя. З розповіді дружини вона зрозуміла, що містер Сміт був людиною чутливою, поступливою, легковажною і простою; він був куди більш добродушним, ніж його друг, і зовсім на нього не схожим, а той попихав його й, мабуть, зневажав. Містер Елліот, заживши з усією пишнотою після одруження, був схильний ні в чому собі не відмовляти, не принижуючи, проте, своєї гідності (тому що при всій своїй себелюбності він став обачним), і, забагатівши саме тоді, коли його друг збіднів, він зовсім не піклувався про достатки свого друга, а, навпаки, втягував його у витрати, які могли скінчитися лише розоренням. Так Сміти й розорилися.

Її чоловік помер вчасно, так і не дізнавшись про всю правду. Їм і раніше доводилося залізати в борги й випробовувати дружбу своїх друзів, вони вже мали нагоду впевнитися, що дружбу містера Елліота не слід випробовувати, але тільки після смерті містера Сміта з'ясувалось, як розладналися їхні справи. Довіряючи містерові Елліоту, що робить більше честі його серцю, ніж розуму, містер Сміт призначив його своїм душоприказником; але містер Елліот відмовився виконувати його останню волю, завдаючи й без того нещасній удові таких страждань, про які неможливо було розповідати без гіркоти й слухати без гніву.

Енн показали листи містера Елліота, написані з цієї нагоди, у відповідь на прохання місіс Сміт, і з усіх було видно його тверду рішучість не обтяжувати себе марними турботами, й за холодною поштивістю прозирала безсердечна байдужість до всіх бід, які через його поведінку можуть випасти на долю місіс Сміт. То була жахлива картина невдячності й байдужості; і деякі слова наводили Енн на думку, що й неприхований кричущий злочин не був би страхітливішим, їй багато чого довелося вислухати: про всі останні неприємні зустрічі й безкінечні нещастя, про все, на що вона попереду лише натякнула, місіс Сміт нарешті дозволила собі розповісти з усіма подробицями. Енн добре зрозуміла, яке полегшення відчула її подруга, відкрившись перед нею, і могла лише дивуватись її повсякчасному спокою.

Одна обставина особливо засмучувала місіс Сміт. У неї були всі підстави вважати, що частину майна її чоловіка в Вест-Індії, конфісковану багато років тому, можна було б повернути, якщо вжити належних заходів; і, хоч це майно було невеликим, воно надало б їй змогу жити заможно. Але ніхто не хотів за це братися. Містер Елліот не бажав себе обтяжувати, а сама вона не могла нічого зробити через стан свого здоров'я й нестачу грошей, які дозволили б їй звернутися до сторонньої допомоги. Рідних, які б допомогли їй порадою, у неї не було, і їй нічим було заплатити адвокату. Усе це обтяжувало її і без того скрутне становище. Для неї було мукою думати про те, що вона могла б жити в кращих умовах, якщо тільки вчасно поклопотатися де слід, і боятись, що зволікання може виявитися непоправним.

Саме тому місіс Сміт сподівалася на допомогу Енн, яка була в гарних стосунках із містером Елліотом. Вона вже було заздалегідь готувалася втратити подругу, яка вийде за містера Елліота, але, зрозумівши, що навряд чи той буде намагатись їх розлучити, якщо він навіть не знає, що вона в Баті, їй одразу ж спало на думку, що можна буде використовувати вплив жінки, яку він кохає, наскільки дозволять деякі відомі їй риси характеру містера Елліота, і відразу ж узялася за справу. Але як тільки Енн сказала, що заручин не буде, все змінилося; проте, помилившись у своїх сподіваннях, вона вже не могла відмовити собі в приємності розповісти всю правду про містера Елліота.

Прослухавши цю докладну оповідь про характер і вчинки містера Елліота, Енн не могла не здивуватися, що місіс Сміт на початку розмови висловлювала про нього зовсім іншу думку. Адже вона так завзято його вихваляла!

– Моя люба, – відповіла місіс Сміт. – У мене не було іншого виходу. Я вважала, що ваш шлюб є вирішеною справою, і, хоча він поки що не освідчувався, для мене він був усе одно що ваш чоловік, і я не могла казати про нього правду. Серце моє кров'ю обкипало, коли я казала вам про щастя, але ж він і справді розумний; він і справді приємний; а з такою жінкою, як ви, він би ще міг виправитися. З першою своєю дружиною він поводився погано. Вони обоє були нещасні. Але вона була нечемна й легковажна і не могла викликати в нього поваги, і він її ніколи не кохав. Я сподівалася, що з вами він буде поводитися краще.

Уявивши собі, що вона могла б стати його дружиною, Енн здригнулася при думці про нещастя, до яких це могло би призвести. А раптом леді Рассел вдалося б її переконати! З часом вона б знала правду, але було б надто пізно!

Вона прагнула зняти полуду з очей леді Рассел; і на завершення цієї важливої наради, яка тривала майже цілий ранок, Енн узяла в місіс Сміт дозвіл усе розповісти своїй подрузі про горе, якого їй завдав містер Елліот.

Розділ XXII

Енн пішла додому обміркувати все, що почула. Після такої розмови лише одне її тішило. Вона більше не відчувала симпатії до містера Елліота. Він був цілковита протилежність капітанові Вентворту зі своєю непрошеною нав'язливістю; і зло, яке він їй учора заподіяв своєю уважністю, і непоправну шкоду, якої він міг би їй завдати, вона бачила тепер з усією немилосердністю. З жалем до нього було покінчено. Але тільки це одне її тішило. І в теперішньому, і в майбутньому її багато що лякало. Їй завдавали смутку те розчарування й біль, яких мала зазнати леді Рассел, приниження, що витало над батьком і сестрою; і вона мучилася, передбачаючи стільки бід і не знаючи, як їх відвернути. Вона була вдячна долі за те, що хоч сама дізналася, ким є насправді містер Елліот. Вона ніколи не вважала, що гідна нагороди за те, що не забула свою нещасну подругу, і ось вона, справді, – нагорода! Місіс Сміт розповіла їй те, чого ніхто інший не міг би розповісти. Чи треба поділитися своїм знанням з усією родиною? Безглузде запитання. Треба поговорити з леді Рассел, усе їй розповісти, порадитися з нею і, зробивши все, що вона в змозі зробити, запастися терпінням і чекати наслідків; але їй доведеться важче за все бути терплячою якраз у тому, про що не дізнається й сама леді Рассел, бо головні побоювання й тривоги будуть таємницею і для неї.

Повернувшись додому, Енн виявила, що, як і збиралась, уникнула товариства містера Елліота; що вранці він зробив їм тривалий візит, але ледве вона встигла себе поздоровити й зітхнути з полегшенням, почула, що він знову прийде ввечері.

– Я й на думці не мала його запрошувати, – сказала Елізабет з удаваною недбалістю, – але він так напрошувався. Принаймні так каже місіс Клей.

– Так, так, він саме напрошувався. Ніколи в житті не бачила, щоб так набивалися в гості. Мені навіть було його шкода, тому що, здається, ваша непохитна сестра, міс Енн, схильна до жорстокості.

– Ох, – вигукнула Елізабет, – мені не звикати до залицяння й натяків різних джентльменів. Але коли я побачила, як він засмутився, не заставши вдома мого батька, я відразу ж йому поступилася, бо не можу ж я позбавити їх можливості бачитись. Адже їм так подобається проводити час разом. Обидва такі добрі один до одного; і містер Елліот дивиться на батька з такою повагою.

– Яка насолода бачити їх разом! – вигукнула місіс Клей, не наважуючись, однак, подивитись у бік Енн. – Зовсім як батько й син! Люба міс Елліот, чи дозволите ви мені так висловитись?

– Ах, я нікому й ніяк не забороняю висловлюватись! Якщо у вас з'являються такі думки! Але, можу вас запевнити, я ніколи не помічала, щоб містер Елліот був до мене уважнішим, ніж інші чоловіки!

– Люба міс Елліот! – вигукнула місіс Клей, підводячи вгору руки й очі, а решту здивування занурюючи в багатозначне мовчання.

– Люба Пенелопо, не треба так за нього вболівати. Ви ж знаєте, що я його запросила. Я відіслала його з посмішкою. Коли дізналася, що він і справді збирається завтра на цілий день до своїх друзів до Торнберрі-парку, я зглянулася на нього.

Енн захоплювалася блискучою грою місіс Клей, яка вміла показати, що вона з нетерпінням чекає ту саму людину, яка безперестанку заступає їй дорогу. Місіс Клей, без сумніву, було огидно бачити містера Елліота, однак вона вміла удати, нібито сяє від задоволення; буцімто збиралася цілком присвятити себе серові Волтеру.

Енн теж було вельми неприємно бачити, як містер Елліот заходив до кімнати; з мукою чекала вона, що ось він підійде й заговорить з нею. Вона й раніше здогадувалася, що не завжди він щирий, а тепер вбачала нещирість у кожному його слові. Його уважність і поштивість до сера Волтера викликала в Енн відразу, коли згадувала його попередні далеко не прихильні відгуки; а коли думала, як жорстоко він обійшовся з місіс Сміт, його посмішки й люб'язності здавалися їй нестерпними.

Вона не хотіла занадто різкою зміною в поводженні викликати його докори. Вона прагнула уникнути розпитувань і пояснень; але мала намір виявити йому стільки холодності, скільки дозволяли їхні родинні стосунки, і якомога непомітніше звести нанівець ту непотрібну невимушеність, якої він умів добитись. І тому вона трималася більш стримано й холодно, ніж учора.

Він бажав знову примусити її цікавитися, де й хто йому про неї розповідав; він хотів, щоб вона удостоїла його розпитуваннями, але чари розвіялися. Він бачив, що цікавість його скромної кузини могли збудити хіба що пожвавлення й тіснота вчорашньої концертної зали. Принаймні розумів, що тепер немає рації намагатися викликати в неї інтерес тими прийомами, які він дозволяв собі лише через надто наполегливі домагання інших. Не здогадався умовчати саме про те, що одразу ж нагадало їй найнепростиміші його вчинки.

Не без приємності дізналася вона, що він дійсно вранці покине Бат, виїде спозарана й повернеться не раніше, ніж через два дні. Увечері одразу ж після приїзду його вже запросили на Кемден-плейс; але хоч із четверга до суботи його не буде. Досить і того, що Енн доводиться бачити місіс Клей, а ось терпіти ще одного лицеміра, і більш фальшивого, – це для неї вже занадто. Було принизливо думати про довірливе невідання батька й Елізабет, чекати розчарувань, яких їм доведеться зазнати! Порівняно з цим себелюбність місіс Клей вже не здавалась Енн такою огидною, і вона б навіть примирилася з цим шлюбом і всіма його жахливими наслідками, аби тільки позбутися далеко хитрішого удавальника містера Елліота.

Вона вирішила піти в п'ятницю спозарана до леді Рассел і все їй розповісти; і вирушила б одразу після сніданку, якби місіс Клей, люб'язно звільняючи Елізабет од якогось клопоту, теж не збиралася кудись. Тож Енн довелося почекати, щоб раптом не виявилося, що їм по дорозі. Тому, лише впевнившись, що місіс Клей нарешті вийшла, вона повела мову про свій намір провести ранок на Ріверз-стрит.

– От і гаразд, – сказала Елізабет. – Мені нічого передати леді Рассел, окрім привіту. Хоча ні, віддай їй ту нудну книжку, яку вона дала мені почитати, і скажи, що я прочитала її від палітурки до палітурки. Вона що, гадає, нібито я мушу і день і ніч гнути спину над новими віршами й історичними працями? Вона хоч кого замучить новинками. Ти їй не кажи, та мені здається, що вчора ввечері сукня на ній була просто потворна. Ні, я була кращої думки про її смак. На концерті мені було за неї соромно. А як вона вимушено трималася! Ніби аршин проковтнула! Обов'язково передай їй од мене найніжніший привіт.

– І від мене, – додав сер Волтер. – І скажи, що невдовзі і я до неї завітаю. Зроблю візит ввічливості. А втім, тільки картку залишу. Не варто наносити ранкові візити дамі в її роки, яка так нехтує своєю зовнішністю. Їй слід хоч би рум'янитись. Принаймні не соромно на людях з'являтися. Коли я востаннє під'їхав до її дому – завіси одразу же спустили.

Поки батько ще говорив, у двері постукали. Хто б це міг бути? Пам'ятаючи, що містер Елліот може з'явитись у будь-який час, Енн очікувала б побачити його, коли б не знала, що він за сім миль від Кемден-плейс. Після звичайної затримки пролунали кроки, і «містера й місіс Чарлз Мазгроув» завели до вітальні.

Здивування було більшим за всі інші почуття, викликані їхнім несподіваним візитом; але Енн була дуже рада їх бачити; інші ж не настільки засмутилися, щоб удати, нібито теж раді; а після того, як виявилося, що їхні найближчі рідні й не думають про те, щоб знайти притулок у їхньому домі, сер Волтер і Елізабет були спроможні прийняти їх зі щирою гостинністю. Вони приїхали до Бата на декілька днів разом із місіс Мазгроув і зупинились у готелі. Усе це незабаром з'ясувалось, але доки сер Волтер і Елізабет не повели Мері до іншої вітальні, щоб насолодитися її захопленням, Енн не могла витягти з Чарлза ані зрозумілої відповіді про мету їхнього приїзду, ані пояснення деяким посмішкам і натякам Мері на одну делікатну обставину, так само як розповіді про те, хто ще з ними приїхав до Бата.

Нарешті вона дізналася, що, окрім них, до Бата приїхали також місіс Мазгроув, Генрієтта й капітан Гарвіл. Чарлз подав їй докладний звіт, і вона легко уявила, як усе відбулося. Спершу капітан Гарвіл вирішив їхати до Бата у справі, він заговорив про свій намір ще минулого тижня; і Чарлз, якому нічого було робити, бо мисливський сезон уже закрився, і місіс Гарвіл, здавалось, вельми схвалила цей план; проте Мері не хотіла й слухати, щоб її залишали одну, засмучувалась і сердилась, і кілька днів було й шкода думати про поїздку. Тоді за справу взялися батько й мати. Виявилося, що в матері в Баті є давні друзі, яких їй захотілося побачити; і в Генрієтти з'явилася чудова нагода поїхати з нею й купити весільні сукні для себе й сестри; а поряд із місіс Мазгроув і капітанові Гарвілу було спокійніше; Чарлза й Мері, на загальну втіху, теж прийняли до компанії. Вони прибули напередодні пізно ввечері. Місіс Гарвіл, її діти й капітан Бенвік залишилися разом із містером Мазгроувом і Луїзою в Апперкроссі.

Енн дивувало тільки те, що вже говорили про купівлю весільної сукні Генрієтті. Їй здавалося, що близькому шлюбові будуть перешкоджати меркантильні розрахунки; та від Чарлза вона дізналася, що зовсім нещодавно (вже після того, як Мері до неї писала), якийсь друг Чарлза Гейтера виклопотав для нього на час чужу парафію, і завдяки цьому й майже цілковитій упевненості, що в недалекому майбутньому можна розраховувати на більш надійний прибуток, обидва сімейства зглянулися на бажання молодих людей, і через кілька місяців, мало не в той день, як і в Луїзи, було призначено їхнє весілля.

– І яка гарна парафія, – додав Чарлз, – усього лише за двадцять п'ять миль від Апперкросса, в Дорсетширі. Місця просто чудові. Навкруги одні з найкращих заповідних лісів королівства й три найбільші маєтки дбайливих і люб'язних господарів; і принаймні до двох із них у Чарлза Гейтера будуть рекомендаційні листи. Тільки навряд чи він оцінить, – зазначив Чарлз, – на жаль, він не дуже полюбляє полювати.

– Я дуже рада, – вигукнула Енн, – дуже рада, що все так добре влаштувалось. Обидві сестри заслуговують щасливої долі, вони завжди були такими дружними, і добре, що мрії й сподівання однієї не захмарюють майбутнього іншої, що вони обидві знайшли своє щастя. Гадаю, батько й мати від щирого серця раді за обох.

– О, так! Татонько не від того, щоб джентльмени були заможнішими, але інших вад він у них не вбачає. Ви й самі розумієте, йому треба викласти гроші обом дочкам одразу. Я, звичайно, не хочу сказати, що вони не мають на це права. Нехай одержать свою дочірню частку. А для мене він завжди залишиться люблячим і щедрим батьком. Щоправда, Мері не схвалює вибору Генрієтти. Ви ж знаєте, вона його ніколи не схвалювала. Але вона несправедлива до Чарлза й забуває про Вінтроп. Ніяк їй не втлумачу, які це цінні землі. Як на тепер, це дуже вдалий шлюб. А мені Чарлз Гейтер завжди подобавсь, і я ніколи не зміню свою думку.

– Містер і місіс Мазгроув – прекрасні батьки, – вигукнула Енн, – які вони тепер, мабуть, щасливі! Вони, безсумнівно, усе роблять для щастя дочок. Яке благословення – залежати від їхньої доброї волі! Ваші батько й мати, здається, цілковито позбавлені зарозумілості, яка часто веде до біди і молодих, і старих. Луїза, я сподіваюсь, цілком одужала?

Він відповів не без вагань:

– Гадаю, так. Вона одужала. Але змінилась. Уже не бігає, не стрибає, не скаче, не регоче. Зовсім іншою стала. Грюкнеш ненароком дверима, і вона тремтить, нібито молоденька гагара на воді, а Бенвік увесь час сидить поруч і читає їй вірші або шепоче на вушко з ранку до вечора.

Енн мимоволі розсміялась.

– Це, звичайно, не зовсім тобі до смаку, – сказала вона. – Проте, на мою думку, він приємна людина.

– Авжеж. Ніхто й не сумнівається. Сподіваюся, ти не думаєш, що я селюк неотесаний і хочу, щоб усі були такими, як я? Я вельми високо ставлю Бенвіка; якщо його розворушити, він багато чого розкаже. Читання не завдало йому ніякої шкоди, адже він уміє битися не гірше, ніж читати. Він – хоробрий хлопець. Минулого понеділка я з ним ближче спізнався. Ми весь ранок чудово змагалися, полюючи на щурів у клуні мого батечка; і він був такий спритний, що я тепер іще більше його шаную.

Тут їхня розмова урвалася, тому що виявилося необхідним, аби Чарлз, як і інші, віддав належне дзеркалам і фарфору; але Енн уже достатньо дізналася про нинішній стан речей у Апперкроссі й була задоволена. І, хоч, радіючи, вона зітхала, у її зітханні не було лихих заздрощів. Вона б, звичайно, не відмовилася від щасливішої долі, але зовсім не бажала сестрам менше щастя.

Цей візит для всіх минав досить приємно. Мері була в чудовому настрої, радіючи загальній веселості й зміні місця, і такою була задоволеною подорожжю у свекрушиній кареті, запряженій четвернею коней, і своєю повною незалежністю від Кемден-плейс, що була схильною захоплюватися всім, як належить, із готовністю осягти розумом усі переваги їхнього дому, про які їй докладно розповідали. Але куди більше розповідей батька й сестри її переконало розкішне убрання віталень.

Елізабет відчувала якийсь час найнепідробніші страждання. Вона розуміла, що треба запросити місіс Мазгроув і всіх її супутників пообідати з ними, але не могла примиритися з тим, що під час обіду зміна в обставинах, скорочення штатів прислуги викриються тим, хто завжди ставився з благоговінням до Елліотів з Келлінча. Суєтність боролася зі звичаєм, і суєтність перемогла. Елізабет одразу ж заспокоїлася. Ось якими доказами запевняла вона себе в своїй правоті: «Старомодні дурниці, сільська хлібосольність; ми не прихильники званих обідів; їх майже ніхто в Баті не дає; леді Алісія ніколи їх не дає; не запрошувала навіть сімейство рідної сестри, коли та провела тут цілий місяць; і, боюсь, місіс Мазгроув і сама б не захотіла, це було б їй незручно; вона б із нами ніяково себе почувала. Краще я запрошу їх усіх на вечір; це для них буде і новиною, і розвагою. Вони двох таких віталень ніколи не бачили. Вони будуть щасливі прийти завтра ввечері. У нас буде справжній прийом, невеликий, але вишуканий». Цього було достатньо, щоб задовольнити Елізабет, а коли двоє присутніх удостоїлися запрошення, а відсутнім його пообіцяли, Мері теж була цілком задоволена, їй розповіли, що її познайомлять із містером Елліотом і відрекомендують леді Делрімпл і міс Картерет, які, на щастя, теж запрошені; і вона була щаслива це почути. Міс Елліот мала намір зробити візит місіс Мазгроув уранці, і Енн рушила разом із Чарлзом і Мері, щоб наразі побачити її та Генрієтту.

Їй довелося відкласти свою розмову з леді Рассел. Усі троє на кілька хвилин завітали на Ріверз-стрит, і Енн, запевняючи себе, що задуману розповідь можна відкласти на якийсь час, поспішила до «Вайт-Гарт», щоб знову побачити супутників і друзів минулої осені, з усією щирою приязністю, на яку було багато причин.

Там вони застали тільки місіс Мазгроув і її дочку; обидві влаштували Енн найтеплішу зустріч. Генрієтта була в тому стані нещодавно здобутого щастя, яке наповнювало її цікавістю до всіх, хто й раніше не був їй байдужим; а ніжність місіс Мазгроув була заснована на вдячності за неоціненну допомогу в біді. Енн насолоджувалася сердечністю й щирістю, яких їй так бракувало в домашньому колі. Її благали проводити з ними весь вільний час, бувати в них кожного дня, цілий день, і нарікали членом родини; вона ж відповідала їм своєю звичайною привітністю і, коли Чарлз пішов, вислухала розповідь місіс Мазгроув про Луїзу, Генрієттину – про неї саму, давала поради, які належить давати в таких випадках, рекомендувала крамниці, а тим часом допомагала й Мері – поправляла їй стрічки, перевіряла рахунки, шукала ключі, розбирала дрібнички, намагалася її запевнити, що ніхто не бажає їй зла, – словом, виконувала всі її бажання, які Мері, уважно дивлячись у вікно, що виходило на павільйон мінеральних вод, іще встигала висловити.

Усі знали, що ранок буде метушливим. Сцена дії безперестанку змінювалась. Несли листа, а через п'ять хвилин уже несли пакета; Енн і півгодини не провела в просторій їдальні, а в ній уже ледь не напхом натовпилося гостей; місіс Мазгроув обсіли статечні бабусі, а Чарлз повернувся в супроводі капітана Гарвіла й капітана Вентворта. Поява останнього, втім, лише на хвилину її здивувала. Вона не могла не здогадуватися, що приїзд спільних друзів неодмінно зведе їх разом. Під час їхньої останньої зустрічі відбулася важлива подія – Енн зрозуміла його почуття; і ця зустріч залишила в ній прекрасний спомин. Але з його обличчя вона здогадалася, що нещаслива помилка, яка змусила його тоді так поспішно покинути концертну залу, усе ще ним володіла. Він, здавалось, не наважувався наблизитися до неї й розпочати бесіду.

Вона намагалася не втрачати самовладання і покластися на природний перебіг подій. Вона говорила до себе: «Якщо ми обоє кохаємо, наші серця відгукнуться одне до одного. Ми не маленькі діти, щоб дати себе захопити безглуздим образам, дозволити химерному випадку ввести себе в оману, примхливо грати з власним щастям». Але вже за кілька хвилин вона зрозуміла, що, перебуваючи разом, за нинішніх обставин їм не уникнути забаганок лукавого випадку; і цей випадок виявився якнайшкідливішим.

– Енн, – вигукнула Мері, яка все ще дивилась у вікно, – там місіс Клей стоїть під колоною, а з нею якийсь джентльмен. Тільки-но звернули з Бат-стрит, я сама бачила. Здається, дуже захоплені бесідою. Хто ж це може бути? Іди-но сюди, подивись. Боже мій! Згадала. Це ж містер Елліот власною персоною!

– Ні, – жваво обізвалась Енн, – повір, це не може бути містер Елліот. Він сьогодні о дев'ятій годині ранку покинув Бат і не повернеться до завтрашнього вечора.

Поки говорила, вона відчула, що капітан Вентворт на неї дивиться, і відразу збентежилась і пошкодувала за тим, що сказала так багато.

Мері, ображена тим, що могли подумати, нібито вона не впізнає власного кузена, з теплотою говорила про сімейну схожість, із запалом запевняла, що під колоною стоїть містер Елліот, знову й знову кликала Енн підійти до вікна й на власні очі в цьому переконатись, але Енн вирішила не зрушувати з місця й намагалася зберігати спокій. Однак, вона знову засмутилася, побачивши, як дві чи три гості обмінялися посмішками й багатозначними поглядами, нібито відкрили чиюсь таємницю. Чутка про заручини Енн, очевидно, вже набула поширення, і мовчання, яке запанувало на хвилину, обіцяло, як здавалося Енн, її подальшого поширення.