Текст книги "Крижана усмішка"

Автор книги: Андрій Крижанівський

сообщить о нарушении

Текущая страница: 4 (всего у книги 5 страниц)

УВЕРТЮРА

Матч! Перший у новому році!

Хай неофіційний, хай товариський, що з того? Хто з нас не позаздрить аборигенам субтропічного містечка, які по вінця заповнили свій стадіон? О благословенний край, де сонце завжди сяє, як футбольний м’яч!

Сам мер узявся судити змагання. Він теж колись грав і лише аспірантура та дисертація по цитрусових зірвали його футбольну кар’єру. Принаймні так писала місцева газета.

І ось уже дев’ятий вал болільницьких пристрастей виплескує команди на поле. Одна – в різнобарвних спортивних костюмах. Інша – в строгій чорній формі.

Розіграли центр.

– Готуйтесь виймати штуки з авоськи! – весело гукнув довготелесий капітан строкатих, розповсюдивши в біосфері залишки неспортивного режиму.

– Коньяк? – гидливо спитав опасистий капітан чорних.

– Аж ніяк!

– Шампанське?

– Знову промазав!

– Коньяк з шампанським, дорогий. З мускатним, – розгадав ребус суддя. – Традиційна кавказька гостинність.

Пролунав свисток, і строкаті з криком-гиком кинулись уперед.

– Бий пацанів-пенсіонерів! – волав їх довготелесий ватажок, мобілізуючи команду на атаку.

Чорні відбивались з мужністю приречених. А їх воротар – заслужений майстер спорту – грав, як бог. Коли він під оплески трибун втретє накрив м’яч у позиці? “сам на сам”, довготелесий прохопився:

– От дає, стара шкапа!

– Х-хто, х-хто? – кинувся до нього героїчний воротар.

– Ну, літня…

– Шмаркач, молокосос!

– Сам діабетик!

– Брек! – втрутився суддя-мер, відтягаючи побілілого воротаря чорних.

– Припиніть це хамство! – звернувся до судді опасистий капітан.

– У рамках правил, дорогий…

– Але ж є ще рамки пристойності!

– Чхати я хотів на ваші рамки енд пристойності, – перебив довготелесий. – Це гра, а не файф-о-клок. Давай вибивай, не тягни гуму…

Штурм тривав, і нарешті довготелесий у колотнечі біля воріт проштовхнув м’яч у сітку. З радісним зойком різнокольорова команда навалилася на свого капітана.

– Був напад на голкіпера! – захлинався бідний воротар, виповзаючи по-пластунському з воріт.

Його опасистий колега тут же пробив вільний удар, і чорні, злодійкувато озираючись на арбітра, повели м’яч до оголених позицій торжествуючого суперника.

Та перст судді-мера красномовно показував на центр.

Чорні обліпили арбітра, мов гедзі, але той був невблаганний,

– Ви, мабуть, обминаєте окуліста? – використав останній аргумент опасистий капітан.

– Но-но, дорогий, без образ, це пахне дисциплінарним шашликом!

Після закінчення тайму суддя-мер щось шепнув почесному довгожителю (при бурці й кинджалах), і той хутенько зачинив противників у роздягальнях фортечними замками.

Другий тайм почався вчасно і без пригод.

І тут фортуна посміхнулася чорним.

Їх воротар спересердя вибив м’яч аж на штрафний майданчик суперників. Стопер строкатих про всяк випадок відпасував стрибаючу гумову кулю своєму воротареві. Застояний страж воріт рвонувся на перехват, але безпорадно поточився на підпільному кизяку… Рахунок став 1:1. Болільники пожвавішали.

Строкаті з новою силою навалилися на суперників, Та більш дисципліновані чорні застосували хитрий маневр. В скрутну хвилину їх стопер подавав дивний сигнал – “шухер!” – і захисники досить спритно подавались уперед, залишаючи легконогих і легковажних противників у явному положенні поза грою.

Тоді строкаті почали крадькома косити суперників по мослаках, руйнуючи їх тактичну знахідку.

Чорні не залишились у боргу, і найогрядніший їх представник у падінні спресував черевом свого тендітного підопічного. Той заверещав, мов поранений заєць, і згадуваний вище довгожитель, плутаючись у кинджалах, відтранспортував невдаху на бурці до “бобика” з синім хрестом. ветеринарної допомоги.

Пристрасті розпалювались. Стадіон веселився. Опасистий ватажок чорних підтримував своє добре ім’я, тримаючись за серце. Затятий капітан строкатих зовсім вимотав його.

– Давай, генацвале, – підбадьорювали опасистого трибуни. – Це тобі не в Мехіко прохолоджуватись, тут грати треба!

І сердечник-генацвале зі стогоном повалився в ноги довготелесому, який знову продрався на ударну позицію.

– Пенальті! – заголосив капітан строкатих, обережно падаючи на невитолочений моріжок.

– Дзуськи! – хрипів капітан чорних. – Чистий підкат. І півтора дециметра до лінії.

– Буде штрафний з лінії – прийняв Соломонове рішення арбітр.

– Дзуськи штрафний – чистий підкат – копитив газон опасистий.

– Давай пенальті або паняй судити в народний суд! – уперся рогом довготелесий.

– Мовчать, як ішак не кричать! – і собі запінився суддя-мер. – Світ вас знає-поважає, я – із поля витуряє!

– Ага, його знають, всюди знають, – штрикав опасистого довготелесий, – бо він, а не чужий дядя, зіпсував півфінал Кубка!

– Ви… ви… інтриган, – засіпався опасистий. – Дезінформатор!

– Всі вони дилетанти-папуги, – кинувся на поміч своєму капітанові заслужений воротар.

– І ти ще хірокаєш, застуджений майстер з нафталіну! Забув, як драпав після свого суддівства від ростовських “тифозі”?

– Ха! Судді, судді хто? – дружно загелготали строкаті на підтримку свого ватажка.

– А-ах! А завдяки чиїм безграмотним звітам твоя газета гавкнула півтиража!? – зайшовся воротар, згрібаючи довготелесого за петельки,

Команди посунули одна на одну.

– І-і-іх! Ганьба на сивини гір! – заголосив суддя-мер. – Всіх, всіх з поля до мами чорта! Асса!

На допомогу до нього галопував двічі згадуваний вище довгожитель, виколупуючи з газиря міліцейський свисток…

Так! На жаль, товариський матч між командою спортивних репортерів і командою суддівської колегії довести до кінця не вдалося…

– Аркашо, прокинься… Пора в редакцію…

– Ап-чхаю! – Старий газетно-спортивний зубр розплющив очі. – Що, засідання дисциплінарної комісії скінчилось? Ап-чхаю! Мерсі, що розштовхав, старий! Тут мені така чортівня наснилася…

ТЛУМАЧЕННЯ

АЛКОГОЛЬ – друг до гроба.

БАБА – безвольний чоловік.

БРЕХАТИ – різати правду-матку.

ВЕЧІР ПАРУБОЧИЙ – вечірка чоловіків у товаристві чужих дружин.

ВИТВЕРЕЗНИК – нічний профілакторій, перебування в якому дорого вам обійдеться.

ВМЕРТИ – наступити на горло власній пенсії.

ВОЛОСІНЬ – капронова нитка, за допомогою якої рибалка кріпить вудку до найближчого корча.

ВСЕСВІТ – місце, де захищено безліч дисертацій на тему “Чи є життя на Землі?”.

ГЕНІЙ – людина, яка знає про свій винятковий талант і все ж продовжує працювати.

ГОЛЛАНДЕЦЬ ЛЕТЮЧИЙ – злісний аліментник у Голандії.

ГОТЕЛЬ – неприступна фортеця (заброньована).

ДРІБНИЦІ ЖИТТЯ – мікроінфаркти.

ДОБРОДІЙ – відредагований злодій.

ДОМКРАТ – автомобільний костур.

ДУРЕНЬ – той, про якого кажуть: “Занадто розумний!”

ІДЕАЛІСТ – голий матеріаліст.

ІНТЕЛІГЕНТ – людина, яка завжди поступається місцем у громадському транспорті своїй дружині.

КАЗНОКРАД – індивідуум, який спочатку живе за рахунок держави, а потім – на державний рахунок.

КВАРТИРА – рідні пенали.

КИЛИМ-ЛІТАК – образне визначення купівельної вартості високоякісних килимів.

КОКТЕЙЛЬ – вавілонське стовпотворіння спиртних напоїв.

КРИТИКА – осуд згори або знизу; згори – крок до звільнення того, кого критикують; знизу – крок до звільнення того, хто критикує.

ЛЕКЦІЯ – лікування сном.

ЛІС – зелене господарство, в якому ми нарубали чимало дров.

ЛІФТ – тимчасова житлоплоща тих, хто застряв між. поверхами.

ЛИПА – масове насадження цінних порід деревини.

ЛИХОСЛОВ – активіст бранного поля.

МАКОГІН – жіночий томагавк.

МІНІ-СПІДНИЦЯ – максималізм моди.

МОЛОДОЖОН – окільцьований жених.

МОТОЦИКЛІСТ – напівфабрикат для хірурга.

ОКТЕТ – тріо з роздутими штатами.

ОПЕРУПОВНОВАЖЕНИЙ – розповсюджувач квитків до оперного театру.

ОРГІЯ – підстольна зустріч.

ОФІЦІАНТ – каліф на чай.

ПІАНІСТ – піонер акордної оплати.

ПРЕФЕРАНС – доміно з вищою освітою.

ПРОГНОЗ – те, що не робить погоди.

РИБА-ПИЛКА – теща меч-риби.

РОЗЛУЧЕННЯ – брак сім’ї.

РОЗСІЛ – жива вода для п’яниці.

САТИРА – висміювання недоліків у сферах, вищих за, райспоживспілку.

САТИРИК – знахабнілий гуморист.

СМЕРТЬ КЛІНІЧНА – життєвий фініш у черзі в поліклініці.

СХОДИ – непрацюючий ескалатор.

ШВЕЙЦАРИ – вестибюлярний апарат.

Я – скорочена форма від “ми”. Застосовується у розповідях про успіхи колективу.

ІЗ ЦИКЛУ “ЇДОКИ”

БЕРЕЗНЕВИЙ ІНЦИДЕНТ

У дружному і злагодженому колективі СУПу (Спеціалізоване управління прогресу) сталася неприємність. Молодий конструктор Денис Дідровський відірвався від колективу.

– Докотилися! – мовив старший експерт Базлай у колі чоловічого сектору СУПу. – Поскільки шеф відбув на інструктаж по виробленню інструкцій, а потім засідатиме у президії Свята жінок-трудівниць, пропоную розглянути поведінку Дідровського.

– До речі, де колега Дідровський? – спитав в. о. соціолога Нептуневич.

– Та швендяє, як завжди, по заводах, – буркнув економіст-прогнозист Жук.

– І це не грає роялі, що Дідровський у наявності відсутності! – рішуче заявив інженер-стиліст Уркаїнчук. – Давно пора розглянути його моральне обличчя, вкрите родимими плямами егоїзму, Згадайте напівавтоматичну лінію…

Згадали:

Денис прийшов до СУПу місяць тому, і його зразу ж кинули на трикляту лінію, яка виправдовувала звання напівавтомата лише в тому смислі, що давала напівбрак.

Колектив СУПу провів на агрегаті значну роботу.

Старший експерт Базлай підняв пульт управління на три метри, розширивши кругозір операторів, і подвоїв кількість робітників на проміжних операціях.

Безрезультатно…

В. о. соціолога Нептунович провів соціологічний пошук і виявив, що десять відсотків працівників не люблять начальника цеху, і до того ж їхні дружини – відьми. На жаль, ці десятеро були літуни та пляшкарі, і цінне дослідження згорнули…

Інженер-естет Яєчко спільно з економістом-прогнозистом Жуком втілили в життя цілий ряд заходів:

пофарбували агрегат в ультрамариновий колір;

надали пульту управління форму кабіни повітряного лайнера Іл-62;

облагородили кутки і закутки розаріями, що психологічно виключало перекури;

впровадили музичний супровід виробничого процесу (Білаш, Бах, Бюль-Бюль Огли, Бені Гудман).

Не допомогло…

Інженер-стиліст Уркаїнчук освіжив наочну агітацію віршованими закликами типу:

“Без производительности труда Не вытащишь рыбку из пруда”

Марно…

А Дідровський нахабно зупинив напівавтомат і разом з техніком по новій техніці Карпом Карповичем заліз у нутрощі агрегату – ніби без нього наладники не лазили!

Наприкінці зміни Денис схопив капелюха і почав з інтервалами у п’ять секунд затуляти ним роздаточний жолоб. Заготовки пішли, мов лялечки…

“Не спрацював фотоелемент виробництва однієї із загниваючих держав, – ділився по тому в СУПі Карпо Карпович. – Перевірили промінь тірольським брилем і поставили свій фотоелемент. Всього ділов… Козак наш Денис, їй-бо, інтелігентний хлопець!..”

– Констатую; ще тоді в моральному обличчі колеги Дідровського проглянуло лице індивідуаліста, – продовжив дебати Нептуневич.

– А наостанок Денис дійшов до того, що безнадійно зіпсував сабантуй з приводу березневого свята номер вісім! – вигукнув Яєчко.

– Прошу факти! – запалив сигару Базлай.

– Ви презентуєте на свято нашим жінкам проліски, так? – запитав Нептуневич.

– Так.

– Але ж Дідровський дарує дамам квіти ре-гу-ляр-но! Отже, елемент радісної несподіванки знівельований!

– Гм…

– Візьмемо колегу Жука. Він прийшов у науку, образно висловлюючись, від сохи, але під суворим відсохизмом б’ється чуйне серце. Колега Жук завжди звільняв дамам місце у службовому автобусі напередодні свята…

– А кому те ниньки тра, альма матері його трясця, коли цей волоцюга господарює в автобусі, як піп у власному приході. Ганяє мужиків, а бабів на посадочні місця тулить, – заголосив Жук.

– Крім того – і я почув це із перевірених вуст! – Дідровський приготував сатиричний капусняк, що знічтожає ефект мого бойового жіночого листка! – виступив. Уркаїнчук. – Я вимагаю дезинфекції!

– Сатисфакції, – поправив Нептуневич. – Не гарячкуйте…

– А хто з дівчат, Іване Абрамовичу, слухатиме вашу декламацію “…и принял он смерть от кобылы своей”, ну, пісню про вищого Олега, коли Денис збирається бренькати на гітарі свої шансони? – піддав жару Яєчко.

– Тек-с, тек-с, – зморщився Нептуневич, – і ще снобізм..

– Щодня свіжа сорочка, галстук, начищені черевики і… поголений! Піжон – не вгамовувався Яєчко.

– Та чого ми тримаємось за нього, як воша за кожуха, га? За власним бажанням… і край! – гахнув кулаком Жук.

– Отже, підсумовую, – встав Базлай, – індивідуалізм, егоїзм, кар’єризм. Іване Абрамовичу, пишіть протокол; “Яскраво виражений індивідуалізм Дідровського приніс гіркі плоди, які…”

– Хлопці! – забіг у кімнату Карпо Карпович. – Від нас Денис іде, на патонівський завод, начальником цеху! Жалко, хлопці…

– Ох-ох-ох…

– Хо-хо-хо…

– О-го-го…

– А-га-га… Трохи підправте, Іване Абрамовичу, про-то… кгм… вітальну адресу:

“Яскраво виражена індивідуальність Дідровського принесла чудові плоди, які…”

СУД ЧЕСТІ

У дружному й злагодженому колективі ЕСКАЛОПу (експериментальна соціологічно-конструкторська аналітична лабораторія організації праці – реорганізований СУП) сталася прикра подія. Інженер-естет Яєчко зненацька впав на стіл референта по виробничій гімнастиці Мері Мусіївни.

Природне припущення – мікроінфаркт – не справдилось, бо Яєчко голосом кволим, проте досить противним, тут-таки на чужому столі зайшовся піснею:

Я сміюсь на повні груди, Радію, мов дитя. Завтра в кума на хрестинах Нап’юся, як свиня…

– Догралися! – мовив старший експерт Базлай, зібравши чоловічий сектор ЕСКАЛОПу. – Поскільки шеф відбув до президії Свята перелітних птахів, а потім засідатиме на секції по координації узгодження, нам наказано: розчехвостити занепадника в хвіст і в гриву, взад і вперед. Без усякого гнилого лібералізму. Запала тиша.

– Безпрецедентний інцидент. – порушив мовчання в. о. соціолога Нептуневич, поправляючи капроновий галстук життєстверджуючих кольорів, застебнутий назавжди. – Мабуть, від колеги Яєчка спливав певний… гм… аромат?

– Наша Марусина, чи то пак – Мері Мусіївна, хай їй легко гикнеться, квоктала в начальства, що від кума тхнуло кропом, – повідомив економіст-прогнозист Жук. – Звісно, баба…

– Ну, Яєчко, мабуть, ковтав зранку масло кропу, щоб не тхнуло перегаром! – прямолінійно зауважив технік Карпо Карпович.

– Слухайте, Карпо Карповичу, нащо таке припущення? – поморщився старший експерт Базлай, струшуючи попіл сигари на свій бездоганний костюм спортивного крою. Ви ж за посадою інтелігентна людина, працюєте в майже науковій кузні нового досвіду… Стосовно ж масла кропу, то є більш прогресивний метод: чашечка подвійної чорної кави зранку – і ніби знову на світ народився! Університетська звичка!

– В порядку обговорення, колего Базлай, – забрав слово Нептуневич, – дозволю собі контраргумент: останні закордонні дослідження свідчать, що кава лише закріплює певні… гм… пахощі. Моє кредо: лимон, цілий лимон без цукру…

– І не кажіть, свояки, і не балакайте, голуби мої сизі, про всі оті університети і закордони! – втрутився Жук. – Зранку, і поготів, коли пече від перевжитку… від пережитку минулого, тобто гаряченького треба! Борщу два полумиски ум’яти, картопельки з м’ясцем півказана вперти – і ніякий дідько лисий вас не вхопить і не поплутає. У моему селі, приміром, наш городський обід в зарплату – то закуска, і в дядьків спини, як ночви, шиї, хоч обіддя гни, і в кожного телевізор, пральна машинерія, а в повітці коли не мотоцикл, то кабаняка, як глобальна ракета, і ніхто ніколи не падає, навіть на храм. Ну, коли вже закрутить, як грішника на пательні, то гранчак можна хряснути… свого… без сплошної хімії, під гаряченьке… А кава, лимончик – то від лукавого, від загряничної темноти, що проникає.

Усі задумались.

– А єслі гаряче не йдьоть? – спитав інженер-стиліст Уркаїнчук.

– Розсіл, куме рідний, розсіл, на щастя, не перевівся на нашій землі. Ще пращури наші його пили, а вони не дурні були, і навіть про рак, до слова, ні сном, ні духом не відали.

– Пиво з раками – єто харашо, – зітхнув Уркаїнчук.

– Зранку? – іронічно підняв брову Базлай. – Це нокаут. Пиво, якщо брати ситуацію, що обговорюється, дає реакцію перманентної дії. І тоді працівник втрачений для друзів і суспільства на людино-день…

– Що й сталося з колегою Яєчком, який, певне, не з’їв сьогодні лимон, – повернув на своє Нептуневич.

– Хлопці, є такі духи “Пікова дама”, – підморгнув технік Карпо Карпович. – В автоматі, в дамському салоні. Монету кинеш – і підставляй рота. Деякі енциклопедисти лікуються і в такий спосіб…

Тут зайшов кур’єр, який супроводжував малотранспортабельного Яєчка до місця проживання.

– І ніяких пояснень вони не дали, – повідомив кур’єр. – Мимрили, що вчора разом з вами обмивали премію.

– Це був акт згуртування нашого молодого колективу! – проголосив, як з трибуни, Базлай. Колектив зашарівся.

– А після цього акту, – тягнув кур’єр, – вони ще стріли знайомого дитячого письменника.

– Фізкульт-привіт! – рубнув Карпо Карпович.

– Тут Яєчко і дійшов свого апопея! – підтримав Уркаїнчук.

– Апогея, – поправив Нептуневич.– А ранком він чим… гм… лікувався?

– Вони не доповіли. Вони трохи поспівали і заснули.

Проголосували за догану, але якось мляво. Кожен лишився при своїй думці щодо причини морального падіння колеги на стіл Мері Мусіївни.

…Грім ударив лише за полудень, коли дружний і злагоджений колектив ЕСКАЛОПу рушав на обід до найближчого кафе. Саме в цей момент і виявили зникнення реторти виробничого спирту з шафи загального користування. На обід, зрозуміло, ніхто не пішов. Натомість відбулися бурхливі збори, і в обстановці повної одностайності Яєчку вліпили сувору догану з останнім попередженням. “Треба нарешті повести нещадну боротьбу з цим мерзенним явищем! – писалося в резолюції. – Своїм ганебним вчинком громадянин Яєчко підвів кожного з нас і всіх разом”.

ВІК ВАКу

У дружному і злагодженому колективі ЕКЛЕРу (Експериментальна конструкторська лабораторія ефективності раціоналізації-реорганізований ЕСКАЛОП) сталася хвилююча подія: з ВАКу прийшла рознарядка на одну особу. Про це конспіративно повідомила всіх сама секретарка самого…

Колектив блискавично згуртувався навколо рознарядки.

– Поскільки шеф відбув до здравниці художньої інтелігенції… – почав Базлай.

– Після якої лікуватиметься у Карлових Варах, – продовжив Уркаїнчук…

– Маємо здійснити добір і влаштування, пардон – висування кадра! – підсумував Нептуневич.

– Пропоную кандидатуру конструктора Заремби. Марійка і темплан дає і кандмінімум здає, – вніс пропозицію технік Карпо Карпович.

Запала гнітюча тиша.

– Кгм… товариство… на мій погляд, таємне висування демократичніше…

– Приєднуюсь до думки колеги Базлая, – приєднався Нептуневич.

– Браво! Взнаємо, хто є з ким інкогніто! – зааплодувала Мері Мусіївна.

– Я теж за другу інтертрепацію, щоб не було реанімації – висловився Уркаїнчук.

– Інтерпретацію, щоб не було дискримінації, – пояснив Нептуневич.

– їй-право, хлопці, це по-нашому, бо інакше заплюємо один одного так, що до нових віників не відмиємось! – подав і свій голос Жук.

– Отже, товариші, кожен вносить до бюлетеня одну

кандидатуру, – закінчив дебати Базлай.

Проголосували у безрозмірний капелюх Жука. В результаті кожен дістав по голосу, а Марійка Заремба… два!

– То все ясно, як божий день, один голос дівчиськові підсунув дядько Карпо, а другий голос – то її власноручний, – загримкотів Жук.

Колектив набурмосився.

– Тиць-гриць, моя радість! Та Марійки поміж нас нема, вона ж нині на слябінгу крутиться! – вніс ясність Карпо Карпович.

– Ага! Тоді за неї молодша коиструкторка Безвідповідальна голосок кинула, бо подруги! Признавайся, мала! – скочив з місця Яєчко.

– Товариші, як ви можете!.. Голосування ж таємне, – зайшлася сльозами Безвідповідальна і вискочила з кімнати.

– Сором майте, люди добрі! – вступився Карпо Карпович.

– Майте самі! – вигукнув Уркаїнчук. – На обличчя – юриспруденція. Вимагаю галасування капітулювати!

– В наявності – корупція! – повторив думку інженера-стиліста Нептуневич. – Вимагаємо голосування анулювати. І можемо за це, не зиркаючи на лице, – заплутався він. – не взирая на обличчя, поставити вам, Карпе Карповичу, на вигляд!

– На вид, на вид! – допоміг Базлай. – І давайте без галасу, Обговоримо кандидатуру з відкритим забралом, як у закритих рецензіях.

– Я вважаю, що для ВАКу Марія замолода…

– Ха! Молода! Ззаду піонерка, спереду пенсіонерка! – звузила очі Мері Мусіївна. – Теж мені “Міс Наука”!

– Ну, почався бабський шарварок! – залементував Жук. – Та хіба можна, золоті мої, бабів до путящої справи пускати, оно вдома одна моя тигра взвод “зелених беретів” замінює, а ми тримаємось за них, як п’яний за тин, та ще у верхи відьомське плем’я тулимо, а Марійка, приміром, щойно заміж вискочила, того й диви під міні ще й максі випнеться…

– І в секретну відпустку піде! – здогадався Уркаїнчук.

– У декретну! – підніс пальця Нептуневич. – Цей варіант не виключений. – Тоді я – за Базлая! – сказала Мері Мусіївна.

– Хо, сподіваєшся заміж за нього вискочити? – під’юдив Яєчко. – Та Базлай собі у відрядженнях таких краль позаводив, що дивно, як іще хор циганчат по базарах не співає!

– Це наклеп! – спалахнув старший експерт.

– Але його треба спростувати, – тактовно включився Нептуневич.

– А може, ви, Іване Абрамовичу, до ВАКу хочете? —

переключився Яєчко.

– Я виправдаю честь…

– Багато честі! – зрізав Нептуневича Базлай.

– Не затирайте дам, – нагадала Мері Мусіївна. – Я, між іншим, теж закінчила вуз!

– Баба з вузу, кобилі легше! – вліз Жук.

– Но-но, без хамства! Мужлан!

– Не напинайся, сонечко моє задрипане, бо луснеш!

– Як можна… Сором… Стидайтеся…

– Ну, це вже ви загнули! – почервонів і собі Яєчко.

– І ти туди ж лізеш, – не вгамовувався Жук, – ремигайло малясне…

– Та йдіть ви хоч у ВАК, хоч під три чорти! – крикнув

Яєчко.

– І піду, у тебе не спитаю!

– Товариші, закликаю до порядку! – вигукнув Базлай.

– Наш колега Жук, звичайно, чудова людина… і гідний кандидат, – тихо сказав Нептуневич. – Але… само ДУР

– Уркаїнчук на черзі, – нагадав Карпо Карпович.

– Маю надєжду, – з гідністю сказав Уркаїнчук, – що ніхто не посягне на моє резюме…

– Реноме, – вставив Нептуневич.

– У мене за плечима дві вузи! – заканючив інженер-стиліст.

– А перед очима дуля з маком! – не втримався Яєчко.

– З хама не буде пана! —підтримав Яєчка Жук.

– Я не дозволю! – заверещав Уркаїнчук.

– Цитьте, бісові діти! – кинувся наводити порядок

Карпо Карпович.

– Брек, джентельмени, брек! – замахала руками Мері Мусіївна, – Ми забули про шефа!

– Е-ге-ге…

– Е-хе-хе…

– О-хо-хо…

– Друзі, може, ми справді… той… перевищили? – спитав по паузі Базлай.

– Розкривай бомагу, побачимо, – сказав Жук.

– Я акуратненько. – І Нептуневич пройшовся лезом по конверту.

– Так! – пенсне соціолога ковзнуло по документу. – Так-так-так-так-так…

– Не строчіть, як кулеметник! Що?

– Колеги! – заверещав Нептуневич. – Що таке ВАК?

– А то не знаєш…

– Вища Атестаційна Комісія!

– Олімп науки!

– Хе! А тут ВАК – Внутрішні академічні курси, – Нептуневич скорботно зняв пенсне, – без відриву… На місяць… І з семінарами…

Колектив одностайно поринув у службові папери.

Карпо Карпович посунув до виходу.

– Хвилинку, Карпе Карповичу, – зупинив його Базлай. – Здається, ви дали високу оцінку товаришці Зарембі?

– Згодні! За! Одноголосно! – залементував дружний і злагоджений колектив.

– Тим паче – молода, – закінчив Жук. – Туди їй і дорога…

ПРЕКРАСНЕ – ПОРУЧ

У дружному і злагодженому колективі ТОСТу (Тимчасове об’єднання соціології і техніки – реорганізований ЕКЛЕР) сталася малокультурна подія.

Все почалося з того, що колектив відмовився од семінару з економіки, пославшись на свої заслуги у цій галузі.

– Візьмемо якусь єрунду, – запропонував інженер-стиліст Уркаїнчук,

Зупинилися на естетиці.

Контрольний семінар цінителі прекрасного успішно провалили.

Кандидат мистецтвознавства, яка перевіряла колектив, пішла розлючена, мов королевська кобра. Вона заявила, що колектив впритул наблизився до інтелектуального рівня неодертальців.

Викрутилися лише Базлай та Нептуневич.

Старший експерт зокрема зумів перевести розмову на кінопроблеми, розправився з Антоніоні, потоптався по Брегману і кинув тінь на Фелліні та нашого режисера Леопардюка.

В. о. соціолога зупинив свою увагу на негативних відтінках у цілому пристойних понять “естет” та “інтелектуал”, а також інтуїтивно вгадав автора улюбленої картини колективу “Ведмеді на лісозаготіалях”. На превеликий подив усіх присутніх виявилось, що це полотно має невиразну назву “Ранок у лісі”.

– Треба попередити неприємний резонанс у кабінегі нашого вельмишановного керівника, – вніс пропозицію Нептуневич.

– Але як? – застогнав Базлай. – Наше щастя, що шеф відбув на відкриття закритої вистави, а потім засідатиме в жюрі телеклубу “Для вас, жінки і дівчата!”

– Взяли з дурощів розумову тему, тому і вскочили в халепу, – подав голос інженер-прогнозист Жук.

– Помовчали б! – сказав Базлай. – Вас запитали про Кафку, а ви…

– Ну, одказав, що не відаю навіть, якої воно статі…

– Жах! Ви хоч одного письменника знаєте?

– Знаю! На відміну од вас я знайомий з живим класиком особисто!

– Ви кажете неправду! – виявив принциповість Нептуневич.

– Як на духу! Здибав його біля шинквасу в барі “Галушки”…

– Ну, ну, – зацікавився інженер-естет Яєчко.

– Ото сів, сказав буфетниці, щоб не змішувала, бо в мене нирки, коли обертається до мене якийсь миршавенький тип і белькоче;

– Ви знаєте, шановний, з ким маєте справу?

– Не знаю, кажу, і знати не хочу! – і про всяк випадок одсуваю свого стаканяку.

– І даремно! – гнівається він. – Я живий класик у царині дитячої сатири, лауреат премії імені Карлсона, який живе на дахові.

Ну, думаю, чокнутий, втік з дурдому. Ні! Тицьнув мені гарне посвідчення і… поставити не просить! – сам пре цілу пляшку…

– Що ж ви робите у цій забігайлівці? – питаю,

– Вивчаю життя, – мимрить. – Для прикладу, тут довідався що в широких масах “Сонцедар” називають “Сонцедур”, або “Сонячний удар”. Ітиз б’ютифул – це чудово! Вел?

– Не понімайт, – переходжу і собі на іноземний манер.

– Не раз виступав на міжнародних форумах! – гордо каже. – І двічі у міліції. Перший раз нагородили грамотою. А вчора повідомили на роботу, – зітхає. – Ще по банці? – запрошує.

– А прізвище його яке? – перебив розповідь Базлай.

– Черти його батька знають! Поки сиділи, він забув своє прізвище. Але культурний: при підтяжках, у галстуці, і пальто невиваляне. Додому попросив себе одвезти – за власні кошти, і у таксі все жалібно виспівував: “Червоне – то міцне, а чорне – то бальзам”, а також “Летять, ніби чарки,..”. Я притулив його до дверей, подзвонив, так він і повалився в хату по стійці “струнко”… Книгу обіцяв подарувати…

– М-да, змістовний літературний вечір, – зауважила референт по виробничій гімнастиці Мері Мусіївна.

– Вам теж нічим хвалитися, – зупинив її Базлай. – Наплели: “гінекологічне дерево” замість “гносеологічного древа”.

Яєчко хихикнув.

– Нічого кувікати, – звернувся до нього Базлай, – йога-браміна назвали йогом-барменом…

– Таке не значиться в каналах історії, – вставив Уркаїнчук.

– Анналах історії, – поправив Нептуневич. – До речі, як ви назвали Японію?

– Страна исходящего солнца, – безстрашно повторив семінарський казус Уркаїнчук.

– Помовчали б краще, – накинувся на інженера-стиліста Базлай. – В легенди полізли! Чого варте ваше “Давид і Галіфе”!

– Хлопці! – сказав Жук. – Але ж та клята кандидатша ганяла нас не за програмою. Може, на цьому її зацуцаємо, га?

– А загальний культурний рівень? – запитав Базлай. – Дійде до перевірки, то виявиться, що ми жодного культпоходу не провели, не кажучи вже про лекції і таке інше! Зрозумійте, наш шеф постійно засідає з творцями прекрасного, і він не подарує нам невігластва в галузі естетики!

– Доведеться записатися в університет культури, – зітхнув Нептуневич.

– Є абонементи до філармонії, – повідомила Мері Мусіївна.

– Усі вечори пропадуть ні за цапову душу, – спохмурнів Жук.

– Товариші! – рішуче сказав Яєчко. – Є ідея! Сьогодні відкривається кафе-мюзікл. Посидимо півночі за столиком, наберемося культури…

– А до чого тут культура? – поцікавився Нептуневич.

– Як до чого? А танці-шманці, конферанс, музика-співи?

– Так, – задумливо сказав Базлай. – Мюзікл – синтетичний жанр.

– От-от. І запишемо собі в актив наперед відвідання балету, слухання оркестру, хору, читців-декламаторів, перегляд циркової програми… Все це входить у мюзікл.

– Дєвствітєльно… – зачудувався Уркаїнчук.

– Годиться, – підтримав Жук.

– Божественно! – зааплодувала Мері Мусіївна.

– Ну! – заяснів Яєчко, – Сьогодні ж і підемо! Бо в мене після вчорашнього в животі бурлеск, а в роті трагедія!

– Гм… А де він… цей мюзікл? – запитав Нептуневич.

– На вулиці Гегеля… Поруч!

– Прекрасно! – сказав Базлай. Прекрасне – воно завжди поруч…

З ВОЯЖУ

У дружному і злагодженому колективі СНОБу (Спеціалізоване науково-організаційне бюро – реорганізований ТОСТ) сталася приємна подія.

Старший експерт Базлай та економіст-прогнозист Жук повернулися з туристських мандрів по Англії.

– Із щасливим завершенням турне по туманному Альбіону! – пошепки суфлірував Іван Абрамович Нептуневич Уркаїнчуку, який вручав колективний букет.

– Може, мотнутися за чекушкою? – вигукнув інженер-естет Яєчко.

– Спасибі… Зворушені… Мерсікаєм… Але ж робочий день… І ось запальничка для шефа…

– Наш вельмишановний керівник відбув на семінар з проблем ефективності семінарів, а потім візьме активну участь у банкеті на честь відкриття базару дитячої книги, – доповів Нептуневич.

– Тоді пляшки на стіл, містер Жук! А ви, місіс та сери, розбирайте сувенірні авторучки… На жаль, валюти в нас було, як грошей перед получкою!

– На ті чортові фунти фунт лиха тільки й купиш, – загиготів Жук.

– Ах, джентльмени, чому ви не привезли пляшечку віскі? – кокетувала референт по виробничій гімнастиці Мері Мусіївна, розливаючи кминну та зубрівку у пластмасові гранчаки.

– Рибонько моя мила, та ви знаєте, що таке віскі? – сплеснув руками Жук. – Натуральний самограй, та такий смердючий, як у баби Любки у моєму селі, бо жене вона з буряків, але ж і бере по-божому – копійки, А в Бірмінгемі, приміром, сулія віскі – це кохтина, я тільки й ухитрився синтетичний кобеняк на підкладці вторгувати, і ще набір конхвексьйона змикитив своїй тигрі, то вона мене ледь не згризла, бо не влізла у ті конхвексьйони, а як їй втовкмачиш, що на такі габарити не те що в Англії, в Америці, далебі, не видєлують…

– Хай живе!

– Будьмо! Колектив гекнув.

– А як функціонує британський політичний організм у поточний момент? – запитав Нептуневич, розправляючись з полтавським беконом.

– Безробіття, дорожнеча, барикади Ольстера, засилля капіталу, твердолобість торі, хіппі, песимізм, – відповів Базлай.

– О, ви справжній міжнародний оглядач! – пустила бісики Мері Мусіївна. – А екскурсії?