Текст книги "Дивні пригоди Петера Шлеміля"

Автор книги: Адельберт Шаміссо

сообщить о нарушении

Текущая страница: 6 (всего у книги 6 страниц)

Сама прискіпливість сучасників викликала в нього посмішку: він зовсім не збирався роз'яснювати і торкатись джерел. І ось у передмові до французького видання (1837) Шаміссо зі справжнім французьким гумором обігрує всілякі версії і тлумачення тіні й глумливо пропонує цікавим… визначення з підручника фізики: «Тінь – це затемнений простір…» і т. д.

Це для цікавих. А для вдумливих він закінчує казку реалістичним повчанням: «Ти ж, мій друже, коли хочеш жити серед людей, то насамперед навчись шанувати свою тінь більше за гроші».

З повісті бачимо, як в душі великого художника віддзеркалилася драма втрати і зречення, щоб стати наукою людям. У цій самій передмові автор знову ж таки вказує, де шукати в житті свою тінь: «Фінансова наука достатньо довела нам важливість грошей; важливість тіні не така загальновизнана. Мій необачний друг захотів грошей, ціну яких знав, і не подумав про справжнє («un solide»). За його задумом, урок, який дорого йому обійшовся, повинен піти на користь нам, і досвід його закликає нас: не забувайте про справжнє».

Що ж таке це «справжнє», протилежне багатству? Це ті вищі цінності, «не такі загальновизнані», ті, яких ми не помічаємо, які незримо ввійшли в нас, як повітря дитинства, як рідна пісня, як пам’ять, про батьків і прадідів. Проте в житті ми іноді не помічаємо «тіней», що даються задарма й присутні невідчутно, як повітря і сонце.

Мабуть, найбільшого взагалі не помічаєш саме тому, що воно дається даремно. Цю велику правду треба вистраждати, як вистраждав її Адам Міцкевич, коли писав:

 
О Литво, краю мій! Ти на здоров’я схожа!
Яка ти дорога, лиш той збагнути може,
Хто втратив раз тебе…
 

Великі, незримі для недалекоглядного ока істини і цінності самі не приходять: їх треба утвердити власним життям.

Якщо шукати паралелі з тінню, яка фіксує той факт, що людина займає своє місце під сонцем, яка окреслює на землі постать і зріст людини, яка невідступно супроводжує нас і немов нагадує, що ми живем, то ми дійдемо висновку, що це не просто те, «що є у всіх, а– тому має бути і у мене». Це щось невід’ємне, як прикмета, без якої нема індивідуальності. Це один з вимірів людського єства.

Але як виміряти масштабність духовного, коли «від великого до смішного один крок», як висловився Наполеон. В межах цього кроку безліч різних людей, які чи то недобачають великого, чи то не відчувають смішного.

Розміри окреслюються втратою – трагедією втрати. Але від трагедії до комедії теж один крок, у межах якого деякі-люди будують собі навіть затишок від життєвих бур. Ні трагедії втрати, ні комедії втрати вони не переживають: вони звикають до буденності втрати…

До втрат того найбільшого, що далось нам задарма, можна звикнути і, що найстрашніше, після перших втрат усі наступні здаються легшими. Можна дійти до стану безлистого осіннього дерева, можна спроститись до голого осикового кілка, що пливе за водою, можна не помічати навіть, що служиш комусь просто палицею, якою підганяють мулів і обганяються від собак, а потім викидають за непотрібністю, бо сама по собі палиця нічого не значить і нічого не варта.

Втрати зменшують людину і роблять її нечутливою до інших і до себе самої, роблять її грубою, бездушною і черствою. Бо зрештою, людина– це витвір нашарувань моральних, етичних, інтелектуальних, естетичних. Без цих нашарувань мало сказати, що вона опускається до рівня тварини. Тварина має належне їй виховання, вироблене тисячоліттями спілкування з природою. Для вирівняння своїх потреб, біологічних прикмет і нахилів людині даються згадувані духовні цінності. З втратою їх вона стає однобокою, і той один її бік скалічений. З втратою духовних сил людина втрачає рівновагу і занепадає. Нею починають рухати не глибинні потреби й імпульси, а сверблячка поверхових пошуків найдешевшої, найстандартнішої компенсації – кар’єри і грошей, грошей і кар’єри.

Зі своєї втрати батьківщини, втрати, що не могла пройти легко, бо стояла на очах, як мечі, схрещені в бою, як особиста драма і великий вибір, Шаміссо створив для нас трагічний символ духовної втрати. Нині для нас важливо не те, з чого створено цей символ, а те, щоб знайти для нього відповідники у власному житті і навчитись цінувати свою людську сутність.

Художній талант підносить до справжніх розмірів те, що губиться на мілині буденності. Він розкриває і повертає речам їх справжню суть, даючи нам істину разом із збільшувальною призмою.

Художник і людина, духовне життя якої кристалізувалось у фокусі бур найдраматичнішої епохи, Шаміссо глибоко пережив і художньо осмислив втрату як велику трагедію, і створив прекрасну казку про людське життя, про незамінність втрат, про співвідношення життєвих вартостей, побачених широко розкритими очима.

ЄВГЕН СВЕРСТЮК