Текст книги "Сліпота"

Автор книги: Жозе Сарамаго

сообщить о нарушении

Текущая страница: 2 (всего у книги 19 страниц)

Моральна совість, яку багато безумців засуджують, а ще більше відкидають, насправді існує й існувала завжди, а не є просто вигадкою філософів четвертичного періоду, які розумували в ті часи, коли людська душа тільки утворювалася на основі вельми туманного проекту. З плином часу, у зв'язку з потребами співжиття та генетичних обмінів, ми змішали совість із кольором крові та сіллю сліз, а що цього було мало, то ми перетворили очі на великі дзеркала, обернені всередину, й часто це призводило до того, що вони відверто показували нам те, що ми намагалися заперечувати ротом. Додайте до цього загального результату таку поширену, а надто серед простих душ, властивість, коли каяття за поганий учинок часто змішується з первісними страхами всіх різновидів, то кара зловмисника стає набагато тяжчою, аніж він того заслуговує і, як то кажуть, без ножа його ріже. Проте в нашому випадку неможливо визначити, якою мірою страх, а якою стривожена совість почали дошкуляти злодію, коли він запустив машину в рух. Звісно, його не міг заспокоювати той факт, що він перебуває на місці водія, який тримав у руках це саме кермо, коли раптом осліп, який дивився крізь це саме вітрове скло й раптом перестав бачити, не треба бути обдарованим багатою уявою, щоб такі думки стали розбуджувати брудну й повзучу тварюку страху, ось вона вже підіймає голову. А крім того ще й каяття, тяжкий тиск совісті, про яку ми говорили раніше, або якщо ми хочемо описати її образно, совість із гострими зубами, що вгризаються прямо в душу, явила йому образ розгубленого сліпого, який зачиняв перед ним двері, Не треба, не треба, казав бідолаха, а він же віднині не зможе ступити й кроку без сторонньої допомоги.

Злодій подвоїв увагу, вдивляючись у вуличний рух, аби не дозволити цим прикрим думкам цілком себе заполонити, він знав, що не може припуститися найменшої помилки, найменшої неуважності. Досить було комусь із поліціантів, яких на вулицях вистачало, зупинити його машину й сказати, Покажіть, будь ласка, ваші права на машину й посвідчення особи, і йому знову довелося б дуже низько впасти в житті. Він напружив усю свою увагу, щоб безвідмовно підкорятися сигналам світлофорів: не намагався проскочити на червоне світло, шанобливо ставився до жовтого, терпляче чекав зеленого. Але в якусь мить помітив, що стежить за зміною кольорів із неприродною одержимістю. Тоді він став регулювати швидкість автомобіля так, щоб попереду в нього завжди було зелене світло, навіть якщо для цього треба було підвищити швидкість або навпаки – знизити її настільки, що водії позаду починали дратуватися. Зрештою, дезорієнтований, напружений до краю, він звернув у набагато вужчу поперечну вулицю, де, він знав, світлофорів немає, і помчав по ній куди очі світять, покладаючи надії на свою майстерність водія. Він почував себе на межі нервового зриву, саме такими словами подумав він про свій стан, Відчуваю, що нерви у мене далі не витримають. Він задихався в автомобілі. Опустив обидва вікна, але якщо зовні повітря й рухалося, воно анітрохи не освіжало атмосферу всередині, Що мені робити, запитав він себе. Гараж, до якого він мав відвести автомобіль, був далеко звідси, на передмісті, але в такому стані, в якому він перебував, він ніколи туди не доїде, Мене або поліцай тут зупинить, або я потраплю в катастрофу, а то й щось гірше може зі мною трапитися. Тоді він подумав, що найкраще буде вийти з автомобіля бодай на короткий час і спробувати навести порядок у своїй голові. Можливо, мені пощастить прочистити мозок, якщо той суб'єкт і осліп у своїй машині, то мені не обов'язково тут осліпнути, це не грип, який передається з повітрям, пройду пішки один квартал, і все минеться. Він вийшов із машини, не став навіть відчиняти дверці, ніде нікого тут не було, й пішов прогулятися. Він не встиг зробити й тридцять кроків, як осліп.

Останнім у черзі до окуліста був великодушний стариган із чорною пов'язкою на оці, той самий, який сказав кілька добрих слів на адресу бідолахи, що раптово осліп. Він прийшов тільки для того, щоб з'ясувати дату операції з видалення катаракти, вона з'явилася на тому єдиному оці, яке в нього лишилося, друге порожнє око затуляла чорна пов'язка, й старому тепер не було чим дивитися, Це хвороба з тих, які приходять із віком, сказав йому лікар якийсь час тому, коли ваша катаракта визріє, ми її усунемо, і ви знову побачите світ, у якому живете. Коли старий із чорною пов'язкою на оці пішов, і сестра сказала, що пацієнтів більше нема, лікар узяв до рук історію хвороби чоловіка, який прийшов до нього сліпим, прочитав її один раз, двічі, поміркував протягом кількох хвилин і зрештою зателефонував колезі, з яким у них відбулася наступна розмова, Ти знаєш, сьогодні мені довелося мати справу з надзвичайно цікавим випадком, до мене прийшов чоловік, який раптово втратив зір, обстеження не виявило ані жодних помітних ушкоджень, ані якихось природжених вад, він стверджує, що все бачить білим, щось подібне до густого молочного туману затуляє йому очі, я спробую якомога точніше описати тобі те, що побачив, звичайно, мій опис буде суб'єктивним, ні, той чоловік молодий, йому тридцять вісім років, у твоїй практиці не зустрічалося чогось подібного, може, ти щось чув про такий випадок, досі я не розумію, що то за хвороба і як її лікувати, аби виграти час, я призначив йому кілька аналізів, так, звичайно, ми можемо подивитися його разом, в один із найближчих днів, після вечері я спробую переглянути літературу, подивлюся бібліографію, можливо, знайду якийсь слід, так, я знаю, звичайно, агнозія, психічна сліпота, може бути, але в такому разі йдеться про перший випадок із такими характеристиками, бо не випадає сумніватися, що чоловік справді осліп, а ми знаємо, що агнозія – це неспроможність упізнати те, що людина бачить, атож, я й про це подумав, про можливість захворювання на амавроз, але згадай про те, що я тобі сказав на самому початку, що це сліпота біла, тобто щось прямо протилежне амаврозові, який чорний-чорнісінький, хіба що тут існує білий амавроз, така собі біла непроглядність, так би мовити, так, я знаю, нічого подібного ніхто ніколи не бачив, я з тобою згоден, завтра я тобі зателефоную, скажу, коли ми зможемо оглянути його вдвох. Закінчивши розмову, лікар відкинувся на спинку крісла, посидів так кілька хвилин, потім підвівся й повільними, стомленими рухами скинув халат. Пішов до ванної кімнати, щоб помити руки, але тепер не поставив дзеркалу метафізичного запитання, Шо ж це було, а спробував укріпити себе в науковому світогляді, звичайно ж, агнозія та амавроз давно виявлені й точно визначені у книжках та на практиці, проте це аж ніяк не означає, що не може виникнути варіантів, мутацій, якщо такі слова є адекватними й судячи з усього, такий день настав. Існує тисяча причин для того, щоб у мозку заблокувалася якась зона, так, звичайно ж ідеться про мозок, а не про щось інше, як ото іноді людина приходить додому й не може відчинити власних дверей. Наш офтальмолог полюбляв літературу й умів щось доречно процитувати з неї.

Уночі, після вечері, він сказав дружині, Сьогодні до моєї консультації прийшов дивний пацієнт, щось подібне до одного з варіантів психічної сліпоти або амаврозу, але такого захворювання досі ніде не було зафіксовано, Про які захворювання ти говориш, що таке амавроз і та інша хвороба, яку ти назвав психічною сліпотою, запитала дружина. Лікар дав їй пояснення, доступне для непрофесіонала, яке задовольнило її цікавість, а тоді підійшов до полиці, щоб переглянути там літературу зі своєї спеціальності, зовсім давні книжки, які він вивчав на факультеті, більш недавні й кілька найостанніших видань, які він не встиг ще навіть переглянути. Пошукав по змісту, по алфавітних покажчиках і методично заходився читати все, що йому зустрічалося про аґнозію та амавроз, із почуттям незручності, що він вторгається не в свою сферу, на таємничу територію нейрохірургії, про яку він мав лише найзагальніше уявлення. Десь уже опівночі відклав книжки, які щойно читав, потер стомлені очі й відкинувся у кріслі. З великою ясністю перед ним постала альтернатива. Якби йшлося про аґнозію, пацієнт і тепер бачив би все, що він бачив раніше, тобто гострота його візуального сприйняття не зменшилася б, тільки що його мозок став би неспроможним упізнавати крісло там, де стояло крісло, тобто пацієнт і далі реагував би правильно на світляні стимули, що передаються по оптичному нервові, але застосовуючи звичайні терміни, доступні для розуміння мало поінформованих людей, він би втратив спроможність знати те, що він знав, а тим більше називати речі своїми іменами. Що ж до амаврозу, то тут не залишалося найменшого сумніву. Для того, щоб справді йшлося по амавроз, пацієнт мусив би все бачити чорним, якщо справді дозволено застосовувати дієслово «бачити», коли йдеться про абсолютно непроникну темряву. Сьогоднішній же пацієнт категорично стверджував, що все бачить, якщо й тут дозволено застосувати це дієслово, одноманітно білим, густим, так ніби його вкинули з розплющеними очима в молочне море. Білий амавроз, попри те, що він був би етимологічною суперечністю, також був би неврологічною неможливістю, оскільки мозок, неспроможний бачити образи, форми та кольори реальності, не міг би, знову застосовуючи сумнівне дієслово, зафарбувати в білий колір, в одноманітний білий колір, як це робиться в білому живописі без тональностей, кольори, форми та образи, які ця реальність подає для нормального бачення, попри те, що завжди проблематично говорити про ефективну спроможність бачення, яке ми називаємо нормальним. Ясно усвідомлюючи, що він зайшов у глухий кут, звідки, либонь, немає виходу, лікар ліниво підвів голову, відірвавши її від спинки крісла й сумно розглянувся навколо. Дружина вже пішла, він туманно пригадував, що вона на мить наблизилася до нього й поцілувала його у волосся, Піду спати, сказала вона, тепер у домі панувала тиша, книжки лежали розкидані на столі. Що ж це було, подумав він і раптом відчув страх, ніби й сам мав осліпнути в наступну мить і вже знав про це. Він затримав подих і зачекав. Нічого не відбулося. Відбулося через хвилину, коли він збирав книжки, щоб поставити їх на полицю. Спочатку він помітив, що перестав бачити свої руки, а потім зрозумів, що осліп.

Хвороба дівчини в чорних окулярах не була тяжкою, вона мала лише кон'юнктивіт у легкій формі, якому приписані доктором ліки мали дати раду за кілька днів, Ви вже знаєте, що доки хвороба вас не покине, можете знімати чорні окуляри лише тоді, коли вкладаєтеся спати, сказав він їй. Ця жартівлива заборона мала тривалу історію й певно передавалася від покоління до покоління в середовищі офтальмологів, проте ефект її був незмінно однаковий, лікар усміхнувся, коли промовляв ці слова, усміхнулася й пацієнтка, коли їх почула, і її усмішка була вельми доречною, бо дівчина мала гарні зуби й користувалася кожною нагодою, щоб показати їх. З причин природної мізантропії або будучи надто розчарованим у житті, який-небудь скептик, що знав життя цієї жінки в усіх подробицях, натякнув би, що краса її усмішки не більше як професійний прийом, проте це злісне й необґрунтоване припущення треба відразу відкинути, бо її усмішка була такою вже тоді, коли вона була ще невинною дівчиною, хоч такий вираз тепер і вийшов із моди, коли майбутнє поставало перед нею листом у конверті, а бажання його розпечатати тільки народжувалося. Дуже спрощуючи, цю жінку можна було б занести до категорії так званих повій, але складність суспільних відносин, як денних, так і нічних, як вертикальних, так і горизонтальних, епохи, яку ми тепер описуємо, рекомендує утримуватися від надто поквапних і категоричних оцінок і суджень, вада, якої через свою надмірну самовпевненість ми, либонь, ніколи не позбудемося. І хоч цілком очевидно, як мало має Юнона спільного з хмарою, проте досі існує вперта тенденція ототожнювати античну богиню зі скупченням крапель води, які плавають в атмосфері. Немає сумніву, що жінка, про яку ми говоримо, лягає в ліжко з чоловіками за гроші, що, либонь, дозволяє нам, без зайвих роздумів включити її до категорії жінок продажних, але якщо взяти до уваги той факт, що вона лягає лише з тим, хто їй подобається, то виникає природний сумнів, чи така розбірливість сумісна з членством у поважній гільдії. Вона, як і всі нормальні люди, має професію, і так само, як усі нормальні люди, використовує свої вільні години, щоб принести приємність своєму тілу й задовольнити потреби, притаманні як усім людям без винятку, так і їй зокрема. Отже, якщо уникати надто примітивних визначень, то про неї можна сказати в широкому значенні, що вона живе так, як їй до вподоби жити, й крім того намагається здобути від життя всю ту приємність, яку воно в собі ховає.

Було вже поночі, коли вона покинула консультацію. Вона не скинула окуляри, бо вулична ілюмінація, а надто вогні реклами різали їй очі. Вона зайшла до аптеки, щоб купити ліки, що приписав їй лікар, і вдала, ніби не чує репліку продавця, який сказав, що не варт затуляти чорними окулярами гарні жіночі очі, зауваження, як на неї, вкрай нахабне, бо якийсь зачуханий аптекар посмів поставити під сумнів її переконаність у тому, що чорні окуляри надають їй чарівного й загадкового вигляду, спроможного розбудити сексуальний потяг у чоловіках, що її проминають, який вона, можливо, й погодилася б задовольнити, якби на сьогоднішній вечір у неї не було призначене побачення, від якого вона мала підстави сподіватися отримати дуже багато як у матеріальному плані, так і в плані солодкої втіхи. Чоловік, із яким вона мала намір перебути сьогоднішню ніч, був уже їй знайомий, його анітрохи не збентежило, коли вона сказала, що не може скинути окуляри, мовляв, лікар-офтальмолог їй цього не дозволяє, хоч лікар насправді такої заборони не висловив, він тільки пожартував на цю тему, але перспектива кохатися з жінкою в чорних окулярах лише посилила збудження її сьогоднішнього партнера. Вийшовши з аптеки, дівчина в чорних окулярах узяла таксі й назвала готель. Відкинувшись на сидінні, вона наперед тішилася розмаїтими й численними відчуттями від першого вельми вправного доторку губів, від першої інтимної ласки до послідовних вибухів оргазму, які, закрутивши її у вогненному колесі, залишать її мовби розп'ятою на хресті, проте виснаженою й щасливою. Отже, ми маємо всі підстави припустити, що якщо партнер дівчини в чорних окулярах знає, як треба виконувати свій обов'язок, якщо він не наробить помилок у суто технічному плані й у плані тривалості сексуального акту, то вона завжди платить йому наперед і платить удвічі більше, аніж потім від нього одержує. Поринувши в ці міркування й безперечно тому, що сьогодні їй довелося оплатити візит до консультації, який коштує недешево, вона запитала себе, чи не підняти їй, починаючи вже від сьогодні плату за свої послуги, яку вона досі призначала не прямим текстом, а вдаючись до сміхотливих алегорій.

Вона зупинила таксі за квартал від готелю, змішалася з натовпом, який пересувався в одному напрямку, попливла разом із цією хвилею, нікому не відома й ні перед ким ні в чому не винна. З цілком природним виглядом увійшла до готелю, перетнула вестибюль і рушила до бару. Вона прийшла на кілька хвилин раніше, тому мусила зачекати, поки настане точний час зустрічі, який вона звикла ніколи не порушувати. Замовила прохолоджувальний трунок і цмулила його повільно, ні на кого не дивлячись, вона не хотіла здатися вульгарною повією, що полює на клієнтів. Трохи згодом, наче туристка, яка підіймається у свій номер, щоб відпочити після пообіднього ходіння по музеях, вона рушила до ліфта. Поки що невідома їй доброчесність завжди зустрічає пе-решкоди на своєму тернистому шляху до досконалості, але гріх і порок користуються великою прихильністю фортуни, тому вона дійшла до ліфта без пригод, і двері відчинилися перед нею. З ліфта вийшли двоє пасажирів, літнє подружжя, вона увійшла досередини, натисла на кнопку третього поверху, на неї чекали в номері триста дванадцять, вона делікатно постукала у двері, через десять хвилин уже була гола, через п'ятнадцять стогнала від солодкої втіхи, через вісімнадцять шепотіла слова кохання, не маючи потреби прикидатися, через двадцять стала втрачати голову, через двадцять одну відчула, що голова їй розколюється від блаженства, через двадцять дві закричала, Ну ж бо, ну ж бо, ну ж бо, а коли прийшла до тями, виснажена й щаслива, то промовила, Я досі бачу все білим.

Крадія автомобілів привів додому поліціант. Звідки міг поважний і співчутливий агент суспільного порядку знати, що тримає за руку закоренілого злочинця й не для того, щоб перешкодити йому втекти, як могло би бути за інших обставин, а тільки для того, щоб бідолаха не спіткнувся й не впав. Неважко уявити собі страх дружини злодія, коли, відчинивши двері, вона опинилася віч-на-віч із поліціантом в однострої, який тягнув за собою – так їй здалося – похнюпленого в'язня, з яким, судячи з його сумного обличчя, сталося щось набагато гірше, аніж арешт. Протягом якоїсь миті дружина спершу подумала, що чоловіка схопили на місці злочину й поліція прийшла, щоб обшукати дім, це абсурдне припущення навіть її заспокоїло, бо вона знала, що чоловік крав лише автомобілі, предмети, які через їхні великі розміри не заховаєш під ліжком. Проте її сумніви тривали недовго, бо сторож порядку сказав, Цей сеньйор осліп, подбайте про нього, і вона, либонь, спершу відчула навіть полегкість, бо працівник поліції прийшов тільки тому, що хотів допомогти її чоловікові дістатися додому, а зрозуміла всі розміри нещастя, яке впало на їхній дім, лише тоді, коли чоловік ударився в сльози й упав їй в обійми, розповівши те, що ми вже знаємо.

Дівчину в чорних окулярах також привів у дім її батьків поліціант, але пікантні обставини, за яких її спіткала сліпота – зовсім гола жінка, чиї крики розбудили всіх постояльців готелю, тоді як чоловік, що складав їй компанію, намагався вшитися з місця події, гарячково вдягаючи штани й заплутавшись у холошах, певною мірою пом'якшували очевидний драматизм ситуації. Сліпа, згораючи від сорому, почуття, яке, хоч би що там стверджували фальшиві добромисники та доброчесні лицеміри, властиве навіть тим дівчатам, які торгують своїм коханням, після розпачливих зойків, які стали вихоплюватися в неї, коли вона зрозуміла, що втрата зору – це щось зовсім інше, аніж новий і непередбачений наслідок любовних розваг, ледь наважувалася плакати й тихенько стогнати, коли сяк-так накинувши на неї одяг, її майже штурханами та копняками виштовхали з готелю. Поліцай тоном, який можна було б назвати саркастичним, якби він не був просто брутальним, захотів довідатися, після того як запитав, де вона живе, чи має вона гроші, щоб заплатити за таксі, бо держава не стане викидати гроші на таку публіку, що видається цілком резонним, адже ці дівчата не платять податків зі своїх аморальних прибутків. Вона ствердно кивнула, але, будучи сліпою, подумала, що поліціант міг не помітити її жесту, тому тихо прошепотіла, Так, маю, і вже цілком для себе додала, Краще я їх би не мала, слова, які можуть здатися нам цілком недоречними, але якщо ми згадаємо, що людський дух обирає для свого розвитку обхідні й покручені шляхи, ухиляючись від прямих і найкоротших, то ці слова прозвучать для нас як цілком очевидні й прозорі, вона хотіла ними сказати, що доля покарала її за погану поведінку, за аморальність, і ось тепер вона має те, що має. Вона сказала матері, щоб та не чекала її вечеряти, а вийшло так, що повернулася додому навіть раніше за батька.

Зовсім інакше все відбулося з офтальмологом і не тільки тому, що він перебував удома, коли його атакувала сліпота, але й тому, що, бувши лікарем, він не піддався безнадійному розпачу, як то буває з тими, хто нічого не знає про своє тіло, коли воно починає в нього боліти. Навіть опинившись у подібній ситуації, знемагаючи від тривоги, знаючи, що йому доведеться прожити ніч, наповнену страхом і відчаєм, він спромігся пригадати, що написав Гомер у своїй «Іліаді», яку більше, аніж будь-який інший літературний твір, можна назвати поемою смерті й страждань, Лікар вартий кількох інших людей, і ці слова ми не повинні розуміти в їхньому суто кількісному значенні, але тільки в якісному, в чому незабаром ми переконаємося. Він знайшов у собі мужність лягти так, щоб не розбудити дружину, навіть тоді, коли вона, щось бурмочучи, напівсонна, пересунулася в ліжку, щоб притулитися до нього ближче. Він пролежав багато годин без сну, а ті надзвичайно короткі проміжки часу, в які він засинав, лише виснажували його. Йому хотілося, щоб ніч ніколи не закінчувалася, щоб не довелося повідомляти, йому, який лікував хвороби чужих очей, Я осліп, але водночас прагнув, щоб світло дня прийшло якнайшвидше, саме так він і сказав подумки, Світло дня, знаючи, що вже ніколи його не побачить. У реальності сліпий офтальмолог був мало на що спроможний, йому те-пер залишалося тільки професійно й зрозуміло повідомити органи охорони здоров'я про те, що могло стати національною катастрофою, не більше й не менше, адже йшлося про різновид досі невідомої сліпоти, яка мала всі ознаки гострого інфекційного захворювання без будь-яких попередніх клінічних явищ патологічного характеру, без запалень, інфекцій чи дегенеративних процесів, як він переконався на прикладі сліпого, що його обстежив у своїй консультації, або у своєму власному випадку: легка короткозорість, легкий астигматизм, усе було таким незначущим, що він вирішив не користуватися лінзами самокорекції. Очі, які перестали бачити, очі, тепер цілком сліпі, перебували проте в досконалому стані, не маючи жодних ушкоджень, теперішніх або давніх, набутих чи природжених. Він пригадав ретельний аналіз, якому піддав свого сліпого пацієнта, пригадав, що всі доступні для офтальмоскопа частини очей були здоровісінькі, без будь-яких хворобливих змін, ситуація досить рідкісна у віці тридцяти восьми років, які нібито виповнилися тому чоловікові, та й навіть у віці молодшому. Той чоловік не повинен бути сліпим, думав він, іноді забуваючи, що й сам тепер перебуває в такому стані, до такої міри людина спроможна забувати про себе, й це стало відбуватися не тільки тепер, пригадаймо, що сказав Гомер, нехай і трохи іншими словами.

Він удав, ніби спить, коли дружина прокинулася. Відчув її легенький поцілунок на голові, дуже лагідний, так ніби вона не хотіла розбудити його, бо думала, що він спить міцним сном, можливо, навіть сказала собі, Бідолашний, він дуже пізно ліг, вивчаючи той надзвичайний випадок зі сліпим пацієнтом. Коли він залишився сам-один, то відчув, як важко навалилася йому на груди густа хмара, як вона перекочується вище й проникає йому крізь ніздрі, засліплюючи його всередині, він застогнав і відчув, як по обох його щоках скотилися дві маленькі сльози, Вони білі, подумав він і зрозумів тепер, який страх відчували його пацієнти, коли казали йому, Сеньйоре доктор, мені здається, я втрачаю зір. З кухні долинали приємні домашні звуки, незабаром дружина вийде звідти й подивиться, чи він досі спить, бо йому вже час іти в клініку. Він обережно підвівся, навпомацки одягнув халат, пішов до ванної кімнати, помочився. Потім обернувся туди, де висіло дзеркало й цього разу не запитав, Що ж це було, не сказав, Існує тисяча причин, щоб певні зони в людському мозку заблокувалися, лише простяг руки й доторкнувся до дзеркала, він знав, що його образ перебуває там і дивиться на нього, образ бачить його, а він свого образу не бачить. Почув, як дружина увійшла до кімнати, Ти уже встав, сказала вона, й він відповів, Так. Вона сіла з ним поруч, Доброго ранку, любове моя, вони ще обмінювалися ніжними словами після багатьох років спільного життя, і тоді він сказав, так ніби вони удвох грали в одній п'єсі, й настала його черга подати репліку, Схоже, я не дуже добре бачу, в мене якісь проблеми із зором. Вона звернула увагу лише на другу частину його фрази. Ану, дай мені подивитися, попросила, й дуже уважно оглянула його очі. Я нічого не бачу, ця фраза мала належати йому, а не їй, але він сказав ще простіше, Я не бачу, й додав, Думаю, я заразився від учорашнього пацієнта.

З часом та з розвитком інтимних стосунків, дружини лікарів теж починають щось тямити в медицині, а ця дружина, в усьому дуже близька до свого чоловіка, знала досить, аби розуміти, що сліпота – хвороба не інфекційна, що вона не передається від людини до людини, як епідемія, сліпотою не можна заразитися, лише оглянувши сліпого пацієнта, сліпота – це приватна проблема, яка може виникнути між людиною та її очима. Проте лікар повинен знати, що він каже, для того він і навчався на медичному факультеті, і якщо цей лікар, повідомивши про свою сліпоту, відверто визнає, що він міг заразитися, то чи може дружина йому не повірити, попри всю свою обізнаність у медицині. Але можна також не сумніватися, що бідолашна дружина, поставши перед такою незаперечною очевидністю, поведеться так само, як повелася б на її місці дружина будь-якого іншого чоловіка, а ми знаємо, що дві з них уже побували на її місці, тобто вона обняла його й виявила всі ознаки найочевиднішого смутку, Що ж нам тепер робити, запитала вона крізь сльози, Треба негайно попередити санітарні власті, міністерство охорони здоров'я, що йдеться про епідемію, і вони повинні вжити всіх застережних заходів, Але епідемія сліпоти – подія абсолютно нечувана, заперечила дружина, чіпляючись за цю останню надію, Також ніколи не бачено й не чувано, щоб чоловік осліп без очевидних причин осліпнути, а тепер ми маємо принаймні двоє таких людей. Та не встиг він промовити своє останнє слово, як вираз його обличчя різко змінився. Він відштовхнув її з такою силою, що вона мало не впала.

Відійди, не доторкайся до мене, я можу тебе заразити, а потім став бити себе кулаками по голові, Йолоп, йолоп, лікар-ідіот, як я раніше про це не подумав, цілу ніч ми лежали поруч, мені треба було залишитися в кабінеті й зачинити двері, бо навіть цього могло виявитися замало, Будь ласка, не говори так, чому бути, того не минути, ходімо на кухню, я приготую сніданок, Залиш мене, залиш мене, Не залишу я тебе, вигукнула дружина, що ти без мене робитимеш, ходитимеш тут, спотикатимешся й наштовхуватимешся на меблі, шукатимеш телефон, а коли його знайдеш, то як ти натрапиш у списку на потрібні тобі номери, тоді як я спокійно дивитимуся на це видовище, сидячи під скляним ковпаком, щоб уберегтися від зараження. Вона твердо схопила його за лікоть і сказала, Ходімо, любий.

Було ще рано, коли лікар, уявіть собі, з яким настроєм, випив філіжанку кави і з'їв грінку, приготовлену йому впертою дружиною, ще рано, аби застати у своїх службових кабінетах тих осіб, яких належало попередити. Логіка підказувала, що найефективніше йому буде якомога швидше сконтактуватися з особами найвищого рангу в міністерстві охорони здоров'я, але незабаром йому довелося змінити свою думку, коли він зрозумів, що відрекомендуватися як лікар, який володіє надзвичайно важливою інформацією термінового характеру було не досить, щоб переконати чиновника середнього рангу, з яким після багатьох наполегливих прохань телефоністка нарешті погодилася його з'єднати, доповісти про нього вищому начальству. Той чиновник хотів знати, про що йдеться, перш ніж повідомити про його дзвінок своєму безпосередньому начальникові, а було очевидно, що будь-який лікар, наділений почуттям відповідальності, не стане повідомляти першому-ліпшому чиновникові про загрозу виникнення епідемії, бо виникне паніка. Проте дрібний службовець міністерства охорони здоров'я, з яким він був на дроті, йому заявив, Ви, сеньйоре, назвалися мені лікарем, і я вірю, що ви справді лікар, але я не можу порушувати субординацію свого міністерства, або ви мені скажете, про що йдеться, або на цьому наша розмова припиниться, Це тема конфіденційна, Конфіденційні теми не обговорюють по телефону, ви повинні приїхати сюди власною особою, Я не можу покинути дім, Ви хочете сказати, що ви хворий, Так, я хворий, промовив сліпий після деякого вагання, У такому разі вам слід викликати лікаря, але лікаря справжнього, – заявив чиновник і, задоволений власною дотепністю, поклав слухавку.

Цю брутальну репліку лікар сприйняв як ляпас. Лише через кілька хвилин він опанував себе й розповів дружині про те, як до нього поставилися. Потім, так ніби тільки щойно зрозумів те, що мусив знати давно, сумно промурмотів, Ось із якого тіста нас виліплено, наполовину з байдужості й наполовину з підлоти. І що ж я маю робити. Тільки тепер він зрозумів, що досі марно гаяв час, бо єдиний спосіб надійно передати інформацію куди слід – це поговорити з директором своєї клініки, поговорити як лікарю з лікарем, не звертаючись до бюрократів, а потім нехай він сам запустить у дію кляті зчеплення офіційної влади. Дружина зателефонувала за нього, вона знала напам'ять номер телефону клініки. Лікар узяв слухавку, коли в ній пролунала відповідь, потім швидко промовив, Добре, дуже вам дякую, мабуть, відповідаючи на запитання телефоністки, Як ви себе почуваєте, сеньйоре доктор, бо ми завжди так відповідаємо, коли не хочемо показати себе слабким, кажемо Добре, хоч насправді помираємо, це таке собі внутрішнє перетворення, на яке спроможна лише людська порода. Коли директор узяв слухавку, Що там у вас приключилося, лікар насамперед запитав його, чи він сам-один у кабінеті й ніхто не може підслухати їхню розмову, на телефоністку можна не зважати, їй навряд чи цікаво чути про патологію зору, питання гінекології цікавлять її набагато більше. Розповідь лікаря була короткою, але повною, без ходіння навкруги та навколо, без зайвих і непотрібних слів, і такою клінічно точною, що, відразу збагнувши ситуацію, директор клініки вражено перепитав, Але ви справді тепер сліпий, Абсолютно, У всякому разі, це міг бути просто збіг обставин, а не зараження в його прямому значенні, Я згоден, що прямих доказів зараження немає, але ж ми не осліпли окремо, кожен у своєму домі, не зустрічавшись один з одним, той чоловік прийшов сліпим до мене на консультацію, і через кілька годин я теж осліп, Як ми зможемо знайти того чоловіка, Я маю у своїй консультації його ім'я та адресу, Я туди негайно когось пошлю, Лікаря, Звичайно, когось із наших колег, Вам не здається, що ми повинні повідомити міністерство охорони здоров'я про те, що відбувається, Я вважаю це передчасним, ви тільки уявіть собі, яку тривогу в суспільстві може спричинити таке повідомлення, та й зрештою, нехай йому біс, сліпотою заразитися не можна, Смерть також не заразна, а всі ми помремо, Гаразд, залишайтеся вдома, поки я займуся цією справою, потім я накажу доставити вас сюди, хочу сам обстежити вас, Не забувайте, що я осліп після того, як обстежив сліпого пацієнта, Це ще невідомо, Принаймні маємо переконливу послідовність причини й наслідку, Послідовність ми справді маємо, але висновки робити ще рано, два ізольовані випадки не мають статистичного значення, Ми вже маємо їх більше, ніж два, Я розумію, в якому стані ви перебуваєте, але нам слід уникати песимізму, який може виявитися необґрунтованим, Дякую, Ми ще з вами поговоримо, До побачення.