Текст книги "Час великої гри. Фантоми 2079 року"

Автор книги: Юрий Щербак

сообщить о нарушении

Текущая страница: 24 (всего у книги 29 страниц)

Гайдук подумав, що за час його перебування в госпіталі знову щось змінилося в державі, в якій стабільною була лише нестабільність. Всюди на залитих сонцем вулицях, охоплених зеленою лихоманкою народження трав, листя та цвітінням каштанів, тріпотіли на вітрі великі яскраві банери: «Воля – наш президент»; «Від Святослава до Волі»; «Україні–Руси – Волю!»

Перед тим, як потрапити до зали засідань на першому поверсі, довелося пройти доскіпливу перевірку: суворі офіцери охорони, які заступили китайців, – і в цьому теж було щось незвичне – ввічливо попросили Гайдука розстебнути генеральську сорочку й показати їм корсет; довго на екрані вивчали тінь карпатського топірця, потім мацали дерев'яну сокирку–руків'я, особливо загострену частину ще довше радились з начальником, але, як виняток, віддали генерал–полковнику його інвалідську ковіньку; хотіли забрати знеболюючі капсули, що тримав у пляшечці в кишені, але він навідруб відмовився віддавати, й охорона змушена була пропустити його.

На подіумі було встановлено три прапори. Праворуч – новий державний прапор України–Руси з чотирнадцятьма зірками: сім золотих на верхній, блакитній частині полотнища, сім синіх – на жовтій. По центру всупереч протоколу там, де мав стояти державний прапор, розміщувався темно–синій, з золотим шитвом важкий штандарт президента, а зліва – блакитний, з малиновим гербом, прапор сенату.

На керівників держави чекали три крісла, низенький скляний столик з пляшками мінеральної води і кришталевими склянками і по центру – прозора трибуна з мікрофонами, за якою зазвичай стояв Василь Воля, даючи прес–конференції.

Ложі для журналістів та представників дипломатичного корпусу (Україну–Русь вже визнало п'ятдесят сім держав світу) були переповнені.

На подіум вийшли президент Воля, прем'єр–міністр Єфім'єв та Індіра Голембієвська – в строгому чорному костюмі, з синьо–жовтою шовковою хусткою на смаглявій шиї. Вона велично підійшла до трибуни й відкрила засідання сенату Пролунав новий, щойно затверджений Волею гімн України – «Живи, Україно, квітуча і сильна, об'єднана Русь, наша древня земля», і до мікрофонів легко і молодо вийшов Василь Воля. Мабуть, трохи пройшлися візажисти просвітлюючою фарбою по його чубу бо ясне волосся, блакитні очі, легка засмага й харизматична усмішка лідера нації створювали в душах виборців портрет переможця: ВСЄ мало вирішитися у неділю, 16 липня, після чого влада Василя Волі буде всенародно підтверджена на наступні сім років – аж до 2086–го.

Гайдук з повагою і навіть із шанобливим здивуванням поставився до цього рішення Волі – пройти через виборчі випробування й стати легітимним президентом: попри всі свої недоліки й вагання. Воля виявився справжнім демократом, не порівняти з Махуном і Клинкевичем.

– Шановні члени сенату члени уряду члени дипломатичного корпусу гості, – звернувся Воля до присутніх, сяючи сліпучою усмішкою. – Хочу повідомити, що вчора вночі в Суздалі було підписано Тристоронній пакт між нашою державою Україна–Русь, Росією та Скандорусією про вічну дружбу мир і співробітництво, який докорінно змінює безпекову ситуацію в Європі на користь миру дає надію народам України–Руси, Росії та Скандорусії забути нарешті про минулі конфлікти й розвиватися в умовах міцного миру та надій на швидке відновлення життя й виробництва, долаючи трагічні наслідки ядерної війни та Великої Темряви. Цей пакт несе в собі потужний сигнал тим силам, які проголошують своє право на втручання у внутрішні справи незалежних держав від імені міфічних світових урядів. Нічого не вийде у вас, панове! Пакт від імені президента України підписала державний секретар, академік Ерна Богошитська, від імені російського монарха – міністр дипломатичних військ генерал Родіонов–Дюбуа, від імені конунга скандорусів – спецуповноважений Ольгерд Санін. Дія пакту – вісімдесят вісім років.

Згідно з умовами цього історичного документа, негайно припиняється будь–яка ворожа пропаганда, спрямована проти учасників пакту забороняються всі збройні приготування. Військові формування сторін відводяться на сто кілометрів від лінії кордону.

Враховуючи складну ситуацію в Росії та Скандорусії з постачанням продуктів харчування й діючи в дусі віковічної братської дружби між нашими державами і народами, ми погодилися на реалізацію спільного взаємовигідного проекту «Українське зерно взамін на Полярне повітря», який передбачає зведення на території України–Руси мережі магістральних експортних зернотрубопроводів та імпортних повітропроводів, конче необхідних нам для охолодження перегрітого повітря в зерновиробних районах нашої держави. З метою недопущення провокацій, згідно з основними положеннями пакту на територію України–Руси запрошується обмежений контингент військ Північного союзу для охорони стратегічних зерно– і повітропроводів. Наші союзники поділяться з нами цінним досвідом вирощування огірків та ананасів за Полярним колом.

Шановні члени сенату!

Закликаю вас зробити свій вибір – обрати вічний мир з сусідами і злагоду для нашого багатостраждального народу й негайно ратифікувати Тристоронній пакт. Прошу голосувати.

Він підняв над собою кілька аркушів паперу й тримав їх так довго, як клацали фотокамери й миготіли спалахи.

– Я приніс народу України–Руси вічний мир! – урочисто проголосив Василь Воля. Його тріумфальна широка усмішка розчулила серця присутніх у залі та мільйонів телеглядачів.

Та не всіх.

Зі свого крісла стрімко піднялася Індіра Голембієвська, яка, нервово поправляючи шовкову хустку підійшла до трибуни й, не дивлячись на Волю, який урочисто всівся на президентському троні, звернулася до залу:

– Пане президенте, члени сенату! Що відбувається? Це не пакт миру а державна зрада, ліквідація нашої держави, знищення наших ресурсів, пограбування наших народних багатств. Згідно з законом про національну безпеку пропоную: негайно розпочати процес імпічменту президента. Сенат його обрав, сенат може й переобрати. Він приніс нам не мир, а зраду національну ганьбу Сенат має негайно відкинути цей так званий пакт як документ капітуляції. Прошу висловитись.

Пролунали оплески, хоча й не такі ентузіастичні, як це траплялося на публічних мітингах, де виступала Інді.

Не встигла Голембієвська відійти від трибуни, як на сцену вискочила Богошитська, вдягнена в рожевий кримпленовий костюм; спідниця вище колін відкривала худі ноги державного секретаря; у такий самий костюм понад сто років тому була вдягнена Жаклін Кеннеді – дружина президента СІЛА, вбитого в Далласі, – вона сиділа поряд з чоловіком у відкритому «Лінкольні», коли пролунали фатальні постріли.

Ерна Еріхівна Богошитська, не кинувши навіть короткого погляду на Індіру Голембієвську розмірено й безпристрасно виголосила промову, наче карбуючи диктант для учнів четвертого класу:

– Шя–я-новне товариство. Моє серце й досі захлинається від горя, яке спізнала я на братній землі наших старших братів і сестер. Там панують голод, злидні і біда…

– А в нас не панують? – вигукнув Шморгун, який сидів у першому ряду.

– Так, пане Шьморгун, маєте рацію. І в нас голод і біда. Але в нас очікується великий врожай, який вирішить усі наші проблеми, а на Півночі – мороз і сніги. Там справжній голодомор. Невже не здригнуться наші серця у співчутті, невже ми не згадаємо, як слов'янська Імперія Двоголового Орла допомагала нам і в дев'ятнадцятому і в двадцятому століттях? Невже стогони вмираючих дітей і безутішні сльози матерів не викличуть у нас почуття любові і милосердя?

Цей пакт, підписаний мною, чим пишя–я-юся, є знаком доброї волі нашого всенародного президента, дорогого Василя Маркіяно–вича, це його історична зовнішньополітична ініціатива, гідна Нобелівської премії миру Якими ж мерзотниками, людиноненависниками, слов'янофобами і, врешті, ворогами України треба бути, заперечуючи гуманістичне, всесвітнє значення пакту!

Ви знаєте, пані й панове, чому шя–я-новна голова сенату так пристрасно виступає проти пакту? Тому що вона – чорна зрадниця нашого народу вона дбає тільки за інтереси Індії. Вона хоче відібрати наше зерно від українських малюків, позбавити українських матерів повноцінного харчування, віддавши наші продовольчі запаси індійським агресорам, які ведуть загарбницьку війну з свободолюбним народом Пакистану Ми живемо, пані й панове, в потворному світі подвійних стандартів, у царстві кривих дзеркал. Голембієвська – яскравий приклад безсовісної брехні, безмежної корупції, державної зради в її найбільш цинічному вигляді. Вона – найбільш продажний політик України–Руси, і я можу це довести! – майже кричала Богошитська. – Якщо вона думає, що її прикрашя–я-є кармінова цяточка на чолі, то вона помиляється. Це – наче червоний ліхтар, ганебне тавро, знак розпусти і злодійства. Жодна порядна українська жінка себе так не прикрашя–я-є. На жаль, Голембієвська не одна. В цьому залі є люди, які, називаючи себе патріотами держави, ведуть таємні сепаратні переговори з такими лютими ворогами українського народу як Фрідман, з масонськими світовими урядами, які бажя–я-ють забрати в нас всі святині українського народу насамперед – хліб і сало.

Вороняче око Богошитської уперлося в зал, який заціпеніло мовчав, – і невідомо, чого більше було в цьому мовчанні: страху сорому приниження чи тихої радості з приводу довгожданого возз'єднання з північними братами і сестрами.

Індіра Голембієвська, яка незворушно–уважно вислухала диктант Ерни Еріхівни, спокійно налила мінеральну воду до склянки, підвелася й, наблизившись до рожевої постаті ораторки, виплеснула воду в лице Богошитській, від чого була порушена вся біло–рожево–червона збалансована кольорова гама обличчя й всі барви змішалися й потекли, перетворюючи державний лик сановниці на блазенську карикатуру.

Богошитська, в якої випали, витекли очні лінзи, від чого вона раптово осліпла, кинулася вбік Індіри, щоб учепитися в волосся, але схибила і ледве не впала з подіуму.

Никанор Петропавлович Єфім'єв, викликавши щире захоплення публіки, наче важкий лев, вистрибнув з крісла, перевертаючи столик, – пляшки з мінералкою гуркітливо покотилися по сцені, наче в якомусь дешевому пивному пабі, – й, здійснивши стрибок реслера, схопив обох супротивниць за коміри жакетів й підняв над сценою, наче шкодливих котенят. Публіці дуже сподобалося, як смикає ніжками державний секретар – академік, багатьом згадалися звичні сцени виконання страт на головній шибениці країни на Майдані.

Нарешті отямився Василь Воля, який кинувся рятувати Богошитську забрав з лап Єфім'єва (Індіру прем'єр–міністр також відпустив, дбайливо обсмикнувши на ній жакет і дружньо плеснувши по дупі), затулив державну секретарку від голови сенату хустинкою став витирати мокре обличчя Ерни Еріхівни, остаточно розмазавши всі фарби в суцільну синю маску. Як казав великий російський поет: «Я сразу смазал карту будня, плеснувши краску из стакана»…

– Припиніть трансляцію! – гукнув Воля з відчаєм телережисерам, але було пізно: історичні кадри битви двох валькірій зафіксували навічно для прийдешніх поколінь картинку прийняття доленосного рішення. Оскільки Індіра Голембієвська покинула зал засідань, Василь Воля перебрав на себе її функції і таки наполіг на негайному голосуванні.

З сімдесяти сенаторів (кожна земля була представлена п'ятьма сенаторами) за ратифікацію пакту Богошитської – Родіонова–Дюбуа – Саніна проголосувало п'ятдесят три; двадцять сім були проти. Пакт вступав у дію 22 червня 2079 року.

77

Ніхто, крім президента Волі, не бачив, як після закінчення засідання сенату корчилася в його кабінеті Богошитська, як біла піна текла з кутиків рота – тою піною вона розтирала своє гостроконечне синюшне обличчя, час від часу рвучи на собі платинове волосся, псуючи композицію кращого київського перукаря Льоні Брежнєва.

– Я… її… блядь індійську... суку чорножьопу... порву... загризу... вип'ю кров, – захлиналася Ерна Еріхівна в праведному гніві. – Її цицьки безсоромні відірву.. її шмоньку розпусну в анатомічному театрі виставлю на публічний показ… ніколи не забуду не прощу наруги. Не над собою, над державою. За державу обідно. І вам не прощу шя–я-новний Василю Маркіяновичу – злобно зиркнула вона в бік улюбленого президента.

– А я при чому? – стрепенувся Воля, пригноблений подіями на засіданні сенату.

– Треба було давно цю курву прибрати геть з пляжу І вашого улюбленого генерала Гайдука з вашою ще більш улюбленою Олечкою – теж нах з корабля. Бо злигався він з Індірою. Мені Чаленко доповідає. Я все знаю. А ви добрий… все терпите… В демократію граєтесь… Я вам казала, що ніяких виборів не потрібно. Знаєте, що почнеться після двадцять другого червня? Ні, раніше! Що ця сука вам організує?

Він боязко підійшов до Богошитської, обійняв худенькі плечики, боячись торкнутися руїн зачіски, розуміючи, що Ерночка виснажена поїздкою до Суздаля, нервовим напруженням, безсонням. Вона тихо пригорнулася до нього, відчуваючи бажання роздягтися й потрахатися з президентом на його полірованому столі, на якому не було жодних прикрас, годинників, статуеток, письмового приладдя – ідеальне місце для злягання.

– Як там було? – спитав Воля.

– Якнайгірше. Крейда передав Ніколашці компромат на вас – весь бруд, зібраний Мережком і ГЕПРУ. Всі відеоматеріали, ваші зізнання, інтимні подробиці моїх з вами ігор, – тут вона ледь помітно, але задоволено посміхнулася. – Савелій сказав: у разі відмови підписати пакт – вся Україна–Русь знатиме правду А це означає, що ви не одержите жодного голоса. Тому я підписала… Заради вас. Іншого виходу не було.

– Ти мудра дівчина, – поцілував він Гі, бо смертельне приниження породжувало в ньому хіть. – Що я робив би без тебе? Ну йди сюди, сядь на коліна… Скинь.

78

– Що у вас коїться? Знову Україна в своєму репертуарі? Цей пакт гірший за пакт Молотова–Ріббентропа. А як же наші домовленості? – голос Фрідмана, не викривлений жодними поміхами чи акцентом, гнівно звучав у геджеті Гайдука. – Ема і Гаролд лютують. Я вислав до вас перші два транспорти зброї. Мені що – відкликати назад?

– Ні в якому разі, – холодно відповів Гайдук, дивлячись на цвітіння дерев обабіч порожнього шосе, що вело в Чорнобиль. – Всі домовленості залишаються в силі. Транспорти нехай прибудуть до Чорнобиля. Там їх зустрінуть. Все. Кінець зв'язку.

Він поглянув на Палія, який задрімав поряд. Спереду поряд з новим водієм – молодим лейтенантом, – сидів капітан Чміль, що контролював дії водія. Історія з Круком не повинна була повторитися. Чміля було призначено начальником особистої охорони Гайдука.

У великій залі їх уже чекали Малахов і Шморгун. Малахов обійняв Гайдука, але необережна спроба доторкнутися до спини гостя викликала в того гострий біль, – зрозумівши це, господар «Чорнобиля-30» почав вибачатися. Він виглядав набагато краще, ніж під час їхньої першої зустрічі, – обличчя порожевіло, зморшки розгладились. Натомість голографічна панорама українського степу що так вразила Гайдука, тепер розчарувала – здавалася штучною оперетковою декорацією порівняно зі справжнім буянням весни на поверхні.

– Ситуація критична, – мовив Гайдук, коли всі розсілися. Я попрошу полковника Палія дати інформацію щодо обставин напередодні вторгнення.

Спина йому боліла дедалі дужче, й він, щоб ніхто не побачив, відкрив навпомацки у правій кишені пляшечку з ліками, відділив дві капсули й, скориставшись паузою, непомітно ковтнув. Малахов уважно подивився на нього, але змовчав.

Палій відкрив лептоп – і на великому екрані висвітилася карта України, помережена стрілами й спеціальними позначками військових частин, напрямами майбутніх наступів й контратак.

– У складі трьох малоросійських фронтів Північного союзу нараховується близько чотирьохсот тисяч вояків. Триста тисяч наступатиме з півночі, п'ятдесят тисяч – зі сходу з півдня, з району Одеси, має здійснити висадку ударна група в складі двадцяти тисяч десантників. Операція розрахована на раптовість й вестиметься під прикриттям Тристороннього пакту, ратифікованого сенатом. На озброєнні Північного союзу – нові види озброєнь, зокрема крилаті ракети високоточного наведення «Витязь–IV», системи залпового вогню «Цунамі МХ-860» і нові наземні багатоцілеві броньовані машини скандорусів «Дракар–VIII», які можуть пересуватися і вести бій на висоті до двох–чотирьох метрів над землею, оминаючи мінні поля, й володіють високою маневреністю та потужним вогневим ресурсом. Особливість операції «БІС» – блискавичне захоплення чорноземних земель, встановлення на них окупаційної адміністрації та спорудження зернотерміналів. Ще одна мета – проведення етнічних чисток серед українців.

Можемо виставити не більше двохсот тисяч відмобілізованих вояків і ста тисяч резервістів з числа власників землі. Основою оборони Правобережної України є корпус імені Степана Бандери, Лівобережної – корпус імені Симона Петлюри. На сході виставимо корпус імені Івана Мазепи, з півдня діятиме змішаний українсько–татарський корпус «Бахчисарай».

Гайдук слухав неуважно, бо знав план у всіх деталях. Це був добротний, реалістичний план, але йому чогось бракувало. Якоїсь божеволинки. Ще не знав, чого саме. Пригадував бойові операції XXI століття – всі ці вторгнення, агресії, превентивні удари, руйнування невралгічних центрів управління військами; згадав зухвалу переможну операцію генерала Махуна проти Румунії; але розумів, що досвід минулого нерідко буває непридатним у війнах майбутнього.

Гайдука переслідувала думка про те, як з поверненням Світла змінилася ситуація в державі, як змінилися люди. Згадав афоризм Альфреда Ісааковича Вебера – старий професор радив усім вивісити його на видному місці, щоб перечитувати щодня, – Незмінним в цьому світі є лише закон постійних змін. Наче новими очима дивився Гайдук на полковника Ігоря Палія – кремезного темно–русявого красеня з такими ж, як у батька, світлими бровами, з сором'язною усмішкою сільського парубка і твердим характером. «Його треба негайно робити бригадним генералом, призначати міністром оборони чи начальником Генерального штабу Збройних Сил України–Руси, – думав Гайдук. – Та хіба ЦЕЙ президент присвоїть Палієві звання генерала?»

Після ганебної ратифікації Тристороннього пакту в сенаті Гайдук зрозумів: точку неповернення пройдено. Але насамперед треба рятувати Олю з малюком. Чаленко і Богошитська ось–ось доберуться до неї. Ця думка налякала його: як він міг залишити її, хоч і з охороною, наодинці зі слизовиками? Треба надійно сховати її на час великих подій, що насуваються на країну.

– Ми пропонуємо назвати операцію «Богдан» – на честь гетьмана…

– Тільки щоб не Берестечко, – коротко реготнув Інспектор Кварк, хоча було видно, що йому не до сміху – Гадаю, що в цілому план цей можна прийняти за основу Хоча в мене є досить серйозні поправки. Справа в тому що останнім часом ми виготовили кілька нових зразків зброї XXI століття, які, на мою думку змінять рутинну парадигму війни. Через кілька днів після останніх випробувань я буду готовий дати детальні пропозиції.

– До речі, – додав Інспектор Кварк, – ми розблокували апаратуру на супутнику «Січ-77», і тепер він працює в штатному режимі.

– Дякую, Миколо Михайловичу за такий подарунок. А що з комп'ютерними мережами? – спитав Гайдук.

– Днями відбулося об'єднання Євронету в єдину мережу – доповів Палій. – Ми підключені.

– І скандоруси, і Суздаль теж об'єдналися?

– Так точно. Бригада наших хакерів уже почала скачувати інформацію.

– Прошу вас негайно від сьогодні перевести наші стратегічні мережі в закритий режим Інтранету – наказав Гайдук.

– Слухаюсь.

В розмову втрутився непосидющий Шморгун.

– Враховуючи характер майбутньої операції, пропоную назвати Гї не в гетьманському стилі – це все відпрацьовані гази, відстій, – а надати їй більш сучасного характеру Ну наприклад, «Стратегічний параліч», скорочено «СТРАП».

– Це вже в дусі професора Поліщука, – засміявся Гайдук. – Звучить, як діагноз. Мені подобається. Тим більше, що по–англійськи to strap – означає «відшмагати ременем».

– Підходить, – погодився Малахов.

– Ми непогано підготувалися до цього шмагання, – Шморгун був задоволений, ледве ноги в стоптаних кросівках не поклав на полірований стіл. – По–перше, в нас є достатні для проведення операції «СТРАП» запаси паливно–мастильних матеріалів, які завезені у війська. Створено резервні бази. По–друге, ми зараз здійснюємо інтенсивні торговельні операції з Північним союзом, експортуємо туди великі партії пального для танків, вантажівок, «черепах» і «Дракарів».

Палій здивовано подивився на Шморгуна, який безжурно погладжував свою руду бороду Продавати ворогу напередодні війни пальне? Як робив це Радянський Союз у 1941 році, постачаючи до Німеччини тисячі тонн нафтопродуктів?

Від того часу як Шморгун демонстрував Гайдукові дію «Валер'янових крапель», виписуючи на старенькому «Шевроле–лугар» піруети по Контрактовій площі, відбулися разючі зміни. Шморгун за безцінь викупив чотири зруйновані нафтоперегінні заводи й мережу автозаправочних станцій, прикрасивши їх іменним вензелем ВК («Валер'янові краплі»), й став одним з найбагатших бізнесменів в Україні–Руси. Проте майже не змінив стилю одягу – нині був у картатій ковбойській сорочці й потертих джинсах – й поведінки, більшість часу проводив в своїй дослідницькій лабораторії в Дарниці, де, крім українців і росіян, працювали індійські, китайські та в'єтнамські інженери, які розробляли нові високотехнологічні способи виробництва енергетичних джерел та їх практичного застосування.

– На якій підставі ви продаєте противнику пальне? – ворожо спитав Палій.

Шморгун легковажно стенув плечима:

– На підставі законів глобального бізнесу Якщо не я – то буде «Шелл», «ВР» чи «Чайна Ойл». Хай платять краще мені.

Гайдук, незрозуміло для Палія, промовчав, і Палій відчепився від рудого лисяка. В олігархів немає Вітчизни.

– Але, як я розумію, панове, – почав нову тему Малахов, – існує ще одна, можливо, навіть серйозніша проблема. Це – проблема президента Волі, Богошитської, Чаленка та їхнього оточення. Після укладення і ратифікації пакту ми не можемо ігнорувати того, що сталося. Ось–ось Гайдук, Палій, структура РОК, всі братства й армійське командування будуть оголошені поза законом, і ні про яку операцію «СТРАП» тоді мови не буде. Ігорю Петровичу що скажете?

– Я прийняв рішення, – твердо й сухо мовив Гайдук, відчуваючи, що біль у спині зростає й треба негайно ковтнути знеболююче. – Це найважче рішення в моєму житті. Бо я офіцер і не хотів би виступати проти верховного головнокомандуючого. Але обставини вимагають цього. Пропоную затвердити план операції «Ранні жнива». Сьогодні, негайно, саме тут – ми створимо Комітет порятунку України–Руси. КОПОР Я готовий взяти на себе повну відповідальність – як у випадку перемоги, так і можливої поразки. Члени комітету: Індіра Голембієвська – вона дала згоду Микола Михайлович Малахов, полковник Палій, пан Шморгун, владика Ізидор…

– Я проти втягування митрополита в політику Та ще й у таку – сказав Шморгун. – Нехай співчуває нам, підтримує нас – і на цьому спасибі.

– Добре, – не дуже охоче погодився Гайдук. Він назвав ще кілька прізвищ генералів і полковників, які дали згоду підтримати переворот. – При КОПОР створюється оперативний штаб, яким керуватиму я. Полковник Палій хай зосередиться на підготовці військ до відсічі Північному союзу Операції «Ранні жнива» та «Стратегічний параліч» тісно пов'язані – так само, як фронт і тил. Моя єдина вимога – провести операцію «Ранні жнива» з якомога меншою кількістю жертв. Це має бути м'який переворот без крові. Soft coup d'etat. В усі землі будуть призначені військові представники, їх втручання у справи регіонів має бути мінімальне. При КОПОР створюється Рада цивільних менеджерів. Це своєрідний уряд України–Руси. Головним координатором ради, тобто прем'єр–міністром, пропоную призначити пана Шморгуна. Нема заперечень?

– А що робити з Єфім'євим? – спитав Шморгун, і незрозуміло було, чи він задоволений таким рішенням. – Судячи з усього, він любить північних братів і готовий сприяти пакту.

– Більш за все він любить реслінг і свої маєтки, – сказав Гайдук. – Але згоден, з ним треба буде домовлятись. Через його володіння пролягатиме удар зі Сходу що може знищити його багатства. Братство братством, а грошики – окремо.

Координатором ВПК призначили Малахова. Той знехотя пого–дився відкрити народові таємницю свого існування. Узгодивши низку технічних деталей, члени КОПОР встановили дату військового перевороту: п'ятниця, 16 червня 2079 року 2.00 AM (друга година ночі). «Центр-1» розміщувався в Києві, «Центр-2» (резервний) – у «Чорнобилі-30».

79

У суботу 10 червня 2079 року Індіра Голембієвська скликала на Майдані великий мітинг, головними гаслами якого стали вимоги відставки президента Волі та денонсації Пакту Трьох: очікувалася участь не менш як ста тисяч чоловік. Гайдук, долаючи біль, полагоджував сотні організаційних питань у приміщенні для дешиф–рувальників на Острові. Він остерігався підслуховування в своєму офіційному кабінеті – тим більш, що Воля так і не скасував свого декрету про тимчасове, на час хвороби, відсторонення Гайдука від виконання обов'язків. Вирішив спостерігати мітинг по телебаченню. Індіра вмовляла його піти разом з нею на цей мітинг, виступити. В її голосі знову прозвучали хвилююче інтимні нотки, наче йшлося не про політичний захід, а приватну – сам на сам – вечерю при запалених свічках.

– Не бійтеся нікого і нічого, Ігорю Петровичу – шепотіла з геджета вона йому на вухо, наче була поряд і притулилася до нього своїм тілом, повним жіночої зваби. – Якщо ми не будемо протестувати, через півмісяця опинимось в окупованій, поліцейській, не своїй державі. Приходьте.

Він відмовився, хоч і було соромно, пославшись на поганий стан здоров'я, й одразу відчув її розчарування, наче зрадив її. І ось тепер він, віддаючи розпорядження, поглядав на екран телевізора, де вирував святково прикрашений Майдан, з якого прибрали нарешті шибеницю. Зелено–оранжеві прапори АЗУП – Азійсько–української партії, лідером якої була Індіра, – переважали, але майоріли також знаки інших партій: біло–червоні, червоно–чорні, блакитно–жовті з червоними сонцями, чорно–помаранчеві та інші. Великий натовп, що заполонив Печерські пагорби і долину Хрещатика аж до Бессарабки, виглядав святково – стояв сонячний спечний день благодатного літа, й люди ще не могли нарадуватися світлу.

Мітинг відбувався напередодні Зелених Свят, й багато хто прийшов на Майдан з букетами квітів та зеленими гілками берези й пучками пахучих трав; у багатобарвному натовпі помітні були люди у рожевих, білих та салатового кольору чалмах, жінки у різнокольорових сарі. Нарешті десь угорі на Інститутській, навпроти музею жертв більшовизму виник людський вир: потужні об'єктиви телекамер одразу вишукали в цьому вирі Голембієвську яка в супроводі охоронців повільно посувалася живим людським коридором, що вітав її вигуком: «Інді! Інді!» – це було схоже на вихід всесвітньовідомого футболіста на поле стадіону Кілька опозиційних політиків уже чекали Індіру на трибуні, розташованій біля підніжжя монумента Незалежності. Вони не могли повірити, що така потужна сила приєдналася до опозиції, порвавши з правлячою партією КУНА Василя Волі.

– Дороїї кияни! Дороїї українці! Вітаю всіх з Зеленими Святами – святами відродження землі, святами життя! Хай живе зелена Україна!

Натовп зустрів ці слова радісними вигуками і помахуваннями зеленого гілля.

«Який я ідіот, що не пішов на мітинг, – подумав Гайдук. – Все одно нема чого втрачати. Досить ховатися. Воля не оцінить мою стриманість, а люди подумають, що я боягуз. І правильно подумають».

– Я прийшла сюди з лівого берега Дніпра, щоб з'єднати береги цієї священної ріки, щоб об'єднати великий наш народ перед лицем смертельної загрози. Тисячі людей з правого і лівого берегів створили сьогодні живі ланцюги єднання, які зв'язують схили Дніпра, проходять по мостах і по вулицях Києва. Ми всі – громадяни України–Руси, великої і прекрасної країни: етнічні українці і етнічні росіяни, поляки, румуни, євреї, вихідці з Азії та емігранти з Європи. Україна–Русь – наш спільний дім, наша рідна земля, незалежно від кольору нашої шкіри й мови, якою розмовляємо. Якщо ми ведемо наш родовід від Древньої Руси, то повинні пам'ятати, що це була не моноетнічна держава, а союз різних племен, які мали спільні інтереси, сповідували спільні цінності.

Сьогодні над нашою державою Україна–Русь нависла смертельна небезпека. Це небезпека зовнішньої кривавої агресії загарбників з Півночі. І одночасно ще більша небезпека криється тут, у Києві.

Індіра, вдягнена в легке шовкове сарі помаранчевого кольору, що під тихими подувами вітру облягало її тіло, змахнула рукою у невизначеному але зрозумілому натовпу напрямку.

– Це – загроза внутрішнього перевороту.

Гайдук, перервавши на півслові розмову з генералом Максимовим, відповідальним за військово–повітряні сили, напружився, очікуючи, що скаже далі Індіра.

Вона підняла над натовпом якісь папірці й після тривалої паузи промовила:

– У мене в руках план президента Волі – Чаленка – Богошитської щодо організації й здійснення державного перевороту в Україні–Руси, призначеного на неділю, дев'ятнадцяте червня, напередодні вторгнення військ Північного союзу План передбачає введення надзвичайного стану арешти всіх, хто запідозрений в опозиційних настроях, вбивства лідерів, надання президенту Волі диктаторських повноважень, застосування зброї проти мирних демонстрацій.

– Ганьба! Ганьба! Волю – геть! Волю – в неволю! – збурився гнівно Майдан.

– Закликаю до всенародного імпічменту президента Волі! – кинула в натовп запальний клич Голембієвська.

– Геть! Геть! Геть! – відгукнувся Майдан.

– Треба негайно розірвати Тристоронній пакт як ганебний акт зради!

– Пакту – ні! Пакту – ні! – скандував натовп.

– Нам потрібні мир і злагода, але не такою ціною! Ми готові співробітничати з Росією та Скандорусією, але не як холопи! Як рівні з рівними! Ми древній, гордий народ! Ми представники древньої індоєвропейської цивілізації, ми вільний народ вояків та хліборобів! Ми переможемо!

– Інді! Інді! Пе–ре–мо–га! Пере–мога! – повторював стотисячний натовп, який почав звільнятися від влади темряви. Телеоператори вихоплювали з натовпу обличчя людей, усміхнених, з очима, сповненими надій, – і Гайдук піймав себе на думці, що на його очах народжується нація. Не забитий, закріпачений, похмурий і страждаючий народ, не окремі, розсварені й ворогуючі групи населення, а Нація – цей магічний кристал, який виникає раптово з хаосу наче Всесвіт, що миттєво народився з Великого Вибуху разом з Часом. Цей кристал, який виблискує різними гранями, бо складається з усіх громадян цієї держави, є сам по собі заплутаною, суперечливою структурою, але в епоху Великої Гри без нації немислимим стає саме існування людей, які заселяють простори України–Руси. Без нації вони раби, полонені.