Текст книги "Ukrainian dream «Последний заговор»"

Автор книги: Василь Зима

сообщить о нарушении

Текущая страница: 9 (всего у книги 24 страниц) [доступный отрывок для чтения: 9 страниц]

Розділ 24 (Chapter 24)

Славік Мащенко, або Станіслав Мащенко – його різні люди називали по-різному, – прожив тридцять дев'ять років свого життя так, що, навіть якби він помер сьогодні ввечері, капітал, який він нажив, дозволив би і дітям, і внукам жити в своє задоволення, не думаючи про те, де взяти гроші, у якій квартирі оселитися та яким видом громадського транспорту користуватися. На одному з інтернет-сайтів, де розмістили рейтинги найбагатших людей країни, Слава Мащенко був чи то сьомим, чи то восьмим, і оцінювали його статок експерти в чотириста мільйонів доларів. Коли на прес-конференції в нього запитали, чи він справді має такі кошти, Мащенко розсміявся й відповів щось на кшталт такого: «Ну, може, маю якийсь мільйон, але не більше. Що можу? Можу хіба що кожного року відпочивати в Криму й купувати дружині дорогий одяг». Дружиною Слави Мащенка була молода співачка Саша, щоправда, її сценічний псевдонім був іншим – Акація. Саша нещодавно закінчила виш, але вже встигла народити Мащенку двох дітей. Казали, що вона раніше була стриптизеркою, але Мащенко про це думав мало, і преса також довго цю тему не мусувала: інтерес зник після того, як Мащенко взяв із Сашею шлюб. Донька Мащенка від першого шлюбу казала про нього так: «У него четверо детей, а он с малолетками каждый день трахается и каждый раз с другой». Славік Мащенко свою доньку від першого шлюбу, Дашу, якщо колись і любив, то це було так давно, що ані він, ані вона цього не пам'ятали. Коли він розлучався з першою дружиною, вона не висувала до нього жодних претензій і просто хотіла, щоби він швидше забрав речі й пішов. Квартиру, до честі Мащенка, він залишив дружині та доньці з сином. Сам якийсь час перебивався в коханок, а їх у нього було багато, а потім купив собі нову квартиру на Оболоні й одружився з Сашею.

Те, як Мащенко заробив гроші, знало небагато людей. Сам він казав хіба, що перші сто тисяч зробив на товарах першої необхідності, які продавав у якісь північні райони Росії. Потім на нього завели кримінальну справу, але так і не посадили. За кілька місяців після завершення судового процесу Мащенко став акціонером досить потужного банку, який нещодавно створили. За два роки очолив правління банку, а потім за списками однієї з партій увійшов до парламенту. Протягом перших двох років своєї депутатської діяльності Мащенко на трибуну не ліз, а потім раптом зайнявся піаром і виступав чи не на кожному засіданні. Після чергових виборів Мащенко очолив бюджетний комітет, і після цього про нього почали говорити на телебаченні, писати газети й навіть у кулуарах Верховної Ради журналісти чекали, аби взяти в нього інтерв'ю. Втім, і це ще не стало піком його кар'єри. За рік такої діяльності він купив собі завод. А потім раптом на продукцію цього заводу одержав держзамовлення. Мащенко зібрав чимало грошей, а потім узяв і вклав усе зароблене в нафтовидобувну галузь. Що цікаво, не у вітчизняну, а в російську. Після цього Мащенко почав торгувати російською нафтою на українському ринку, і про його прибутки вже ніхто навіть не питав. Вони давно перевалили за сотню мільйонів доларів. Казали, що Мащенко знайшов якийсь вихід на російську політичну верхівку, інші переконували, що його підтримали російські олігархи, а злі язики говорили, що Мащенко зв'язався з чеченською мафією. На Мащенка ці розмови зовсім не впливали, він почувався досить добре і про майбутнє говорив із великим оптимізмом.

Єдиним неприємним моментом у його житті був Ян Урманіс. Про нього казали, що він – рука Росії і людина, яка працює на спецслужби, тому ніхто з бізнесменів і політиків із ним не хотів іти на контакт, і, коли було можна, вони цих контактів уникали. Славік Мащенко – також. Утім, Ян Урманіс був віце-прем'єр-міністром, і з ним усе ж доводилося рахуватися. У середу ввечері Ян зателефонував на дачу до Мащенка, той саме вийшов із сауни й почувався дуже добре.

– Алло.

– Алло, Славик, как ты? Слышал, что бюджет приняли, ты на коне.

– А, Ян, привет! Да, приняли, но сколько я намучился! Уже неделю отхожу, запарка страшная была, прессинг дикий.

– Да не кисни, Слава, это политика, тут нельзя иначе. Ты как завтра, на рыбалочку не хочешь?

– Да нет. Хочу выспаться, я с семьей на Болеары собираюсь, собрать вещи нужно, дела порешать.

– Кстати о семье. Ты дочку свою давно видел?

– Какую?

– От первого брака. Даша ее зовут, что ли?

– Да не помню. Давно, наверно, – Мащенка здивувало те, що Ян цікавився його донькою і взагалі що він знав про її існування. – А что, стряслось что-то?

– Да нет-нет, что ты? Просто дело есть одно. Поговорить нужно с глазу на глаз. Не хочешь подъехать ко мне? Или я к тебе подъеду.

– Да нет, Ян, я сам. Ты на квартире?

– Да. Сижу скучаю, коньяк пью. Должна девочка прийти, Сара, развлечет, а пока так, думаю.

– Я через час буду, соберусь только.

– Давай, – поклав слухавку.

Даша сиділа в Мартіни й курила кальян. Даша давно курила кальян, але про це нікому не казала. Останнім часом вона почала додавати ще й зернята коноплі, і це дозволяло їй бодай на деякий час не думати про проблеми й те, що в неї постійно не вистачає грошей. Даша хотіла стати відомою співачкою, вона навіть займалася грою на гітарі і щодня, вранці та ввечері, бігала кілька кілометрів на стадіоні біля дому, висіла на поперечині, качала прес і руки, вона хотіла гарно виглядати, бути стрункою та сильною. Але раз на тиждень їй не вистачало волі, і вона, забувши про спорт, гітару, пісні і красу, приходила до Мартіни, яка вже покинула свого Махмеда, і тепер жила сама, трахалася з Суріком, який умів хіба що розбивати людям у кров обличчя, і постійно перебувала у страшній депресії, подолати яку їй ніяк не вдавалося. Коли приходила Даша, Мартіна вдягала халат на голе тіло й сідала на підлозі, навпроти дивана, на якому сиділа Даша. Так вони могли просиджувати годинами, не сказавши одна одній і слова. Потім ішли разом до ванної, набирали повно води з морською сіллю, роздягалися та сиділи в гарячій-гарячій воді, час від часу здригаючись від несподіваних дотиків до своїх тіл чужих ніг і рук. Вони могли пролежати отак, із заплющеними очима у ванні, аж до ночі і потім, не витираючись, просто накинувши на мокре тіло халатики, лягти на диван і мовчки дивитися у стелю. Першою завжди розмову починала Мартіна, їй ніколи не вдавалося чітко сформулювати питання, вона просто казала щось, аби тільки урвати цю кількагодинну мовчанку.

– Дашо, ти трахаєшся?

– Зараз ні. Марк у в'язниці, ти знаєш.

– Знаю. Я не про нього. Я взагалі питаю. Хіба трахатися можна тільки з Марком? – повернулася до Даші й зазирнула їй в очі. – Га, ха-ха-ха, – Мартіна сміялася дуже глухо і втомлено.

– Ні, трахатися можна з ким завгодно, Мартіш, ти ж знаєш, просто я не хочу з ким завгодно, я хочу займатися любов'ю з Марком, я його люблю.

– А, – Мартіна вхопила подушку й накрила нею обличчя, застогнала. – Точно, ти ж його любиш. Це класно, напевно.

– Що класно?

– Любити когось і хотіти трахатися тільки з ним одним.

– Так, це класно, Мартіно. А хіба ти не любиш Суріка?

– Ні, не люблю. А що?

– Ні, я просто подумала, що ти його любиш, ви ж так часто зустрічаєтесь, і ти казала, що у вас із ним класний секс.

– Класний, – кинула подушку на підлогу. – У нас виходить кілька разів на ніч. Ну то й що?

– Ні, нічого, я просто подумала, що це і є любов.

– Я теж так думала, а тепер я так не думаю. Що це за музика? – Мартіна підвелася і, спершись на лікоть, дослухалася до мелодії, яка лунала з коридору.

– Це мій мобільний, – Даша схопилася на ноги й побігла в коридор. Було чути, як вона з кимось розмовляє. Розмова тривала не більше трьох хвилин.

– Хто це? – коли Даша ввійшла до кімнати й увімкнула світло.

– Батько.

– Світло вимкни, очі ріже.

– Нічого страшного. Мені треба вдягатися, я йду.

– Куди? – Мартіна сіла на дивані, і з-під халата виглядали її великі красиві груди.

– Треба мені. Все, давай. – Вона скинула халата і стояла гола посеред кімнати. Даша була смаглявою, високою й дуже сексуальною, її красива рівна спина, сильні ноги та пругкі груди були кращими ніж спини, ноги і груди більшості дівчат. Даша знала про це і тому ніколи не роздягалася перед іншими дівчатами, ті б їй заздрили, а Мартіна їй не заздрила, бо сама була дуже гарною.

– Чуєш, Дашо, – Мартіна підійшла до неї й узяла за плече, іншою рукою гладила спину, – тобі ніколи не хотілося зайнятися сексом із дівчиною?

– Не хотілося, але займалася двічі: коли мені було років дванадцять і кілька місяців тому, коли напилася в подруги на дні народження. А що? – Вона вдягла футболку і вже хотіла йти.

– Нічого, просто мені завжди, скільки тебе знаю, хотілося зайнятися з тобою сексом. У тебе такі великі м'які губи, напевно, дуже приємно цілувати такі губи.

– Так, Марк каже, що йому дуже подобається цілувати мене в губи. Я йому вірю. Але з тобою я займатися сексом не буду.

– Чому?

– Просто не хочу, бувай, – Даша відчинила двері й пішла до ліфта.

– Дашо, чуєш, Дашо, – Мартіна сперлася на двері й дивилася їй услід, – а депресія довго триває, га?

– Не знаю, – озирнулася, – не знаю, може, місяць, може, рік. Я зателефоную. – Двері ліфта відчинилися.

– Телефонуй, – Мартіна повернула в замку ключ і пішла до кімнати. Лягла на ліжко. Потім узяла слухавку і набрала номер. – Алло, Сурик, ты где? А. Приедешь? Когда? Через час? Давай. Я жду. Мне уже хочется. Ха-ха. – Вона натиснула кнопку й кинула слухавку на крісло. Потім розтяглася на дивані, наче кішка, і голосно позіхнула. Була одинадцята ночі, а їй зовсім не хотілося спати самій.

Даша, як і просив батько, вийшла на вулицю й пішла до метро. Мартіна жила неподалік від «Лук'янівської», і тому батько сказав, що чекатиме на неї біля входу до метро. Даша рідко спілкувалася з батьком. Утім, навіть ті розмови, які між ними відбувалися, вона не могла назвати повноцінним спілкуванням. Батько сідав навпроти неї, дивився просто в очі й казав: «Ну, рассказывай». Після цих слів їй уже нічого не хотілося розповідати, і тому вона чекала, допоки він скаже найголовніше, і він казав: «Ну что, деньги нужны? Сколько?» Він давав їй гроші, і вона йшла, востаннє таке трапилося майже рік тому. Тоді він дав їй достатньо грошей, але вона їх розпустила. Вона ніколи не просила грошей сама: була надто гордою, та й не хотіла вона, щоби батько думав, ніби потрібен їй тільки тоді, коли в неї закінчуються гроші. Біля метро батька не було. Даша постояла хвилин двадцять і вже хотіла була йти, як почула автомобільний сигнал. Чорний джип стояв біля тролейбусної зупинки і блимав фарами. Даша побігла до нього і, відчинивши передні дверцята, заскочила до салону. Батько поплескав її по плечу й увімкнув мотор, машина рушила в бік Михайлівської площі.

– Ты как вообще, малыш? – голос батька був дуже лагідним, вона давно не чула, щоби батько так говорив із нею.

– Нормально, а ты?

– В порядке. Как всегда. Ты как со временем?

– Не знаю. Планов нету. Можна покататься.

– Ну, давай тогда заедем на одну квартиру, там тихо и можно будет поговорить.

– У тебя появилась еще одна квартира?

– Нет, это не моя. Я ее любовнице купил. Но та сейчас отдыхает где-то, не знаю, на Ибице, что ли. Квартира пустует.

– А где квартира?

– На Андреевском. Четыре комнаты, район тихий.

– Ладно. Только поесть купи, а то я голодная, с утра не жрала ничего.

– Там все есть.

– А, ну нормально, – вона відкинулася на сидінні й заплющила очі, їй подобалося їздити нічним містом. – Слышь, па?

– Что?

– А ты зачем меня вызвал? Мы же год не виделись.

– Соскучился. Хочу узнать, как живешь, не собираешься ли замуж часом, – усміхнувся.

– Да ну тебя, – засміялася. – Какой там замуж?

– Ну, чего так? Парень-то есть у тебя. Хороший парень такой.

– Ты-то откуда знаешь? – здивовано поглянула на батька.

– Да так, а что, секрет?

– Да нет, просто… – замовкла. – Не собираюсь я замуж, па, рано мне.

Коли вони зайшли до квартири, було вже далеко за північ. Батько знайшов у холодильнику мариновані гриби, рибу та буженину. Даша зробила бутерброди, потім сіли у вітальні, налили вина. Даші дуже сподобалася квартира.

– Нравится? – пережовуючи м'ясо.

– Да.

– Такую же куплю, даже лучше. Как замуж будешь выходить, куплю тебе квартиру в центре, пятикомнатную. Или на Оболони, в новом доме, двухэтажную. Хочешь?

– Папа, ты выпил? Че ты расщедрился так?

– Ты же дочь моя. Я что, не могу дочери жизнь устроить?

– Надо было нас с мамой не оставлять, вот бы и устроил.

– Да не любил я ее, Даша. И она меня не любила. Что за жизнь, когда люди не любят друг друга?

– Да, жизни никакой, – зітхнула, встала з крісла і, пройшовшись кімнатою, голосно запитала: – Так что ты хотел, папа, звал-то чего? Не бутербродов же поесть, правда, в квартире любовницы?

– Да нет, Даша, не бутербродов поесть. Сядь, дочь.

– Я постою.

– Сядь, сядь, я повторять не буду.

– Ну. – Даша сіла навпроти і, відщипуючи по крихті шматочки хліба, кидала їх на стіл.

– Я, Даша, давно не интересовался твоей жизнью, не знал, как ты, что ты. Мне даже стыдно стало как-то.

– Неужели?

– Да и сейчас у меня дети свои, о них думать приходится. Слышишь, Даша, у тебя парень есть, его зовут еще так несовременно.

– Какое тебе дело до моего парня? Марком его зовут.

– Да, Марком. Я когда узнал, что он парень твой и у вас с ним серьезно, обрадовался даже. Дочь, думаю, замуж выйдет, внуков родит. А тут по телевизору слышу – посадили Марка твоего.

– Да ты что, ты даже об этом знаешь? – Вона нервово кинула хліб на стіл і взяла фужер вина, надпила трохи.

– Я помочь хотел. Тебе не говорил об этом. Сюрприз, думал, будет. Да только заминка там. Марк-то твой не совсем хороший парень, как оказалось.

– Ты знаешь его, чтобы говорить, хороший он или нет? – Налила ще вина і прикусила губи.

– Да нет, но я говорил с нужными людьми. Они сказали, что Марка могли бы выпустить, если бы он все сделал, как просят. А он не хочет.

– Папа, а что тебе от меня-то надо?

– Я хочу, чтобы ты пошла к Марку, поговорила. Я волнуюсь за тебя, хочу, чтобы ты была счастливой, пусть даже с ним.

– Меня не пустят к нему.

– Пустят, я знаю. Я скажу тебе день и время. Ты только скажи, чтобы он не ломался и все рассказал, как его просят. Пойми, Даша, – нахилився до столу і перейшов на шепіт: – Марк твой очень серьезным людям дорогу перешел, ему бы одуматься, а то ведь ты знаешь, какая жизнь опасная. Знаешь ведь?

– Да откуда мне знать, па? Я музыкой занимаюсь, – підвелася, пройшлася кімнатою.

– Послушай меня, дочь, – теж устав, дивився їй в очі, – Марк живет только потому, что у него есть нужная информация, и люди, которых эта информация интересует, хотят быть уверены, что Марк никому ее не передал, не слил, куда не следует. Понимаешь? Расскажи он всю правду, его выпустят.

– Или убьют, – також подивилася батькові в очі. – Па, а ты сможешь спасти Марка? А? Папочка, родной, – у неї виступили сльози на очах і потекли на щоки, на ніс, вона кілька разів облизала губи. – Спаси его, ты же можешь, у тебя есть деньги, связи, у тебя все есть, па! – вона крикнула і схопила тата за сорочку, потім обійняла за шию, голова впала йому на груди, і Даша голосно заридала. Він ніжно притиснув її до себе, поцілував у голову і прошепотів:

– Даша, Даша, успокойся. Ты должна поговорить с ним. Только ты можешь его спасти. Понимаешь? Ты одна. Если он тебя послушает, вы будете вместе. А с людьми я поговорю, они поймут, они и так понимают все: парень молодой, горячий, сами ж такими были. Правду любит, о счастье всеобщем мечтает. Да кто о нем не мечтает? Только нет его, счастья всеобщего. Понимаешь?

– Понимаю, – відійшла від батька, підвела голову. Він дивився на її червоне, заплакане обличчя й мовчав. – Я все понимаю, папа. Я понимаю, что ты можешь только то, что тебе позволено, я все понимаю. Дай мне денег, и вот еще что, – накинувши кофту, – скажи своим друзьям, что я встречусь с Марком.

– Они не друзья мне, – він дістав із гаманця жмут грошей і дав Даші. Даша сховала гроші до кишені і, махнувши рукою, пішла до виходу.

– Пока, папа.

– Тебя подбросить?

– Разве что в небо. – Відчинила двері й пішла коридором, потім збігла сходами вниз, двері залишилися відчиненими.

Слава Мащенко стояв біля дверей. Задзвонив мобільний. Він дістав із кишені телефон і, розмахнувшись, з усієї сили кинув ним об стіну.

– Задрали, суки. – Зачинив двері і, пішовши до кімнати, налив вина й сів у м'яке крісло.

Розділ 25 (Chapter 25)

Того дня, коли зателефонував батько і сказав, що треба їхати в слідчий ізолятор, Даша змила з обличчя рештки косметики, одягла легеньку шкіряну курточку, довго стояла перед дзеркалом, дивлячись собі в очі, потім вийшла надвір і сіла в метро. За годину вона вже була на місці. Біля прохідної її зустрів невисокого зросту чоловік, кивнув і сказав іти слідом. Вона сховала руки в кишені й рушила за ним напівтемними коридорами.

– А у тебя хоть девушка была на воле, а? – Молодик років двадцяти шести сів навпроти Марка й намагався зазирнути йому в вічі.

– Є, є в мене дівчина. Чого ж була? – Марк не підводив голови.

– А хочешь ее увидеть, потрахаться хочешь, а, хочешь ведь? – хлопець засміявся й ударив Марка в плече, той не поворухнувся.

– Так, хочеться, побачити хочеться і потрахатися теж. А тобі хіба ні?

– Так у него девушки нет, – дядько, який сидів біля дверей, почухав груди і сплюнув на підлогу. – Он мудак, онанист прибитый.

– Ты че, че ты ляпаешь? – хлопець підвівся, але така його реакція викликала легкий смішок у камері, і він знову сів.

– Марк, а ты и впрямь наркотой торгуешь? – той, що біля дверей, сказав це зовсім тихо.

– Да, торгую. А що? Жити ж треба.

– Так посадят тебя, Марк, надолго посадят.

– Життя таке, – спробував лягти на спину, але людей у камері було багато, і нормально лягти йому не вдавалося.

– Да подвинься, пусть ляжет. – Кілька людей вступилися за Марка, і той, хто не хотів посунутися, одержав удар у вухо і, тихо стогнучи, переліз на інше місце. – О, нормально, ложись, Марк.

Двері камери відчинилися, і сержант просунув у отвір голову, знайшов очима Марка.

– Чего смотришь? Выходи, к тебе пришли.

– Хто? – Марк схопився на ноги.

– Выходи давай, спрашивает, – сержант почекав, поки Марк вийде в коридор, потім зачинив двері й тихо на вухо: – А ты знаешь, в 25-й уже спрашивают, когда ты придешь. Ну, чего молчишь, а? Молчишь чего, сучонок?

– Веди.

– Ну, иди, – він ударив Марка кулаком у спину. – Вперед!

Вони піднялися на кілька поверхів угору. Марк стояв перед дверима, старими дерев'яними дверима брудного жовтого кольору, і чекав, допоки йому дозволять увійти.

– Лицом к стене! Ждать! – сержант відчинив двері і стояв кілька секунд, дивлячись углиб кімнати. – У тебя есть пятнадцать минут, заходи.

Марк відійшов від стіни й побачив те, що змусило його завмерти на мить і заплющити очі. Серце гулко вдарилось у грудях, і стало якось нестерпно солодко, і голова, здавалося, от-от піде обертом, і він втратить свідомість. Сержант підштовхнув його, Марк увійшов до кімнати, і двері за ним зачинилися. Було чути, як клацнув замок і пішов коридором сержант. Вони залишилися вдвох.

– Марку, – Даша хотіла була скочити і, підбігши, упасти йому на шию, але він приклав палець до вуст, потім повільно підійшов до неї і, сівши поряд, обійняв за плечі.

– Мила, – прошепотів на вухо, – мила моя, – цілував її в шию, в очі, в чоло, – не кажи нічого. Що б ти не сказала, це не має значення. Я знаю, навіщо тебе пустили сюди. Просто не кажи мені нічого. Ми кохатимемося ці п'ятнадцять хвилин і казатимемо тільки те, як сильно любимо одне одного. Чуєш? Все інше не має значення. Розумієш? Не має ніякого значення.

Марк посадив її на руки, припав до вуст, і так лагідно й ніжно цілував, що в Даші навернулися сльози на очі, і він злизував ті сльози язиком, цілував їй заплакані очі, ніс, м'яв руками пругкі груди й навіть кілька разів торкнувся лона. Даша голосно зітхнула і міцно обійняла Марка, він узяв до рота мочку вуха, і від цього дрож пробіг їй по тілу, вона залізла рукою йому під футболку, терла спину, живіт, він опустився нижче, цілував шию, потім торкнувся вустами грудей, щоправда, крізь блузу, Даша починала стогнати і дихати важко й уривчасто. Раптом Марк відсторонився, поправив волосся та футболку, втупився поглядом у стіну й завмер.

– Що таке, Марку? Я хочу тебе, – Даша була збудженою і красивою.

– Іншим разом, Дашо. Наш час минув. Він уже чекає.

– Хіба так швидко минуло п'ятнадцять хвилин?

– Еге ж, так швидко минають оці хвилини, які ми проводимо з коханими. Я йду, – він підвівся.

– Марку, батько просив передати, що тебе вб'ють, якщо ти не повідомиш їм усю необхідну інформацію.

– Я знаю.

– І що? Що ти знаєш?! – Даша зірвалася на крик, голосно схлипнула й завмерла.

– Не плач, – підійшов і втер їй сльози, – не плач, ти ж знаєш, що я кохаю тебе, дуже сильно тебе кохаю.

– Якщо любиш, скажи їм усе. Нам буде добре, тебе випустять, і ми житимемо так, як захочемо. Батько подарує мені квартиру, у нас буде своя велика, красива квартира. Ти розумієш? – її очі враз стали великими і сповненими надії й радості.

– Ми не зможемо бути щасливими так, – Марк розвернувся та пішов до дверей. Двері розчинилися, і сержант почекав, поки Марк вийде в коридор, потім поглянув на Дашу і, плямкнувши губами, міцно зачинив двері. Даша почула, як щось голосно вигукнув сержант, і потім їй ще довго вчувалися кроки Марка, були вони швидкими, впевненими і ритмічними. Такими кроками, подумалось, ідуть на страту. Даша сіла на стілець і зрозуміла, що все, у що вона так довго вірила, вмерло. Марк ніколи не піде на компроміс, а значить, вона ніколи більше не побачить Марка.

Коли до камери, де сидів Марк, залишалося метрів тридцять, сержант раптом зупинився й наказав Маркові повернутися обличчям до стіни. Підійшов іще хтось, Марк не бачив хто. Його голос був йому зовсім незнайомий.

– Ты хоть бы трахнул эту сучку, а то так, только намаялся. Тебя слушали, пацан, и очень недовольны тем, что ты сказал. Нам насрать на то, что тебя увидят побитым на пресс-конференции, нам насрать на то, что тобой заинтересовался президент, нам на все насрать, Марк. Ты сейчас пойдешь в 25-ю и не выйдешь до тех пор, пока мы не получим от тебя всю нужную информацию. Ты въехал?

– Ведіть.

– Что ты сказал? Я спросил: ты въехал?

– Я сказав: ведіть.

Той, хто розмовляв із ним, пішов і зник за поворотом. Маркові сержант наказав розвернутися й чекати. Двері навпроти розчинилися, і двоє молодиків, які вийшли з камери, узяли Марка під руки та затягнули всередину. Камера була великою і пофарбованою в червоний колір, причому навіть стеля та підлога були червоними. Посеред камери стояв стілець, і Марк помітив, коли сідав на нього, великі плями крові, які залишилися на підлозі. До нього підійшов чоловік у чорному комбінезоні, постояв трохи і, замахнувшись, сильним ударом кийка повалив на землю. Потім Марка довго били ногами та кийками, обливали водою і знову били. Тільки за кілька годин, коли в роті він відчував лише два кутніх зуба, а очима вже не міг бачити через гематоми, все тіло нило і страшенно боліли поламані ребра, його підняли і, посадивши на стілець, показали пальцем на невисокого чоловіка років тридцяти шести, який увійшов до камери та, сівши навпроти, чемно запитав: «Ну, як почуваєтесь, готові до діалогу?». Світ поплив перед очима, і Марк, важко ковтнувши густу солону слину, втратив свідомість.

– Марку, Марку, – він розплющив очі, над ним стояла медсестра і промивала ваткою, змоченою в спирті, рани на обличчі, – як же так, га? І навіщо ти вліз у ту бійку?

– Яку бійку? – йому було важко говорити, бо в роті було повно вати і якихось ліків, він ледь рухав язиком.

– А, ти вже й не пам'ятаєш?

– Ні, не пам'ятаю. – Він раптом зрозумів, що нічого не пам'ятає, абсолютно. Він не пам'ятав, який зараз день, і що було з ним учора й сьогодні, він теж не пам'ятав. Він пригадував тільки, що зустрівся з Дашею, і потім усе, чорно, ніби хтось стер із пам'яті всі події. – А який день зараз?

– Середа, – медсестра перев'язала рани на руці й поклала щось тепле на живіт.

– А. Я давно тут?

– Другий день. Тебе вчора привезли побитого, страшно було дивитися. Ти зі співкамерниками побився.

– Так? Не пам'ятаю. А чого я бився з ними?

– Кажуть, що вони про твою матір щось погане сказали.

– А, ясно. Тоді я міг. Я не люблю, коли про матір говорять щось не те. А мені довго тут лежати ще?

– Тиждень. Поки вичухаєшся. Тобі ж зуби повибивали, ребра цілого нема ні одного. Тиждень, а може, й більше.

– Ясно.

Медсестра подивилася на нього лагідно й мило, йому здалося, що вона хоче йому щось сказати, але боїться це сказати. Вимкнула в палаті світло і, виходячи, зачинила двері.

– Спіть.

– Спробую. – Марк заплющив очі й уявив перед собою Дашу, її вуста, її теплі, ніжні руки, усміхнувся та заснув. Йому ввели снодійне, щоб краще спав, бо засинати, коли в тебе болить усе тіло, без снодійного дуже важко.