Текст книги "Ендшпіль Адольфо або Троянда для Лізи"

Автор книги: Таня Малярчук

сообщить о нарушении

Текущая страница: 9 (всего у книги 9 страниц)

Роза дуже близько до мене. Вени її тіла нагадують оранжерею з червоними трояндами. Я занурююсь в один із широких коридорів і, голісінька, стрімголов біжу все далі й далі, вздовж Розиного тіла, перетворюючись на її вічний, безконечний кровообіг.

Я кохаю тебе.

I от.

Лежу з температурою на великому дідовому ліжку. В кімнаті три ліжка – але я лежу саме на дідовому – біля вікна. Накрита ковдрою, і мені дуже тепло. В кімнату заходять батьки, і я бачу, що вони засмучені станом мого здоров'я. Я не хочу залишатися з бабою, бо вона завжди розповідає про своє життя так, ніби вже вмерла. Але мене з нею не залишають.

Надворі сильна злива. Тато на руках несе мене до «швидкої допомоги», і ми всі разом ідемо до лікарні, їдемо довго, аж поки не звечоріло.

В лікарні тітка в білому хоче дати мені укол, але я щосили пручаюся. Сиджу на канапі в передпокої. Бачу діда-санітара, який через тиждень подарує мені десять використаних уколів і сплетеного з крапельниць чортика. Мене лихоманить. Здається, ніби ми з батьками ще тільки ідемо до лікарні – я ще лежу на ліжку біля вікна – втікаю від мами ґрунтовою дорогою – прокладаю у фосі шлях до казкової країни Москви -…і раптом до передпокою лікарні заводять чоловіка років сорока, якому щойно січкарнею відрубало руку; його руку несуть інші люди; кров хлине з чоловіка потоками; я притуляюся до стіни і не відводжу від крові погляду.

Мама, тато і старенький санітар кидаються виводити мене з передпокою, але пізно – я вже побачила.

Прошу в мами купити мені пупсика і посудку на базарі у Заболотові.

Прошу не робити уколів, бо мені дуже тепло.

Прошу не залишати мене так надовго у баби.

Заледве переживаю ніч.

Руку чоловікові не пришили, але кров з підлоги акуратно витерли. Укол дали все одно. Члени мого тіла покояться в різних кутах кімнати – однак я слідкую тільки за руками. Щоб були дві.

На ранок приходжу до тями – і продовжую жити. Здається, аж донині.

Якщо переживу цю ніч, то буду вічно.