Приказки
Текст книги "Приказки"
Автор книги: Степан Руданський
Жанр:
Поэзия
сообщить о нарушении
Текущая страница: 3 (всего у книги 5 страниц)
МОШКОВА ПІСНЯ
Колись Мошко улюбився
У нашу дівчину.
То, бувало, все співає
В лихую годину:
«Світить місяць, світить,
І сонця не треба,-
Він не впаде з неба,
Бо добре держиться.
Ой там край Дунаю
Голуби літають,-
Най собі літають,
Бо я їх не спійму.
Сів заєць на дубі,
Оріха кусає…
Бо він виглядав
Милої коханки.
Сів заєць на дубі,
А я коло дуба.
Як ти мені люба,
Сказати не можу!»
ХТО КОГО ЛУЧЧЕ
Бився Мошко із Гаврилом
Та й потім хвалився:
«Ото,– каже,– на ярмарку
Я з Гаврилом бився!
Він на мене із ломаком
По плечах махало.
А я йому все з ярмурком
По носі давало!»
«Та славно ж ви, Мошку, бились…
А хто ж кого лучче?»
«Та Гаврило мене лучче,
А я його лучче!»
НЕВИННИЙ МОШКО
«Куди, Мошку, так ідеш?»
«На війну виходжу!»
«А чого ж то пізно так?»
«Ще два-три положу!»
«А як тебе часом хто
Схоче положити?»
«А кому ж я винен що?
За що ж мене бити?»
ТРИ ПИТАННЯ
Рабин:
«Чого півень, як співає,
Очі закриває?»
Мошко:
«Того, девне, що напам’ять
Свою пісню знає».
Рабин:
«Чого колись по драбині
Ангели злізали?»
Мошко:
«Бо ще були молодії,
Мало пір’я мали».
Рабин:
«Чого море так солоне,
Що не можна пити?»
Мошко:
«Бо погані оселедці
Мали заселяти».
ЧИ ДАЛЕКО ДО НЕБА
«Що п’ять верстов – то й коршомка,
Нічого й лічити,
Бо п’ять верстов як проїдеш,
Треба й відпочити.
Ото їдуть із ярмарку
Двоє господарів,
У каждого віз порядний,
Воликів по парі.
Їдуть собі помаленьку,
Грошенята мають,
Полягали на соломі -
Та й думу гадають.
Далі їден пробудився
З глибокої думи,
Повернувся на соломі.
«Чи спиш,– каже,– куме?»
«Що говориш?» – другий каже.
«Чи спиш, я питаю».
«Та не сплю ще,– каже,– куме,
Тілько що дрімаю!»
«Не дрімай же на годину
Та глянь против неба,
Скілько б верстов так до неба
Проїхати треба?»
«Та бог його святий знає
І добрії люди…
Я думаю, що не більше,
Як п’ять верстов, буде».
«Гуттю, куме!.. Та се баба
Тобі набрехала…
Та якби п’ять верстов було,
Там коршма б стояла!»
ОКУЛЯРИ
Розходився мужичок
Аж ґвалт дякувати,
Та одна йому біда:
Не вміє читати.
До аз-буки – так куди,
Не того він хоче.
Він гадає чим другим
Просвітити очі.
«Не вміє ж так старий дяк
Стрічки розібрати,
Окуляри ж як візьме -
То куди читати!
Отак і я заведу
Кондаки й тропарі,
Піду тілько та куплю
Такі окуляри».
Пішов мужик до крамниці,
Різні вибирає…
Що на очі накладе,
То все не читає.
Далі соті з носа зняв,
Об землю ударив.
Розплатився та й пішов
Сам без окулярів.
Та й на проводи сказав
Хрещеному люду:
«Окулярів не купив
То й дяком не буду».
ЕГЕ, ГАЙ
Йде видючий і сліпий,
Та й каже видючий:
«Ото, брате, синій гай!
Ото ліс дрімучий!»
«Еге! Еге! – каже той.-
Як ти собі важиш!»
«А ти ж, брате, бачиш що?»
«Та ж ти, брате, кажеш!»
СКІЛЬКО ДУШ
«Скілько, куме, в тілі душ?»
«Одна, я гадаю».
«Може, в тебе і одна,
А я так дві маю:
Бо як руки на снігу
В мене заколіють,
Хукне теплая душа -
І руки тепліють.
А як страва на столі
Гарячая буде,
То вже друга, бач, душа,
Холодная, студить!»
ПОНИЗИВ
П’є-гуляє у неділю
На коршомці Гарасим;
З Гарасимом п’є-гуляє
І сусід його Трохим.
А обидва стрільці жваві.
От перечка і пішла…
Далі Трохим розходився,
Підійнявся з-за стола:
«То ти кажеш, що ти луччий?
Що ти гаспидний стрілець?
Збий же мені з чуба шапку -
Тоді будеш молодець!»
«Кажеш, може, що не зіб’ю?»
«А ти кажеш, що зіб’єш?!»
«А їй-богу, що ізіб’ю!»
«А їй-богу, не зіб’єш!..»
«Та от тобі і рушниця!»
«Ану-ну! Давай! Давай!»
«Ставай, лишень, край порога!
«Та я стану, ти ставай!..»
Цілить один од порога,
Другий стоїть за столом
Та щосили натягає
Сиву шапку на чоло.
Бах! рушниця… Стало димно…
Йде до столу Гарасим…
А за столом в сивій шапці,
Як баран, лежить Трохим!
(Йому куля пролетіла
Через шапку і чоло…)
Підіймає він Трохима,
Підпирає за столом.
Сам одходить до порога.
Знов рушницю в руки взяв,
Прицілився разів кілька
Й головою похитав.
«Вибачай мені, Трохиме,-
Гарасим проговорив,-
На два цалі лиш понизив
Та й і шапки не ізбив».
АБИ ДУША ЧИСТА
Два злодії опівночі
Костьол обкрадають;
Обшарили всі скарбони,
Святих обдирають.
І забрали, які були,
Гроші під замками.
Далі один на олтарик
Пнеться з постолами.
«Та що ж бо ти, брате, робиш? -
Став другий казати.-
Як-то можна святе місце
Постолом валяти?»
А той каже: «Мовчи, брате!
Ми тут перед богом -
Аби душа чиста була,
Постоли – нічого!»
ЛЯДСЬКА НАТУРА
СВИНЯ СВИНЕЮ
Несе мужик у ночовках
Додому свячене:
Яйця, паску, і ковбаси,
Й порося печене.
І порося, як підсвинок,
Та ще й з хроном в роті.
Несе, бідний, та й спіткнувся
У самім болоті.
І схибнулись нові ночви,
Затряслось свячене,
І в болото покотилось
Порося печене.
Глянув мужик на болото,
Посвистав до лиха,
Одвернувся, набік плюнув
Та й промовив стиха:
«Та свиня таки свинею!
Правду кажуть люди:
Святи її, хрести її -
Все свинею буде!»
ДОБРА НАТУРА
Грає скрипка, грає кобза
І бандура грає;
Чумак літом у кожусі
Гопки витинає.
Витинає чумак гопки,
Аж потом заллявся…
«Та скинь-бо ти кожух, брате!»
Якийсь обізвався.
«Ні, не скину! – чумак каже.-
Бо натуру маю,
Що йно тілько з себе скину,
То все пропиваю!»
ЧУПРИНА
Питалися козака:
«Що то за причина,
Що в вас гола голова,
А зверху чуприна?»
«А причина то така:
Як на війні згину -
Мене ангел понесе
В небо за чуприну».
Питаються мужика:
«Що то за причина,
Що в вас гола голова,
А зверху чуприна?»
«А причина то така:
Нас біда обсіла -
Голимося до крівлі,
Щоб кузка не їла!»
ЗГУБА ДУШІ
Раз пропала на степу
В чумаків сокира,
До одного всі взялись:
«Ти та й ти, псявіро!..»
Той їх годить, хаменить,
Той їм розважає,
Вже й клянеться на чім світ,
Богом присягає…
Ні! Не вірять! Аж чумак
Против неба глянув:
«Коли я сокиру взяв,
Най я ляхом стану!..»
«Стій, чумаче, не губи
Ні душі, ні віри!
Вірим-вірим! Ти не брав
Нашої сокири!»
НЕ МОЇ НОГИ
Серед лісу, серед гаю
У неділешній обід
Заснув мужик у чоботях,
Прокинувся без чобіт.
Прокинувся, протер очі,
Разів кілька позіхнув,
Разів кілька босі ноги
З подивлінням повернув.
«Не мої се,– каже,– ноги,
Присягаю на чім світ,
Бо мої в чоботях були,
А сі – босі, без чобіт!»
ЗАГАДКИ
Позбирались дукачі,
Добре підгуляли.
«Давай, Мошку, загадок!» -
До жидка пристали.
А жидок собі бім-бім,
Пейси підвиває:
«Як завдати, так завдам,
А хто не вгадає?»
А ті кажуть: «Не журись!
За то буде плата.
Хто не скаже, що то є,
Заплатить дуката».
«Угадайте ж,– каже жид,-
Що удень чорніє,
Що біліє уночі,
А ранком синіє?»
«Добре!» – кажуть.
От прийшли -
Гадали-гадали,
Далі бачать, що не сил,
По дукату дали.
«Що ж то, Мошку, таке є?» -
Жидюка питають.
А той: «Гирсти! Що то є?
А я почім знаю?»
«Ну ж бо, Мошку, не жартуй!»
«Та жарти до ката,
Я і сам собі даю
Цілого дуката!»
САМ ПОЇДУ!
Що заслабне, було, жид
І рабина просить,
Рабин тілько з-за дверей
Палицю виносить
Та й пахолка свого шле
З нею до слабого…
От пахолок курував
Жида не їдного.
Аж раз якось довелось
Слабу курувати;
От пахолок і прийшов,
Щоб палицю взяти.
А той каже: «Хто слабий?
Чи жид, чи жидівка?»
«Не жид,– каже,– а їдна
Молода жидівка».
Рабин живо із стільця,
Палиці й ні сліду.
«Живо коні! У, біда!
Сам,– каже,– поїду!»
26 февраля
ВОВКИ
«Чого, жидку, так збілів?
Що з тобою сталось?»
«Ах, за мною через став
Аж сто вовків гналось!»
«Бог з тобою!.. Сто вовків!..
Та б село почуло…»
«Та воно пак і не сто,
А п’ятдесят було».
«Та й п’ятдесят диво в нас…
Де б їх стільки взялось?»
«Ну Іванцю! Нехай так,
Але десять гналось».
«Та і десять не було!
Знать, один усього?»
«А як один? Аби вовк!
Страшно і одного…»
«А може, то і не вовк!»
«А що ж то ходило?
Таке сиве та мале,
А хвостик, як шило».
ГОЛОДНИЙ ЖИД
Небагато орендарі
В сабаш наварили
Та й, на лихо, убогого
Їсти запросили.
А убогий, ще й голодний,
На то не вважає:
Як припався гатилити -
Як у торбу пхає.
Та і ні вже як од миски
Біду одірвати,
Ото вони й задумали
Дечого питати.
«Чи маєш ти,– кажуть,– батька?»
А той каже: «Маю!»
Їсть і каже: «Батька маю,
І ще й маму маю…»
СТРАШНИЙ СУД
В страшносудную неділю
Ксьондз казання говорив,
Став за божий суд казати
Та й, на гріх, пересолив.
Слухав-слухав бідний мазур,
Далі тяженько здихнув,
Подивився на Jezusa
Й головою похитнув.
«Коли так,– промовив,– Jezu,
Ти судити нас будеш,
То, будь певний, сам, як палець,
Серед раю заживеш!»
ШЛЯХТИЧ
Мша кінчилась у костьолі,
Люд порозсипався,
У костьолі тілько шляхтич
Убогий зостався.
Та ще десь за образами
Захристиян лазить,
То святих там заслоняє,
То в них світло гасить.
Обдивився кругом шляхтич -
Не видно нікого,
Та живенько, де Антоній,
Припав до святого:
«Blagam cie, czlowieczku swiety!
Blagam cie, Antoni!
Podaj, serce, mnie pieniedzy,
Niech ja kupie koni!» [9]9
– Благаю тебе, святий чоловіче,
Благаю тебе, Антонію!
Дай, серце, мені грошей,
Я куплю коней! (польськ.)
[Закрыть]
А тут йому з-за святого
Грубий голос чути:
«Nie dam, nie dam dla galgana,
Nie dam i na buty!» [10]10
– Не дам, не дам негідникові,
Не дам і на чоботи! (польськ.)
[Закрыть]
І в минуті бідний шляхтич
На ноги схопився,
Подивився на святого,
Ближче підступився.
«Dales, nie, Antoni swiety,-
Каже до swietego.-
Tylko nie kpij – jestem szlachcic,
Nie pozwalam tego!» [11]11
– Дав ти чи ні, святий Антонію, -
Каже до святого,-
Тільки не глузуй – я шляхтич,
Не дозволяю цього! (польськ.)
[Закрыть]
КАМІННИЙ СВЯТИЙ
Раз обходили ляхи
Навкруги костьола,
Захопили хто що міг,
Ходять наокола.
Ото мазур і собі,
З набожництва свого,
Перед себе захопив
З каменя святого.
І аж крекче, неборак,
А святого носить
Та щоб живо обійшли,
Пана бога просить.
А тут, йому не біду,
Тілько що ступають,
А навколо обійшли -
Знову починають.
Бачить мазур, що ніяк
Справи не докаже,
Та об землю тим святим
Та й до нього каже:
«Був-ись,– каже,– молодий,
То тоді носили,
А тепер ходи і сам,
Мені не до сили!»
НАБОЖНИЙ КСЬОНДЗ
В’їхав біскуп у село,
Мазура здибає.
«A czy w domu teraz ksiadz?» [12]12
– Чи вдома тепер ксьондз? (польськ.)
[Закрыть] -
Ласкаво питає.
«Ні, не вдома, – каже той, -
Пішов на хрестини.
Ксьондз-сусіда якось мав
Недавно родини…»
«Ksiadz ma dzieci, i ten chrzci?» [13]13
– Ксьондз має дітей, і цей хрестить? (польськ.)
[Закрыть]
«А що ж тута й злого?
Той у сього охрестив,
Сей тепер у того!»
Почув біскуп та й здихнув:
«Dzieci bez malzenstwa!..
Sluga boski traci czas!..
Lud bez nabozenstwa!
A czy czesto msze on ma?» [14]14
– Діти без подружжя!..
Божий слуга марнує час!..
Народ без богослужіння!
Чи ж часто він править службу божу? (польськ.)
[Закрыть]
«О, завсігди, пане!
Хоч так часом підіп’є,
Що й рівно не стане,
І руками, бідий, все
Олтарик хапає,
А все-таки цілу мшу
Слічно відправляє».
PASA NA DZIECI [15]15
– Ременя на дітей! (польськ.)
[Закрыть]
Їздив біскуп по панах,
Грошей налупився,
Подарунків нахапав,
Наївся, напився.
А тут йому ще їден
Гедзелу підносить
І ситого на обід
Ще до себе просить.
Їде біскуп і туди,
За столом сідає…
Ото страву подають,
Дідич припрошає.
А той їв би ще таки,
Тілько промахнувся -
У дорозі, на біду,
Поясом стягнувся.
Що робити? Розпусти -
Якось не годиться!
А так сиди та не їж -
Дідич образиться…
Аж тут якось під вікном
Малі діти грались,
І, звичайне, дітлахи
Бігали, сміялись.
Ото біскуп не промах,
На фиглі береться.
«Ej ze, dzieci, bede bic!» [16]16
– Гей же, діти, битиму! (польськ.)
[Закрыть] -
Кричить і сміється.
«Ej ze, dzieci, bede bic!»
А діти сміються
Та вже собі й до вікна
По кількоро пнуться…
Тоді біскуп з себе пас.
«Poczekajcie z, dzieci!» [17]17
– Постривайте ж, діти! (польськ.)
[Закрыть]
Та на хлопців помахав:
«A pasa na dzieci!»
BISKUPSTWO
Коли біскуп був не біскуп,
А плебан убогий,
То і пара добре везла,
А часом і ноги.
А як біскупом зробився
Та вбився у сало,
Тоді йому і чотири
Зробилося мало.
Раз він гнався шістьма кіньми
В шовках та у злоті,
Як нагнався на баюру,
Застряг у болоті.
Бились-бились сиві коні
Та й лягли, до лиха;
Мовчав-мовчав і сам біскуп
Та й промовив стиха:
«Co to, – каже, – byc plebanem!
Plebanstwo to glupstwo!
Lecz biskupem – co za ciezar!
Ciezarne biskupstwo!» [18]18
– Що то, – каже, – бути простим попом?
Попівство – дурниця!
Але єпископом – що за тягар!
Єпископство обтяжливе! (польськ.)
[Закрыть]
ПІП І КСЬОНДЗ
27 февр[аля]
СУХОДОЛЬСЬКИЙ
Згинув шляхтич Суходольський,
Вже в костьолі тіло,
І з-під небка ксьондз навколо
Поглядає сміло.
Далі мову зачинає,
Тільки не по-польськи,
Зачинає по-латині:
«Ubi Suchodolski?» [20]20
– Де Суходольський? (лат.)
[Закрыть]
І поглянув ще навколо:
«Ubi Suchodolski?»
Далі ще раз кругом глянув:
«Ubi Suchodolski?»
Аж п’яничка їден слухав:
«Ubi» все та «ubi»,
Далі й каже: «Знаєш, ubi?
У чортовій губі!»
«Lzesz, galganie! [21]21
– Брешеш, негіднику! (польськ.)
[Закрыть] Він у бога! -
Ксьондз відповідає. -
Враз з святими його хвалить
І на арфу грає!»
А п’яничка похилився,
За ліхтар узявся.
«Та не знаю, хто з нас galgan, -
Сміло обізвався, -
Бо покійник не знав того,
Як і дудку взяти,
Та де йому перед богом
Ще й на арфу грати?»
КСЬОНДЗІВ НАЙМИТ
Ксьондз і пані покойова
На мшу поспішають,
На відході до покою
Слугу закликають.
І тут пані йому каже,
Щоб набіл забрати
І конечне до обіду
На ринку продати.
А ксьондз його посилає
З квитком до Давида
Та узяти око м’яса
Каже йому в жида.
Пішов слуга до Давида -
Не скурав нічого,
Виніс набіл продавати -
Не стало і того.
Прибігає до костьолу,
Глядить свої пані,
Аж ксьондз якраз на ту пору
Стоїть на казанні.
І так чуло мову мовить:
«Czego ty, czlowiecze?
Czego chodzisz, czego szukasz
Na tym marnym swiecie?» [22]22
– Чого ти, чоловіче?
Чого ходиш, чого шукаєш
На цьому марному світі? (польськ.)
[Закрыть]
А слуга на весь костьол:
«Та ж пані шукаю!
Бо сметана вся пропала
І сам пропадаю».
«Тс!.. Тс!..» А ксьондз говорить:
«My nie wiemy sami,
Lecz co David na to powie,
Jego posluchamy!» [23]23
– Ми не знаємо,
Але що на це скаже Давид,
Послухаймо його! (польськ.)
[Закрыть]
«О, вже, пане! – слуга каже. -
Ваш Давид хороший!
Не дам, каже, не дам м’яса -
Давай перше гроші!»
ПЕКЕЛЬНА СМОЛА
Раз на мові ксьондз казав:
«Не впивайтесь, люди!
На тім світі вам смола
Замість вина буде!»
Ото якийсь і захтів
Смоли скуштувати,
Каже собі два бички
За денежку дати.
Випив один – не біда,
Другий випиває…
Посмакував неборак,
Далі промовляє:
«Та гірка вона, гірка!
А все ж не тужити:
Як втягнеться чоловік,
То й то буде пити!»
МАЗУР НА СПОВІДІ
Сповідав ксьондз молодий
Мазура старого.
«Що ж,– питає,– чуєш ти
За собою злого?»
«А нічого!.. Та і що ж
Злого чути маю?
Чи в костьолі коли був?
Чи коршму минаю?
Слава богу, господь крив:
Того не бувало…»
«Ах ти, грішнику такий!
Чи ж того ще мало?
А ще більше? Може, й звів
Чужую дитинку?»
«Хотів тілько – та куди!
Не твоїх літ, синку!..»
Підірвався з місця ксьондз
Та хвать за чуприну!
Та як його розмахав -
Аж насередину!
А той чуба загорнув.
«Правда,– каже,– люди.
Хто із блазнями зайде,
То й сам блазнем буде!»
МАЗУР У БОЛОТІ
Застряг мазур у болоті,
Хуру підпихає
Та й до помочі Дороту
Святу упрошає:
«Свята панно, – каже, – панно!
Святая Дорота!
Будь ласкава надо мною,
Вирятуй з болота!»
Ані з місця його коні!
Нічого робити,
Давай тоді Antoniego
На поміч просити.
Підпер хуру та як крикнув:
«Swiety мій Антоній!
Вирятуй хоч ти з болота
Мої бідні коні!»
То від крику коні раптом
Рушили з болота.
А він каже: «От що хлопець!
Не то, що Дорота!»
КРИВА БАБА
Раз до ксьондза забрела
Кривая на ноги
І, бідная, на дітей
Просила підмоги.
А ксьондзові грошей жаль, -
Давай її вчити,
Як каліці із дітьми
В білім світі жити.
«Лучче, – каже, – ти навчись
Бабити, змовляти,
То й на себе, й на дітей
Будеш гроші мати!»
«Де ж навчитись, пане мій?
Дайте мені раду!»
«Що учитись? Ти змовляй
Хоч так, для прикладу:
«Пробіг пес через овес -
Не шкодило псові,
Най же шкоди не буде
І тому вівсові».
Пішла баба – і куди!
Як свята, курує;
Пройшло уже кілька літ,
Ба, і ксьондз хорує;
Така ґуля, як кулак,
В горлі йому сіла…
Лічать-лічать дохтори,
А все ґуля ціла.
Далі вдався до бабів,
Нічого чинити…
От приходить і крива
Слабого лічити.
Ксьондз, до лиха, вже забув;
Вона не питає,
Каже вийти з хати всім,
Сама зачинає:
«Пробіг пес через овес, -
Не шкодило псові,
Най же шкоди не буде
І тому вівсові!»
Подивився слабий ксьондз:
«А, то ти, зозуля?»
Та як враз зареготав -
Так і трісла ґуля!
РОЗУМНИЙ ПАНИЧ
Привіз дідич раз на свята
Зi школи сина
I не може натішитись,
Що вчена дитина.
Раз здибає гуменного
I тому хвалиться:
«Ото, – каже, – мій синочок
Як у школі вчиться!..
Та i розум, що за розум!
Як тобі, Іване?»
«А Meнi то щось не так-то
Здаеться, мій пане!
Бо якби наш панич мали
Розуму доволі,
То нічого їм би було
Вчитися у школі!»
МША
Здумав дідич помолитись,
Добрая душа!
Посилає до костьолу,
Чи правиться мша.
Пішов козак до костьолу,
О світі забув...
Подивився, роздивився,
Назад повернув...
«А правиться мша в костьолі?» -
Дідич запитав.
«А бог його святий знає! -
Козак відвічав. -
Мшить не мшить, музики грають,
А ксьондз coбi п’є:
Має бути, що i костьол
Жидам продає!..»
ПОЛЬСЬКИЙ I РУСЬКИЙ КІТ
Несе м’ясо руський кіт,
Польський вихилясом:
«Що ти, котику, несеш?»
А той каже: «М’ясо!»
Та як «М’ясо!» вимовляв,
М’ясо i упало,
I з ним польського кота
В минуті не стало.
Несе м’ясо польський кіт.
Руський i питає:
«Що ти, котику, несеш?»
«Mieso!»– відвічає.
I як «Miеso!» вимовляв,
To так стиснув зуби,
Що бідняка, руський кіт,
Лиш облизав губи.
ЗЕЛЕНИЙ ПЕС
Зайшов німець раз на бал,
3 панною сідає,
Мовчить-мовчить, далі раз
Сусідку питає:
«Чи зелений коли пес
Пані не здибала?»
«Та нi, – каже, – або що?» -
Німця запитала.
«Та нічого, – каже той, -
Я так лиш питався,
Бо з зеленим, пані, пес
I я не здибався!»
ЛИСТ
Іден дідич мав у школах
Кохану дитину,
Ото раз до неї й пише:
«Милий ти мiй сину!
Як ти здоров – слава богу,
А як добре вчишся,
То не візьме тебе дідько,
Про те не журися;
Моя жінка, твоя мати,
Без відома мого
Посилає на opixи
Toбi золотого.
А я тобi посилаю
Старі ногавиці,
Зроби coбi жупанину,
3 рештків – рукавиці,
Та учися, милий сину,
Та читай багато,
Бо ти дурнем зостанешся,
А я– твоїм татом!»
ЖИВОТИНА
«Де то, доню, животина
Так?!»
«То то, мамо, коло тина
Дяк.
Все, бувало, грає, грає
Та й...
Все, бувало, примовляє:
«Дай!»
Раз підсунув було ручку
В то...
А я кажу: «Дай обручку,
То...»
A він каже: «На обручку!
Дай!»
Я пустила його ручку,
Та й!»
8 мая
СЛАБИЙ ЗУБ
Сидить шевчик на стільці
На кумові постільці
Пришиває латку.
Аж у сінях двері – скрип!
Далі двері в хату рип! -
Шелеп кум у хатку!
«Здоровенькі ви були!
А що ж мої постоли -
Вже, мабуть, готов!?»
«Зараз будуть... Погодіть,
Що ж ви стогнете, як дід?
Чи вже ж нездорові?»
«Та не то щоб, боже, крий,
Був я дуже так слабий,
А так тілько нудно;
Розболівся вражий зуб
Та зapic тобі, як дуб,
Що й вирвати трудно...»
«Не журіться, – каже швець, -
А сядьте-но на стілець!..»
На стілець саджає,
В дратву зуба замотав,
Кінці разом посплітав,
До ноги чіпляє.
Але, звісно, у шевців
Все дірявії стільці,
Щоб то не душило.
Ото шевчик i зайшов,
Стихача діру найшов
Та хвать кума шилом!...
Кум підскочив, як той цап,
Та рукою ззаду лап
За грішнeє тіло:
«Недаремне ж я стогнав,
От коріння попускав -
Аж там заболіло!»
ЖОНАТИЙ
Била жінка мужика
Та й вигнала з хати.
Пішов, бідний, по полях
Притулку шукати.
Ходив, бідний, цілий день,
Все кляв молодицю,
Наостаток десь заліг
На руді в копицю.
Аж дивиться на руду,
Що бугай хороший
Ходить coбi по траві,
Мукає з розкоші,
Та й i каже неборак:
«Щасливий ти, брате,
Колись i я так співав,
Як був нежонатий!»
ТІЛЬКО ДОПЕЧИ!
Ідуть coбi парубки
На нічліг до гаю
Та й говорить, як господь
Гнав Адама з раю.
«Ото,– каже з них їден,-
Господь обізвався:
«Що ж, Адаме, виходи!
Де ти заховався?»
Мовчить Адам, а господь,
Серед раю саме,
Обізвався другий раз:
«А де ти, Адаме?»
Мовчить знову. I господь
Страшно розізлився:
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Де ти там зашився?»
«Тю на тебе! – вci кричать. -
Схаменись, небоже!
Де-то вже таки господь
Так сказати може?!»
«Та дурні ви! Hiби бог,
То вже й маслом маже?..
Аби тілько допекти -
То ще й не те скаже!»
8 мая
ГЛУХИЙ I ГУБАТИЙ
Довелося на віку
Глухому з губатим
Раз у церкві, на біду,
У пapi стояти.
I губатий що почне
«Отченаш» читати,
То так губи i складе,
Як ніби свистати.
Довго глухий поглядав,
3 злості аж мінився,
Далі руку одвинув,
Ближче приступився
Та по пиці того хвать!
«От тoбi свистати!»
«Бог з тобою, – каже той, -
Бачиш – я губатий!»
А той його другий раз:
«Дарма, що багатий!..
У нас церква не на то,
Щоб в нії свистати!»
СКАЖИ ПО-НІМЕЦЬКИ
Положився вражий німець
3 хазяями спати.
Серед ночi став тихенько
Жінку цілувати.
Але мужик пробудився
Та й жінку торкає.
«Таж тебе цілує німець!» -
Стиха промовляє.
«А цілує!» – «То кажи що!»
«Який молодецький!
Як yмієш що сказати -
Скажи по-німецьки!..»
12 мая
ШКОЛЯР
Іде з ярмарку мужик,
Школяра здибає,
Підпив coбi, неборак,
Ото i питає:
«Що ти, хлопче, за їден?»
«Я школяр», – той каже.
«А коли ти, – каже, – шкляр,
То сідай же, враже!»
Школяр coбi не страшко -
Бере та й сідає,
А мужик сидить, мовчить,
Воли поганяє.
Далі в озеро звернув,
В саму середину,
Зупинився, воли п’ють;
Питає хлопчину:
«Що ти, – каже, – за їден?»
«Я школяр, панотче!»
«То ти школяр, а не шкляр!»
Та як настукоче!..
«Геть iз воза, куди хоч,
Бісовий школяру!..»
Школяр поли підійняв:
«А що ж, господарю!..
Як пускатися на дно,
Не псувати ж воду;
Пустіть уже хоч з ярма
Скочити у воду!»
«Не питайся!.. Куди хоч!..»-
Мужик промовляє...
Школяр тоді по війї -
Притику виймає.
Перегнувся на ярмо,
Полових по шкypi...
Їде школяр на сухе -
Мужик у бaюpi.
ПОПОВИЧ
Наспівався попів син
За свята доволі
Та й по святах i махнув
Учитися в школі.
А мужики й загули,
Що добре співає,
Ото староста колись
Батюшку й питає:
«Куди піде ваш панич,
Як вийде у люди?»
«Куди? Звісно, у попи!
Попом coбi буде!»
«Шкода його на попа! -
Мужик промовляє. -
3 нього добрий був би дяк,
Бо то-то співає!»
ЖАЛІБНИИ ДЯК
Щойно в деркві коли дяк
«Іже» заспіває,
Бідна баба у кутку
Мало не вмліває.
Аж завважив теє дяк,
До неї забрався.
«Чого плачете ви так?» -
Стару запитався.
«Як не плакати мені,-
Стара баба каже, -
Коли мене голос ваш
Аж за серце в’яже!
Так колись моя коза
На льоду кричала,
Як там її звірина,
Бідну, розривала».
ВБИЛИ
Якось жильним четвергом
Чи там середою
Забив мужик кабана,
Шмалить над водою.
Кругом нього тьма собак
I дітей до ката...
А найближче з них ycix
Синок його брата,
I, звичайне на селі,
Вбогого дитина,
Tілько на нім i була
Тая сорочина!
Стоїть бідне хлопченя,
На вогонь пантрує,
Дядьки з носа аж пищать,
А воно й не чуеє.
Далі багач подививсь.
«Здоров, – каже, – сину!
Вбив що батько на свята?» -
Питає хлопчину.
А хлопчина носом шморг!
Попід ніс рукою.
«Убив, – каже, – дядьку мій,
Сучку над водою!»
