Текст книги "Безпека життєдіяльності"
Автор книги: П. Біда
Жанры:
Медицина
,сообщить о нарушении
Текущая страница: 4 (всего у книги 9 страниц)
Великі дози нікотину призводять до пригнічення діяльності нервової системи, а одноразове вживання 50 – 60 грамів нікотину викликає параліч нервової системи людини, зупинення серця і дихання.
Встановлено, що нікотин є слабким наркотиком, причому фізична і психічна залежність від нього розвивається значно швидше, ніж залежність від алкоголю.
Експериментально доведено, що після викурювання однієї сигарети у людини звужується поле зору, порушуються кольорові відчуття і, особливо, сприйняття червоного і зеленого кольорів, а сприйняття зорової інформації від приладів спадає на 20%. Швидкість рухових реакцій зменшується на 25%, послаблюється гострота слуху у діапазоні розмовної мови.
У курців швидше розвивається втома, тобто важливим негативним наслідком дії нікотину та інших речовин, що містяться у тютюновому димі, є зниження працездатності людей, які палять, а відтак – і зниження їхньої надійності.
Серед інших небезпечних речовин у складі тютюнового диму – тютюновий дьоготь, смола. Частинки дьогтю, потрапляючи у легені, осідають на альвеолярних поверхнях, деякі з частинок прилипають до них назавжди, виключаючи тим самим частину легеневої поверхні із процесів дихання. У багатьох країнах світу куріння стало „не модним”, і кількість людей, які курять, значно зменшилася. Зокрема, у США за останні 15 років кількість курців зменшилася з 55% до 32%.
Враховуючи значну шкідливість не тільки активного, а й пасивного куріння, в Україні у 2005 році прийнятий Указ Президента України, який накладає заборону на куріння у громадських місцях.
Питання для самоперевірки
1. Наведіть і поясніть смисл визначення терміну ЗДОРОВ’Я, що його дає Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) у преамбулі до свого статуту.
2. Охарактеризуйте кожний з 3-х взаємопов’язаних рівнів здоров’я: суспільний, груповий, індивідуальний.
3. Поясніть зміст і склад „формули здоров’я”, використавши при цьому відоме твердження давньоримського філософа Сенеки: „Уміння продовжити життя полягає в умінні не скорочувати його”.
4. Розрахуйте для себе оптимальну частоту серцевих скорочень (ЧСС), яка має бути під час фізичних навантажень, що супроводжують тренування систем транспортування кисню і м’язової системи.
5. Поясніть, що таке максимальне споживання кисню (МСК) і як визначити цей показник, користуючись 12-хвилинним тестом Купера?
6. Яким є зв’язок між частотою серцевих скорочень (ЧСС) людини і фізичним навантаженням, якому вона піддається?
7. Розрахуйте для себе ідеальну масу тіла.
8. Якщо Ви палите, оцініть для себе небажані наслідки куріння. При розрахунках скористайтеся розв’язком наведеної вище задачі.
5. Ергономічні обґрунтування і оцінка
у безпеці життєдіяльності
Ергономіка як наукова дисципліна. Антропометричні дані в ергономічних обґрунтуваннях. Працездатність і втома. Ергономічні рекомендації щодо роботи на комп’ютері.
§1. Ергономіка як наукова дисципліна
Ергономіка – це наукова дисципліна, яка комплексно вивчає людину у конкретних умовах її виробничої діяльності.
Ергономіка вивчає трудову діяльність людини у складі системи „ людина – техніка – середовище”, маючи на меті якнайповніше врахувати можливості й особливості людини, потрібні при експлуатації машин і механізмів.
Ергономіка вивчає людину в конкретних умовах її діяльності на виробництві аби виявити можливі шляхи удосконалення знарядь, умов і процесу праці.
Ергономічні дослідження необхідні для того, щоб дізнатися, які умови мають бути створені на виробництві аби забезпечити безпеку, ефективність і комфорт працівника. Увага до ергономічних досліджень постійно зростає, оскільки з кожним роком збільшується „вартість” помилки людини під час управління складними технічними системами.
Людина, машина (техніка) і навколишнє середовище розглядаються в ергономіці як складові і невід’ємні елементи єдиної системи „ людина – техніка – середовище”.
Основну увагу ергономіка приділяє встановленню і дослідженню взаємозв’язків між людиною і машиною, які проявляють себе у виробничій діяльності.
Основними напрямами ергономіки є:
а)дослідження характеристик людини і техніки із тим, щоб забезпечити їхню ефективну взаємодію у виробничих умовах;
б)визначення основних принципів, на яких (із урахуванням антропометричних параметрів працівника) має ґрунтуватися робота по створенню нової техніки й технологій;
в)пошуки критеріїв, за якими має здійснюватися розподіл функцій між людиною і машиною у процесі машинного та інтелектуального виробництва;
г)пошуки шляхів оптимізації системи „ людина – техніка – середовище”.
Спеціаліст, що управляє з пульту керування роботою складного обладнання (машини, пристрою тощо), наприклад здійснює керування роботою радіолокаційною станцією, буровою установкою, електронно-обчислювальною машиною тощо, називається оператором.
Ергономіка, крім іншого, вивчає також нагальні проблеми системотехніки (наукового напряму, що охоплює проектування, створення, випробування та експлуатацію складних технічних та кібернетичних систем), у тому числі:
а)надійність, точність та стабільність роботи операторів;
б)психофізичні аспекти (втома, емоційний стан, концентрація уваги тощо) роботи операторів;
в)можливість творчих проявів людини при її роботі з машиною.
Оператору притаманна робота із інформаційними моделями реальних об’єктів.
Діяльність оператора складається з трьох основних етапів:
а)сприйняття інформації шляхом зчитування її з табло, екранів та шкал вимірювальних приладів;
б)аналізу інформації, її узагальнення та оцінки на основі наперед заданих або ж миттєво сформованих оцінок;
в) прийняття рішень, які з’являються на основі співставлення відомостей, отриманих за допомогою приладів, і стану реального керованого оператором об’єкта.
§2. Антропометричні дані в ергономічних обґрунтуваннях
При ергономічних дослідженнях важливу роль відіграють антропометричні дані.
Антропометрія (від грецьких слів антропо– людина і метрео– міряю) наука у складі антропології, пов'язана із вивченням нормальних варіацій фізичної будови людини і системними вимірюваннями тіла людини та його частин.
В ергономіці використовують понад 10 розмірів тіла людини та його частин, у тому числі ріст у положенні „стоячи”, довжину тіла із витягнутою вгору рукою, ширину плечей та інші.
Дослідним шляхом встановлено, що розміри тіла та його частин різняться у чоловіків і жінок, причому:
а) зріст чоловіків перевищує зріст жінки на 11,1 см;
б) довжина витягнутої вбік руки різниться у них на 6,2 см;
в) довжина витягнутої вперед руки різниться в них на 5,7 см;
г) довжина ноги чоловіка більша, ніж у жінки на 6,6 см;
д) висота очей над рівнем підлоги різниться в них на 10,1 см;
е) на робочому місці у положенні тіла „сидячи” довжина тіла чоловіка на 9,8 смбільша, ніж у жінки;
ж) на робочому місці у положенні тіла „сидячи” висота очей над сидінням у чоловіка на 4,4 смбільша, ніж у жінки.
Ергономіка доводить, що існують оптимальні положення тіла працюючого, при яких він не відчуває дискомфорту, зайвих фізичного та психологічного напружень і припускається мінімуму помилок у процесі виробничої діяльності.
Оптимальне положення тіла працюючого потребує створення правильної конструкції і облаштування робочого місця (висоти робочої поверхні, регулювання сидіння, наявності достатнього простору для ніг, належної зони досяжності у вертикальній та горизонтальній площинах і т.д.).
Юрій Кондратюк, піонер теоретичної космонавтики, першим запропонував виготовлення ложементів – крісел космонавтів, виготовлених за індивідуальною формою тіла кожного з них. Такі крісла і зараз використовуються у космічних апаратах Росії і Китаю.
Неправильне положення тіла працівника на робочому місці призводить до:
1) швидкого виникнення статичної втоми;
2) зниження якості і швидкості виконання технологічних операцій;
3) зниження реакції на небезпеку.
§3. Психофізіологічні особливості працівника та їх урахування
Ергономіка враховує, що м’язова сила у різних працівників є неоднаковою. М’язова сила людини залежить від її фізичного й психічного станів, а також від віку людини.
М’язова сила спричиняється м’язовими скороченнями, при цьому її величина зменшується із часом, протягом якого відбувається скорочення м’язу, і спадає із кожним наступним м’язовим скороченням.
У робочому положенні „ сидячи” найбільша величина сили, створеної руками, досягається на рівні ліктя людини і залежить від напряму її дії. М’язові зусилля при такому робочому положенні не повинні перевищувати 50 Н. У робочому положенні „ стоячи” найбільша величина сили, створеної руками, досягається на рівні плеча людини і залежить від напряму її дії. М’язові зусилля при такому робочому положенні можуть становити понад 100 Н. Найбільша сила, що її може розвинути своїми руками людина, становить 450 – 650 Н.
При використанні ножного керування слід враховувати характер руху ніг, частоту рухів (не більше 20 за хвилину), загальне робоче положення тіла, хід ножної педалі. Рекомендоване зусилля ноги при цьому становить 50...100 Н. Час, необхідний для м’язового скорочення, складається з фізіологічно обумовленого запізнення м’язового скорочення відносно моменту нанесення подразнення (близько 50 мс.) та латентного періоду – часу від моменту нанесення подразнення до початку скорочення м’язу (близько 15 мс.). Реально цей час оцінюється як величина, близька до 100 мс. (0,1 с).
Час, необхідний для м’язового скорочення, є суттєво меншим від часу реакції людини, який знаходиться у межах від 0,4 с до 1,2 с. В ергономіці велику увагу має частота виконання технологічних операцій. Частоти виконання технологічних операцій класифікуються як „дуже часто” (2 або більше операцій за 1 хв.); „часто” (не менше 2-х операцій за одну годину); „рідко” (не більше 2 операцій за одну годину).
При ергономічних дослідженнях враховують час реакції людини: наприклад, при ергономічних розрахунках час реакції водіїв автотранспорту приймають рівним 0,8с. При ергономічних обґрунтуваннях вважають, що у звичайних виробничих умовах людина сприймає не більше 2-х одиниць інформації за 1 секунду.
Можливості людини щодо сприйняття інформації знижуються при виконанні нею роботи у вимушених робочих позах. Можливості людини щодо сприйняття інформації поступово знижуються після досягнення людиною віку 40 років.
Діапазон швидкостей, котрі розвиває своїми руками людина, знаходиться у межах від 0,01 см/с до 8000 см/с, але при ергономічних оцінках обмежуються швидкостями в інтервалі 5 – 800 см/с.
Вертикальні рухи руками людина здійснює швидше, ніж горизонтальні. Рухи „ до себе” людина робить швидше, ніж рухи „ від себе”.
Відчуття, що сприймається „ на дотик”, називається тактильним (від лат. „ такті ліс” – той, що відчувається на дотик). Тактильні рецептори на тілі людини дозволяють їй відчувати тиск, дотик, вібрації.
Головним органом дотику в людини є рука, за допомогою якої вона із закритими очима може визначити форму, величину, характер поверхні предметів. Найменший тиск предмета на поверхню шкіри кінчиків пальців, який викликає ледь помітне відчуття дотику, називається абсолютним порогом тактильної чутливості.
Абсолютний поріг тактильної чутливостістановить близько 30 мН/мм 2: такий тиск на поверхню площею 1 мм 2чинить тіло масою 3 г. Тиск предмета на поверхню шкіри кінчиків пальців, при якому виникає відчуття болю, становить близько 3 Н/мм 2.
Різноманітність діяльності людини вимагає від неї напруження різних функціональних систем.
§4. Працездатність працівника, втома та її профілактика
Працездатність людини – величина функціональних можливостей організму людини, котра характеризується кількістю та якістю роботи, виконаної за певний відрізок часу. Протягом трудової діяльності працездатність організму змінюється із часом.
Розрізняють три основні фази працездатності людини, які почергово змінюють одна одну у процесі трудової діяльності: фазу наростання працездатності, фазу високої стійкості працездатності, фазу зниження працездатності, зумовлену відчуттям втоми.
Втома – тимчасове погіршення функціонального стану організму людини, яке проявляється у специфічних змінах фізіологічних функцій і погіршенні працездатностіпрацівника.
Сучасна коркова теорія втомипов’язує її із станом центральної нервової системи (ЦНС) і розглядає як охоронне гальмування у корі головного мозку, котре спрямоване проти виснаження функціонального потенціалу ЦНС.
Занадто напружена фізична або розумова діяльність може призводити до перевтоми працівника і має своїми проявами: а) порушення сну (аж до стійкого безсоння); б) зменшення опору до впливу несприятливих зовнішніх умов; в) підвищення нервово-емоційної збудливості тощо. Розвиток втоми тягне за собою погіршення показників фізіологічних систем людини і зниження її працездатності.
Повне уявлення про працездатність людини отримують на підставі даних про виробничі характеристики її діяльності у сукупності із відомостями про рівень функціональних змін органів і систем, які є найбільш завантаженими при певному різновиді праці.
На виробництві профілактика втоми працівника досягається двома способами: створенням умов для відпочинку під час обідньої перерви у середині робочого дня і за рахунок короткочасних регламентованих перерв у робочий час. При виконанні робіт, які вимагають значних фізичних зусиль й участі великих м’язів, рекомендується використовувати не часті, але досить тривалі перерви по 10...12 хвилин кожна.
При виконанні особливо важких робіт (металурги, ковалі та ін.) рекомендується поєднувати роботу тривалістю 15...20 хвилин із відпочинком такої самої тривалості. При виконанні робіт, що вимагають великої нервової напруги й уваги, швидких і точних рухів рук, рекомендується використовувати часті, але короткотривалі перерви по 5...10 хвилин кожна.
Важливий засіб профілактики втоми – мікропаузи у роботі, котрі виникають довільно внаслідок наявності розриву у часі між окремими технологічними операціями, а отже, і діями працівника.
Мікропаузи забезпечують підтримання оптимального темпу роботи і високого рівня працездатності. В залежності від характеру і важкості робіт вони складають 9...10% робочого часу. Коли людина займається ручною фізичною працею, продуктивність праці напряму залежить від її працездатності.
При виконанні робіт із залученням техніки (у системі „людина – машина”) вплив працездатності людини на продуктивність праці має складний, опосередкований характер і, зокрема, залежить від режиму роботи системи „людина – машина”: тривалості роботи в автоматичному режимі, тривалості налагоджувальних робіт тощо.
Втрата працездатності може бути постійною або тимчасовою, повною або частковою тощо.
Причинами втрати працездатності можуть бути:
а)порушення анатомічної цілісності організму людини або його функцій внаслідок прояву небезпек виробничого характеру ( виробнича травма);
б)патологічний стан людини, зумовлений виробничою діяльністю і пов’язаний із надмірним напруженням організму або іншим проявом небезпек виробничого характеру ( професійне захворювання);
в)порушення стану здоров’я внаслідок дії шкідливих речовин при їх проникненні в організм людини у виробничих умовах ( професійне отруєння) та інші.
§5. Ергономічні оцінки важкості фізичної праці
Фізична важкість праці оцінюється в ергономіці як навантаження на організм працівника, котре вимагає підвищених м’язових зусиль і відповідного енергетичного забезпечення. Фізична робота, пов’язана із фіксацією знарядь і предметів праці у нерухомому стані, а також з певною позою працівника, вважається статичною роботою.
Якщо працівник зайнятий виконанням статичної роботи упродовж 10-25% робочого часу, його робота вважається роботою середньої важкості, а енерговитрати, що її супроводжують оцінюються як 172-293 Вт.
Якщо працівник зайнятий виконанням статичної роботи упродовж 50% робочого часу і більше, його робота вважається роботою важкою, а енерговитрати, що її супроводжують оцінюються як 293 Вт і більше.
Фізична робота, пов’язана із переміщенням у просторі знарядь і предметів праці (вантажів), а також самого працівника або частин його тіла, вважається динамічною роботою.
Динамічна робота, під час якої маса вантажів, що піднімаються вручну, не перевищує 5 кг для жінок і 15 кг для чоловіків, вважається легкою роботою. Легка робота за швидкістю енерговитрат поділяється на 2 категорії: категорія Iа (із швидкістю енерговитрат до 139 Вт) і категорія Iб (із швидкістю енерговитрат 140-174 Вт).
Динамічна робота, під час якої маса вантажів, що піднімаються вручну, становить 5-10 кг для жінок і 15-30 кг для чоловіків, вважається роботою середньої важкості. Робота середньої важкості за швидкістю енерговитрат поділяється на 2 категорії: категорія IIа (із швидкістю енерговитрат 175-232 Вт) і категорія IIб (із швидкістю енерговитрат 233-290 Вт).
Динамічна робота, під час якої маса вантажів, що піднімаються вручну, перевищує 10 кг для жінок і 30 кг для чоловіків, вважається важкою роботою. Важка робота за швидкістю енерговитрат становить 1 категорію: категорія III (із швидкістю енерговитрат понад 290 Вт). При визначенні категорії важкості фізичної роботи важливо, якою є робоча поза працівника.
Легка робота виконується сидячи або стоячи, при цьому вона не вимагає систематичного фізичного напруження (такою є робота контролерів, конторських працівників тощо). Робота середньої важкості категорії IIа виконується у робочій позі як сидячи, так і стоячи, але вимагає ходіння працівника без переміщення ним вантажів. Робота середньої важкості категорії IIб вимагає ходіння працівника і переміщення ним вантажів масою до 10 кг (механоскладальні цехи, текстильне виробництво, обробка деревини).
Важка робота категорії III пов’язана із систематичними фізичними навантаженнями, що супроводжуються постійним переміщенням і перенесенням вантажів масою понад 10 кг: ковальські, ливарні цехи із використанням ручної праці.
§6. Ергономічні оцінки розумової праці
Поділ діяльності на фізичну і розумову є досить умовним і має тенденцію до поступового згладжування.
У фізіологічному відношенні головною особливістю розумової діяльності є те, що мозок людини водночас із виконанням координуючих функцій виступає ще й як основний працюючий орган.
Розумовій діяльності властиві такі фізіологічні прояви:
а) мала рухливість;
б) вимушена одноманітна робоча поза;
в) приплив крові до працюючого мозку і підвищення артеріального кров’яного тиску;
г) погіршення функцій зорового аналізатора тощо.
Розрізняють такі форми інтелектуальної (розумової) праці:
а) операторська;
б) управлінська;
в) творча;
г) праця медичних працівників;
д) праця викладачів;
е) праця учнів і студентів.
Вказані форми інтелектуальної праці відрізняються одна від одної: а) організацією трудового процесу, б) нерівномірністю навантаження, в) ступенем емоційної напруги. При інтенсивній інтелектуальній роботі потреба головного мозку в енергії складає 15-20% від загального обміну в організмі (при тому, що маса мозку не перевищує 2% від загальної маси тіла).
При читанні вголос швидкість витрат енергії зростає на 48%. При виступі із публічною лекцією швидкість енерговитрат зростає на 94%. В операторів обчислювальних машин швидкість енерговитрат зростає на 60-100%.
Швидкість енерговитрат визначають експериментально методом повного газового аналізу (вимірюється об’єм спожитого кисню і виділеного вуглекислого газу).
Швидкість енерговитрат під час виконання розумової роботи може зростати ще більше, якщо робота супроводжується значним нервово-емоційним напруженням.
§7. Ергономічні рекомендації щодо роботи на комп’ютері
Використання у різноманітних сферах діяльності людини персональних комп’ютерів (ПК) має супроводжуватися урахуванням норм ергономічної безпеки користувачів ПК. Нормативними документами, які регламентують безпеку користувачів ПКє:
Правила охорони праці при експлуатації електронно-обчислювальних машин. (Затверджені наказом Держнаглядохоронпраці від 10.02.1999 р. №21 і зареєстровані в Міністерстві юстиції України 17.06.1999 р. під №382/3675).
ДСанПіН 3.3.2-007-98. Державні санітарні правила і норми роботи з візуальними дисплейними терміналами електронно-обчислювальних машин.
ДСанПіН 5.5.6.009-98. Державні санітарні правила і норми. Облаштування та обладнання кабінетів комп’ютерної техніки в навчальних класах та режим праці учнів на персональних комп’ютерах.
До роботи на ПК допускаються особи, які:
а) ознайомилися із правилами роботи на ПК і пройшли інструктаж на робочу місці;
б) засвоїли в необхідному об’ємі практичний курс роботи на ПК.
Джерелами небезпек для користувачів ПКє електромагнітне опромінювання хвилями різної частоти й інтенсивності, велика постійна напруга (близько 16 кВ) на електропроменевій трубці монітора, змінна напруга живлення мережі (220 В, 50 Гц), електростатичне поле, що утворюється на екрані монітора й концентрує біля нього позитивні аероіони і заряджені частинки пилу.
Перед увімкненням живлення користувач ПКмає переконатися у наявності заземлення, передбаченого інструкцією, а також перевірити справність шнура живлення і шнура зв’язку клавіатури із блоком живлення.
Користувачу ПКкатегорично забороняється:
а) вмикати шнур живлення у розетку при видимих ознаках його пошкодження;
б) роз’єднувати (з’єднувати) пристрої через штатні роз’єми, не вимкнувши живлення;
в) проводити будь-які ремонтні роботи при увімкненому живленні,
г) залишати увімкнений комп’ютер без нагляду.
Робота на ПК супроводжується дією на користувача небезпечних та шкідливих факторів, які віднесені до фізичних:
а) електрична напруга;
б) статична електрика;
в) електромагнітне опромінення;
г) підвищена іонізація повітря.
Робота на ПК супроводжується дією на користувача небезпечних та шкідливих факторів, які віднесені до психофізіологічних:
а) статичні та динамічні перевантаження і викликана ними втома;
б) розумове перевантаження і викликана ним втома;
в) перенапруження зорового аналізатора і викликані цим фізіологічні порушення.
Ергономічні дослідження дозволили розробити обґрунтовані рекомендації щодо робочого місця користувача ПК. Положення тулуба користувача ПКмає бути таким, щоб його погляд був спрямований прямо на монітор. Нижній край екрана монітора має знаходитися на 20 см нижче рівня очей користувача ПК.
Верхній край екрана монітора має бути на висоті чола користувача ПК.
Екран монітора має бути розташований на відстані 75 – 120 см від очей користувача ПК. Робоча поверхня, що на ній розташована клавіатура, має знаходитися на висоті, на якій кисті рук користувача ПКрозміщуються прямо. Робоче крісло користувача ПКмає бути підйомно-поворотним і регулюватися по висоті і кутам нахилу сидіння й спинки, а також за відстанню спинки від переднього краю сидіння. Спинка робочого крісла (стільця) має підтримувати спину користувача ПК.
Робоче крісло користувача ПКмає бути відрегульоване так, щоб кут між його стегнами і тулубом становив 90 0. Робоче крісло користувача ПКрозташовується так, щоб клавіатура знаходилася у зоні досяжності. Відстань між столами, на яких встановлено комп’ютери, має бути не менше, ніж 1,5 м, а відстань між боковими поверхнями моніторів – не менше, ніж 2,2 м. Відстань від екрана одного монітора до задньої стінки іншого, розташованого у сусідньому ряду, має бути не менше, ніж 2,5 м.
Висота від підлоги робочої поверхні (висота столу), на якій встановлено комп’ютер, має становити від 680 мм до 800 мм. Для ніг користувача ПК мають бути передбачені діелектричні (ізолюючі) килимки. Ергономічна безпека користувача ПКсуттєво залежить від візуальних параметрів монітора (насамперед, яскравості зображення та його контрастності), встановлених користувачем ПК для зручності його роботи. Зоровий комфорт для користувача ПКдосягається тоді, коли екран монітора розміщується під прямим кутом до вікон, а самі вікна під час роботи завішуються шторами або прикриваються жалюзі.
Оптимальними при роботі на ПК вважаються мікрокліматичні умови, при яких відносна вологість повітря становить близько 60±5%, температура повітря знаходиться у межах 19,5±0,5 0С, а швидкість руху повітря не перевищує 0,1 м/с.
При восьмигодинному робочому дні тривалість безперервної роботи на ПК не повинна перевищувати 4-х годин, причому через кожну годину праці слід робити перерву тривалістю 5 – 10 хвилин, під час якої доцільно виконувати комплекс вправ виробничої гімнастики або проводити сенс психофізіологічного розвантаження.
При восьмигодинному робочому дні кількість опрацьованих(шляхом введення даних або їх зчитуванням з екрана монітора) символів(знаків) не повинна перевищувати 30 000 за 4 години роботи.
Питання для самоперевірки
1. Охарактеризуйте предмет вивчення ергономіки і основні задачі, які вона розв’язує.
2. Які антропометричні дані використовують при ергономічних дослідженнях? Наскільки різняться антропометричні характеристики чоловіка і жінки? 3. Охарактеризуйте психофізіологічні особливості фізичної праці, критерії її поділу на категорії важкості, а також оцініть швидкості енерговитрат, що супроводжують фізичну роботу різних категорій.
4. Охарактеризуйте фізіологічні особливості інтелектуальної (розумової) праці, причини виникнення і прояви втоми зайнятого нею працівника.
5. У чому полягають особливості діяльності оператора – спеціаліста, що керує з пульту управління роботою складного обладнання (машини, радіолокаційної станції, бурової установки, електронно-обчислювальної машини і т.п. техніки?
6. Якими ергономічними рекомендаціями і нормативно-правовими документами слід користуватися при організації роботи користувачів ПК?
6 . Розрахунок санітарно – технічних систем
Система вентиляції, опалення, водопостачання та водовідведення. Електрозабезпечення і зв’язок. Об’ємно – планувальні рішення Розрахунок фільтровентиляційного обладнання сховища.
§1. Система вентиляції, опалення, водопостачання та водовідведення. Електрозабезпечення і зв’язок
Санітарно-технічні системи сховищ повинні забезпечувати безперервне перебування в них людей не менше двох діб. До них відносяться: вентиляція, опалення, водопостачання, водовідведення, енергозабезпечення і зв’язок.
Сховища– інженерні споруди, які забезпечують комплексний захист людини від усіх уражаючих факторів, які можуть виникнути при НС природного і техногенного походження (високі температури, шкідливі гази в зонах пожеж, радіаційне опромінення, уламки конструкцій при руйнуванні будівель), а також при застосуванні сучасних видів зброї і засобів масового знищення. Надійність захисту у сховищі досягається міцністю його конструкцій, входів, повітропроводів, а також внутрішнім обладнанням, яке дозволяє створити необхідні санітарно-гігієнічні умови для тривалого перебування людей.
Протирадіаційні укриття (ПРУ) мають менші захисні властивості, в основному забезпечують захист людей від іонізуючого випромінювання, а також частково зменшують дію повітряної ударної хвилі, крапельнорідинних отруйних речовин, хімічних та біологічних аерозолів.
Сховища за своїми захисними властивостями поділяють на 4 класи залежно від двох характеристик:
– ступеня захисту від надлишкового тиску ∆Р, кгс/см 2;
– коефіцієнта ослаблення радіоактивного випромінювання К осл
Клас
∆Р, кгс/см 2
К осл
1
5 та вище
5000 та вище
2
3
3000
3
2
2000
4
1
1000
Основні вимоги, яким мають відповідати сховища:
Сховища повинні мати механічну міцність відповідно до класу і бути герметичними.
Сховища повинні забезпечити безперервне перебування в них людей не менше двох діб.
Сховища мають бути розташовані на відстані, що не перевищує 500 м від місця перебування людей, для захисту яких вони призначені.
Сховища повинні мати подвійне призначення – для використання їх у звичайних умовах і в надзвичайних ситуаціях.
Система вентиляції.Система вентиляції повинна забезпечити:
підтримку температурно-вологісного і газового складу повітря в допустимих межах;
створення в сховищі підпору (надлишкового тиску) для попередження проникнення в сховище отруйних речовин і продуктів горіння при пожежах через нещільності в огороджуючих конструкціях;
очищення повітря, яке подається в сховище, від пилу, отруйних речовин і бактеріальних засобів;
рівномірне розподілення в приміщеннях сховища свіжого повітря і видалення повітря, яке містить вуглекислий газ, тепло і вологу.
Система вентиляції сховищ, як правило, проектується на два режими: чистої вентиляції (режим I) і фільтровентиляції (режим II).
При режимі чистої вентиляції зовнішнє повітря очищається від пилу і забезпечує потрібний обмін повітря та видалення з приміщень надлишків тепла і вологи. При фільтровентиляції зовнішнє повітря, що подається у сховище, має очищатися від газоподібних отруйних речовин, аерозолів та пилу.
У місцях можливих пожеж, катастрофічного затоплення і великої концентрації СДОР, у захисних спорудах передбачається режим ізоляції з регенерацією повітря (режим III).
Для забезпечення роботи системи вентиляції в зазначених режимах у сховищах передбачені фільтровентиляційні комплекти ФВУ-1і ФВУ-2.
ФВУ-1 забезпечує очищення зовнішнього повітря від пилу, радіоактивних, отруйних речовин і бактеріальних засобів.
ФВУ-2 крім того забезпечує регенерацію повітря в сховищі і очищення від оксиду вуглецю.
Кількість повітря, яке необхідно подавати в сховище, слід приймати:
в режимі чистої вентиляції від 8 до 13 м 3/год. на одну людину залежно від температури цього повітря відповідно до таблиці:
в режимі фільтровентиляції – із розрахунку 2 м 3на 1 людину, яка знаходиться в сховищі, 5 м 3/год. на одного працюючого в приміщенні пункту управління і 10 м 3/год. на одного працюючого у фільтровентиляційній камері.
Кліматична зона
Температура зовнішнього повітря 0С
Середня кількість повітря, яке подається в сховище, м 3/ год-люд.
1
до 20
8
2
20 – 25
10
3
25 – 30
11
4
Більше 30
13
При тепловологісному розрахунку сховищ параметри зовнішнього повітря приймаються відповідно до середньомісячної температури і вологості найспекотнішого місяця.
Для очищення повітря від радіоактивного пилу використовуються протипилові фільтри різної конструкції, наприклад, масляний сітчатий фільтр, змочений веретенним маслом. При проходженні повітря крізь фільтр пил прилипає до масляної плівки на сітці.
Протипилові фільтри розташовуються в спеціальному приміщенні (розширювальній камері), яка відокремлена від основних приміщень сховища.
Очищення повітря від отруйних речовин і бактеріальних засобів здійснюється за допомогою фільтрів-поглиначів (ФП-200, ФП-300), які працюють за принципом фільтруючого протигаза. В режимі чистої вентиляції повітря в сховище надходить крізь аварійний вихід, а в режимі фільтровентиляції – крізь передтамбури.
