Текст книги "Безпека життєдіяльності"

Визнання життя і здоров’я людини, її безпеки найвищими соціальними цінностями, які держава гарантує і забезпечує своїм громадянам, міститься у статті 3 Конституції України.

16 січня 1997 р. затверджено Постанову Верховної Ради України „Концепція національної безпеки України”, у якій зазначається, що „національна безпека України як стан захищеності життєво важливих інтересів особи, суспільства та держави від внутрішніх та зовнішніх загроз є необхідною умовою збереження та примноження духовних і матеріальних цінностей”.

§3. Небезпеки техногенного характеру

Техносфера – компонент навколишнього (щодо людини) середовища, створений людиною шляхом прямого або непрямого впливу технічних засобів на природне середовище: штучні технічні споруди, штучно створені речовини і взагалі будь-які результати матеріальної і духовної діяльності людини.

Створення перших елементів техносфери пов’язують із виникненням перших міських поселень. Відчутний вплив техносфери на людину стався за часів промислової революції, коли використання водяної пари та електрики значно розширило можливості людини щодо „підкорення” природи. Сучасна людина широко використовує процеси, яких немає у природі: отримує нові хімічні елементи, виробляє усе нові й нові хімічні сполуки – їх кількість вже сягає 400 тисяч.

Вплив більшості нових речовин на здоров’я людини може мати негативні наслідки. Найшкідливішими є виробництва аміаку, кислот, анілінових фарб, фосфорних добрив, хлору, пестицидів, синтетичного каучуку, каустичної соди, карбіду кальцію та ін.

Для визначення ступеня забрудненості довкілля та впливу того чи іншого забруднювача (полютанта) на біоту й здоров’я людини в усьому світі користуються такими поняттями:

гранично допустимі концентрації (ГДК) шкідливих речовин;

гранично допустимі викиди (ГДВ) шкідливих речовин;

гранично допустимі екологічні навантаження (ГДЕН) на навколишнє середовище;

максимально допустимий рівень (МДР) забруднення.

Існує два значення ГДК:

максимальне разове значення ГДК, при якому забруднювач викликає рефлекторні реакції у людини після 20-хвилинної дії на неї;

середньодобове значення ГДК, при якому навіть тривала дія не призводить до шкідливого впливу на людину.

Вважається, що концентрації забруднювача у природному середовищі, які не перевищують ГДК, не викликають зниження працездатності, не шкодять здоров’ю людини і не викликають небажаних (негативних) наслідків у нащадків.

Рівень забруднення повітря, що не перевищує одну гранично допустиму концентрацію (1 ГДК), є безпечним; при забрудненні на рівні 4 ГДК виникають фізіологічні й біохімічні порушенняв організмі людини; на рівні 8 ГДК спостерігається підвищення загальної захворюваності; перевищення рівня 500 ГДК призводить до отруєння організму.

Для різних середовищ значення ГДК для тієї самої речовини-забруднювача є різним: наприклад, ГДК хрому в атмосфері становить 0,0015 мг/м ³(максимальна разова доза), у повітрі ГДК хрому дорівнює 0,01 мг/м ³, а у ґрунті ГДК хрому дорівнює 0,05 мг/кг.

ГДК забруднювачів у нормативних документах різних країн часто відрізняються, хоча й незначно.

За наявності у повітрі кількох забруднювачів їх відносна концентрація не повинна перевищувати одиницю. Розрахунок у такому випадку ведуть за формулою

,

де: С ₁, С ₂, ..., С _і– фактичні концентрації забруднювачів (у мг/м ³), а ГДК ₁, ГДК ₂,.., ГДК _і– гранично допустимі концентрації цих самих забруднювачів (у мг/м ³).

В Україні визначено близько 1200 значень ГДК для природних вод, близько 700 ГДК для повітря і близько 200 ГДК для ґрунтів. Оскільки людина продукує (з викидом у довкілля) понад 20 тис. шкідливих речовин, визначення для них ГДК є задачею для майбутніх досліджень.

ГДВ – це кількість шкідливих речовин, яка не повинна перевищуватися під час викиду в повітря за одиницю часу із тим, щоб концентрація забруднювачів повітря на межі санітарно-захисної зони не перевищувала ГДК.

Санітарно-захисна зона – ділянка землі навколо підприємств, яку створюють навколо підприємств з метою зменшення шкідливого впливу цих підприємств на здоров’я людини.

ГДАН – критична межа для певного виду антропогенних навантажень на природне середовище, при перевищенні якої повністю руйнуються регенераційні механізми екосистем і навіть із припиненням антропогенного тиску екосистема вже не в змозі самовідновитися – гине, викликає зниження працездатності, не шкодять здоров’ю людини і не викликають небажаних (негативних) наслідків у нащадків.

ГДАН використовують при побудові математико-картографічних моделей оптимального функціонального зонування соціоекосистем: відсутність антропогенних навантажень приймають за нуль, а величину ГДАН за одиницю. „Відмінний стан” екосистеми оцінюється нульовим показником ГДАН, „добрий” – показником від 0 до 0,2, „задовільний” – від 0,2 до 0,4, „поганий” – від 0,4 до 0,6, „загрозливий” – від 0,6 до 0,8, „критичний” – від 0,8 до 1,0, „катастрофічний” – понад 1. Як „критичний” визначається стан екосистеми у межах 30-кілометрової зони навколо ЧАЕС.

§4. Класифікація небезпек

Основні положення БЖД базуються на аксіомі про потенційну небезпеку, згідно із якою будь-яка діяльність людини є потенційно небезпечною, і створити умови для абсолютно безпечної людської діяльності неможливо.

Реальна загроза здоров’ю або життю людини настає лише за умови спрацьовування ланцюжка (тріади) „ джерело небезпеки – причина (умова) – небезпечна ситуація”.

Найнебезпечнішою для людини є ситуація, при якій вона постійно (довгостроково) знаходиться у небезпечній зоні (області, де проявляє себе небезпека), не маючи у своєму розпорядженні ефективних засобів захисту або ж, з певних причин, не використовує їх.

Номенклатура небезпек, які виявляють себе у процесі життєдіяльності людини, нараховує понад 150 назв.

Чіткого поділу небезпек за відповідними ознаками ще не створено. За джерелом походження небезпеки поділяють на: природні, техногенні, соціально-політичні та комбіновані. За локалізацією небезпеки поділяють на: пов’язані із космосом (космічні), атмосферні, літосферні, гідросферні. За сферою прояву небезпеки поділяють на: побутові, виробничі, транспортні, спортивні.

За наслідками небезпеки поділяють на: зниження працездатності, захворювання, травми та смертельні випадки.

§5. Ієрархія потреб людини

Те, чого не вистачає людині для нормальної життєдіяльності (для підтримання біологічних функцій організму, для існування людської особистості, соціальної групи, людства загалом), об’єднується поняттям потреби. Біологічні потреби зумовлені необхідністю обміну речовин – головною передумовою існування будь-якого організму. Потреби соціальних суб’єктів (особистості, соціальних груп), а також людського суспільства загалом залежать від рівня даного суспільства і від специфічних соціальних умов їхньої діяльності.

Психологія розглядає потреби як особливий стан психіки індивіда, котрий сприймається ним як „напружений”, „як дискомфорт” і пов’язує його із відбиттям у психіці людини невідповідності між внутрішніми і зовнішніми умовами життєдіяльності. Потреби є збудником активності людини, мета якої – подолати невідповідність між внутрішніми і зовнішніми умовами життєдіяльності.

Подолати невідповідність між внутрішніми і зовнішніми умовами життєдіяльностіможна двома шляхами: а) реальним насиченням потреб; б) через пригнічення або заміщення даної потреби іншою, найближчою до неї.

Найважливішими особливостямипотреб є їхній динамічний характер, мінливість, виникнення на ґрунті вже задоволених потреб не усвідомлюваних раніше нових потреб, які проявляють себе водночас із входженням людини у нові для неї сфери життєдіяльності.

Потреби особистості утворюють ієрархію, в основі якої (на найглибших шарах) лежать біологічні потребиі потреби безпеки життєдіяльності, а наступні її рівні належать соціальним потребам.

Ієрархія (грецьке ієрархія, від ієрос– священний і архі– влада) – розташування частин або елементів цілого в певному порядку від вищого до нижчого. Найвищим проявомпотреб людини є потреба у самореалізації, самоствердженні, тобто у творчій діяльності.

Теорію, у якій було передбачено існування ієрархії потреб людини, створив американський психолог українського походження Абрахам Маслоу (1908, Нью Йорк – 1970, Пало Альто, Каліфорнія).

Життєдіяльність людини, згідно із теорією Маслоу, є спробою реалізації протягом свого життя прагнень до якнайповнішого розвитку своїх можливостей.

Згідно із теорією Абрахама Маслоу людські потребиможна уявити як кілька шарів піраміди (піраміди Маслоу), нижні шари якої посідають біологічні потребиі потреби безпекижиттєдіяльності – первинні потреби людини. Наступні, вищі шари у піраміді Маслоу відведені соціальним проблемам (серед них —потреба належати до певної спільноти, потреба у компетентній оцінці своєї діяльності, пізнавальні потреби, естетичні потреби і, нарешті, потреба творчої самореалізації). Вузлове положеннятеорії Абрахама Маслоу – при незадоволенні первинних потреб (у тому числі – безпеки життєдіяльності) відпадає проблема щодо задоволення потреб вищих ієрархічних рівнів.

Питання для самоперевірки

1. Зобразіть генеалогічне дерево наук, що займаються питаннями безпеки життєдіяльності.

2. Що таке життєдіяльність і в чому полягає сутність безпеки життєдіяльності?

3. Охарактеризуйте джерела небезпек і класифікуйте їх.

4. Поясність сутність системного підходу у БЖД і охарактеризуйте різні рівні системи ЛЮДИНА – МАШИНА – СЕРЕДОВИЩЕ.

5. Розкрийте основний смисл Концепції сталого розвитку, сформульованої на Міжнародній конференції ООН у Ріо-де-Жанейро (1992 р.).

2. Ризик як оцінка небезпеки

Ризик та його характеристики. Класифікація ризиків. Якісний аналіз і моделювання небезпек.

§1. Ризик та його характеристики

Шкода – це якісна або кількісна оцінка збитків, заподіяних небезпекою. Кожний окремий елемент шкодимає своє кількісне вираження: кількість загиблих, кількість поранених чи хворих, площа ураженої території, вартість пошкоджених транспортних засобів тощо.

Універсальними характеристиками шкоди є:

1) оцінка збитків у грошовому еквіваленті;

2) частота (ймовірність) прояву небезпеки.

Ймовірність прояву небезпеки протягом певного інтервалу часу і при визначених обставинах називається ризиком.

Ризик смертельної небезпеки є величиною, яка розраховується за формулою:

,

де: n – кількість подій із смертельними наслідками;

N – максимально можлива кількість цих подій (кількості подій n і N обов’язково визначаються за однаковий інтервал часу, найчастіше – за один рік).

При розрахунку загального ризику величина N у формулі є максимальною кількістю усіх без виключення подій; при розрахунку групового ризику величина N – це максимально можлива кількість подій у певній групі населення (відокремлена, наприклад, для групи людей, дібраних за ознакою віку, професії, місця проживання тощо).

Як правило, ризик R подається у вигляді числа, записаного у стандартному вигляді R = a10 ⁿ, де 1  a  10, а n – будь-яке ціле число (від’ємне). При цьому пам’ятають, що 10 ⁰= 1.

Кількість населення України у 1998 році становила 50 млн. осіб, а кількість травмованих на виробництві того самого року становила 47531 особу. Загальний ризик виробничого травматизму у тому році становив

.

Кількість працюючих на виробництві в Україні у 1998 році становила 14805717 осіб, а кількість травмованих на виробництві того самого року становила 47531 особу. Груповий ризик виробничого травматизму у тому році становив .

В охороні праці замість ризику R прийнято використовувати коефіцієнт К _Ч– частоту травматизму. Ця величина дорівнює кількості травмованих (або загиблих) на 1000 працюючих: якщо у 1998 році в Україні зазнали виробничих травм 47531 осіб, а кількість зайнятих на виробництві громадян становила 14 805,717 тисяч осіб, то коефіцієнт частоти виробничого травматизму був рівним .

Метод, що ґрунтується на розрахунку ризику за статистичними даними прояву небезпек, називається інженерним методом. Економічний аспект ризику полягає у тому, що він визначає кількісну міру (ймовірність) нанесення шкоди (збитку) внаслідок прояву певних небезпек. Чим більша ймовірність прояву небезпеки, тим менші збитки вона має спричинювати (загальний принцип організації захисту від ризику зазнати збитків). Крім інженерного методу для розрахунку ризику використовуються також модельний, експертний, соціологічний методи. Їх бажано використовувати комплексно, одночасно.

За ступенем припустимості ризик буває:

а) знехтуваним,

б) прийнятним,

в) гранично допустимим,

г) надмірним.

При знехтуваному ризику частота, із якою проявляє себе небезпека, є настільки малою, що не перевищує природний (фоновий) рівень.

При прийнятному ризику частота, із якою проявляє себе небезпека, вважається суспільством прийнятною (при цьому береться до уваги досягнуті рівні життя, економічного та соціально-політичного розвитку, а також стан науки і техніки).

При гранично допустимому ризику частота, із якою проявляє себе небезпека, вважається суспільством найвищою з тих, що можна дозволити із урахуванням досягнутих рівнів життя, економічного та соціально-політичного розвитку, а також стану науки і техніки.

При надмірному ризику частота, із якою проявляє себе небезпека, вважається суспільством занадто високою, щоб її дозволити, виходячи із досягнутих рівнів життя, економічного та соціально-політичного розвитку, а також стану науки і техніки.

Смисл концепції прийнятного ризику полягає у тому, що для досягнення бажаного, прийнятного для суспільства ризику необхідно знайти баланс і підтримувати відповідне співвідношення між витратами суспільства (як правило, обмеженими), здійсненими у природну, техногенну і соціальну сфери.

Оцінюючи ризик небезпеки одночасно враховують як серйозність ймовірних наслідків прояву небезпек, так і ймовірність того, що такі прояви матимуть місце. Серйозність ймовірних наслідків прояву небезпек класифікують, поділяючи їх на 4 категорії (категорія I – катастрофічні небезпеки; категорія II – критичні небезпеки; категорія III – граничні небезпеки; категорія IV – незначні небезпеки).

Якщо ймовірним наслідком небезпеки є смерть людини або знищення систем життєзабезпечення, таку небезпеку відносять до I – ої категорії серйозності.

Якщо ймовірним наслідком небезпеки є серйозні травми, стійкі захворювання людей або суттєві пошкодження систем життєзабезпечення, таку небезпеку відносять до II-ої категорії серйозності. Якщо ймовірним наслідком небезпеки є незначні травми, нетривалі захворювання людей або невеликі пошкодження систем життєзабезпечення, таку небезпеку відносять до III-ої категорії серйозності. Якщо ймовірним наслідком небезпеки є несуттєві травми людини і малопомітні пошкодження систем життєзабезпечення, таку небезпеку відносять до IV-ої категорії серйозності. Найбільшої уваги потребують небезпеки, віднесені до I-ої категорії серйозності і означені як катастрофічні небезпеки.

Важливим критерієм класифікації небезпек є ймовірність (частота) їхнього прояву.

Небезпека, спричинена подією, що майже обов’язково (із великою ймовірністю) відбудеться, має бути класифікована за рівнем А (частота її прояву є великою).

Небезпека, спричинена подією, що може відбутися декілька разів протягом життєвого циклу, має бути класифікована за рівнем В і означена як небезпека можлива. Небезпека, спричинена подією, що може відбутися один-два рази протягом життєвого циклу, має бути класифікована за рівнем С і означена як небезпека випадкова. Небезпека, спричинена подією, що скоріш за все не відбудеться протягом життєвого циклу (ймовірність її прояву є близькою до нуля), має бути класифікована за рівнем D і означена як небезпека віддалена. Небезпека, спричинена подією, що майже ніколи не відбудеться (ймовірність її прояву практично дорівнює нулю), має бути класифікована за рівнем Е і означена як небезпека неймовірна.

Встановлено буквено-цифрову систему оцінки ризику подій усіх чотирьох категорій серйозності із урахуванням ймовірності настання цих подій. Найбільшої уваги потребують ризики, спричинені подіями IА, найменшої – спричинені подіями IVЕ.

§2. Ризик-орієнтований підхід і класифікація ризиків

Ризик-орієнтований підхід (РОП) у галузі безпеки ґрунтується на положенні, що всі появи небезпеки (у виробничій сфері, у повсякденному житті і побуті), незважаючи на їх різноманіття, мають однакову природу виникнення і однакову логіку розвитку подій. Основними завданнями РОП є створення наукових основ забезпечення надійності складних технічних систем для безпеки людей і довкілля, розроблення методів оцінки ступеню небезпеки промислових об’єктів та наукових засад концепції прийнятного ризику. Зниження ризику наразитися на небезпеку потребує витрат суспільства і пов’язане із інвестуванням природної, техногенної та соціальної сфер.

Залежність сумарного (технічний плюс соціально-економічний) ризику від загальних витрат суспільства на безпеку описується кривою, яка має мінімум у разі досягнення оптимального співвідношення між інвестиціями у природну, технічну та соціальну сфери. Зона прийнятного ризику знаходиться поблизу мінімуму залежності сумарного ризику наразитися на небезпеку від загальних витрат суспільства, спрямованих на безпеку.

Управління ризиком є пошуком компромісу між витратами суспільства на захист від небезпек і зменшенням збитків, заподіяних небезпекою. За сприйняттям людиною ризики поділяють на добровільний і примусовий. Ризик примусовий сприймається людиною як додатковий, і вона, як правило, вимагає, щоб він був якомога меншим і контрольованим.

За походженням ризики поділяють на природні, техногенні та соціально-економічні.

У виробничій сфері ризики поділяють на внутрішні (пов’язані із функціонуванням підприємства), зовнішні (пов’язані із зовнішнім середовищем) і такі, що спричинені людським чинником (помилки персоналу). За видом збитку ризики поділяють на екологічні, економічні та соціальні. За обсягом ризики поділяють на глобальні, регіональні та локальні.

За часом впливу ризики поділяють на довготривалі, середньої тривалості та короткочасні. За видом збитку ризики поділяють на екологічні, економічні та соціальні.

§3. Якісний аналіз і моделювання небезпек

Якісний аналіз небезпек завжди починають із попереднього дослідження, основною метою якого є ідентифікація джерела небезпеки. Виявлення джерел небезпеки, дослідження розвитку небезпеки та її аналіз є обов’язковими складовими методики, що називається попереднім аналізом небезпек (ПАН).

Проведення ПАН у практичних умовах спрощується і формалізується за рахунок використання заздалегідь підготовлених опитувальних листів, спеціальних анкет, таблиць, матриць попередньої небезпеки тощо.

До найефективніших і загальноприйнятих методів якісного аналізу небезпек відносять побудову моделей у вигляді „дерева подій” та „дерева відмов (помилок)”. Дерево подій (ДП) – подані у логічній послідовності найсуттєвіші реакції фізичної системи (технічного пристрою) на ініціюючі (вихідні) події.

Аналіз ДП забезпечує ідентифікацію послідовності подій, що ведуть до успіху і, водночас, виявляє альтернативну послідовність подій, які призводять до відмови технічного пристрою і збоїв у технічних системах.

Недоліки моделі ДП проявляються тоді, коли є наявними паралельні послідовності подій – аналіз ДП виявляється недостатньо ефективним при детальному вивченні складних багатоелементних систем.

Дерево відмов (ДВ) або дерево помилок – подані у логічній послідовності можливі відмови, збої фізичної системи (технічного пристрою), які є причинами небажаної головної події.

Головну небажану подію прийнято виносити на вершину дерева відмов (помилок). Тоді, рухаючись від кореня до вершини ДВ, можна виявити логічну комбінацію подій, яка спричиняє головну небажану подію, розташовану на верхівці дерева.

ДВ дозволяє виявити усі можливі комбінації відмов окремих елементів складної системи, наслідком яких є головна небажана подія.

Недоліком моделі ДВ є занадто великі і громіздкі побудови, аналіз яких потребує значних ресурсів і багато часу.

У випадку складних або багатоелементних систем якісний аналіз небезпек вимагає одночасної побудови як моделі ДВ, так і моделі ДП. Під час виконання аналізу небезпек аналітик здійснює численні переходи від ДВ до ДП і назад – доти, поки обидві моделі не будуть адекватно відображати досліджувану фізичну систему (технічний пристрій).

Моделі ДП і ДВ є такими, що широко використовуються у спеціально розроблених комп’ютерних програмах аналізу небезпек.

При побудові ДП і ДВ прийнято використовувати спеціальні символи, які полегшують сприйняття аналітиком виконаних графічних побудов. Складність аналізу небезпек часто пов’язана із тим, що головна небажана подія спричиняється сукупністю первинних подій.

Якщо при спільній реалізації у досліджуваній системі сукупність первинних подій виникає небажана подія, але настання будь-якої комбінації меншої кількості первинних подій не спричиняє цієї небажаної події, має місце явище мінімальних перетинів подій. Це явище властиве складним багаторівневим системам.

Питання для самоперевірки

1. Охарактеризуйте основні способи визначення ризику прояву небезпек.

2. Поясніть, у чому полягає відмінність концепції абсолютної безпеки і концепції прийнятного (допустимого) ризику?

3. За якими критеріями здійснюють оцінку ризику небезпек?

4. У який спосіб здійснюється управління ризиком?

5. Розрахуйте й оцініть індивідуальний ризик загибелі людини, спричинений негативними наслідками куріння, якщо, за даними медиків, з кожного 1 мільйона населення планети кожні 2-3 години вмирає 1 курець.

6. Розрахуйте й оцініть індивідуальний ризик загибелі людини, спричинений негативними наслідками куріння, якщо, за даними медиків, з кожного 1 мільйона населення планети кожні 4-5 днів вмирає 1 людина, котра зловживала алкоголем.

7. Користуючись довідниковими таблицями, розв’яжіть задачі №1 і №2 і проаналізуйте отримані результати.

3. Психіка людини як чинник її безпеки

Психіка людини і проблема людського чинника. Особливості перебігу психічних процесів. Пам’ять. Психічні властивості людини. Темперамент та його типи. Психічні стани людини. Стрес і стресові реакції організму. Проблема професійного добору кадрів за психофізичними показниками.

§1. Психіка людини і проблема людського чинника

Психіка – це здатність мозку людини відображати об’єктивну дійсність у вигляді відчуттів, уявлень, думок та інших суб’єктивних образів. Психіка є властивістю розвиненої нервової системи. Центральна нервова система людини складається із спинного мозку, двох великих півкуль головного мозку, зв’язаних із проміжним мозком, середнього мозку, заднього мозку, довгастого мозку, мозочку.

Встановлено, що функція лівої півкулі головного мозку – оперування вербально-знаковою інформацією, читання, рисунок тощо. Ушкодження цієї частини мозку – причина порушення мови, втрата логіки у судженнях і т.п.

Функція правої півкулі головного мозку – оперування образами, орієнтація у просторі, розрізняння музичних тонів, розпізнавання складних предметів, продукування сновидінь тощо. Ушкодження цієї частини мозку – причина різкого збіднення емоційного життя людини.

Однакова розвиненість функцій обох півкуль головного мозку відкриває широкий простір розвитку особистості. Розвиток психіки – результат еволюції нервової системи. Психіка людини проявляється у її психічних діях: психічних процесах, психічних станах і психічних властивостях.

Психічні процеси – це короткочасні психічні дії, пов’язані із отриманням, переробкою та зберіганням інформації. До них відносяться пам’ять і мислення, емоції і воля, відчуття і сприйняття, здатність володіти собою тощо.

Психічні стани – це психічні дії середньої тривалості, пов’язані із душевними переживаннями, котрі впливають на життєдіяльність. До них належать настрій, депресія, стрес, закоханість і т.п.

Психічні властивості – це довготривалі, порівняно сталі психічні дії, які закріплюються у процесі життєдіяльності і характеризують її здатність відповідати на впливи з боку життєвого середовища адекватними реакціями. До них відносяться: темперамент, інтелект, здібності, характер тощо.

Небезпеки, викликані неадекватними діями людини, яка є найважливішим елементом системи ЛЮДИНА – МАШИНА – СЕРЕДОВИЩЕ, пов’язують із людським чинником.

Статистика свідчить, що у системі ЛЮДИНА – МАШИНА – СЕРЕДОВИЩЕ неадекватні дії людини є причиною близько 75% нещасних випадків, у той час, коли на техногенні фактори їх припадає 15%, а на природні фактори – 10%.

Людський чинник є причиною:

а) 80-90% порушень режиму роботи ТЕС;

б) 70-80% нещасних випадків на транспорті;

в) 50-65% аварій літаків;

г) понад 50% нещасних випадків у побуті.

Актуальними залишається вислів давньогрецького філософа Сократа: „Хочу зрозуміти, чому так стається – людина знає, що є добре, але робить так, що отримує зворотний результат”.

Людський чинник може проявляти себе лише у певні періоди діяльності: він є наслідком недосвідченості працівника, її необережності, втоми (як фізичної, так і психічної), проявом емоцій (хвилювання, втрата уваги тощо).

Людський чинник може проявляти себе постійно: через ушкодження або дегенерацію сенсорних і рухових центрів вищих відділів нервової системи, через недостатню координованість рухів, внаслідок захворюваності на наркоманію, алкоголізм або відсутність мотивації, аутизм.

§2. Особливості перебігу психічних процесів. Пам’ять.

Пам’ять – це здатність мозку людини фіксувати, кодувати, зберігати і відтворювати у разі потреби раніше отриману інформацію. Відомо, що сучасна людина щохвилини отримує інформацію у кількості близько 1 мільйона біт. Разом з тим щохвилини людина може освоїти не більше 50 тисяч біт інформації (5% від тієї кількості, що надходить).

Висновок відомого українського філософа, лауреата Шевченківської премії 2005 року Сергія Кримського: „ Людина сприймає дійсність селективно, вибірково, за параметрами своїх потреб і життєвих орієнтацій”.

4. Відомо, що головний мозок людини (масою приблизно 1300 г) має близько 200 млрд. нервових клітин плюс 300 млрд. з’єднань між ними. Разом з тим встановлено, що у людському мозку постійно діє лише близько 200 млн. нервових клітин (0,01% від загальної кількості). Це явище отримало назву ПАРАДОКСУ РЕЗЕРВУВАННЯ. Для порівняння – ступінь резервування мозку людиноподібних мавп становить 5-6 (у них постійно „працює” близько 14-20% нервових клітин головного мозку).