Текст книги "Міфи Давньої Греції"

Автор книги: Наталя Тисовська

сообщить о нарушении

Текущая страница: 8 (всего у книги 18 страниц) [доступный отрывок для чтения: 8 страниц]

ЙОЛА ТА ДАЯНЕЙРА

Дізнався Геракл, що цар Еврит обіцяв руку своєї дочки Йоли тому, хто переможе його у стрільбі з лука. Геракл знав, що він управний стрілець, тому не гаючись вирушив до Еврита на змагання. Довго змагалися Еврит і Геракл, але щоразу перемагав грецький герой. Невдоволений цар Еврит відмовився віддавати Гераклові свою дочку, хоч і обіцяв.

Мстива богиня Гера вдало скористалася моментом: вона потьмарила Гераклові розум. У нападі люті Геракл скинув з муру царевого сина Іфіта. Коли ж напад гніву минув, Геракл вжахнувся своєму злочину. За грецькими законами, пролита кров обов’язково має бути спокутувана. Геракл вирушив у місто Дельфи до оракула, щоб той провістив волю богів. А треба сказати, що у Дельфійському храмі посередником між богами й людьми були жриці – пророчиці – піфії.

От до однієї такої піфії і звернувся Геракл. Пінія відпила ковток води зі священного джерела Кассотиди, пожувала листя священного лавра, сіла на золоту триногу понад ущелиною скелі. Заплющивши очі, вона довго слухала волю богів, а коли знову повернулася до тями, то не схотіла сповістити Гераклові, що саме почула від олімпійців.

Геракл неймовірно розгнівався і схопив золоту триногу, щоб поламати її. Проте тої – таки миті з’явився осяйний Аполлон і після запеклої боротьби відібрав триногу в героя. І тоді оракул нарешті заговорив і оголосив Гераклові, що він має три роки спокутувати свій злочин у рабстві.

Вісник богів Гермес продав Геракла за три таланти лідійській цариці Омфалі. Коли Геракл потрапив до Омфали, то підступний хлопчик – бог Ерот пустив золоту стрілу і запалив у героєвому серці пристрасть до цариці. Омфалу щиро розважала Гераклова закоханість, вона крутила героєм, як хотіла: вдягала його у жіночу одіж, а сама загорталася у його лев’ячу шкуру й погрожувала Гераклові його ж власною палицею, змушуючи виконувати різну жіночу хатню роботу. І Геракл мав покірливо ткати абощо.

Проте герой не був би героєм, якби міг всидіти на місці. Одного разу Геракл ходив на прогулянку, втомився і задрімав на березі річки, а прокинувся від того, що злі карлики керкопи намагалися поцупити його палицю. Усемогутній Зевс позбавив їх дару мовлення, бо керкопи не гребували брехнею і навіть не цуралися давати лживі клятви. Геракл переловив усіх керкопів, зв’язав мотузками і підвісив за ноги, а Зевс обернув їх на мавп.

Минуло три роки Гераклового рабства в Омфали, і тоді герой спорядив вісімнадцять кораблів і вирушив до каледонського царя Ойнея, який мав красуню – дочку

Даянейру. Безліч царів і героїв домагалися руки красуні, серед них і річковий бог Ахелой, син могутнього Океана.

Коли з’явився Геракл, попереду якого котилася слава про його незчисленні подвиги, то всі суперники відступили, а залишився тільки Ахелой, який мав дар перетворення – міг перекидатися на звірів чи птахів. Раз у раз обертаючись то на бика, то на інших тварин, він став до бою з Гераклом, але це не допомогло йому – славетний грецький герой переміг. Можливо, тому, що красуня Даянейра з такою надією гляділа саме на Геракла?

Переможець одразу ж захотів забрати з собою Даянейру додому. Молодята вирушили в дорогу і зупинилися тільки на березі річки Евен, де мешкав кентавр Несе. Він заробляв собі на життя перевозом і запропонував Гераклові за невеличку плату перевезти Даянейру на той бік. Герой погодився. Сам він рушив уперед, а Даянейра мала їхати позаду на кентавровій спині.

Та раптом Геракл почув крик Даянейри. Він озирнувся – а то кентавр намагається викрасти Гераклову кохану. Герой кинувся навздогін кентавру, напнув тятиву лука і випустив стрілу, отруєну кров’ю Лернейської гідри. Стріла поцілила просто в Несса. Заюшений кров’ю кентавр поточився. Помираючи, він хотів помститися Гераклові, тож швидко зняв із себе закривавлений пояс і віддав Даянейрі, запевнивши її, що то – талісман, який завжди поверне Даянейрі Гераклове кохання у випадку його зради. Довірлива дівчина повірила вмираючому кентаврові.

Геракл і Даянейра жили щасливо, у них народився хлопчик Гілл, а за ним і інші діти. Та дуже скоро прийшов момент Даянейрі скористатися поясом: згадав Геракл прекрасну Йолу, за яку колись змагався з царем Евритом, але Еврит відмовився віддати йому дочку. Та цього разу нічого не стояло на заваді Гераклові, і він уже подумував покинути Даянейру й одружитися з Йолою, коли Даянейра дізналася про чоловікову зраду.

Понад усе вона хотіла повернути Гераклове кохання. Даянейра прикликала Гераклового слугу і вручила йому пояс, пояснивши, що ним Геракл може прикрасити свою весільну одіж. Геракл нічого не запідозрив і підперезався паском, просякнутим кров’ю кентавра Несса. Та щойно пояс торкнувся Гераклового тіла, як герой почав корчитись у нестерпних муках: отрута Лернейської гідри, що лишилась у поясі, проникла йому в кров.

Геракл не міг витримувати страждання і вирішив накласти на себе руки. На горі Еті Геракл назбирав дерев і склав із них величезне багаття. Він укрив багаття шкурою лева, а сам влігся зверху й попросив свого друга Філоктета, якому подарував смертодайні стріли, підпалити вогонь. Полум’я швидко охопило героя зусібіч, земне тіло його згоріло, проте безсмертну душу Геракла Зевс забрав на Олімп. За дружину він дав Гераклові богиню вічної молодості Гебу – дочку Зевса та Гери.

Так закінчилося життя уславленого героя Геракла. Проте час знаменитих подвигів не минув, адже народився й уже почав здійснювати звитяги новий герой – Тезей. От як починалася його історія.

ГЕРОЙ ТЕЗЕЙ

МАЙСТЕР ДЕДАЛ

У місті Атени, названому так на честь грізної богині Атени, мешкав знаний скульптор і зодчий Дедал. Він започаткував в Атенах столярне ремесло, винайшов рубанок та інший столярний реманент. А статуї, які він різьбив, були мов живі. І був у Дедала учень на ім’я Тал, який так добре навчався, так любив свою справу, що незабаром перевершив учителя. Через заздрощі Дедал замислив убити свого найкращого учня.

Одного разу він покликав Тала з собою на високий Акрополь, а там зіштовхнув зі скелі. Дедал був певен, що

ніхто не розкриє злочину, проте не так сталося, як гадалося. Суд – ареопаг засудив Дедала до страти, тож йому довелося тікати з Атен.

Дедал заховався на острові Крит у могутнього царя Міноса, сина Зевса та Європи. Мінос охоче прийняв під покровительство талановитого митця, і Дедал звів на Криті багато чудових палаців і вирізьбив чимало прекрасних статуй. А головне, тут він збудував знаменитий лабіринт, у якому сиділо чудовисько Мінотавр. Ось як це було.

МІНОТАВР

Критський цар Мінос мав за дружину Пасифаю, дочку Геліоса – Сонця. Пасифая народила чоловікові дочку Аріадну і сина Андрогея. Царська родина щасливо правила Критом багато років, та одного разу Пасифая побачила морського бика, що належав володарю океанів Посейдону, і нестямно закохалась у нього. Від цього зв’язку народилося страшне чудовисько – Мінотавр, яке мало тулуб людини і голову бика.

Мінотавр був не тільки страховинний зовні, а ще й кровожерний, і цар Мінос понад усе бажав заховати потвору від стороннього ока. Саме тому він попрохав майстра Дедала збудувати лабіринт, у центрі якого заховали Мінотавра. Дедал спорудив настільки хитромудрий лабіринт, що жоден смертний не міг знайти з нього виходу – такими заплутаними були його ходи й закапелки.

А тим часом діти царя Міноса Аріадна й Андрогей підросли. Андрогей змужнів і тепер перемагав у гімнастичних змаганнях усіх суперників. Одного разу Андрогей брав участь у знаних Панатенейських іграх у місті Атени, які щороку влаштовувалися на честь богині Атени.

Найбільш популярними тут були кінні перегони та гімнастичні змагання. Відбувалися Панатенейські ігри наприкінці місяця гекатомбеона – тобто серпня, а переможців нагороджували оливковими вінками й амфорами з олією священного оливкового дерева. Саме ці нагороди дали життя сучасному звичаю нагороджувати переможців спортивних змагань кубками. 28 гекатомбеона (тобто 28 серпня), удень народження богині Атени, проходила святкова процесія – помпа, під час якої дівчата дарували богині власноруч виткане покривало.

От у таких іграх і брав участь Андрогей і, треба зауважити, щоразу перемагав у всіх змаганнях. Атенський цар Егей із заздрості занапастив Андрогея. Коли цар Мінос дізнався про загибель сина, його горю не було меж. Він миттю зібрав військо і напав на Атени. Могутнє військо Міноса легко перемогло царя Егея, і тоді Мінос зобов’язав атенян щороку посилати чудовиську Мінотавру сімох дівчат і сімох юнаків у жертву. Так тривало три роки поспіль, допоки атенський герой Тезей не здолав Мінотавра.

ЮНІСТЬ ТЕЗЕЯ

Цар Егей довго і щасливо владарював у місті Атени. Одна тільки біда: боги не посилали йому дітей. Він навіть запитував оракула, як йому найкраще вчинити, але отримав загадкову відповідь, яку ніхто не міг розтлумачити. Тоді цар Егей вирішив завітати до міста Трезани, де мешкав славетний Піттей, який знаний був тим, що міг розгадати найзагадковіші віщування.

А треба сказати, що Піттей мав дорослу дочку Етру, яку давно вже прийшла пора віддавати. І от він витлумачив царю Егею віщування оракула таким чином: цар має тайкома одружитися з Етрою, і тоді боги нагородять його сином. Егей не зволікаючи одружився з Етрою, але молодята прожили разом недовго: шлюб був таємним, отож, щоб не викликати підозр, Егею час був вертатися додому. Прощаючись із дружиною, Егей відвів її на скелястий берег, підважив величезну брилу й заховав під неї свій меч і сандалії. «Етро, – мовив він, – будемо сподіватися, що боги милостиві й пошлють нам сина. Рости його в турботі, але нікому не називай імені його батька, навіть йому самому, щоб вороги не вбили його. А коли він змужніє настільки, що зможе зрушити цю брилу, нехай бере мої речі та вирушає до мене в місто Атени. За своїм мечем я упізнаю сина».

Егей поїхав, а незабаром Етра народила сина і нарекла його Тезеєм. Пророк Піттей усім казав, що батько Тезея – сам бог Посейдон. Ніхто цьому не дивувався, адже хлопчик зростав напрочуд гарним, сміливим і дужим. Мудрий Піттей добре виховував онука, а кентавр Хірон навчив його їздити верхи, стріляти з лука та боротися. Коли Тезею виповнилося шістнадцять років, Етра повела сина на морське узбережжя й показала брилу, яку колись дорослий Тезей зможе підважити, щоб дістати з – під неї батьків меч. Та зненацька юний Тезей завиграшки зрушив брилу й дістав заховані там меч і сандалії.

Нічого робити – довелося Етрі розповісти Тезею, що насправді його батько – атенський цар Егей, і лаштувати сина в дорогу. Вона прохала сина обрати морський шлях до Атен, але Тезей не послухався і вирушив небезпечним суходолом. Попрощавшись із дідом і матір’ю, Тезей ступив за поріг.

ПЕРШІ ПОДВИГИ ТЕЗЕЯ

Недарма Тезей обрав важкий шлях суходолом – юному герою кортіло якомога швидше показати свою вправність і здійснити подвиг. А варто зауважити, що того часу всі околиці Атен просто роїлися розбійниками, які грабували та вбивали подорожніх і лякали своїми звірствами всю країну.

Дорогою до Атен Тезей мав проминути місто Епідавр. Поблизу цього сумнозвісного міста зачаївся син бога – коваля Гефеста – розбійник Перифет, який убивав мандрівників мідним дубцем. Щойно Тезей наблизився до Епідавра, як із лісової гущавини вийшов лиховісний Перифет і заступив йому дорогу. Проте Перифет і гадки не мав, кого цього разу він перестрів на лісовій стежці, – він і оком не встиг зморгнути, як Тезей вихопив у розбійника мідного дубця і щосили вперіщив Перифета по голові. Мертвий Перифет гримнувся на землю, а Тезей на знак перемоги забрав собі мідну палицю та рушив далі.

Путь його пролягала через Коринфський перешийок, де лютував інший розбійник – Синнід на прізвисько Пітіокапм, себто «той, що сосни згинає». Лихий Синнід ловив мандрівників, за ноги прив'язував їх до зігнутих дерев, а потім відпускав дерево – і людину роздирало навпіл. Коли Синнід підстеріг Тезея, то герой не ловив ґав, а ловко поборов розбійника. Потім він припнув Синніда за ноги до верхівок двох зігнутих дерев – і лиходій сконав такою самою жахливою смертю, на яку він засудив безліч невинних подорожніх.

Тезей вирушив далі, і йому треба було проминути кордон Мегариди й Аттики. А ці краї сумнозвісні були розбійником Скіроном, який грабував перехожих. Розбійник примушував їх мити собі ноги, а потому зіштовхував зі скелі просто у вир хвиль, де мешкали страшні черепахи, які годувалися людським м’ясом. Коли Скірон хотів зіпхнути в море Тезея, герой сам ухопив розбійника за ногу та скинув зі скелі на поживу лютим черепахам.

Тезей помандрував далі, й незабаром дійшов до міста Елевсина. В Елевсині мешкав жорстокий велет Керкіон. Мав він дочку Алопу, яка була дуже нещасливою, бо понад усе боялася батькового гніву й не могла собі дозволити найменших людських утіх. Коли Тезей з’явився в Елевсині, Керкіон хотів позбутися непроханого гостя, але Тезей міцно обхопив його руками і стиснув так, що Керкіон не міг ні дихнути, ні охнути. Так і впав задушений велет на землю. А Тезей звільнив Алопу, і вона разом зі своїм сином довго й щасливо царювала в Елевсині.

Далі рушив Тезей, і шлях його пролягав повз річку Кефіс, де мешкав Дамаст на прізвисько Прокруст – «той, що витягує». Цей розбійник відзначався тим, що не вбивав мандрівників одразу, а натомість запрошував до себе додому і вкладав спати на особливому ліжку. Якщо людина виявлялася замалою для ліжка, тоді Прокруст витягував її, ламаючи їй кості. Якщо ж ліжко виявлялося закоротким, Прокруст відрубував гостям ноги. Коли Прокруст запросив Тезея до себе на гостину, то, замість влягтися в Прокрустове ложе, герой вклав на нього господаря. Ліжко виявилося закоротким для велетня Прокруста, і Тезей відрубав розбійнику ноги, як той робив це безліч разів зі своїми бідолашними гостями.

ТЕЗЕЙ В АТЕНАХ

А тим часом цар Егей довгі роки владарював в Атенах, і думати забувши про своє таємне одруження з Етрою. Він давно вже взяв за жінку чаклунку Медею, яка мала сина Меда. Понад усе Медея хотіла, щоб Медові дістався царський престол. Коли Тезей з’явився в Атенах, Егей не впізнав сина, а от Медея одразу збагнула, що то за юнак.

На честь гостя у палаці влаштували бучну гостину, як було заведено в давнину. Але підступна Медея не збиралася шанувати гостя – вона наплела цареві Егею сім мішків гречаної вовни про химерні лиха, які буцімто приніс із собою Тезей, і підмовила Егея під час бенкету піднести гостю кубок із отруєним вином. Цар Егей зустрів сина у бенкетній залі з кубком у руках, але Тезей, перш ніж випити запропонованого вина, зняв із пояса меч. Егей одразу впізнав власну зброю, глянув на синові сандалії – і збагнув, що боги останньої миті відвернули непоправну біду!

Тільки зиркнув Егей на дружину – і Медея зникла з очей. Згодом з’ясувалася, що вона з сином Медом утекла в Колхіду. А Егей оголосив Тезея спадкоємцем престолу. Чутка про чудову появу Тезея в Атенах долетіла і до синів Егеєвого брата Палланта, які сподівалися після смерті старого царя посісти трон. Сини Палланта підняли заколот і збройно вирушили на Атени. Вони вже багато чули про звитяги Тезея, отож вирішили діяти хитро: частина з них відкрито підійшла до атенських мурів, а частина заховалась у засідці. Проте Тезеєві вдалося викрити підступний план, отож він найперше напав на ворогів, що ховались у засідці, і перебив їх. Коли вороги, що стояли під мурами Атен, дізналися про смерть братів, вони так перелякалися, що ганебно кинулися навтьоки.

Тезей зостався жити у свого батька Егея, проте довго не міг всидіти на місці. Одного разу до нього долетіла звістка, що в околицях Маратона оселився дикий бик, який спустошує поля і заподіює чимало лиха землеробам. Колись його пустив на волю герой Геракл. Недовго довелося шукати бика Тезеєві – повсюди він залишав страшні свої сліди. Коли Тезей знайшов бика, той із ревом кинувся на героя, але Тезей спритно ухопив тварюку за роги. Руки героєві були такими дужими, що бик не міг рушити. Здолавши бика, Тезей доправив його в Атени, де приніс у жертву богові Аполлону.

ТЕЗЕЙ НА КРИТІ

Довго подорожував Тезей, воюючи з Маратонським биком, – за цей час в Атенах сталися сумні події. Саме тоді тут відбулися знамениті Панатенейські ігри, під час яких через Егеєву заздрість загинув син царя Міноса Андрогей, і тепер атеняни мали щороку посилати чудовиську Мінотавру страшну жертву – сімох дівчат і сімох юнаків. Уже двічі була відправлена жертва, а тепер жахливу данину час було віддавати втретє.

От у такий сумний день з’явився Тезей в Атенах. Ще зоддалік він побачив у морі корабель під чорними вітрилами – на знак жалоби за юнаками й дівчатами, які незабаром загинуть у лабіринті. Тезей не роздумував ні секунди – він вирішив плисти на острів Крит одним із сімох юнаків, щоб спробувати здолати Мінотавра і припинити сплату страшної данини.

Довго відмовляв старий Егей сина від небезпечного задуму, але Тезей наполіг на своєму. Тоді батько умовився з ним, що коли корабель вертатиметься, то у разі невдачі на щоглах залишаться чорні вітрила, а в разі перемоги Тезей напне на щоглах білі вітрила. Перш ніж пуститися в дорогу, Тезей звернувся до оракула по пораду, й оракул звелів йому принести жертву богині кохання Афродиті, яка єдина зможе допомогти Тезеєві. Герой так і вчинив.

Невдовзі корабель вирушив на острів Крит і прибув до царя Міноса, який відправив сімох дівчат і сімох юнаків до потвори Мінотавра в лабіринт. Мінос і гадки не мав, що серед засуджених на люту смерть є славетний атенський герой Тезей.

Але Міносова дочка Аріадна одразу запримітила стрункого красеня, який дуже вирізнявся на тлі інших юнаків. А богиня кохання Афродита, згадавши Тезеєву жертву, запалила в Аріадниному серці кохання до юнака. Аріадна й подумати не могла, що за кілька годин Тезей загине в заплутаному лабіринті від рук напівлюдини – напівбика Мінотавра. Коли юнаки й дівчата мали ступити в лабіринт, Аріадна потихеньку пхнула Тезеєві в руку клубок ниток, а кінчик нитки припнула собі до пальця, щоб герой міг за цією путівною ниткою вибратися з лабіринту.

Тезей ішов і йшов, розмотуючи нитку, і нарешті добрався до самого серця лабіринту – до лігва Мінотавра. Забачивши героя, Мінотавр, як справжнісінький бик, нахилив голову і, набичивши шию, кинувся на Тезея. Проте спритний Тезей спромігся ухопити чудовисько за роги – зовсім як колись він спіймав Маратонського бика – і, вихопивши гострий меч, встромити його просто в груди Мінотавру.

По путівній нитці Аріадни Тезей вийшов із лабіринту і вивів назовні усіх атенських юнаків і дівчат. Біля входу його чекала щаслива Аріадна. Врятовані атеняни славили мудру богиню Афродиту, яка посприяла Тезеєві, а Тезей потихеньку прорубав дірки в дні в усіх критських кораблях, щоб розгніваний цар Мінос не міг спорядити за атенянами погоню. Закохана Аріадна утекла разом із Тезеєм, поки батько не довідався, хто допоміг герою.

Невзабарі атенський корабель причалив до берегів острова Наксос. Усі Тезеєві супутники влаштувалися на ночівлю і швидко поснули, а Тезей довго крутився на постелі – він хвилювався, що мешканці міста Атени будуть незадоволені, коли Тезей привезе додому дружину – чужоземку. Нарешті втомлений Тезей заснув, і вві сні до нього прийшов бог вина Діоніс, який звелів йому залишити Аріадну на острові Наксос, адже боги призначили Аріадну за дружину саме йому, Діонісу.

Зранку Тезей швидко спорядив корабель у дорогу й утік з острова, зоставивши на ньому Аріадну, яка солодко спала і не підозрювала про зраду. Незабаром Аріадна стала дружиною Діоніса. На весілля в дарунок від богів Аріадна отримала шлюбний вінець, який і сьогодні можна бачити на небі – це сузір’я Північної Корони.

А корабель Тезея хутко мчав додому, розпустивши чорні вітрила – герой цілком забув про умову з батьком і не змінив вітрила на білі. Тим часом цар Егей на березі моря виглядав сина. Аж ось удалині з’явилася чорна цятка. Що ближче підпливав корабель, то смутнішим робився цар Егей – він упевнювався, що корабель прямує в Атени під чорними вітрилами! Отже, любий Тезей не здолав Мінотавра, а сам наклав головою! У розпачі Егей кинувся у морські хвилі й потонув. На його честь море згодом назвали Егейським.

Коли ж Тезей пристав до берега і дізнався страшну звістку про батькову смерть, він не міг пробачити собі – як це він забув про їхню угоду! З великими почестями поховав Тезей батькове тіло, а після похорону став повноправним володарем Атен. Усі невеличкі міста Аттики він об’єднав в одну державу, столицею якої зробив рідні Атени, а царську владу обмежив народними зборами.