Текст книги "Міфи Давньої Греції"

Автор книги: Наталя Тисовська

сообщить о нарушении

Текущая страница: 4 (всего у книги 18 страниц) [доступный отрывок для чтения: 7 страниц]

ПОСЕЙДОН

Частенько з’являється на Олімпі володар морів Посейдон, але палац він має на дні морському. Прислужують Посейдону нереїди – німфи моря, які понад усе полюбляють прясти на дні моря на золотих прялках або ж танцювати у такт із хвилями.

Могутню владу над морем має тризуб Посейдона – він здатен розколювати скелі й насилати шторми. Тризуб його – то гарпун, яким він ловить акул і китів, як і звичайні рибалки. Саме тому Посейдон – покровитель рибалок.

Одного разу Посейдон зустрів вродливу нереїду Амфітриту. Він погнався за дівчиною, проте вона встигла заховатись у палаці могутнього Океана. Довго шукав Посейдон кохану й ніде не міг знайти. І тоді один із дельфінів, який бачив, як Амфітрита запливла до палацу Океана, викрив закоханому її сховок. Посейдон украв нереїду й узяв собі за дружину; Амфітрита зробилася могутньою володаркою морів. А дельфін назавжди лишився вірним помічником бога Посейдона.

Разом зі своєю дружиною Амфітритою Посейдон щодня на золотій колісниці, запряженій морськими конями – гіпокампами, об’їжджає свої володіння. А син Посейдона й Амфітрити Тритон тримає в руці величезну мушлю. Коли він дме у мушлю, то її гучні звуки здатні збурювати або заспокоювати море.

ОРІОН І ПЛЕЯДИ

Одного разу володар морів Посейдон зустрів океаніду Евріалу й безтямно в неї закохався. Евріала народила Посейдонові дужого та вродливого сина – Оріона. Хлопець ріс як з води і понад усе кохався в полюванні. На жінок він не звертав уваги, допоки не потрапив на острів Хіос і не зустрів юну красуню – царівну Меропу.

Та хіоський цар Енопіон не поспішав віддати єдину дочку за Оріона. Спершу він зажадав від хлопця, щоб той позбавив острів диких звірів. Нічого не відповів мисливець Оріон, тільки закинув лук і сагайдак зі стрілами за спину й вирушив на лови. І вже ввечері він повернувся до царя Енопіона й мовив: «Твій наказ сповнений, тепер віддай за мене дочку!» Енопіон на позір погодився, а сам весь час зволікав із весіллям.

Нарешті Оріону урвався терпець, і він зважився взяти красуню Меропу силою. Та щойно Оріон з'явився у царському палаці, як Енопіон запросив його до столу й почав поїти вином. Коли сп’янілий Оріон заснув, підступний Енопіон велів слугам зв’язати велетня, а сам власноруч вийняв йому ножем очі.

Прокинувся Оріон – а він у повній темряві, нічогісінько не бачить! Він зіп’явся на ноги й поблукав світ за очі, тільки весь час підставляв обличчя під проміння сонця, яке полегшувало його біль. Бог – коваль Гефест дав йому провідника – собаку Сиріуса. Оріон дійшов до моря й ступив просто у воду – він – бо не бачив, що у нього попереду. Та володар морів Посейдон урятував сина – дав йому дар ходити по хвилях, як по сухому, і так Оріон дійшов до острова Лемнос.

З острова Лемнос Оріон злетів до самого Геліоса – Сонця, і осяйний бог повернув Оріонові зір. Щасливий Оріон спустився на землю і разом зі своїм вірним собакою Сиріусом блукав полями й луками та одного разу зустрів сімох чарівних сестер – Плеяд, дочок могутнього титана Атланта, який тримає небесне склепіння. Красуні так вразили Оріона, що він кинувся до них, але дівчата перелякалися велетня й почали утікати.

Дівчата бігли день і ніч, переслідувані Оріоном і його псом Сиріусом, та нарешті знесилено впали до ніг свого батька Атланта. А Оріон от – от наздожене! Атлант вигукнув: «Зевсе, допоможи!» Зевс зглянувся на Плеяд і обернув їх на сузір’я.

Спинився вражений Оріон – йому привиділося, що у небо пурхнула зграйка білих голубів. А коли споночіло, то Оріон побачив у небі сузір’я з сімох зірок – Плеяд. Понуро побрів він геть, але незабаром сум його минувся, і він знову взявся до улюбленої справи – до ловів. Він був справним мисливцем, проте любив похизуватись і часто згорда зронював, що на землі немає звіра, якого б він не зловив.

Тоді богиня Артеміда, покровителька всієї лісової звірини, вирішила провчити зухвальця. Вона послала до Оріона величезного скорпіона. Мисливець Оріон саме чатував на сарну, аж тут щось боляче шпигнуло його в ногу. Оріон зойкнув і побачив, що то його вжалив отруйний скорпіон. Вірний пес Сиріус кинувся на страховисько і вмить роздер його, та за хвилю всі троє були мертві: і вкушений Оріон, і собака Сиріус, і скорпіон.

Зевс узяв Посейдонового сина на небо, і тепер щоночі можна бачити, як мисливець Оріон зі своїм псом Сиріусом полює у високості, від нього утікають сестри – Плеяди, а наздоганяє їх страхітливий скорпіон.

ПЕРСЕЙ

Окрім Тритона й Оріона, Посейдон мав і інших дітей, а серед них – крилатого коня Пегаса. Історія його народження була дивовижною.

Цар аргоський Акрисій мав красуню – дочку Данаю. Коли дівчинка народилася, оракул провістив цареві, що його онук позбавить Акрисія і престолу, і життя. Цар розгнівався й посадив Данаю у мідну башту, куди не міг потрапити ніхто зі смертних. Тепер він був певен, щоуДанаї ніколи не буде дітей, а отже, цар не матиме онуків – суперників.

Проте могутній Зевс якось походжав поблизу мідної башти й уздрів чарівну Данаю. Запалилося коханням серце безсмертного бога, і він золотим дощем проник у башту. Згодом у Данаї народився хлопчик, якого вона назвала Персеєм.

Дізнався Акрисій про чудове народження онука, ще більше запалився гнівом і звелів посадити Данаю разом із синочком у діжку, а діжку пожбурити в море. Довго пливли безкраїм морем бідолашна мати з немовлям, допоки діжку не прибило хвилями до берегів острова Сериф.

На той час на узбережжі рибалив простий рибалка. Він побачив діжку, постукав по ній – і почув зсередини плач і жалібні стогони. Миттю він вибив із діжки дно та звільнив Данаю і Персея. Потому рибалка відвів матір із дитям до царя Полідекта.

Полідект тепло прийняв Данаю – одразу йому сподобалася аргоська красуня, але Даная не відповідала на почуття царя. Деякий час мешкали матір із сином на острові. Персей виріс і змужнів. А Полідект ні на хвилю не полишав мрії одного дня заволодіти Данаєю, проте на заваді йому стояв її син. От і надумав Полідект відіслати Персея подалі.

ГОРГОНА МЕДУЗА І ПЕГАС

Цар Серифу Полідект покликав до себе Персея і мовив: «Якщо це правда, що ти є сином безсмертного бога Зевса, доведи це! Здійсни подвиг заради матері – принеси мені відрубану голову горгони. І тоді я відступлюся від твоєї матері». А треба сказати, що три сестри – горгони були страшними чудовиськами – крилатими жінками, які обертали на камінь кожного смертного, який насмілився бодай глянути на них. Тіло їхнє вкривала міцна луска, яку не брав жоден меч, а навколо голів замість волосся звивалося й шипіло гадюччя.

Засмутився Персей, але відступати не було куди. Отож він звернувся по допомогу до мудрої Атени та спритного Гермеса. Атена і Гермес довго радились і нарешті спорядили Персея в дорогу: дали йому з собою шолом – невидимку володаря підземного царства Аїда, крилаті сандалії вісника богів Гермеса, гострий меч у формі серпа та чарівну торбу. Останньої миті Атена віддала Персеєві ще й свій гладенький щит, у якому все можна було бачити, як у дзеркалі.

Персей вирушив у путь. Далеко – далеко на заході мешкали сестри – горгони у величезному палаці, вщерть повному статуй – закам’янілих людей, які наважилися змагатися з ними. Стерегли палац старші сестри горгон – граї, які народилися вже старими та сивими. Граї мали на трьох одне око й один зуб, отож коли по черзі охороняли палац горгон, то передавали око одна одній. Коли одна з грай виймала око та передавала іншій, то всі три сестри ставали сліпими. Цим і скористався Персей: вдягнувши Аїдів шолом невидимку, він підстеріг момент, коли граї передавали око одна одній, відібрав його – і залишив сестер сліпими й безпомічними. Почали благати граї: «Віддай нам око! Не зоставляй назавжди сліпими!» – «Віддам, – пообіцяв Персей, – якщо пустите мене в палац». І граї дали йому дорогу.

Отак Персей пробрався в палац горгон і підкрався до однієї з сестер – Медузи. Вона спала, а навколо її голови спліталися отруйні змії. Персей швиденько відвернувся, щоб не дивитися на горгону Медузу, схопив щит богині Атени й почав дивитись у нього, як у дзеркало. Одним махом відтяв Персей гострим мечем голову Медузи, а тоді миттю сховав у чарівну торбу.

Обезголовлене тіло горгони Медузи лишилося стікати кров’ю. Аж тут бачить Персей – просто із крові Медузи постав крилатий кінь Пегас і пурхнув на небо. І виявилося, що бог морів Посейдон був закоханий у горгону Медузу й вона от – от мала народити дитину.

Пегас злетів на Олімп, щоб носити могутньому Зевсу блискавки й виконувати різноманітні доручення. Ось одного разу музи, які мешкали на горах Гелікон і Парнас, особливо солодко співали. Від захвату гора Гелікон почала нестримно рости й от – от мала сягнути неба. Тоді могутній Зевс послав Пегаса зупинити її, крилатий кінь тупнув ногою – й гора знову повернулася на землю, а там, де Пегас тупнув, з’явилося джерело Гіппокрена, чарівна вода якого наснажувала поетів. А Пегас із тої пори вважається конем поетів.

АТЛАНТ

А тим часом у крилатих сандаліях герой Персей вилетів геть із палацу страшних горгон і зупинився спочити тільки на березі моря. Торбу з відрубаною головою горгони Медузи він поклав у траву. Кров просочувалася крізь шпарини і швидко забарвила траву у червоний колір. Вражений Персей поглянув на червону траву – а то ж вона закам’яніла від страшної крові горгони! Так з’явилися корали.

Полетів Персей далі й нарешті досяг країни, де царював могутній Атлант, брат Прометея. Титан Атлант, який воював колись проти Зевса, був покараний тяжкою карою: він мав тримати на плечах всеньке небесне склепіння. Мешкав Атлант у саду, який родив золоті яблука, і титан беріг свій сад, як зіницю ока. Одного разу богиня Феміда провістила йому, що син Зевса покраде з саду золоті яблука, і з тої пори Атлант не довіряв Зевсовим дітям.

Отож коли Персей попросився до нього на ночівлю, Атлант грубо відмовив юнакові у гостинності, ще й насміявся з його подвигу, обізвавши Персея брехуном. Розгнівався Персей і вигукнув: «То ти проганяєш мене, Атланте? Тоді спершу поглянь на оце!» І він висмикнув із торби відрубану голову горгони Медузи і, відвернувшись, показав її титанові. Очі медузи розплющилися – й Атлант миттю скам’янів. Там, де він щойно стояв, постала висока гора, яка й досі тримає небесне склепіння.

ПЕРСЕЙ І АНДРОМЕДА

А Персей полетів далі й незабаром досяг Етіопії – країни на самому півдні. Спустився Персей ближче до землі – й побачив прекрасну юнку, яка була прикута ланцюгами до скелі. «Хто ти?» – запитав вражений Персей. Дівчина сумно відповіла: її звати Андромеда, вона дочка етіопського царя Кефея. А покуту вона відбуває за власну матір Кассіопею.

Красуня Кассіопея так пишалася своєю вродою, що насмілилася посперечатися з самою богинею Герою, хто з них найгарніша. Мстива Зевсова дружина не стерпіла зухвальства смертної жінки й підмовила бога Посейдона покарати Кассіопею. Посейдон наслав на країну царя Кефея страшне чудовисько – велетенську рибину, яка пожирала та знищувала все і всіх, хто припливав до берегів Етіопії. Оракул провістив, що кара буде тривати доти, доки на поталу чудовиську не віддадуть Андромеду. Отож батько звелів прип’яти сердешну Андромеду до скелі, куди припливає чудовисько, і там залишити.

Персей миттю розрубав ланцюги та звільнив юнку. Аж тут із моря випливла жахлива рибина, широко роззявивши зубатого рота. У крилатих сандаліях злетів Персей у повітря, щоб рибина не могла бачити його. А вона й справді уздріла тільки тінь героя – і кинулася на неї. А тим часом Персей по саме держално устромив у спину потвори свій гострий меч. Збурунилося море – звивається чудовисько, реве від болю. А Персей, у якого намокли крилаті сандалії, швидко помчав до скелі, вхопився за неї лівою рукою, а правою завдав ще кількох ударів чудовиську в груди. Потвора гигнула й пішла на дно морське.

На радощах цар Кефей улаштував бучне весілля. Усі забули, що в Андромеди колись був наречений – Фіней. Під час шлюбного бенкету озброєний Фіней на чолі численного війська увірвався до палацу й оточив Персея. Персей усвідомлював, що такої кількості ворогів йому одному не здолати, тому вирішив іще раз скористатися страшною горгоною Медузою. Він здійняв торбу високо над головою. Гості учти знали, який страшний трофей зберігається у чарівній торбі, й миттю повідвертались і позаплющували очі. Персей також відвернувся – й витягнув відрубану голову горгони.

Один по одному оберталися на кам’яні статуї Персеєві вороги – так і застигли навіки, замахнувшись мечами, здійнявши списи, прикрившись щитами. Переляканий Фіней укляк перед Персеєм і почав проситися в нього, проте Персей тільки ближче підсунув боягузові голову горгони Медузи – і той закам’янів, мов раб перед переможцем, а в очах його застигло благання.

СМЕРТЬ АКРИСІЯ

Невдовзі потому Персей забрав свою дружину Андромеду й повернувся на острів до царя Полідекта, де зоставалася його матір. Коли він прилетів у крилатих Гермесових сандаліях, то ніде не міг знайти матір, допоки йому не підказали, що вона весь цей час ховалася від Полідекта у храмі Зевса під захистом могутнього бога – громовержця. Й на мить вона не наважувалася вийти за двері храму.

Розгніваний Персей одразу помчав у палац Полідекта і захопив там розкішний бенкет. Полідект був переконаний, що Персею нізащо не здолати горгону, а значить, і ніколи не повернутися додому. Отож коли він побачив перед собою цілісінького й неушкодженого юнака, то тільки закліпав очима. А Персей чемно мовив: «Царю, я виконав твій наказ. У цій торбі – голова горгони Медузи».

Полідект не повірив герою, почав кепкувати з нього й обізвав брехуном. У Персеєвих грудях закипіла образа. «Якщо ти мені не віриш, – вигукнув він, – то ось тобі доказ!» Відвернувшись, він висмикнув із торби відрубану голову горгони, на якій і досі, мов живі, ворушилися й сичали змії. Глянув Полідект на Медузу – і вмить обернувся на камінь.

Подолавши Полідекта, Персей вирішив повернутися до діда, якого ніколи не бачив. Проте цар Акрисій, дізнавшись про це, втік з Аргосу, тож Персей замість нього почав царювати. Одного разу Персей справляв святкові змагання. Багато героїв зібралося на них, та й сам Персей не відмовився від участі. Дід Акрисій прийшов подивитися на змагання й сів поміж глядачів – хотів хоч здалеку поглянути на мужнього онука.

Почалося змагання з метання важких дисків. Могутньою рукою Персей запустив мідний диск. Високо в небо злетів той і на мить сховався поміж хмар, а потім із шаленою силою впав додолу – і влучив просто в голову Акрисію. Так здійснилося страшне пророцтво про те, що онук позбавить власного діда і престолу, і життя.

БЕЛЕРОФОНТ І ХИМЕРА

Крилатий кінь Пегас, який постав із крові горгони Медузи, мешкав на Олімпі. Хто володів крилатим конем, ставав непереможним.

А на той час у царя Коринфу Сизифа, покараного Зевсом вічно тягати нагору важезну каменюку, був онук Белерофонт. У юності йому довелося втікати з рідного міста, бо він випадково вбив невинну людину. Притулок Белерофонт знайшов собі в Аргосі у царя Прета.

За дружину цар Прет мав Антею, яка нестямно закохалась у Белерофонта. Вона довго спокушала Белерофонта, проте юнак не хотів ображати царя Прета, який дав йому притулок, і не відповідав на кохання цариці. Знехтувана Антея схотіла помститися Белерофонту й обмовила його перед чоловіком. «Прете, – збрехала вона, – твій гість Белерофонт переслідує мене своїми залицяннями!»

Прет одразу ж повірив дружині й запалився гнівом проти Белерофонта. Він написав листа до Антеїного батька – лікійського царя Йобата, де розповів, якої тяжкої образи зазнав від Белерофонта, і просив тестя помститися. З листом він відіслав до Йобата самого Белерофонта, котрий і помислити не міг, яка небезпека йому загрожує.

По довгій мандрівці Белерофонт дістався далекої Лікії. Цар Йобат, який дізнався, що Белерофонт – посланець від дочки та зятя, не став читати листа, а спершу, за старовинним звичаєм, дев’ять днів бенкетував на честь гостя. На десятий день він нарешті розпечатав таблички та прочитав текст. Як же обурився він, дізнавшись, що там було написано! Проте цар Йобат побоявся зламати давній звичай гостинності й убити гостя. Тоді він вигадав для Белерофонта випробування, з якого той просто не міг вийти живим.

Давно вже Лікії дошкуляла страшна потвора – Химера, породження чудовиська Тифона та напівжінки – напівзмії Єхидни. Химера мала лев’ячу голову, тулуб кози і хвіст дракона. З трьох її пащ вивергалося полум’я. Ніхто не міг подолати жахливу Химеру. От Йобат і попрохав Белерофонта звільнити Лікію від потвори, щоб спокутувати вбивство, яке колись учинив Белерофонт. Герой не міг від такого відмовитися.

Юнак знав, що подолати Химеру може тільки той, хто володіє крилатим конем Пегасом. Час від часу Пегас спускався з Олімпу до джерела Пірени й пив із нього кришталеву воду. Белерофонт вирушив до джерела, щоб дочекатися там Пегаса. Аж одного дня крилатий кінь спустився з неба й підступив до джерела напитися. Тільки – но Белерофонт хотів упіймати Пегаса, як той миттю відскочив. І ганявся за конем юнак, і підманював, а все ніяк не міг зловити.

Змучений Белерофонт ліг спати біля джерела Пірени, й уві сні до нього прийшла сама богиня Атена. Вона дала юнакові золоту вуздечку. Зранку Белерофонт

прокинувся й побачив побіля себе чарівну вуздечку. Щойно він накинув її на Пегаса, як крилатий кінь зробився сумирним і дозволив сісти собі на спину. Белерофонт злетів у хмари й помчав воювати з Химерою. З високості поціляв він потвору влучними стрілами, а вона, скільки не била драконячим хвостом, скільки не вивергала з пащі полум’я, не могла його дістати. Так і сконала Химера, прошита стрілами Белерофонта.

А герой повернувся до царя Йобата переможцем. Проте цар сказав: «Щоб остаточно спокутувати провину, ти маєш іще перемогти амазонок». Амазонки – то було плем’я войовничих жінок, що мешкало на берегах Меотиди (так елліни називали Азовське море). Амазонки одружувалися з чоловіками з сусідніх племен, а потім відсилали чоловіків додому. Народжених від цих шлюбів хлопців вони повертали батькам, а дівчат готували до війни. Амазонки вважалися непереможними, але ж Белерофонт мав крилатого коня Пегаса! Отож і з цієї сутички він вийшов переможцем.

Коли він повертався до Йобата, цар збагнув, що таким чином ніколи не позбудеться великого героя. Тоді він вислав назустріч Белерофонту лікійських воїнів, які мали підступно вбити його. Лікійці заманили героя в засідку, але самі загинули від його руки.

І тоді Белерофонт запишався: він непереможний, йому все до снаги! Він вирушив верхи на Пегасі на самий Олімп, щоб долучитися до безсмертних богів. Побачив це Зевс – і вирішив покарати зухвальця. Він наслав на Белерофонта великого ґедзя, який вжалив Пегаса. Від болю крилатий кінь скинув зі спини юнака, і Белерофонт упав на землю та розбився. А Пегаса могутній Зевс перетворив на сузір’я

.

НАРОДЖЕННЯ. АПОЛОНА Й АРТЕМІДИ

А тим часом шоста дружина Зевса титаніда Лето мала народити дитину. Але ревнива Гера переслідувала її, і Лето довелося переховуватися. Куди б вона не поткнулася, ніхто не хотів прийняти її, бо всі жахалися гніву суворої та мстивої Гери, яка послала навздогін суперниці страшного змія Пітона – уособлення пітьми. І тільки маленький скелястий острів Делос, який виріс серед моря владою самого Зевса, згодився прийняти бідолашну титаніду Лето, яка вже впадала у відчай.

Тут і народилися близнюки Аполлон і Артеміда, тут вони зросли.

АКТЕОН

Вічно юна богиня Артеміда понад усе кохається у ловах. Оточена почтом із німф, вона цілісінькі дні блукає лісами з луком та сагайдаком на плечі. Не врятуватися від її стріл ні оленю, ні вепру, ні ведмедю! А коли ж богиня утомиться на полюванні, то спочиває під музику чарівної кітари свого брата – близнюка Аполлона.

Одного разу Артеміда всенький день збавила на полюванні, страшенно змучилася й усамітнилась у затишному гроті, щоб скупатись і відпочити. Вона скинула з плеча лук і стріли, а німфи підняли їй волосся і скрутили на потилиці важким вузлом та зняли з богині сандалії.

Тим часом мисливець Актеон полював із приятелями в лісах гори Кітерон. Далеко в лісі лунав собачий гавкіт, полювання вдалося на славу! Та нарешті мисливці потомились і влаштувалися в затінку на відпочинок. Актеон відділився від гурту й вирішив трошки поблукати околицею.

Незабаром він вийшов у зелену долину, де побачив чудовий прохолодний грот. Він і знати не знав, що саме зараз у цьому гроті спочиває могутня Артеміда. Він сміливо зайшов досередини – й побачив, як німфи знімають із богині сандалії.

Перелякані німфи затулили собою Артеміду, щоб заховати прекрасну богиню від очей простого смертного. Спалахнула Артеміда – як посмів смертний порушити її спокій? У гніві вона хляпнула на Актеона водою – й обернула бідолаху на оленя.

Актеон відчув, як на голові його виросли роги, тіло обросло хутром, а на руках і ногах з’явилися ратиці. Він кинувся навтьоки з гроту, подалі від люті ображеної богині. Пробігаючи повз струмок, він побачив своє відображення у воді, але навіть не зміг заплакати з розпачу.

Аж тут хорти занюхали слід звіра – вони не впізнали власного господаря. За собаками й Актеонові товариші помчали навздогін оленеві. Стрибає олень через ущелини Кітерону, та хорти насідають йому на п’яти. Хоче гукнути до них Актеон: «Вгамуйтеся, це ж я, ваш господар!» – але не може вимовити ні слова. А пси вже наздогнали оленя й почали шматувати. Тут – таки наспіли приятелі – мисливці, шкодуючи, що Актеон не бачить, якого чудового оленя вони вполювали.

Отак загинув мисливиць Актеон – єдиний зі смертних, хто бачив красу богині Артеміди. А може, розгнівав він богиню ще й тим, що полював у її лісах?