Текст книги "Міфи Давньої Греції"

Автор книги: Наталя Тисовська

сообщить о нарушении

Текущая страница: 7 (всего у книги 18 страниц) [доступный отрывок для чтения: 7 страниц]

СТИМФААІЙСЬКІ ПТАХИ. П’ЯТИЙ ПОДВИГ ГЕРАКЛА

В Аркадії, неподалік озера Стимфала, оселилися здоровенні птахи, які мали дзьоби, пазурі й крила з міді та сипали власними перами, наче влучними стрілами. Годувалися птахи тільки м’ясом і безжально вбивали людей і тварин. Належали ці птахи лютому богові війни Аресу. От і звелів Еврисфей Гераклові здолати міднодзьобих Стимфалійських птахів.

Геракл розумів, що здолати дивовижних птахів йому буде нелегко, адже їх напрочуд багато і ховаються вони у гущавині лісу. Тоді він звернувся до богині Атени по допомогу. Атена дала Гераклові два мідні тимпани, які викував сам бог – коваль Гефест, і порадила, як учинити.

Коли Геракл дійшов до околиці, де мешкали страшні птахи, то за порадою Атени видерся на скелю і почав бити у мідні тимпани. Здійнявся страшний дзвін, птахи повилітали з лісу й закружляли над Геракловою головою. Затуляючись від мідних стріл – пір’їн лев’ячою непробивною шкурою, Геракл одного по одному перестріляв із лука всіх птахів.

Коли останній птах був переможений, у Стимфалійському лісі знову все ожило: заспівали пташки, забігали звірі, а люди більше не боялися потикатися сюди. А герой Геракл повернувся до царя Евристея, де на нього вже чекало нове завдання.

ПОЯС ІППОЛІТИ. ШОСТИЙ ПОДВИГ ГЕРАКЛА

Войовниче плем’я жінок – амазонок мешкало на узбережжі Меотиди. За царицю вони мали красуню Іпполіту, дочку самого бога війни Ареса. Іпполіта носила чарівний пояс, який подарував їй батько, – знак влади над усіма амазонками. Ніхто не важився воювати з амазонками, та одного разу Еврисфеєва дочка Адмета забажала мати собі чарівний Іпполітин пояс, отож Гераклові довелося вирушати в країну амазонок.

Подорож у країну амазонок була важкою й небезпечною. Довго – довго плив Геракл зі своїми відважними супутниками на кораблі, поки не пристав до берега неподалік столиці країни амазонок – загадкової Теміскіри, куди ще не ступала нога жодного чужоземця.

Зустрічати сміливий корабель вийшла сама цариця амазонок Іпполіта. «Хто ти, чужинцю? – гукнула вона. – Навіщо висадився біля моїх берегів?» Геракл чемно відповів, що не хоче воювати з хоробрими й непереможними амазонками, адже не з власної волі опинився біля далеких берегів, а мета його подорожі – привезти чарівний пояс для Адмети.

Задивилася цариця Іпполіта на стрункого й мужнього героя, не могла йому ні в чому відмовити й готова вже була добровільно віддати йому пояс, коли серед амазонок у подобі смертної жінки з’явилася сама богиня Гера, яка й досі ненавиділа Геракла і хотіла будь – що його позбутися. Вона нашептала амазонкам, які стояли далі від цариці й не чули її розмови з Гераклом, що герой приплив для того, аби захопити в полон і забрати з собою Іпполіту. Підбурені богинею Герою амазонки скочили на коней і помчали до берега, де нагло напали на Геракла та його супутників. Попереду на коні мчала грізна Меланіппа, ще одна дружина бога Посейдона.

Скрутно довелося Гераклу – зі жменькою приятелів воювати проти цілого війська амазонок! Та ще й пішим – проти вершниць. Одразу семеро амазонок, супутниць самої богині Артеміди, яка вивчила їх майстерно володіти списом, напали зусібіч на Геракла. Геракл ухилявся від списів і одну по одній перемагав амазонок. Не менше відзначились у битві і його хоробрі супутники. Самій Меланіппі довелося здатися в полон, й аж тоді бій скінчився.

Цариця Іпполіта викупила свободу Меланіппи за чарівний пояс і Геракл, виконавши шосте завдання Евристея, міг повертатися додому.

АВГІЄВІ СТАЙНІ. СЬОМИЙ ПОДВИГ ГЕРАКЛА

Коли Геракл переможцем повернувся до Евристея, цар довго сушив собі голову, яке ж нове завдання вигадати для героя. І от уночі явилася йому богиня Гера, яка намовила Евристея звеліти Гераклові вичистити Авгієві стайні за один день. Елідський цар Авгій був сином Геліоса – Сонця. Він володів незчисленними чередами й отарами худоби і мав так багато стаєнь, що тридцять років не міг їх вичистити.

Коли Геракл почув про нове завдання, він страшенно обурився. Він, герой, має чистити брудні стайні? Проте нічого робити – довелося знову ладнатися в дорогу.

Але чи встигне він вичистити стайні за один день, адже всім відомо, що цар Авгій має тисячі й тисячі голів товару! І коли Геракл приїхав до Еліди, то попрямував не до царського палацу, а одразу до стаєнь. Ще здалеку зачув він сморід, який накрив навколишні села, отруюючи повітря.

Довго блукав Геракл навколо стаєнь, розмірковуючи, з якого боку взятися до справи, а далі сів відпочити на березі річки Алтей. І тут йому сяйнула цікава думка. Геракл підхопився і подався до царського палацу. Авгій вельми здивувався, коли дізнався, що герой хоче вичистити стайні за один день. Яка людина, навіть народжена від усемогутнього Зевса, впорається з такою роботою? Проте, звісна річ, Авгій не заперечував проти того, щоб Геракл принаймні спробував, навіть заклався з ним на десятину своєї череди.

На світанку Геракл попрямував до річки Алтей, швидко перегородив її греблею і пустив воду прямісінько в Авгієві стайні. Здалеку побачив цар Авгій, як вирує бурхлива вода в стайнях, вимиваючи з них тридцятилітній бруд, а Геракл підсміюється, спостерігаючи, як вода за нього виконує брудну роботу. Авгій з досади тільки рукою махнув – переміг Геракл.

На вечірній зорі Геракл знову з’явився у царському палаці і зажадав обіцяної нагороди – десятини всієї череди. Авгієві дуже не хотілося розлучатися з худобою, отож він почав припрошувати Геракла лишитися погостювати. «Не можу гостювати, – відповів герой, – мушу повертатися до Евристея, бо він, мабуть, вигадав для мене вже нову роботу». – «То ти не сам прийшов чистити стайні, – вигукнув Авгій, – а за велінням Евристея? То чому ж тоді ти вимагаєш заплати?» Геракл образився: «Хіба ми не чесно закладалися?»

Проте роздратований Авгій вигнав Геракла ні з чим, не відаючи, що за кілька років Геракл жорстоко помститься на Еліді за обман Авгія: нападе з великим військом на Еліду, а самого Авгія ранить смертоносною стрілою.

КРИТСЬКИЙ БИК. ВОСЬМИЙ ПОДВИГ ГЕРАКЛА

На острові Крит, де колись народився володар богів Зевс, довго і щасливо владарював цар Мінос, син красуні Європи. Влада його була безмежною, і він вірив у щиру прихильність богів. Одного разу він схотів довести критянам, що боги вволять будь – яку його забаганку, і почав уголос просити бога морів Посейдона послати йому найкращого бика, який ще не був у ярмі. Коли ж бог морів пошле бика, то Мінос одразу ж принесе його тому – таки Посейдонові в жертву.

Тільки – но він промовив останні слова, як море завирувало, а потім хвилі розступилися, і з води вийшов могутній бик. Натовп критян сахнувся, а бик попрямував на берег, виграючи м’язами і згинаючи дебелу шию, яка ніколи не знала ярма. Мінос замилувався на бика й забув свою обіцянку віддати його в жертву Посейдонові. Натомість він наказав вибрати найкращого бика з – поміж власної череди і принести в жертву його.

Посейдон не стерпів образи. Вночі чарівний бик ніби здичавів: він вирвався на волю й почав трощити та нищити усе навколо. Скільки лиха завдав бик критянам через Міносову захланність! Так би й шаленів бик на острові, якби не Геракл.

Цар Еврисфей почув про біду, яка спіткала критян, і послав Геракла на нове завдання. Коли Геракл приїхав на острів, Мінос запропонував йому в поміч досвідчених воїнів, проте герой відмовився, адже мав за умовою Еврисфея здолати бика сам – один. Кілька днів ганявся він за твариною, аж нарешті упіймав та приборкав бика. А тоді заскочив йому на спину і плигнув у море. Він переплив з острова Крит на острів Пелопоннес і привів бика в Мікени, але Еврисфей так перелякався, що не схотів навіть вийти поглянути на бика. Тоді Геракл відпустив свою здобич, і бик, зачувши волю, помчав геть і зупинився ген на Маратонських луках, де ще довго докучав людям, поки його не приборкав інший славетний герой – Тезей.

ДІОМЕДОВІ КОБИЛИ. ДЕВ'ЯТИЙ ПОДВИГ ГЕРАКЛА

Тракійський цар Діомед був сумнозвісний своєю жорстокістю: мав він лютих кобилиць, яких годував м’ясом мандрівників, чия дорога пролягала через Тракію. Кобилиці були настільки дужі, що жодні пута не могли втримати їх, отож Діомедові доводилося тримати їх припнутими залізними ланцями в стайнях. Коли Геракл після боротьби з Критським биком повернувся додому, то Еврисфей не дозволив йому навіть перепочити, а натомість звелів мерщій вирушати до Діомеда і привести четверик лихих кобилиць.

Геракл усвідомлював, що здолати Діомеда буде важко, тож постановив діяти підступом: поночі він викрав четверик лютих кобилиць, але побоявся зняти з них ланцюги, тому довелося вести їх на корабель поволі. Цар Діомед зачув харчання схарапуджених кобилиць і кинувся навздогін конокрадові. Гераклу нічого не лишалося, як ставати до бою з Діомедом.

Син Зевса подолав Діомеда, а тоді кинув його на поталу власним кобилам. Люті звірюки роздерли господаря так само, як роздирали усіх бідолашних мандрівників, і жорстокий правитель сконав тою смертю, на яку прирікав інших. А Геракл завів кобилиць на корабель і поплив до Евристея. Переляканий Еврисфей звелів прогнати кобил далеко в гори, щоб і духу їх не було поблизу, і там тварин – людожерів зарізали дикі звірі.

КОРОВИ ГЕРІОНА. ДЕСЯТИЙ ПОДВИГ ГЕРАКЛА

На острові Еритії мешкав триголовий велет Геріон, який мав безліч корів. Худоба вільно паслася на острові – ніхто не зважувався поцупити корову, бо тоді б довелося мати до діла з лютим і непереможним Геріоном. От підступний Еврисфей і зажадав від Геракла викрасти у Геріона череду корів.

Довго мандрував Геракл на захід, де далеко – далеко лежав острів Еритія, і нарешті спинився на березі океану. Як йому подолати океан, щоб дістатися Еритії? Геракл призадумався і всівся на березі.

А Геліос – Сонце саме поспішав на захід у своїй осяйній колісниці. Яскраві промені осліпили Геракла, і він безтямно схопився за лук і прицілився у Геліоса. «Кинь зброю!» – гукнув бог, проте не образився на Геракла, а тільки подивувався його хоробрості – він здійняв руку на безсмертного! Геліос запропонував Гераклові перевезти його на захід у своєму золотому човні, яким сам щоночі повертався з заходу на схід. Геракл радо погодився і скочив у човен.

Та Океан вирішив випробувати Геракла – скоро герой відплив од берега, як збурунилися височенні хвилі. Проте герой не розгубився, а напнув замість вітрила лев’ячу шкіру, яку носив на плечах як плащ, і спритно доплив до острова Еритії.

Коли Геракл ступив на берег, зачулося несамовите гарчання двоголового пса Орта – ще одного породження змієголового Тифона та напівжінки – напівзмії Єхидни. Лютий Орт допомагав Геріону стерегти корів. Двоголовий собака кинувся на Геракла, та герой убив його

одним ударом своєї палиці. Але Орт не сам охороняв Геріонові череди – тут – таки до Геракла вискочив чередник – велет Евритіон. Геракл напнув лук і пустив у нього отруйну стрілу, й чередник упав мертвий.

Аж тут до нього вийшов і грізний триголовий велет Геріон. Непереливки було Гераклові – Геріон мав шість рук і три тулуби, тож під час бою затулявся трьома щитами і кидав одночасно три списи. Проте войовнича богиня Атена була на боці Геракла – герой одну по одній пустив три отруйні стріли, які поцілили усі три голови велета, а потім Геракл добив його палицею.

Геракл завів череду корів у золотий Геліосів човен і переплив із ними через океан. На світанку він вдячно повернув Геліосу – Сонцю човен. На далекому заході він поставив дві величезні камінні брили – Гераклові стовпи на честь своєї перемоги, і вони й досі стоять обабіч Гібралтару.

Але попереду була ще неблизька путь через Піренейські гори, Галлію та Альпи. На березі Тибру Геракл приліг спочити і солодко заснув. Поки він спав, до корів підібрався вогнедишний вулкан Какус, син горгони Медузи й бога – коваля Гефеста. Какус украв двох найкращих корів і, щоб замести сліди, потягнув їх до печери за хвости.

Прокинувся Геракл – бракує двох корів. Він почав їх усюди шукати і добрів до печери, проте сліди вели не до неї, а з неї. Геракл вирішив усе одно зазирнути в печеру, підважив брилу й відтулив отвір. І звідти вибігли дві корови та приєдналися до череди. Геракл погнав корів далі, а навздогін йому плювався вогнем розлючений вогнедишний вулкан Какус.

На півдні Італії одна з корів відлучилася від череди, стрибнула в море й перепливла через протоку на Сицилію. Там її побачив син Посейдона цар Ерикс. Він так уподобав корову, що миттю приєднав до своєї череди. Та Геракл теж доплив до Сицилії і зажадав від Ерикса повернути корову. Цар зважився стати з Гераклом до двобою, а нагородою переможцю мала бути корова. Не пощастило цареві – Геракл обхопив Ерикса дужими руками і задушив, а тоді забрав корову і приєднав до череди.

Ще багато пасток чигало на Геракла дорогою додому, проте він щасливо доправив корів до Евристея. Еврисфей приніс корів у жертву великій богині Гері.

ЯБЛУКА ГЕСПЕРИД. ОДИНАДЦЯТИЙ ПОДВИГ ГЕРАКЛА

У велета Атланта, який тримає небесне склепіння, і німфи Геспериди були красуні – дочки Геспериди. Вони мешкали далеко на заході в чудесному саду, де росла чарівна яблуня, яка родила золоті яблучка. Геспериди доглядали яблуню, адже це дерево подарувала Ґея – Земля богині Гері на день її весілля з могутнім Зевсом. Стеріг яблуню одноокий дракон Ладон.

Еврисфей забажав, щоб наступного разу Геракл вирушав до саду Гесперид і приніс йому золоте яблуко. Проте ніхто не відав дороги до чудесного саду. Довго блукав Геракл по землі, питаючи у всіх дороги до саду Гесперид, і тільки на крайній півночі зустрілися йому німфи ріки Еридан, які підказали йому вихід. Лишень морський віщун Нерей знає дорогу до саду Гесперид, тому Гераклу потрібно підстерегти старця і примусити показати дорогу.

Геракл захопив старого Нерея, коли той виходив із моря, нагло напав на нього і зв’язав. Щоб дістати волю, Нерею довелося докладно оповісти Гераклові дорогу до саду Гесперид. Дізнавшись таємницю, Геракл відпустив морського віщуна і рушив у путь. «Гляди ж, – гукнув йому навздогін Нерей, – сам до яблуні не підходь і яблук не рви, якщо не хочеш розгнівати могутню Геру!»

Нарешті герой добрався до саду Гесперид, але яблуню стеріг одноокий дракон Ладон. Геракл напнув лук і пустив стрілу. Вона поцілила Ладонові просто в око. Дракон почав звиватися з болю й відпустив дерево, яке перед тим міцно обкрутив хвостом. Геракл уже простягнув руку до золотого яблука, як згадав слова Нерея.

А саме на той час єгипетський цар Бусирид замислив викрасти вродливих Гесперид і доручив своїм піратам здійснити злочин. Розбійники напали на безтурботних дівчат у саду, але Геракл нагодився вчасно: він убив горлорізів і порятував Гесперид. На подяку велет Атлант пообіцяв допомогти Гераклу. «Потримай замість мене небесне склепіння, – мовив він, – а я зірву для тебе трійко золотих яблук!»

Геракл став на місце Атланта і прийняв на плечі всю вагу небесного склепіння. Хоч який дужий був герой Геракл, а проте аж зігнувся під тиском неба. Гераклові довелося напружити всі жили, щоб утримати страшний тягар. Та нарешті повернувся Атлант із золотими яблуками і мовив: «Геракле, ось твої яблука. Коли хочеш, я сам віднесу їх Еврисфею, а ти поки потримай небесне склепіння». Проте Геракл збагнув хитрість – Атлант хотів назовсім позбутися тягаря, передавши йому комусь іншому.

«Гаразд, – мовив Геракл, – тільки перше дай я підстелю собі щось на плечі, щоб небо не так тиснуло». Тільки – но Атлант знову завдав небесне склепіння собі на карк, як Геракл підхопив золоті яблука і мовив: «Вибач, Атланте! Дякую тобі за яблука, але вічно я не хочу нести тягар неба». І він переможно повернувся до Евристея.

Еврисфей узяв яблука в руки – і вони опекли йому долоні. Швиденько цар кинув яблука назад Гераклові: «Я дарую їх тобі!» Геракл посміхнувся, взяв золоті яблука й відніс у храм богині Атени. Атена ж повернула яблука назад – до саду Гесперид, де їм і належало бути.

ПЕС ЦЕРБЕР. ДВАНАДЦЯТИЙ ПОДВИГ ГЕРАКЛА

Не встиг Геракл повернутися додому, як уже мусив вирушати на своє останнє завдання, найскладніше. Геракл мав привести з підземного царства бога Аїда триголового пса Цербера, який стеріг вихід. Геракл вирушив у далеку путь, і в дорозі його супроводжувала сама богиня Атена, а вісник богів Гермес показав вхід до Аїду.

Геракл спустився в царство померлих – і вжахнувся. Звідусіль до нього линули нещасні тіні. Та раптом грізно вишкірилися зуби на зміїних головах, що мала замість волосся горгона Медуза. Геракл ухопився за меч, але бог Гермес спинив його: «Не здіймай зброї – то всього – на – всього безтілесна тінь, вона тобі не становить загрози».

Нарешті Геракл прийшов до володаря підземелля Аїда та шанобливо схилився перед ним. «Не гнівайся, Аїде, не з власної волі завітав я у твоє царство. На веління царя Евристея я маю привести твого вартового – пса Цербера. Я це чиню з волі олімпійських богів». Аїд погодився віддати Гераклові Цербера на деякий час, але за однієї умови: герой має приборкати собаку без зброї.

Геракл знайшов пса на березі річки Ахеронт, що протікала в підземному царстві. Підкравшись до Цербера, він обхопив собаку за шию і міцно стиснув. Загарчав

Цербер, вищирив три свої пащі, але не міг звільнитися. Він почав бити своїм драконячим хвостом і поранив Гераклові ногу, проте герой не випустив собаку. Нарешті безсилий пес впав до ніг Гераклові, і герой повів його з Аїду. Дорогою він звільнив атенського героя Тезея, який нидів в Аїді, прирослий до каменя в покарання за свою зухвалість.

Коли Геракл із триголовим Цербером дістався Евристея, то цар навіть не хотів поглянути, а благав відвести собаку назад в Аїд. Геракл радо виконав його прохання і відвів Цербера туди, де йому й належало бути: до виходу з царства померлих.

ОЛІМПІЙСЬКІ ІГРИ

Нарешті Геракл отримав волю й безсмертя – він виконав усі вимоги: відслужив Еврисфеєві дванадцять років і здійснив дванадцять подвигів. Радісний Геракл тепер міг робити, що йому заманеться. І він згадав, як надурив його цар Авгій, котрому Геракл вичистив стайні. Авгій так і не віддав Гераклові десятини череди, на яку він заклався з героєм.

Геракл зібрав велике військо і напав на Еліду. У кривавій битві він переміг царя Авгія – поцілив його смертоносною стрілою. Після перемоги Геракл приніс жертви богам, які сприяли йому, і поставив дванадцять жертовників.

На знак перемоги Геракл запровадив Олімпійські ігри, або ж Олімпіади, які мали відбуватися що чотири роки на священній рівнині, яку Геракл на честь богині Атени обсадив оливковими деревами. З тої пори Олімпійські ігри стали найважливішим святом у Греції; під час них оголошувалося загальне перемир’я. На Олімпіадах відбувалися змагання з бігу, боротьби, кулачного бою, метання списа і жбурляння диска, перегони на колісницях. Переможці Олімпійських ігор діставали оливковий вінок – дарунок самої богині Атени.

Навіть літочислення греки вели за Олімпіадами, і роки так і називалися: перший рік такої – то Олімпіади, другий рік, третій, четвертий рік такої – то Олімпіади. Перші ігри, за переказами, відбулися у 776 році до н. е. і проіснували аж до 393 року н. е., коли були заборонені імператором Теодозієм як несумісні з християнством.

ІНШІ ПОДВИГИ ГЕРАКЛА

Геракл повернувся переможцем до рідного семибрамного міста Теби, проте герой довго не міг всидіти на місці. Помстившись царю Авгію, Геракл вирушив до берегів річки Ніл, щоб розвідати далекі краї, де ще ніколи не бували греки. Подейкували, що там мешкало плем’я пігмеїв – маленьких людей зростом не більше одного ліктя.

Пігмеї змушені були вести постійні війни з чаплями, їхніми запеклими ворогами. Озброєні стрілами, пігмеї спускалися з верхів’їв Індії до східного моря та щоосені вели тривалі війни з чаплями, знищуючи їхніх пташенят. Бо великі птахи, постійно розмножуючись, могли б зовсім знищити крихітних пігмеїв.

Коли Геракл завітав до країни пігмеїв, то навіть не помітив карликів і ліг собі в траві спочити. Пігмеї розлютилися на героя і напали на нього, поціляючи його своїми стрілами. Геракл прокинувся від тисячі уколів, наче його жалили бджоли. Спершу Геракл не збагнув, що відбувається, а тоді побачив своїх крихітних ворогів, згріб їх у жменю, завернув у лев’ячу шкіру і так приніс до Греції.

Наступного разу Геракл подорожував до Лівії. Тут йому трапився велетень Антей – син володаря морів Посейдона і богині Ґеї – Землі. Антей був непереможним, доки торкався матері – землі, яка повсякчас давала йому нові сили. Коли хтось забрідав у його краї, велет змушував чужинців боротися з ним і завжди перемагав, тому навколо його житла все було просто всіяне черепами переможених бідолах.

Геракл не побоявся стати до бою з Антеєм. Довго боровся герой із велетом, проте коли Антей торкався землі, сили його подвоювалися. Тому Геракл міцно обхопив Антея руками, підняв його в повітря і не дозволяв торкатися землі, доки в Антея не забракло сил. Тоді Геракл задушив страшного велета. Ще багато подвигів здійснив Геракл, а далі вирішив, що час йому одружитися.