Текст книги "Відпочинок на Ортені."

Автор книги: Наталя Конотопець

сообщить о нарушении

Текущая страница: 4 (всего у книги 5 страниц)

VIII

Він розплющив очі з таким відчуттям, ніби свідомість його відроджується милістю землян і ортенців десь у надрах Інформатора. Самі скалки, а не свідомість. Вони, ті скалки, не мали собі пристановища – ні в мозку, ні в душі, жодного куточка в тілі, де б могли зібратися разом і відродитися в його, Арсенову, індивідуальність.

“А може, так воно і є”, – збіглися ті скалки в думку. Може, нові земляни і його потай під’єднали до Інформатора. Адже мали за зразок ортенців, а ті нічим не гребують – піддивляються і підслуховують, де тільки можна. І якщо це так, якщо в нього відібрано все людське, то його відроджена в Інформаторі свідомість навіть не зможе сказати про те. А коли це не так, коли він живий?

Чіпляючись за скалки свідомості, намагаючись зібрати їх докупи, наказав собі розплющити очі, але нічого не побачив – усе застилав рожевий туман. Єдине, що відчував реальне, – його чола торкалось щось прохолодне й лагідне. Поволі почали відроджуватися й інші відчуття: важко було дихати, щось спирало груди, нили від болю руки й ноги. Він повертався до життя поволі, але в тому, що повертався, вже не могло бути сумніву. Тільки кому завдячувати цим поверненням? Мабуть-таки, ортенцям. Сподівався їх перехитрити, а вони, виявляється, невідступно стежили за кожним його кроком, тримаючи на невидимій, але міцній мотузці. Тепер він видав себе з головою.

Рожевий туман поступово прозорішав, і в ньому вже вгадувалися знайомі обриси кабіни. Отже, човник не зруйновано, всі предмети залишилися на своїх місцях, і дихає він повітрям. Спробував підвестися і знову впав. Цього разу від жаху: над ним схилився, торкаючись чола верхньою кінцівкою... керн. Значить, ортенці віддали його на волю кернів! Арсен розімкнув повіки. Керн уважно дивився на нього своїми водянистими булькатими очима, тіло його, прикрите тільки довгим брудним волоссям, у повітрі здавалося ще відразливішим, ніж у воді. Воно було мертвотно-біле, ослизле, подзьобане безліччю виразок.

Керн теж помітив, що Арсен опритомнів. Не сховався, очевидно, від нього і вираз жаху та відрази на обличчі людини. Він ворухнувся, прийняв з Арсенового чола свою кінцівку, шаснув нею кудись за спину. А коли знову підніс її до Арсена, той очам своїм не повірив: на долоні лежала річ, яку Арсен найменше сподівався будь-коли побачити. То була іграшка: маленька заводна лялечка, її змайстрував Орест, коли вони поверталися на Землю і навіть уяви не мали, якою її побачать і чи побачать взагалі. Майстрував довго, старанно, вирізьблював кожну рисочку. Вийшла не просто іграшка, а справжній мистецький твір: блакитні очі, біляве вгчоссячко, легенька квітчаста сукенка, а на голівці – віночок із блакитних квітів. Лагідний, ніжний символ Землі, як він уявлявся Орестові. І ось він на зеленкуватій, слизькій долоні керна. Лялечка лежала безпомічно й мертво. І Арсенові на зло всьому світові – ортенцям, кернам, землянам – захотілося оживити її, як вони це робили у своєму кораблі, після чого нахилялися одне до одного головами і, мов діти, милувалися нею.

“Земля”, – було те заповітне слово, що приводило в дію молекулярний механізм іграшки. Того коду в цілому світі не знала жодна жива душа, крім нього й Ореста.

Арсен глибше вдихнув повітря, але промовити слова не встиг.

– Зем-ля-я! – прохрипів обіч натужний, чужий, незвичний голос.

Арсен повернувся на той голос, а тому не одразу завважив, що лялечка воскресла. Очі її розплющилися, засвітилися живим вогнем, уста всміхнулися, вона легко стрибнула з долоні керна на підлогу і почала танцювати.

Арсен підхопився, сів навпочіпки і не повірив своїм очам: поряд схилилася голова керна, який з не меншим захопленням стежив за чудовою іскринкою чужого життя. Точнісінько так раніше над нею схилялася голова Ореста...

Тим часом лялечка дотанцювала свій запрограмований танець, граціозно вклонилася і зупинилась. Але Арсен не дозволив їй довго стояти заклякнувши. Ніби скріпляючи якусь мовчазну згоду між собою і керном, тихо проказав:

– Земля!

Та цього разу він уже не милувався її чудовим танком. Він просто хотів виграти час.

“Якщо раптово вдарити по схиленій голові керна, – думав гарячково, – ввімкнути швидкість, то, може, і вдасться вирватися з пастки, полишити Шпилясті скелі, а там чимдуж до міста, до земного готелю, де вже буде у відносній безпеці, а тоді... В чому він зможе звинуватити ортенців тепер? У брехні? В тому, що на туристських човниках землян таємно встановлюють бляшки свого Інформатора, отже, могли застерегти Ореста від необачного вчинку? В тому, що пришпилюють ті бляшки кернам, очевидь, керуючи якимось чином їхніми вчинками на відстані? В тому, що замовчували існування в минулому розумного наземного життя на Ортені? Що ще? Ага! Якийсь Вогняний потік, що про нього писав Орест... Але чи не протиставлять спритні ортенці всьому цьому свої логічні пояснення, від яких його звинувачення розсипляться вщент? Адже прямих доказів він так і не здобув.

Роззирнувся навкруги, ніби там шукав виходу, і раптом зрозумів те, чого не второпав у момент потрясіння: керн дихав повітрям! Керн говорив! Говорив, як належить наземній істоті! І сидів перед Арсеном навпочіпки, як може сидіти людина. Арсен знову став уважно, майже впритул роздивлятися керна: голова, руки, ноги, обличчя. Все те зовсім не пристосоване до підводного способу життя, таке недоладне в ортенському океані, виглядало звичайним тут, у повітряних умовах. От тільки яке понівечене, яке жалюгідне це тіло!

– Ор-рес-т! -ніби навздогін його думкам прохрипів знову керн, і на його обличчі з’явилась якась подоба усмішки. Обличчя залишилося холодним, лише очі раптом освітилися внутрішнім спалахом, і Арсен вперше протягом останніх напружених годин заспокоївся. Хто вміє так посміхнутися, той не може бути вбивцею.

Страшні лиця кернів, що поприкипали до прозорої стінки і невідступно, з якоюсь болючою напруженістю стежили за тим, що робиться в човнику, його вже не лякали. Йому стало від того кошмарного видива навіть затишно.

“Ніхто не вирвав би в Ореста заповітного слова силою, – подумав. – Я йду його шляхом!”

IX

Уповноважений у справах космічної моральності прибув на Ортену з візитом. Візит був важливий і суто діловий, але Уповноваженого не полишало відчуття, що він приїхав на відпочинок. Так уже повелося з давніх-давен, що в землян з перебуванням на Ортені пов’язані тільки приємні відчуття. А місія Уповноваженого у справах космічної моральності сумна і навіть дещо неприємна: на Землі загинуло два ортенці. Випадок безпрецедентний. І він сам вирішив засвідчити скорботу Землі з приводу цього трагічного випадку. Щоправда, загинули не тільки ортенці, землян постраждало значно більше, але то вже інша справа. Причиною цих смертей була катастрофа, точніше, стихійне лихо: невеличкий острівець у Тихому океані – чудове курортне місце, недалеко від якого була колонія ортенців, – зник з лиця Землі. Острівець той був вершиною згаслого вулкана, і раптом глухої ночі почалося його виверження. Дивно було те, що сейсмічна служба не помітила нічого підозрілого і не дала ніяких попереджень. Цей факт розслідується. Такого страшного і несподіваного лиха Земля вже не знала давно. На ранок місце, де був острівець, покрили розбурхані хвилі океану. Здавалося, ніби його там і не було ніколи. На щастя, ортенці, які проводили поблизу острова дослідження на предмет розширення плантацій своїх їстівних водоростей, на день раніше скінчили роботи і перемістилися далі, в супротивному разі могла загинути вся дослідницька група, отже, й інцидент був би складніший.

Уповноважений прибув на Ортену не сам, а на чолі цілої делегації. З ними ж у спеціальних відсіках прилетіли й ортенці. Вони теж засвідчать, що земляни в тих смертях зовсім не винні. Уповноважений був би значно спокійніший, коли б незадовго до трагічних подій у Тихому океані не було тієї безглуздої загибелі землянина на Ортені. Чи не витлумачать ортенці смерті своїх одноплемінників на Землі як помсту за Ореста? Такі підозри особливо не бажані зараз, перед вирішальним етапом експерименту “Інформатор”, в разі успіху якого людство зробить чималий стрибок уперед: есе, ЩО було недороблене людським інтелектом, носило тільки подобу ідеї, здогадки, одержить своє викінчене втілення, піде на користь прогресу, і перед людством реально постануть обриси Абсолютного Ідеалу – так зараз умовно називається наслідок експерименту “Інформатор”. Залишалось домовитися з ортенцями про строки паралельного ведення експерименту, налагодити з ними найдосконаліший, найшвидший зв’язок, без чого неможливий успішний перебіг експерименту. Ортенці пропонують, у разі удачі, об’єднати Абсолютні Ідеали Землі і Ортени, щоб одержати Найвищу Досконалість. А це можливо лише за цілковитої взаємної довіри. І раптом ця низка смертей... Йому доведеться докласти чимало розуму, витримки й дипломатичного вміння, щоб уладнати справу. Земля сподівається на нього, і він буде старатися. Єдине, що зробить поза програмою і якнайшвидше, – це розшукає Арсена, який, Уповноважений певний того, на свій страх і ризик розслідує причини трагічної загибелі Ореста. Цей некерований, незрозумілий Арсен, котрий єдиний, крім покійного Ореста, не побажав під’єднуватися до Інформатора. Такий може наламати дров. І хоча до його польоту на Ортену Уповноважений у справах космічної моральності не має ніякого відношення, йому конче потрібно знайти Арсена, подивитися в його похмуре обличчя, почути хрипкий, глухий голос, щоб заспокоїтися. Тоді дасть йому нарешті спочинок якийсь невсипний черв’як, що інколи чомусь точить його десь... десь, як би сказати точніше, поза думкою, поза розумом, поза всім тим, що доступне Інформаторові, в тому місці, яке Арсен назвав би глибиною душі.

У земному готелі для Уповноваженого був влаштований пишний прийом. Схоже було на те, що смерть ортенців на Землі не дуже засмутила їхніх співвітчизників, а може, вміли тактовно приховувати свою скорботу. Як би там не було, а Уповноваженого швидко охопило те приємне відчуття спокою, затишку і повного відпочинку, яке заполонює кожного землянина, який потрапляє на Ортену. Напрочуд легко і швидко йому вдалося дійти згоди щодо експерименту “Інформатор”. Десятка ортенського Інформатора ні в чому не перечила землянам. Вона навіть знайшла можливість дещо ущільнити строки. Все йшло прекрасно, і про Арсена Уповноважений у справах космічної моральності згадав тільки тоді, коли залишився сам-один у готельному номері.

Він таки шукав поглядом Арсенове обличчя між привітними, задоволеними лицями земних туристів, які мелькали у готелі, – намагався заспокоїти себе, переконати в тому, що не забував про Арсена.

Але того не було. Зумисне не захотів показуватися на очі Уповноваженому у своїй затятій упертості чи не було його в готелі?

– А це ми зараз вияснимо, це ми зараз будемо знати, – потягуючись на канапі, сам до себе пробурмотів Уповноважений і, не встаючи, натиснув на кнопку виклику. – Прийміть запит про місцеперебування земного туриста Арсена Сторожука.

Відповідь, не за ортенськими правилами, довго барилася. Так довго, що Уповноважений уже вирішив, що з незрозумілих причин не спрацювало з’єднання, а тому виклику не було прийнято, і хотів повторити його ще раз, коли почув відповідь:

– Земний турист Арсен Сторожук цієї ночі самовільно захопив човника і таємно відправився в океан. Почато розшуки. Підстав для хвилювання немає, оскільки човник оснащений усім необхідним для подорожі, і райони в радіусі його можливого пересування контролюються. Як тільки буде одержано перші повідомлення про місцеперебування Сторожука, шанованого гостя з Землі, буде негайно повідомлено.

Уповноваженого у справах космічної моральності немов пружиною підкинуло із зручної канапи.

– Чому не повідомили Землю про його зникнення?! – навіть незчувся, що кричить.

І тут уже відповідь не забарилася:

– Ми не знали, що його місцеперебування настільки цікавить Землю, що ми повинні дублювати ваш зв’язок. Земля жодного разу не викликала його, та й він ні разу не проявляв бажання зв’язатися з Землею.

“Вони ж думають, що Арсен підключений до земного Інформатора, як кожна нормальна людина! Тому такий спокій. Що робити? Де його шукати?”

– А він, випадково, не вирушив відвідати місце загибелі Ореста? – раптом вирвалася перша-ліпша думка.

– Ні! – твердо, без жодних сумнівів. – Він його вже відвідував з нашим провожатим, і більше такого бажання в нього не виникало.

– Дякую. Чекатиму ваших повідомлень – сказав якомога спокійніше.

Але насправді спокою в нього не було. Вперше, відколи пам’ятає себе, Уповноважений спав погано, весь час йому то снилися, то марилися якісь неприємні видива. А вранці, теж уперше в житті, він схитрував перед ортенцями, не виявив своїх справжніх намірів. Свої задуми довірив тільки земному Інформаторові, де вони зберігатимуться і, може, колись стануть вартими чиєїсь уваги.

На Землю Уповноважений повідомив, що відправляється в подорож по Ортені, кінечним пунктом якої буде місце загибелі Ореста Кюна. А ортенців попрохав лише про одне: дати змогу відвідати місце загибелі Ореста Кюна, щоб віддати останню шану славному синові Землі і тим дотриматися їхнього священного ритуалу. І хоча це був не кращий маневр, іншого виходу в нього не було.

Перед вирішальним етапом експерименту він просто не міг допустити ще однієї смерті землянина. Про те, що смерть може загрожувати і йому, Уповноважений не думав.

X

Його ім’я було тим звуком, яким ортенський океан застерігав своїх дітей про близькість Вогняного потоку. Саме так він виспівує на тій межі, переступати яку ортенцям не слід, бо далі на них чекає смерть. Та земляни про це не знали, для них він був звичайним ортенцем 56334. Нічого не чули вони й про Вогняний потік. Про нього зараз знає тільки один землянин – цей клятий Арсен. Це вже достеменний факт, і не варто дурити себе сумнівними припущеннями. Яка прикра помилка! Не слід було оцінювати цього суб’єкта за стандартом логічної поведінки пересічного землянина. Шість годин сну вночі – для них священні. А цей, бач, погребував сном, і коли всі спали, затаївшись від ортенців, викрав човник і стрімголов помчав у нічний океан. Інших землян ніколи не мучить безсоння, не турбують неспокійні думки, а особливо тут, на ортені, де вони постійно перебувають під дією заспокійливого навіювання. Це в них, ортенців, ніколи не буває глибокого сну, завжди дрімають упівока, вловлюючи крізь сон усе, що діється навколо, і наближення іншої живої істоти.

Чи й у землян було так раніше, тоді, як народився Арсен?

Коли вранці ортенець 56334 вирішив підключитися до каналів Інформатора, які сполучали б його з Арсеном і повідомили, що той поробляв за цей час, то розгубився: канали були зруйновані.

Ортенця охопив жах. Зберегти все те в таємниці він уже не міг. Інформатор і його ні на мить не випускав із своїх лабетів. Звичайно, він, як один з Десятки, міг від’єднатися від Інформатора, але це вже нічого не дасть.

Що встиг подумати і про що дізнатися землянин за той час, коли вийшов з-під контролю Інформатора? Якщо дуже багато, то тим сам собі підписав смертний вирок. Їм легше буде пояснити Землі ще один “трагічний випадок” з шановним гостем, ніж допустити викриття їхніх намірів. Тим паче, що Арсен, як і Орест, не під’єднаний до Земного Інформатора.

Ортенець знову й знову перебирає час їхньої подорожі до Шпилястих скель і не знаходить нічого підозрілого. Найнебезпечнішим у їхній справі було б встановлення контакту Арсена з кернами. Невже він зумів зробити це? Коли? Він ні на мить не випускав землянина з-під своєї опіки. Хіба що тоді навмисне спровокували ту погоню, щоб відволікти його увагу? А тим часом інший керн... Та ні, іншого керна поряд з човником не могло бути, інакше Інформатор негайно повідомив би про нього. Інша річ, якщо той керн, якого він розшматував, щось залишив Арсенові і те щось Арсен непомітно заховав. Що ж то була за річ, коли вона змусила землянина втекти з міста? Роздумуючи, перебираючи сотні варіантів, ортенець дійшов висновку: тільки послання від Ореста могло допомогти йому перебороти жах перед кернами.

Керни давно прагнули до спілкування з землянами. Але тут ортенці були пильними. І, можливо, завдяки цьому та ще тому, що в жителів Землі розвинута якась підсвідома відраза до всього потворного, кернам не вдалося привернути на свій бік жодного землянина. Крім Ореста. А тепер ось і Арсена...

Тільки б наздогнати йому Арсенів човник! Він миттю розквитається з ним за надмірну цікавість. І при цій думці мимоволі його тіло наїжачилося, як перед вбивчим стрибком.

Ортенець 56334 знав: від моменту втечі Арсена він полишений сам на себе. Хоча нерозривно пов’язаний з Інформатором і при балонні про кожен його крок може дізнатися вся планета, йому ніхто не прийде на допомогу. Якщо він не вийде переможцем із цієї ситуації, то заслуговуватиме на страшну кару або й на смерть. Кожен ортенець має покладатися на власні сили. Навіть один із Десятки Інформатора. Його, не задумуючись, принесуть у жертву, коли це буде для блага процвітання й успішного здійснення планів любої Ортени. ортенці не відзначені такою печаттю сентиментальності, як земляни, вони визнають тільки доцільність і розум. Все інше не варте серйозної уваги.

Океан був на диво пустельним, жодного човника, жодної живої істоти не траплялося по дорозі, і це чомусь ще дужче лютило ортенця.

Керни... Кляті керни! Все через них. Панькалися з ними, носилися, як з болячкою, замість того, щоб просто знищити. Рішуче й назавжди. Будь його воля, від цих створінь і згадки не лишилося б. Нікчемні! Вони ніяк не можуть забути, що були колись наземними мешканцями Ортени. Було, та загуло... Щоправда, в розумі і вмінні їм не відмовиш. Це вони побудували дивовижні міста для ортенців, започаткували ортенську індустрію на дні океану, заклали плантації їстівних водоростей там, де вони раніше не росли. Одне слово, робили все, що було не під силу ластам ортенців. Здавалося б, для ортенців прийшла ера щастя. Але тут почало творитися щось неймовірне. Щодалі все більше кернів, спершу таких слухняних, почали зривати бляшки Інформатора із своїх грудей і тікати в Шпилясті скелі та інші глухі місця, де жили їхні дикі побратими. І ці керни, як він цілком щиро розповідав Арсенові, були лихом ортенців. На раді Десятки постало питання про повне знищення кернів, яких мусили замінити земляни. Керовані Інформатором на відстані, вони не зможуть чинити опору ортенцям і сліпо виконуватимуть їхню волю. Коли б тільки потрапив до рук цей Арсен.

З синьої імли випливли Шпилясті скелі. Але цього разу ортенець 56334 не насмілювався заглиблюватися в їхні лабіринти: наодинці це було б рівнозначно самогубству. Понишпорив по передгір’ю, наїжачившись плавниками-піками, прислухаючись до океанської мелодії, яку розуміли тільки ортенці, але нічого підозрілого не помітив.

“Мабуть, Арсен по той бік Вогняного потоку”, – подумав, закипаючи люттю.

Ортенці знають усе, що відбувається на їхній планеті, знають і багато з того, що діється на Землі. Споконвіку їх мучила лише одна таємниця: що ховається там, в оточенні Вогняного потоку? Прокляте місце. Воно ніби заговорене для ортенців. Варто було кому-небудь із сміливців наблизитись до того дивного потоку, як тіло його враз починало втрачати еластичність, зморщуватись, наче з нього вичавили всю рідину, наставала швидка смерть. Над проблемою подолання Вогняного потоку не одне століття билися кращі розуми планети, але марно. Деякі гарячі голови пропонували навіть залучити до розв’язання цієї проблеми землян. Але тверезіша, розважливіша частина Десятки справедливо розсудила, що пускати туди землян ще рано. От коли вони затанцюють під дудку їхнього Інформатора, тоді інша справа. Той час уже не за горами. Земний Уповноважений в справах космічної моральності підписав сьогодні угоду, яка принесе ортенцям блискучу і безкровну перемогу. Вони стануть володарями нової планети! Тоді земляни з їхнього наказу проникнуть за Вогняне кільце. А поки що... Поки що там царство диких кернів. Може, там у них є навіть своє місто і вони звідти готують підступний напад на ортенців?

Звичайно, повештатися поблизу місця, де океан співає безперервну грізну пісню його імені, йому ніщо не заважає. Може, вдасться запримітити керна, що шугонув у потік, а якщо пощастить, то й Арсенів човник. Керни обов’язково запросять його до своєї фортеці. Ну, а звідти навряд щоб він повернувся живим. Керни пірнають у Вогняний потік, це правда. Але й для їхнього, підточеного підводним способом життя, організму він небезпечний. Рідко який керн вирина з нього назад. Решта були приречені назавжди залишитися за тим чарівним колом – єдиним своїм надійним пристановищем. Отже, якщо Арсен прийме запросини, то такий поворот подій для ортенця 56334 буде рівнозначний перемозі і він зможе спокійнісінько повертатися до міста. Бо навіть коли там, за Вогняним потоком, він узнає про ортенців усю правду, то це йому не допоможе, його чекатиме там безславний кінець. Ті тупоголові керни можуть гадати, що Арсенові, істоті наземній, як і їм колись, не страшний потік. Вони можуть думати що завгодно. А ортенці точно знають, що являє собою людський організм, незагартований, перебудований генетичними удосконаленнями. А крім того, Арсен – дуже стара людина із слабким здоров’ям. І може статися, що він і один раз не подолає Вогняного потоку, не встигне навіть глянути на ту легендарну базу кернів.

Ортенець 56334 уважно стежив за підступами до Вогняного кільця, але, позбавлений всевладного ока Інформатора, човник, який супроводжували два керни, все ж зумів непомітно пірнути у рятівний потік.