355 500 произведений, 25 200 авторов.

Электронная библиотека книг » Михаил Старицкий » Не судилось (панське болото) » Текст книги (страница 5)
Не судилось (панське болото)
  • Текст добавлен: 11 октября 2016, 22:56

Текст книги "Не судилось (панське болото)"


Автор книги: Михаил Старицкий


Жанр:

   

Драматургия


сообщить о нарушении

Текущая страница: 5 (всего у книги 5 страниц)

Михайло (кидається до Катрі). Господи! Пощадите же! До исступления доведете меня!

Анна Петрівна. Какая смелость! Позор, по-зор!! Уведите ее! Завтра едем отсюда!

Бєлохвостов і Іван Андрійович улещують пані, що ледве на ногах стоїть; Харлампій і Аннушка пориваються взяти Катрю, але через Михайла не насмілюються.

Бєлохвостов (набік). Mais elle est charmante! [58]58
  – Але вона чудова! (Франц.).


[Закрыть]

Харлампій. Що з нею возжатись? Косу одрізати, та й годі!

Катря (божевільне обводить очима всіх, кинулась од Харлампія до Михайла). Ріжте косу! (Рве кісники і розпущена коса хвилями спадає на плечі). Тобі її різати, Михайло! Ріж!! Чого ж зупинились? Катуйте! Розшарпали серце – добивайте! Христа ради, добивайте, не пускайте живою! Топчіть ногами; давіть і дитину від вашого сина!

Анна Петрівна. Ай!! (Зомліла).

Михайла як громом ударило. Всі скам'яніли.

Завіса


ДІЯ П'ЯТА

Хата Дзвонарихи зсередини. Праворуч – піч і проміж неї вихід у ванькир; [59]59
  – Ванькир – бокова кімната.


[Закрыть]
наліво – вікна, лави. На переднім кону стіл і інше. Бідні обставини. Ніч. На комині горить каганець.


Вихід  І

Катря сама.

Катря (схилилась на стіл і довго сидить нерухомо; далі підводить голову, ніби памороки забиті). Ох, як голова болить... мов лещатами за виски здавлено... Ну, Катре, тепер що? Насміялась доля? О, як насміялась! І сліз нема; тільки очі горять... Ох! Важко й голову підняти, мов не моя... Пожила-таки я, зазнала щастя... ну й буде!

Чути з кімнати стогін.

Матір бідна, непритомна... положила дочка... Може, й очі закриє навіки? Так у мене все в голові крутиться, що й не пригадаю... хто мене вів?.. Упхнули в хату... накинулись... Ох! А Михайло ж де дівся? Забула... Чогось мені тільки так шкода, так жаль... аж коло серця пече!


Вихід  II

Катря і Пашка.

Пашка (ввіходить хутко). Що там, Катре, таке скоїлось? У дворі гвалт якийсь стоїть... Чого то?

Катря. Весілля справили...

Пашка. Яке весілля? Що ти кажеш?

Катря. Так-таки: весілля... бучне, панське... Пан і пані поблагословили мене; Михайло привселюдно признав мене своєю... коханою молодою... Ну, й пані теж була дуже рада, так вітала щиро... Вся дворня на радощі збіглася... бенкет такий був!.. Мене напоїли... бач, аж голови не зведу з хмелю!

Пашка. Боже мій! Певно, лихо збилось? Ти мов з хреста знята!

Катря. Що ж? Так і треба... На таку стежку ступила, йшла на муки, ну й треба вже йти до кінця, спокутовать... Ох, тільки які ж муки! Кісточки на мені живої нема... Господи, хоч би душу мою швидче прийняв!..

Пашка. Схаменися, Катре! Не рви себе!

Катря. Ох, Парасю! Де вже мені себе рвати? Порвали вже, пошарпали мене другі!.. Як мені тяжко!.. Дай свою руку, притули до чола мені: там мов свинцю налито, мов топлять його!

Пашка піддержує їй голову.

Пашка. Бога ради, заспокойся! Ти вся тремтиш!

Катря. Холодно... у-ух!! Нівечили мене, Парасю... Мати моя били... А Михайло... ох-ох! (Ламаючи руки, принада до Пашки).

Пашка. Невже Михайло?

Катря. Ні... він... зас-ту-пав-ся... (Давиться словами і усміхається).

Пашка. Не побивайся-бо, голубко моя! Та коли він – звірюка такий, то я б йому очі видерла з лоба!

Катря. Та він і невинуватий... іначе, певно, не можна... Тільки навіщо було мене, дурну, дурманити? Віщувало серце мені, що не може того статися ніколи... і хотілося вірити, і не тулилося це у моїй голові... Виплакала вже я давно свої очі; уже давно по своїй надії і по собі справляю похорон... Тільки не сподівалася, щоб так немилосердно.

Пашка (обніма Катрю). Сестричко моя, лебедочко! Як мені тебе жалко! Бідна ти, безталанниця моя!.. Як я тебе просила востаннє – забути панича! Не здолала подужати серця! (Плаче).

Катря (дивиться на Пашку гостро). Тобі шкода мене? Плачеш? Правда, шкода?

Пашка. Душу б я свою вийняла за тебе!

Катря. Ну, а там не пожалували, ніхто!.. Дай мені, серце, водиці! Пече мене всередині, в роті пересохло.

Пашка (подає воду і піддержує голову Котрі). Гаряча, як вогонь, – аж пашить!

Катря. Спасибі! Ти, кажеш, була коло двору... Що там чути?

Пашка. Пакуються всі; вибираються звідціль кудись далеко: либонь, удосвіта й вирушать.

Катря. Удосвіта? А Михайло теж їде?

Пашка. Та їде ж: його ж то, либонь, і везуть...

Катря. Ох! (Хапається за серце).

Пашка. Та забудь його, проклятого!

Катря (хапа за руки Пашку). Парасю, голубочко! Коли ти мене хоч крапелиночку жалієш, побіжи у двір, запроси до мене Михайла, хоч на хвилиночку, – попрощатись тільки... попрощатись тільки... попрощатись!..

Пашка. Для чого він? Плюнь на його! І так слаба! Та до двору й доступитись трудно...

Катря (несамовито). Лебедочко, не одмовляй! Зглянься наді мною! Не муч хоч ти мене! Пожалій! Поклич його, на одну хвилиночку... подивитись хоч... глянуть, та й попрощатись навіки! Скажи йому, що я на його не серджусь... Бог з ним!.. Нехай живе, щасливий... я йому стежки не переступлю! Побіжи-бо, голубочко! (Цілує руки їй).

Пашка. Що ти, Катре? Опам'ятайся!!

Катря. Ноги цілуватиму, тільки попроси! (Хоче нагнутись до ніг).

Пашка не допускає.

Пашка. Чи ти при собі? Приляж краще, голубко, отут на лаві! Я піду, побіжу, попрошу пана Павла, – може, він викличе.

Катря. Хіба Павло тут?

Пашка. А тут, приїхав оце... я його бачила.

Катря (сплеснула руками). Воже мій! Може, ти його мені посилаєш ца поміч, на пораду! Попроси і його, попроси, попроси! Розкажи йому... може, він моєму горю...

Пашка. Та заспокойся ж, я його покличу...

Катря. І Михайла, і Михайла!..

Пашка. Та й Михайла ж! Приляж же, заспокойся: я – зараз!


Вихід  ІІІ

Катря сама.

Катря. І чого те серце ще тріпочеться? Живуче якесь! Краяли його тупицею, давили кліщами, та ще не роздавили, – ворушиться... допевнитись хоче, чи зникла надія, чи ще за хмарами мріє? Дурне, дурне! Мало тебе вчора нівечили, в багні топтали? А ти знов-таки щемиш і допитуєшся чогось? Годі вже, – над силу муки!.. Треба тебе заспокоїти... Матері шкода, та їм легше буде, як я умру, о, легше! Сира земля і гріх, і сором покриє; а так щодня – публіка, глум, зневага... краще, краще умерти... Осьде мій рятунок! (Бере пузирьок). Тут якісь краплі. Лікар давав матері закроплювать у вічі, то казав, що страшенна трутизна, – зразу може покласти... І нічого не болітиме, жалю не буде; душа пташкою полине... Полечу я зозулею до його, до мого милого, край віконечка сяду: закую-застогну, тугою обійму його серце, нехай згадає воно, як колись любилися, як з кохання того захмелилися... Побачити б тільки ще раз його на прощання та й випити... (Дума). А гріх? Свою душу самій загубити? Проклята я, проклята! Наїдуть станові, потрошитимуть мене привселюдно... Як собаку в землю закинуть... Без хреста, без панахиди... Могили навіть не насиплять... Ох, як мені тяжко!.. Несила ж мені і мук таких терпіти, несила!! Ой!! (Встає і, хитаючись, знову пада). Гуде як! Чи буря надворі? Чи у мене в голові? Хтось іде... іде!.. (Прислухається). Він, певно, він! Я зараз. (Знов устає, пада на лаву, ухопившись за голову). Нічого не пам'ятаю! Га? Хто мене кличе?


Вихід  IV

Катря і Харлампій.

Харлампій (увіходить і стоїть у шапці коло дверей, оглядаючи хату). А що? Хто тут живий?

Катря (підвівшись трохи). Хто це? Гука щось...

Харлампій (увійшовши). А! Це ти, тут преподобнице? Чого ж мовчиш? Позакладало?

Катря (труситься, спершись обома руками на стіл). Дядьку...

Харлампій. Дядьку, та вже ж, розуміється, не батьку... Де стара?

Катря (не розбираючи добре). Не знаю...

Харлампій. Не знаю! А з паничем... знаєш?

Катря (якось не при собі). Панич! А!!

Харлампій. Свята та божа! Ну, скоїла гріх там, прогрішилась, значить, то й крилася б уже, сиділа б, слідственно, собі, в рот води набравши: з паничем невелика й біда; пани б пошти не зобідили, дали б там що; знайшовся б, може, й попихач, приміром, за яким би голову собі окрила, – а то ще й приндиться! Куди маха? Що собі в думку забрала? Тьху!

(Катря широко дивиться йому в вічі, мов божевільна.)

Чого ти на мене вирячилась? Чим ви панича обкурювали та обпоювали? Признавайсь!

Катря. Добре...

Харлампій. Бач? Добре! Еге-да! Взяв би я вас, приміром, обох з матір'ю-чаклункою, та провчив би в волості поштительно, щоб знали, як господ, панів, значиться, чарувати та зводити.

Горпина (з-за ванькира). О-ох! О-ох!!

Харлампій. Стогне! Постогнала б ти у мене не так! І не знаю, чого ще пани такі добрі, піклуються?

Катря (шепоче). Добре...

Харлампій. Добре... (Набік). Тут якось ніяково й стояти, доложу вам... (До Котрі). Не дивись, кажу, на мене! Пан оце послав мене тобі сказати, що як ти схаменешся, значить, і зараз, слідственно, без всякого бешкету, вийдеш заміж...

Катря (шепоче). Добре...

Харлампій. Не перебивай! Як вийдеш заміж зараз же за кого-небудь там, приміром, то вони простять тобі, ще й придане добре дадуть, – пару волів, корову, овечат там і грошей на весілля, щоб, значиться, гріх твій покрити; тільки щоб після шлюбу і не смерділи тут, щоб і духу вашого не було!

Катря. Щоб духу...

Харлампій. Еге-да! А якщо ти згедзкаєшся, то буде тобі і матері таке сумнительство, що і згинете у тюрязі або й у Сиберію улучите! Ну? Чого ж мовчиш?

Катря. Га!

Харлампій. Що га?

Катря. Добре...

Харлампій. Значить, слідственно, безпремінно вийдеш?

Катря. Добре...

Харлампій. Ну, гляди ж! (Набік). А ловко я обділав цю справу! Триста карбованців, що пан дав, значиться, благодареніє богу, у кишені зостануться. Ловко, Харлампію Григоровичу, спроворили: що значить, приміром, як голова не порожня, натоптана! Я знав, що вона согласиться, а тільки все думав, що побрикається, приміром, а воно вийшло – дешево; зараз і доложу. (Зиркнув на Катрю, що вона, хитаючись, почала наближатись до його, пильно дивлячись). Свят! Свят! Чистая відьма! Тут, не при хаті згадуючи, страшно й зоставатися з ними!

(Іде хутко до дверей і, зачиняючи, гука).

Дивися ж мені! Цур тобі й пек!


Вихід  V

Катря сама.

Катря (хитаючись і обпираючись рукою то об стіну, то об лаву, іде до дверей). Стійте!.. Чогось приходили... лають, що не йду... кличуть кудись... мене і матір... Не можу ж я йти! Хата крутиться... червона така! Дайте-бо руку, голову мені піддержте... то я й піду... Добре... піду!


Вихід  VI

Катря, Аннушка, Дзвонариха і дехто з дворні.

Аннушка (скажено вбіга). А де тут та бариня, судариня? Осьдечки вони прогулюються! Що! Думала помєщицею бути? В чепчику ходить? А не діждеш! На смітнику повінчають!

Катря (трохи опам'ятавшись). Хто прийшов по мою душу? Аннушка! Ай!! Одступись!

Аннушка. Думала – любить? Йому тільки одного треба було... А він сміється, зі мною сміється над тобою, потаскухою!

Катря (спалахнувши, кидається). Брешеш! Брешеш!.. Ти кров мою прийшла пить!.. Одступись!

Аннушка. Не одступлюсь! Натішуся над ворогом! Ей, хлопці, сюди! Давайте мазницю, – двері і вікна дьогтем вимазати!

Хлопці (з реготом вриваються в хату; у одного мазниця і квач). Давай, давай! Та разом їй і голову квачем.

Катря (несамовито кидається то до одного, то до другого). Ой!.. Змилуйтесь!.. Хто в бога вірує! Не наді мною, над матір'ю: вона неповинна... умре... Ой простіть мене!

Аннушка (хапа Катрю за руки; та пручається несамовито). Не слухайте її! Мажте зараз дьогтем!

Дзвонариха вибіга, хитаючись, з ванькира; скажені очі, бліда, простоволоса.

Хлопці і Аннушка з жаху одступаються до дверей.

Дзвонариха (до Катрі). А! До чого довела! Будь же ти проклята! проклята! проклята!

Катря (кидається матері в ноги). Мамо! Не проклинайте мене!

Дзвонариха (одпиха). Щоб ти своїх дітей не діждала бачити! Щоб вони насміялися над тобою, заплювали тебе! Щоб ти не знала ні щастя, ні радості! Щоб моя смерть на твою голову впала!

Аннушка. Так її! Так її!

Катря (плазує за матір'ю, хапа за ноги). Мамо! Мамо! Не проклинайте!

Дзвонариха (скажено). Щоб ти умерла без покаянія! Щоб тебе, як собаку, закинули!! (Пха Катрю ногою).

Та з криком "Ай!" пада на спину, зомліла.


Вихід  VII

Ті  ж  і  Дмитро.

Дмитро (трохи п'яненький, вліта в хату на те саме, коли матір, проклинаючи, пхнула Катрю). Геть звідціль! Іроди! Дияволи! (Кидається до Катрі і підніма її). Убили-таки! (Кладе на лаву). Ти матір'ю зовешся? Над твоєю дитиною безневинно знущаються ідоли, а ти ще проклинати її! Будь ти сама проклята, каторжна!

Дзвонариха (навіжено). Ха-ха-ха! Весілля!! Ха-ха-ха-ха!! Мати в шапці! Піду приданок скликать... Ха-ха-ха-ха!! (Вибіга).

Дмитро (до Аннушки). Це ти, гадюко, привела? Пропадай же!

Аннушка. Ой! Рятуйте! В'яжіть його!

Дмитро кидається на Аннушку, давить за горло; та критхить: "Калавур!" Кілька хлопців сунулись оборонять; беруть ззаду Дмитра за руки. Той як струснувся – хлопці одскочили.

Дмитро (кидається на того, що з мазницею). Тебе мені треба було, щеня!

(Кида об землю).

Аннушка. Калавур! (Вибіга).

Хлопці (разом кидаються на Дмитра, щоб зв'язать). Крутіть його!

Дмитро (борюкається). Роздавлю, пси смердючі! (Далі, вислобонивши праву руку, вийма з-за халяви ножа). Ей! Зараз падлом запахне!

Хлопці (побачивши ніж – врозтіч). Не руште його! Ніж! (Вибігають).


Вихід  VII

Дмитро і Катря.

Дмитро (озирається). Втекли, дияволи! Щастя ваше! Попадетесь ще! (Підходить хутко до Катрі). Боже мій! Нежива? Катрусю, Катрусю! (Хова за халяву ножа; сіпа за руку, ворушить голову). Не ворушиться... бліда, як з воску білого вилита! Катрусю! (Нахиляється). Диха ще... (Більше сіпа; рукою тримає за чоло). Диха... бліда, а тіло, як вогонь... Господи! Чим би рятувать її! (Кидається по хаті, бере кухоль води і приска або примочує голову; сливе кричить). Катре! Катре! Прочунься, прокинься, на бога!

Катря (тихо одкрива очі, підвівши голову, непритомно обводить ними хату, а далі стиха.) Не безчестьте мене!! Не проклинайте!! Змилосердуйтесь!! (Хоче на коліна падати. Далі всю сцену веде безсилим шепотом).

Дмитро (придержує її). Господь з тобою, Катре! Опам'ятайся! Ніхто тебе не проклина, нікого і в хаті нема!

Катря. Нема?

Дмитро. Нікогісінько; тільки я.

Катря (кладе йому безсило руки на плечі і пильно дивиться в вічі). Хто ти?

Дмитро. Дмитро.

Катря. Дмитро? Який Дмитро?

Дмитро. Дмитро, Катруню! Невже не пізнаєш мене?

Катря (проводить рукою по чолі). А!! Дмитро? Дмитро... згадала!

Дмитро. Що з тобою, зоре моя?

Катря (очунюється). Дмитре, ти?.. Ох, як мені тяжко! Пече мене... дай хоч краплину води!

(Дмитро піддержує Катрю і напува водою.)

Не можу думок зібрати... тут страшне щось скоїлось... банітували, [60]60
  – Банітувати – лаяти останніми словами, мучити.)


[Закрыть]
проклинали мене?!

Дмитро. Заспокойся! Не згадуй!! Не варт вони всі і мізинця твого!

Катря (ламаючи руки). Дмитре! Брате мій! Що вони зі мною зробили?..

Дмитро. Тебе ж окривдили та ще й банітують!! Дитино моя, нещасная моя!

Катря. Де ж правда?

Дмитро. Де хотіла ти правди, моя безталаннице? У кого ти шукала її? Споконвіку неправдою живуть! Насміятись, натішити свою пельку неситу – то так! А жалощів – у їх печінках не було звіку!

Катря. Що вони зі мною зробили? Оплювали, як послідню!

Дмитро. Горлице моя підбита! Нащо так сталося? (Обніма Катрю і страшно рида).

Катря. Прости мене, Дмитре! Занапастила я тебе! Бачиш, як караюся...

Дмитро (палко). Забудь його! Забудь оте все!! Вийди за мене! Хай мені мозок усохне, коли я згадаю що! Хай мені рот заціпить, коли я й словом одним попрікну! А всякому, хто тільки писне про тебе, – я вирву падлючого язика!

Катря. Ох! Тобі треба дівки чесної.

Дмитро. Хто каже, що ти нечесна? Хто сміє? Ти нещасна, мучениця!

Катря. Так, мучениця... уже все перемучене...

Дмитро. Ти молодесенька, – ще все перемелеться... Коли несила, то й не люби мене; я тільки доглядатиму тебе, як свою рідну дитину, дивитимусь на тебе, горе ділитиму!

Катря. Як мені тебе шкода, Дмитре! Не судилось!! Глянь на мене – я труп... мені... о-ох! (Хапаючись, звисає на стіл, а потім на лаву).

Дмитро. Порвалася... остатня порвалася! Де ж ворог мій? Де катюга неситий той, проклятий? Ще досі його носить земля! Іще не шматують чортяки його смердючого серця? Ні, годі! Досить тобі жирувати! Знайду тебе! Зубами перерву твоє горло... ногами розтопчу, як гадину! (Скажено вибіга).

Катря. Не бий... Не бий!! (Сунулась бігти і упала на лаву). Ой!! Обороніть! Обо-о-ро-ніть!.. Про-бі!..

За вікном чути гомін. Катря не може крикнути, а тільки стука в вікно.

Голос Михайла. Та чого ж їй?

Катря. Він... він... прийшов! (Підводиться).

Голос Михайла (під вікном). Адже заміж іде!

Катря (дочувши). А! Й ти знущаєшся? Годі ж! (Хапа несамовито пляшечку і всю випива).


Вихід  IX

Михайло  і Катря.

Катря, спотикаючись, кидається до Михайла. Спочатку веде розмову, рвучи слова, а далі, під впливом атропіну, розпалюється і навіть підживляється на силах, поки трутизна не підрізує їх в корені. Михайло, увійшовши, стоїть яку хвилину коло дверей.

Катря. Михайло!.. Світе мій!.. Доле моя!.. Ой піддерж, бо впаду...

Михайло. Що з тобою? (Трошки чуло бере її за руку).

Катря. Прийшов-таки... пожалував...

Михайло. Ти слаба? На тобі лиця нема!

Катря. Ні, ні! У мене уже нічого не болить... я така рада, така рада, що тебе бачу... Господи, яка я щаслива, як серце мало з грудей не вискочить!

Михайло. Та як же? А Харлампію що ти казала?.

Катря. Харлампію? Зараз, зараз... тільки постой... я Харлампія не бачила...

Михайло. Як не бачила? Так це він брехав, – що ти заміж ідеш і за мною не жалієш ні крапельки?

Катря (пригадує). Не бачила... не бачила... Мене щось лаяло... Господи, усе забула!.. Тебе? Ні, ні!.. Тебе не забула... не забуду, – мій ти, мій! (Хоче обняти і, похитнувшись, трохи не впала).

Михайло. Що з тобою, Катре?

Катря. Нічого, нічого... то у мене щось у очах потемріло. Доведи мене до скамейки... Мені так весело, що ти зі мною!

Михайло. Так ти мене любиш, Катрусю?.. Так то набрехав ірод той? (Веде її, обнявши, до скамейки, що коло столу).

Катря. Чи люблю тебе?.. Аж зотліла!.. Не бійся, не бійся! Плакати більше не буду... не засмучу тебе сльозою! Я така щаслива, така щаслива, що ти коло мене... у мене все аж кипить у грудях од... щастя... Сідай тут, до мене ближче, близесенько!

Михайло (зрушений, обніма). Голубко моя, серденько! Ти вся тремтиш! Рученятка у тебе холодні як лід, а з лиця аж пашить...

Катря. Ні, ні! Я здорова... (Дивиться ни його пильно). Який ти гарний, соколе мій! Світе мій, який гарний!

Михайло. Зіронько моя! (Хоче обняти).

Катря (бере за руку). Постой, постой! Дай я на тебе надивлюсь, дай надивлюсь... щоб ніколи не забути... Брівоньки мої шовковії! Очі мої ясні та прекрасні! Вустоньки мої любі та милі! (Цілує і в очі і в уста і припада до Михайла). Не забуду вас!

Михайло (палко пригорта Її). Доле моя! Щастя моє! Я тебе кохаю так, як ніколи в світі! Всі вони брешуть! Не хочу я знати – ні батька, ні матері! З твоєї хати не вийду! Ніхто не розлучить уже нас!

Вікна у хаті починають з ції години світитись червоним вогнем, котрий ік кінцю дії розжеврюється більше.

Катря (якось непевно). Любиш? Ой!.. Кольнуло щось під серце!.. Дай мені до твоєї щоки притулитись...

Михайло (з страшною тривогою). Катре! Ти слаба! У тебе гарячка? (Цілує її руки і гріє їх духом).

Катря. Ні, ні! Не рушся... мені одлягло. Господи, як хороше, яке щастя!! Я не переживу його... (Важко диха). Тепер уже не... одірве... ніхто мене... до самої смерті. Діждалась-таки й я долі!

Михайло (з жахом). Ти слаба! У тебе губи посиніли... Я побіжу за лікарем...

Катря. Ні, ні! Не пущу тебе! (Пригортається). Раю мій! Осьде ти!.. (Яку хвилину сидить у щасливім забутті, а далі раптом зривається з місця). Ой смерть моя! Да-вить мене під серце!

Михайло (піддержує її). Господи! Що з нею?

Катря (ламаючи руки). Ой!.. Давить, давить!.. Дух забива... Рятуйте мене!!

Михайло (хапа кухоль води). Напийся води... Тітко Горпино! Хто там?!

Катря (упуска кухоль; виривається, кидається на авансцену). Рятуйте!!! Михайло... я випила трутизну оту в шкляночці... серце... ох!..

Михайло. Атропін? Пропав я!!. (Рве на собі волосся і кричить несамовито). Хто там? Гей! Сюди!! Рятуйте!! Отруїлась!!

Катря (учепилась за Михайла, не пуска його). Не тікай! Не тікай! Христа ради!! (З криком). Я не хочу вмирати!.. не хочу! (Непритомно рида). Таке щастя!.. Не однімайте од мене!! Я жити хочу! Михайло, рятуй мене!

Михайло (примочує їй водою голову, приска). Катре моя! Що ти наробила?! Через мене, проклятого!.. Гей!! Сюди!! (Держить Катрю, що б'ється в його руках, і стука в вікно, аж вибива шибку). Хто в бога вірує!


Вихід  Х

Ті ж і Пашка.

Пашка (вбіга). Що тут таке?

Михайло. Катря отруїлась..

Пашка (сплеснувши руками). Лишенько моє! Там Дмитра ловлять... Панський двір горить... Мати її божевільна біга!

Михайло. Біжи зараз! Клич лікаря, фельдшера... Кожна хвилина дорога... Рятуйте!

Пашка. Я за Павлом... він тут.

Михайло. Клич його, Христа ради, зараз!

Пашка вибіга.

Катря. О!! Дай мені чим дихати... вогнем пече мене... каменюкою давить... Смерть? Уже смерть? (Тиснеться до Михайла і божеволіє). Гуде! Ух, гуде як!!. То виють уже... по мою душу летять... Не дай мене, Михайло! Нічого не бачу!! Де ти? Де ти? Ой страшно!

Михайло (рида). Я тут, Катрусю! Боже мій, зглянься!!

Катря (опускаючись на руках), О-ох! Як же тяжко!! Ой!! Несила... не можу вже більше... одпустіть мене!.. Смерть... смерть... (Несамовито кидається на коліна). Мати божа!.. Прости мені... не дай моєї душі! (Хитається).

Михайло (кидається, піддержує). Катрусю! Життя моє!! Опам'ятайсь!.. Павло прибіжить зараз! Вирятує!!

Катря (б'ється на руках у Михайла). Холод під серце підступа... туман застила очі... Михайло! Де ти? Не зникай! Ой!! (Витягується на руках у Михайла)..

Тим часом чути за вікном голоси і тупотню.

Михайло (спуска її на долівку). Катре! Катре! (Припада до серця). Не б'ється? Умерла!! (Одскакує в непритомнім жаху на авансцену направо і стоїть каменем).


Вихід  XI

Ті ж, Дмитро, соцькі і люде.

Дмитро (вбіга на остатнім слові). Умерла? Добив-таки! (На хвилину остовпів над трупом).

Тим часом соцькі і люде вриваються в хату.

Дмитро (вихоплює ножа й кидається на Михайла). Здихай же, кате!!

Соцькі і люде (кидаються на Дмитра і крутять йому руки). В'яжіть його!!

Дмитро (борсаючись). А! Іроди! Не діждете! (Б'є себе ножем; але як руки йому не вільні, то тільки ранить).

Соцькі. Однімайте ножа!

Сцена така: направо – Михайло, скам'янілий; наліво – група з окровавленим Дмитром; посередині – труп Катрі.


Вихід  XII

Ті ж і Павло.

Павло (одчиня раптом двері, з жахом зиркнувши округ). Так така, паничу, ваша поезія?!

Завіса тихо спада

[1881]


    Ваша оценка произведения:

Популярные книги за неделю