Текст книги "Талан"

Автор книги: Михаил Старицкий

сообщить о нарушении

Текущая страница: 1 (всего у книги 5 страниц)

Драма в 5-ти діях і 6-ти обмінах

Із побиту малоруських акторів

Присвячується

вельмишановній артистці

Марії Костянтинівні Заньковецькій

ДІЙОВІ ЛЮДЕ:

Марія Іванівна Лучицька – молода драматична актриса; говорить по-українському чисто, а по-руськи де-не-де помиляється.

Палажка – стара бабуся, її няня; убирається по-міщанськи.

Антон Павлович  Квітка – панич з багатої фамілії в Малоросії.

Олена Миколаївна  Квітка – його мати, стара уже пані.

Степан Іванович Безродний – середніх літ пан; спочатку антрепренер; а далі помічник режисера.

Юрій Савич Котенко – теж середніх літ; драматичний актор; спочатку режисер, а далі антрепренер.

Марко Карпович Жалівницький – середніх літ актор.

Роман Михайлович Лемішка – старий суфлер.

Маринка – дочка його, 17 літ, годованка Лучицької.

Катерина Григорівна Квятковська – молода актриса, теж на перші ролі, більше співочі.

Кир Іванович Гирявий – помічник режисера.

Ганна Михайлівна Кулішевич – молода актриса на ролі молодиць і жвавих баб.

Рябкова,

Богданиха – молоді дівчата, хористки.

Романчук – лікар із земських, старий уже, з сивими бачками.

Андрій Віталійович Антипов – редактор газети.

Аврам Семенович Юркович – репортер, молодий хлопець. В розмові трошечки чути єврейське.

Гаша – ключниця при дворі в пані Квітки. Придзигльована, молода ще.

Парикмахер, машиніст, робочий, лакей при гостиниці, хорист 1-й і 2-й, студент 1-й і 2-й, молодь, хористка 1-а і 2-а і хор.

Діється в наші часи. [1]1
  – 90-ті роки минулого століття.


[Закрыть] Між другою і третьою дією проходить півроку; між третьою і четвертою – шість місяців, між четвертою і п'ятою – три тижні.

ДІЯ ПЕРША

Чорна сторона за коном. З лівого боку від актора йде навкоси ряд уборних; видко тільки двері, а першої уборної й середину, що пишно обставлена: килими, дорога мебель, свічадо. З правого боку – кінці лаштунків. Середина – вільний для акторів і їх виступів прохід. Вдалині йдуть сходи вгору. Усюди награмсано купи приставок, декорацій і іншого. Самий кін іде поза лаштунками вправо; туди виступають актори і тудою ж надходить в антрактах і публіка. При піднятті завіси темнувато, а потім ясно.

Вихід  І

Гирявий, машиніст, двоє робочих, хористка перша і друга, хорист перший, а потім Маринка. Метушня на кону. Робочі тягнуть приставки. Газовщики засвічують рампу, софіти. Хор мовчки піднімається по сходах. Друга уборна відчинена. Парикмахер то вбіга, то вибіга. До третьої уборної надходить Квятковська і зачиняється.

Машиніст (вгору). Оддай! Ще! Правіше трохи! (Робочому). А ти куди?

Робочий. За пригорком.

Машиніст. Чого ж ти річку поцупив? Он дубка отого тягни та підіпри осокою.

Гирявий (мечеться то за лаштунки, то в уборні). Проворніш! Ламповщик!! Софіти світи! Не повисипалися, чи що? (За лаштунки). К бісу те небо, село спускай!

Хорист  перший (кричить згори). Гар-де-робщик! Го-го!!

Гирявий. Чи ти не сказився? Публіка вже йде!

Хорист  перший. Такі чоботи отой всучив, що й палець не влазить.

Гирявий. Гукни мені ірода! А!! (Побіг і знов стріча парикмахера). А що, сьогодні вночі устругнемо стукалку?

Парикмахер. Та в мене і гуде, і стріля...

Гирявий. Пусте! А я з реквізиту прихвачу та, може, й управляючого.

Парикмахер. Ото б діло! (Входить у 2-у уборну).

Котенко (голос з 2-ї уборної). Готово?

Гирявий. Зараз. (Робочим). Гей, гав не ловіть! (До хористок, що йдуть поуз). Проворніш!

Хористка перша  (підходить).  Одпустіть мене!

Гирявий (назад руку), Оправдательні документи?

Хористка кладе бумажку.

Гм! На три дні! (Голосно). Швидше! Швидше! Дзвоню! (Біжить і деяким хористкам щось шепче).

Маринка (підбіга до 1-ї уборної). От, замок!

Гирявий (до неї). А пані Лучицька скоро?

Маринка. Зараз, тільки ось принесу... (Ввійшла в 1-у уборну і почала діставати речі).

Вихід  ІІ

Ті ж і Котенко.

Котенко. Що? Готово?

Гирявий. Ту ж мить; дзвоню! (Робочим на бігу). Духом! (Дзвонить).

Котенко (стука в 3-ю уборну). Пустіть!

Квятковська (голос). Я в льолі...

Котенко. Хе-хе-хе! Розчудеснійше!

Квятковська (голос). Одійдіть-бо! Гетьте!

Котенко (підгляда). Гм-гм!.. (Тре руки). Так швидше ж, пора! (Підходить до кону). Чого баряться?

Гирявий. Готово! Дай третій! (Дзвонить).

Музика починає за лаштунками тихо грати.

Котенко. А як збор?

Гирявий. З приставними...

Котенко. А... (Чуха потилицю). Своєю шкурою чужі боки латаємо! Сказано, багатому чорт і дітей колише.

Гирявий. Він має втрати...

Котенко. Брехня!

Гирявий. Сам підраховував книги, – вірте!

Котенко. Певно, той одбира, таранкуватий?

Гирявий. Хто його зна? По книгах чисто, а все втрати, збитки... Страшенні розходи!

Котенко. Скажіть!

Гирявий. Управляючий претендує, що первий персонаж бере по чотири свічки при газі і що коньяк та закуски на реквізит ставляться...

Котенко. Скажи тому чорту рябому, щоб він до сцени не плутавсь, бо я його і з паном ковтну!

Вихід  III

Ті ж і Юркович.

Юркович (здоровкається на ходу з Гирявим). Здоров! Ну? Що? Як? Папіроски нема? Яка, братику, наклюнулась!

Гирявий. Ну?

Юркович (шепоче на вухо). Найвища школа! (До Котенка). Славнійшому й шановнійшому до самої землі!

Котенко (жме руку). Здоровенькі, здоровенькі!

Юркович. І слава, і честь і хвала! Коло каси бійка, в дверях давка, на гальорці галас... Хороше?? Помічаєте, як мене ваші панії нашрубували, –  балакаю!

Котенко. І гаразд.

Юркович (кланяється комусь за лаштунки). Барон!.. Князь... І його превосходительство... ого-го! Браво! Браво!

Котенко. Пора б; перше гребали...

Юркович. І се чудо зробила ваша чудова Маруся Лучицька!

Котенко. Хто? Як? І це ви кажете щиро?

Юркович. Саме щиро.

Котенко. Лучицька б то світ перевернула?

Юркович. Вона, своїм талантом надзвичайним...

Котенко. Коли отаке провадить який-небудь дурноголовий плахітник, то йому і бог простить; а коли нісенітницю торочить все ж таки чоловік освічений, який орудує і пером, –  так мене злість бере... Лучицька! Що вона одна варт? Обставлю я її штурпаками, то й не пізнаєте! Комік і ансамбль – всьому голова, всьому сила!..

Юркович. А-а! По-ні-маю: ансамбль, комік – вірно! Ансамблева дружня гра... чудо... прелість! Звичайно, розуміється... Коли кругом талани... такого багато... Цілий квітник таланів...

Котенко. Та ви чоловік розумний... Завважте ще й те: хто зробив актрису з Лучицької? Я!! Адже як прибилась вона, то всі кричали: де це ви таку дохлятину вискіпали?.. А я пробачив, що в тім дранті є вогник. Скільки серця порвав, скільки душі потратив, а таки розворушив жар і видув вогонь! Тепер-то всі тішаться, а нікому і в голову не спаде, кому треба кланятись? Нашої праці світові не видко, ми, як кроти, під землею риємось та добуваємо камінь блискучий... І спасибі ніхто не скаже...

Юркович. Що-о? Не може бути! Щоб такої кривди... Ми всі дивуємось... ми, малороси...

Котенко. Ех! Що мир, що громада? Їй нових божків подавай, а старих – під лаву! Та ще надто коли новий божок у спідниці! Тут би преса повинна показати дужим, неп'яним словом, де справжній талан, де всьому ділу основа, – а вона і собі за юрбою: "Лучицька дива, наше сонце!" Тпху! Аж досадно!

Юркович. Так, так! Зовсім справедливо... Ви мені просто розплющили очі... Це зовсім вірний і оригінальний погляд... Я проводитиму... Тільки треба за афіші погодитись.

Котенко. Друковатиму в вас! Та ви придивіться тільки холодним оком, то і талану у Лучицької як кіт наплакав; от у Квятковської природного живця більше...

Юркович. А знаєте, я і сам помічав...

Котенко. Тож-то бо й є! А як оті хвальби нищать талан, псують людину! Просто – погибель одна! Прочита вона, що її похвалили, що їй кадять, –  і вже у неї в голові замакітрилось, уже до неї й на козі не під'їдеш: талан! Дива!! Куди ж їй слухати навчителя, –  вона самородок, вона сама навчить кожного... і пішла, і пішла... Та замість того щоб вгору, та вниз! А тут іще оті безпері... А! гнав би просто усіх! Треба ж розрізняти розвите дерево, яке не боїться ні дощу, ні сонця, од пуп'янка...

Юркович. Знаєте, ваші думки – їх просто низати на золоту глицю: ми теж сліпі, нам проводаря треба...

Котенко. Конечне. Ходім до моєї уборної... Коньячку пропустимо...

Юркович. З агромною охотою.

Вихід  IV

Ті ж і Квятковська.

Квятковська (вибіга, жартливо). Ось і я, гоова!

Котенко. Чудесно. Ану, яка?

Квятковська. Роздивляйтесь, пане отамане!

Котенко (до Юрковича). А що, славна в мене донечка Катруся?

Юркович. Очі сліпить.

Квятковська. То ви через Лучицьку осліпли, та других і не добачаєте...

Юркович. Коли та сліпить, так панна геть вийма очі... і підеш старцем навіки...

Квятковська. Чуєте, пане отамане, як мене хвалять; правда, я славна?

Юркович. Антик!

Квятковська. А пан отаман все лається, все допіка, що не хутко вбираюсь, що не гаразд, не до ладу... і що мені нічого не личить... що я така незграбна, така негарна! (Копилить губки).

Юркович. І ви такі несправедливі? Ай-ай-ай! Не вірте йому – ви самий смак!

Квятковська. Ага, он яка я! Цяця! Чуєш, отамане? А ти все лаєшся! (Крутить його).

Котенко (гладить по голівці). Люблю, як душу, а трясу, як грушу.

Квятковська. Трясти – фе! А любити – цяцяно! У, яка я щаслива, як мені весело! (Б'є в ладоші, крутиться і пригортається до Котенка). Отамане пузатенький! Яка я тонесенька перед ним, мов хмелиночка! Аж ніяково!

Юркович. Ну, яка пишна дитьо, яка чудова квіточка, аж страшно! (Проходить і перешіптується з Гирявим).

Котенко (підходить до Квятковської). А ви таки справді гарнесенькі, славнесенькі (гладить їй руку) і мені дуже до вподоби.

Квятковська (зазира в очі). Дядя ще й закохається?

Котенко. Ой-ой! Ще й як! Ви мене знаєте... А коли закохаюсь – і душу свою за вас положу... І Катруся оттак піде вгору...

Квятковська. Аж сукні буде тра надтачати?

Котенко. Хе-хе-хе! І на те буде рада...

Квятковська. Казала баба, як лізла на граба, а грабок реп – і баба геп!

Котенко. Не бійтесь – грабок надежний; другі швидше гепнуть, а ми стоятимем!

Ввіходять в 3-ю уборну.

Гирявий (Юрковичу). Слухай, справді: ти там нашрейбуй і про мене, що мов і сякий і такий...

Юркович. Напишу, напишу.

Гирявий. А тепер упоїтельно? Гайда!

Виходять.

Вихід  V

Кулішевич і Квітка.

Квітка. Нема, нема її; я вже забігав сюди...

Кулішевич. То, певно, ще дома: прийде.

Квітка. А як слаба?

Кулішевич. То лежатиме, поки не встане...

Квітка. Борони боже! І як ви так спокійно?

Кулішевич. А що ж мені – на мур дратись чи землю їсти?

Квітка. Та за неї і під колеса вагона...

Кулішевич. Лягайте, коли є охота, а я не ляжу, як не люблю Марусю, а не ляжу... це вже вибачайте!

Квітка. Та хоч би провідали, що і як?

Кулішевич. Скажіть на милість! У його болячка, а я собі печену цибулю ложи!

Квітка. У мене душі нема...

Кулішевич. Та що з нею станеться? Прийде – надивитесь... А коли під п'яти пече, то біжіть та й провідайте...

Квітка (зітха). Я до неї невхожий...

Кулішевич. Чому? Не пуска?

Квітка. Та... сливе... те...

Кулішевич. А, он що! Певно, прошпетився?

Квітка. Не знаю... ми перше... добре знайомі були... але от тепер ухиляється й розмовляти, мов чужа...

Кулішевич. Гм-гм! Не без причини... А я думала... Хіба той?

Квітка. Хто? Що?

Кулішевич. Нічого! Все будете знать – рано постарієтесь.

Квітка. Скажіть-бо, голубочко!

Кулішевич. Чи ба, який солодкий!

Квітка. Ріднесенька! Одкрийте мені очі... Я сліпий... я божевільний!..

Кулішевич. Та нічого!.. От намігся! А раді б були, коли б зглянулась?

Квітка. Сказився б!

Кулішевич. Тю на вас! Ще й мене покусаєте!

Квітка. Не до жартів, не до жартів мені.

Кулішевич. Бідненький! (Показує на Маринку, що біжить). Он у кого розпитайте, коли кортить.

Квітка. Ага, ага! (Біжить догнати).

Кулішевич (вслід йому). Смали, смали халявки, вскочиш і в лабети!

Вихід  VI

Ті ж і Котенко та Квятковська.

Котенко (виходить з Квятковською). А вам би, Ганно Михайлівно, і прибиратись пора.

Кулішевич. Не бійтесь, я й так гарна.

Котенко. А як покришку перемінимо, під другу підете?

Кулішевич. Дивлячись під яку: інша так накриє, що й дихати нікуди! (Входить в 4-ту уборну).

Котенко (підходить до 1-ї у борної). Що се, Лучицької досі нема?

Квятковська. Така й вона, щоб загодя! То для нас, бідних, і контракти, і штрафи, а для неї – нема!

Котенко. Для мене всі рівні.

Квятковська. Хто б говорив, а хто б слухав: то до мене ви підсипаєтесь з жарту, а я й мізинця для вас супроти Марусі не варт – тій і ролі найкращі, і уборна перва, і все... падам до ног! Бо боїтесь.

Котенко. Я? Боюсь? Та вона в мене ось де! Побачите, яку я їй встругну штуку.

Квятковська. Ану-ну, серце! Докажи, що я мила!

Котенко. Гирявий! Гирявий! Гей!

Вихід  VII

Ті ж і Гирявий.

Гирявий (вискакує весело). Я тутечки!

Котенко. Оповістіть – першою йде драма.

Гирявий. А я на водевіль...

Котенко. Тридцять раз вам казав: при драмі водевіль на кінці.

Гирявий кинувся. Квятковська фиркнула і втекла.

Вихід  VIII

Котенко і Жалівницький.

Жалівницький (на порозі 2-ї у борної). Слухайте, Савичу, ще Марії Іванівни нема?

Котенко. Мені нема діла: мусить бути по контракту о сьомій годині; іначе – штрафі

Жалівницький. Та чудні ви які! Хто з нас по контракту приходить? Всяк – по афіші.

Котенко. Афіша бреше: водевіль завжди по драмі.

Жалівницький. По руських трупах, а в нас – зроду.

Котенко. А я так хочу, і мені ти не указ! (Піднімає тон).

Жалівницький. Так оповістіть перше, то й знатимем, а коли афіша брехлива, то ваша вина.

Котенко. Не вчіть мене! Ще молоко на губах не обсохло!

Жалівницький (підходить). Що-о? Кричать здумали?

Котенко (упавшим тоном). Я так... од природи... У мене такий голос... Що ж, мене поставлено режисером.

Жалівницький. Так коли ви режисер, так не робіть бешкету! (Заходить в уборну, грюкнувши дверима).

Вихід  IX

Котенко та Лемішка.

Котенко. Готово? Завісу! Всі на місця!

Лемішка (біжить злякано). Ох, господи!

Котенко. Куди, старий?

Лемішка. Надобность... книжки...

Котенко. В будку!

Лемішка. Только... листика... до книжки листика... Водевілем підвели... водевілем...  Я прихватком...

Котенко. До будки мені! Тут завісу дали, а він...

Лемішка. Да... возмутительно... Але я завжди і душею, і серцем... по гроб живота...

Котенко. Годі базікати! Гайда! (Повертає за шиворот).

Лемішка. Не утруждайтесь... лечу, лечу! Я напам'ять... од палятурки до палятурки! (Біжить).

Вихід  X

Лучицька та Маринка, потім Жалівницький.

Котенко забачив – і за лаштунки.

Лучицька (задихавшись, вбігає в 1-у уборну). Ох, як бігла! Серце мало не вискочить!.. Що? Опізнилась?

Жалівницький (з уборної). Ні, тільки що почали. (Іде до неї).

Лучицька. О? То я вспію, –  ще багато часу... мій вихід останній. Добре, що я маю звичку дома одягати костюм. (Начинає гримуватися). Ху, як дух забива: так налякали! І що се сталося!

Жалівницький (убраний парубком). Якийсь гедзь укусив. Даймо, що я знаю, який отой гедзь...

Лучицька. Який же?

Жалівницький. Квятковська.

Лучицька. Не може бути: вона така добра; зо мною ласкава, як сестра...

Жалівницький. Вірте! Та вона готова вас в ложці води утопити.

Лучицька. За віщо б? Хіба за те, що я її люблю?

Жалівницький. За те, що таланом забиваєте. Ви готові за всіх головою наложити, а для вас то ніхто й пальця не вріже: про свою шкуру всяк дба, а в вічі, звичайно, скалить зуби...

Лучицька. Як ви хмуро дивитесь на людей: при такій вірі тяжко й жити! А я певна, що зовсім поганих людей і нема, що оберніться теплим словом навіть до лиходія, то і в його бог озоветься...

Жалівницький. Ох-ох! Коли б то так! А краще не діймайте віри, то не зневіритесь.

Лучицька. І вам, значить, не діймати? (Подає руку). Я й привітатись забула!

Жалівницький. І мені навіть.

Лучицька. Гай-гай! Який же ви, друже, непевний. Ні, на вас я як на гору: ви в мене найщирша, найрідніша людина... та ще моя няня, бабуся. Коли б не ви, я не знаю, що б зі мною сталося. Я не забуду до смерті тієї першої зустрічі, коли я, божевільна, з одчаю мало на себе рук не зняла. Ви постерегли мою страшну думку, ви одігріли порадою теплою моє серце задубле, ви визвали благодійні сльози; ви показали мені нову путь, яка може загоїти врази... і я припала з захватом до ніг нового бога... Як же мені вас не любити? (Простягає йому руку).

Він цілує.

Жалівницький. Ви освітили сей храм і стали в йому богинею. Але пробачте мені слово, –  спокуси-тель знов тут, пантрує за вами, коршуном над головою кружить.

Лучицька (спалахнувши). Його зальоти тепер не страшні. Я, признатись, і спізнилась того, що боялась стрінутись з Антоном Павловичем.

Жалівницький. Ви мені тільки позвольте, то він і носа сюди не покаже.

Лучицька. Що ви? Хіба він мені що? Я не за його...

Жалівницький. А за себе боялись? А-а! (Кудлить волосся).

Лучицька. Ви й назвиська його не можете чути спокійно!

Жалівницький. Даруйте, не можу! Він, на мій погляд, розбещений панич, занужений своєю нікчемністю.

Лучицька. Сором, сором, мій друже! Се якесь лихе почуття, а не ваше серце... Антон Павлович не нікчема, а чоловік вельми освічений і талановитий, з чесними, гуманними засадами... а що не при ділі, – так у нашій окружній темряві передовій людині притулку нема...

Жалівницький. Бачите, з яким палом за його заступаєтесь: видно, добре вам задурманив і розум, і серце. А йому, ласуну, одна тільки примха, одні хвастощі...

Лучицька. Не лайте ж мені його в вічі: невже вам не жалко мене вразити, мені боліч зробити?

Жалівницький. Згибло все! Ви закохані знов у Квітку!

Лучицька. Ой! Що ви? Звідкіль така думка?

Жалівницький. Закохані, закохані... правда?

Лучицька. Ні, ні!.. Не знаю... і не думала! Я задавила давнє...

Жалівницький. Закохані – і мови нема.

Лучицька. Що ви? Ані слова про те! Як ви умієте людину збентежити... жарину кинути в серце.

Жалівницький. Не рвія в мене кричить: я вашим щастям щасливий... тільки не йому вам його дати, а хіба поламати життя! І святе іскуство піде до дідька, і погине чудовий талан, замре, втіхи ради, висока душа, а Україна знов сиротою зостанеться!

Лучицька. Борони боже! (Пауза. Далі жваво). Не бійтесь, не зраджу, з свого дорогого шляху не зійду!

Гирявий (у двері). Марко Карпович! Вихід!

Жалівницький (скакує). Біжу! (Виходить за лаштунки).

Лучицька (хапаючись за серце). Якось здавило серце... Чи страх налетів... чи просто холод, мороз?.. Маринко, накинь на мене хустку... (Пауза). Пусте!.. Зневага одна... Там ганьба... а!.. Далі, далі!! (Пауза). Ні ні! Не станеться... ніколи... задавлю! А дай ще мені, Маринко, вина... щось холодно.

Маринка подає; Лучицька п'є нервово.

Як думаєш, я на мерзоту нездатна?

Маринка.Що ви?

Лучицька. То-то ж! Так і думай, моя дитино!

Маринка. Авжеж... Ой, пора мені! (Вибігає).

Лучицька спирається на руки на стіл і здавлює ними свою голову.

Вихід  XI

Ті ж і Котенко та Безродний.

Безродний іде в 1-у уборну, здоровкається. Лучицька здригнулась. Обоє мовчки сидять.

Котенко (до Маринки, що вийшла з уборної). Ану, ближче стань! (Роздивляється, ласкає). Гарна дівчинка... настояща українка... і оченята як терен... Хочеш, буду ролі давати, актрису зроблю?

Маринка. Я б і не знаю, що...

Котенко. Так заходь, я начитуватиму...

Гирявий (підбігає). Ваш вихід.

Котенко. Тю! (Пішов за лаштунки).

Виходить з уборної Кулішевич і йде теж, проглежуючи ролю, на кін.

Безродний. Знаєте, Марусю, якби не ви, давно б у мене опустилися крила.

Лучицька. Я? Що я?.. Сама безсила...

Безродний. Безсила? Та од вас я тільки й набираюся тії душевної сили і віри, а то давно б уже витратився. І це саме діло, яке мені було великим, тепер часами здається гноїщем, у якому вигодовуються і розплоджуються черви...

Лучицька. Вас знову, певно, образили чим?

Безродний. Не мене, а мою віру в людей. Те, що я несу збитки, мене мало обходить, а те, що я жодними втратами не можу купить щирості у людини, –  те мене рве!

Лучицька. Вас все занадто смутить: ви надзвичайного хочете... Люди як люди...

Безродний. Людину-то я чую... От ви мені дорогі не таланом своїм, не тим, що на його збирається люд, а своєю ясною вірою у людей і в святу справу, своєю чистою як кришталь душею...

Лучицька. Не хваліть... не стою...

Безродний. В вас про себе і думки ніколи нема...

Лучицька. Не хваліть, не хваліть... Не та я...

Безродний. Ви ні перед якою жертвою не зупинитесь...

Лучицька. Не та я... не та я, кажу...

Безродний. Та, та! Ви не одступитесь од рідного діла...

Лучицька. Голубчику, ріднесенький! Не знаю... Боюсь, щоб ви й у мені не зневірились...

Безродний. Зроду-віку! Я тільки тут і спочиваю душею...

Лучицька. Спасибі!.. Дай боже! От ви ще новий ланцюг, який мене в'яже до діла... (Усміхається). Глядіть же, щоб лиха сила його не порвала... (Хутко встає). Не вирве, не вирве, друже!.. Пора, мій вихід... (Виходить).

За нею Безродний.

(Гирявому). Мені, здається, з того боку?

Гирявий. Так, з третього плану.

Лучицька іде за лаштунки, Безродний за нею.

Вихід  ХІІ

Квятковська та Безродний.

Квятковська (примітивши Безродного, мов ненароком набігає на нього з уборної). Таточко? Ах, даруйте, простіть!..

Безродний. Вибачте: я винуватий, на дорозі стою...

Квятковська. Ох, як я перелякалася! (Бере його руку). Гляньте, як серце стукотить...

Безродний (не дає руки). Хіба я такий страшний?

Квятковська. Татко страшний? Таточко наш любий, цяцяний... а не страшний... Ой! Не дивіться на мене так, а то мене то морозом, то приском обсипа...

Безродний. Чого ж то? Пропасниця?

Квятковська. Може. (Пригортається). Яка я манесенька перед татусеньком: мене як тато шубою вкриє, то й не видко... (Ховається за полу).

Безродний. Не жартуйте так, розігрієтесь, та на холодний протяг, то ще вава буде... До побачення! (Вийшов).

Квятковська (вслід). До Лучицької вже? А ми невгодні! У, проклята! (Позира на кін, а далі йде до своєї уборної).

Вихід  ХІІІ

Котенко, Гирявий, потім Кулішевич.

Котенко (виходить з першого плану, прислухається, –  не аплодирують). Що се вони? Сплять чи почуміли? (Пауза). Якесь дрантя в театрі! (Гирявому, що підбіг). Де Лучицька? Чого її не видко?

Гирявий. Пішла тудою на вихід... Он!

Розлягаються оплески; крики: "Лучицька!! Бра-во!!"

Котенко (зло). Здуріли, чисто здуріли! Якісь навіжені чи п'яні! (Гирявому). Де ви мені стіл поставили? А табуретка яка? Трохи не впав!.. Гроші брать знаєте, а пильнувати діла – нема! Чого суфлеру не сказали, що од "Скусителю мій" до "Палайте, мрії" хрест?

Гирявий. Говорив...

Котенко. Чого ж він мені подає та й подає... Хор де? Чому не на місці? Нехай тільки накладуть, то захурчать і вони, і ви!

Гирявий (виходить). Ну, колись і я... хоч ограблю, а свою заведу!

Кулішевич виходить з кону з оплесками і криками: "Браво, Кулішевич!"

Котенко. Га? Нова болячка! (До неї). Не надсаджуйтесь для гальорки, не передавайте куті меду!

Кулішевич. Чи ви не проспались, чи хміль ще не вийшов?

Котенко (виходячи за лаштунки). Не крутіть!

Кулішевич. Тю-тю! Та іще фіть-фіть! (Квятковській). Чи ти його, бува, чим не розсердила?

Квятковська. Кого? Тата?

Кулішевич. Та ні, отого кабана!

Квятковська. А що?

Кулішевич. Сказився чисто, аж пінить! (Пішла до уборної, а далі з неї виходить).

Вихід  XIV

Ті ж і хор.

Гирявий (розставляє хор за лаштунками). Панове, будьте ласкаві, ані писніть! Уваги найбільше: ви ж починаєте за кулісами... так щоб разом, по одному маху... Та, бога ради, ані пари з уст... Котенко лютий – всіх розпудить. Дивіться всі на мене – і вмент! (Обходить і прислухається до суфлера).

Рябкова (впереді). А що, знайшла кватирю?

Богданиха. Знайшла, та така...

Рябкова.А що в місяць?

Богданиха. Вісім за паскудство...

Рябкова. А нам і борщ чудесний дає з бараниною, з салом.

Перший  хорист. Ну й голова, аж крутить!

Другий  хорист. Довго кружляли?

Перший  хорист. До світу... Ні, аж до обід!

Другий  хорист. А рябий всю получку процвиндрив!..

Спочатку ближні, а далі й усі розсміялися. Саме тоді Гирявий махнув: одні вступили, другі спізнились, треті почали іншу пісню. Вийшла кацен-музик.

Гирявий (схопившись за волосся). Ай! Зарізали!!

Хор так і пішов, а на кону вже поправився.

Вихід  XV

Ті ж і Котенко.

Котенко (після добрих оплесків і криків "браво" виходить усміхаючись). Ага! Прочумались-таки! (Знову виходить). Ні, публіка в театрі інтелігентна! (Гирявому). От сьогодні хор добре вступив. Спасибі! (До хору, що ввійшов). Молодці, хлопці! (Квятковській). Ну, моя квіточко, заткнім лихо за пояса та на злість ворогам... Ну, боже благослови! (Возлагає руку).

Квятковська вибігає з легеньким оплеском.

О? І єсть!

Кулішевич. Чого ви на мене визвірились?

Котенко. Хе-хе-хе! На вас і визвіришся, як вищирите зубки...

Кулішевич. Атож: не кладіть пальця в рот...

Котенко (гладить її по плечу). Кусаний уже, моя люба!

Кулішевич (виходячи на кін). Отак краще: ласкаве телятко дві матки ссе...

Котенко (вслід). Мені, бідному, хоч би одна, та добра!

Вихід  XVI

Котенко, Лучицька, Кулішевич, Квятковська, Гирявий та хор.

Котенко (зачувши грімовий оплеск). А! Це знов отій примадонні? От каторжна, гадюка чортова! (Знову грім). Розчавив би, щоб і між ногами не плазувала! (Знову оплески). Тпху! Пропадіть ви пропадом! (Іде сердито до уборної, зрива парик). Які се ти мені парики даєш? Просто рощитать, та й уже!

Лучицька виходить з букетом. Крик за лаштунками: "Лучицьку, Лучицьку!" З-за лаштунків виходить Кулішевич, Квятковська і хор.

(З уборної). Квятковська, на вихід!

Гирявий. Лучицьку кричать.

Котенко. І Квятковську – я чую. Випустіть двох.

Гирявий. Лучицька і Квятковська, на вихід! Даю!

Виходять. Крики: "Браво! Лучицька, Лучицька!" Дехто: "Котенко!"

Лучицька і Котенко!

Виходять. Крики: "Браво, браво!! Лучицька Solо!"

Котенко (хмуро). Випустіть її, та й годі! Більше ні разу! Готуйте картину! Дзвінок!

Гирявий. Лучицька! Даю!

Страшний оплеск і крики.

Лучицька (з букетом і вінком іде до уборної). Ху, утомилася! Голова горить... серце ниє... мов пережила страшну годину... А проте і втіха тремтить... (Маринці, що за нею увійшла). Води мені, голубко, і одеколону.

На кін виходить і публіка розмаїта.

Вихід  XVII

Ті ж та Антипов, Юркович та молодь.

Антипов (пробираючись важно до уборної 1-ї). Прекрасно! Чудесно! Ансамбль превосходный!.. Все на своих мостах... Одобряю, одобряю. (Подає на ходу Котенку і Кулішевич руку).

Юркович (вийшов з дальньої уборної, хитаючись). Неподражаемо!.. Антик! Мы малороссы! Рrachtvoll!.. Сharmant Delicieux! [2]2
  – Чудово! (Нім.) Прекрасно! Чудово! (Франц.)


[Закрыть] И все не она, а мой друг Котенко... потому – крот... и Гирявый, ура!!

Гирявий (сіпа). Що ти? Антипів он!

Юркович. О? Громовержец!.. Испаряюсь! (Ховається).

Антипов (у дверей № 1). Можно?

Лучицька. Войдите.

Антипов (входить). Великолепно! Очаровательно! Вы целая прелесть! Ручку, ручку позвольте!

Лучицька. Вы довольны? Очень рада. А я боялась, что будете бранить... я сегодня как-то расстроена...

Антипов. Вы сегодня восхитительны, моя дива! За одно только журю и буду журить: грех, большой грех! Для такого таланта рамки малы; он рвется из них, а они давят... Мелко, мелко для вас! Поймите это! Пора на широкое, могучее море!

Лучицька. Море пустынно й нелюдимо, на нем и затеряться, и утонуть легко; родная ж речка с зелеными вербами и безопаснее, и симпатичнее.

Антипов. Полноте ребячиться; вам и моря мало... океан вас ждет безбрежный... Нет, я теперь от вас не отстану...

Лучицька. Я хоч й робка, но упорна...

Молодь (входячи). Непорівнянна! Пишна! Богине наша! Браво!! (Аплодують).

Лучицька (розчулено). Дякую, дякую, мої любі! Спасибі, голуб'ята, за щирість! Нате вам на спогад! (Роздає з букета квіти).

Всі цілують їй руки.

Всі. Спасибі! Слава! Слава!!

Антипов. Ну, теперь и меня придавят... Эх, юность горячая, – завидно!.. Пропустите хоть ветерана! (Пробирається).

Котенко (в двері). Господа, полиция запрещает... Прошу вас! Это беспорядок... Сейчас начало! (Гирявому). Давайте занавіс. (Сердито своїм). Завела чисто содому!

Квятковська. Ще й не те заведе!

Котенко. Господа, прошу очистить сцену!

Метушня. Дзвінок. Всі виходять. Котенко і Квятковська – за лаштунки.

Вихід  XVIII

Лучицька та Квітка.

Лучицька (тре собі одеколоном виски). Як дрижить у мене все... Яка радість, яка втіха висока!.. Якого ж ще раю? Одваги, Марусю, більш одваги і сталості! І доля нас не злама! (Виходить на передкін).

Квітка (підбіга з букетом). Царице моя! Провідна зоре! Ви окували мою душу, сп'янили...

Лучицька (збентежено). Тихо, бога ради... Ні слова, Антон Павлович, ні згука! Минуле зосталось за нами: воно нас не дожене, та й ми до його не вернемось...

Квітка. Чому не вернутись, чому?

Лучицька. Шляхи наші розійшлись.

Гирявий (підбіга). Ваш зараз вихід.

Лучицька. Чуєте? Он що зове і тягне мене! Он чия тепер я рабиня! (Показує рукою на кін).

Квітка схопився за голову.

Завіса