Текст книги "Подорож у радянську Болгарію"

Автор книги: Майк Йогансен

сообщить о нарушении

Текущая страница: 4 (всего у книги 5 страниц)

XL

У Радоловці немає семирічки. Семирічка є в Коларовці. Сорок душ радоловських дітей учаться в Коларовці й живуть там в інтернаті.

Кожен з колгоспників дав 14 пудів пшениці і три пуди «слънчогледу», з яких можна збити 18-20 фунтів «слънчогледове масло». За це управа на седмилетка годує дітей супом без жирів. У тому супі плаває, мов перлина в Індійському океані, картопля, за яку діти б’ють одне одного ложками по лобі. Хляба дають на день по одному фунтові, а подекуди діти сидять по два дні без никакво хляба. Той хляб не з пшеница, а з ръж, змішаної з ечемик і кукуруз. З того часу, як дано на дітей пшеница і слънчоглед (сонях, s`il vous plait) минуло лише два місяці.

Тепер з дітей беруть ще гроші, бо райосвіті зменшено кошторис. З кого три карбованці, з кого п’ять, а з кого п’ятнадцять. Тим дітям, що за них не внесено грошей, не дають їсти, й діти пішки пливуть за двадцять кілометрів грязюки додому в Радоловку.

Зате ж завшколи розвиває господарчу діяльність. Він купує для школи коні. Коні як леви? й дешево продаються, як же його не купити. Він купує доми, бо ми читаємо в газеті «Колективно Поле»:

НЕ МИСЛЯТ ЗА УЧЕНИЦИТЕ

«Коларовска семилетка е купила още един дом за учениците, но вместо учениците да живет там гражданина Горлаков Ф. В. безочливо продължава още да заема този дом. Питаме, когда този гражданин ще освободи ученическото жилище.

Пътник».

Седмилетка крім того експлоатира труд на учениците. Учні старших груп орють, сіють, жнуть. Учень Генов працює за моториста. Крім того школа ще посилає Генова працювати в артілях і бере собі його зарібок. Учень Генов ходить обірваний і босий і живе бознаяк, а в домі, де має жити він і інші учениците, живе гражданина Горлаков Ф. В.

Коли Тиґов лагодився сідати в тачанку й сьорбав молоко, закушуючи хлібом, до нього підбігло двоє дівчаток з седмилетки й попрохали хліба.

XLI

РСІ[25]25
  РСІ – Робітничо-селянська інспекція, займалася питаннями державного контролю.


[Закрыть] розслідувала справу Коларівської семирічки. Попаде й шкільній управі й споживкооперації. Повинно попасти ще й за дискредитацію радянської школи. На цім самім місці я попереджаю, що битиму нещадно. В газеті, в гумористичнім журналі, в книзі, я битимусь за болгарську семирічку в селі Коларовці.

У селі Преслав[26]26
  Преслав – село в Приморському районі Запорізької області.


[Закрыть] (говорят, че Преслав е културен центр на болгарщината в СССР) є Всеукраїнський болгарський педтехнікум. Там студенти теж мусіли постачати провізію і їх теж не годують. Хляба їм дають по сто п’ятдесят грамів, а свого «сонцеглядного масла» вони так і не бачили, як сонця зимою. Де поділися їхні 30 фунтів пшеничного брашна і 8 фунтів слънчогледове масло – не знати.

Частина студентів повтікали. Тоді управа технікуму надрукувала «список дезертирів» у газеті й висловила їм догану. У такий геніяльний спосіб управа технікуму позбулася відповідальности за студентське здоров’я і за студентське ж сонцеглядне масло.

У цьому самому Преславі, очевидно, не все гаразд. У тій таки газеті є стаття «Двоєличие на преславските партийци». А от що пише «Колективно Поле» про сам цей «културен центр».

«Говорят, че Преслав е културен центр на болгарщината в СССР. Ако под култура розбиране количество то на жителите, които имат известно образование, т. е. количеството на интелигентните сили, то това мнение трябва (треба) да се признае за вярно, понеже «Преславската семинария» в царско време е давала възможност болгари да получат известно «образование», но от това идеологическо обработване голямо (велике) количество средни и силни селски хазяйства в духа на капитализма и царизма, култура на селото много малко (дуже мало) се е повисила, а новите кадри, коли сетам обработват при съветската власт се разсейват (розпорошуються) по всички краища на СССР и уделния вес на оставащите на место (питома вага тих, що зостаються на місцях) е още не достатъчен».

Щодо науки землеробства, то його викладається в преславській агрошколі, яка тепер «облечена в мантията на агротехнікум» за старими методами і воно ніяк не одбиває колективістської революції на селі. Приклад Преславського педтехнікуму й Коларовської семирічки показує, що «новите кадри, кой сетам обработват» не завжди «сетам обработват» так як треба.

Ім’я й прізвище завідательки преславського педтехнікуму Рая Михайлівна Кандева. Нехай Рая Михайлівна Кандева ще раз подумає про сто п’ятдесят грамів хліба, що ними вона годує своїх студентів, а потім узиває їх «дезертирами». Повторюю: ім’я й прізвище завідательки преславського педтехнікуму Рая Михайлівна Кандева.

XLII

Сей рік колосальний був у степу врожай. Не один колгосп на степу погноїв хліб, і мало який управився убрати ввесь хліб до колоска. Їдучи Одещиною й Херсонщиною, доводиться подекуди бачити чорні валки незвезеного й нескладеного в скирти хліба.

Були такі райони, де хліб не складалося в скирти, бо на це чигав з ґнотом у руках куркуль. У Кадіївському районі через це мало не були зарізали всю справу. Вийшов наказ хліба в скирти не класти, щоб бува не спалила куркульня. Линули дощі; боялися вогню й мало не пропали від води. Тоді дозволили класти хліб у скирти, тільки щоб одна від одної були далеко. Так Кадіївка, працюючи вдень і вночі (для того провели електрику) змолотила ввесь хліб.

Уродило і «Комунарові». Чотирнадцять днів поклали собі комунари на молотьбу й усі вийшли в поле. Жовтий від гасової лямпи, від чотирнадцятигодинної роботи в канцелярії вийшов рахівник-винахідець, що зумів управитися з колосальним, новим, доти ніде небувалим рахівництвом колгоспу, вийшов у поле. Удосвіта він уже стояв коло машини з діловодом сільради й ударниками і вони працювали в вогкій темряві.

Соціалізм – це обрахунок. Соціялістичний сектор сільського господарства поставлений перед лицем гігантського сфінкса – нових форм обрахунку. Усуспільнюючи господарства, ми усуспільнили не тільки плуги, коней і людську працю. Ми усуспільнили селянську аритметику, усуспільнили ті нехитрі числові операції, що кожен дядько провадив крейдою на своїх дверях і операції ті ускладнилися вдесятеро, бо, замість двохсот дядьків, їх тепер роблять двоє рахівників. Інтенсивність труда, якість його, особиста ініціятива зробилися цифрами й оживають у розрахункові. З засохлого помбухгальтера колективізація зробила наполеона цифер, ганнібала числових рухів, едисона математичного дзеркала людей.

Замість чотирнадцяти днів «Комунар» змолотив пшеницю за дев’ять днів. Мало того; кожен робітник десь коло другої години дня вже був вільний. Тут же коло молотарки він мився, одягав чисту сорочку і йшов гуляти. Просте зложення сил дало колосальну економію енергії.

XLIII

Колектив «Комунар» уже побачив недалекі обрії велетенського майбутнього. Це стійкий і вірний колектив. Не всі ще такі і от у сусідньому невеличкому колгоспі – не називатимемо його, бо може він виправиться – «Кюрчевски и Иванов продали в Мелитопол на частния пазар (базар, звичайно) 11 пуда слънчоглелове масло по 120 рубли пуд» (газета «Колективист»).

Оце саме «сонцеглядне масло», здається, найбільше спокушає людей у районі. У школі в Коларовці, у технікумі в Преславі, у маленькому колгоспі недалеко Радоловки сонцеглядне масло заводить людей у гріх. Тяжко відгадати, чи тут найбільше винний золотий його колір, чи може оті самі гемонські сто двадцять карбованців за пуд.

Вияснивши для себе таку шкідливу ролю сонцеглядного масла, ми пішли на збори КНС села Радоловки. Ті збори відбувалися в театрі. Театр – це камінна клуня, де стоять лави, а в кутку дерев’яна сцена, звідки найкраще буває чути вчительку, що сидить у суфлерській будці.

Чорнявий парубок, голова КНС, сказав промову болгарською мовою. «Другаря», – сказав він, і це значило «товариші», – й далі так, що недовго в болгарських селах поживши, можна легко було все зрозуміти.

Він говорив про те, що в Радоловці нема партосередку. Що, таким чином, КНС почасти виконує ролю партосередку в великому колгоспі «Комунар». Що це накладає поважні й трудні завдання на КНС і відповідальність його велика й серйозна. І справді велику роботу зробив КНС у селі Радоловці, міцний збивши колектив «Комунар».

З одного дуже незадоволений голова КНС, чорнявий парубок, з того, що члени КНС дуже погано платили членські внески. Один за одним виступали оратори, пропонуючи всякі способи дібрати невнесене членське. Нарешті знов виступив голова КНС чорнявий парубок. «Сором! – сказав він. Сором на вас і на всі ті способи. Хто не внесе членське протягом тижня, того виключатимемо з КНС. Ясно?»

У справах поточних стояло виключення з КНС і прийом нових членів. Виключено одного за пасивність і прийнято знов одного, раніш виключеного за дебош. Прізвище цього виключеного за дебош (а перед дебошем з нього добрий був робітник) Дженков.

XLIV

Коли вам кажуть «Желябов»[27]27
  Желябов Андрій Іванович (1851-1881) – революціонер-народник, один з організаторів замаху на царя Александра ІІ, страчений.


[Закрыть], ви підіймаєте голову й жалкуєте, що не можете стиснути героєву руку. Коли вам кажуть «Носке»[28]28
  Носке Густав (1868-1946) – німецький політик, соціал-демократ із крайнього правого крила. На початку 1919 року загони під його керівництвом придушили виступи німецьких комуністів і лівих соціал-демократів, які мали намір проголосить радянську владу.


[Закрыть], то це нагадує вам вимочені в крові шкарпетки, це нагадує вам гада, і руки шукають затвора гвинтівки.

Та коли вам скажуть Дженков, або Паскалов, або Стоянов, або Найденов, то ви мусите негайно одганяти від себе всякі чисто асоціяції та емоції. В українському селі буває так, що вся слобода має одне прізвище, скажемо, Мень. Ви не можете нічого поєднати з таким прізвищем. Цей Мень є просто “man” – людина по-англійському. Це і куркуль, і середняк, і активіст-незаможник, і жовтий дід і рожевий пацан.

Так само в болгарських селах є небагато прізвищ і розподілюються ті прізвища капризно й абсурдно.

«Дженков!» Дженкова виключено з КНС за те, що він працювавши добре, працювавши як ударник і як чесний член КНС, коли скінчилася робота, коли змолотили хліб, напився п'яний і вчинив дебош. Як от, сіпав статечних людей за бороди і лаяв у тюрю, в горох, у хрест, у бога і в мать. Оце вже третій місяць як він проситься до КНС і давно довів на ділі, що на це заслужився. І сьогодні він стоїть збентежений перед зборами і слухає їдовито-іронічне оповідання про свою поведінку. Такий Дженков. Оце Дженков.

Та от слово має другаря (товариш) Дженков. З-коло столу встає невеликий спокійний міцний чоловік, голова сільради Дженков і починає промовляти. Він кандидат партії і один з найпевніших робітників. Він нічого не має спільного з тим Дженковим, що його оце знову приймають до КНС. Але прізвище його теж Дженков.

Учора вранці крізь село, мов вихор, мов буревій, прокотився енергійний дядько з мавзером через плече. За двадцять хвилин він добалакався про якусь справу в колгоспі, розніс кооперацію, дав інструкції в сільраді, побалакав з начальником легкої кінноти, ззів шматок хліба, ускочив у тачанку і покотив у Нельгівку. Це секретар партосередку в Нельгівці. Прізвище його теж Дженков і він нічого не має спільного з Дженковим, ексчленом КНС і Дженковим, головою сільради.

Місяць тому в Радоловці спродали стопанство (господарство) найїдовитішого радоловського куркуля, одного з тих, що колись розвалили колектив «Червоний Промінь». Прізвище його Дженков і він не має нічого спільного з Дженковим – ексчленом КНС, з Дженковим – головою сільради із Дженковим – буревієм, секретарем партосередку в Нельгівці.

XLV

Колись між сивоусих дідів-делеґатів, що обирали місце біля Кам’яної Могили, було двоє сивоусих дідів-делеґатів. Були вони брати й звалися Дженковими й мали однаковий земельний наділ.

Але йшов час і чим далі, то все далі розходилося насіння патріархів. Тепер між їхніми онуками спільний зостався тільки звук: «Дженков».

XLVI

Осіння вечірня станція в степу. Мухи чорні, як люди, й люди сонні, як мухи. Кімната дежурного станції.

Лямпа журно співає,

За абажуром – зелений луг.

Ходить у лузі чайка,

Увіходить в зелений круг.

– Дежурний

п’є

чай.

XLVII

Допивши чай, дежурний взяв слухавку. Бердянський потяг вийшов з сусідньої станції. Тепер він ітиме ще цілу годину. Є час послухати.

Розповідав товариш у шкуратянці; він був на хлібозаготівлі. «Тепер уже не той час, що раніше. Куркуль подоланий. Він ще пручається й ходить вечорами назирцем за товаришем з Донбасу. В одному селі й сей рік убито робітника.

Але селянська маса вже повернула в другий бік. Червоні валки з хлібом уже не вдивовижу – це порядок життя. Це урочиста церемонія, що увійшла в побут.

Не так було ще два-три роки тому. В деяких селах ніяким способом не можна було виявити схований хліб і розворушити селянську масу. Ті, що охоче допомогли б радянській владі, боялися підпалу і обрізу[29]29
  Обріз, одріз – гвинтівка з укороченим стволом і прикладом.


[Закрыть]. Село мовчало – право було в районі, а куркуль жив під боком у слободі. Дядьки добре знали, хто сховав хліб, і мовчали.

За тих часів був у районі один робітник. Він був високий як переяслівська верста, плечі йому були немов дверна лутка, обличчя заросло бородою, і все тіло вкрите наче вовною – буйним чорним волоссям. Розповідають, що випрігши він пару добрих лошат, що крутили навколо стовбури волячу шкіру, сам брався за дишель і докручував шкіру ще на один поворот.

Як усі велетні, був він чоловік м’який і тихої вдачі. Зроду він нікого не вдарив і то добре, бо розгнівавшись, міг би поруйнувати нормальний людський організм на канцур’я[30]30
  Канцур’я – дрантя, лахміття.


[Закрыть]. Отож коли десь у сусідньому селі нічого не могли вдіяти проти куркульської агітації, він, зідхаючи, брався допомогти.

Через три дні він обходив село і збирав людей на мітинг. Він не пропускав ні однієї хати й з кожного брав слово, що той буде на зборах.

У призначений день він являвся перед мовчазне, насторожене, приязне, вороже море людських голів. На стіл на помості він клав, ізнявши з себе, кожух. Далі він виймав з кишень два нагани й клав перед собою на кожух. На просторім майдані ставало тихо, як у вусі. Рішучим жестом він куйовдив на голові волосся, розпанахував сорочку, нахилявся волохатими грудьми до народу і їв очима мовчазну, насторожену, приязну, ворожу масу.

"Чи довго я на вас буду дивитись!" – раптом розлягався по майдану неймовірний голос. Як по осиковому гаю перебігав треміт по юрбі. Того ж вечора дядьки приставляли хліб».

XLVIII

«Тоді волохатий одягав кожуха, ховав нагани, ішов додому й буйно реготав, стукаючи себе колосальними кулаями в груди.

Його метода була побудована на зоровому ефекті. За тієї ж самої епохи, другий товариш, мавши зовсім ординарну фігуру, винайшов інші способи викривати схований хліб.

Від відданих радянській владі селян він віч-на-віч дізнавався, що який куркуль заховав хліб у землю. Але навіть ці віддані люди часом боялися іти з ним у куркулів двір і точно показати місце з зерновою ямою. Так само вони боялися вголос заявити привселюдно, хто саме це зробив.

Узявши з собою голову сільради, робітник заходив до куркулевої хати й довго переконував куркуля добровільно віддати державі хліб. Ясними невинними очима дивився на нього куркуль і розводив руками. Це лихі люди наклепали на нього, буцімто він закопав пшеницю. Як перед богом святим він здав державі все, що в нього було. Та й було там, мовляв, стільки, що нема чого й дивитись. Був сніп від снопа, як чорт від попа. Робітник слухав і ворушив у кишені своєї куртки зараньше насипаною туди пшеницею.

Нарешті, ніби переконаний куркулевими слізьми, він прощався й виходив на двір. Немов гуляючи, він підходив до соломи, куркуль із шапкою в руці і з радістю в серці випроводжав його до перелазу.

Раптом він засував руку під солому й витягав звідти повну жменю пшениці. "А це що?" – запитував він тихим, убийчим голосом. Мов уражений громом куркуль застигав із шапкою в руці, а очунявши сам спішно розповідав у кого й де саме ще закопаний хліб. Підведена для помсти над тим, хто міг виказати, рука безсило падала перед чудом».

XLIX

«Тепер це все скидається на легенду. Але не думайте, що скінчилася клясова війна на селі. У селах Орловка і Андровка[31]31
  Орлівка – село в Приморському районі, Андрівка – село в Бердянському районі Запорізької області.


[Закрыть] ще й досі не зовсім небезпечна річ провадити хлібозаготівлю; куркульська агентура ще живе й плодить бандитів».

Сказавши це, товариш у шкуратянці узяв свій портфель з запасною сорочкою й парою шкарпеток, газету з загорненим у неї шматком хліба й подався на перон, бо вже підходив поїзд і нам треба було їхати. Отже, ми поїхали на Харків через Синельникове, і в вагоні нарешті знайшовся час докладно прочитати болгарські газети. Супутники мої з цікавістю й скепсисом роздивлялися болгарські газети. Усе вражало їх: і те, що газета «излази 12 пъти на месец», і льозунґ «пролетарии от всички страни, съединявайте се», і те, що нумер, чи примірник зветься «отделен брой», а це нагадувало їм цилюрника з голярні, і слова з постпозитивним родівником «борбата, черната, кулаците». Йор, сиріч твердий знак, здавався моїм супутникам за реакційний пам’ятник царщини, і взагалі вони висловлювали сумнів, для чого це все потрібно. Отже я вибрався на лаву, попрохав одну слухачку тримати переді мною наготові шклянку з водою, й виголосив таку промову:

«Ви слов’яни, – сказав я. – Не крийтеся, ви всі – слов’яни. Дехто з вас українці, й вони легше зрозуміють мене, бо свідомі двох мов слов’янських, української та російської. Інші спосеред вас росіяни, й до них, головним чином, буде моя промова.

Один сивий професор довго доводив мені, що українська мова то є попсований руський язик. Коли ви думаєте, що він був ідіот, чи кретин, то ви помиляєтесь, таких і досі ще є чимало. Піймав я його саме на польській мові. Він мусів признатися, що польська мова теж видається йому за попсований руський язик.

За середніх віків, коли ще наука обмірковувала переважно питання божественні, як от чи була матір божа дівчина, а чи була вона жінка, голяндці звичаєм казали, що німецька мова то є попсований голяндський язик. У свою чергу німці стверджували, що голяндська мова є зіпсований німецький язик. Усе це є з нашої теперішньої точки погляду Н. Н. – тобто національна неписьменність.

Наші національні республіки, наші національні райони це бойова школа комскладу для майбутніх соціяльних революцій. Ми послідовнішу ведемо національну політику, ніж будь-яка буржуазна держава.

Крім того, як я оце сказав, ви всі слов’яни. Вам дуже легко знати всі слов’янські мови. Вам дуже легко підійти до радянських болгар і брататися з ними. Зараз ми прочитаємо розділ з болгарської газети, а перед тим складемо болгарсько-український словник, щоб усе зрозуміти.

L

БОЛГАРСЬКО-УКРАЇНСЬКИЙ СЛОВНИК

Непрекъснати– непереривні.

Бе чут – був почутий.

Раздвижване – здвиг.

Всички – всі.

Не само – не лише.

За лишен път – зайвий раз, ще один раз.

Наред – поряд.

От бележим – одзначимо

Другари – товариші.

Стръмен —прикрий, важкий. Порівн. стрімкий.

Напредък – поступ.

Големи– великий, голінний. Згадай «Голем», роман Густава Мейрінка.

Нейното – її. По-російському, так би мовити, «ейный».

Трябва– треба.

Хлеб – хліб. У розмові болгари вимовляють не «хлеб», а «ляп».

Всеки опит – всяка спроба.

Първо – перше, перве. Саме тому ми не говоримо українською мовою «пірвий», чи «пірший», а говоримо «перший», «перший», що болгари мають тут «ъ».

Пълно – повне. Знову саме через те ми не говоримо «півне», хоч тут і закритий склад. Бо болгари мають «пильно», а не «полно».

Редове – ряди, лави.

Щурм – штурм. Читається по-болгарськи не шчурм, а штурм, як і в нас.

LI

БОРБАТА ЗА ХЛЕБ – БОРБА ЗА СОЦИАЛИЗМ

Ленин.

ЧЕРВЕНИТЕ ОБОЗИ НА 7 НОЕМВРИ ПОКАЗАХА, ЧЕ ХЛЕБ ИМА. ОТКРИТИТЕ КУЛАШКИ ЯМИ С 200-400 ПУДА ХЛЕБ КРАСНОРЕЧИВО ГОВОРЯТ, ЧЕ ХЛЕБОЗАГОТОВИТЕЛНИЯ ПЛАН Є НАПЪЛНО ИСПЪЛНИМ. НА ЩУРМ ЗА ХЛЕБ. ПРОТИВ КУЛАШКАТА АГЕНТУРА И ДВОЕЛИЧИЕТО В НАШИ РЕДОВЕ.

НИКАКВО ОТСЛАБВАНЕ

Нашия зов – непрекъснати червени обози да бъдат привета на трудящите се селяни в района – при настъпването на XIV година от Октомврийската Революция, от много селсовете бе чут.

От селата идат сообщення за ново раздвижване по пътя на пълното изпълнение на хлебозаготовителния н др. планове. Трудящето селянство доказа, че то е готово на всички жертви и способно да прояви огромни усилия и инициатива, за да сътрудничи с робітниците от града в великого дело – построяваннето – на социализма.

То прояви инициатива, не само в даването на контрактанията си, но и в излишките; то успешно се бори с кулака и откри ва скрития му хлеб – десятките ями, конто се откриха са свидетели за това. То показва спекулантите и продавците на хлеба, за да получат те следуемото им се по закона. И за лишен път ние се убеждаваме, че инициативата на масите е необьятен източник на творчески сили за които нема колебания, нема препятствия, нема предели по пътя на социалистическото строителство.

Но наред с тези отрадни – явлення ние можем да от бележим на некои места и известно отпускание – демобилязаци оно настроенне в някои другари, издаващи мисълта, че хлебозаготовката и др. кампании се свършават и че подир (після) 7 ноември ние се можем да си «отдъхнем» и да започнем спокойно да живеем, деноношната работа, да заменим с интимни срещи, весели компаний и др. вещи от «доброто старо време» за конто дребната буржуазия мечтае.

Никакво ослабване! В корена трябва да се пресече всяко демобилязационо настроенне. Пътя на социалистическо строительство е стръмен. Третята година (рік) от петилетката, ще бъдинов колосален напредък в това отношение и за нейното успешно изпълнение до срока хлебозаготовителния и др. планове.

XIV година на Октомврийската Революция трябва да ни (нам) даде увеличение на нашите усилия, усъвършенствуването на нашите методи. То означава безпощадна борба з всеки опит за демобилязация, безпощадна разправа с всякодвуличие в борбата за социализм, нови и повишени усилия в работата, първото условие от конто е пълното изпълнение на хлебозаготовителния и др. планове.

___

НА ЧЕРВЕНАТА ДЪСКА

Село Райновка за 100 процентно изпълнение на посевния план и за 100 процентно протравяне на посевния материал.

Богдановските колхози „12 октомври” и „Буденного” за превипьлнение на хлебозаготовителния план.

Юревския колхоз „Промин” за превишение хлебозаготовителния план на 100 процентно изплънения на посевния план.

Мариновския колхоз „Червен авангард” за 100 процентно изпълнение на хлебозаготовката.

Ановския колхоз „Благоев” за голомо превишение (140) на хлебозаготовителното му задание и за 100 проц. изпълнение на посевното му задание.

(З газети „Колективно Поле” за 16 падолиста 1930 року).