Текст книги "Як будується оповідання"

Автор книги: Майк Йогансен

сообщить о нарушении

Текущая страница: 8 (всего у книги 8 страниц)

Дуже знаменні слова Ніковського про фабульну вартість Нечуєвої повісти. Ніковський, уявляючи собі европейця-читача, погоджується з ним на «... малий і кволий драматизм ситуацій», на те, що сюжет у Нечуя «...мало розроблений, але все ж цікавий, що внутрішня діялектика повісти й зовсім слаба... і т. д.». І от на підставі цього Ніковський радить «європейцеві» прочитати самому всю повість і ознайомитися ширше з українською літературою, а означені вади пояснює темою самого твору та громадською тенденцією автора. Тема ця – кріпацтво.

Звичайна річ, що нам треба радити європейців прочитати повість Нечуя і ознайомитися з українською літературою, бо без нашої поради європейці самі, певне, не візьмуться до читання таких речей, як «Микола Джеря», а підождуть, поки вкраїнська література не почне скидатися на всяку іншу дорослу літературу. Я тільки не розумію, з чого тут бити себе в перси й задаватися, кепкуючи з того «європейця». Чи не краще було б звернути серйозну увагу на оці вади, не ховати по-стравсячому голови під «тему – тенденцію», що нібито не дозволяють пристойно опрацьовувати матеріял. Чи не більше було б користи для читачів від цього, ніж від дитирамбів, та ще й кому! Хоч би ж хоч Коцюбинському, Стефаникові чи Винниченкові, а то, бачите, Нечуєві! Нечуї наша біда, а Ніковський хоче з них зробити нашу гордість. І те, що Нечуєва повість дає чималий матеріял, те, що Нечуй її написав непоганою українською мовою, справи ніяк не направляє, бо ж тим більше шкода, що це все зосталося сировиною. Продавати таку сировину за фабрикат – значить, знижувати рівень вимог споживача, заганяти його в хлів, замість виводити його звідти.

Через гімназії і інститути благородних дівиць уплив тургенівської й гончаровської прози набув колосальних, загрозливих розмірів. Так само, хоч і в куди меншій мірі, впливають на нашу молодь Нечуї та Грінченки. для яких літературна техніка була ділом підрядним, а за головне правила чистота мови і месіянство. У свій час ці письменники були дуже потрібні й дуже корисні. Тепер їх були б добре забули, якби не спроби відмолодження на штиб статті Ніковського, що, з презирством трактуючи сучасні вимоги до прози, затримують природній розвиток української революційної літератури.

Нечуй становиться на п'єдестал, забувається його тимчасове місцеве значіння, канонізується, як мало не класик, третьорядний письменник. Ясна річ, які це може мати наслідки. Було б колосальним лицемірством на одній сторінці гукати про халтурну течію в сучасній літературі, а на другій сторінці вихваляти нечуїв.

Вертаюсь наприкінці до Тургенєва.

У Тургенєва є одне оповідання, що справляє вражіння на читачів самим розвитком подій. Це новела «Стучит». Даремно було б, одначе, вбачати і в цій новелі щось більше від простої реєстрації авторової пригоди. Тим часом оця новела справляє велике вражіння на людей, що звикли до тургенівської маніри, саме в силу свого контрастування з цією манірою. На жаль, треба думати, що просто цей епізод так-таки й трапився з письменником на ділі, отже, література тут ні при чому, а ми мусимо дякувати, по-перше, фортуні, а по-друге, нервозності пана письменника, але ніяк не його бажанню організувати матеріял.

Романи Тургенєва щодо фабульної обробки куди вище стоять і від його оповідань, і від усіх творів Гончарова. Незважаючи на наївність фабульної структури і на цілі озера ліричного одекольону, вони все ж таки виглядають як літературні твори на тлі хоч би й гончаровських романів. Ми завжди будемо вдячні Тургенєву за те, що він зареєстрував для нас хоча б Базарова, незважаючи на свою антипатію до «нігілістів». Російська літературна мова ще довго буде жити тургенівськими зразками. Тим своєчасніше попередити зараз молодих письменників, щоб вони боялися як зарази тургенівської маніри писання, тургенівського споглядального аполітизму, тургенівської зневаги до організації матеріялу.

___________________________________________

Примітки автора

1] отже, ці сльози (лат.)

2] Я не заперечую, шо мистецькі твори минулих часів становлять матеріал для пізнання, хоч і дуже непевний. Та це нічого не значить. Все на світі є матеріял!

3] Пояснюється це дуже просто. Письменники, як такі, не дурніші і не реакційніші від інших людей. Та справа в тім, шо всю увагу і все творче напруження мистця займають проблеми подачі матеріялу, а не винайдення його. Коли політика цікавить ЗМІСТ подій, письменника цікавить їхня ФОРМА. Письменник через те і бере тільки ходячі, вже винайдені кимсь ідеї, що вся енергія і увага його скеровані на ПОДАЧУ, на художню трактацію цих ідей.

Було б дуже дивно, коли б справжні, добрі письменники одночасно встигали б випереджати фахівців іншої справи у цій іншій справі. Це було б так само дивно, як коли б інженери робили винаходи в медицині, а вчителі латинської мови в машинобудівництві...

4] Мистецькі твори, звичайно ж, корисні, як МАТЕРІЯЛ пізнання історичного, там, де бракує інших даних. Та для нових часів вони начисто втратили своє значіння. Нашу епоху будуть колись досліджувати по газетах. Коли (дуже давно) всі надбудови становили один комплекс, мистецтво було важливим фактором. Ще сто років тому воно важило дещо більше, ніж зараз, а тепер це дрібна деталь на фасаді виробничого процесу громади.

5] Порівняти хоча б число мистецьких шкіл з усякими іншими.

6] Щоб сформувати коротко, повторимо: позитивне значіння (революційне значіння) мистецтва не в тому, що воно організує пролетаріят, а в тому, що воно дезорганізує буржуазію, передусім буржуазну інтелігенцію. Організувати мистецтво не може взагалі.

7] Див. у Колріджа «Проза – слова в найкращому для них порядкові, поезія – найкращі слова в найкращому порядкові» («Table Talk», 1827).

8] Про поновлення дуже хороше є в книжці В. Шкловського «Теорія прози».

9] Можливо, що ніхто не може бути поетом чи навіть мати втіху від поезії без деякої нездоровости розуму (Undsoundness of mind)». Маколей (Essays on Milton).

10] You know who the critics are? The men, who have failed in literature and art. Disraeli.

(Ви знаєте, хто критики? Люди, що не мали успіху в літературі та в мистецтві. Дізраелі.)

11] Ю. Яновський.

12] Кожному, певне, доводилося чувати отаке, що не тільки, скажемо, слово «цвірінькати» нагадує само відповідний йому пташачий гомін, але і що, скажемо, слово «роза» нагадує квітку троянди, а слово «фіялка» подібне чимсь до самої цієї квітки. Цей так званий мовний фетишизм особливо розвинений у людей, що володіють однією тільки мовою. Український письменник мусить володіти принаймні російською та польською мовою. Цього дуже легко досягти, і не зробити цього невеличкого зусилля – просто ганебно!

13] О. Копилснко. Див. оповідання «Мати».

14] Про ці дві лінії див. статтю в цій книзі «Новела з нічого».

15] Про те, як подаються натяки, див. аналізу оповідання «Вартовий на рифі» в цій-таки книзі.

16] Чомусь усі погоджуються, що театр є публічна розвага. Очевидно, ужиття слова «література» в багатьох значіннях призвело до того, що від белетристики вимагають учительної ролі. Можливо, що коли б у театрі викладали геометрію, то його теж не вважали б за дім розваги.

17] Один робфаковсць на запит, шо значить слово «суб'єкт», відповів, шо це щось на штиб «дурня».

18] Endeavour – зусилля.

19] Комбо – прозвисько чорних австралійців.

20] «Let any man speak long enjugh, he will get believers» (Дайте комусь побалакати досить довго, і знайдуться такі, що поймуть йому віру). Так сказав дід Стівенсон (Master of Ballentrae)

21] … weak Cockney young men (лондонське міщанство).

22] Cock-and-bull tell... – неймовірна історія.

23] Та аналіза мас всяку рацію до існування. Ми йшли тією путтю, аналізуючи оповідання Баррі. Але це оповідання ми трактуємо як «науково-фантастичне», отже, «наукова» ідея та її аргументація тут важніші від протоплазми оповідання. Це так хоча б в усіх романах Ж. Берна тощо.

24] Порівн. хоча б гумористичне оповідання Вайлда «Кентервільський дух».

25] В оповіданні прекрасно вкладається оця суперечність в особі Сандерсона, див. оповідання.

26] Порівн. у рос. літер. «Упырь» Алексея Толстого. Тут стежка одкривається саме теж у кінці оповідання.

27] Цього «дехто» я завів, власне, для драматизму, щоб веселіше було читати (як вияснилось з критики, аналітичні статті мають «звеселяти» читача – див. критику на мою першу аналітичну статтю). Але виявилось, що сліпий вистріл улучив у ціль.

Треба раз назавжди умовитись, чи дозволяє марксизм робити аналізу техніки художніх творів, чи, може, аналізувати техніку є контрреволюція, а можна аналізувати тільки зміст? І в інших галузях: чи можна розповідати про «експлоатацію залізниць», а чи, може, можна тільки про екс-плоатацію трудящих.

Я рішуче одмежовуюсь від опоязівського формалізму, що не дозволяє робити аналізу соціологічну. Я так само рішуче одмежовуюся від такого «марксизму», що не дозволяє аналізувати саму техніку в спеці-яльних статтях про техніку. Я вважаю, що це не марксизм... а розумова дефективність.

28] Є ще одна теоретична можливість, що Велз – масон і все оповідання справді містичне. Але тому, хто знає Велза не тільки з цього оповідання, а з інших його ghost-stories (історій про духів), ясно, що цього не може бути. Велз рівно настільки не вірить у духів, наскільки він хоче, щоб читач йому повірив (річ проте дуже природня). Його діло – ефектність.

29] Один товариш, що ласкаво згодився прочитати перед друком цю статтю, водрузив над цим словом знак запитання. Відповідаю на цей знак запитання. Слово «казенний», ужите щодо літературного твору, означає: «такий, що іде за буквою, а не за змістом якоїсь теорії, в радянських умовах за буквою марксизму (і часто проти його змісту)». Так, коли хтось, базуючись на тезі, що ми перебуваємо в стадії будування соціялізму, став би говорити, що ми, отже, зовсім і цілком позбулися бюрократизму, хабарництва, темноти, той був би казенний письменник і об'єктивно відограв би контрреволюційну ролю.

30] А робити це можна тільки тоді, коли абсолютно бракує інших даних для тієї епохи. Як «дзеркало життя» література дуже непевна річ. Див. першу статтю в цій книзі.

31] Подану в «Вибраних творах Е. По», ДВУ, 1928.

32] Див. «Острів Пінгвінів» А. Франса.

33] Це буває ясно для всякого, кому привелося хоч раз прочитати щось із Тургенєва в німецькому або французькому перекладі.