Текст книги "Кулінарні фіґлі"

Автор книги: Мария Матиос

сообщить о нарушении

Текущая страница: 6 (всего у книги 8 страниц)

ВІД ПАРКАНУ ДО ОБІДУ

Я знаю, що буває така мить, коли, збаламучені чорними підозрами, поточені ревнощами, злістю чи ще чимось, доведені до передафектного стану «кипінням у собі» на власного чоловіка, ми, жінки, впадаємо думками у крайнощі. Ні, боронь, Боже, – ніхто на нього атентат не влаштовуватиме. Але ось отак, щоб якось відомстити… та щоб болючіше… та з кимсь іншим…

Воно то так… Лють – сильніша від розуму і глузду.

Але ж ми з вами навіть не з власного досвіду знаємо, що хвилинна лють – де майстрування дому на піску. Хіба ні?

Хіба наші миттєві ефемери, пов'язані з поганим настроєм, затаєними образами чи накопиченими незгодами, можуть дорівнятися (вже не питаю, чи можуть замінити) смак повноцінного сімейного життя?!

Та ніколи, нізащо і за жодні гроші,сказали би в Розтоках!

Якими би винахідливими ми не були у нашій миттєвій помсті чи просто примсі, насправді ніхто з нас не хоче ефемерного щастя і дому, зведеного на піску.

Хоча в житті й справді, як на довгій ниві. Колотить нас кохання, заходить у голову дуренство, а в курені добре лише під час відпочинку. Та ще за столом.

Ви пам'ятаєте отой свій перший Курінь для Нього, збудований Вашими руками з тіста і вишень? Про який Ваш теперішній багатолітнійчоловік нагадує щоразу, як тільки Ви заводите розмову про те, що пора розширювати квартиру чи починати будувати будинок на березі озера або під лісом.

Але ми, моя люба, давно дійшли висновку, що дім на піску – сховище ненадійне і не дуже тривале, і нам із Вами – геть зовсім ні до чого.

Ні-ні… я ні на що не натякаю. Я ж не є прозірлива, як Ванга, і передбачлива, як Глоба. Про Вашдавній курортний (одноразовий до того ж!!!) роман чути не чула, знати – не знаю.

Дорікати – не дорікаю.

Моралей не читаю.

Розумію: спека, море, і все решта диктує не так бажання подвигів, як точить підступна думка: а чи я ще здатна запалити пригаслий вогонь у серці?!

А Ви в житті не раз довели, що здатні на більші подвиги, ніж скороспілий і скороминущий курортний

флірт, який залишив у душі легкий, неначе шифонна блузка, флер свіжості, а більше нічого і не залишив. Ну, й слава Богу, що все змито, як пісок водою. З усіма трапляється…

Ви ж бо, голубко, маєте під ногами твердий ґрунт – сім'ю і аж десь на саміському споді пам'яті – забутий спогад про свій гріх і дрібне злодійство на морі.З часом цей спогад блідне, як фарбовані стіни – і, дивись, уже й самій важко повірити, що то було з тобою – оте літнє короткочасне злодійство, яке, на щастя, не розірвало ні серця, ні душі.

ЗлОдійко,

хапайся за полу

Цього золотого чоловіка,

Що тебе так легко недорікою

Робить –

Обертає на смолу

Тіло молоде і потайне –

В непритомних водах поцілунків,

Наче вийшов з галицького бункера

І боїться: скоро ніч мине,

Скоро облетить солодкий цвіт,

І якась – іще недавня – відьма

Понесе цю новину у світ:

Двоє злОдіїв умерли від обіймів.

ЗлОдійко, не бійся, не дрижи:

Непритомні води – не навіки.

Не крадися – стрімголов біжи

За злодійкуватим чоловіком

Нетривало побували стрімголов – і досить.

Вкусили забороненого плоду, скуштували його смак? Правда, нічого особливого? Так собі. Вдома – смачніше.

І, люба моя, не картайте себе даремно: людина, а токмо жінка, навіть найповажніша і най-най, повинна в житті зазнати всього! І злодійства у тому числі. На те воно життя, щоб пізнавати його глибини і вершини.

Дякуйте Богові, що все закінчилося тихо-мирно, шило з мішка не вилізло, розбору польотів не відбулося. Сімейні мури залишилися непохитними.

Як непохитною залишилася столітня проста істина з берегів туманного Альбіону: мій дім – моя фортеця.

Отже, зміцнюйте її мури й надалі. Сімейна фортеця повинна бути міцною, як фортеця у старовинному Хотині, звідки давали чосу перелякані турки, гнані козаками Петра Сагайдачного і польським військом. Тож хай і з-під стін Вашої домашньої цитаделі затишку і любові драпають усі незгоди. Ваш дім – таки правдива Ваша фортеця. Це – істина.

Але разом з Вами оприлюднюю ще одну свою істину і я. А вона звучить просто, як дощ: моя земля – моє здоров'я.І я на ній працюю – від паркану до обіду, а буває – навіть і до вечЕрі.

Ніколи не думала, що колись, у стопроданому і стороздертому Києві відчую в собі поштовх і поклик крові справжньої селянки з її несамовитою любов'ю до землі, і що я – та, що листується електронною поштою, «знімає» інформацію з Інтернету, ховає руки за щитом манікюру і модних рукавичок, забагну мати свій город.

І почнеться для мене час, коли я буду кланятися кожному кущикові і деревцю, чаклувати-примовляти над помідорами-огірками, як над своєю першою дитиною, боротися з медведкою із силою люті далеко більшою, ніж меркантильна лють українського парламенту українському Президентові.

Голос моїх робітних предків-гуцулів озвався в мені так гостро і невідворотно, що подивилася я… подивилася на свої письменницькі руки «з облізлим манікюром», як сказала би інша буковинка-поетеса, – і взялася за лопату і сапу.

Милі мої посестри! Ніколи не лякайтеся, що город пошкодитьВашій інтелігентній поставі і рукам, розманіженим щоденними погладжуваннями хворобливої спини власного чоловіка чи нових своїх суконь.

Скажу Вам з усією відвертістю і відповідальністю дуже відповідальної людини: фізична робота не шкодитьне те що нам, інтелігентам у другому поколінні, а навіть потомственим князівнам і королівнам.

Навпаки – допомагає позбутися великих і малих болячок, набратися натхнення і просто напитися свободи своїх дій хоча б отут… на клаптику землі, де ти можеш витворяти дива, яких світ не бачив і не побачить деінде.

Ви боїтеся за свої руки із нарощеними за 150 гривень нігтями? Якщо вже так, то змастіть долоні вазеліном, вдягніть гумові рукавички – і до праці. Хоча я ніколи не натягую тієї гуми. Не можу. Не чую живого подиху землі.

А рятую свій манікюр дуже просто: трохи розмочую шматочок мила, тоді шкребуся нігтиками, мов кішка, заганяючи під нігті якнайбільше мила, і стаю до роботи в городі. А опісля лимонною кислотою, старою зубною щіточкою і пемзою швидко позбуваюся залишків землі на руках. Чи влаштовую маленьке прання. За хвилину – дві мої руки не тільки чисті і втомлені: вони дають силу моєму душевному здоров'ю.

І ще одна попутна порада: забудьте на городі про взуття.Я, скажімо, завжди ходжу босоніж. Земля і справді витяіує із нашого тіла все оте чорне й недобре, чим обростаємо ми поміж людьми, вливає в нас фізичну силу, боронить від застуди, від зурочення, а також з'єднує із космосом природи. Не вірите мені – спробуйте самі.

Але не ставтеся до свого городу, як до рабовласницької (для себе) плантації, на якій Ви повинні денно і нощно, даруйте, стояти раком і робити зі своєї рівненької спинки букву «зю». Найкращий ключ до розуміння цієї істини простий, як «два на два – чотири»: якщо Вам не сто років і Ви не стоїте під Печерською Лаврою із простягнутою рукою, то дачна ділянка не повинна служити Вам єдиним джерелом статків у Вашому холодильнику.

Коли я це зрозуміла – мені полегшало. І я вже не так побиваюся за побитим градом болгарським перцем чи потрісканими від дощів помідорами. Перець піде на салат. Помідори – на томатний сік.

Не шкодуючи місця під зелені і екологічно чисті харчі, я не пошкодувала місця під квіти. І Ви не шкодуйте. Якщо Ви не запекла фермерка – дайте відпочити очам на спогляданні красивого. І корисного, між іншим. Барви квітів, посаджені своїми руками, не можуть зрівнятися навіть із семибарвною веселкою, що п'є воду з самого Дніпра.

Зробіть у саду місце для відпочинку, поставте пеньок чи гойданку, натягніть гамак – і при світлі дня чи місяця дивіться, ловіть очима це диво. Як сказав би модний нині знавець людської природи, цілитель Норбеков – медитуйте, не відходячи від… квітів.

Просто дивіться, як на Ваших очах розпускається «спляча красуня» чи фонтанять «бризки шампанського».

Пасіться поглядом на плантації конвалій, лілій, ірисів, бегоній, нарцисів.

Дивіться, як пишаються своєю красою гладіолуси, тюльпани, агератум, майори, чорнобривці, флокси; як стелиться під самі ноги аубієра і барвінок, як стають навшпиньки люпин, дельфініум, айстри, тітонія, сальвія, ротики, як упродовж одного дня змінює кольори розкішна гортензія, неначе свій настрій примхлива жінка, особливо, якщо кущ поливати розчином марганцівки чи осілими залишками натуральної кави. Гортензію поливати, звичайно. Спивайте очима, як ледачіє без води ворожка, як скрашують низькорослу петунію і пащу лева мальви, як іпомея змагається із в'юнком і клематісом, як лаватера і бальзаміни заздрять теракотовій пишності цісарської корони (тигрової лілії), як червоніє, ніби з устиду, калина. А ще ж просяться в очі целозія, жоржини, ромашка, дзвіночки, троянди, наперстянка, альпійська айстра, півонії, ешольція, хризантеми, турецька гвоздика, водозбір.

Жаль, що на папері неможливо передати, як вечорами пахнуть вісім різновидів лілій у моєму городі. Бо від того запаху можна стратити розум.

Як повільно і пишно розпускається двадцять кущів троянд,

як осипається на землю жар маків,

як наливається кольором «заяча капуста».

Коли надійде сезон – можете понюхати разом зі мною мої запаморочливі квіти.

Я не знаю назв усіх квітів, що є на городі, але у мене вони цвітуть від березня до грудня. І я справді кланяюся кожній квітці – і вона мене чує, як жива істота.

І Ви, якщо навіть не кланяєтеся квітам на своїх городах, то поливайте їх. Не шкодуйте добрива. Квіти таки говорять з Вами, вони відчувають, коли Ви їх любите, і розкриваються, як люди, здавалося б, у найекстремальніших умовах.

Минулого року один із моїх трояндових кущів цвів навіть у мороз, не кажучи вже про хризантеми. Чи то троянда віддячувала мені за догляд? А я її доглядала гонорово: прикопувала залишки черствого хліба довкола куща. Не сваріться і не махайте на мене руками: це – не гріх. Хліб із землі виріс, у землю й пішов. Як людина.

Але коли минає пора цвітіння квітів, я справді вірю, що Багдадський злодій літо вкрав, як сказала Ліна Василівна… І краде це коротке життя… через те я так плекаю свою земельну ділянку, і парость виноградної лози (а у нас шість сортів винограду, що дають суперсмак винові), як свою архаїчну українську мову, збережену в моїх Карпатах майже у первинному стані.

Але вернімося до городніх справ.

Далі я розповідатиму, як я даю раду врожаям зі свого городу.

О, цю справу я люблю не на жарти!

І залюбки ділюся з Вами своїми секретами.

Почнемо з консервованих лопатОк,чи по-іншому пастАїв, чи іще по-іншому – спаржевої квасолі. Отже, молоді стручки квасолі зриваєте, миєте, чистите, варите у підсоленій воді майже до готовності. Перекладаєте їх у стерилізовані банки, заливаєте водою із каструлі, де варилася молода квасоля, а можете залити і свіжою. Стерилізуєте годину. Закручуєте металевими кришками. Перевертаєте догори дном і продовжуєте стерилізувати ще півгодини. Добре обгортаєте старими ковдрами чи покривалами і так тримаєте дві-три доби. Чим довше консервація «мліє» у теплі, тим вірогідність «вибуху» зводиться до нуля.

До речі, так я тримаю усю консервацію. «Стрельнуло» лише раз – коли зігісутою виявилася металева кришка.

Не буду вдаватися у довгі розповіді про сорти і види помідорів, які я «культивую» на своєму маленькому городі, спосіб їх підживлювання, пасинкування, поливання і т. ін.

Скажу лише, що немає смачнішого фрукта чи овоча, ніж вирощеного своїми руками, а потім спровадженого у підвал і комору у банках, склянках, діжках і ящиках.

Помідори у мене в особливій пошані. Окрім томатного соку, я ще консервую помідори-сливки.

Помідори складаю в банки, обливаю окропом і даю їм постояти так двічі по 10 хв. Тим часом роблю маринад: на 4 л води даю 1 склянку цукру, 1 склянку оцту, 4 столові ложки солі, перець-горошок і лавровий листок. Заливаю помідори маринадом, закриваю металевою кришкою і… хіба що лише рахую кількість банок.

До речі, Ви зауважили, що жодних спеціальних спецій – ані часнику, ні зелені – я не додаю? У цей рецепт.

Ах, Ви хочете помідорів стерилізованихі з зеленими компонентами? На здоров'я. Тим паче, що я вмію робити й таке.

На дно 3-літрової банки я даю багато кропу, листя винограду, вишні, корінь хрону і чорний перець. Далі викладаю помідори. А між помідори – кружальця цибулі. Додаю 3 чайні ложки солі, б чайних ложок цукру, 75 грамів б-процентного оцту. Заливаю гарячою водою і стерилізую 5 хвилин. Ото і всього!

А смачно – не розказати. Особливо цибуля.

Ви засмучені, що багато помідорів на Вашому городі не доходять спілості, залишаючись зеленими? Не бануйте,кажуть у Розтоках. Я минулого літа зібрала троє відер неспілих помідорів. І дала їм раду за допомогою… сусідчиного рецепту.

Отож, салат квашені зелені помідори від Клави– це на один головний біль менше, коли взимку треба швиденько нагодувати або ж домашніх, або ж сторонських татар.

Для цього я беру глиняну бочечку чи велику каструлю, кладу шар нарізаних кільцями помідорів, тоді шар зелені (кріп, петрушка), шар дрібно порізаного часнику, і знову – помідори, зелень, часник. Верхній шар має бути обов'язково «зеленим».

Заливаю розсолом: на 1 л холодної кип'яченої води – 1,5 столових ложок солі. Прикриваю «гнітом».

І хай кваситься два-три тижні на холоді.

Хоча я й червоні помідори квашузалюбки. Ох, же ж і рай тоді для моєї фантазії і неволя у 3-літровій банці для часнику, вишневого, смородинового і виноградного листя, хрону, гіркого перцю, кропу, тархану!

А маринад такий самий, як і для квашених огірків:

на 1 л води – 1 столова ложка солі і 1,5 чайної ложки цукру. Маринад треба закип'ятити. Залити окропом помідори (огірки).

І закрити поліетиленовою кришкою з подвійним обідком.

Інших огірків, окрім квашених, можна сказати, що я й не визнаю, так само, як великодержавні російські шовіністи не визнають української незалежності.

Ось що-що, а баклажани у мене не надто великі. Не той клімат. Але щороку я роблю щонайменше п'ять видів консервованих «синіх».

Я знаю, що Вам не терпиться чимшвидше дізнатися секрет страви під кодовою назвою половина шостої(пам'ятаєте, на початку книжки?). А вона, до речі, із баклажанів.

Отже, будемо вважати, що баклажани уже також нетерпеливляться на Вашій кухні, сподіваючись на красиву і смачну свою подальшу долю під Вашими умілими руками. Гарантую: Ви не розчаруєте їхні потаємні сподівання, бо хіба можна схибити, легально готуючи напівфабрикат для жіночої помсти чоловікові, який не справдив щонайкращих сподівань? Для жінки з фантазією – це насолода більша, ніж би вона потайки готувала отруту.

Адже не мені Вас переконувати, що сигнал половина шостоїдля чоловіка – це вселенська драма! Це гірше, ніж 11 вересня 2001 року для Америки і страшніше, ніж всесвітній потоп. Тим паче, коли йому про це прямим текстом – стравою однозначногохарактеру – скаже жінка, що невдоволена ним, чоловіком.

Знаєте, чому я роблю таку довгу прелюдію, перш ніж нарешті почну вчити Вас азам жіночої помсти власному чоловікові (на випадок, якщо така знадобиться)?

А для того, щоб налаштувати Ваше благородне єство на роль месниці і розпалити в душі злість. Одразу застережу тих, хто упевнений, що причини для помсти, як люблять казати на Закарпатті, не єі відмовиться від цього рецепта: не переймайтеся, цей напівфабрикат Ви цілком успішно використаєте навіть для того, щоб підкреслити Його виняткову чоловічу спроможність.

Отже!

Насамперед вибираємо баклажанисередньої величини, миємо, насухо витираємо, проколюємо вилкою в кількох місцях і викладаємо на деко духовки. Час від часу обертаємо, щоб плодоніжки спеклися з усіх боків. Проте перетримувати їх у духовці не варто. Спечені баклажани викладаємо на тацю і ставимо під «прес»: накриваємо зверху каструлею з водою чи чимось іншим, щоб добре стекла гарячість. Потім роздягаємо їх до одежі Єви – здираємо шкірку.

На дно стерильних літрових банок кладемо маленьку помідору, листок лавру, п'ять-десять горошин чорного перцю, сіль, чайну ложку оцту. Тоді викладаємо оголені баклажани у банки (можна «стоячи», можна – згортаючи «калачиком»). Зверху кладемо ще одну маленьку помідору, накриваємо металевою кришкою і кладемо на 30-45 хвилин стерилізувати.

А тепер, увага!!! Рецепт половина шостоїдля чоловіка! Із оцих, зроблених щойно баклажанів.

Якщо Ви хочете дошкулити Йому так, як Він дошкулив Вам (часті запізнювання з роботи, словесне крутійство, обман, нарікання на Вашу опасисту фігуру і т. ін. і т. д.), замість вечері подайте йому ЦЕ.Коли Він зрозуміє, що це,і якийце натяк,йому забракне дихання… І сміливості шукати щастя поза стінами Вашого спільного дому.

Повірте моєму досвіду, що такий Ваш сміливий реверанс із додачею больового синдрому – перевершить садіння на палю українських гайдамаків у часи Коліївщини, закладання пальців у двері і заганяння голок під нігті у знайомі вже й нам часи!

Отже, берете щонайкращий круглий таріль (бажано якогось яскравого кольору), і отак на голий таріль викладаєте «калачиком» один, найбільш м'який і піддатливий для ручних маніпуляційбаклажан. Його стрілка показує на захід – на половину шостої. Розумієте, яку паніку може посіяти такий невинний нібито баклажанний «калачик»? А поруч – твердий, великий і незламнийоблуплений банан.

Відчуваєте різницю?

Уловлюєте натяк?

А Вінуловить іще швидше!

Але і це ще не все. Для такогосміливого жіночого нахабства потрібен антураж.

А Ви його заготуйте заздалегідь. Візьміть парафінову свічку великого діаметра, запаліть її, розігрійте іншою свічкою зусібіч і руками надайте їй похиленоїформи: зігніть удвоє. Якраз на половину шостої!

Мовляв, і з твоєю гарматкою,любий чоловічку ближчим часом буде так само, як із цією свічкою і баклажаном, якщо крутитимеш шури-мури поза моєю спиною!

Проте я Вас попереджала: цю страву можна подати один раз – як ціанистий калій: більше не знадобиться.

А на решту випадків обходьтеся смачною стравою під назвою шури-мури:викладіть консервовані баклажани-«калачики» разом із помідорами в емальовану миску, добре усе розімніть, заправте майонезом, посоліть до смаку, додайте дуже дрібно порізаної цибулі, зверху прикрасьте зеленню.

Ось Вам і шури-мури баклажанів із рештою продуктів.

Ось Вам і холодна закуска до чарчини.

Овочевий фаршмак на скибку чорного хліба і просто смачна страва.

Але це так. Для розминки. Найсмачніші консервовані баклажани ті, що для страви «!» (Знак оклику).

Консервувати сині за наступним рецептом – не роботу робити, а пісню співати. Судіть самі. Лише на цей раз прошу Вас: чітко дотримуйтеся пропорцій пропонованого рецепта! Якщо ж Ви не маєте потрібної кількості продуктів, поділіть на двоє.

Отже,

зважте 5 кг синіх,

5 кг болгарського перцю,

400 г часнику, 200 г цукру, 200 г солі,

візьміть 4 штуки гіркого перцю без зернят, 2 пучки зеленої петрушки, 1 л оцту,

1 л олії,

2 л води, лавровий лист, чорний перець-горошок.

Сині (із шкіркою) поріжте уздовж на 4 частини.

Підготуйте 12-13 літрових банок.

Тоді – маринад:

2 л води

+ 1 л олії

+ цукор,

сіль,

оцет,

лавровий лист, перець-горошок.

У киплячий маринад вкидайте сині, бланшуйте, а тоді викладіть в окрему каструлю. Потім у тому ж маринаді бланшуйте болгарський перець. Тоді беріться за приготування заправки для «!».

О, увесь цимус цієї страви, як сказав би мій колишній чернівецький сусід Мойша, що посилає тепер привіти із Назарета моєму синові Назарієві, – в пікантності заправки, яка складається з меленого через м'ясорубку часнику, гіркого перцю, порізаної дрібно петрушки. Цю заправку перемішуєте з баклажанами. Розкладаєте в банки упереміш (почергово рядами) з болгарським перцем. Стерилізація – 30 хвилин. Після стерилізації банки закупорити, але не перевертати догори дном.

Третій рецепт консервованих баклажанів у мене називається пікантні сині.

А що Ви хотіли? Усі бажають пікантності. Савік Шустер, Нестор Шуфрич, гламурні жінки, тусовочні чоловіки – усі. І правильно. Бо інакше можна скиснути, як молоко без холоду. Пікантність – це приправа до прісного нашого життя. Це феєрверк смаку. Сигнал для найхимерніших бажань.

Але створити пікантну ситуацію чи втрапити в неї, для нашої пересиченої пікантностями публіки простіше, ніж законсервувати пікантні сині.Одночасна складність і простота цієї страви і смакові якості гідні подиву.

Ось воно!

Ріжемо кубиками 4-5 кг синіх,

трохи солимо,

20 хвилин витримуємо, поки стече гіркота.

Тоді на 10 хвилин кидаємо сині в маринад

(0,5 л олії, 300 г оцту, 1,5 склянки цукру, 3 столові ложки солі).

Бланшуємо 10 хвилин.

Далі змішуємо їх із власне пікантним«фаршем», який робимо наступним чином.

Через м'ясорубку пропускаємо 2 головки часнику,

10 штук болгарського перцю, а ще краще – ротунди.

Багато петрушки і кропу також піддаємо екзекуції через м'ясорубку.

Усю цю пахучу смакоту викладаємо в півлітрові банки, а їх приблизно вийде 10-11 штук, і стерилізуємо 45 хвилин.

А ще я тішуся, коли мої домашні чоловіки уминають мамину ікру заморську(баклажанну чи кабачкову). Перетерта на ніц, як для слабого,сказали б у Розтоках, ця страва дуже смакує до… та до всього вона смакує, якщо є.

А для того, щоб була, робіть зі мною так:

на 1 кг баклажан (кабачків) потрібно

1 кг спілих помідорів,

півкілограма цибулі,

півкілограма кореня петрушки,

200 г моркви,

300 г олії,

5 болгарських перців.

Далі – справа техніки, яка полягає у тому, щоб почищені від шкірки баклажани (кабачки) порізати кубиками, обсмажити в олії, а далі пропустити через м'ясорубку.

Помідори обдати окропом, зняти з них десяту шкіру і також пропустити через м'ясорубку.

Потім в олії обсмажити перець, моркву, корінь петрушки, цибулю. І також – на м'ясорубку.

Далі потрібно змішати усі компоненти майбутньої ікри і тушити їх до густоти. Посолити.

Додати цукру до смаку.

А тоді гарячу ікру розкласти в стерильні банки. Закрутити – і чекати зими.

Знаєте, серед літа, коли потихеньку люблені Вами овочі починають плодоносити, іноді думаєш: а що б його такого утнути незвичайного з того, що проситься в руки? І тоді я роблю мариноване овочеве асорті від Киячки(дружини відомого вченого і політика Тараса Кияка).

А це значить, що все, що я бачу на городі перед очима, скаче у трилітрову банку.

Десяток-другий лопаток (спаржевої квасолі), три-чотири почетвертовані морквини, капуста, пошаткована великими – на півдолоні – шматками,

нарізані кружальцями чи уздовж кабачки, болгарський перець, цибуля головками і часник зубчиками,

для кольору я додаю маленькі, неначе райські яблучка, бурячки. Роблю маринад: на 5 л води – 300 г цукру,

150 г солі,

450 г оцту.

Стерилізую 30 хвилин.

Скажу Вам, що це така пікантна закуска, особливо після сауни і качання в сніїу по городі, що жоден мій гість, особливо чоловік, іще не відмовився.

А тепер, мої інтимні кухонні подруги, скажу Вам наступне: якщо колись Вас охоплять всесвітні лінощі, і навіть під дулом ТТ чи якогось іншого шмайсера (на цьому добре знається єдиний письменник в Україні – Василь ІПкляр і його Елементал) Ви не матимете ні бажання, ні сили готувати чи то вечерю, чи то обід, – не дуже побивайтеся. А тільки зваріть картоплю «в мундирах», відкрийте баночку-друту із своїх ексклюзивних «закруток», поставте пляшечку якоїсь доброї горілочки і будьте певні, що навіть високопоставлений гість на зразок Макара Леонідовича чи Леоніда Макаровича буде ситий по горло, не те що Ваш чоловік.

А щоб Вам було що відкривати до вареної чи смаженої картопельки і горілочки з перцем, – прошу, будьте ласка,як кажуть в Розтоках, іще кілька рецептів.

З ротунди

До речі, у мене буває дуже гарним її врожай. Та навіть, коли Ви не маєте своєї ротунди, купіть на базарі. І Ви полегшите собі клопіт із кухнею на цілу зиму, весну і навіть шматочок літа. І знаєте чому? Та тому, що чим різноманітнішими будуть Ваші «закрутки», тим на довше їх вистачить.

Так що не крутіть хвостом, а прямуйте просто до базару і купуйте чимбільше ротунди. Вона Вам також знадобиться для кількох рецептів.

Почнемо з найпростішого – доля ротунди.Назва рецепта не моя. Бо я би сказала точніше – долька,оскільки ротунду і справді після миття, вимочування, чищення і т. д. слід порізати на дольки. Можна на 4, а можна і на 5. Як кому смакує. Отже,

на 3 кг ротунди

робимо розсіл, чи пак, маринад: 1 л води, 1 склянка оцту, 1 склянка олії, 0,5 склянки цукру, З столові ложки солі, лавровий лист, перець.

Бланшуємо дольки ротунди 10-15 хвилин. І без стерилізації закручуємо металевими кришками, заливши залишками маринаду. Якщо ж Ви маєте бажання спробувати пікантних дольок ротунди,то бланшуйте ротунду в томатному сокові.

Що? Ви не вмієте такої дрібнички, як приготувати томатний сік?Не повірю, бо його вміє робити навіть мій син. Тут розуму багато не треба.

Зриваєте собі помідори (найбільше підходить сорт волове серце,чи, як їх називають, японські),обдаєте окропом, знімаєте шкірку, тоді пропускаєте через м'ясорубку, до смаку солите, додаєте цукру, кип'ятите 5 хв.

Оце і вся робота – маєте томатний сік.

Тоді додаєте у сік дольки ротунди,

додаєте (на 2,5 л томатного соку)

1 склянку цукру,

1 склянку олії,

1,5 столової ложки солі,

100 г оцту,

бланшуєте 7 хв.

Тоді заливаєте в банки… А далі Ви знаєте без мене: без стерилізації – металевими кришками – і гайда!

Кажете, що дехто із Ваших непрошених гостей просив якоїсь незвичної маритури? А хто не давав?

Ви ж не могли відкрити одночасно всі види своїх стратегічних запасів. Ви також довго, як наша квітуча незасватанка діва – Україна, визначалися:

робити свою кулінарну політику одновекторною, чи робити її схожою на верблюда – двогорбою, мало не розкаряченою.

Аж тут «дан приказ єму на Запад» – Україні в ЄС, НАТО і Світову Організацію Торгівлі! А Ви, що?

Від моди відставати не годиться. У Вас усе-таки проблем менше, ніж у оповитої корупцією, як туманом, неньки – України.

І хоч Ви не такі винахідливі і безстрашні, як знамениті на всю планету львівські «засівальники» у мантіях Феміди, але навіть ви, довго не аналізуючи і не слухаючи всякі ворожі голоси, також розвернули свої голоблі до тієї цивілізованої Европи і одурілої від тотальних підозр і страху перед тероризмом Гамерики.

Не заокруглюйте очей, моя пташко! Ви, як справжня жінка біля справжнього чоловіка (а справжній чоловік – це той, що не може обходитися без авантюри, жінки, політики і футболу),повинні легко оперувати поняттями, які цікавлять чоловіка. Вашого.

Отож, згадка отут і вжепро Гамерику і цивілізовану начебто Европу – недаремна. Бо вони, такі просунуті і продвинуті, гамбургено– і чісбургеноподібні – ближчим часом перейдуть на харчування тільки напівфабрикатами.

А Ви – хопс! – і вже тут зі своїм «самоваром»: якщо деякі держави й українські політики ще роздумують, з чим їм іти в Европу, у СОТ і в НАТО, Вам нічого боятися, бо Ви туди прийдете не у бордель і не з порожніми руками. У Вас ціла колекція смачної рецептури і батальйон консервованої всякої всячини.

Це Ваш сімейний антикваріат.

Ексклюзив.

Колекція «от кутюр».

Та з таким готовим добром на Марс приймуть – не те що в Евросоюз.

Судіть самі.

Для перченого рисуспочатку треба замочити на 2-3 години

2 склянки рису (крупного).

Порізати соломкою 2 кг болгарського перцю,

2 кг цибулі,

через тертку пропустити 2 кг моркви.

У казан налити 1 л олії, вкинути туди овочі, сіль до смаку.

Коли все це забулькає – висипати зверху рис.

Без помішування тушкувати 30 хв.

Потім ретельно перемішати все і ще 20 хвилин тушкувати.

Перекласти в банки. Закрити.

А коли захочеться – з'їсти.

І не дивіться на назву: цей салат швидше солодкуватий, аніж перчений. А смак має такий, що можна взяти скибку хліба… І з'їсти півлітрову банку салату, не зогледівшись, коли це трапилося, і не дочекавшись, поки довариться картопля на гарнір.

У мене є кілька таких улюблених салатів, які можна їсти просто так, з хлібом, тоді, коли всесвітня апатія відкидає не те що від кухні, а навіть від мрій про пестощі, любощі. Буває…

Але ж знаєте: любов приходить і відходить, а їсти хочеться завжди. Ось тоді я, як безстрашна розвідниця Кет до рації, проникаю в свою комору – і перебираю, перебираю.

Ага! Є!

Ось він, голубчик, – паштет Катерини.

Мої любі, це саме той випадок, коли для приготування такого салату не треба ані вагИ, ані відвАги – все на око і якнайбільше компонентів.

Дуже добре, якщо є відварені і пропущені через м'ясорубку гриби чи опеньки.

Але якщо навіть і нема, то що ж… замініть гриби дрібно посіченою капустою.

Далі.

Підсмажте багато цибулі.

Беріть солодкий (болгарський) перець, ротунду, моркву, пропускайте через м'ясорубку.

Додайте солі, чорного меленого перцю, олії, цукру, зовсім трішки оцту – і кладіть усе в казан. Тушіть 1-1,5 год.

Далі розкладіть у півлітрові чи літрові банки і стерилізуйте півтори години.

А коли будете куштувати паштет Катериничи пригощати ним гостей, скажіть мені подумки «дякую». А я в таких випадках щоразу дякую своїй подрузі – чернівецькій поетесі Катерині Міщенко, яка багато років тому навчила мене робити цю смакоту.

Для наступного салату привіт із Америкитакож потрібно (обов'язково!) багато відварених і порізаних великими шматками грибів чи знову ж таки опеньків.

Перець болгарський треба порізати квадратними чи трикутними шматками і обсмажити в олії.

Окремо обсмажити цибулю напівкружальцями. Моркву відварити і порізати кружками. Тоді все змішати, додати олії, солі до смаку, меленого чорного перцю, пукру, оцту і півгодини тушити.

Стерилізувати в банках салат привіт із Америкитреба 1 годину.

Якщо чесно, то цей салат років з десять у мене побутував під назвою проковтнеш пальці.Але ексклюзивна господиня, яка поділилася зі мною секретом смаку цього салату, – моя подруга Оля Гаджева – вже років дванадцять живе в Лос-Анджелесі. Ото я й увіковічила свою тугу за нею назвою страви.

Це краще, ніж спочатку пам'ять про людину увічнюють пам'ятником, а згодом його скидають із п'єдесталу.

Смаковий п'єдестал – він вічний… бо передається… кулінарними книгами.

А як Ви, милі мої посестри, ставитеся до цифр у кулінарії? Я – позитивно.

Навіть маю рецепт цифровий – це ж не цифровий диктофон: ним навіть рідного чоловіка не підслухаєш.

6 на 6називається.

Скажу Вам, що рецепт такий простий, що навіть з похмілля згадаєш:

6 штук болгарського перцю, 6 баклажанів, б цибулин і 6 помідорів треба почетвертувати і тушити в такому маринаді: 100 г олії, З ложки меду, 1 ложка солі, З ложки оцту.

Опісля скласти в банки, півгодини простерилізувати – і знову ж таки подумки подякувати тому, хто це придумав.

Ну що? Підходить до завершення наша консервативна чи консерваційна епопея.

Яка різниця, як вона називається? Ми ж не напередодні виборів до британського парламенту. Ми на нашій, ще трохи своїй землі українській. А на українській землі суть різних назв (особливо політичних) майже завжди одна. Як у партій з різними назвами.