Текст книги "Кулінарні фіґлі"

Автор книги: Мария Матиос

сообщить о нарушении

Текущая страница: 4 (всего у книги 8 страниц)

Для повноцінного вигляду цього солодкого житла прикріпіть зверху на куреневі якийсь флюгер із тіста чи півника на паличці. Знаєте, у селах так роблять, коли завершують будівництво будинку. Гарно.

Ну, і цвях Ви заб'єте своєму бідному гостеві в тім'я отими фіґлями-міґлями! Голова йому розколюватиметься від Ваших безмовних натяків!

А уявімо собі, що у Вашого обранця голова кучерява, як у негра, а Ви хочете натякнути йому сьогодні, що це вас зовсім не лякає і не знічує, що тоді?

Золота моя… невже Ви думаєте, що я цього не передбачила?

Скажу Вам одне: кучерявим амуром– цим солодким дивом – Ви можете здивувати спадкового кронпринца, не те що кучерявого коханця, пуп якому різали у вітчизняній якійсь недригайлівці чи зачепилові, а хоч би і в самім стольнім граді Києві.

Проте майте на гадці, що вираз кучерявий гість– багатозначний. У нас у горах так кажуть про чоловіка напідпитку. На доброму підпитку.Так що з означеннями будьте обережні. І перш ніж розсекречувати назву торта, бажано з'ясувати, де все-таки Вашому гостеві «пуп рубали». Якщо він «западенець» – раджу гостя кучерявимне називати, навіть коли його кучма нагадує кучму сусідського квартиранта із Зімбабве.

А Кучерявий амур– у цьому, знаєте, щось є. Амур – лямур, алямур не буває тверезим, пригадуєте, визначення моєї бабусі про п'яне серце? Амоя ж бабця, очевидно, про стріли Амура в Розтоках не чула.

Але щось є… Є щось на світі однакове… взаємопов'язане. І може, етимологія нашого прізвища – МАТІОС– таки сягає еллінів, які й придумали Амура.

Хоча фамільні джерела кажуть, що початок нашій родині дав предок – австрієць (можливо, він тоді ще був на німецький манер – Матіас),який 220 років тому оселився в непролазних хащах буковинських Карпат, на території нинішнього хутора Янчулова, олюднив ті хащі, розбудував господарку, разом зі своєю дружиною на прізвище Мендришора дав життя дванадцятьом своїм синам, від яких і пішли теперішні два крила маминої і татової фамілії.

Один професор колись підбивав до мене клини, нахваляючи етимологію мого дещо незвичного для українського вуха прізвища. Ма(ту) – усіма мовами світу означає «мій», «моя», теос(грец.) – де Бог.На українському ґрунті теосзмінилося на – тіос,переконував мене професор. Ось і вийшло: «ма-тіос» – моя богиня.Може, й неправда, а приємно. Але, бігме Боже, поштовху жодної іншої краплі крові, окрім української, не почула в своїх жилах ні разу.

Але коли ми з чоловіком затіюємо сварку, я біжу до шухляди, де зберігаю його листи, і обов'язково шукаю той, який починається словами «Моя богине!» Знаєте, дуже помічнепід час словесного конфлікту «а твоя мама сказала…».

У мене – дівоче, татове прізвище. Бо я чомусь вважаю, що можна а хоч би й десять разів змінити місце проживання, роботу чи тричі чоловіка, а татове прізвище – нізащо.

А у моїх батьків прізвище Матіос– також рідне для обидвох. Мама довго кпинила з тата: «Ото, якби, борони, Боже, розходитися, то й прізвище не треба було б міняти». Дай їм, Боже, здоров'я – 23 лютого 2009 року золоте весілля відсвяткували, 50 років у парі ґаздують і гараздують.

Я читачів своїх привчаю до правильного наголосу свого прізвища маленьким каламбуром: «Я Марія Матіос, мати бджіл і мати ос».Робітна, як бджола, і кусюча, як оса, тобто.

Але пам'ятаю, як забилося моє серце в Афінах, під самісіньким Акрополем у 1994 році, коли на огорожах грецьких домівок – кам'яних мазанок – побачила розвішеці верети нібито із самісіньких Розтік:

3 гуцульським орнаментом і кольором. Іван Малкович тоді засміявся: «Лише не вигадуй про гуцулів грецького походження! Це орнаменти і кольористика усіх гірських народів».

Певно, що так, Іванку, бо ми з тобою гуцули, і я до 1790 року свою родослівну знаю. Але ж цього так мало!..

… А тепер, коли Ви перепочили за моїми побрехеньками і Ваш терпець майже вривається від моєї довгої бесіди, беріться, моя люба, до роботи. Бо наступний торт складний – як Ваші надії на майбутнє. Хтозна, може, справдяться?

Для кучерявого амураберемо 400 г сметани (можна замінити одною склянкою сметани, до якої додати склянку кисляку), 1 банку згущеного молока,

4 яйця, 2 чайні ложки гашеної соди, 2 склянки цукру, 3 стакани муки, ванілін.

І, думаючи про краще майбутнє, з легким серцем і легкою рукою перемішуємо усе це або збиваємо міксером.

Знаєте, іноді я думаю, що навіть торти відбивають реалії нашого життя. Інакше навіщо було б ділити все тісто на дві частини?

Отож діліть. В одну частину додайте 1-2 столові ложки какао і знову добре вимішуйте. Ось вам і день, і ніч нашого життя, радість і сльози, печаль і розлука.

З думкою про все це і навіть трохи більше випікаємо два коржі. Вони повинні вийти високими, пишними, красивими.

Та не все так погано у нашому домі – перекреслюємо набіглу хмарину смутку, якщо ми можемо один корж – той, що білий, – полити горілкою, коньяком чи ромом. Казала ж Вам: язик заплітається. Від чого? Від коньяку. А я люблю добрий коньяк. Бажано правдивий закарпатський – «Тиса», «Ужгород» чи «Карпати». Отже, полили білий корж хмільним, добре змастили кремом, і відклали на тортівницю.

А з темним коржем зробимо деякі екзекуції, як нерідко робить їх із нами життя. Темний корж ламаємо на великі шматки, добре з усіх боків обмочуємо їх у кремі й тісненько, як у час холоду люди притискуються одне до одного, притискуємо – викладаємо ці шматки на білий корж у вигляді кучерявої голови. Ось Вам і кучерявий амурчи Ваш коханчик.

Покладіть торт у холодильник. Коли він добре вихолодиться, прикрасьте його зверху горіхами, чорносливом, ізюмом і залийте помадкою.

Я забула про крем? Люба моя, я нічого не забула. Я просто хотіла чимшвидше наблизити Вас уявою до Його кучерявої голови. Тому рецепт крему подаю тільки тепер. Отже, 600 грамів сметани (а я беру цілий літр), склянка цукру, лимонна шкірка або лимонна кислота – і крем готовий.

Скажу по секрету, що сметану, якщо вона магазинна, а не домашня, я виливаю на друшляк, застелений марлею, і відстоюю кілька годин, щоб для крему лишилося саме густе.

Помадка?

Будь ласка! З ложки какао, 3 столові ложки цукру, 50 грамів масла, 10 столових ложок молока. Закип'ятити, полити торт зверху гарячим.

Згадуйте мене незлим тихим словом за цю кучеряву смакоту! І хай мені в ту мить ікнеться. Туди мені дорога,кажуть гуцули.

А Вашим тілом у ту мить, як я розумію, бігатимуть мурашки задоволення і нетерпіння – оті радісні посланники бажання і втіхи. Не дивуйтеся і не намагайтеся позбутися їх. Мурашина орава, що із таким завзяттям тепер атакує Вас, – не що інше, як пікантна приправа і останній акорд до ще одного рукотворного дива – торта мурашник.

«Мурашник» – це рух на перехресті велелюдного мегаполіса Вашої безмежної душі, розіп'ятої нині між його скупих двозначних слів і щедрих двозначностей Вашого стола.

Отже, якщо Ваша лінькуватість у процесі підготовки цього рандеву не досягла апогею, то Ви, я впевнена, відважилися на цей кулінарний подвиг-торт мурашник.Тим паче, що він не потребує великих зусиль.

Всього лише 2 яєць, пачка маргарину, 2-4 столові ложки цукру і стільки ж сметани чи молока, пів чайної ложки солі, пів чайної ложки соди, погашеної оцтом, ванілін чи цедра лимона, розрихлювач, мука – 3-4 склянки.

Нагадую: тісто для цього торта має бути крутим, як Ваш «крутелик», що крутить серце, неначе шашлик на шампурі. Так що воно може забрати трохи більше борошна.

Тісто добре охолодіть, натріть на грубій тертці, викладіть на змащений маслом пергамент і спечіть у розігрітій духовці на середньому вогні. Коли воно охолоне, розломіть на шматочки.

А далі починається справжня метушня справжнього мурашника. Адже розламані шматочки тіста, розмочений і настояний мак, дрібно посічені грецькі горіхи, ізюм і вишні з варення треба перемішати з вершково-масляним кремом (кожен інгредієнт окремо). Горіхів, ізюму, маку і вишень беріть не більше 1 склянки.

Ви пам'ятаєте, як робити крем? Та що тут пам'ятати? Згадати пропорції вершково-масляного крему – раз чхнути навіть на похмілля: однакова кількість сметани, цукру і вершкового масла – по 300 г і ванільний цукор до смаку.

Усе оце солодке добро акуратно викласти гіркою на таріль, посипати маком, горіхами і натертим шоколадом.

Коли Ви удвох нарешті скуштуєте такого мурашника,передбачаю, що надокучлива мурашина орава бажання і пристрасті, що відволікала Ваші думки весь вечір, іще дужче накинеться на Ваше ніжне і голодне тіло.

Що ж… мурашки пристрасті – це перші ознаки здорового тіла і духу людини. Тож будьте завжди здоровими!

… Ви думаєте, оце і все для сьогоднішньої Вашої презентації? Не сподівайтеся, що так легко відбудетеся!

Мусить же бути ще щось.

Пікантне.

Легке, як слово Вашої пасії.

Невагоме, неначе пір'я, що впало на Ваше подвір'я і закотилось, як повір'я перед Його приходом у траву.

Ви не бачили, як закочується повір'я у траву?

І я не знаю, і Рибчинський не відає, але що мені до цього, коли ми зараз з Вами, голубонько, дбаємо про пікантне!

Красна пані! Що може бути в цей кулінарний банкет пікантнішим, аніж желе із кизилу?

Не дивуйтеся і не питайте, чому.

Як, Ви дотепер не зрозуміли, чому із кизилу?!

Боже-Боже, як я Вас замордувала оцими своїми байками, що Ви навіть не здогадалися про ще один знак. Знаєте, усе воно в нашому житті знакове: події, факти, люди, їхнє дуренство.

А ягоди кизилу – також знаковийнатяк. Подумайте самі: в цю мить для Вас загострено все: відчуття, чекання, мрії.

А чи колись думали Ви над тим, що плоди кизилу, може, якнайкраще відповідають стану людини, яка перебуває в очікуванні? Та навіть сам колір – темно-червоний – наводить на думку про високотемпературну природу Вашого очікувального стану.

А сама загострена форма ягід – це Вам що, не ілюстрація форми бажання?!

Так що відкиньте будь-які вагання і поспішайте зробити ще одну смакоту: солодке желе із кизилу.

Ви ж заготовляєте і зберігаєте свіжі плоди кизилу так само, як я? А це надзвичайно просто: у час збирання врожаю розстеляєте церату чи брезент під дерево, легко струшуєте ягоди, які не змогли зірвати, не миючи їх, розфасовуєте в поліетиленові мішечки і кладете в морозилку. Запевняю: серед зими компот із кизилу – дуже смачно, корисно і поживно.

А для желе – ще краще. Відбираєте жменю-дві заморожених ягід, промиваєте під струменем холодної води, розкладаєте у прозорі розетки і заливаєте власне желе.

Ви не забули, як готуватирідину для желе? Столова ложка настояного у холодній кип'яченій воді желатину. Дві склянки вишневого чи іншого соку. Розмішуєте на вогні цю суміш, не доводячи до кипіння, додаєте цукор до смаку і заливаєте ягоди кизилу.

Навіть коли б Ваш гість влаштував за цим столом голодний страйк, щоб перевірити міцність Ваших нервів, він усе одно не втримається, щоб не скуштувати бодай ложку невинного прозорого делікатесу із гострими, як Ваш язичок, червоними ягідками на дні.

Та навіть у тому разі, коли Ваш страйкар увесь вечір буде невмолимий, неначе сільська незайманка з минулого сторіччя, він поволі відтане, як на останній десерт Ви запропонуєте йому дві страви на вибір – кабачкове варенняабо домашню фанту.

Б'юся об заклад, що він таки упаде, як свого часу турок під стінами Хотинської фортеці чи московит під Конотопом.

І знаєте чому? Та тому, що його роздиратиме цікавість: невже Ви справді надумали закинути на нього такий невід, що наважилися не тільки змагатися із його мамою, яка уміла робити все, окрім хіба що кабачкового варення, але й кинули виклик всесвітньовідомій фірмі, що спеціалізується на виробництві фанти?!

Отоді, гарантую, Ваш гість упаде пляцком, як сказали б у Львові. Іншими словами кажучи, тоді з Вашого гостя зробиться просто млинець. Отой, що перший і завжди глевкий.

Знаєте, я думаю, що коли Ви наважилися подати йому знак про курінь, аби лише із ним, то й він відпустить усіх сторожів свого розуму і передбачливості на вольну волю і таки перерве свій страйк.

Що? Я забула сказати рецепт пікантного кабачкового варення?

Солодка моя! Нічого я не забула. Я Вам просто нагадую, що варення треба винести з комори і розкласти у скляні розетки. Ви ж зварили його влітку? Зварили! Ви не пригадуєте співвідношення компонентів? І я забуваю. Але мені зараз неважко заглянути у свою кухонну книжку і повторити для Вас і тільки для Вас.

Саме так Ви й зробили, як язараз читаю: влітку зірвали і почистили 3 кг зеленобоких кабачків із власного городу, потерли їх на тертці, додали 1,5 кг цукру, пропустили через м'ясорубку 2 лимони, додали 1 чайну ложку лимонної кислоти і поставили варити.

А варити таке варення треба 5-6 годин. Але Ви розумієте, що воно вариться дещо інакше, ніж картопля чи яйця, коли окріп вилітає мало не на стелю. Чим довше і на повільному, як наша нинішня розмова, вогні вариться кабачкове варення, чим частіше його помішувати і добре пильнувати, тим екзотичнішим буде його смак.

Ваш гість може втратити орієнтир від нього: чи то ананаси, чи то ще який заморський фрукт тане йому у роті, але, даруйте, аж ніяк не той банальний кабачок із Вашого городу.

Не поспішайте надто гаряче переконувати його в протилежному. Просто скажіть, що це – варення з українських ананасіві без будь-яких там викрутасів.

А влітку запропонуйте поїхати з Вами на свою ананасову плантацію.

Коли йому забракне здогаду, що Ваші городні ананаси потребують поливу, дайте йому шланг у руки і змовницьки запропонуйте: цікаво, а чи буде таким смачним варення, якщо поливати кабачки чоловічою рукою?

Не думаю, щоб він Вам відмовив. Принаймні, дивлячись, як вправно Ви орудуєте поливними шлангами. Зрештою, Він і без цього розуміє, що Ви – не рабиня Ізаура.

Ну, а якщо не посмакує кабачкове варення,то запропонуйте йому насамкінець домашню фанту.Через соломинку. Хай цмулить і думає над смислом життя. Над тим, яка чудова жінка нарешті перекреслила усі його фіґлярські наміри і як вчасно вона з'явилася в його неприкаяному житті… чи просто хай мовчить і будує такі ж принадні плани на життя, як Ваш святковий стіл.

А фанта… Не будете ж Ви йому признаватися, що не від великого добра Ви зробили сьогодні таку гігантську роботу, щоб насправді сподобатися йому, і що ця фанта – це наслідок всього лише Вашої природної лінькуватості.

Не вірите? Даремно.

Тоді, скажіть мені, мила, хіба не через свої лінощі Ви не викинули вчасно засушені кірочки 8 апельсин, а просто залишили їх на підносі на холодильнику? Отож бо! Але, бачите, як лінощі обертаються тепер чудом-дивом.

Отже, Ви вже здогадалися, що для домашньої фантитреба взяти 8 апельсинових кірочок і залити їх 3 літрами окропу. Хай вистоюється цілу добу. Після цього кірочки вийняти, перемолоти і залити тією ж водою. І знову поставити на добу. Процідити, видушити, додати 2 кг цукру і б чайних ложок лимонної кислоти. Довести до кипіння. Іще гарячим розлити по пляшках. А тримати цей напій, на відміну від коньяку, треба таки в холоді.

Можете вважати, що фанта – це завершальний акорд Вашого сьогоднішнього кулінарного бенефісу. Це, можна сказати, одночасний салют крові й шампанського.

До речі, про шампанське. Якщо Вам забагнеться, можете чергувати домашню фанту із шампанським. Ви, сподіваюся, пам'ятаєте, що із Дамських пальчиківіще стирчить зелена пляшечка благородного напою?

По тому, як швидко відриватиметься Ваш любий від фанти до шампанського, Ви зрозумієте, чи задоволений він влаштованим банкетом.

А зрештою, я Вам запропонувала такий великий вибір як для одного вечора на двох, що не буде великим гріхом, коли Ви з усього цього асортименту відберете найбільш смачне і багатозначне, як на Вашу інтуїцію.

… Ви питаєте мене, що далі?

А хіба я знаю?

Настала мить, коли Ви самі краще відчуєте, що Йому зараз потрібно найбільше – м'яка подушка чи Ваша м'яка рука.

Тепла постіль чи тепле слово.

Ви – пташка вільна. І я тут Вам не розказ так само, як і ніхто інший. Вибирайте самі. А краще – разом. Ви ж знаєте, що молодь вибирає пиво і пепсі. А Ви що, не такі ж молоді й красиві?

Знаю напевне одне: якщо він усе це витримає і не втече ще до того; як Ви запропонуєте фанту, то цілком можливо, що вранці промуркоче голосом березневого кота «Доброго ранку, кохана», або «моя богине», або «моя кицюню».

Не сумнівайтеся, навіть наймовчазніші чоловіки знають так багато палких і пестливих слів… Особливо на початках своїх шалених романів-любовей. Лише не всім їх кажуть.

А можливо, найперше, що він проголосить уранці, це буде слово «паспорт». Є версія, що може трапитися й таке. Знайте: його цікавить не резус-фактор і група Вашої крові.

Не знаю про Вашого обранця нічого – нічогісінького. Та воно мені й не дуже важливо. Знаю, що ким би він не був і яким чином не складалися б Ваші стосунки надалі, а Ви сьогодні заслужили слів найгарячіших.

Навіть якщо Він іще до опівночі надумає вертатися до себе додому.

Не дивуйтеся. Трапляються й такі оригінали, що не можуть спати в чужій квартирі без своїх домашніх капців. Та не поспішайте розчаровуватися. Може, це в нього така метода: випробування Вашого серця на розрив. Але й лякатися особливо не слід: серце від цього не розірветься.

Проте облишмо сумні варіанти. Зупинімося на радісному: шаленій ночі удвох…

Та поки Ви там цілу нічку-не-задрімай-окобудете крутити з ним свої шури-мури,я продовжуватиму давати Вам поради за своїм письмовим столом.

Отож, якщо Ви така відважна, що, навіть не відпивши одного ковтка своєї ж фанти, прочинили для нього двері у спальню, прошу Вас згадати про всі свої календарі.Може трапитися, що Ви й справді дуже відважна сучасна жінка, яка не боїться з першого разу зачати.Тоді порахуйте в умі, щоб Ваші пологи не припали на Великдень. У Розтоках точно відомо, що коли дитина народжується на Великдень, – їй упродовж життя сприяє фортуна, проте великою ціною: до року в родині трапляється втрата чийогось життя.Знаю не одну таку родину. При нагоді розповім. Але не тепер. Бо це застереження на крайній випадок.

А поки що я Вам заздрю і співчуваю одночасно. Бо Ви, як той казковий персонаж, стоїте зараз перед дверима спальні, неначе на перехресті трьох шляхів: праворуч підеш… ліворуч підеш… прямо підеш…

А я Вам кажу: ідіть, куди хочете. Все одно Вас зараз веде п'яне серце. І поки серце показує Вам дорогу – ідіть.

А я тим часом – до письмового столу. Мене сюди веде також серце.

Коли п'яне. Коли боляще. Буває по-різному.

Самі знаєте.

ЖІНОЧА ГОЛОВА В КУЩАХ ШИПШИНИ

Пригадуєте, як оцінювала шлюб моя бабця Гафія Іллівна? Дівка, як віддається(тобто виходить заміж), – то кладе голову в кущ шипшини.

Знаєте, по великих роках досвіду скажу і я: у цьому таки є доля істини. Хтозна – чому, але це правда – в сімейному житті іноді відчуваєш себе і справді ніби серед шипшинового гілля. Здалеку здається, що ти обрамлена рожевими квітами, а насправді чуєш, як колючки впинаються у твоє ніжне тіло, і нікому навіть про це сказати.

Та не засмучуйтеся. Не Ви така одна – між шипшинових колючок.

Що? Я забула сказати, що після того кулінарного бенефісу, після тієї чумної дефіляди не в Москві, а дефіляди кухнею і спальнею Ви таки встромили голову в шипшинове гілля – вийшли за Нього заміж??!

Але, як Ви вже встигли помітити, я нічого не забуваю. Тим паче тих, для кого стаю заочною свахою.

Ви не вірили, що все закінчиться загсом?!

Я й сама не дуже вірила. Просто знала, що буде одне із двох,як сказали би в Розтоках. Так що сталося майже так, як гадалося. Надвоє баба ворожила, –резюмують у моєму селі на такі прогнози.

Я розумію, що Ви нарешті щасливі по вінця. Але, як мовиться, стоять двори у хуртовині флокс,а серце йде у свою хуртовину.

Не така вона вже й негожа, ота сімейна хуртовина турбот.

Що? Вам таки подобається перебувати на кухні більшу частину свого вільного часу?

І мені довго подобалося. Потім дещо перестало.

Але Вам поки що хай не перестає. Знаєте, я майже бачу, як Ви снуєте Дюймовочкою між отими каструлями, мисками, деками, розсадою для городу.

Ну, що ж… хай Бог і серце помагають.

І я Вам іще дещо підкажу.

Отже, якщо хочете, щоб смак Ваших страв і надалі надихав Ваше законне золотце на подвиги, ніколи не печіть і не приймайте гостей у ті дні, коли у Вас самої гості.Розумієте, жінка повинна мати святкові жіночі дні. І боронь вас, Боже, в такі дні квасити капусту, розчиняти тісто, робити консервацію. Шкода праці. Тоді робіть щось легше. Зваріть геркулесову чи манну кашу, компот із сушки, чи розігрійте тушонку до смаженої картоплі. А на більше не розраховуйте. Можете наперед викинути продукти.

Не бійтеся, за три-чотири дні Ваше золотце не змарніє, якщо на сніданок, обід чи вечерю Ви запропонуєте йому страви із колишнього його армійського раціону.

А Вам по секрету скажу: іноді і чоловік повинен бути лінивим.

Якщо загодуєте,то боюся, що хилитатиметеся, як безсила тополя в одвічному українському полі.

… А воно, знаєте, щоб чоловік був таким, як треба кожній жінці, якщо чесно, то не обов'язково його годувати, наче на бойню. Треба лише знати деякі кулінарні секрети, які зроблять чоловіка Гераклом, Казановою і Отелло в одній особі.

… Коли моєму 72-річному сільському сусідові дружина, що була молодша від нього на 40 років, народила сина, в селі тільки сліпий і лінивий не посміювався з цієї новини. Дехто не встидався щасливому батькові казати навіть у очі: «Ая-ая… якогось доброго сусіда маєте, ґаздо, що так пристарався вам догодити…».

Щасливий батько як справжній гуцул, який швидше позбудеться капелюха, аніж втратить почуття гумору, відповідав у тон сміливцю:

– Ая-ая… І я так само казав жінці: хочеш скорше піти на пенсію – роди третю дитину… Війни не було, мору і тифу не було, мужеський рід у Розтоках іще не вигиб, то думай головою… А вона лиш кукурудзяною кулешею мене годувала та буженими ребрами з капустою і фасулями.

Коли дитиня підросло, уже навіть сліпий міг стати німим від здивування: хлопчик – як крапля води на іншу – був схожий на свого батька, якого підпирала близька вісімдесятка.

Догодувалася! – резюмував котрийсь із розтіцьких філософів.

А воно свята правда: не шукайте аптеку жодного народного цілителя, не вигадуйте дурниці, які можуть розсмішити камінну статую, а лиш добре продумайте менюсвоєму господареві.

Виключно задля здоров'я, люба моя, а не задля того, про що Ви зараз подумали.

Ви ж не збираєтеся достроково на пенсію?

Без парламенту і Верховного суду, а самотужки, раз і назавжди, як американці свою Конституцію, прийміть закон у авторському виконанні про неодмінніпродукти, нестачі яких у холодильнику не мають права помітити навіть Ваші вороги.

Ви гадаєте, оті запорозькі козаки були такими нетямущими чи лінивими, що кукурудзяний куліштак часто їли?

Що Ви кажете? Ваш не буде їсти кулешу?!

Ще як буде, кажу Вам я! Ще як буде!

Із хрумкими шкварочками, із жменькою бринзи з одного боку, а з другого – підсмаженими в сметані грибочками, із шкаликом на мізинний палець горілочки з перцем. Ще як буде!

А іншим разом влаштуйте своєму вигадливому чоловікові селянський обід.Ну, не так собі, як кажуть наші брати, що претендують на старшість, з бухти-барахти, а тоді, коли зачуєте лише Вам відомими рецепторами небезпеку стороннього втручання у Ваше життя Іншої.

Він уже й голиться ретельніше, і майку зранку не вдягає,

і сімейні труси чомусь відпочивають на шворці на балконі,

і пульс у нього дещо поспішний, і погляд,

і комусь ледь чутне в телефонну трубку «сьогодні».

А Ви так невинно, без дрижаків у голосі і закочування очей:

–  А у нас сьогодні обідає Макар Леонідович ^[5]!У Вашого ж, звичайно, відпадає щелепа з несподіванки: це ж завтра він неодмінно похвалиться отому своєму заступникові – найбільшому хвалькові у світі В. І., що у Вас обідав сам М. А.

Ви грайливо нібито недочуваєте чоловікових розпитувань, як таке можливе, що сам М. А.навідається до Вас у гості, знаючи, що Ваш чоловік поки що нізащо не проміняє обід із Макаром Леонідовичем навіть на саму Наомі Кемпбел.

Поки що не проміняє.

Отож робіть усе, щоби поки щоне перетворилося в уже.Такий обід із такоюлюдиною – та де для нього, як нові ворота для барана.

Але хто, окрім Вас, винахідлива Ви моя рятівнице сім'ї, повинен знати, що М. А. ні сном ні духом не здогадується, що Ви – сексуальна спекулянтка, бо використали його ім'я у благородних сімейних цілях, вигадавши історію можливого його обіду із Вашим чоловіком.

М. А. – це фетиш.

Це приманка, як Рейд для таргана.

Але про це ні слова.

Навіть мені.

І без паніки.

Ви просто тримаєте в закутках свого невтраченого від ревнощів і підозр глузду одну-єдину, як рідна Україна, думку: у Вас сьогодні обідає М. А., і Ви, щоб здивувати його,а не охололого до Вас чоловіка, готуєте селянський обід.

Ви вдягаєте на себе

вишиту дрібним, але яскравим хрестиком блузу,

коротку – до пупа – спідничку у зборки чи в складки,

тонкі чорні панчохи на ажурному поясі,

мініатюрний фартушок – і в такому вигляді готуєте грубий селянський обід для власного чоловіка.

Що таке грубий чи, пак, здоровий селянський обід, Ви вже приблизно знаєте із репліки мого сільського сусіда, ощасливленого батьківством у 72 роки.

Але нагадую ще раз: до золотобокої Кулеші-мамалигиВи подаєте у глиняних мисках наступне: квашену капустуз бужениною чи копченими ребрами.Бажано, щоб капуста тушилася в духовці, тоді її смак нагадуватиме смак уст зрілої жінки: напитися не нап'єшся, і одірватися не одірвешся.

Окремою стравою подавайте товчену квасолюз підсмаженою цибулею, січеними грибами і часником із майонезом.

У солодкий узвар із сушених груш і слив також можна додати кілька ложок вареної (цілої) квасолі.

Скажу Вам, що останній наїдок – солодкий узвар із квасолею– страва різдвяна. Але для будь-якої жінки Різдво тоді, коли вона відчуває, що її чоловік – таки її, а не чийсь інший. Ви сьогодні просто зобов'язані зробити собі таке свято.

Що ще має бути під час селянського обіду?

Обов'язково

домашній сир із сметаною,

бринза,

домашнє, трохи солене масло.

Та Ви, я бачу, добра таки боягузка, коли замість того, щоб зосередитися на обдумуванні різноманітності меню, вдалися в паніку з приводу своєї маленької брехні стосовно Макара Леонідовича.

Господь з Вами! Щоб отак побиватися через якусь дурничку?

Хіба Ви не читали колись мого оповідання «Ніколи не розказуйте про космос»?А якщо читали, то добре знаєте, що магнітофон, так-так, саме Ваш домашній магнітофон і стане Вашим адвокатом у подальшій розмові із чоловіком, який, напарфумившись до обіду з М. А., час від часу зиркає на годинник?!

Ви ж, напередодні умовивши приятельку – програмісту з місцевої фірми змонтувати на магнітофоні нібито останні вісті одного із маловідомих інформаційних каналів, спокійненько вмикаєте нібито радіо саме в той момент, коли чоловіка від нетерплячки «Та де той М. А.?!»починає трусити, як під час падучої хвороби. А там – голосом Вашої приятельки – повідомлення про надзвичайну і повноважну зустріч шановного М. А. Із надзвичайним і повноважним посломоднієї із африканських країн чи щось подібне.

Ви обоє одночасно сплескуєте руками «Ну, треба ж таке!», швиденько викладаючи на стіл глиняні полумиски із паруючими стравами, звабливо фойдаєте спідницею перед самим його носом, а в цей момент – телефонний дзвінок.

Дайте чоловікові самому підійти до трубки. А звідти – переінакшений сексуальний голос тієї ж самої Вашої приятельки-програмістки, який із жалем від імені М. А. вибачається перед Вашим чоловіком за раптову і непередбачену зустріч із послом.

Облизавшись, чоловік, звичайно, наляже на обід, а Ви не жалійте йому ані мамалиґи, ані лагідних слів.

Кажу Вам, кукурудзяна мука – це дуже помічна справапід час сімейного похолодання. Та ще у парі із спідничиною до пупа…

Але ж я Вам не казала, що кукурудзяна крупа надається лише для кулішу! А отой славнозвісний гуцульський десерт – бануш,без частування яким із гір не поїхав ані один тверезий, ані хмільний у дупель гість?!

Вас лякає незвична назва? А Ви візьміть перший-ліпший сучасний жіночий журнал, де подаються ексклюзивні кулінарні рецепти, і Вам потемніє в очах одразу, як тільки Ви дочитаєте до кінця рецепт бодай однієї страви, для якої Вам довелося б скупити третину якогось східного базару в пошуках екзотичних приправ та інгредієнтів, рекомендованих журнальними кухарями.

Я впевнена: Ви одразу вхопите кошик для продуктів і побіжите на найближчий продуктовий базар… за домашньою сметаною для банушу. Тільки обов'язково беріть густу і жирну сметану.

Влийте її в чавунний казанок, посоліть і доводьте до кипіння. Як тільки сметана почне кипіти, вкиньте жменю – другу кукурудзяної муки. І, не перемішуючи, дайте їм трохи покипіти разом.

Кипіння удвох буває дуже і дуже смачним,одначе… І не тільки кипіння сметани із кукурудзяною крупою.

Тоді дерев'яним кулішерем вимішуйте суміш безперервно, аж поки бануш «не пустить» масло.

Ось він звідки – знаменитий вислів «купатися, як у маслі». Готовність банушу визначають по тому, чи вже відстає він від дна і скаче по стінах чавунчика так, як на гуцульському весіллі столи від наїдків, чи ще ні.

А вже коли Ви вивернете цю духмяну паруючу золотоверху страву на таріль, дивіться, щоб таріль був глибокий, бо прибуватиме масло із банушу, як весняні води у Черемош чи Тису. Чоловіки люблять бануш навіть без нічого.

Але не полінуйтеся – і покладіть своєму мисочку гУспянки,а як не знайдете на базарі гуслянки, а самі – не подужаєте її зробити (рецепт подається далі),покладіть хоча би скляночку кефіру. Чи тієї ж бринзи. Вгамовує будь-який, навіть найбільший сексуальний голод.

Бракує ще якоїсь смачної штучки? А що – можна. Швидко, дешево і смачно.

Беріть яйце, добре збийте його, посоліть і вилийте тонким-тоненьким шаром у середньої величини сковороду. Смажте, як млинець. Яєчний.Із двох сторін. На середину викладіть натертої бринзи або соленого сиру. Загорніть у вигляді рулету або конверта. Рулет розріжте на двоє. Конверт подавайте, як найновішу новину: відразу і цілком. Збоку покладіть корейської моркви. Ви забули купити її на базарі?

Зараз зробимо її вдома самі. Безплатно.

Отже, пікантна морква –

це 1 кг натертої на великій тертці моркви,

чорний і червоний перець,

сіль,

2 столові ложки оцту, 2 сирі порізані цибулі,

1,5 головки дрібно нарізаного і пропущеного через часникодавку часнику.

А далі – справа техніки. Кип'ятите півстакана олії і заливаєте моркву. Додаєте 1 г коріандру – і, прошу дуже, – в холодильник. Хай охолоджується. До яєчних млинців пікантна морква смакує приблизно так, як тараня до пива.

Сподіваюся, це Вас переконало, що в холодильнику завжди має бути якщо не корейська, то Ваша – пікантна – морква?

Отже, кажу Вам: кілька таких грубих селянських обідів – і Ви вже подумуватимете, як би це перевести свого чоловіка на якусь кашку, чи що…