Текст книги "Пігмаліон"

Автор книги: Бернард Джордж Шоу

сообщить о нарушении

Текущая страница: 2 (всего у книги 8 страниц)

ДІЯ ДРУГА

Одинадцята ранку наступного дня. Лабораторія ГІҐІНСА на Вімпол-стріт. Початково ця кімната на другому поверсі планувалася як вітальня. Посередині задньої стіни – двостулкові двері. Навпроти дверей – вікна, що виходять на вулицю. У кутку праворуч від дверей – дві високі картотечні шафки, що стоять під прямим кутом одна до одної. Поряд, на письмовому столі, – фонограф, ларингоскоп, батарея тонких органних трубочок із повітряними міхами, набір аспірометрів – газових пальничків з високими скляними абажурами (вони під’єднані гумовим шлангом до газового ріжка на стіні), кілька камертонів різного розміру, макет людської голови в натуральну величину, на якому показано голосові органи в розрізі, та коробка із запасними восковими валиками для фонографа. Ще далі праворуч – камін; біля нього, ближче до дверей, – зручне шкіряне крісло та ящик для вугілля. На камінній полиці – годинник.

Поміж письмовим столом і каміном стоїть журнальний столик. Ліворуч від дверей – шафка з неглибокими шухлядками, на шафці – телефон і телефонний довідник. Далі, в лівому кутку – концертний рояль, хвостом до дверей. Перед роялем бачимо не стільчик, як звичайно, а лавку на всю довжину клавіатури. На роялі – ваза з фруктами й цукерками, здебільшого шоколадками.

Середина кабінету порожня. Крім двох стільців коло письмового столу, лавки й крісла, біля каміна стоїть іще один стілець, який, мабуть, принесли з іншої кімнати. На стінах висять гравюри, переважно Піранезі, [14]14
  Джованні Баттиста Піранезі (1720–1778) – італійський архітектор, гравер.


[Закрыть]та портрети мецо-тинто. Картин немає.

За столом сидить ПІКЕРИНҐ і кладе на своє місце камертон та картки, якими він щойно користувався. ГІҐІНС стоїть поруч, біля картотеки, й засуває назад вийняті шухлядки. У денному світлі видно, що це – міцний, життєрадісний, чудового здоров’я чоловік років сорока. На ньому чорний сюртук з білим крохмальним комірцем і чорна шовкова краватка – атрибути одягу представників його професії. Він належить до тих енергійних науковців, які щиро – подеколи навіть палко – переймаються всім, що може стати предметом наукового дослідження, але в той же час байдужі до себе, до тих, хто їх оточує, а заодно й до їхніх почуттів. Попри свій вік і статуру, він нагадує непосидющу дитину, яка напрочуд жваво й бурхливо реагує на все цікаве і з якої не можна спускати ока, аби часом не сталася шкода. Його настрій так само по-дитячому мінливий: у хвилини доброго гумору він добродушно бурчить, але тільки-но йому щось не до вподоби, він ураз може вибухнути гнівним буревієм. Та навіть у його найменш привабливому настрої на нього важко розсердитися всерйоз – настільки він безпосередній і прямодушний.

ГІҐІНС (засуваючи останню шухляду). Ну, ось, нібито й усе.

ПІКЕРИНҐ. Справді вражає. Хоча, признаюся, я й половини не розчув.

ГІҐІНС. Хочете прослухати ще раз?

ПІКЕРИНҐ (підводиться, підходить до каміна і стає спиною до вогню).Ні, дякую. Як на перший раз, досить.

ГІҐІНС (йде за ПІКЕРИНҐОМ і стає біля нього ліворуч). Втомилися слухати звуки?

ПІКЕРИНҐ. Так. Це надто велика напруга. Я тішився, що вмію чітко вимовити двадцять чотири голосні. Але ваші сто тридцять цілковито мене приголомшили. Здебільшого навіть не відчуваю між ними різниці.

ГІҐІНС (усміхаючись, підходить до рояля й пригощається цукерками). Справа звички. Спочатку ви справді не відчуваєте різниці; але згодом, прислухавшись, розумієте, що вони відрізняються одна від одної, як А від Б.

До кімнати входить ПАНІ ПІРС, економка Гіґінса.

ГІҐІНС. Що сталося, пані Пірс?

ПАНІ ПІРС (розгублена; видно, що вагається). До вас якась молода особа, пане Гіґінс.

ГІҐІНС. Яка молода особа?! Чого їй треба?

ПАНІ ПІРС. Каже, ви дуже зрадієте, коли дізнаєтеся, чому вона прийшла. Це якась проста дівчина. Зовсім проста. Я хотіла відразу показати їй на двері, але подумала, що вона вам може знадобитися, щоб наговорити у ваші апарати. Не знаю, чи я правильно вчинила, але до вас іноді приходять такі дивні відвідувачі… Сподіваюся, ви мені вибачите, пане Гіґінс. Гадаю, що…

ГІҐІНС. Усе гаразд, пані Пірс. А чи цікава у неї вимова?

ПАНІ ПІРС. Просто жахлива, пане Гіґінс. Не збагну, як вас може таке цікавити.

ГІҐІНС (до ПІКЕРИНҐА). Послухаймо. Тягніть її сюди, пані Пірс. (Кидається до письмового столу і дістає новий валик для фонографа).

ПАНІ ПІРС (без особливого бажання). Як скажете, пане Гіґінс. (Спускається сходами).

ГІҐІНС. Якраз добра нагода. Покажу вам, як робиться запис. Розговорімо її! Спочатку я запишу її в системі Белла, а потім латинським алфавітом. Насамкінець зробимо запис на фонографі – і ви зможете прослуховувати його, скільки захочете, порівнюючи звуки з транскрипцією.

ПАНІ ПІРС (вертається). Ось ця особа. Прошу, пане Гіґінс.

Входить КВІТКАРКА при повному параді. На ній капелюх із трьома страусовими перами: жовтогарячого, блакитного та червоного кольору; фартух тепер майже чистий, і пальто з грубої вовни теж почищене. Пафос цієї жалюгідної постаті, з її наївною поважністю й удаваною статечністю, зворушує ПІКЕРИНҐА, який уже до цього підвівся в кріслі з появою ПАНІ ПІРС. Що ж до ГІҐІНСА, то йому байдуже, чоловік перед ним, а чи жінка. Він може лаятись чи здіймати руки до неба, обурений тупістю якоїсь крихітки, та коли йому треба щось випросити, він ладен підлещуватись до неї, мов дитя до своєї няньки.

ГІҐІНС (відразу впізнавши дівчину і не приховуючи розчарування, яке у нього, мов у дитини, перетворюється на болючу образу). Та це ж дівчина, яку я записав учора ввечері. Вона мені більше не потрібна. В мене достатньо записів із вимовою Лісон Ґроув; не збираюся марнувати на неї валик. (До КВІТКАРКИ). Ідіть, ви нам не потрібні.

КВІТКАРКА. А ви не задирайте носа! Ви ж не знаєте, чо’ я приїхала. (До ПАНІ ПІРС, яка біля дверей очікує подальших вказівок). Ви ска’али йому, шо я на таксі?

ПАНІ ПІРС. Що за дурниці, дівчино. Невже ви гадаєте, що такому чоловікові, як пан Гіґінс, цікаво, чим ви приїхали?

КВІТКАРКА. Ой, мона подумать… Він же ж і уроки давать не цураєця, сама чула. А я, шоб ви знали, не кланяця вам приїхала. Не хоч’те моїх грошей – то й не тра’! Друго’о собі найду.

ГІҐІНС. До чого тут ваші гроші?

КВІТКАРКА. А до то’о, шо я уроки в вас брать приїхала. Ясно? І причом не задарма!

ГІҐІНС (приголомшений). Ну, знаєте… (Ледве перевівши подих). І чого ж ви хочете від мене?

КВІТКАРКА. Ну, були б ви жинтільменом, так для початку попросили б мене сісти. Я ж із вигідним ділом до вас.

ГІҐІНС. Пікеринґ, запропонувати, щоб це опудало сіло, чи жбурнути її у вікно?

КВІТКАРКА (налякана, відбігає за рояль і готується до захисту). Ну-ну-у-у! (Ображена, крізь сльози). Чо’ це я опудало? Кажу ж вам: я платить буду! Як всяка леді!

Остовпівши, чоловіки розгублено дивляться на неї.

ПІКЕРИНҐ (лагідно). Чого ви хочете, дитя моє?

КВІТКАРКА. Не хочу торгувать на вулиці. Хочу продавать у магазіні. А хто ж мене возьме, як я не вмію балакать по-пра’ільному. А він говоре, шо науче. Мені ж не тра’ вашої ласки. Я платить готова, а він мене обзива, як ту дівку!

ПАНІ ПІРС. Як ви собі, дурненька, уявляєте, що зможете брати уроки в пана Гіґінса?

КВІТКАРКА. А шо ж таке? Я не гірш вашо’о знаю, скіки дають за уроки. От і я стіки ж буду.

ГІҐІНС. Цікаво, скільки ж?

КВІТКАРКА (зрадівши, підходить до нього). Ото зразу б так. Я ж знала, шо ви захоч’те вернуть оте, шо вчора мені кинули. (Довірчо). Мабуть, під мухою були, еге ж?

ГІҐІНС (тоном наказу). Сядьте!

КВІТКАРКА. Тіки ж ви не думайте, шо це я собі милостиню…

ГІҐІНС (гримає на неї). Сядьте, я кому сказав?!

ПАНІ ПІРС (суворо). Сідайте, дівчино. Робіть, що вам кажуть.

КВІТКАРКА. Ну-у-у-у! (Стоїть з напівошелешеним, напівобуреним виглядом).

ПІКЕРИНҐ (з вишуканою люб’язністю). Чи не бажаєте сісти? (Ставить стільця ближче до каміна, поміж ними з ГІҐІНСОМ).

КВІТКАРКА (непевно). Ну, шо ж… Це мона. (Сідає, ПІКЕРИНҐ вертається до каміна).

ГІҐІНС. Як вас звати?

КВІТКАРКА. Еліза Дулітл.

ГІҐІНС (урочисто декламує).

 
Ліза, Еліза та Єлизавета
Квіти збирали в саду для букета.
 

ПІКЕРИНҐ.

 
Три гарні фіалочки там відшукали.
Взяли по одненькій, а двох не зірвали.
 

Обидва заходяться сміхом.

ЕЛІЗА. Тю! Як подуріли!

ПАНІ ПІРС (стаючи за кріслом ЕЛІЗИ). У шляхетному товаристві так не висловлюються.

ЕЛІЗА. А чо’ він зо мною так балакає?

ГІҐІНС. Ближче до справи! Скільки ви збираєтеся платити?

ЕЛІЗА. Я вже знаю, шо по чому. В мене подружка бере хранцузькі уроки по вісімнадцять пенсів за годину. Так то в живого хранцуза! А ви ж майте совість: я ж плачу за мову, шо вже знаю! Так шо, даю вам шилінга – й не торгуйтесь.

ГІҐІНС (походжає по кімнаті та, засунувши руки в кишені, побрязкує ключима й монетами). Знаєте, Пікеринґ, якщо подивитися на цей шилінг не як на шилінг, а як на певний процент її заробітку, то це дорівнюватиме шістдесяти-сімдесяти фунтам мільйонера.

ПІКЕРИНҐ. Цебто як?

ГІҐІНС. Ось підрахуйте: мільйонер має приблизно сто п’ятдесят фунтів на день. Вона заробляє півкрони.

ЕЛІЗА (пихато). Хто вам ск’ав, шо тіки півкрони?

ГІҐІНС (продовжуючи). Вона пропонує мені дві п’ятих від свого денного заробітку. В мільйонера це було б десь шістдесят фунтів. Непогано! Чорт забирай, колосально! Стільки мені ще ніхто не платив.

ЕЛІЗА (підхопившись із переляку). Які шіісят?! Шо ви мелете! Хто вам шо казав за шіісят?! Звідкіля вони в мене?!

ГІҐІНС. Прикусіть язика!

ЕЛІЗА (схлипуючи). Нема в мене стіки…

ПАНІ ПІРС. Не плачте, дурненька. Сядьте. Ніхто не візьме ваших грошей.

ГІҐІНС. Зате зараз дехто візьме мітлу і дасть вам гарту, якщо будете рюмсати. Сядьте!

ЕЛІЗА (знехотя, проте скоряється). Ну-у-у… Ви мені тут не батько, шоб руки розпускать.

ГІҐІНС. Якщо візьмуся за ваше навчання, то буду, як два батька! Ось. (Подає їй носовичка).

ЕЛІЗА. А нашо воно мені?

ГІҐІНС. Витирати очі. Витирати ніс і все, що змокріє. Запам’ятайте: це носовичок, а це ваш рукав; і не плутайте одне з іншим, коли хочете стати леді й працювати в магазині.

ЕЛІЗА, вкрай спантеличена, безпорадно дивиться на нього.

ПАНІ ПІРС. Марно їй пояснювати, пане Гіґінс. Вона все одно не зрозуміє. Крім того, ви помиляєтеся: вона навіть рукавом не втирається. (Хоче забрати в неї носовичка).

ЕЛІЗА (вихоплює його). Куди?! Це шо, вам давали?!

ПІКЕРИНҐ (сміючись). Слушно! Боюся, пані Пірс, це тепер слід розцінювати як її власність.

ПАНІ ПІРС (підкоряючись силі обставин). Так вам і треба, пане Гіґінс.

ПІКЕРИНҐ. Ось про що я подумав, Гіґінсе… Пам’ятаєте, ви казали про посольський прийом? Закладаюся, що у вас цей експеримент не вийде. Проте, якщо вам таки вдасться видати її за герцогиню, я визнаю, що ви найкращий педагог у світі і сам покрию витрати на її навчання.

ЕЛІЗА. От добряча душа! Пасибі, Копитане!

ГІҐІНС (спокушений пропозицією, дивиться на ЕЛІЗУ). Приваблива авантюра! Погляньте: вона така вульгарна й так чарівливо замурзана!

ЕЛІЗА (дуже обурена). Тьу-у-у! Чо’ це я замурзана?! Я перед виходом і лице мила, й руки. Отак!

ПІКЕРИНҐ. Від ваших компліментів, Гіґінсе, вона явно не втратить голову.

ПАНІ ПІРС (занепокоєно). Це ще як сказати, пане Пікеринґ. Є не один спосіб задурити дівчині голову. Пан Гіґінс знається на цьому краще за будь-кого, хай навіть іноді робить це ненавмисно. Сподіваюся, пане Гіґінс, ви не штовхнете її на якесь безумство.

ГІҐІНС (захопившись ідеєю ПІКЕРИНҐА). Усе життя складається з безумств. Але непросто знайти для них нагоду. Тож ніколи не гай можливості: вона підвертається так рідко! Гаразд! Зроблю з цієї обшарпанки герцогиню!

ЕЛІЗА (категорично не згодна з такою оцінкою). Ну-ну-у-у!

ГІҐІНС (захоплено). За півроку – а коли в неї добрий слух та гнучкий язик, то й за три місяці – я виведу її на люди й видам за кого завгодно! Почнімо сьогодні, зараз же, негайно! Пані Пірс, заберіть її та відмийте – хоч би й наждаком. Плиту вже розпалено?

ПАНІ ПІРС (протестуючи). Так, але ж…

ГІҐІНС (шаленіючи). Позривайте з неї це лахміття і зараз же спаліть! Зателефонуйте до магазину й замовте новий одяг, а доки привезуть – загорніть хоч би й у газети!

ЕЛІЗА. Жинтільмен називаєця! Бачила я таких! І ото не сором вам таке казать! Я ж порядна!

ГІҐІНС. Ну, ось що, дівчино… Свої провінційні цноти залиште при собі. Вчіться поводитись як герцогиня. Заберіть її, пані Пірс. А не буде слухатись, дайте їй прочухана!

ЕЛІЗА (кидається до ПІКЕРИНҐА й ПАНІ ПІРС, шукаючи захисту). Я зара’ поліцію позву! Їй-бо позву!

ПАНІ ПІРС. Але мені ніде її поселити.

ГІҐІНС. Запхайте у відро для сміття.

ЕЛІЗА. Ну-ну-у-у!

ПІКЕРИНҐ. Годі вам, Гіґінсе! Будьте розважливим.

ПАНІ ПІРС (рішуче). Справді, пане Гіґінс. Не можна так зневажати людей.

ГІҐІНС, присоромлений, принишк. Буревій переходить у легіт наївного подиву.

ГІҐІНС (із професійною вишуканістю модуляцій). Це я зневажаю людей? Дорога пані Пірс, дорогий Пікеринґ, у мене й гадки такої не було. Я лише вважаю, що всі ми маємо якнайкраще подбати про бідну дівчину, підготувати її до нового життя, допомогти освоїтись. Якщо я висловлювався не досить ясно, то лише з побоювання зранити її або ваші почуття.

ЕЛІЗА, заспокоївшись, обережно вертається на попереднє місце.

ПАНІ ПІРС (до ПІКЕРИНҐА). Пане Пікеринґ, ви чули щось подібне?

ПІКЕРИНҐ (сміючись від душі). Ніколи, пані Пірс, ніколи.

ГІҐІНС (терпляче). Про що, власне, йдеться?

ПАНІ ПІРС. Про те, що не можна так просто підібрати дівчину, як камінець на пляжі.

ГІҐІНС. А чому б ні?

ПАНІ ПІРС. Як це чому? Адже ви нічого про неї не знаєте! Хто її батьки? А якщо вона заміжня?!

ЕЛІЗА. Драстя вам!

ГІҐІНС. Ось бачите, дівчина сама цілком слушно відповіла: «Драстя вам!» І справді, яке там заміжня! Хіба ви не знаєте, що жінка її походження через рік по шлюбі виглядає як п’ятдесятирічна поденниця.

ЕЛІЗА. Та хто ж би мене взяв?

ГІҐІНС (раптом удається до найзворушливішого, низького тембру голосу й задіює найпереконливіші прийоми своєї пишномовності). Повірте, Елізо, коли я вас вивчу, юрми чоловіків стрілятимуться, аби здобути вашу прихильність.

ПАНІ ПІРС. Облиште це, пане Гіґінс. Вам не слід так розмовляти з нею.

ЕЛІЗА (рішуче зводиться на ноги). Так! Я пішла. Їй-бо, в ньо’о ж не всі дома. Не тра’ мені схибнутих прохвесорів.

ГІҐІНС (уражений до глибини душі, адже його красномовство лишилося непочутим). Он як! Значить, я схибнутий?! Чудово! Пані Пірс, не замовляйте їй ніякого одягу і випхайте геть!

ЕЛІЗА (скімлить). Ой нє, ой нє! А чо’ ж ви дражнитесь?

ПАНІ ПІРС. Ось бачите, до чого призводить нестриманість. (Показуючи на двері). Сюди, будь ласка.

ЕЛІЗА (мало не плаче). Не тра’ мені вашої одежі! Я б і так її не взяла б! (Жбурляє носовичка). Сама собі можу купить! (Іде до дверей, щоправда, неохоче).

ГІҐІНС (спритно спіймавши носовичка, перетинає їй шлях). Невдячне убоїсько! Така ваша дяка за те, що я хотів витягти вас із багна, гарно вдягти і зробити з вас леді?!

ПАНІ ПІРС. Вгамуйтеся, пане Гіґінс, візьміть себе в руки! Це ви поводитеся негарно! Вертайтеся до своїх батьків, дитя моє, і скажіть їм, аби краще вас доглядали.

ЕЛІЗА. Та нема в мене ніяких батьків. Вони ска’али, шо я вже сама на себе зароблю, й виставили геть.

ПАНІ ПІРС. А де ваша мати?

ЕЛІЗА. Та нема в мене матері. А вигнала мене мачуха, шоста вже. І нехай собі! Сама обійдусь. Тіки ж ви не думайте: я порядна.

ГІҐІНС. От і чудово! До чого тоді весь цей ґвалт? Дівчина належить сама собі й, окрім мене, нікому не потрібна. (Підходить до ПАНІ ПІРС, улесливо). Вона була б вам за доньку, пані Пірс. Яке то щастя – мати доньку! А тепер годі базікати. Тягніть її вниз і…

ПАНІ ПІРС. Але що ж із нею буде? Ви маєте намір щось їй платити абощо? Отямтеся, пане Гіґінс!

ГІҐІНС (роздратовано). От Господи! Видавайте їй, скільки треба! Можете це занести до витрат на господарство. А на ’кий біс їй гроші?! Їжу та одяг вона матиме. А даси їй гроші – зіп’ється.

ЕЛІЗА (обурено). Шо ви брешете! Та усяк вам ска’е, шо я питва в рот не брала! (До ПІКЕРИНҐА). Пане, ви ж жинтільмен; ска’іть йому, шоб так зо мною не балакав!

ПІКЕРИНҐ (з доброзичливим докором). Гіґінсе, а вам не спадало на думку, що в дівчини можуть бути якісь почуття?

ГІҐІНС (критично оглядаючи ЕЛІЗУ). Ні… Навряд. У кожному разі, не ті, на які варто зважати. (Весело). Ану, Елізо, що у вас там за почуття?

ЕЛІЗА. В мене такі ж почутя, шо й у всіх.

ГІҐІНС (замислено, до ПІКЕРИНҐА). Розумієте, в чому складність…

ПІКЕРИНҐ. Яка складність?

ГІҐІНС. Навчити правильної вимови – не так важко. Куди важливіше, щоб це було граматично правильно.

ЕЛІЗА. Та не хочу я балакать гриматично! Хочу балакать, як леді!

ПАНІ ПІРС. Пане Гіґінс, не відходьте, будь ласка, від суті. Я мушу знати, на яких умовах ця дівчина тут залишається. Ви маєте намір щось їй платити? А що з нею буде по закінченні навчання? Адже треба хоч трохи дивитися вперед!

ГІҐІНС (роздратований). А скажіть-но мені, пані Пірс, що з нею буде, коли я залишу її на вулиці, в багні?

ПАНІ ПІРС. То вже її справа, а не ваша, пане Гіґінс.

ГІҐІНС. В такому разі, по завершенні навчання я кину її назад у багно. Це знову стане її справою; отже, все в порядку.

ЕЛІЗА. Совісті в вас нема, от шо! Вам же на всіх начхать, крім себе. (Встає й рішуче оголошує). Годі з мене, я пішла! (Прямуючи до дверей). Серця в вас нема! От шо я вам скажу!

ГІҐІНС (із вази на роялі бере шоколадну цукерку, очі його лукаво блищать). Елізо, пригостіться шоколадкою.

ЕЛІЗА (піддавшись спокусі, зупиняється). А як я знаю, шо там в ній? Такі, як ви, й потруїти можуть. Не одна вже отак-о попалась. Сама чула.

ГІҐІНС виймає складаного ножика й ділить цукерку навпіл: половинку зі смаком куштує сам, а другу подає ЕЛІЗІ.

ГІҐІНС. Як запорука довіри, Елізо: одну половинку мені, другу – вам. (ЕЛІЗА хоче щось заперечити, але ГІҐІНС запихає цукерку їй у рота). Тут ви їстимете шоколад коробками, ящиками. Щодня, з ранку й до вечора. Ну, то як?

ЕЛІЗА (нарешті проковтнула цукерку, мало не вдавившись). Я б виплюнула, так не мона ж: виховання не дозволя.

ГІҐІНС. Стривайте, ви, здається, казали, що приїхали на таксі?

ЕЛІЗА. Ну то й шо? В мене таке саме право їздить на таксі, шо й у всіх.

ГІҐІНС. Авжеж. Невдовзі ви зможете їздити на таксі, скільки вам заманеться. Будете роз’їжджати по місту хоч цілими днями уздовж і впоперек. Подумайте, Елізо…

ПАНІ ПІРС. Пане Гіґінс, ви зваблюєте дівчину. Це негарно. Їй слід подумати про майбутнє.

ГІҐІНС. У такому віці? Облиште, пані Пірс. Про майбутнє вона подумає, коли попереду вже нічого не залишиться. Ось так, Елізо: беріть приклад з цієї пані. Дбайте лише про майбутнє інших. Про своє – ніколи! Думайте краще про шоколад, таксі, золото й діаманти.

ЕЛІЗА. Не тра’ мені вашо’о золота й дивомантів. Я, шоб ви знали, порядна! (Сідає, сповнена гідності).

ГІҐІНС. Під опікою пані Пірс ви такою й залишитесь. А потім одружимо вас із сином якого-небудь маркіза, гвардійським офіцером із пишними вусами. Спершу за те, що він одружився з вами, батько позбавить його спадку. Але, побачивши вашу красу й доброчесність, згодом розчулиться і…

ПІКЕРИНҐ. Даруйте, Гіґінсе, але я мушу втрутитися. Пані Пірс має цілковиту рацію. Дівчина має довіритись вам на півроку, цебто поки триватиме експеримент – і вона має ясно розуміти, що робить.

ГІҐІНС. Яким чином? Адже вона взагалі не в змозі щось розуміти. Та й, зрештою, хто з нас розуміє, що він робить? Бо якби розуміли, то й не робили б нічого.

ПІКЕРИНҐ. Дуже дотепно, Гіґінсе, проте зараз це не до речі. (До ЕЛІЗИ). Панно Дулітл…

ЕЛІЗА (в захваті від такого звертання). Тьу-у-у!

ГІҐІНС. Ось, прошу. Це все, що з неї витягнеш. «Тьу-у-у»! І що їй після цього поясниш? Ви – людина військова і, певно, розумієте: таким треба тільки наказувати. Елізо, півроку ви житимете у цьому домі й учитиметесь говорити красиво, як леді з квіткового магазину. Якщо будете слухняною – матимете добру спальню, досхочу їжі та гроші на шоколад і таксі. Коли ж ви будете неслухняною й лінивою, то спатимете в комірчині разом із тарганами, а пані Пірс духопелитиме вас мітлою. За півроку в розкішній сукні ви поїдете в екіпажі до королівського палацу. І якщо король здогадається, що ви таки не справжня леді, поліція ув’язнить вас у Тауері й відрубає голову, щоб іншим зарозумілим квіткаркам не було внадно. Якщо ж ні хто ні про що не здогадається, то ви отримаєте в подарунок сім шилінгів шість пенсів, і з ними розпочнете нове життя як леді – продавщиця в шикарному магазині. Якщо ви відмовитеся від моєї пропозиції, то будете тупим невдячним убоїськом, і янголи ридатимуть, дивлячись на вас. (До ПІКЕРИНҐА). Сподіваюся, тепер ви вдоволені, Пікеринґ? (До ПАНІ ПІРС). Здається, пані Пірс, я виклав усе гранично просто і ясно.

ПАНІ ПІРС (терпляче). Гадаю, мені краще поговорити з дівчиною сам на сам. Не знаю, чи зможу я взяти на себе відповідальність за неї, і взагалі, чи погоджусь на цей ваш замір. Я певна, ви їй не зичите зла, але якщо вже ви захопитеся чиєюсь вимовою – чи як ви це називаєте – ви забуваєте про все на світі. Ходімо, Елізо.

ГІҐІНС. От і чудово. Дякую, пані Пірс. Тягніть її у ванну.

ЕЛІЗА (неохоче підводиться; підозріливо). Чо’ це ви мене лякаєте?! Не підойде мені тут, так піду собі, а товкти себе мітлою не дам! Не просилась я ні в які палаци. Ніяких я діл з поліцією не мала й мать не хочу! Я ж порядна…

ПАНІ ПІРС. Не сперечайтеся зі старшими, дитя моє. Ви не так зрозуміли цього пана. Ходімо ж. (Веде ЕЛІЗУ до виходу й розчиняє перед нею двері).

ЕЛІЗА (виходячи). А шо?! Точно вам кажу! Не попрусь я до вашо’о короля, хай хоч голову рубають. Знала б, з ким звяжусь, дзуськи б ви мене тут бачили. Скіки себе помню, я була порядна. Я шо, лізла до ньо’, чи шо?! Чи я йому шось винна?! Та мені й діла до ньо’о нема. Не дам я, шоб він тут вірьовки з мене вив! В мене такі ж почутя, шо й в усіх…

ПАНІ ПІРС зачиняє двері – й Елізині бідкання стихають. На подив дівчини, її ведуть не вниз на кухню, а на горішній поверх. ПАНІ ПІРС відчиняє двері однієї зі спалень.

ПАНІ ПІРС. Я поселю вас тут. Це й буде ваша спальня.

ЕЛІЗА. Ог-го-о… Та я зроду в цім багатстві не засну! Шо ви, добра пані?… Такі розкоші не про мене! Тут на’іть торкнуця до чо’ось страшно – я ж не принцеса якась…

ПАНІ ПІРС. Якщо будете так само доглянута, як і ця кімната, то швидко до неї звикнете. І звертайтеся до мене не «добра пані», а «пані Пірс». (Відчиняє двері до перевдягальні, перебудованої на ванну кімнату).

ЕЛІЗА. Шоб я луснула! Це ви тут шо, одежу полоскочете? Ну й здорова миска – зроду такої не бачила!

ПАНІ ПІРС. Це не миска, Елізо, а ванна. В ній миються. Зараз ми й вас помиємо.

ЕЛІЗА. Це ви шо, хоч’те, шоб я вся отуди залізла й намокла?! Шоб на мене в цій вашій мисці кінець прийшов? Дзуськи! Знала я одну: по суботах теж отако хлюпалась. І дохлюпалась, шо Богу душу оддала.

ПАНІ ПІРС. Пан Гіґінс надолі теж приймає ванну – щоранку і в холодній воді.

ЕЛІЗА. Ти ба! Живучий!

ПАНІ ПІРС. Якщо ви будете навчатись у товаристві пана Гіґінса й полковника, вам треба брати з них приклад у всьому. Їм може не сподобатися, як від вас пахне. Ось – два крани: тут – гаряча вода, а тут – холодна. Зробіть таку температуру, яка вам сподобається.

ЕЛІЗА (рюмсаючи). Не буду… Зроду тако’о не робила… Я жити хочу… Я ж уся ніколи не милася…

ПАНІ ПІРС. Невже вам не хочеться бути чистою та охайною, як справжня леді? Слід мати не лише чисту душу, але й чисте тіло.

ЕЛІЗА. Ой, нє-є-є…

ПАНІ ПІРС. Ну, годі плакати. Ідіть до спальні та зніміть із себе брудний одяг. (Бере з вішалочки купальний халат і подає ЕЛІЗІ). Потім накиньте цей халат і вертайтеся сюди. Я тим часом приготую ванну.

ЕЛІЗА (захлинаючись від сліз). Ой, нє-є-є… Я так не можу… Та я зроду… Я ж ніколи не роздягалася, так шоб уся! Я так не можу… Я ж порядна…

ПАНІ ПІРС. Не кажіть дурниць, дитя моє. Невже ви не роздягаєтеся перед сном?

ЕЛІЗА (зі щирим подивом). Нє-є!.. А нашо воно мені? Я на той світ не спішу. Спідницю скину – та й годі з вас.

ПАНІ ПІРС. Цебто, ви спите в тому ж одязі, який носите вдень?

ЕЛІЗА. Тю! А в чому ж мені спать?

ПАНІ ПІРС. Допоки ви в цьому домі, ви спатимете як належить – я дам вам нічну сорочку.

ЕЛІЗА. Це шоб я півночі од холоду зубами клацала? Ви точно мене хоч’те в могилу звести!

ПАНІ ПІРС. Я хочу зробити з вас, замазушки, елегантну панну, гідну товариства двох шановних джентльменів. Вибирайте самі: або ви робитимете, що я кажу, або вас знову викинуть на вулицю.

ЕЛІЗА. Ой… Ви ж не знаєте, шо за напасть для мене, той холод! Я ж холоду боюсь більше смерті!

ПАНІ ПІРС. Повірте, вам тут не буде холодно. Я кластиму вам до ліжка гарячу грілку. (Виштовхуючи дівчину до спальні). Ну ж бо! Перевдягайтеся мерщій!

ЕЛІЗА. Ох, якщо б знала, скіки оце натерплюся, та ше й мицця, нізашо б у світі не приїхала! І який нечистий мене приніс?! (ПАНІ ПІРС проштовхує ЕЛІЗУ в кімнату, але двері повністю не зачиняє: аби полонянка часом не втекла).

ПАНІ ПІРС одягає білі гумові нарукавники й напускає воду у ванну, стежачи за температурою води на термометрі. Потім додає жменьку ароматизованої солі та гірчичного порошку, бере чималу щітку з довгою ручкою й рясно її намилює.

Повертається ЕЛІЗА – з переляку вона майже намертво зав’язалася в халат: жалюгідне видиво зацькованого створіння.

ПАНІ ПІРС. Ну ж бо, відпустіть халат. Роздягніться.

ЕЛІЗА. Нє, не тра’ мене роздягать! Я так не можу. Я зроду таке не робила!

ПАНІ ПІРС (рішуче зриває з дівчини халат і штовхає її у ванну). Від теплої води ще ніхто не вмирав! (Починає орудувати щіткою).

Чути відчайдушні крики ЕЛІЗИ. Тим часом ГІҐІНС із полковником міркують над подальшою долею дівчини. ПІКЕРИНҐ відходить від каміна й, осідлавши стільця, кладе руки на спинку – немов готуючись до перехресного допиту.

ПІКЕРИНҐ. Даруйте за відверте запитання, Гіґінсе… Чи ви порядний у стосунках із жінками?

ГІҐІНС (невесело). А ви стрічали чоловіків, які були б порядні у стосунках із жінками?

ПІКЕРИНҐ. Так, досить часто.

ГІҐІНС (зіпершись долонями на рояль, підстрибує і з розгону сідає на кришку). А от я не стрічав. Я помітив, що тільки-но жінка заприязниться зі мною, як одразу стає ревнивою, прискіпливою, підозріливою і до біса надокучливою. Щойно я сам заприязнюся з жінкою, як перетворююсь на тирана та егоїста. Жінка все тобі переставить із ніг на голову. Впусти її в своє життя – й побачиш, що тобі треба одне, а їй – зовсім інше.

ПІКЕРИНҐ. І що ж, наприклад?

ГІҐІНС (зістрибує з рояля; нетерпляче). А біс його знає! Гадаю, жінка хоче жити своїм життям, а чоловік своїм; причому кожне намагається звести іншого з правильного шляху. Одне хоче на північ, друге – на південь, а в результаті обоє змушені їхати на схід, хоча нікому з них туди не треба. (Сідає на лавку біля рояля). Отож я – переконаний холостяк. Таким і залишуся.

ПІКЕРИНҐ (встає, підходить до нього й починає серйозно). Годі, Гіґінсе. Ви добре розумієте, що я маю на увазі. Я погодився на цей експеримент і відтак узяв на себе відповідальність за долю дівчини. Сподіваюся, ви не зловживатимете своїм становищем.

ГІҐІНС. А! Он ви про що. Тут будьте певні: для мене це святе! (Встає й пояснює). Адже вона буде моєю ученицею, а навчити когось можна тільки за умови, що вчитель глибоко шанує особистість учня. Я навчив правильної вимови купу американських мільйонерш, а це найзвабливіші жінки у світі. Я – людина гартована. На уроці жінка для мене – все одно, що шмат дерева. Тоді я й сам стаю, наче дерев’яний. Розумієте…

У дверях з’являється ПАНІ ПІРС. В руках у неї Елізин капелюх. ПІКЕРИНҐ сідає в крісло перед каміном.

ГІҐІНС (бадьоро). Ну, як, пані Пірс? Усе гаразд?

ПАНІ ПІРС (у дверях). З вашого дозволу, я б хотіла дещо вам сказати, пане Гіґінс.

ГІҐІНС. Так, звичайно, пані Пірс. Заходьте. (Вона заходить). Не спалюйте цей предмет, пані Пірс. Я залишу його як антикварну рідкість. (Він бере капелюха).

ПАНІ ПІРС. Тільки обережніше, пане Гіґінс. Мені довелося пообіцяти дівчині, що я його не спалю. Проте, як на мене, його не завадило б потримати над вогнем.

ГІҐІНС (поспіхом поклавши капелюха на рояль). Дякую за попередження. То що ж ви хотіли мені сказати?

ПІКЕРИНҐ. Я вам не заважатиму?

ПАНІ ПІРС. Ні-ні, в жодному разі, полковнику. Пане Гіґінс, я дуже прошу вас зважати на те, що ви говорите при дівчині.

ГІҐІНС (суворо). Звісно! Я завжди зважаю на те, що говорю. А в чому річ?

ПАНІ ПІРС (незворушно). Ні, пане Гіґінс. Ви зовсім не зважаєте, а надто, коли не можете чогось знайти або втрачаєте терпець. Для мене це вже байдуже. Я звикла. Але ж при дівчині вам не слід лаятись.

ГІҐІНС (обурено). Я лаюся?! (З притиском). Я ніколи не лаюся. Терпіти не можу лихослів’я. Про що, в біса, йдеться?

ПАНІ ПІРС (терпляче). Саме про це, пане Гіґінс. Ви надуживаєте лайливих слів. З вашими «в біса», «до біса», «якого біса» я ще ладна змиритися…

ГІҐІНС. Пані Пірс!.. Чути таке від вас?! Ну, знаєте…

ПАНІ ПІРС (не відхиляючись від теми)…але є одне слово, яке я просила б вас не вживати. Дівчина щойно сама сказала його, перекинувши повидло на простирадло. До речі, воно закінчується так само, як повидло та простирадло. Їй можна дарувати. Змалечку вона іншого й не чула. Проте з ваших уст вона такого чути не повинна.

ГІҐІНС (зверхньо). Не пригадую, щоб я вживав бодай якесь лайливе слово. (ПАНІ ПІРС пильно на нього дивиться. ГІҐІНС змушений додати, приховуючи ніяковість за менторським тоном). Хіба що в рідкісні миті крайнього і слушного обурення.

ПАНІ ПІРС. Допіру вранці ви пом’янули цим словом пантофлі, печиво й поштаря.

ГІҐІНС. А, то ви про це! Але ж то звичайна алітерація, яку полюбляють усі поети.

ПАНІ ПІРС. Як би воно не називалося, при дівчині прошу вас цього слова не повторювати.

ГІҐІНС. Гаразд, гаразд, не буду. У вас до мене все?

ПАНІ ПІРС. Ні, пане Гіґінс. Присутність дівчини зобов’язує нас ретельніше дбати про охайність і чистоту.

ГІҐІНС. Безперечно. Цілком згодний. Це дуже важливо.

ПАНІ ПІРС. Слід привчити її бути охайною в одязі й не розкидати скрізь свої речі.

ГІҐІНС (підходить до неї; поважно). Золоті слова, пані Пірс. Я й сам хотів звернути на це вашу увагу. (Відходить до ПІКЕРИНҐА, якому ця розмова явно до вподоби). Ось, Пікеринґ: саме такі дрібниці й мають велике значення. Бережи пенси, а фунти самі збережуться. І так не лише з грішми, але й з усіма нашими звичками. (Відходить і стає на килимку біля каміна з виглядом неприступності).

ПАНІ ПІРС. Авжеж, пане Гіґінс. У такому разі прошу вас не виходити до сніданку в халаті або принаймні не так часто вживати його замість серветки. А якби ви – з вашої ласки – ще й перестали їсти все з тієї самої тарілки і запам’ятали, що каструлю з вівсянкою не ставлять на чисту скатертину, то дівчина мала б додатковий корисний приклад. До речі, лише минулого тижня ви мало не вдавилися риб’ячою кісткою, що якимось дивом потрапила у ваше варення.

ГІҐІНС (знявшись із якоря, знову бере курс до рояля). Іноді таке може трапитись через мою неуважливість. Але ж це буває так рідко… (Розізлившись). До речі, мій халат до біса відгонить бензином!