Текст книги "Скеля Дельфін"

Автор книги: Вадим Собко

сообщить о нарушении

Текущая страница: 7 (всего у книги 7 страниц)

Розділ шістнадцятий

Свист хльоснув Глобу по вухах, немов удар батога. Більше не цікавлячись Васею, він дивився на гоночний човен. Там виднілися тільки стривожені дитячі личка. Глоба полегшено зітхнув. Тепер було перед ним єдине завдання: затримати тут піонерів, цих нежданих і небажаних свідків, а самому якомога швидше добратися до пристані і притьмом тікати з міста.

Глоба поклав весло і спокійно сів на лаву, чекаючи, поки човен підійде зовсім близько.

Вася десь зник. Скільки не шукав очима Глоба, на поверхні води ніде не було видно маленької білявої голівки. Очевидно, сили залишили хлопця і, не змагаючись більше, він опустився під воду, на дно, до мертвооких зелених крабів.

Човен підійшов зовсім близько і спинився за кілька метрів від шлюпки.

Глоба дивився на піонерів, і піонери мовчки дивилися на Глобу. Починати розмову ніхто не хотів. Через дві хвилини, коли мовчанка вже стала надто важкою й гнітючою, Глоба помалу опустив руку в кишеню і витяг револьвер.

Двічі він підкинув його па руці. Сонце сліпуче відбивалося на полірованих гранях. Потім узяв револьвер у руку і, не поспішаючи, наставив його на піонерів.

Школярі зблідли. Ще ніколи в житті не доводилось їм зустрічатися з живим бандитом. Бандит обов’язково мусив бути десь у полі або в степу, в чоботях, і в якомусь незвичайному одязі, а тут на тобі – високий, чисто поголений чоловік у модному сірому костюмі з яскравим галстуком.

Ніхто не сподівався такої зустрічі, і а першу хвилину всі остовпіли вія жаху і подиву. Ніхто з них ніколи не думав, ідо так несподівано можна натрапити на власну смерть.

Спочатку вони навіть подумали, що Глоба просто жартує з ними, але зразу ж «гадалася розповідь Андрюші. Тут вже було не до жартів. Очевидно, Глоба боявся їх, маленьких і беззахисних, коли ви рішив вдатись до зброї.

– Де Вася? – дзвінко крикнув В і г я Огрінчук і зразу ж сам злякався своєї сміливості.

Глоба оглянувся на всі боки і не від новів нічого. Так само пустельно було навколо. Жодна жива душа не порушувала спокою степу і моря.

– Ану, марш усі на скелю. – раптом, розлютившись, крикнув Глоба, – живо мені! А то я всіх вас тут, як щенят, пере стріляю.

Якби піонери знали, що в руках у Глоби синьою сталлю поблискує: незаряджений револьвер, вони б ніколи в житті не послухалися зухвалого наказу Глоби. Але дуло револьвера дивилося на них маленьким уважним чорним оком. Кожної секунди Глоба міг почати стріляти. І тому помалу, плутаючи веслами, вони рушили до скелі Дельфін, до того місця, де каміння становило природну пристань.

У кожного з’явилися дивовижні плани врятування від Глоби. Але уважне око револьвера слідкувало за вузеньким і хистким гоночним човном, і цей холодний, бездушний погляд сковував рухи і заморожував думки дітей.

Човен поволі посувався до скелі і слідом за ним пливла шлюпка з Глобою.

Вася не з’являвся ніде. Глобі, нарешті, вдалося назавжди позбутися єдиної людини, яка знала таємницю яхти «Галатея».

Хоч як погано веслували тепер піонери, все ж човен, нарешті, досяг того місця, де скеля полого спускалася у воді, і зупинився, м’яко ткнувшися у камінь носом.

Похмуро поглядаючи на шлюпку з Глобою, яка під’їздила до того ж місім, де спинився човен, школярі чекали дальших наказів. Насуплені личка хлопців і сльозинки в куточках очей Ніни видавали жах і обурення. Кожен з хлоп’ят, коли б міг, розірвав би Глобу па маленькі шматочки. Але синя сталь блищала на сонці, і ніхто не наважився навіть поворухнутися.

Шлюпка Глоби стукнулася об скелю в кількох метрах від того місця, де сип пився човен. Глоба вискочив на скелю. Спочатку він хотів прив’язати маленький гоночний човен до шлюпки, але потім зрозумів, що йому буде нелегко тягти на буксирі таку вагу. До того ж порожній човен міг викликати зайві підозріння. Тоді він вирішив забрати у школярів весла. На човні без весел добратися до міста їм було б дуже важко; в усякому разі Глоба встиг би втекти, поки піонери повернулися б назад.

Не поспішаючи, граючись револьвером, Глоба зробив крок до човна і наказав піонерам усім негайно вийти на скелю і винести з собою весла.

Піонери мовчки, похмуро скорились. Револьвер в руках у Глоби був занадто серйозною небезпекою, щоб з ним можна було жартувати. Глоба наказав Ніні зняти навіть стерно, хоч без весел човен і так не міг стати у пригоді піонерам.

І коли всі піонери зійшли на скелю і нехотя стали віддавати Глобі весла, сталася трохи дивна річ: човен і шлюпка раптом, невідомо з яких причин, почали зіддалятися від скелі. Ніна помітила це відразу ж, але вирішила промовчати, а коли Глоба оглянувся, то човни були вже метрів за три від каміння і дістати їх він не міг.

– Стрибай у воду і підтягни човни, – наказав Глоба Андрюші.

Андрюша покірно підійшов до краю скелі, готуючись стрибнути у воду, але в цю хвилину несподівано почувся крик з-під корми Глобиної шлюпки.

– Хлопці, стрибайте у воду! Швидко у воду стрибайте!

В ту ж мить кругле Васине личко з'явилося біля корми.

– Ні з місця! – крикнув Глоба. підносячи руку з револьвером.

Але на Васю цей рух аж ніяк не вплинув. Він добре знав; у Глоби немає жодного патрона. Коли б Васі вдалося раніше добратися до цього місця, то піонери жодної секунди не слухались би наказів Глоби.

Тоді, коли почувся свист Огрінчука, Вася з останніх сил поринув у воду і, користуючись з перепочинку, доплив до каміння, яке витикалося з води недалеко від скелі Дельфін.

Вже звідтіля, трохи спочивши, він переплив до скелі, ухопився за корму шлюпки і встиг відтягти човни саме тоді, коли Глоба зійшов на скелю.

– Ні з місця! – ще раз крикнув Глоба.

– Чого ви його боїтеся? – кричав Вася. – Хлопці, стрибайте у воду! У нього ж патронів немає! Стрибайте, хлопці! – надриваючись, кричав Вася.

Секунду піонери вагалися, немов не вірячи Васиним словам. Потім три засмаглих тільця промайнули в повітрі, вода завирувала, і троє хлопців виринули біля шлюпки, де вже сидів Вася…

Ніна кинулася до води, щоб слідом за ними досягти шлюпки, але Глоба кинув їй під ноги весло, вона спіткнулася і важко впала на жорсткий камінь. Глоба схопив її за руку, підняв, поставив на ноги й повернувся до хлопців

Не кажучи ні слова, він потягнув Ніну за собою, туди, де скеля круто обривалася до моря. Підводне каміння, ледве заховане під поверхнею води, підносило вгору гострі шпилі.

Глоба підійшов до самого краю скелі. поруч із собою поставив Ніну. Закусивши губу, вона намагалася не плакати.

– Ану, швидко назад шлюпку, бо залишиться від вашої піонерки тільки мокреньке місце, – і Глоба легенько штовхнув Ніну, наче показуючи, як скине її вниз, зі скелі.

– Хлопці, тікайте! Тікайте, хлопці! – раптом закричала Ніна.

– Цить! – крикнув Глоба, але Ніна не замовкала.

– Він і вас повбиває, – кричала вона, – тікайте!

Але піонери і не подумали тікати Помалу вони пригнали шлюпку і човен знову до скелі.

Тільки тепер пожалкував Андрюша,

що не попросив Бориса Петровича або когось із старших поїхати разом з ними.

Хлопці, понурившись, не дивлячись один одному в очі, вийшли на скелю. У Васі по нозі ще текла кров. Він знесилився, і чорні плями з’являлися йому в очах.

Глоба відпустив Ніну і підійшов до них. Обличчя його, люте й червоне, зараз кривилося усмішкою.

Він підійшов до Васі, грубо схопив його за руку і штовхнув у шлюпку. Знесилений Вася не опирався і впав просто на дощане дно. Глоба підійшов до гоночного човна і каблуком став несамовито пробивати обшивку.

Тонкі стінки легко ламалися під ударами Глобиного каблука. Скоро човен вщерть наповнився водою і став тонути.

Зі сльозами на очах дивилися піонери, як гине гордість їхньої водної станції – гоночний човен. Коли вже стало ясно, що на човні нікому ніколи не вдасться більше їздити, Глоба, не звертаючи уваги на піонерів, повернувся на шлюпку.

Він двічі вдарив веслами по воді, і шлюпка відпливла від скелі Вася лежав на дні, і все-таки Глоба боявся, щоб хлопець не вискочив і не втік. Глоба не міг більше гаяти часу. Він вирішив зв’язати Васю, від’їхати трохи далі від скелі Дельфін і кинути хлопця у воду, щоб раз і назавжди звільнитися від свідка. Тим же самим мотузом він зараз міцно, морськими вузлами скрутив йому руки й ноги.

Побачивши, як Глоба в’яже Васю, школярі на скелі закричали, почали кидати в шлюпку каміння, що падало, не долітаючи, у воду. Від неможливості що-небудь зробити, чимсь допомогти товаришеві, Ніна навіть заплакала

Глоба від’їхав ще далі від скелі і раптом на мить спинився. Йому почулося ніби тихе рівне гудіння. Він прислухався, проте, крім тихого плюскоту хвиль в камінні скелі Дельфін, нічого не почув. Він став у шлюці і підняв Васю, вирішивши розправитися з ним тут-таки і якомога швидше їхати до міста, щоб встигнути на поїзд.

Вася кричав. Він кричав щось незрозуміле, але страшне, і піонери на скелі заплакали і раптом Васин надривний крик припинився.

Глоба підняв Васю в повітря.

Біла довга моторка з червоними ватерлініями, одгортаючи велику шумну хвилю, випливла з-за рогу скелі Деліфін.

Епропівеці, стояв біля високого білявого чоловіка з малиновими петлицями. Кобури в обох були розстебнуті. Позаду них виднілося схвильоване обличчя Бориса Петровича.

Крик радості пролунав над скелею Дельфін.

Піонери кричали і сміялися крізь сльози. І навіть Вася знайшов у собі сили всміхнутися. Моторка обігнула шлюпку Глоби і зупинилася біля неї.

Глоба сів на лаву і непомітним рухом відсунув до борту портфель Обличчя його, рожеве кілька хвилин тому, стало бліде, аж зелене.

– Прошу в моторку, – сказав військовий, тримаючи в руці револьвер.

Глоба сидів нерухомо. Потім різким рухом підвівся і встиг кинути у воду з таким трудом здобутий Васею портфель. Тільки Вася зрозумів справжнє значення цього руху; більше ніхто не помітив його. Борис Петрович уже встиг розв’язати вузли, які міцно, боляче затягували Васині руки, і був дуже здивований, коли, не кажучи ні слова, хлопець кинувся до борту шлюпки й поринув у воду. Глоба тихо, але злобно вилаявся. Борис Петрович запитливим поглядом глянув на епропівця і військового, але ті самі розуміли не більше за нього.

Через хвилину все з’ясувалося. Вася виринув з води, тримаючи в руці портфель.

Борис Петрович допоміг йому влізти у шлюпку. Вася віддав портфель військовому.

Над скелею Дельфін десь час стояв невгамовний радісний крик.

Глоба мовчки сидів у кабіні моторки і спостерігав, як військовий, не поспішаючи, розглядав трохи промоклі папери, видобуті з портфеля. Глянувши на фото, він тихенько свиснув.

А Вася, боязко позираючи на епропівця, розказував Борису Петровичу всі

свої пригоди за цей день. Епропивець теж уважно слухав і тільки морщив інколи лоба, немов намагаючись щось пригадати.

Вони під’їхали до скелі Дельфін, і піонери веселим, галасливим гуртом ввалилися в моторку. Вони вітали Васю і лаяли Глобу

Борис Петрович стурбовано оглядав ранку на Васиному стегні і витягав бинти. Вася глянув на товаришів, на епропівця, на військового, на позеленілого Глобу, і йому стало так хороше, що захотілося сміятись.

За хвилину він лежав у напівзабутті на м’якій подушці в кабіні моторки і з жалем думав про те, що скрипки у нього все ж таки немае.

Тягнучи за собою шлюпку, моторка швидко поверталася до міста.

Розділ сімнадцятий

Одинокий професор, сумуючи, сидів на веранді. Перша велика біла хризантема розпустилася сьогодні. Вазон стояв перед професором, і він милувався з дрібних, закручених пелюсток, що створювали прекрасну білу квітку.

Поруч з хризантемою лежала скрипка. Вона була у футлярі, але час від часу професор підіймав кришку і тихо торкався її.

Вася не приходив. Професор жадібно вдивлявся в кожну невисоку постать, але Васі не було.

Страшні думки приходили в голову старому професорові. Він думав про те, що Глоба вкрав у нього Васю і завіз куди-небудь далеко, щоб Вася міг, як учора в кафе, заробляти музикою гроші.

Ця думка була жахлива, вона обурювала і позбавляла спокою професора.

Професор навіть хотів піти шукати Васю, але не знав, де живе його учень, і відмовився від свого наміру. Терпляче чекав він, і скрипка лежала перед ним, поруч з хризантемою.

І вже надвечір, коли професор втратив майже всяку надію побачити Васю, почулися легкі, але зовсім незнайомі кроки, і якась маленька постать, важко спираючись на паличку, прошкандибала до хвіртки.

Професор аж підвівся з крісла, коли рипнули завіси і в садок увійшов Вася. Хлопець ішов помалу, спираючись на паличку. На його обличчі заграла привітна усмішка, коли він побачив професора.

Вася зайшов на веранду, привітався з професором і побачив скрипку.

Це була не та скрипка, на якій він завжди грав, але розпитувати йому було незручно. Вася сів у крісло. Професор кілька хвилин дивився на хлопця, немов милуючись ним і радіючи.

Вася почав розказувати, і професор разом з ним пережив усі події цього незвичайного дня.

Професор дізнався про високу скелю Дельфін і яхту «Галатея», яка лежить глибоко під водою, про білого офіцера Глобу і мертвооких крабів. Про білу моторку з червоними ватерлініями…

Вася чесно розказав йому, що поринав на затонулу яхту, щоб дістати скрипку, і професор, почувши це, тихо всміхнувся. Він подумав разом і про те, що могло б бути, якби моторка спізнилася на п’ять хвилин, і здригнувся.

І коли Вася замовк, жадібно поглядаючи на нову скрипку, професор усміхнувся і сказав:

– Цю скрипку для тебе прислали з Москви. Шкода, що ввечері мені не вдалося тебе побачити.

– З Москви? – тихо й здивовано перепитав Вася.

– З Москви, – підтвердив професор. – Там не забувають навіть про таких хлопців, як ти.

Професор зробив суворе обличчя, але посмішка проступила на ньому, і Вася, ще не вірячи своєму щастю, теж ніяково всміхнувся.

Обережно, немов боячись, що скрипка зникне, як тільки її торкнутися, він простяг руку до футляра. Насмілившись, він вийняв скрипку і, все ще не вірячи, провів по струнах смичком.

Професор сидів мовчки, спостерігаючи захоплення хлопця, і обличчя його сяяло молодою променистою втіхою.

Вася обережно підніс скрипку до підборіддя, і вже тоді, забувши про все на світі, про страшний день, про скелю Дельфін і зелену темряву на потонулій яхті, про Глобу і гострий біль у нозі, заграв.

Він грав упевнено і натхненно, як великий майстер. Могутні, сильні звуки злітали з білих пружних струн.

В цій музиці, яка широким потоком заливала веранду й садок, була молода, непереможна радість життя, і старому професорові здалося, що на кілька хвилин молодість повернулася до нього.

Вася грав, і музика його була широкою, як неосяжне море, що хвилюється під поривами південного вітру.