Текст книги "Твори в п'яти томах. Том 1"

Автор книги: Тарас Шевченко

сообщить о нарушении

Текущая страница: 13 (всего у книги 14 страниц)

30. Головатий – останній суддя Запорозького війська – Павло Головатий (1715—1795). Та, можливо, тут Шевченко має на увазі Антона Головатого, писаря, одного з організаторів Чорноморського козацького війська.

31. Залізняк, Максим – козак-запорожець, один з керівників повстання 1768 р. Організував повстанські загони і привів їх від Чигирина до Умані – міста, що належало тоді польському магнатові Потоцькому. Під Уманню Залізняк з’єднався з загоном другого керівника Коліївщини – Гонти.

32. Гонта, Іван – сотник уманського надвірного козацтва, що служило при шляхетському дворі. На початку повстання став на бік повсталого народу. Під керівництвом Залізняка і Гонти повстанці взяли Умань. Коли повстання було придушене, польська шляхта нещадно розправилася з учасниками повстання. Особливо жорстоко карали полонених у Сербах і Кодні: багатьом з них стинали голови, садили на палі, різали вуха, вирізали ремені зі спини. Гонту після нелюдського катування стратили, порубавши на шматки. Залізняка, як російського підданого, судив царський суд і після жорстокої кари батогами заслав до Сибіру, де він і помер. Сама – Катерина II.

33. Волох.—«За гайдамаками ходив кобзар; його називали сліпим Волохом. (Дід розказував)».– Прим. Шевченка.

34. Господарі – князі Молдавії та Волощини – князівств роз'єднаної тоді Румунії, що були під владою турецького султана.

35. Богдан – гетьман Богдан Хмельницький, видатний український державний діяч і полководець. У 1648—1654 роках очолював визвольну боротьбу українського народу проти шляхетської Польщі. В Тезах про 300-річчя возз’єднання України з Росією, схвалених ЦК КПРС, говориться: «Історичною заслугою Богдана Хмельницького є те, що він, виражаючи споконвічні сподівання і прагнення українського народу до тісного союзу з російським народом і очолюючи процес складання української державності, правильно розумів її завдання і перспективи, бачив неможливість врятування українського народу без його об’єднання з великим російським народом, наполегливо добивався возз’єднання України з Росією».

В боротьбі проти польської шляхти Богдан Хмельницький підтримував також дружні стосунки з Молдавією і Волощиною.

36. «Чорний шлях виходив од Дніпра, меж устями річок Сокорівки і Носачівки, і біг через степи запорозькі, через воєводства Київське, Подольське і Волинське – на Червону Русь до Львова; Чорним названий, що по йому татари ходили в Польщу і своїми табунами вибивали траву».– Прим. Шевченка.

37. Благочинний – священик, – який доглядав за духівництвом кількох парафій. Тут, очевидно, мається на увазі ігумен Мотронинського монастиря Мелхіседек Значко-Яворськпй, що вів боротьбу проти унії на Правобережній Україні.

38. Конашевич – Петро Сагайдачний – гетьман війська Запорозького в 1614—1622 pp. Уславився походами на Крим і Туреччину.

39. «Павла Наливайка живого спалили в Варшаві, Івана Остряницю і тридцять старшин козацьких після страшної муки розчетвертували і розвезли їх тіла по всій Україні. Зіновій-Богдан і син його Тимофій були поховані в Суботові, коло Чигрина; Чарнецький, коронний гетьман, не доставши Чигрина, од злості спалив їх мертвих (Георгій Кониський)».– Прим. Шевченка. Остряниця, або Острянин Яцько (Яків),– один з керівників антишляхетських повстань на Україні у 1637—1638 роках, був гетьманом Запорозького війська у 1638 році. Коронний гетьман – головнокомандуючий польського війська в XVI—XVIII ст. ст. Георгій Кониський (1717—1795)—епіскоп Білоруський, відомий проповідник і захисник православія. Довгий час йому приписувалося авторство «Истории русов».

40. Богун, Іван – вінницький полковник, талановитий полководець під час визвольної війни 1648—1654 pp. проти шляхетської Польщі, один із соратників Богдана Хмельницького, страчений шляхтою 1664 р.

41. Жовті Води (річка) і Корсунь – місцевості, зв’язані з початком визвольної війни 1648—1654 років. На Жовтих Водах і під Корсунем у травні 1648 р. козацьке військо на чолі з Богданом Хмельницьким вщент розгромило польсько-шляхетське військо. Тарас – Тарас Трясило.

42. А диякон... і далі.– Шевченко в поетичній формі передає те, що чув з уст народу. За переказами, духівництво Мотро-нинського монастиря освятило ножі на розправу з шляхтою. «Так про чигринське свято розказують старі люди».– Прим, Шевченка.

43.. Треті півні—сигнал до повстання під час Коліївщини.

44. Рось і Альта – річки, на берегах яких відбувалися бої повсталих селян з польською шляхтою. Відомі в історії запеклістю і великим пролиттям крові. Битва на Альті дістала назву Тарасової ночі. Сена – річка, на якій стоїть Париж і де сталася свого часу страхітлива різанина на релігійному грунті. «Тарасова і Варфоломеева ночі одна другої варті, на стид римської тіари».– Прим. Шевченка. Варфоломіївська ніч – винищення католиками гугенотів (протестантів) у Парижі в ніч проти 24. VIII 1572 р. (проти дня св. Варфоломія).

45.. А найперша Медведівка небо нагріває.—«Розказують, що Залізняка есаул, не діждавши третіх півнів, запалив Медведівку – містечко між Чигрином і Звенигородкою».– Прим. Шевченка.

46. Домаха – шабля з дамаської, тобто найкращої сталі, такої, яку виготовляли в Дамаску (Сірія).

47. Галайда – бездомний бурлака.

48. Виїхали за царину...– за околицю, за оту засіяну поблизу села чи міста ниву.

49. А хто винен? Ксьондзи, єзуїти.– До унії козаки з ляхами мирилися, і якби не єзуїти, то, може б, і не різалися; єзуїт Посевін, легат папський, перший начав унію в Україні»,– Прим. Шевченка. Легат – уповноважений папи.

50. «Керелівка, або Кириловка,– село Звенигородського повіту».– Прим. Шевченка. Нині це с. Шевченкове. Там поет провів свої дитячі роки.

51. Будища.—«Село Будище, недалеко од Керелівки; в яру озеро, і над озером ліс невеликий; зоветься Гупалівщиною за те, що там Залізняк збивав ляхів з дерева. Льохи, де був захований шляхетський скарб, і досі видно, тільки вже розруйновані».– Прим. Шевченка.

52. Дукачик – дукат – венеціанська золота монета вагою близько 3,5 гр. За часів Коліївщини його оцінювали приблизно в 3– 3,5 крб. «Червоний золотий»—так називали його на Україні. «Червонець, що дав Залізняк хлопцеві, і досі єсть у сина того хлопця, котрому був даний,– я сам його бачив».– Прим. Шевченка.

53. «Лисянка – містечко Звенигородського повіту, над річкою Гнилим Тікичем. Тут зійшлися Гонта з Залізняком і розруйнували старосвітський будинок, Богданом нібито, будований».– Прим. Шевченка.

54. Ось копійка...– За деякими ведомостями, царська копійка правила за знак належності до гайдамаків..

55. Пів-упруга – в даному разі міра часу – четверта частина робочого дня.

56. «Л е б е д и н – дівочий монастир меж Чигрином і Звенигородкою».– Прим.. Шевченка .  А поблизу нього і село такої ж назви.

57. «Майданівка – село недалеко од Лисянки»– Прим. Шевченка.

58. «Загрібай, мамо, жар, жар...»– весільна пісня.

59. «Ісаія, ликуй!»—церковна пісня, яку виконували під час вінчання.

60. «Умань – город повітовий губернії Київської».– Прим Шевченка. Нині Черкаської області.

61– Чотири віршовані рядки Шевченко взяв з народної пісні про Швачку. Цей. епіграф поет додав у виданні 1860 року.

62. Кінні narodowi —«Kawaleria Narodowa»– так звались польські драгуни;, їх тоді було в Умані 3000, і всі були, побиті, гайдамаками».—Прим. Шевченка.

63. Гонта не вбивав своїх дітей. Навіть синові уманського губернатора Младановичу, якому тоді було 7 років, Гонта зберіг життя. Згодом Младанович виступив зі своїми спогадами про Коліївщину, але про вбивство Гонтою своїх дітей не згадує.

64. Базиліани—ченці, що входили, до уніатського ордену св. Василія. В Умані: базиліани мали школу для шляхетських дітей.

65. М і н е ї – Четьї-Мінеї, від слова «читати» і грецького– слова «мен» (мін)—місяць: «щомісячна читанка»—збірник життєписів легендарних християнських святих в дванадцяти частинах* за– порядком місяців.

66. Нема Гонти...– «Зрадою взяли ляхи Гонту і страшно замучили. Привезли його в^- кайданах в польський лагер недалеко Балти з одрізаним язиком і правою рукою. Б., польський генерал, так велів зробить, потім кати роздягли його, як мати родила, і посадили на гарячі штаби заліза; потім зняли 12 пасм, з спини шкури.. Гонта повів очима і страшно глянув на Б., той махнув рукою, – і розняли Гонту начетверо, розвезли тіло і поприбивали на середохресних шляхах. Залізняк, почувши, що так страшно ляхи замучили Гонту, заплакав, занедужав та й умер; його гайдамаки поховали в степу над Дністром та й розійшлися».– Прим. Шевченка. Відомості про катування Гонти наводять польські мемуаристи. Б. – Браніцький. Про смерть Залізняка див. примітку 32.

67. «Злодій, розбійник, або гайдамака,– такими осталися гайдамаки по Коліївщині. Такими їх називають і досі».– Прим. Шевченка. Така слава за гайдамаками, поширена шляхтою, утвердилася в реакційній історіографії. Проти спроб реакційних істориків називати гайдамаків «розбійниками» спрямована поезія Шевченка «Холодний Яр» (1845).

ВІТЕР З ГАЄМ РОЗМОВЛЯЄ...

Вперше надруковано в журналі «Вестник Европы» (1909, № 5) під назвою «Човен» за списком 1841 p., знайденим в архіві А. Костомарової.

МАР’ЯНА-ЧЕРНИЦЯ

Вперше, без присвяти Оксані К...ко, опубліковано в журналі «Основа» (1861, № 9) за чернетками з поправками П. Куліша.

Це тільки початок твору, кінець поеми не зберігся. На початку 1842 р. Шевченко, посилаючи уривок з поеми видавцеві харківського альманаху «Сніп» Корсунові, писав: «Отак зачинається моя «Черниця» – а що дальше буде, то я і сам не знаю. Здається, і люльки не курю, а шматочки паперу, що була написана «Черниця», розгубилися – треба буде знову компонувать. А поки що буде, надрукуйте хоч це, що маю, тільки друкуйте своєю граматкою, бо вона мені дуже полюбилась». Другий випуск альманаху «Сніп» з друку не вийшов, і уривок з поеми не був тоді надрукований.

1. Оксана К...ко – Оксана Коваленко, дівчина, подруга дитячих літ Шевченка. Про неї згадано в дальших поезіях: N. N. («Мені тринадцятий минало»), «Три літа», «Ми вкупочці колись росли...» та ін.

2. Достеменний син Катрусі.– Поет мав на увазі поводиря кобзаря – Івася, сина Катерини з однойменної поеми.

3. Справи нема... справи – нема незіпсованого, справного інструменту.

4. Придани – весільні гості від молодої.

УТОПЛЕНА

Вперше надруковано в альманасі «Молодик» (1843, № 2).

Автограф зберігається у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР. 8 грудня 1841 року цей автограф поет надіслав Г. Ф. Квітці-Основ’яненку для опублікування в альманасі «Молодик».

ПЕСНЯ КАРАУЛЬНОГО У ТЮРЬМЫ

Вперше надруковано в «Записках отдела рукописей Всесоюзной библиотеки им. В. И. Ленина» (1939, вип. 5).

Автограф зберігається в рукописному відділі Державної бібліотеки СРСР ім. В. І. Леніна (ф. 178, № 10792). У відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР зберігається фотокопія автографа.

СЛЕПАЯ (Поэма)

Вперше опубліковано в журналі «Киевская старина» (1886, № 6).

1. Куща (церк.-слов.)—шатро, курінь. Тут у значенні рідний дім.

2. Єлей (грецьк.)—оливкова або рослинна олія, що вживається при богослужінні в церкві. В переносному розумінні – втіха для душі. Єлейний – лицемірно чулий, лицемірно доброзичливий.

3. Заклать (церк.-слов.)—заколоти, принести в жертву; овен (церк.-слов.) – баран, взагалі вівця.

4. Маковейовий день – релігійне свято (Маковей) 1 серпня ст. ст.

5. Намисто з дукачами.– Дукач – старовинна золота жіноча прикраса, зроблена з монети або з медалі.

ГАМАЛІЯ

Вперше надруковано окремим виданням 1844 р.

Автограф всього твору не виявлено. Зберігається автограф лише 26 рядків, написаних на третій і четвертій сторінках поштового аркуша; на першій сторінці цього ж аркуша – автограф «Заповіту».

1. Гамалія – Шевченків Гамалія не історична особа, але в XVII—XVIII ст. ст. серед козацької старшини було кілька Гамалій. Згадуються вони в «Истории русов».

2. Великий Луг– давня назва місцевості, що належала Запорозькій Січі, на лівому березі Дніпра, вкрита лісом, з озерами, лиманами, заростями очерёту, де запорожці полювали й рибалили.

3. Скутар – див. прим. 5 до поеми «Гайдамаки».

4. Босфор – протока, що з’єднує Чорне море з Мармуровим.

5. Таляр – срібна монета (75 коп.). Дукат – золота монета. (Див. примітку 52 до поеми «Гайдамаки»),

6. Яничари – відбірне турецьке військо, що формувалося з християн, взятих у полон ще дітьми і вихованих в дусі мусульман-фанатиків; власне, гвардійці турецького султана.

7. Баша (паша)– титул вищих турецьких військових і цивільних вельмож у султанській Туреччині.

8. Візантія – держава стародавніх греків, Східна Римська імперія. Але тут йдеться не про ті часи, а про столицю султанської Туреччини Стамбул, що до 1453 р. іменувався Константинополем і був столицею Візантії.

9. Хурдига – в’язниця.

10. Дарданелли – протока, що з’єднує Мармурове море з Егейським.

11. Чернець – гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний. Під його проводом козаки здійснили ряд успішних походів на татарські і турецькі міста фортеці, які були водночас і невільницькими ринками. Насправді Сагайдачний ченцем не був, він помер 1622 р. від рани, яку дістав у бою під Хотином (1621). Шевченко, як і деякі історики,, вважав, що Сагайдачний помер у монастирі.

12. Галата – передмістя Стамбула, яке під час одного з походів спалив Сагайдачний.

13. Ралець – подарунок. Тут – у значенні бойовий подарунок, бойова сутичка, морський бій.

ТРИЗНА

Вперше надруковано під назвою «Бесталанный» в журналі «Маяк» (1844, № 4).

Поему Шевченко написав, перебуваючи 1843 року в Яготині в маєтку князя М. Г. Рєпніна, рідного брата декабриста Сергія Волконського.

Автограф не зберігся.

1. Тризна – поминки по душі померлого у давніх слов’ян.

2. Рєпніна, Варвара Миколаївна (1808—1891)—дочка князя М. Г. Рєпніна. Під час перебування поета в Яготині між Шевченком і Рєпніною встановилися дружні взаємини. Вона брала участь у поширенні альбома офортів «Живописная Украйна», пізніше – листувалася з поетом, дбала про полегшення його долі під час заслання.

3. Персть (церк.-слов.)– земля.

РОЗРИТА МОГИЛА

Вперше надруковано 1859 р. у збірці «Новые стихотворения Пушкина и Шевченки» (Лейпціг).

Автограф—в опублікованому 1966 р. фототипічним способом зошиті-збірці Т. Шевченка «Три літа».

1. Ой Богдане – поет звертається до Богдана Хмельницького.

2. Степи мої запродані...– Ці рядки написані під враженням відвідання території колишньої Запорозької Січі, де царський уряд оселив німецьких колоністів, надавщи їм численних пільг. Деякі з колоністів стали поміщиками й купцями, жорстоко визискували українських селян. Серед визискувачів були і євреї (купці та землевласники).

Див. також коментар та примітки до поеми «Великий льох».

ЧИГРИНЕ. ЧИГРИНЕ...

Вперше надруковано у львівському журналі «Вечерниці» (1863. 11).

Автограф—в зошиті «Три літа».

1. Чигрин – Чигирин. Див. примітку 28 до поеми «Гайдамаки». Див. також коментар та примітки до поеми «Великий льох».

СОВА

Вперше надруковано в журналі «Нова громада» (1906, № 10)-

Автограф – в зошиті «Три літа».

1. Півчварта – три з половиноіб.

2. Коворот – коловорот – ворота, якими колись закривався вихід із села, щоб не вибігала худоба і не псувала посіви.

ДІВИЧІЇ НОЧІ

Вперше надруковано в журналі «Нова громада» (1906, № 10).

Автограф – в зошиті «Три літа».

СОН (Комедія)

Вперше надруковано у Львові 1865 р. окремим виданням.

У царській Росії в «Кобзарі» 1867 р. надруковано тільки уривок (рядки 75—156), та й то з цензурними купюрами. Повністю поему надруковано в «Кобзарі» 1907 р.

Автограф – в зошиті «Три літа».

1. Душі пропиває!—Програвання в карти і пропивання кріпаків було тоді звичайним явищем у побуті кріпосників.

2. Загули кайдани під землею...– Йдеться про закованих у кайдани каторжників, що працювали в копальнях Сибіру.

3. Цар волі, цар, штемпом увінчаний!—Образ засланого царатом до Сибіру на каторгу революціонера. Каторжника тоді таврували, ставили клеймо.

4. На багнищі город мрі є...– Петербург, заснований 1703 р. Петром І на березі Фінської затоки, де були болота й непрохідні хащі.

5. Сам – цар Микола І.

6. Там ніч, як ден ь.– Тут йдеться про ясні, білі ночі, характерні для літньої пори на півночі.

7. Твердиня й дзвіниця – Петропавловська фортеця з церквою проти Зимового палацу. Була в’язницею для найнебезпечні-ших політичних ворогів самодержавства.

8. Первому – вторая.– На пам'ятнику Петру І, збудованому з наказу Катерини II 1782 p., написано двома мовами (російською і латинською): «Петру Первому – Екатерина Вторая».

9. Глухів – місто на Чернігівщині. Після зруйнування Батурина, з 1708 р. до 50-х років XVIII ст., Глухів був резиденцією гетьманів Лівобережної України.

10 3 заступами на лінію...– на земляні роботи по зведенню оборонних ліній, фортець тощо.

11. Наказним гетьманом!– Розповідь ведеться від імені чернігівського полковника Павла Полуботка, якого 1722 р. після смерті І. Скоропадського призначено наказним (тимчасовим) гетьманом. Полуботко помер у Петропавловській фортеці 1724 р.

12. Загнав, голих і голодних...– Поет говорить про козаків і кріпаків, що будували Петербург. Історичні документи свідчать, що в цих роботах брали участь не тільки трудящі з України, але й чуваші, татари тощо.

13. Багряниця – царський одяг з дорогої тканини багряного, пурпурового кольору.

14. М е д в і д ь.– Поет мав на увазі царя Миколу І.

У НЕДІЛЮ НЕ ГУЛЯЛА...

Вперше надруковано в альманасі «Л.уна» (1881, № 1) під назвою «Хустина».

Автограф – в зошиті «Три літа».

ЧОГО МЕНІ ТЯЖКО, ЧОГО МЕНІ НУДНО...

Вперше надруковано в журналі «Основа» (1863, № 3),

Автограф – в зошиті «Три літа».

ЗАВОРОЖИ МЕНІ, ВОЛХВЕ..,

Вперше опубліковано в газеті «Русский инвалид» (1857, –№ 61). Вдруге за життя поета надруковано в журналі «Основа» (1861, № 1) під назвою «Пустка» з присвятою М. С. Щепкіну.

Автограф – в зошиті «Три літа».

1. Волхв (ст.-слов.)—чарівник, чародій. З дальших рядків видно, що Шевченко мав тут на увазі видатного російського актора Михайла Семеновича Щепкіна (1788—1863), колишнього кріпака, близького свого друга.

ГОГОЛЮ

Вперше надруковано 1859 р. у збірці «Новые стихотворения Пушкина и Шевченки» (Лейпціг) під назвою «Думка».

Автограф – в зошиті «Три літа».

1. Гоголь, Микола Васильович (1809—1852)—геніальний російський письменник. Шевченко дуже високо цінував його творчість.

2. Бсгилова – болиголова, отруйна рослина, бур’ян.

3. н і м о т а – Шевченко мав тут на увазі царську бюрократію, серед якої в той час було багато німців з походження (Бенкендорф, Клейнміхель, Корф тощо).

НЕ ЗАВИДУЙ БАГАТОМУ...

Вперше надруковано в журналі «Основа» (1861, № 3).

Автограф – в зошиті «Три літа».

НЕ ЖЕНИСЯ НА БАГАТІЙ...

Вперше надруковано в журналі «Основа» (1861, № 3).

Автограф – в зошиті «Три літа».

ЄРЕТИК (Шафарикові)

Початок поеми (рядки 1—87) вперше надруковано в журналі «Основа» (1861, № 1). Там же («Основа», 1861, № 8) надруковано уривок з поеми під назвою «Частина поеми: Єретик Іван Гус». Інший уривок з поеми (рядки 125—227) вперше надруковано у львівському журналі «Правда» (1873, № 16) під назвою «Папська булла». Другу половину поеми (рядки 228—374) вперше надруковано в журналі «Былое» (1906, № 6).

Повністю поему «Єретик» опубліковано в «Кобзарі» 1907 р.

Автограф – в зошиті «Три літа».

1. Єретик.– Так церква називала людей, що виступали проти окремих положень релігії. Католицька церква оголосила єретиками видатних філософів і вчених Джордано Бруно, Кампанеллу, Галілея за те, що вони боролися за наукове пізнання світу. В Чехії єретиком був оголошений Яи Гус.

2. Шафарик, Павло (1795—1861)—видатний чеський і словацький учений, професор Празького університету, один з основоположників методу порівняльного вивчення слов’янських мов. Своєю науковою роботою значно сприяв зростанню національного руху в слов’янських землях. Для пропаганди ідеї єдності слов’ян велике значення мали його спроби дати порівняльний огляд історії, літератури і етнографії всіх слов’янських народів як відгалужень єдиного народу.

3. І є з е к і ї л ь – міфічний пророк, один із авторів мудрих біблійних повчань-пісень.

4. Констанцький єретик великий – Ян Гус (1369– 1415), великий син чеського народу, видатний діяч реформації, мислитель, ідейний натхненник антифеодального національно-визвольного руху в Чехії. Походив з селянської родини, був професором і ректором Карлового університету в Празі. Спалений у Констанці.

Страта Гуса була поштовхом до посилення антифеодального й національно-визвольного руху, що здобув назву гуситського. Шевченко оспівав Яна Гуса як борця проти німецько-католицької навали на слов’янські землі. Констанц – південнонімецьке місто, де відбувався церковний собор, на якому Яна Гуса оголошено єретиком і спалено.

5. Чернець годований сидит ь.– Шевченко мав на увазі римського папу.

6. Всує (церк.-слов.) – даремно.

7. Розпадуться три корони на гордій тіарі! – Тіара – папська шапка (митра), оточена трьома вміщеними одна над одною коронами, що служили символом влади папи як судді, законодавця і священнослужителя католицького світу.

8. Віфліємська каплиця – назва каплиці в Празі, в якій Ян Гус, починаючи з 1412 p., виступав з проповідями, спрямованими проти римського папи і католицької церкви.

9. Булла – грамота римського папи.

10. Конгла в – конклав – збори представників вищого католицького духівництва, які обирали папу.

11. А ж о всесвітньої столиц і...– тобто д'о Риму.

12. Авіньйон – місто на півдні Франції, де в середні віки

тимчасово перебував один із пап, суперник римського папи.

13. Антипапи – папи, що існували одночасно з римським па

пою, але не визнавалися законними; претенденти на папський престол, між якими постійно точилася боротьба за владу. Так, наприкінці XIV ст. один папа був у Римі, другий – в Авіньйоні. На початку XV ст. собор у Пізі скинув обох пап і обрав третього. Собор у Констанці згодом скинув третього і обрав четвертого.

14. К,а р д и н а л и – вищі духовні особи в римсько-католицькій церкві. Кардинали обирають із свого середовища римського папу.

15л Загелкали гус и...– Мова йде про гуситський рух, про прихильників Гуса, що разом з ним виступали проти римського папи. ...З орлами летять битьс я...– Під орлами тут розуміються прихильники римського папи.

16. Всіх ворон скли кат и!– Розуміється собор кардиналів у Констанці.

17. Д ю к и – графи (від франц. due – граф).

18. Герольди—особи, що привселюдно оголошували накази короля чи імператора та сповіщали про початок урочистих церемоній.

19. Сарацини – так називали в середні віки арабів-магоме-тан; з метою завоювання країн Близького Сходу папи і європейські королі організовували так звані хрестові походи проти арабів.

20. А т тіл а – вождь гуннів у 445—453 роках, жорстокий завойовник, відомий своїми спустошливими походами й завоюваннями в Азії та Європі.

21. Цесар – імператор тодішньої Священної -Римської імперії Сигізмунд (1368—1437). Вячеслав—його брат, король чеський (Вацлав IV, 1376—1419).

22. Прелати – вищі духовні особи католицької церкви, що мали право судити.

°23. Автодафе (португ.) – урочиста церемонія оголошення й виконання вироків середньовічної інквізиції, зокрема спалення засуджених на вогнищі. Тут йдеться про засудження до страти– Яна Гуса як єретика.

24. Голгофа – гора поблизу Єрусалима. На ній, за євангельськими міфами, було розіп’ято Христа. Тут—місце страти Яна Гуса..

25. В овніх шкурах (церк.-слов.)...– в овечих шкурах.

26. Те d е um laudamus (лат.) – Тебе, боже, хвалимо – католицька молитва.

27. Т рапеза – місце споживання їжі, їдальня при монастирі. Т рапезувати – їсти, бенкетувати.

28. Старий Жижка з Таборова (1360—1421)– Ян Жижка, 1419 р. після спалення Яна Гуса став на чолі повстання чеського народу проти німецького панування над Чехією.

29. Марьинское – село Мар’янівка на Полтавщині; там Шевченко жив у поміщика О. А. Лук’яиовича, писав портрети членів його родини.

СЛІПИЙ (Поема)

Вперше надруковано в журналі «Основа» (1861, № 4), з купюрами, під назвою «Невольник». Оскільки ця редакція пізнішого часу і має ряд істотних відмін, вона друкується в другому томі цього видання. Тут подається текст, який Шевченко переписав до свого зошита «Три літа».

1. Шляхетчина – королівська, шляхетна Польща.

2. Б р а т с т в а– організації, іцо були в XVI—XVII ст. ст. центрами культурного і почасти політичного життя на Україні. При братствах існували школи, в яких навчалась'молодь, переважно з заможних кіл, Тут мова йде про Київську академію при Братському монастирі.

3. А живі м и с л і т е...– тобто про справжню, життєву науку; мисліте – в церковнослов’янській азбуці літера «М».

4. Межигірський Спас – церква при монастирі в Межигір’ї, поблизу Києва.

5. У Почаєві святом у...– у Почаєвській лаврі, монастирі на Волині.

6. Хоч Петра діждат и...– Мається на увазі церковне свя* то (припадало на першу половину літа – 29 червня за ст. ст.). Зелені свята передували святу Петра.

7. Чайки – великі козацькі човни.

8. Тендер – колись острівець, а тепер – коса в гирлі Дунаю.

9. Агарянська земля – тут у значенні землі, населеної магометанами.

10. Козака лейстрового. ..– тобто козака, записаного у спеціальний військовий реєстр.

11. Цареградська башта – в’язниця у Стамбулі, колишньому Цареграді (Константинополі).

12. Покрова – Покровська церква, що була на Запорозькій Січі.

13. І на тихому Дунаї новим кошем стал и.– Після зруйнування у червні 1775 р. за наказом Катерини II Запорозької Січі значна частина запорожців змушена була втекти Дніпром на територію, що належала Туреччині, де вони організували Задунайську Січ у гирлі Дунаю. 1828 p., коли кошовий Гладкий зі своїми однодумцями повернувся в Росію, Задунайську Січ було ліквідовано.

14. Як цариця по Києву з Нечосом ходил а...– Нечос– запорозьке прізвисько князя Г. Потьомкіна, державного діяча, фаворита Катерини II. 1787 р. вони разом подорожували по Україні та Криму. Те, що Катерина «Межигорського Спаса вночі запалила»,– легенда.

'15. І як степи запорозькі німоті ділила та б а х у» рям і байстрюкам люд закрепостил а.– Після ліквідації Січі Катерина II роздала величезні земельні простори на півдні України своїм наближеним особам, зокрема Г. Потьомкіну. Чимало земель перепало німцям з походження, німцям-колоністам. 1783 р. Катерина II видала указ про остаточне закріпачення селян Лівобережної України.

16. Як Кирило з старшинами пудром осипалис ь...—> Кирило—Кирило Розумовський, останній гетьман України (1750– 1764). Пудром осипались – перейняли закордонну моду носити парики, обсипані пудрою.

17. Головатий, Антон – один з організаторів Чорноморського козацького війська й ініціатор переселення запорожців на Кубань з Наддністрянщини (1792).

ВЕЛИКИЙ ЛЬОХ (Містерія)

Більшу частину твору (рядки 175—500) вперше надруковано у львівському журналі «Правда» (1869, № 2—3). Повністю поему опубліковано 1876 р. у «Кобзарі», виданому в Празі зі спогадами Костомарова і Мікешина.

Автограф – в зошиті «Три літа».

Поема Т. Г. Шевченка «Великий льох» спрямована проти соціального та національно-колоніального гніту, здійснюваного на Україні ро* сійським царизмом.

Символізуючи долею «душ» становище українського народу за часів царювання Миколи І, Шевченко висловив своє обурення й гнів з того, що царизм, козацька старшина, Дворянство скористалися з возз’єднання України з Росією, з перемоги над шведами для дальшого закабалення народу. Звідси й негативна оцінка Шевченком діяльності Петра І та Богдана Хмельницького.

У поемі показано глибоку ненависть народу до царів, панів-кріпос-ників і козацької старшини. Три ворони – це образи українських, польських і російських реакційних сил.

1. Містерія (грецьк.) – таїнство. Особливий жанр драматичного твору, що виник у середньовічному театрі (XIV ст.).

2. Суботове (або Суботів)– село і маєток Богдана Хмельницького біля Чигирина. Там він і похований.

3. Юрусь гетьманенко – син Богдана Хмельницького Юрій. Був гетьманом з 1659 по 1663 р. та в 1677—1681 роках.

4. Щ о він їхав в Переяслав Москві присягат и!..– 8 січня (ст. ст.) 1654 р. на раді в Переяславі було ухвалено приєднати Україну до Росії. Богдан Хмельницький присягнув з старшиною на вірність російському цареві Олексію.

5. Цареві московському коня напоїла – в Батурин!, як він їхав в Москву із Полтав и.– Шевченко тут говорить про повернення Петра І з-під Полтави після розгрому шведів 27 червня 1709 р.

6. Батурин – місто на Чернігівщині, в 1669—1708 роках було резиденцією гетьманів Лівобережної України.

7. Чечель, Дмитро – батуринський полковник, прибічник зрадника Мазепи.

8. Сейм – річка, притока Десни. На Сеймі стоїть м. Батурин.

9. Мазепа, Іван – був гетьманом в роках 1687—1708. В жовтні 1708 р. зрадив Росію і Україну і перейшов на бік шведського короля Карла XII. Після поразки шведів під Полтавою Мазепа втік з Карлом XII на турецьку територію, де незабаром і помер.

10. Чута – назва одного з лісів поблизу Суботова.

11. Радзівілл і Потоцький – польські магнати. Бралм участь у польському повстанні 1830—1831 pp. проти царизму. Після придушення повстання жили в еміграції в Парижі. Тут натякається на їх байдужість до визвольної боротьби польського народу. Володіли величезними маєтками в Польщі, Литві і на Україні.

12. Декабристи—дворянські революціонери (визначення

Леніна), здебільшого офіцери, перше покоління революціонерів у Росії; в першій чверті XIX ст. вони' виступили проти царату з метою повалити монархічну владу і встановити в Росії буржуазну республіку. Декабристи мали три організації: «Південне товариства», «Північне товариство» і «Товариство з’єднаних слов’ян». 14 грудня (ст. ст.) 1825 р. декабристи підняли а Петербурзі повстання, яке цар Микола І жорстоко придушив. Царські війська придушили і другий декабристський виступ – повстання Чернігівського полку в околицях м. Василькова на Київщині (кінець грудня 1825 р. – початок січня 1826 p.). Микола І нещадно розправився; з декабристами. П’ять керівників повстання – Пестель, Рилєєв, Бестужев-Рюшн,. С. Му-равйов-Апостол, Каховський – були повішені, решту (понад IQÖ чо/ѵ.) заслано на каторгу до Сибіру. Різних кар зазнали також солдати – учасники руху.

Шевченко глибоко співчував декабристам. Побачивши в Нижньому Новгороді у свого знайомого номер герценівського журналу «Полярная звезда», на обкладинці якого були надруковані портрети декабристів, він записує в своєму «Щоденнику» таке: «Обертка,, т. е. портреты первых наших апостолов-мучеников, меня так тяжело, грустно поразили, что я до сих пор еще не могу отдохнуть от этого мрачного впечатления. Как бы хорошо было, если бы выбить медаль в память этого гнусного события. С одной стороны – портреты этих великомучеников с надписью: «Первые русские благовестнтели свободы», а на другой стороне медали – портрет неуд обоза б ываемог о Тормоза с надписью: «Не первый русский коронованный палач».