Текст книги "Норф і Дора"

Автор книги: Сергей Кобзарь

сообщить о нарушении

Текущая страница: 1 (всего у книги 2 страниц)

Норф и Дора.

Роман.

Кобзарь Сергей – автор.

(Научно-фантастический – шедевр).

Норф був звичайнісіньким собі хлопцем в гімназії 2010-го року, що існувала в невеличкому облаштованому університетському містечку. Всі будинки в містечку, ну майже всі, були сірого кольору, та ще й не вище чотирьох поверхів, за традиціями стародавньої готичної архітектури.

І сама гімназія, хоч і знаходилася так би мовити подалі від інших будівель, майже не звертала на себе уваги в обладунку не багатьох доглянутих дерев біля входу, парку та доріжок. Доріжки були асфальтовані.

Норф більшу частину свого часу приділяв спілкуванню з однолітками, а саме з друзями Біллі, Томом і Джеком, а шкільна програма, як і водиться, була в нього на другому плані. Норф був широкоплечий, білявий хлопець високої статури, досить розумний та кмітливий щоб відповідати влучно і не боятись будь-кого, ще й на навчання трохи розуму вистачало. Він не боявся навіть вчителів та старшокласників, деякі з них були його приятелями.

Програма занять в гімназії Норфа мало чим відрізнялась від програми занять аналогічних закладів, хоча більшість учнів коледжу навчання любили. Мабуть, через доброту вчителів, і через те, що мало ганяли. Увага вчителів була зосереджена на викладанні предметів, і, щоправда, вчителі дійсно більше цікавились дисципліною, ніж учнями. Така практика дала свої плоди : вчителів не боялись, але й не зневажали. Багато хто з учнів прогулював уроки. Норф з друзями входив до їх числа.

Сьогодні, в середу, Норф , за звичкою, домовився з товаришами, і вони разом дременули з гімназії. Куди ?

Вештатись по місту, розглядаючи незнайомі місця. А через те, що Норф з товаришами не нехтував підробити чи погрузити щось там, в них нерідко були гроші, щоб зайти в кафе чи бар, навіть купити собі тістечок. Ані норф, ані його товариші не палили, вони дали собі зарок у цьому.

Вийшовши з воріт гімназії, хлопці проминули провз учнівський стоматкабінет, що стояв ліворуч, провз магазин квітів, кондитерську, і зупинились на розі перехресної

2

вулиці. Звичайний веселий ранок, туман, зойки торговців, рекламні акції та рев автомобілів.

– Ходім до Сміта ! – гукнув Норф до всіх. – в нього є робота !

Коли вони дійшли до нового заводу оргтехніки, з протилежного боку їх гукнув господар магазину :

– Агов, школярі ! Заробити хочете ?

– А що заплатиш, містер Сміт ? – одізвався за всіх Норф.

– По три фунта на брата та по дві баночки пива Хеннесс. – відповів усміхнений торгівець.

– Згода. – і хлопці приступили до роботи. Грузити довелося баночне пиво, масло, ящики з ковбасами, молочні продукти. Грузити довелося повнісіньку фуру, але для хлопців це була легка справа, і от, хвилин через тридцять, вони отримали належне, і повільно, але весело, рушили в напрямку коледжу. У Біллі і Джона в коледжі залишились ранці з книжками. Погода стояла досі похмура.

Норф не знав у свої п'ятнадцять, що таке журитись. Він, щоправда, знав, що таке голод, безвихідь, заздрість.. Саме ці якості допомагали йому іноді бути хитрим та працелюбним. У коледжі він уходив до списку розбишак, але не злісних, а хитрих, який завжди спробує знайти спосіб викрутитись. Дівчата його поки що мало цікавили, але в кишені у нього завжди були заховані декілька або більше фунтів, і він вже не був постійно голодний, як в перші роки навчання. Вся команда підходила до воріт коледжу.

Раптом двоє худеньких дівчаток, трохи нижчих за Норфа ростом, вибігли з дверей стоматкабінету, наче сліпі, міцно тримаючись ліктями. Обидві в недорогих болоньових куртках, синій та жовтій. Одна з них – і справді худорлява, білява, заклопотана і якась напружена, років чотирнадцяти, з хвостиком позаду. Інша була досить пропорційною дівчиною з чорнявим волоссям і причіскою каре, вираз обличча якої можна було б назвати «дуже розумна», або й «надто розумна», як на кого. Дівчата йшли поперек вулиці не озираючись, і через свої капюшони не помітили, як спіткнулися об ноги хлопців.

На бруківку попадали всі, крім Джона і білявки. Норф катався понизу, тримаючись за коліно. Мабуть, болісно було. Коли ж він побачив причину свого болю з карими очима та розгубленим обличчям, та ще й стояла перед ним навшпиньках, його пробрав сміх. Він сміявся, поки коліно не перестало боліти.

– Нічого, дарма. Могло б бути й гірше. Мене звуть Дора, – випалила дівчина.

– А мене звати Норф. – зніяковіло відповів Норф. Йому було майже все одно, хто перед ним. Він все ж таки трохи відчував образу, яка проходила.

– Будем знайомі. – додала дівчина, ще не піднімаючись з колін і простягуючи йому свою маленьку руку. Образа минула. – Чи не хочеш ти запросити мене в кафе ? – додала вона раптово.

– Залюбки ! – Норф зрадів, що вона сама запропонувала вихід іх дивакуватої ситуації.

– Взагалі я не хочу в дорогий ресторан або бар. – додала Дора, а це була вона, – і моя подруга теж, але на середню руку або щось таке я цілком згодна. -Дора махнула подрузі, яка в цей час вдивлялась в Джона, через поганий зір чи цікавість.

– Ну що, йдем в кафе ? – спитав похапцем Норф, поки інші нічого не зрозуміли.

– Я ж сказала О*кей ! – перебила його Дора, – в мене є класна ідея. – Ідем у те двоповерхове кафе за рогом, де намальований чобіт і книжка !

– Та то ж викладацьке кафе. – майже злякався Норф.

– Нічого, тим краще. – додала Дора, – Адже там непогана кухня...

3

– Ходім ! – Норф повів Дору одну, бо її подружка саме в цей час кудись дременула, мабуть, злякалася абощо.

Невдовзі вони двоє піднімались сходами викладацького кафе-бару, Норф забув навіть подивитись його назву. Дора зняла куртку, і Норф побачив, що ця миловидна дівчинка в недорогому, і саме тому приємному червоному светрику, коричневому квітчастому платтячку з подолом. Сам же він був вдягнений в сині, майже спецовочні, з гарного матеріалу штани, жовту сорочку та сірий теплий светр, майже все, що в нього було.

Кафе для викладачів виявилося надзвичайно цікавим місцем. Зелений оксамит скрізь, навіть на стінах, освітлена класна дошка посеред стіни бару, де присутні могли писати будь-що, навіть записки друзям, зручні круглі столики на 2-3 особи, темна паркетна підлога і синя оксамитова стеля. Красиві круглі бра на дерев’яних стойках в різних кутках зали, були й менш освітлені місця.

Норф замовив два стакани коли, два пакетики солоних горішків, тістечка в асортименті та пляшку пива, якого сам майже не пив. Тим часом Дора знайшла столика та чекала на нього.

– Ну що, розповіси мені про себе, студенте Норф ? – намірено підвищила його статус Дора.

– Взагалі-то нема про що розповідати, – видав трохи похмурий Норф, – просто моя мати бідна робітниця пральні, яка не в змозі оплатити моє навчання, і вчуся я за рахунок коледжу, а вчителі крізь пальці дивляться на мої прогули, щоб я заробив собі кишенькові. Батько мій моряк десь на судні, я його й не бачив ніколи, він покинув матір після трьох місяців спільного життя, уплив наче тимчасово, а виявилось назовсім. Це не сімейна людина. Вчуся я так-сяк, хоча міг би й краще, аби не гроші. Я навчився заробляти сам. А ти що про себе скажеш ? – Норф пильно подивився їй в вічі, а їй це, мабуть, було приємно.

– А що я ? – повільно ніяковіла Дора, – мати звичайна повія, я їй лише тягар, батько алкан і сутенер, хай йому, почав до мене домагатись, от я і втікла з дому, і це вже третій раз. Живу з подружкою на даху, в неї майже така ж історія, не вздумай її скривдити, а взагалі-то нічого доброго в житті в мене більше нема. Мій коледж не в цьому районі, але я посварилася з усіма вчителями, і тепер не хочу туди повертатись. От і вся моя історія. Цікаво ?

– Я допоможу тобі. – спокійно мовив Норф без зайвого азарту, і налив їй в сnакан ще коли. – Мабуть, зголодніла дуже ?

Дора чесно кивнула.

– Як мені відноситися до твоєї подружки ? – задав Норф передбачливе питання, бачачи для себе багато проблем від нерозуміння.

– Як до моєї рідної сестри. – відповіла Дора, – зможеш ? – Вона тим часом їла тістечко.

– Зможу.

– Тоді і я зможу бути тобі подругою. – мовила Дора, – А, доречі, де ти живеш ?

– Я знімаю цілий поверх, тобто дах, в будинку мого приятеля(він мав на увазі Біллі). Щоб бути точним, то в його батьків, і вони беруть з мене мало грошей, добре відносяться. Хочеш жити разом зі мною ? – Норф був цілков щирим, він ненавидів невизначеність в особистих питаннях.

– Хочу. – відповіла Дора, – але давай зараз краще поїмо !

Норф спокійно кивнув до неї, адже вже відчував у ній дещо рідну людину.

Поки Дора їла, Норф напружено спробував знайти тему, про що він мав думати, але зрозумівши, що ці спроби марні, вирішив не думати взагалі, як і зазвичай.

4

– В мене на тому тижні плата за коледж скінчилась. – раптом мовила Дора. – Матір мене місяць не буде шукати, ти влаштуєш мене в свій коледж ?

–Влаштую. – Норф потай милувався нею, це почуття було для нього новим.

–А коли ти мене влаштуєш ? – запитала Дора.

– Завтра.

– Тоді і я буду добра до тебе. Сьогодні. – мовила Дора.

Норф відчув наближення чогось незвичайного.

Їх розмову перервала подія, коли в кафе з’явився Норфів викладач математики, чемний службовець в темно-синьому костюмі та з краваткою, втілення ідеального вчителя, але досить хитрий, підступний, навіть жадібний, як вважав Норф.

Містер Пінн чемно підійшов до столика Норфа і досить підступно запитав :

–Чому тебе сьогодні не було на уроці математики, учень Норф ? – Дора зблідла, вона передчувала найстрашніше. Але в Норфа завжди були готові відповіді.

– Мені мати дзвонила, містер Пінн. Вона сказала, що можливо, знайшовся мій батько.

– А якщо це брехня ? – запитав містер Пінн. – Я перевірю.

– А якщо все наше життя – брехня, -відповів Норф. – він знав слабкі місця вчителя.

– Добре, учень Норф, а чи знаєш ти, що ми сьогодні проходили теорему Ферма, і ти маєш її знати.

– Так, пане вчителю, ви маєте мене перевірити. – Норф знав свої сильні місця, він ще на початку навчання прочитав увесь підручник, просто прочитав, і іноді користувався цим способом, щов відвести увагу вчителів. Він просто пам'ятав цю теорему.

– Тоді доведи це біля дошки. – містер Пінн зло посміхнувся до нього, всі в коледжі знали, який цей вчитель дріб'язковий, хоча за це й поважали.

Норф не став у позу, як деякі, а спокійно вийшов з-за столика, до дошки, і за десять хвилин вималював всю площу дошки, ледве вмістився доказ. При цьому він намагався мовчати, адже знав, що зайве слово не буде йому в нагоді. Містер Пінн цього не очікував. Що завгодно, але не це. Він очікував скандалу, а не доведення теореми.

Коли ж підсліпуватий вчитель ще й впевнився, що доведення вірне, він просто не знайшов, що сказати.

p Норф, ви перший учень, який це зробив поза школою. Віднині я поважаю вас як одного з найкращих учнів. Ви зхадоволені ?

– Так, пане вчителю.

Містер Пінн поважно віддалився, замовляючи собі пива.

А Дора звернулася до Норфа, питаючи :

– Я теж цього не очікувала, поясни.

– Саме на цьому ловлять вчителі, саме цього вони бояться і саме це поважають – коли учень знає урок наперед. Я що, винний, що я користуюся цим ?

Скоро вони обоє пішли на горище Норфа, навіть не злякавши батьків Біллі. Мабуть, батьки Біллі були дуже передбачливі люди.

Наступного дня несподівано Норфа об'явили в коледжі кращим учнем з математики. Все це відбулося з подачі містера Пінна, який був досить передбачливим, і таким чином теж здобував собі прихильників. Поки Норф згадував всі ласки та солодощі минулої ночі, його вже обступили товариші по класу.

– Норф, де ти так брехати навчився ?

– Норф, може і іспити будеш у кафе складати ?

– Не журися, старий друже, ми без злості...

5

Знову йшов урок математики, але Норфу до того не було діла... Він думав про те, що ось-ось повинна з'явитися Дора, а як її сприйме клас... І чи вона не побоїться ? Рівно о десятій, вона сказала. Норф навіть виштовхав зі своєї парти Біллі, пояснимши йому на пальцях, що віднині йому сидіти тут заборонено, бо це місце призначене новенькій. Біллі був змушений сісти партою нижче.

Аж ось о першій хвилині на одинадцяту у двері класу постукали, і зайшла Дора в супроводі директора.

В чорній в'язаній кофті, блузці, джинсових штанях по фігурі, схожа на Барбі або Гайку з мультику, та ще й з кульочком якимось, мабуть, книжки. Норф аж посміхнувся.

– Це ваша нова учениця, – мовив директор коледжу, скоса поглянувши на клас. Але обурюватись ніхто і не думав, навпаки. Виявилось, вся чоловіча частина класу одразу закохалась у новеньку, ніскільки цим не засмутивши інших дівчат, а їх було в класі семеро. – ЇЇ звуть Дора. – додав директор, – сідай, вибирай собі місце.

П'ятнадцять пар хлоп'ячих очей з надією подивились у її бік.

Дора відкрито посміхнулася всьому класу, чомусь вклонилась директору, і рушила на місце біля Норфа. Заздрощам хлопців не було кінця, але ця заздрість швидко зменшилась, бо Норф був відомий як найхитріший, найсильніший та найрозумніший у класі.

Урок продовжувався, але половина уваги класу віднині була зосереджена на третій парті Норфа.

Після останнього уроку Норф і Дора пішли додому разом.

– Розкажи мені щось про минуле, Дора, мені не вистачає даних про тебе, тобто, ти розумієш...

– Я жила на даху разом з Люсі, ти ж знаєш. Втікла я від батька, що хотів мене зґвалтувати. Ти ж знаєш, таке інколи буває.. Ну, вибору в мене було небагато, тільки я знала про одну таку саму бідну дівчину, що живе на даху, з іншого району і коледжу. Я зійшлася з нею, ми були схожі навіть характерами, і вона пустила мене до себе. Далі все було дуже просто. Що ти ще хочеш знати ?

– Гаразд, спасибі, що довіряєш мені. – Норф був навіть спантеличений. – це я для себе, почуття, розумієш ?

– Не бійся, я вірю тобі. – підтримала його Дора.

По дорозі з коледжу за ними крадькома йшов Біллі. Йому кортіло дізнатись, на кого Норф проміняв всю їх веселу компанію, і чи варта ця дівчина їхньої дружби... Біллі аж трусився, як хотів почути про секс, і йому це вдалося, коли Норф сказав :

– Ти була чудова вчора. Вибач за те, що так говорять всі..

– Нічого, ти теж був Гераклом. – відповіла Дора, – Мені треба деякі речі до тебе перевезти, – додала вона.

– Добре, зараз і перевеземо. – відгукнувся Норф.

Вони швидко знайшли вантажну машину з водієм, і уїхали в невідомому напрямку, а Біллі залишився стояти під деревом один.

«Можливо, це і добре, і погано.», – подумав сам до себе Біллі. – «Добре, що друзів більше, та ще й дівчина, погано, що Норфу тепер не до них, не до друзів, і з батьками більше клопоту. Але нічого, Біллі вміє бути другом. Треба бігти додому, бо вони ще приїдуть туди раніше за нього» – і Біллі припустив чимдуж.

Через півгодини до Будинку Біллі приїхала машина з вантажем. Невеличке трюмо, стул з гнутою спинкою, і чотири сумки з якимось барахлом.

– Он як дівчата вдягаються. – прищурив око з порогу Біллі.

6

– Ти краще піди і поможи їм. – додав до цього Біллів батько, що завжди вдома ходив у костюмі, хоча й був охоронцем.

Біллі стрибнув зі східців до Норфа з Дорою.

– Звідки це все ? – гукнув він до Норфа.

– Це з її минулої квартири. – витягнути з Норфа зайве слівце було неможливо.

– Тут у нас база відпочинку. – гукнув і до Дори Біллі.

– Так, у вас тут справжній рай. – відгукнулася вона. – Добре, що Янголів нема, бо я їх боюся.

З веселим гамором компанія занесла речі на верхній поверх, що деінде зрізався дахом.

– Норф, я посиджу у вас недовго, можна ? – запитав Біллі вже нагорі.

Можна, недовго, влаштовуйся. – мовив Норф.

– Норф, де ти готуєш їжу ? – спитала тим часом Дора.

– Тут, на електроплитці або в мікроволновці, тобі де більш подобається ? -зрадів Норф такому питанню.

– А де розетка ?

– Он, біля дверей, де ми заходили. – показав пальцем Норф.

– А де в тебе продукти, крім тих, що в холодильнику ?

– А він їх в мішку тримає, картоплю і капусту. – озвався Біллі. – Він страх як не любить моркву і буряк, краще не пропонувать, зато обожнює зрази, смажену картоплю і вареники, ще він булочки з кефіром любить.

– Спасибі, що повідомив. – мовив з докором Норф.

– Нема за що, вона б все одно через пару років про це узнала. – мовив Біллі.

– Хлопчики, не сваріться. – перервала їх Дора тоном диктора телебачення, сьогодні буде смажена картопля, зрази будуть завтра, – і, на диво Біллі, вона почала чистити картоплю вузьким ножем з Норфових запасів.

– Вітаємо в раю ! – ще раз мовив Біллі, вже остаточно вдоволений.

– Ти тут не задарма сидиш. – мовила до Біллі Дора, – на, чисти теж картоплю. І ти, Норф, теж...

– В мене стільки ножів нема. – озвався Норф.

– Тоді підмети в кімнаті, тут неприбрано, – мовила вона.

До кінця дня вони втрьох, за вказівкою Дори, зробили в просторій кімнаті невеличкий ремонт, і Біллі пішов до себе робити домашне завдання.

Нарешті, Норф і Дора залашились самі.

– Займемося любов’ю ? Тобі здоров'я дозволяє ? – запитала Дора.

– А що, можна ? – була відповідь ?

– Можна. До нас гості не завітають ?

– Ні.

– Тоді почнемо.

Норфа вже тягнуло до цієї насолоди. Він ще раз відмітив, яке в неї красиве здорове тіло, яка вона вродлива, як її врода відрізняється від худої дріб'язкової краси манекенниць або офісних пройдох.. Їх фізичний контакт відбувався майже в мовчанці, навіжено і без комплексів, тому залишимо їм насолоджуватись одне одним..

Пізно ввечері, вже знесилена, Дора його запитала ;

– Норф, а знаєш, чому я тобі одразу повірила, бо я дуже недовірлива до чоловічої статі ?

– Чому ?

– Тому що в тебе на обличчі написано, що ти бачиш недоліки людей. А ще ти не п*єш і не куриш, а це добре.

– Дякую за ухвалення. – мовив Норф, – я й справді не довіряю людям, батьки навчили.

7

– Ти знав їх ? Запитала Дора.

– Тільки матір.

Приміщення шкільного бару для дискотек їм не було незнайомим, тим більше, що шкільні вечори намагалися розташовувати саме тут. Норф думав, що тут було нудотно та нецікаво. Нора ж чомусь вважала, що це місце для задоволень, місце для музик та діджеїв, все ж таки вік , і вона вмовила таки Норфа зводити її туди.

Як тільки Нора підійшла до музик на початку вечора і щось прошепотіла їм, вони одразу заграли запальну дзигу, ї усім повеселішало.

– Що ти їм сказала ? – поцікавився Норф.

– Я їм сказала, щоб заграли, наче відморожені ублюдки, в яких позвертались яйця від недостатку сексу і яким пообіцяли дівчат.

– Ти дуже красномовна. – мовив Норф.

– Ти мій котик... – відповіла вона.

– Моя ти киця. – відповів Норф,

– Щоб завтра ж почав відвідувати секцію бодібілдінга. М– чомусь промовила Дора. Я прослідкую. Ти обіцяєш ?

– Обіцяю. – мовив спантеличений Норф.

– Я зроблю їз тебе людину. – додала Дора.

Через дев'ять місяців Дора народила Майка, хлопчика, в усьому здорового та ще й веселого, хоча в умовах коледжу це було нелегко. Вони з Норфом в цей час обидва відвідували восьмий клас, останній в коледжі. Тим часом Норфу в коледжі страшенно поталанило. Він одержав дозвіл від коледжу на участь у загальнодержавній шкільній олімпіаді з алгебри та геометрії на вільну тему, що проводилася щорічно серед кращих учнів шкіл. Норф гадав дещо вигадати з цієї нагоди. Переможців цього конкурсу нагороджували титулом «Володар щасливого знання» та величезною грошовою премією в розмірі 30 тисяч фунтів, а також можливістю далі вчитись або й працювати. В роботі допускалося використовувати знання з фізики, хімії, географії, інших предметів.

Норфу не було що втрачати, а титул та слава могли дати можливість згодом влаштуватись десь в академії. Чи науковому інституті.

Тему він знайшов швидко. Нею стала тема ; «Можливість побудувати літаючу тарілку. Як це зробити.» Не сам він взявся за цю тему, а з дозволу Дори, мабуть, природою щось-таки було в мізках закладено. Мабуть, справа тут в особливих задатках людини, що не пояснити навіть генами.

Почав він з опису та характеристик. Невидимий електричний контур тарілки обертався, що створювало навколо неї електромагнітне та силове поле. Це змушувало тарілку рухатись в потрібному напрямку.

По-друге, корпус тарілки був зроблений з легкого та дуже електропровідного матеріалу, тобто, з нікелю, вольфраму та заліза, в потрібних пропорціях.

По-третє, тарілка невеликих розмірів повинна вміщувати в собі невелику кількість людей, а саме чотири-п'ять, і місце для багажу.

І, по-четверте, основна рушійна сила польоту – геомагнітна тяга, – це поле, що створювалось навколо тарілки обертанням електричного контура, генерувалось новим типом ядерного генератора, що міг створювати потужне довговічне електричне поле.

8

Далі Норф мав виписати для тарілки технічні характеристики, можливості будування траєкторій, електричну тягу та аеродинаміку польотів, набір та якість електричних приладів всередині. І наостанок треба було намалювати креслення, щоб робота мала наглядний вигляд..

Найлегшим для Норфа в роботі виявилося керування цією тарілкою, бо це не вимагало надто великих знань та умінь, а було нескладним, згідно опису.

Через місяць домашньої запарки робота була готова, і Норф відіслав її до академії, у Лондон. Розум Норфа не літав у хмарах – він просто був для цього призначений.

А через три тижні несподівано прийшла письмова відповідь від жюрі конкурсу, де Норф терміново викликався в Академію на Наукову Раду, а ще повідомлялося, що він зайняв почесне друге місце серед усіх робіт конкурсу. Його запрошували в Лондон на захист роботи, в Центр космічних досліджень при Академії наук.

Норф, Дора, весь коледж та вчитель математики містер Пінн були у захваті, в захваті був директор коледжу містер Піткін, адже така нагода була нечасто, але більш за всіх в захваті був Норф, бо він отримав надію влаштувати своє майбутнє, що дано не всім.

Природно, що Норф сам їхати в Лондон не збирався. Цю умову він відкрито поставив перед містером Фіджеральдом Піткіним, директором. Він мав на увазі Дору і сина, і директор згодився на його умову, за рахунок грошей коледжу.

Отримавши запевнення в тому, що він, як і Дора, в усякому разі отримає атестат про закінчення коледжу на відмінно, Норф почав недовго збиратися в дорогу. Він склав свою маленьку валізу за п'ять хвилин, на їхньому маленькому горищі, Дора, нарешті, склала свою, набагато важче було зібрати речі малюка, тобто Майка.

Сім'я почала збирати речі. Керівництво коледжу було попереджене, і Норфу бажали успіхів та нових звершень.

Отримавши запевнення в тому, що і він, і Дора в усякому разі отримають відмінний атестат, Норф повернувся додому, склав свою валізу. Дора зібрала свою, і невдовзі вже вони їхали до Лондона потягом на швидкості 350 кілометрів за годину. Таємно від них в тому ж потягу їхав містер Пінн, щоб пересвідчитись у чомусь, бо йому в коледжі несподівано тимчасово знайшлася заміна.

І ось вранці призначеного дня Норф вже піднімався по східцях наукового закладу, в перелік діяльності якого входило також вивчення космічних явищ і техніки. А Дора чекала на нього в готелі на гроші, що виділив коледж. Містер же Пінн, з якихось своїх міркувань, того ж дня поїхав додому.

Те, що побачив Норф на другому поверсі Академії вивчення космосу, його здивувало. Моделі космічних кораблів усіх поколінь, фотографії, моделі літаючих тарілок, малюнки, знімки, зроблені космічними літальними апаратами, малюнки чи знімки інопланетних гуманоїдів. Все це підвищило його думку про науку та її можливості. Йому трошки зрозуміліший став справжній профіль цього конкурсу, та зрештою, і Академії. На третьому поверсі у Великій Рожевій конференц-залі з овальним великим столом посередині на нього вже чекали. Десь із тридцять молодих людей різної статі, дуже захоплених чимось, жюрі у чорному та якісь поважні особи, в яких Норф одразу розпізнав агентів спецслужби.

– Отже, ви всі прийшли, – сказав один з жюрі, огрядний старий з білими вусами, проникливим і колючим поглядом. – Ми тут зібрали усі наші таланти, – далі вів він, – щоб обговорити з вами проблему, яка формулюється так. : Наскільки ми всі готові до спроби летіти до зірок, чи, можливо, такий час іще не настав. Ви всі – розробники ідей, дуже цікавих ідей, як на мою думку, мало того – проектів. Всі вони стосуються однієї тематики. Сподіваюсь, вам не треба нагадувати, що тему сьогоднішньої зустрічі розголошувати не можна, ні при яких умовах, нікому, в інтересах держави. Треба вам теж бути знайомими з державною таємницею...

– Ми маємо при собі дані статистики – почав інший працівник жюрі, трохи молодший, – дещо з наукових інститутів, дещо з космічних секретних досліджень, а також вдалі розробки літальних космічних апаратів, в тому числі і ваші роботи, шановні школярі. Ми знаємо, що від вашої думки, тобто від думки молодого покоління, залежить дуже багато. Тому попрошу усіх присутніх висловлюватись по черзі, саме так, як ви сидите за столом, за рухом годинникової стрілки. Отже, молоді люди, що ви думаєте про можливість польотів у космос, хочу знати вашу думку. Почнемо з першого гостя...

(погляд усіх впав на хлопчика Ральфа Моргана, перед яким стояла табличка «Ральф Морган», а поруч з ним сидів Норф). Його конкурсна робота була написана на тему «Робота аргонових та водневих двигунів в космічному просторі, характеристики і можливості», і займала почесне перше місце.

Очкарик Ральф підвівся і зауважив, що, в принципі, польоти зараз можливі, але при всіх перевагах він турбується за екологію, яка не в найкращому стані, і висловив побоювання, що ж далі ? Чи не розвивати програму поліпшення екології разом з космічною ?..

Йому аплодували, було над чим замислитись. Другим була черга Норфа.

– Я не знаю, чи можна в космічний простір полетіти прямо зараз, але знаю, що можливості для цього існують. – почав він. – Летіти треба, бо люди летять вже й на Місяц3ь, на Венеру, на Марс, на Юпітер і його супутники, на Сатурн...Питання в тому, на чому полетіти, хто полетить ? Цікаві матеріали з будівлі космічних кораблів я бачив і на сайті НАСА (Норф згадав свої поза урокові зайняття в коледжі), і на сайті space.net.ua, який відкрив якийсь житель України, це неважливо. Моя думка – полетіти можна. Немає великого значення, якої конструкції космічний корабель – потрібно, щоб він літав і міг полетіти, щоб у ньму існували всі потрібні можливості для життя. Потрібно, щоб на ньому можна було б полетіти і повернутися. Взагалі то треба організувати конкурс на найкращу модель, адже ви і так його зробили... У мене все.

Норф закінчив. Через хвильку почулися непевні, але дружні аплодисменти. Сивий професор від себе додав :

– Між іншим ми, жюрі конкурсу, маємо на руках десять ваших проектів побудови космічних кораблів, за що вам красненько дякую, і один проект побудови літаючої тарілки, саме цього молодого чоловіка. – він махнув рукою на Норфа. Аплодисментів додалося. – Всі ці проекти ми будемо сьогодні оцінювати і ставити знаки якості, так би мовити. Але продовжимо далі. Третій виступаючий !

Обговорення продовжилося. Третій виступаючий, Джон Васянович, походженням українець, теж розробник, сказав :

– Є що боятися, на мою думку. Людство не готове до цього. Де злагоджені дії світових урядів ? Де злагоджені дії спецслужб ? Де загальна програма розвитку космічної освіти ? Де можливість для кожного члена суспільства отримати путівку в життя ? Невже сферою космосу і досліджень так і залишиться Інтернет ? Тут треба більше, ніж допомога ваша чи як. Тут треба логічне продовження цієї діяльності, з метою використовувати свої ж досягнення. Треба газетний шум, але й треба таємна підготовка. Знаю, що це саме ваша задача, шановні викладачі... Я закінчив.

За ним виступив Джим Коберрі, автор космічних проектів з Сіетлу. Цей розумник привіз аж три проекти, дороблені, з кресленнями і розрахунками, не підкопаєся... Хоча і був з Росії, але чудово володів англійською, навіть Оксфордським акцентом. Він просто представив свої космічні проекти, чим просто завалив усіх. З його слів і висновків виходило, що полетіти дуже легко, і що зробити це можна хоч і завтра, за наявності побудованих корабликів. Йому аплодували стоячи, хвилини три. Норф помітив, що Джим не сказав жодного зайвого слова.. «Дивна якість» – подумалось Норфу.

Четверта учасниця була дівчинка, Жанна Спілберг ,онука Стівена Спілберга, продюсера й режисера. Це тендітне створіння пречудово розбиралося в силових полях полях та геомагнітних силах природнього та штучного походження. Ще вона хватко розбиралася в космічній навігації, і робота її була написана по полям та впливам. «Ох і розумна !» – подумалось Норфу. – «Майже як моя...»;

Далі виступали різні доповідачі, але всі їх доповіді зводилися до того, що летіти легко і потрібно. А ще до того, що летіти поки що не на чому. Був ще доповідач по торсіонним полям у космосі, ще три розробники космічних кораблів, справжніх кораблів, два з них з Росії і України.

Далі дівчинка Мері Каузант цікаво і нудно розповіла про великі й малі небесні зірки, їх походження і взаємодію. Це було майже цікаво Далі ще чотири розробника космічних кораблів, двигунів, і так далі, і тому подібне. Це все продовжувалося до чотирьох годин дня. Після цього учасникам надали смачний ланч від Академії, з конфетками, фруктами, тістечками, колою..

Норф був гордий тим, що потрапив до лав перших піонерів. Він усвідомив те, що вся інформація була таємною, але йому кортіло з кимось познайомитися. На ланчі він зійшовся з Джимом Коберрі, Ральфом Морганом та Жанною Спілберг."Цікаві люди, моєї породи." – подумалось йому.

Після ланчу вони мали розглядати ще два проекти, потім ще два проекти з державного реєстру, потім їх столи роз’єднали, і попросили сісти за оцінку проектів, в групах, з можливістю передачі проектів між групами. Дорослі залишились стояти у кутку, про щось сперечаючись чи радячись.

Майже все цікаве, що колись доводилося відчувати Норфу, він відчув у колі своїх нових товаришів. Це було найцікавіше з досліджень, їм бачене досі. «На жаль, Дори нема тут» – подумалось йому– «А я їй все ж дещо розкажу».

Кожній групі зараз давали по три проекти на розгляд, після розгляду проекти мали передаватися по колу на інший столик. Чи варто з'ясовувати, що за столиком Норфа був Ральф Морган, Джим Коберрі, Жанна Спілберг та інші.

Обговорення йшло так : обговорювались зовнішні дані, аеродинамічність проекту, потужність та принципи роботи двигунів, якість внутрішнього обладнання, характеристики штучного силового поля, розмір та можливості корабля, можливості польоту на далеку відстань, а саме до найближчих зірок, міцність корабля, зручність у користуванні, багато чого...

Після остаточного розглядання та обговорення оцінки учасників залишились майже тими самими. На першому місці проект Джима Коберрі з трьома кораблями.. Можливість їх польоту до зірок та повернення звідти не визивала сумнівів. Вражала їх реальність. «Це великий конструктор» – подумалось Норфу. Між іншим, Норф узнав у Джима, що Джим віднедавна є студентом якогось закритого космоколеджу в Сіетлі.