Текст книги "Легенди та міфи стародавньої Греції"

Автор книги: Николай Кун

сообщить о нарушении

Текущая страница: 25 (всего у книги 27 страниц)

Одіcсей розправляється з женихами

Викладено за поемою Гомера "Одіссея"

  Уранці юрбою увійшли до бенкетного залу рабині і почали прибирати його для бенкетування женихів. Евріклея послала рабинь по воду, звеліла вимити підлогу, вкрити лави новими пурпурними покривалами й помити посуд. Незабаром вийшов із своїх покоїв Те-лемах і, розпитавши в Евріклеї, як провів ніч мандрівник, пішов на міську площу. Пригнали Евмей, Філотій та Мелантій кіз, овець, свиней і корову для бенкету женихів. Евмей і Філотій ласкаво привіталися з мандрівником, жаліючи його, що доводиться йому бездомним блукати по світу. Згадав Філотій Одіссея. Він шкодував свого господаря. Дивлячись па мандрівника, думав він: невже і його господар мусить блукати бездомним на чужині? Евмей і Філотій почали благати богів, щоб повернули вони додому Одіссея. Захотів утішити Одісссй своїх вірних слуг і сказав, обернувшись до Філотія:

  – Присягаюсь тобі великим Зевсом і священним вогнищем у палаці Одіссея, що не встигнеш ти ще піти звідси, як повернеться додому Одіссей, і ти побачиш, як помететься він на буйних женихах.

  Але якщо Евмей і Філотій були привітні з мандрівником, то грубий Мелантій почав знов ображати його і нахвалявся побити, коли не піде він геть з дому Одіссея. Нічого не сказав Мелантієві Одіссей, а лиш грізно насупив брови.

  Почали, нарешті, збиратись женихи. Вони замислили вбити Телема-ха, але послане богом знамення вдержало їх. Посідали до столу женихи, і почався бенкет. Телемах поставив біля дверей лаву й стіл для Одіссея і звелів подати йому їжі і вина; при цьому грізно сказав юний син Одіссея:

  – Мандрівнику! сиди тут і спокійно бенкетуй з моїми гістьми. Знай, що нікому не дозволю я образити тебе! Мій дім не якась харчівня, де збирається усякий збрід, а палац царя Одіссея.

  Почув слова Телемаха Антіной і зухвало вигукнув:

  – Друзі! Хай погрожує нам, коли хоче, Телемах! Якби не послав нам грізного знамення Зевс, навіки втихомирили б ми його, і не був би він більш таким ненависним балакуном!

  Нічого не відповів на цю погрозу Телемах. Мовчки сидів він і чекав, коли подасть йому умовний знак Одіссей. Богиня Афіна ще більше збуджувала буйство женихів, щоб дужче запала жадоба помсти в грудях Одіссея. Спонукуваний нею, вигукнув один із женихів, Ктесіпп:

  – Слухайте, що я скажу вам! Мандрівник одержав від Телемаха чимало їжі й вина. Повинні і ми дати йому що-небудь. Я вже приготував йому подачку!

  З цими словами схопив Ктесіпп коров'ячу ногу і з силою шпурнув її в Одіссея. Ледве встиг ухилитися він від удару. Грізно крикнув Ктесіппові Телемах:

  – Щастя твоє, що ти промахнувся! Я б влучніш попав у тебе моїм списом, і довелось би твоєму батькові готувати для тебе не весілля, а похорон. Усім вам кажу я ще раз, що не дозволю ображати тут, у домі моєму, гостей!

  Нічого не відповіли женихи, а Агелай почав радити їм перестати ображати мандрівника.

  Раптом богиня Афіна збудила шалений регіт у женихів і затьмарила розум їх. Дико почали вони сміятись. Поблідли їх обличчя, очі їх затуманились сльозами, туга налягла їм на серце, мов важкий тягар. Неначе дикі звірі, почали вони жерти сире м'ясо. Женихи почали в своїм безумстві глузувати з Телемаха. Але мовчки сидів Телемах, не звертаючи уваги на їх насмішки. Чула Пенелопа із своїх покоїв несамовиті крики женихів за багатим бенкетом. Але ніколи ніхто не готував людям такого бенкету, який приготували женихам богиня Афіна і чоловік Пепелопи.

  Нарешті, встала Пенелопа й пішла до комори, де переховувались скарби Одіссея. Там дістала вона тугий лук Одіссея. Цей лук належав колись Еврітові, а Одіссеєві подарував його син Евріта, Іфіт. Взявши лук і сагайдак, повний стріл, пішла Пенелопа у бенкетний зал. Ставши там біля колони, сказала вона женихам:

  – Вислухайте мене! Я принесла вам лук Одіссея. Хто з вас напне цей лук і пустить стрілу так, щоб вона пролетіла крізь дванадцять кілець, за того я вийду заміж.

  Передала Пенелопа лук Одіссея Евмеєві. Гірко заплакав він, побачивши лук свого господаря, і поніс його женихам. Заплакав і вірний Філотій. Розсердились на них женихи за те, що вони ллють сльози за Одіссеєм. А Телемах закріпив у землі жердини з кільцями і вирівняв їх. Він перший хотів спробувати напнути лук; три рази згинав він його, але не міг натягти тятиви. Хотів він зігнути його в четвертий раз, але Одіссей кивнув йому головою, і Телемах припинив свої спроби. Женихи вирішили по черзі пробувати напинати тугий лук. Першим спробував Лейод, але не зміг він навіть трохи зігнути лук, такий тугий він був. Антіной покликав тоді Мелантія і звелів йому принести сала, щоб змазати лук. Думав Антіной, що легше зігнеться намащений салом лук. Але даремні були спроби женихів, ніхто з них не міг натягти тятиву.

  В цей час Евмей і Філотій вийшли з залу, за ними пішов і Одіссей. І Іадворі зупинив він вірних слуг і відкрив їм, хто він, показавши шрам па нозі від рани, завданої кабаном. Зраділи Евмей і Філотій і почали вкривати поцілунками його руки й ноги. Заспокоїв їх Одіссей.

  Він звелів Евмеєві в ту мить, коли він візьме лук, піти до Еврікмеї і сказати їй, щоб замкнула вона служниць і не випускала їх нікуди. А Філотієві Одіссей звелів міцніше замкнути браму. Віддавши ці накази, Одіссей повернувся до бенкетного залу і спокійно сів на своєму місці біля дверей.

  Коли Одіссей повернувся, Еврімах, змазавши лук салом, грів його над огнем. Розігрівши лук, спробував Еврімах зігнути його, але не міг. Побачивши, що всі їх спроби марні, женихи вирішили покинути лук і спробувати зігнути його другого дня, а зараз бенкетувати далі. Тоді враз звернувся Одіссей до женихів з проханням дозволити і йому спробувати напнути лук. Женихи, почувши це прохання, почали глузувати з нього. А потай боялися вони, що мандрівник посоромить їх. Але Пенелопа почала наполягати, щоб все-таки мандрівникові дали лук. її перепинив Телемах: він прохав матір піти до своїх покоїв, а Евмеєві звелів подати лук Одіссеєві. Женихи зчинили шалений крик, коли Евмей поніс лук Одіссею. Злякався Евмей, але Телемах грізно крикнув на нього і звелів віднести лук Одіссеєві. Подавши лук Одіссеєві, Евмей, поспішаючи, пішов до Евріклеї і переказав їй веління Одіссея. А Філотій міцно замкнув браму.

  Узяв Одіссей свій лук і почав уважно оглядати його; так оглядає свою кіфару співець, готуючись почати спів. Без найменших зусиль зігнув Одіссей свій лук і натяг тятиву, потім спробував пальцем, чи туга вона. Грізно задзвеніла тятива. Зблідли женихи. Вдарив з неба грім – то Зевс подав знак Одіссеєві. Радість сповнила його серце. Взяв Одіссей стрілу і, не встаючи з свого місця, пустив у ціль. Крізь усі дванадцять кілець пролетіла вона. Звернувшись до Телемаха, вигукнув Одіссей:

  – Телемах! Не посоромив тебе твій гість! Ти бачив, що недовго трудився я, напинаючи лук. Ні, ще ціла моя сила! Тепер приготуймо нове частування женихам. Хай інша задзвенить у нас на бенкеті кіфара!

  Подав знак Телемахові Одіссей, насупивши брови. Оперезався мечем Телемах і, взявши до рук списа, став поряд Одіссея, озброївшись блискучою міддю.

  Скинув своє лахміття Одіссей, став на порозі біля самих дверей, висипав з сагайдака стріли на підлогу біля своїх ніг і крикнув женихам:

  – У першу ціль влучив я вдало! Тепер я вибрав нову ціль, куди ще ніхто не посилав стріл. Мені допоможе стріловержець Аполлон влучити в неї!

  Так вигукнувши, пустив Одіссей стрілу в Антіноя. Влучила йому в горло стріла і пронизала його наскрізь саме в ту хвилину, коли Антіпой збирався випити келих вина. Похитнувся Антіной, обливаючись кров'ю, штовхнув він стіл, перекинув його і впав мертвий. Скочили з криком женихи. Кинулись вони до зброї, яка раніш висіла на стінах, але зброї не було. А Одіссей ще раз грізно крикнув їм:

  – А, мерзенні пси! Ви гадали, що не повернуся я? Що ви безкарно грабуватимете? Ні, тепер вас усіх чекає смерть!

  Даремно благав Одіссея Еврімах помилувати їх, прийняти від них багату плату за те, що розграбували женихи, але нічого не хотів слухати Одіссей. Він увесь палав жадобою помсти. Зрозуміли женихи, що доведеться їм боронитись. Оголили вони мечі і намагались захиститися від стріл Одіссея столами. Еврімах кинувся з мечем у руках на Одіссея, але пробила йому груди стріла, і мертвий упав він на підлогу. Кинувся на Одіссея Амфіном, але його вразив списом Телемах. Убивши Амфінома, побіг по зброю Телемах. Він виніс з комори чотири шоломи, чотири щити і вісім списів для Одіссея, себе, Еп-мея та Філотія. А Одіссей, поки Телемах ходив по зброю, посилав с грілу за стрілою в женихів. Кожна випущена ним стріла несла загибель комусь із женихів; один за одним падали вони мертвими на підлогу. Але ось прийшов із зброєю Телемах. Озброївся Одіссей, а поруч нього стали, потрясаючи списами, Телемах, Евмей та Філотій. Зрадник Мелантій помітив, як ходив по зброю Телемах; потай прокрався він до комори і дістав там дванадцять щитів та списів, бо Телемах, поспішаючи до батька, забув замкнути двері в комору. Озброїлись і женихи. Злякався Одіссей, побачивши їх озброєними. Зрозумів він, що хтось дістав їм зброю. На щастя, помітив Евмей Мелантія, як крався він по зброю, і сказав про це Одіссеєві. Звелів він Евмеєві й Філотію схопити Мелаитія в коморі і замкнути його гам, міцно зв'язавши.Тихо підкрались Евмей і Філотій до комори і, коли Мелантій виносив з неї зброю, схопили його, звалили додолу і, загнувши йому на спину руки й ноги, зв'язали, а потім підвісили його до сволока в коморі і сказали з насмішкою:

  – Вартуй тепер біля зброї, Мелантію! Ми влаштували тобі м'яке ложе, тепер ти не проспиш зорі.

  Сказавши це, захопили вони зброю й поспішили на допомогу до Одіссея, який у цей час стримував з Телемахом натиск женихів.

  У цю хвилину в образі Ментора з'явилась Одіссеєві Афіна Пал-лада. Почав кликати на допомогу Ментора Одіссей, а женихи погрожували йому смертю, якщо допоможе він Одіссеєві.

  Розгнівалась ще дужче на женихів Афіна. Докоривши Одіссеєві, що не так хоробро б'ється він із женихами, як бився під Троєю, обернулась вона враз ластівкою, злинула вгору і сіла на бантину над женихами. Три рази нападали на Одіссея женихи, кидаючи списи в нього, Телемаха і в двох вірних слуг, але відхиляла списи женихів Афіна. А Одіссей і його соратники кожного разу вражали чотирьох женихів. Убив Філотій ударом списа й зухвалого Ктесіппа і, тріумфуючи, вигукнув:

  – Тепер замовкнеш ти, грубіяне! Я дав тобі славний подарунок за ту коров'ячу ногу, якою ти так люб'язно почастував Одіссея!

  Один за одним падали вражені на смерть женихи. Раптом стряс-ла Афіна над їх головами своєю страшною егідою. Вжахнувшись, почали, як божевільні, кидатися на всі боки женихи; так кидаються по пасовищу бики, коли жалять їх влітку цілі рої оводів. Наче соколи, що б'ють голубів, вибивали женихів Одіссей, Телемах, Евмей і Філотій. Страшенний крик зчинили, гинучи, женихи. Ніде не могли вони сховатись. Підбіг до Одіссея Лейод і почав благати його зглянутись, але не помилував його Одіссей і ударом меча відтяв йому голову. Тільки співця Фемія, що співав проти своєї волі женихам, пощадив Одіссей на прохання Телемаха, та ще пощадив він оповісника Медонта, що сховався під коров'ячою шкірою. Звелів Одіссей Фемію і Медонтові вийти надвір і чекати його там. Почав оглядатись Одіссей, чи не залишився ще хто з женихів. Але вже всі вони були вбиті, ні один з них не врятувався.

  Звелів тоді Одіссей покликати Евріклею. Зараз прийшла вона на поклик свого господаря і побачила його, вкритого кров'ю; він стояв серед трупів женихів, наче лев, що розтерзав биків. Звелів Евріклеї Одіссей покликати тих рабинь, що завинили своїм співчуттям до І женихів. Покликала Евріклея дванадцять рабинь. Прийшли вони й, голосно плачучи, почали виносити з наказу Одіссея трупи женихів і класти їх один біля одного в портику палацу. Коли трупи були винесені, рабині вимили весь бенкетний зал. Коли рабині все це виконали, Одіссей звелів їх стратити. Всі рабині, що провинилися, були повішені і своєю смертю спокутували злочин свій проти Одіссея й Пенелопи. На тяжку страту віддав Одіссей і зрадника Мелантія.

  Коли рабині й Мелантій прийняли заслужену кару, Одіссей звелів Евріклеї принести очисного курива і окурив ним увесь бенкетний зал. Зібрались усі рабині Одіссея; вони обступили свого господаря і цілували йому руки й ноги, радіючи, що він повернувся. Плакав і сам Одіссей, побачивши знову своїх домочадців.

Фіванський цикл

Едіп. Його дитинство, юність і повернення до Фів

Викладено за трагедією Софокла „Цар Едіп“

  У царя Фів, сина Кадма, Полідора, і дружини його Нюктіди був син Л абдак, який і дістав у спадщину владу над Фівами. Сином і наступником Лабдака був Лай. Одного разу Лай відвідав царя Пелопса і довго гостював у нього в Пісі. Чорною невдячністю відплатив Лай Пелопсові за його гостинність. Лай викрав юного сина Пелопса, Хрісіппа, і повіз до себе в Фіви. Розгніваний і засмучений батько прокляв Лая, а в своїх прокльонах побажав, щоб покарали боги викрадача його сина тим, що згубить його рідний син. Так прокляв Лая батько Хрісіппа, і повинен був справдитися цей батьків проклін Повернувшись до семибрамних Фів, Лай одружився з дочкою Менокея, Іокастою. Довго жив спокійно в Фівах Лай, і тільки одно тривожило його: він не мав дітей. Нарешті вирішив Лай виру-шити в Дельфи і там запитати бога Аполлона про причину бездітності. Грізну відповідь дала жриця Аполлона піфія Лаєві. Вона сказала:

  – Сину Лабдака, боги вволять твою волю, матимеш ти сина, але знай: загинеш ти від руки свого сина. Справдиться проклін Пелонеса!

  Жах пройняв Лая. Довго думав він, як уникнути йому веління невблаганної долі; нарешті він вирішив, що уб'є свого сипа, як тільки той народиться.

  Незабаром справді у Лая народився син. Жорстокий батько зв'язав ремінням ноги новонародженому синові, проколовши йому ступні гострим залізом, покликав раба і звелів йому кинути немовля в лісі на узгір'ї Кіферону, щоб там розтерзали його дикі звірі. Але раб не виконав наказу Лая. Він пошкодував дитини і передав потай маленького хлопчика рабові корінфського царя Поліба. Цей раб саме на той час пас стадо свого господаря на схилах Кіферону. Раб відніс хлоп'я до царя Поліба, а той, бувши бездітним, вирішив виховати його як свого наступника. Цар Поліб назвав хлопчика Едіпом за його розпухлі від ран ноги.

  Так і виріс Едіп у Поліба і дружини його Меропи, які назвали] його своїм сином, і сам Едіп вважав їх за своїх батьків. Але одного разу, коли Едіп уже виріс і змужнів, на бенкеті один з його друзів, захмелівши, назвав його приймаком, що вразило Едіпа. В його ду-шу закралися сумніви. Він пішов до Поліба і Меропи і довго умовляв їх відкрити йому таємницю його народження. Але ні Поліб, ні Меропа нічого не сказали йому. Тоді надумав Едіп вирушити в Дельфи й там дізнатись про таємницю свого народження.

  Як простий мандрівник вирушив Едіп у Дельфи. Прибувши туди, запитав він оракула. Відповів йому світлосяйний Аполлон устами провісниці піфії:

  – Жахлива твоя доля, Едіпе! Ти вб'єш батька, оженишся з власною матір'ю, і від цього шлюбу народяться діти, прокляті богами і ненавиджені всіма людьми.

  Жах пройняв Едіпа. Як уникнути йому лихої долі, як уникнути батьковбивства й шлюбу з матір'ю? Адже оракул не назвав йому батьків. Едіп вирішив не повертатись більше у Корінф. Що, коли Поліб і Меропа його батьки? Невже він стане вбивцею Поліба і чоловіком Меропи? Едіп вирішив залишитись вічним блукачем без роду, без племені, без батьківщини.

  Та хіба можна уникнути веління фатуму? Не знав Едіп, що чим дужче він намагатиметься втекти від долі своєї, тим певніше піде він тим шляхом, який призначено йому долею.

  Бездомним блукачем пішов Едіп із Дельф. Він не знав, куди йому йти, і обрав першу дорогу, яка йому трапилась. Це була дорога, яка вела в Фіви. На цій дорозі, біля підніжжя Парнасу, де сходились три шляхи, у тісній ущелині між гір, зустрів Едіп колісницю, в якій їхав сивий, величний на вигляд старець; оповісник правив колісницею, а за нею йшли слуги. Оповісник грубо гукнув на Едіпа, велів йому зійти з дороги і замахнувся на нього бичем. Розсерджений Едіп ударив оповісника й хотів уже минути колісницю, коли старий махнув посохом і вдарив Едіпа по голові.

  Розлютився Едіп, у гніві вдарив він старого своєю палицею так, що той мертвим упав навзнак на землю. Кинувся на провожатих Едіп і перебив їх усіх, тільки одному рабові вдалось непомітно зникнути. Так справдилося веління фатуму: Едіп убив, не знаючи того, батька свого Лая. Адже цей старець був Лай, він їхав у Дельфи, щоб запитати оракула, як визволити йому Фіви від кровожерного Сфінкса.

  Едіп спокійно пішов далі. Він вважав себе невинним в убивстві: адже не він напав перший, адже він тільки захищався. Все далі й далі йшов Едіп обраним ним шляхом і прийшов, нарешті, до Фів.

  Великий смуток панував у Фівах. Дві біди вразили місто Кадма. Страшний Сфінкс, породження Тіфона й Єхидни, оселився біля Фів| на горі Сфінгіоні і вимагав усе нових і нових жертв, а тут ще раб приніс звістку, що царя Лая вбито якимсь невідомим. Бачачи горе громадян, Едіп вирішив визволити їх з біди; він надумав сам іти до Сфінкса.

  Сфінкс був жахливою потворою з головою жінки, з тулубом величезного лева, з лапами, озброєними гострими лев'ячими пазурами і з величезними крилами. Боги вирішили, що Сфінкс доти залишиться біля Фів, поки не розв'яже хтось його загадку. Цю загадку повідали Сфінксу музи. Всіх мандрівників, що проходили повз нього, змушував Сфінкс відгадувати цю загадку, але ніхто не міг розгадати її, і всі гинули лютою смертю в залізних обіймах пазуристих лап Сфінкса. Багато хоробрих фіванців пробували врятувати Фіви від Сфінкса, але всі вони загинули.

  Прийшов Едіп до Сфінкса, той загадав йому свою загадку:

  – Скажи мені, хто ходить уранці на чотирьох ногах, удень на двох, а ввечері на трьох? Ніхто з усіх істот, що живуть на землі, не змінюється так, як він. Коли ходить він на чотирьох ногах, тоді менще в нього сил і повільніш рухається він, ніж в інший час.

  І на єдину мить не задумався Едіп, зараз же відповівши:

  – Це людина! Коли вона мала, коли ще тільки ранок її віку, вона слабка і помалу повзає рачки. Удень, тобто в зрілому віці, вона ходить на двох ногах, а ввечері, тобто в старості, вона стає дряхлою і, потребуючи опори, бере костур; тоді ходить вона на трьох ногах.

  Так розв'язав Едіп загадку Сфінкса. А Сфінкс, махнувши крилами, кинувся зі скелі в море. Вирішено було богами, що Сфінкс мусить загинути, якщо хтось відгадає його загадку. Так визволив Едіп Фіви від біди.

  Коли Едіп вернувся до Фів, то фіванці проголосили його царем, бо ще раніш поставлено було Креонтом, який правив замість убитото Лая, що царем Фів повинен стати той, хто врятує їх від Сфінкса. Зацарювавши в Фівах, Едіп одружився з удовою Лая Іокастою і мав і,ч неї двох дочок, Антігону і Ісмену, та двох синів, Етеокла й Полініка. Так справдилося і друге веління долі: Едіп став чоловіком рідної матері, і від неї народились його діти.

Едіп у Фівах

Викладено за трагедією Софокла „Цар Едіп“

  Проголошений народом царем, Едіп мудро царював у Фівах. Ловго нічим не порушувався спокій Фів і царської родини. Але судилося нещастя Едіпові. І ось велика біда спіткала Фіви. Бог-стріловержець Аполлон наслав на Фіви жахливу пошесть. Вона губила громадян як старих, так і малих. Фіви стали немовби величезним кладовищем. Трупи непохованих лежали по вулицях і площах. Зойки і стогони чулися всюди. Всюди було чути плач жінок і матерів. Не тільки жахлива пошесть лютувала в Фівах, у них пануваві голод, бо поля не давали врожаю, а в стадах лютував страшний помір. Здавалось, надійшли останні дні міста великого Кадма. Даремно громадяни приносили жертви богам і просили в них рятунку. Не чули боги благань; щораз збільшувались біди.

  Юрбою прийшли громадяни до свого царя Едіпа прохати його допомогти їм, навчити їх, як збутися тих бід, що загрожують загибеллю. Адже ж допоміг раз громадянам Едіп визволитися від Сфінкса. Едіп сам страждав за Фіви й свій рід, він уже послав брата Іокасти Креонта в Дельфи запитати Аполлона, як позбутись бід. Скоро мав повернутися Креонт. Нетерпляче чекав його Едіп.

  Ось вернувся й Креонт. Він приніс відповідь оракула. Аполлон велів вигнати того, хто своїм злочином накликав на Фіви ці біди. Громадяни вигнанням або навіть стратою вбивці мали заплатити за пролиту кров царя Лая. Але як знайти того, хто вбив Лая? Адже його вбито в дорозі, і всі його супутники були перебиті, крім одного раба. За всяку ціну Едіп вирішив знайти вбивцю, хто б він не був, де б він не ховався, хоча б навіть в його власному палаці, хоч би убивця був близькою йому людиною. Едіп скликав весь народ на збори, щоб порадитись, як знайти убивцю. Народ указує на провісника Тіресія, який один тільки може в цім допомогти. Приводять сліпого провісника Тіресія. Едіп просить його назвати убивцю Лая. Що може відповісти йому провісник? Так, він знає вбивцю, але назвати його не може.

  – О, відпусти мене додому, нам обом буде легше нести той тягар, що його поклала на нас доля! – каже Тіресій.

  Але Едіп вимагав відповіді.

  – Мерзенний, ти не хочеш відповідати! – вигукнув Едіп.– Своєю впертістю можеш ти розсердити навіть камінь.

  Довго впирається Тіресій, довго не хоче він назвати вбивцю, але, нарешті, постунаючись перед гнівними словами Едіпа, говорить:

  – Ти сам, Едіпе, заплямував цю країну тим, що правиш у ній. Ти сам той убивця, якого шукаєш! Не знаючи, ти оженився з тією, хто кожному з нас найдорожча, ти оженився з матір'ю.

  Страшенно розгнівався Едіп на Тіресія, коли він почув ці слова. Він називає наклепником провісника, він погрожує йому смертною карою, каже, що Креонт натхнув йому цей наклеп, щоб заволодіти його царством. Спокійно, з повною свідомістю, що він сказав правду, слухає гнівні речі царя Тіресій. Він знає, що Едіп, хоч і видющий, все ж не бачить усього лиха, яке він, сам того не бажаючи, творить, Едіп не бачить, де живе, не бачить того, що він сам собі ворог і ворог своїй сім'ї. Не лякають ніякі погрози Тіресія; сміливо каже він Едіпові, що вбивця ось тут, перед ним. Хоч і прийшов убивця, як чужинець, у Фіви, але справді він уроджений фіванець. Спіткає зла доля вбивцю; з видющого він стане сліпим, з багача злидарем,– він піде з Фів на вигнання, утративши все.

  З жахом слухали громадяни Тіресія, знали вони, що ніколи не сквернила брехня вуст його.

  А Едіп, повний гніву, обвинувачує Креонта в тім, що він навчив Тіресія так говорити. Він обвинувачує Креонта у прагненні захопити владу над Фівами. Приходить і Іокаста; Едіп оповідає їй усе, що сказав Тіресій, і обвинувачує в лихому замислі її брата. Він розпитує Іокасту, як убито Лая, і про те, як кинуто у лісі на схилах Кіферону єдиного сина Лая. Усе розповідає йому Іокаста. Перші сумніви закрадаються в душу Едіпа. Тяжке передчуття чогось жахливого стискає йому серце.

  – О Зевсе! – вигукнув Едіп. – Нащо вирішив ти приректи мене! О, невже видющим був не я, а сліпий Тіресій!

  Запитує Едіп і про раба, що врятувався, де він є, чи живий ще, і довідується, що раб цей пасе стада на схилі Кіферону. Зараз посилає до нього Едіп. Він хоче дізнатися про всю правду, хоч яка б вона була жахлива.

  Тільки послали по раба, як з Корінфа прибуває вісник. Він приносить вість про смерть царя Поліба, що вмер від хвороби. Виходить, не рукою сина вражений Поліб. Якщо Едіп є син Поліба, значить – не справдилося веління долі, – адже Едіпові судилося убити батька. А може, Едіп не син Поліба? Сподівається Едіп, що він уникнув того, що йому судила доля. Але вісник руйнує цю надію. Він каже Едіпові, що Поліб йому не батько, що він сам приніс до царя Корінфа його маленьким дитям, а йому дав його пастух царя Лая.

  З жахом Едіп слухає вісника – дедалі ясніша стає страшна істина.

  Та ось і пастух. Спочатку він нічого не хоче казати, він хоче заховати все. Але страшною карою погрожує Едіп пастухові, якщо він затаїть істину.

  В страху признається пастух, що хлопчик, якого дав він колись вісникові, був сином Лая, якого прирік на смерть батько; а йому шкода стало нещасної дитини.

  Як би хотів Едіп померти тоді невинною дитиною, як нарікає він на пастуха за те, що він не дав йому загинути немовлям! Адже тепер Едіпові все ясно. Він уже знає з розповідей Іокасти про смерть Лая, знає, що вбив батька він сам, а із слів пастуха йому стало ясно, що він рідний син Лая й Іокасти. Справдилося веління долі, хоч як намагався уникнути його Едіп. В розпачі йде Едіп у палац. Він – убивця батька, чоловік своєї матері, діти його водночас і діти, і брати по їх матері.

  У палаці новий удар чекає Едіпа. Іокаста не знесла всього жаху, що відкрився перед нею, вона заподіяла собі смерть, повісившись у спальні. Збожеволівши від горя, Едіп зірвав з одежі Іокасти пряжки і їх вістрями виколов собі очі. Він не хотів більше бачити сонячного світу, не хотів бачити дітей, бачити рідні Фіви. Тепер для нього загинуло все, не може бути більше радощів в його житті. Едіп благає Креонта прогнати його з Фів і просить лише про одно – подбати про його дітей.