Текст книги "Легенди та міфи стародавньої Греції"

Автор книги: Николай Кун

сообщить о нарушении

Текущая страница: 23 (всего у книги 27 страниц)

Плавання Одіссея повз острів Сирен та повз Сціллу і Харібду

Викладено за поемою Гомера "Одіссея"

  Другого дня поховали ми тіло Ельпенора й насипали над ним високу могилу. Дізнавшись про наше повернення, на берег моря прийшла і чарівниця Кірка. За нею йшли її служниці; вони принесли до корабля багато розкішно зготовленої їжі і міхи з вином. До ночі бенкетували ми на морському березі. Коли ж мої супутники полягали спати, чарівниця Кірка розповіла мені, які небезпеки чекають мене в дорозі, і навчила, як їх уникнути.

  Тільки-но розгорілась вранішня зоря на березі, збудив я своїх товаришів. Спустили ми корабель на море, гребці дружньо налягли на весла, і швидко понісся корабель у відкрите море. Попутний вітер напнув паруси корабля, спокійно пливли ми морем. Вже недалеко і був острів Сирен. Тоді я звернувся до своїх супутників і сказав їм:

  – Друзі! зараз ми маємо проплисти повз острів Сирен. Своїм співом заманюють вони моряків, що пливуть біля острова, і завдають їм лютої смерті. Увесь острів їх усіяний кістками розтерзаних ними людей. Я позаліплюю вам вуха м'яким воском, щоб не чули ви їх співу й не загинули, а мене ви прив'яжіть до щогли, мені дозволила чарівниця Кірка почути спів сирен. Якщо я, зачарований їх співом, проситиму вас відв'язати мене, то ви ще дужче мене зв'яжіть.

  Тільки сказав я це, як раптом стих попутний вітер. Товариші мої спустили парус і сіли на весла. Видно було вже острів Сирен. Позаліплював я воском вуха моїм супутникам, а вони так міцно прив'язали мене до щогли, що не міг я поворухнути жодним суглобом. Швидко плив наш корабель повз острів, а з нього нісся чаруючий спів сирен.

  – О, пливи до нас, великий Одіссею! – так співали сирени. – До нас веди свій корабель, щоб насолодитись нашим співом. Не пропливе повз острів жоден моряк, не послухавши наших солодких співів! Насолодившись ними, покидає він нас, багато чого дізнавшись. Все знаємо ми – і що перетерпіли з волі богів під Троєю греки, і що діється на землі.

  Зачарований їх співом, я дав знак товаришам, щоб відв'язали вони мене. Але, пам'ятаючи моє прохання, вони ще дужче зв'язали мене. Аж тоді повиймали віск із вух мої супутники і відв'язали мене від щогли, коли вже зник з наших очей острів Сирен.

  Спокійно пливе все далі корабель, але ось почув я вдалині страшенний шум і побачив дим. Я знав, що це Харібда. Злякались мої товариші, випустили весла з рук, і зупинився корабель. Обійшов я моїх супутників і почав їх підбадьорювати.

  – Друзі! Багато бід зазнали ми, багато минули небезпек, – так говорив я, – та небезпека, яку зараз маємо ми подолати, не страшніша від тієї, що ми її зазнали у печері Поліфема. Не втрачайте мужності, наляжемо дужче на весла! Зевс допоможе нам уникнути загибелі. Скеруй далі корабель від того місця, де видно дим і чути жахливий шум! Правте ближче до скелі!

  Підбадьорив я супутників. З усіх сил налягли вони на весла. А про Сціллу нічого не сказав я їм. Я знав, що Сцілла вирве в мене лише шість супутників, а в Харібді загинули б ми всі. Сам я, забувши напучення Кірки, вхопив спис і став чекати нападу Сцілли. Даремно шукав я її очима.

  Швидко плив корабель вузькою протокою. Ми бачили, як поглинала морську воду Харібда; хвилі клекотіли біля її пащі, а в її глибокому череві, неначе в казані, кипіла морська твань і земля. Коли ж вивергала вона воду, то навколо кипіла і вирувала вода із страшним гуркотом, а солоні бризки злітали аж до самої вершини скелі. Блідий від жаху, дивився я на Харібду. В цей час витягла всі свої шість ший жахлива Сцілла і шістьма величезними пащами з трьома рядами зубів схопила шістьох моїх супутників. Я бачив тільки, як мигнули в повітрі їх руки й ноги, і чув, як кликали вони мене на допомогу. Біля входу в свою печеру пожерла їх Сцілла; даремно нещасні простирали з благанням до мене руки. З великими труднощами проминули ми Харібду і Сціллу і попливли до острова бога Геліоса – Трінакрії.

Одіcсей на отсрові Трінакрії. Загибель корабля Одіссея

  Незабаром показався вдалині острів бога Геліоса. Все ближче підпливали ми до нього. Я вже виразно чув ревіння биків і мекання овець Геліоса. Пам'ятаючи провіщення Тіресія і пересторогу чарівниці Кірки, почав умовляти я супутників минути острів, не зупинятися на ньому. Хотів я уникнути великої небезпеки. Але Еврілох відповів мені:

  – Який жорстокий ти, Одіссею! Сам ти наче вилитий з міді, не знаєш утоми. Ми потомилися; скільки ночей провели ми без сну, а ти забороняєш нам вийти на берег і відпочити, підкріпившись їжею. Небезпечно плисти морем уночі. Часто гинуть навіть проти волі богів кораблі, коли вночі захопить їх буря, знята шаленими вітрами. Ні, ми мусимо пристати до берега, а завтра, ледве зазоріє, вирушимо далі в путь.

  Погодились з пропозицією Еврілоха й інші супутники. Зрозумів я, що біда неминуча. Припливли ми до острова і витягли на берег корабель. Примусив я супутників дати мені велику клятву, що не вбиватимуть вони биків бога Геліоса. Приготували ми собі вечерю, а під час вечері з сльозами згадували наших товаришів, викрадених Сціллою. Скінчивши вечеряти, усі ми спокійно поснули на березі.

  Уночі послав Зевс страшенну бурю. Грізно заревів несамовитий Борей, хмари укрили все небо, ще темніше стала темна ніч. Уранці витягли ми свій корабель у прибережну печеру, щоб не потерпів він від бурі. Ще раз прохав я товаришів не займати стада Геліоса, і обіцяли вони мені виконати мою просьбу. Цілий місяць віяли супротивні вітри, і не могли ми вирушити у путь. Нарешті, вийшли в нас усі припаси. Доводилось їсти те, що здобували ми полюванням і ловлею риби. Все дужче і дужче починав мучити голод моїх супутників. Одного разу пішов я в глиб острова, щоб на самоті попросити богів послати нам попутний вітер. На самоті почав я благати богів-олімпійців виконати мою просьбу. Непомітно наслали на мене боги глибокий сон. Поки я спав, Еврілох умовив моїх супутників забити кількох биків із стада бога Геліоса. Він казав, що, повернувшись на батьківщину, вони вмилостивлять бога Геліоса, збудувавши йому багатий храм і присвятивши коштовні дари. Навіть якщо згублять їх боги за вбивство биків, то краще ж нехай їх поглине море, ніж загинути їм з голоду.

  Послухались Еврілоха мої супутники. Вибрали вони з стада найкращих биків і забили їх. Частину їх м'яса принесли вони в жертву богам. Замість жертовного борошна взяли вони дубового листу, а замість вина – води, бо ні борошна, ні вина в нас не залишилось. Справивши жертву богам, вони почали смажити м'ясо на вогнищах. У цей час я прокинувся і пішов до корабля. Здалека почув я запах смаженого м'яса й зрозумів, що сталося. З жаху вигукнув я:

  – О великі боги Олімпу! Навіщо послали ви мені сон! Великий злочин заподіяли мої супутники, забили вони биків Геліоса.

  Тим часом німфа Лампетія сповістила бога Геліоса про те, що сталося. Розгнівався великий бог. Він скаржився богам на те, як образили його мої супутники, і погрожував спуститись назавжди в царство похмурого Аїда і ніколи не світити більш богам і людям. Щоб вмилостивити розгніваного бога сонця, Зевс обіцяв розбити своєю блискавкою мій корабель і згубити всіх моїх супутників.

  Даремно докоряв я моїм супутникам за те, що вчинили вони. Боги послали нам страшне знамення. Як живі, рухались зідрані з биків шкури, а м'ясо жалібно мукало. Шість днів бушувала буря, і всі дні знищували биків Геліоса мої супутники. Нарешті, сьомого дня припинилась буря, і повіяв попутний вітер. Зараз же рушили ми в дорогу. Та тільки зник з очей острів Трінакрія, як громовержець Зевс зібрав над нашими головами грізні хмари. Налетів з виттям Зефір. Знялася страшенна буря. Зломилася, як палиця, наша щогла і впала на корабель. Падаючи, вона розтрощила голову керманичеві, і він мертвий упав у море. Блиснула блискавка Зевса і розбила на тріски корабель. Усіх моїх супутників поглинуло море. Врятувався тільки один я. Насилу впіймав я уламок щогли та кіль мого корабля і зв'язав їх. Ущухла буря. Почав віяти Нот. Він помчав мене просто до Харібди. Вона в цей час з ревом глитала морську воду. Ледве встиг я вхопитись за гілки смоковниці, що росла на скелі біля самої Харібди, і повис на них, прямо над жахливою Харібдою. Довго чекав я, щоб знов виригнула Харібда разом з водою щогли й кіль. Нарешті, випливли вони з її страшної пащі. Випустив я гілки смоковниці і кинувся вниз просто на уламки мого корабля. Так урятувався я від загибелі в пащі Харібди. Врятувався я з волі Зевса і від потворної Сцілли. Не помітила вона, як плив я по хвилях бурхливого моря.

  Дев'ять днів носився я безкраїм морем, і, нарешті, прибило мене хвилями до острова німфи Каліпсо. Та про це я вже оповідав вам, Алкіною і Арето, оповідав я й про те, після яких великих небезпек доплив я до вашого острова. Нерозумно було б, коли б я знов почав розповідати вам про це, а вам нудно було б мене слухати.

  Так скінчив Одіссей оповідання про свої пригоди.

Повернення Одіcсей на Ітаку

Викладено за поемою Гомера "Одіссея"

  Другого дня приготувалися феакійці до відплиття. Навантажили вони на корабель багаті дарунки, піднесені Одіссеєві. Сам Алкіной керував усіма приготуваннями. Коли все було готове, у палаці Алкіноя принесено жертву Зевсові і влаштовано прощальний бенкет. Нетерпляче дожидав Одіссей приходу вечора. Зрадів він, побачивши, що сонце вже схиляється на захід і ближчає вечір. Коли вже почали густішати вечірні сутінки, попрощався Одіссей з царем Алкіноєм та богорівною Аретою і пішов на корабель. За ним служниці несли скриню з дарунками, вино й запас їжі на дорогу. Зійшов Одіссей на корабель і ліг на приготоване для нього ложе. Налягли на весла могутні гребці, і вийшов корабель у відкрите море. А боги навіяли на Одіссея глибокий сон; спокійно спав він під час усієї подорожі. Швидше, ніж сокіл, нісся корабель по морю і на світанку вже пристав до берегів Ітаки, недалеко від грота, присвяченого наядам. Феакійці обережно перенесли сплячого Одіссея на берег і поклали на піску. Коло нього наставили вони і всі дарунки, дані йому феакійцями. Потім вирушили вони назад. Побачивши корабель, який повертається назад, Посейдон страшенно розгнівався на феакійців за те, що проти його волі відвезли вони Одіссея на батьківщину. Почав скаржитись на них Посейдон громовержцеві Зевсу. Порадив Зевс своєму братові покарати феакійців: обернути їх корабель, коли він увіходитиме в рідну гавань, у високу скелю. Помчав Посейдон до острова феакійців і став чекати там повернення корабля. Ось замаячив уже корабель у морській далині. На березі зібрався великий натовп, щоб зустріти моряків.

  Ось показався уже біля входу в гавань корабель. Раптом обернувся він у скелю. Сповістили про це чудо цареві Алкіною. Зрозумів він, що здійснив Посейдон свою погрозу – покарати феакійців за те, що розвозять вони по морю мандрівників. Скликав Алкіной усіх жителім і звелів їм принести умилостивлюючі жертви Посейдонові, щоб не загородив він високою горою доступ до їх міста. Щиро почали благати феакійці Посейдона зм'якшити свій гнів і дали обітницю ніколи не відвозити більше мандрівників на їх батьківщину.

  Тим часом Одіссей прокинувся на морському березі. Не впізнав він рідної Ітаки, бо всі околиці повила богиня Афіна густою імлою. В розпачі був Одіссей. Він гадав, що феакійці залишили його на якомусь відлюдному острові, і почав голосно нарікати на свою гірку долю.

  Оглядівшись навколо, побачив він поряд себе дарунки феакійців. Вони були всі цілі. Сумний пішов Одіссей по берегу моря й зустрів прекрасного юнака. Запитав він його, що за країна, і раптом почув, що він на Ітаці. Запитав і юнак Одіссея, хто він. Обережний Одіссей відповів, що він мандрівник, родом з Кріту, звідки втік він, убивши з помсти сина Ідоменея, Архілоха. На кораблі феакійців думав він вирушити в Пілос або в Еліду, але феакійці зрадливо кинули його тут на березі, коли він заснув, викравши всі його багатства. Вислухавши цю повість, юнак усміхнувся і враз змінив свій образ. Перед Одіссеєм стояла богиня Афіна Паллада. Похвалила вона Одіссея за його обережність і підбадьорила його, обіцяючи тепер йому свою допомогу; богиня сказала, що коли й не завжди допомагала вона йому досі, то тільки через те, що не хотіла розгнівати Посейдона. Звеліла Одіссеєві Афіна нікому не відкривати, хто він. Але не міг повірити Одіссей, що він, нарешті, в Ітаці. Тоді розвіяла Афіна млу, яка вкривала Ітаку, і Одіссей упізнав свою батьківщину. Припав він до землі і почав з захопленням цілувати її. А Афіна обернула Одіссея в убогого жебрака. Поморщилась на обличчі й плечах шкіра в Одіссея, схуд він, упали з його голови розкішні кучері, потьмяніли очі, а повіки взялися струпами. Вдягла його Афіна у лахміття, через плече на мотузці перекинула латану торбу, в руки дала костур. Звеліла вона Одіссеєві сховати дарунки феакійців у печері і йти під виглядом жебрака до свинопаса Евмея, а сама полинула у Спарту, щоб повернути звідти сина Одіссея Телемаха.

Одіcсей в Евмея

Викладено за поемою Гомера "Одіссея"

  Коли Одіссей наблизився до житла свинопаса Евмея, той був дома сам і працював, сидячи при вході. Побачили Одіссея собаки і кинулись на нього, люто гавкаючи. Вони роздерли б Одіссея на шматки, якби не прибіг Евмей і не відігнав їх.

  – Мандрівнику, – сказав Одіссеєві Евмей, не впізнавши його під виглядом жебрака, – ти загинув би, і новий смуток вразив би мене, крім того смутку, який мене гнітить, про загибель Одіссея. Але ходімо до мене в хату, я нагодую тебе і дам відпочити.

  Пішов Одіссей до житла Евмея, складеного з грубого каміння. На дворі, біля дому, були хліви для свиней. Евмей з Одіссеєм увійшли до хати, і Евмей посадив мандрівника на складений хмиз, укритий шкурою сарни. Потім пішов він у хлів, де були поросята, узяв двох, заколов і засмажив. Налив також вина Евмей для трапези в дерев'яний кубок і поставив усе це на стіл. Гірко скаржився Евмей, готуючи трапезу, на буйних женихів, що розкрадають гірше від морських розбійників дім Одіссея і нищать його численні стада. Уважно слухав його Одіссей і роздумував, як помсти-тися на женихах. Під час трапези почав Одіссей розпитувати Евмея про його господаря, а коли свинопас сказав, що загинув його володар, то поклявся Одіссей, що вернеться господар додому і вернеться швидко. Та не повірив клятві його Евмей. Спитав Евмей у мандрівника, хто він. І йому розповів Одіссей вигадану історію про свої біди.

  Він розповів йому, як скривдили його старші брати, ділячи спадщину, що одружився він з багатою спадкоємницею, став багатий сам, був під Троєю, а повернувшись на батьківщину, вирушив в Єгипет. Розповів, як єгиптяни перебили майже всіх його супутників за те, що грабували вони їх місто. Але він урятувався, ублагавши царя Єгипту помилувати його. Сім років пробув він нібито в Єгипті, а звідти переправився у Фінікію. Один фінікієць умовив його їхати в Лівію. Він поїхав з ним, але Зевс розбив їх корабель своєю блискавкою. Врятувався тільки він сам; хвиля викинула його на берег країни феспротів1. На цьому острові цар феспротів нібито й розповів йому, що Одіссей з багатими дарунками повертається на батьківщину. Нарешті, на кораблі феспротів вирушив він в Дуліхій. Але феспроти задумали продати його в рабство; тільки з великими труднощами утік він від них у той час, коли вони пристали до берега Ітаки. Повірив усій вигаданій історії Евмей, не повірив він лише тому, що чув про Одіссея мандрівник від царя феспротів. Він тут докорив мандрівникові, що про Одіссея розказує він для того, щоб одержати нагороду від його близьких. Але Одіссей сказав йому:

  – Слухай, Евмею, якщо повернеться Одіссей, то обіцяй дати мені новий одяг, коли ж я обдурив тебе, то скинь мене, покликавши пастухів, з вершини скелі в море, щоб і надалі не сміли різні бродяги вигадувати небилиць.

  Незабаром повернулись пастухи із стадом. Закололи жирну свиню і сіли вечеряти. Під час вечері ушанував мандрівника Евмей найкращим куском і першому передав йому кубок вина як гостеві.

  Коли вони всі спокійно вечеряли, надворі знялась велика буря з дощем. Стало холодно. А в Одіссея не було навіть плаща, щоб укритись під час сну. Тоді розповів він Евмею і пастухам таку історію, щоб, зрозумівши натяк, дали вони йому плаща.

  – Послухай, Евмею, послухайте й ви, – так почав Одіссей. – Раз під Троєю Менелай, Одіссей і я лежали в засідці. Холодно було вночі у заростях комишу, падав лапатий сніг, а я забув узяти з собою плащ; нарешті, я сказав про це Одіссеєві. Він зараз схитрував. Підвівшись, розбудив він воїнів, що лежали поруч, і сказав, що бачив поганий сон, а через те боїться він, що так далеко відійшли вони від кораблів; треба послати когось за підмогою до Агамемнона. Зараз встав один з воїнів, скинув із себе плащ і пішов до кораблів. А я підняв плащ, укрився і спокійно проспав аж до зорі.

  Зрозумів натяк Евмей. Приготував він ложе Одіссеєві біля вогнища, постелив овечі і козячі шкіри і дав Одіссеєві вкритися свого плаща, що його носив він узимку. Солодко заснув Одіссей. А сам Евмей не залишився дома. Повісивши через плече меч, узявши в руки спис і прикрившись плащем, пішов він до стада, що паслося біля підніжжя скелі.

Повернення Телемаха на Ітаку

Викладено за поемою Гомера "Одіссея"

  Покинувши Одіссея, оберненого на жебрака, богиня Афіна Паллада подалась у Спарту й швидко прибула до неї. Пішла вона в палац царя Менелая прямо до того покою, де спав Телемах із Пісістратом. Спокійно спав Пісістрат, а сон Телемаха був тривожний. І уві сні думав він усе про батька, тужачи за ним. Підійшла Афіна до узголів'я сина Одіссея і сказала йому:

  – Час тобі, Телемаху, повернутись на батьківщину, де кинув ти все своє майно. Буйні женихи розкрадають його, все порозкрадають вони, якщо ти не вернешся. Подумай і про те, які зрадливі жінки. Якщо мати твоя погодиться вийти заміж за Еврімаха, то забуде вона про тебе і дбатиме тільки за дітей від другого чоловіка. Вертайся ж хутчіш додому. Але пам'ятай одно: женихи готують тобі засідку. Щоб уникнути її, пропливи ти вночі повз острів, а вранці, як почне світати, пристань в непомітному місці до берегів Ітаки. Корабель відішли потім до міста, а сам піди до свинопаса Евмея і від нього пошли вісника сповістити Пенелопу про своє прибуття.

  Сказавши це, відійшла Афіна.

  Телемах зараз же розбудив Пісістрата і почав квапити його, щоб якнайшвидше рушити назад у Пілос. Але Пісістрат умовив Телемаха почекати ранку. Не можна було вночі покинути Менелая, не попрощавшись з ним. Послухався Пісістратової ради Телемах. Незабаром злинула на небо і богиня зорі Еос. Настав ранок. До юнаків увійшов цар Менелай. Зустрів Менелая син Одіссея в дверях і звернувся до нього з проханням швидше відпустити його додому в Ітаку. Не став Меиелай удержувати Телемаха, тільки просив його зачекати, поки приготує він дарунки, а тим часом прохав підкріпитися їжею перед тим, як вирушати в путь.

  Пішов Менелай наказати рабам зготувати швидше трапезу. Потім, покликавши Єлену і сина Мегапента, пішов з ними до своєї скарбниці. Там вибрав він дарунки для Телемаха; прекрасна Єлена також вибрала подарунок – виткані нею самою розкішні шати для майбутньої нареченої Телемаха.

  Підкріпившись їжею і прийнявши дарунки від Менелая, зібрались юні герої в дорогу; Менелай вийшов з палацу з кубком вина, призвавши богів вчинити возливання, й попросив юнаків переказати його привіт старцеві Нестору. Коли Телемах увійшов у колісницю і взяв уже в руки поводи, враз над палацом звився орел, що ніс у пазурах гуску. Слуги Менелая з криком бігли за орлом. Але вій злетів угору і зник праворуч від палацу. Усі зрозуміли, що це знак богів, а Телемах просив Менелая пояснити йому, що він означає. Задумався цар Спарти. За нього відповіла прекрасна Єлена:

  – Вислухайте те, що скажу я вам! Це натхнули мене боги олімпійці. Як орел схопив гуску і роздер її, так і Одіссей, вернувшись додому, уб'є женихів. Може, навіть оце повернувся він і замишляє уже згубу женихам.

  – О прекрасна Єлено! – вигукнув Телемах. – Якщо великий Зевс зробить те, що кажеш ти, то я, повернувшись додому, шанувавтиму тебе, як богиню!

  З цими словами ударив по конях Телемах, і швидко помчали вони по шляху до Пілоса.

  Переночували в дорозі юнаки в Фері у героя Діокла, а другого дня прибули в Пілос. Упросив Пісістрата Телемах не заїздити в палац до Нестора; боявся син Одіссея, що ще на день затримає його старець. Погодився Пісістрат і відвіз свого друга прямо до корабля, хоч і знав, що иевдоволеиий буде з цього його батько. Пісістрат навіть почав підганяти Телсмаха відплисти швидше в море, щоб не прийшов на берег, довідавшись про його поверненням, сам Нестор і не затримав його. Поспішно поставили щоглу супутники Телемаха і вже хотіли відчалити від берега, як підійшов до корабля віщий Феоклімен. Він утік з Аргоса, боячись помсти за вчинене вбивство. Феоклімен прохав Телемаха узяти його на корабель і відвезти в Ітаку; там не стали б переслідувати його родичі вбитого. Погодився Телемах і взяв на свій корабель Феоклімена. Швидко відчалив корабель і понісся, гнаний попутним вітром, у відкрите море.

  У цей час Одіссей був ще в Евмея. Уранці хотів Одіссей іти збирати милостиню в місто; він навіть думав просити женихів узяти його на послуги. Але Евмей умовив його цього не робити, розповівши Одіссеєві, які буйні й жорстокі женихи. Тоді почав розпитувати Одіссей про батька свого Лаерта і дружину Пенелопу. Все розповів йому Евмей, не підозрюючи, що розказує він це не мандрівникові, а самому Одіссеєві. Нарешті, Одіссей попросив Евмея розповісти йому про те, як попав сам Евмей на Ітаку. Охоче погодився Евмей і розповів Одіссеєві, що сам він родом з острона Сіри і син царя Ктесія. Одного разу па острів прибули фінікійські купці. Вони умовили рабиню його батька, також фінікіянку родом, викрасти його у батька, обіцявши вернути її за це на батьківщину. Погодилась рабиня, потай вивела його з палацу і підвезла на корабель фінікійців. Відпливли фінікійці в море, прямуючи до берегів Фінікії. Шість днів пливли фінікійці морем, на сьомий день вразила своєю стрілою богиня Артеміда зрадницю-рабиню. А фінікійці, приставши до Ітаки, продали маленького Евмея Лаертові.

  Уважно слухав оповідання Евмея Одіссей. Була вже пізня ніч, коли скінчив свою розповідь Евмей. Полягали спати Одіссей і Евмей, та недовгий був їх сон, скоро зайнялася на небі вранішня зоря, і мусили вони покинути своє ложе.

  Цього ранку прибув на Ітаку і Телемах. Він пристав в укритому місці до берега, як звеліла йому Афіна, зійшов з корабля, попрохав свого друга Перайя дати притулок на час Феокліменові і зібрався нже йти до Евмея. Раптом над ним з'явився сокіл з голубкою в пазурах. Узяв Феоклімен Телемаха за руку і тихо сказав йому:

  – Щасливе це знамення, Телемах! Немає роду могутнішого в Ітаці над твій рід. Вічно матимете владу ви над усією Ітакою.

  Зрадів цьому пророцтву Телемах. Вирядив він своїх супутників на кораблі у міську гавань, а сам, радісний, пішов до свинопаса Евмея.