Текст книги "Легенди та міфи стародавньої Греції"

Автор книги: Николай Кун

сообщить о нарушении

Текущая страница: 17 (всего у книги 27 страниц)

Медея допомагає Ясону викрасти золоте руно

  Повернувшись до палацу, Еєт скликав на раду найзнатніших жителів Колхіди. Далеко за північ радився з ними цар про те, як погубити аргонавтів. Догадувався Еєт, що тільки з допомогою Медеї міг здійснити Ясон подвиг. Почувала Медея, що загрожує велика небезпека і їй, і Ясонові. Вона не могла знайти спокою в своїх пишних чертогах. Сон утік від ЇЇ очей. Встала вона вночі з свого ложа і тихо покинула палац Еєта. Стежками, відомими лише їй одній, іде вона до берега Фазісу, туди, де горить ясне вогнище, розпалене аргонавтами. Підійшовши до вогнища, гукнула вона Ясона і молодшого Фріксового сина, Фронтіса. Сказала Медея Ясонові, які лихі передчуття її тривожать, і вмовила його негайно йти з нею по руно. Одяг Ясон свій панцир і пішов до священного гаю Ареса. Все кругом повите було темрявою, тільки в гаю виблискувало золотим блиском руно, що висіло на священному дереві. Коли Медея з Ясо-ном увійшли до гаю, підвівся страшний дракон, дишучи полум'ям. Прикликала Медея могутнього бога сну Гіпноса. Страшні заклинання шепоче вона і сипле на землю чарівне зілля. Упав на землю дракон, ще підводить він ослаблу голову, але скропила його Медея снотворним зіллям, закрилась паща його, склепилися огнеблискучі очі і, охоплений сном, розтягся він під деревом, на якому висіло золоте руно. Зняв руно Ясон; він поспішав вернутись швидше на "Арго".

  З подивом обступили герої Ясона і Медею, розглядаючи золоте руно. Та ніколи було гаятись, треба було покинути Колхіду, перш ніж дізнається Еєт про викрадення руна. Пообрубував Ясон канати, якими прив'язаний був "Арго" до берега, вхопились за весла герої, і, мов стріла, помчав "Арго" вниз Фазісом до моря. Ось і море. Налягають на весла герої, птахом лине по хвилях "Арго", все далі й далі Колхіда.

  Рано-вранці дізнався Еєт, що викрадено золоте руно і що Медея втекла разом з аргонавтами. Шалений гнів охопив Еєта. Скликав він колхідців на берег моря, але далеко вже "Арго", не видно його серед хвиль. Звелів Еєт зібратись колхідцям і кинутися навздогін. Смертю погрожує він їм, якщо не наздоженуть вони аргонавтів. Поспускали колхідці в море кораблі і з сином Еєта Абсіртом на чолі пустились навздогін за аргонавтами.

Повернення аргонавтів

  Коли "Арго" вийшов у відкрите море, повіяв попутний вітер. Герої розпустили паруси, і "Арго" швидко понісся хвилями Евксінського Понту. Три дні пливли герої. Нарешті, в далечині замаячили береги Скіфії. Аргонавти вирішили плисти Істром вгору по течії, щоб потім спуститись одним з його рукавів в Адріатичне море1. Коли аргонавти припливли до гирла Істру, побачили вони, що все гирло його і всі острови зайняті військом колхідців, які припливли туди на своїх кораблях найкоротшим шляхом. Побачивши численне військо колхідців, герої впевнились, що вони не переможуть його; їх було занадто мало, щоб зважитись на бій з тисячами прекрасно озброєних войовничих колхідців. Вирішили аргонавти вдатися до хитрощів. Вони вступили в переговори з проводирем ворожого війська Абсіртом і обіцяли йому замкнути Медею в храмі й видати її, якщо цар сусіднього міста вирішить, що Медея має повернутись у Колхіду, а золоте руно повинно залишитись в аргонавтів, бо Ясон виконав точно подвиг, за який Еєт обіцяв йому видати руно. Та всі ці переговори проводились лише для того, щоб виграти час. А Медея обіцяла Леонові заманити Абсірта на один з островів у храм.

  Послав Ясон до Абсірта, начебто від Медеї, багаті дарунки і наказав прохати його прийти до храму у відлюдній місцевості, щоб побачитися там з Медеєю. Прийшов Абсірт у храм, та тільки показався у дверях храму, як кинувся на нього з оголеним мечем Ясон, і впав Абсірт на землю, уражений на смерть. Жахливий злочин заподіяли Ясон і Медея: вони вбили беззбройного Абсірта в храмі. Порубавши на шматки тіло Абсірта, кинув його Ясон у хвилі Істру. Жах пройняв колхідців, кинулись вони збирати частини тіла свого проводиря, а аргонавти швидко попливли далі вгору по Істру.

  Довго пливли аргонавти, нарешті, рукавом Істру спустилися вони в Адріатичне море до берегів Іллірії. Там знялася страшна буря. Як гори, здіймаються вкриті піною вали. Вітри, мовби зірвавшись з ланцюгів, носяться над морем і рвуть парус з "Арго". Стогне "Арго" під тиском хвиль, гнуться борти його, ламаються весла в руках могутніх гребців. Мов тріску, носять хвилі "Арго". Загибель загрожує аргонавтам. Тоді почувся голос з корми. Він виходив із вправленого в корму "Арго" куска священного дуба, що ріс у Додоні. Голос звелів аргонавтам їхати до чарівниці Кірки, щоб очистила вона Ясона і Медею від убивства Абсірта, яке лягло на них ганьбою. Тільки-но повернули аргонавти на північ «Арго», як ущухла буря, і зрозуміли всі, що це є воля богів.

  Еріданом, а потім Роданом спустились аргонавти у Тірренське море і довго пливли ним, аж поки, нарешті, не припливли до чарівного острова Кірки, сестри Еєта. Очистила Кірка Медею і Ясона від гріха вбивства. Вона принесла жертву Зевсові, який очищає від гріха вбивства, облила руки Ясонові жертовною кров'ю і заклинала біля вівтаря Ерінній не переслідувати гнівом своїм убивців. Не відмовила Кірка Медеї в очищенні від страшного злочину, бо з блиску її очей впізнала чарівниця, що Медея, як і сама вона, походить з роду бога сонця, Геліоса.

  Рушили аргонавти в дальшу путь. Багато ще довелось подолати їм небезпек. Пропливли вони між Сціллою і Харібдою, де чекала б їх неминуча загибель, коли б не допомогла їм велика Зевсова дружина, Гера. Проминули вони і острів сирен і чули їх знадливий спів, що з непереможною силою тяг їх до сирен. Але співець Орфей ударив по струнах золотої кіфари, і пісня його перемогла чари пісень сирен. Нарешті, припливли аргонавти до Планкт, вузької протоки, над якою склепінням здіймались величезні скелі. Море билось поміж скелями, хвилі кружляли під склепінням у страшному вирі, часом здіймаючись до самого верху склепіння. Навіть голуби, що приносили Зевсові амброзію, не пролітали неушкодженими попід цим склепінням, і щодня гинув один з них. Але й тут допомогла аргонавтам Гера; вона упросила Амфітріту втихомирити хвилі коло Планкт, і аргонавти живі й здорові минули їх.

  Після довгої подорожі прибули аргонавти до острова феаків. Там привітно прийняв їх цар Алкіной. Могли відпочити від дорож-них небезпек аргонавти, але не пробули вони і дня у феакійців, як з'явився біля острова флот колхідців, і зажадали вони видати їм Медею. Почався б кривавий бій, якби Алкіной не розборонив ворогів. Алкіной вирішив, що Медея має бути видана колхідцям, якщо вона не дружина Ясона. Уночі послала вісника Алкінойова дружина, Арета, до Ясона, щоб сповістити йому про вирок Алкіноя. Тієї ж ночі Ясон і Медея виконали весільні обряди, і другого дня Ясон урочисто заприсягся перед зібраними феакійцями й колхідця-ми, що Медея – його дружина. Вирішив тоді Алкіной, що Медея має залишитись з чоловіком, і довелося колхідцям повернутись до Еєта, не заволодівши Медеєю.

  Відпочивши у гостинних феакійців, вирушили далі аргонавти. Довго пливли вони щасливо. Ось замріли вже в блакитній далині моря береги Пелопоннесу. Раптом знявся страшний вихор, і помчав "Арго" в море. Довго ніс вихор "Арго" по безкрайому морю і, нарешті, викинув «Арго» на пустинний берег. Глибоко загруз «Арго» у твані затоки, геть укритої водоростями. Відчай охопив аргонавтів. Керманич Лінкей, опустивши голову, сидів на кормі, втративши надію на повернення до Греції. Аргонавти сумні блукали по берегу, наче втративши всі сили, всю мужність. Усі бачили перед очима своїми загибель. На допомогу Ясонові прийшли німфи. Вони відкрили Ясонові, що вихор заніс «Арго» в Лівію і що аргонавти на плечах повинні перенести «Арго» через Лівійську пустиню, піднявши його з мулу тоді, коли Амфітріта випряже коней із своєї колісниці. Але коли ж випрягає Амфітріта з колісниці своїх коней? – цього не знали аргонавти. Раптом побачили вони, як з моря вибіг білосніжний кінь і прудко помчав пустинею. Зрозуміли аргонавти, що це кінь Амфітріти. Підняли "Арго" на плечі аргонавти і дванадцять днів несли його через пустиню, знемагаючи від спеки й спраги. Нарешті, дійшли вони до країни гесперід. Там указали їм гесперіди джерело, вибите із скелі Гераклом. Втамували спрагу герої, запаслися водою і вирушили на батьківщину. Але аргонавти ніяк не могли знайти вихід у море. Вони були не в морі, а в озері Трітона. За порадою Орфея, присвятили вони богові озера триножник. З'явився перед аргонавтами прекрасний юнак. Він подав герою Евфемові грудку землі, як знак гостинності, і вказав аргонавтам вихід у море. Принесли в жертву аргонавти барана. Перед «Арго» з'явився бог Трітон і вивів «Арго» повз білі скелі, через вир у відкрите море. З Трітонового озера припливли аргонавти до острова Кріту і хотіли запастися там водою для дальшого плавання. Але не допускав їх на берег Кріту мідний велетень Талос, подарований Міносові самим громовержцем Зевсом. Талос охороняв володіння Міноса, оббігаючи ввесь острів. Але Медея своїми чарами приспала Талоса. Упав Талос на землю, і випав у нього мідний цвях, що замикав єдину жилу, якою текла кров Талоса. Ринула на землю Талосова кров, подібна до розплавленого свинцю, і вмер велетень. Аргонавти могли тепер безперешкодно пристати до берега й запастись водою.

  По дорозі від Кріту до Греції упустив герой Евфем грудку землі, дану йому Трітоном, у море, і з неї утворився острів, названий аргонавтами Каллістою. Цей острів згодом заселили нащадки Евфема, і став він зватись Ферою.

  Після цього буря застала аргонавтів у морі. Темної ночі розходилась буря. Аргонавти боялись щохвилини наткнутись на підводний камінь або розбитись об узбережні скелі. Коли це ясним світлом блиснула над морем золота стріла і осяяла все навколо, за нею блиснула друга, третя. Це бог Аполлон освітлював своїми стрілами дорогу аргонавтам. Вони пристали до острова Анафи і переждали, поки стихне буря. Ущухла, нарешті, буря, заспокоїлися хвилі моря, й повіяв попутний вітер. «Арго» спокійно понісся по блакиті моря. Більш не зустрічали аргонавти небезпек на своєму шляху і незабаром прибули до жаданої гавані Іолка.

  Коли аргонавти прибули в Іолк, принесли вони багату жертву богам, що допомагали їм під час небезпечного плавання. Дуже раділи всі в Іолку і святкували повернення аргонавтів; усі славили великих героїв і вождя їх Ясона, що здобув золоте руно.

Ясон і Медея в Іолку. Смерть Пілея

Викладено за поемою Овідія "Метаморфози"

  Підступний Пелій не додержав слова, він не повернув Ясонові владу його предків. Затаїв Ясон образу і надумав жорстоко помститись Пелієві. І тут прийшла йому на допомогу Медея. Незабаром випала й нагода для помсти. Старезний батько Ясона, Есон, довідавшись, що Медея – велика чарівниця, забажав, щоб повернула вона йому молодість. Сам Ясон прохав Медею відмолодити його батька. Обіцяла виконати цю просьбу Медея, якщо тільки допоможе їй Геката.

  Коли настав повний місяць, опівночі вийшла Медея з дому в темному одязі, боса, з розпущеним волоссям. Усе навколо поринуло в глибокий сон, усюди панувала німа тиша. Мовчки йде залита світлом місяця Медея. Зупинилася Медея там, де сходяться три шляхи, підняла руки й тричі голосно вигукнула. Опустилася вона на коліна й почала шептати заклинання. Вона заклинала ніч, небесні світила, місяць, землю, вітри, гори й ріки. Вона благала богів лісів і ночі з'явитися їй. Вона молила велику Гекату почути її і допомогти їй. Почула її Геката, і з'явилася перед Медеєю колісниця, запряжена крилатими драконами. Дев'ять днів і дев'ять ночей збирала Медея на цій колісниці чарівне зілля й коріння в горах, у лісах, по берегах річок і моря. Коли ж повернулась вона до Ясонового дому, то поставила два вівтарі: один – Гекаті, другий – богині молодощів. Викопала вона перед вівтарями дві ями і над ними принесла в жертву похмурій богині пітьми й чаклунства, Гекаті, чорні вівці, вчиняючи їй возливання молоком і медом. Звернулась Медея до підземних богів Аїда й Персефони і благала їх не віднімати у старого Есона життя. Потім звеліла привести Есона. Чарами своїми приспала вона його і поклала Есона на чарівне зілля. В мідному казані зварила Медея чарівне зілля. Закипіло зілля і вкрилося білою піною. Сухою гілкою з вікового дерева мішала зілля Медея. І гілка зазеленіла, вкрилася листям, і з'явилися на ній зелені плоди. Всюди, де тільки падали краплі з піни зілля, виростали квіти і трави. Побачивши, що зілля готове, Медея мечем перерізала горло старому Есонові і випустила його старечу кров. Через широку рану влила вона в жили Есонові чарівне зілля. І, о чудо! Волосся старого, доти біле, як сніг, потемніло, зникли зморшки на обличчі, щезла стареча худорба, на щоках знов заграв рум'янець. Прокинувся Есон і побачив себе молодим і дужим.

  Після того, як Медеї вдалося вернути молодість Есонові, вона зважилась, склавши підступний план, помститись на старому Пелієві за те, що той одурив Ясона й не повернув йому влади над Іолком.

  Умовила Медея Пелійових дочок вернути їх батькові молодість, а щоб іще дужче впевнились вони у її чарах, вона привела барана, заколола його й кинула в казан із зіллям. Тільки-но занурився заколотий баран у казан, як зараз же вискочило з казана жваве ягня. Дивувалися Пелійові дочки на це чудо, і погодились вони спробувати вернути їх батькові молодість.

  Медея приготувала зілля, але не таке, яке зготувала вона, щоб вернути молодість батькові Ясона. Не мало чарівної сили це зілля. Приспала Медея своїми заклинаннями Пелія, привела в його спальню дочок і звеліла їм перерізати горло їх батькові. Та дочки не зважувались.

  – Легкодухі! – гукнула Медея. – Швидше ж оголіть меч, випустіть із жил батька вашого його старечу кров, а я ввіллю йому молодої.

  Не зважуються Пелійові дочки завдати сплячому батькові смертельного удару. Нарешті, відвернувшись, одна за одною почали вони завдавати батькові ударів мечем. Прокинувся Пелій, смертельно поранений, підвівся він на ложі і, простягаючи слабнучі руки до дочок, із стогоном сказав:

  – О доньки, що ви робите! Що змусило вас зняти руки на вашого батька?

  Опустилися з жаху руки в дочок Пелія. Бліді, стоять вони, свідомість покидає їх. А Медея підбігла до ложа Пелія, встромила йому в горло свій ніж, розкраяла тіло його на шматки і повкидала їх у киплячий казан. З'явилась у спальні Пелія колісниця, запряжена крилатими драконами, і на ній зникла Медея з очей збожеволілих від жаху дочок Пелія.

  Син Пелія, Адраст, справив пишний похорон батька, а після похорону – ігри в честь загиблого. У них взяли участь найбільші герої Греції. Суддею на іграх був сам Гермес. Кастор, Полідевк і Евфем змагалися в перегонах на колісницях, Адмет і Мопс – в кулачному бою, Атлант з Пелеєм – у боротьбі. У бігу всіх переміг Іфікл.

  Але не пощастило Ясонові здобути владу над Іолком. Адраст не дозволив йому залишитися в Іолку, він вигнав його з Іолка за вбивство дружиною його, Медеєю, Пелія. Покинув батьківщину Ясон і подався з Медеєю в Корінф.

Ясон і Медея в Корінфі. Смерть Ясона

Викладено за трагедією Евріпіда "Медея"

  Після вбивства Пелія вигнані з Іолка Ясон і Медея оселились у царя Креонта в Корінфі. Два сини народились у Медеї. Здавалось, щасливі мали бути навіть і на чужині Ясон і Медея. Та не судила доля щастя ні Ясонові, ні Медеї. Ясон, полонившись вродою дочки Креонта, Главки, зрадив клятвам, даним у Колхіді Медеї ще тоді, коли дістав від неї чарівну мазь. Він зрадив ту, за допомогою якої вчинив великий подвиг. Він вирішив одружитись з Главкою, і цар Креонт погодився віддати свою дочку за дружину знаменитому героєві.

  Коли Медея дізналась про зраду Ясона, розпач пройняв її. Як і раніше, любила Медея Ясона. Наче обернувшись у бездушний камінь, сиділа Медея, поринувши в смуток. Вона не їла, не пила, не слухала слів утіхи. Потроху шалений гнів охоплював Медею. Не може змиритись невгамовний дух Медеї. Хіба може стерпіти вона, дочка царя Колхіди, сина світлосяйного Геліоса, щоб перемогли вороги її, щоб вони знущались з неї? Ні, страшна в гніві Медея, помста її має бути жахлива у своїй жорстокості. О! Медея помститься і на Ясонові, і на Главці, і на батькові її Креонтові.

  Усе клене Медея в несамовитому гніві. Вона проклинає дітей своїх, проклинає Ясона. Страждає Медея і благає богів, щоб відібрали вони відразу в неї життя ударом блискавки. Що, крім помсти, залишилося їй у житті? Смерть кличе Медея, це буде кінцем її мук, смерть звільнить її від горя. За що так жорстоко повівся з нею Ясон, з нею, що врятувала його, допомогла, приспавши дракона, здобути золоте руно, що заради врятування його заманила у засідку свого брата і вбила ради Ясона Пелія? Кличе Медея Зевса і богиню правосуддя Феміду за свідків того, як несправедливо повівся з нею Ясон. Все дужча й дужча рішучість Медеї помститись на Ясонові.

  Та ось приходить Креонт. Він заявляє Медеї, що вона мусить негайно покинути Корінф. Боїться Медеї Креонт, він знає, яка страшна Медея в гніві, знає, які могутні чари її; адже вона може згубити і дочку його, і його самого.

  А Медея, щоб виграти час для помсти, удає, що скоряється Креонтові, що визнає його право вигнати її, але просить його тільки про одно – дозволити їй залишитись ще на один день у Корінфі. Погодився Креонт, не підозріваючи того, що цим сам прирік він себе на загибель; але він погрожує Медеї, що віддасть на страту і її, і її синів, якщо застане в Корінфі Медею проміння сонця на сході. Знає Медея, що страти їй нема чого боятись. Швидше від неї загине Креонт, недаремно присягалася вона блідоликою богинею Селеною і своєю покровителькою Гекатою згубити своїх ворогів. Ні, не вона, а вони не уникнуть кари. Невже стане вона, онука бога Геліоса, посміховищем нащадків Сізіфа і нареченої Ясона!

  Даремно каже Медеї Ясон, що для її добра і для добра дітей одружиться він з Главкою, що сини його знайдуть опору в своїх майбутніх братах, якщо пошлють йому боги дітей у новому шлюбі. Не може Медея вірити щирості Ясонових слів, вона докоряє Ясонові за зраду, погрожує йому гнівом богів, не хоче вона слухати його. Тепер ненависний їй Ясон, якого так кохала вона колись, для якого забу ла отця, неньку, брата й батьківщину. Розгніваний відходить Ясон, а вслід йому несуться насмішки й погрози Медеї.

  У цей час приходить до Корінфа, по дорозі з Дельф у Троїсену Егей, цар Афін. Приязно вітає він Медею і запитує її, чим вона за смучена. Оповідає про своє горе Медея і благає царя Афін дати їй вигнанниці, забутій чоловіком, притулок в Афінах. Вона обіцяє Егеєві допомогти йому своїми чарами, обіцяє, що матиме він чис ленних нащадків, не залишиться бездітним, як досі, тільки б дав притулок їй. Присягається Егей дати притулок Медеї. Він прися гається богинею землі Геєю, Геліосом, Медеїним дідом, усіма богами Олімпу, що не видасть він Медею її ворогам. Тільки одну умову ста вить Егей Медеї: вона сама повинна, без його допомоги, прийти до Афін, бо не хоче він сваритися з царем Корінфа.

  Забезпечивши себе притулком, Медея починає виконувати за думану помсту. Вона наважується не тільки згубити Креонта й дочку його Главку, а й повбивати своїх дітей, дітей Ясона. Вона посилає свою служницю до Ясона. Приходить Ясон. Покірну удає з себе Медея, ніби примирилася вона з своєю долею і з рішенням Ясона, і просить його тільки про одно, щоб він умовив Креонта залишити в Корінфі її синів. Приходять і діти. Побачивши їх, плаче Медея, вона обнімає, цілує своїх синів, вона любить їх, але жадоба помсти дужча від любові до дітей.

  Але як згубити Главку і Креонта? І ось під приводом того, що вона прагне схилити Главку, щоб залишилися її діти в новому домі Ясона, Медея посилає Главці в подарунок дорогоцінне вбрання й золотий вінець. Оцей подарунок і несе з собою загибель. Тільки-но вдягла Главка вбрання і вінець, надіслані Медеєю, як отрута, що нею насичені вони були, просочилась в її тіло; як мідний обруч, стискає їй голову вінець. Одяг палить вогнем її тіло. В страшних муках умирає Главка. Поспішає до неї на допомогу батько, він обнімає нещасну дочку, але одяг прилипає й до нього. Він намагається відірвати цей одяг від тіла, але з ним разом відриває й шматки свого тіла. І Креонт загинув від дару Медеї.

  З тріумфом чує Медея, стоячи біля свого палацу, про загибель Креонта і Главки, але їх смерть не заспокоїла жадоби помсти в Медеї: адже вона наважилась убити своїх дітей, щоб завдати ще дужчих страждань Ясонові. Тепер спонукає Медею зважитись на це вбивство й те, що вона знає, яка доля загрожує її синам, коли Кре-онтові родичі мститимуться на них за злочин їх матері. Швидко пішла Медея до палацу, і зразу почулись там крики і стогін її синів. Рідна мати вбила їх. А Ясон, коли загинули Креонт і дочка його Главка від дружини його Медеї, в страху перед тим, що Креонтові родичі, помщаючись, згублять його синів, поспішає до себе в палац. Двері до палацу замкнені, і Ясон хоче зламати їх. Як ось у повітрі на запряженій драконами колісниці, надісланій богом Геліосом, з'являється Медея; біля ніг її лежать вбиті нею сини. Жах охопив Ясона. Він благає Медею залишити йому хоч би тіла його синів, щоб він сам міг поховати їх. Але й цієї втіхи не дає йому Медея і швидко зникає на чудесній колісниці.

  Безрадісне було все дальше життя Ясона. Ніде не знаходив він собі пристановища надовго. Раз проходив він через Істм, повз те місце, де стояв витягнений на берег корабель "Арго", присвячений аргонавтами богу моря, Посейдонові. Натомлений Ясон приліг у затінку "Арго" під його кормою, щоб відпочити, і заснув. Коли Ясон спокійно спав, звалилася корма спорохнявілого "Арго" і поховала під своїми уламками сплячого Ясона.