Текст книги "Легенди та міфи стародавньої Греції"

Автор книги: Николай Кун

сообщить о нарушении

Текущая страница: 14 (всего у книги 27 страниц)

Тесей і амазонки

  Тесей мудро правив в Афінах. Але не жив він спокійно в Афінах; він часто залишав їх для того, щоб узяти участь у подвигах героїв Греції. Так, брав участь Тесей в калідонських ловах, у поході аргонавтів по золоте руно і в поході Геракла проти амазонок. Коли було здобуте місто амазонок Феміскіра, Тесей повіз з собою в Афіни як нагороду за хоробрість царицю амазонок Антіопу. В Афінах стала Антіопа дружиною Тесея. Пишно відсвяткував герой своє весілля з царицею амазонок.

  Амазонки надумали помститися на греках за зруйнування їх міста і вирішили визволити царицю Антіопу від тяжкого, як вони гадали, полону в Тесея. Велике військо амазонок вторглося в Аттику. Афіняни мусили сховатися від натиску войовничих амазонок за міські мури. Амазонки вдерлися навіть у саме місто і примусили жителів рятуватися в неприступному Акрополі. Амазонки отаборились на горбі ареопагу і тримали в облозі афінян. Кілька разів робили вилазки афіняни, намагаючись вигнати грізних войовниць. Нарешті, відбувся рішучий бій.

  Сама Антіопа билася поряд з Тесеєм проти тих самих амазонок, над якими раніше вона панувала. Антіопа не хотіла покинути героя-чоловіка, якого вона палко любила. В цій грізній битві загибель чекала Антіопу. Блиснув у повітрі кинутий однією з амазонок спис, його смертоносне вістря вп'ялося в груди Антіопи, і вона мертва впала до ніг свого чоловіка. З жахом дивились обидва війська на вбиту Антіопу. Схилився в горі Тесей над тілом дружини. Припинено було кривавий бій. Сповнені скорботи, поховали амазонки і афіняни молоду царицю. Амазонки покинули Аттику і повернулися до себе на батьківщину. Довго панував смуток в Афінах по передчасно померлій прекрасній Антіопі.

Тесей і Пейріфой

  У Фессалії жило плем'я войовничих лапіфів, над якими царював могутній герой Пейріфой. Він чув про велику хоробрість і силу непереможного Тесея і хотів помірятись з ним силою. Щоб викликати Тесея на бій, вирушив Пейріфой до Марафона і там на буйних пасовищах викрав череду биків, що належала Тесеєві. Як тільки дізнався про це Тесей, зараз же пустився навздогін за викрадачем і швидко наздогнав його. Зустрілись обидва герої. Одягнені в блискучі доспіхи, стояли вони один проти одного, подібні до грізних безсмертних богів. Обидва вони були вражені величчю один одного, обидва однаково сповнені були відваги, обидва були могутні, обидва прекрасні. Вони кинули зброю і, простягнувши один одному руки, уклали між собою союз тісної, непорушної дружби і обмінялись на знак цього зброєю. Так стали друзями два великих герої, Тесей і Пейріфой.

  Незабаром після цієї зустрічі вирушив Тесей у Фессалію на весілля свого друга Пейріфоя з Гіпподамією. Пишне було це весілля. Багато славних героїв зібралось на нього з усіх кінців Греції. Були запрошені на весілля і дикі кентаври, напівлюди-напівконі. Багатий був весільний бенкет. Увесь царський палац був повний гостей, які возлежали за бенкетними столами, а частина гостей бенкетувала у великому, прохолодному ґроті, бо в палаці не було досить місця для всіх, що зібрались на весілля. Курились пахощі, лунали весільні гімни й музика, голосно розлягались веселі вигуки бенкетників. Славили всі гості молодого й молоду, яка сяяла серед усіх своєю вродою, мов небесна зірка. Весело бенкетували гості. Вино лилося рікою. Все голосніше лунали бенкетні поклики. Раптом скочив, сп'янілий від вина, най-могутніший і найдикіший з кентаврів, Евріт, і кинувся на молоду. Він схопив її своїми могутніми руками і хотів викрасти. Побачивши це, і інші кентаври кинулись на жінок, що були на бенкеті. Кожен з них хотів заволодіти здобиччю. Скочили з-за бенкетних столів Тесей, Пейріфой та грецькі герої і кинулись захищати жінок. Перервано бенкет, почався запеклий бій. Не зброєю билися герої з кентаврами. Неозброєними прийшли вони на бенкет. Все було зброєю в цій битві: важкі келихи, великий посуд для вина, ніжки поламаних столів, триножники, на яких щойно курилися пахощі, – все пущено в хід. Крок за кроком витісняють герої з бенкетного залу диких кентаврів, але й поза залом триває бій. Тепер б'ються вже грецькі герої із зброєю в руках, прикрившись щитами. Кентаври ж виривають з корінням дерева, цілі скелі кидають вони на героїв. Попереду героїв б'ються Тесей, Пейріфой, Пелей і Нестор, син Пелея. Кривава гора з тіл кентаврів усе вищою стає біля них. Падають один за одним убиті кентаври. Нарешті, подались вони, кинулись тікати й поховались у лісах високого Пеліону. Герої Греції перемогли диких кентаврів, небагато врятувалось їх з жахливої битви.

Викрадення Єлени. Тесей і Пейріфон зважуються викрасти Персефону. Смерть Тесея.

  Недовго жила прекрасна дружина Пейріфоя, Гіпподамія; вона померла у повному розквіті своєї краси. Овдовілий Пейріфой, оплакавши свою дружину, через деякий час надумав знову женитися. Він відправився до свого друга Тесея в Афіни, і там вирішили вони викрасти прекрасну Єлену. Вона була ще зовсім юною дівчиною, але слава про її красу гриміла далеко по всій Греції. Таємно прибули друзі до Лаконії і там викрали Єлену, коли вона весело танцювала з своїми подругами під час свята Артеміди. Тесей і Пейріфой схопили Єлену і швидко понесли її до гір Аркадії, а звідти через Корінф і Істм привезли в Аттику, до фортеці Афін. Кинулись спартанці в погоню, але не могли наздогнати викрадачів. Заховавши Єлену в місті Афінах, в Аттиці, друзі кинули жереб, кому з них має належати чудова красуня. Жереб випав Тесеєві. Але ще раніш друзі дали один одному клятву, що той з них, кому дістанеться прекрасна Єлена, повинен допомагати другому здобути дружину.

  Коли Єлена дісталась Тесеєві, Пейріфой зажадав від свого друга, щоб він допоміг йому здобути за дружину Персефону, дружину страшного бога Аїда, володаря царства тіней померлих. Злякався Тесей, але що ж міг він зробити? Він дав клятву, і порушити її він не міг. Довелось йому супроводити Пейріфоя в царство померлих. Через темну розколину біля селища Колона, недалеко Афін, спустились друзі в підземне царство. Там, у царстві страхіть, стали обидва други перед Аїдом і зажадали від нього віддати їм Персефону. Розгнівався похмурий володар царства померлих, але сховав свій гнів і запропонував героям сісти на трон, висічений у скелі коло самого входу до царства померлих. Тільки опустились обидва герої на трон, як приросли вони до нього і не могли більше й ворухнутись. Так покарав їх Аїд за їх нечестиве домагання.

  Поки Тесей залишався в царстві Аїда, брати прекрасної Єле-ни, Кастор і Полідевк, Всюди шукали свою сестру. Нарешті, дізнались вони, де заховав Тесей Єлену. Зараз же обложили вони Афіни, і неприступна фортеця не встояла. Кастор і Полідевк здобули її, визволили сестру і разом з нею забрали в полон Тесеєву матір Ефру. Владу над Афінами і всією Аттикою Кастор і Полідевк віддали Менесфею, давньому ворогові Тесея. Тесей довго пробув у царстві Аїда. Тяжких мук зазнав він там, але, нарешті, визволив його найбільший з героїв, Геракл.

  Тесей повернувся знову на світ сонца, але не радість принесло йому це повернення. Зруйновані були неприступні Афіни, Єлена визволена, мати його в тяжкому полоні в Спарті, сини Тесея, Демофон і Акамант, мусили втекти з Афін, а вся влада була в руках ненависного Менесфея. Покинув Тесей Аттику і подався на острів Евбею, де він мав володіння. Нещастя супроводило тепер Тесея. Цар Скіросу, Лікомед, не хотів віддати Тесеєві його володінь; він заманив великого героя на високу скелю і зіпхнув його в море. Так загинув від зрадницької руки найбільший герой Аттики. Тільки багато років по тому, після смерті Менесфея, повернулися в Афіни сини Тесея після походу під Трою. Там, у Трої, знайшли сини Тесея матір його Ефру. Її привіз туди як рабиню син царя Пріама, Паріс, разом з викраденою ним прекрасною Єленою.

Мелеагр

  Цар Калідона, Ойней, батько героя Мелеагра, накликав на себе гнів великої богині Артеміди. Одного разу, святкуючи збір плодів у своїх садах і виноградниках, він приносив багаті жертви богам-олімпійцям і тільки одній Артеміді не приніс він жертви. Покарала за це Артеміда Ойнея. Вона послала на країну грізного кабана. Лютий величезний кабан спустошував всі околиці Калідона. Своїми величезними іклами він виривав з корінням цілі дерева, знищував виноградники і вкриті ніжним цвітом яблуні. Кабан не щадив і людей, якщо вони попадалися йому назустріч. Горе панувало в околицях Калідона. Тоді син Ойнея, Мелеагр, бачачи загальний смуток, вирішив влаштувати облаву і вбити кабана. Він зібрав на це небезпечне полювання багатьох героїв Греції. Участь у полюванні брали Кастор і Полідевк, які прийшли із Спарти, Тесей з Афін, цар Адмет із Фер, Ясон з Іолка, Іолай з Фів, Пейріфой з Фессалії, Пелей із Фтії, Теламон з острова Саламіну та багато інших героїв. Прийшла на полювання з Аркадії і Атланта, швидка в бігу, як найбистріший олень. Вона була вихована в горах. Батько Атланти звелів віднести її в гори зараз же після її народження, бо він не хотів мати дочок. Там, в ущелині, вигодувала Атланту ведмедиця, а виросла вона серед мисливців. Як мисливиця була рівна Атланта самій Артеміді.

  Дев'ять днів бенкетували герої, що зібралися, у гостинного Ойнея. Нарешті, вони вирушили полювати на кабана. Навколишні гори сповнились гучним гавканням численних собачих зграй. Собаки підняли величезного кабана й погнали його. Ось показався гнаний собаками кабан, який мчав вихром. Кинулись до нього мисливці. Кожен з них поспішав влучити в кабана своїм списом, але тяжка була боротьба з величезним кабаном, не один з мисливців пізнав силу іїого страшних іклів. На смерть убив кабан своїми іклами безстрашного мисливця, аркадця Анкейя, коли він, замахнувшись своєю дво-гострою сокирою, хотів забити кабана. Тоді Атланта напнула свій тугий лук і пустила в кабана гостру стрілу. В цю мить підоспів і Мелеагр. Могутнім ударом списа убив він величезного кабана. Скінчилось полювання. Всі раділи удачі.

  Але кому ж присудити нагороду? Багато героїв брало участь у полюванні. Багато з них поранило кабана своїми гострими списами. Виникла суперечка за нагороду, а богиня Артеміда, гніваючись на Мелеагра за те, що він убив її кабана, ще дужче роздувала суперечку.

  Ця суперечка привела, нарешті, до війни між етолянами, жителями Калідона, і куретами, жителями сусіднього міста Плеврона. Поки могутній герой Мелеагр бився в рядах етолян – на їх боці була перемога.

  Якось, у запалі бою, Мелеагр убив брата своєї матері Алфеї. Засмутилась Алфея, дізнавшись про загибель улюбленого брата. Люто розгнівалась вона, коли довідалась, що брат її загинув від руки її сина Мелеагра. В гніві на сина Алфея благала похмурого царя Аїда і дружину його Персефону покарати Мелеагра. В нестямі закликала вона месниць Ерінній почути її благання. Мелеагр розгнівався, дізнавшись про те, що мати накликала загибель на нього, свого сина, і віддалився від бою. Він сидів сумний, схиливши голову на руки, в покої дружини своєї, прекрасної Клеопатри.

  Тільки покинув битися Мелеагр у рядах етолян, як перестала супроводити їх перемога. Почали перемагати курети. Вони обложили вже багатий Калідон. Загибель загрожувала Калідону. Даремно благали Мелеагра старі мужі Калідона повернутися в ряди війська. Вони пропонували героєві велику нагороду, але не зважив герой на їх благання. Сам старий батько Мелеагра, Ойней, прийшов до покою дружини Мелеагра, Клеопатри; він стукав у замкнені двері і благав Мелеагра забути свій гнів – адже гинуло рідне його місто Калідон. І його не послухався Мелеагр. Благали допомогти Мелеагра і його сестра, і мати, і улюблені друзі, але Мелеагр був непохитний. Курети тим часом уже заволоділи мурами Калідона. Вони вже підпалювали будинки міста, бажаючи все спалити.

  Нарешті, стряслись від ударів і стіни покоїв, де перебував Мелеагр. Тоді юна дружина його, охоплена жахом, кинулась перед ним на коліна і почала благати чоловіка врятувати місто від загибелі. Вона благала його подумати про ту лиху долю, яка спіткає і місто, і переможених, подумати про те, що переможці заберуть жінок і дітей в тяжке рабство. Невже ж він хоче, щоб така доля спіткала і її?

  Могутній Мелеагр зглянувся на благання своєї дружини. Він швидко одягся в блискучий панцир, оперезався мечем, узяв у руки свій величезний щит і спис. Кинувся Мелеагр у бій, відбив куретів і врятував рідний Калідон. Але смерть чекала на самого Мелеагра. Почули боги царства тіней померлих благання й прокльони Алфеї. Впав Мелеагр, вбитий на смерть у бою золотою стрілою далекоразячого бога Аполлона, і відлетіла душа Мелеагра в сумне царство тіней.

Кипарис

Викладено за поемою Овідія "Метаморфози"

  На острові Кеосії, в Карфейській долині, був олень, присвячений німфам. Чудовий був цей олень. Гіллясті його роги були визолочені, перлове намисто прикрашало його шию, а з вух спускалися дорогоцінні оздоби. Олень зовсім забув страх перед людьми. Він заходив у будинки селян і охоче простягав шию всякому, хто хотів його погладити. Всі жителі любили цього оленя, але найдужче любив його юний син царя Кеоса, Кипарис, улюблений друг стріловержця Аполлона. Кипарис водив оленя на галявини з соковитою травою і до дзвінких дзюркотливих струмків; він прикрашав могутні роги його вінками з запашних квітів; часто, граючись з оленем, вискакував юний Кипарис, сміючись, йому на спину і роз'їжджав на ньому по квітучій Карфейській долині.

  Був жаркий літній полудень; сонце пекло; все повітря наповнене було жаром. Олень заховався в холодку від полуденної спеки і ліг у кущах. Випадково там, де лежав олень, полював Кипарис. Не впізнав він свого улюбленця оленя, бо його прикривало листя, кинув у нього гострим списом і вбив на смерть. Жах пройняв юного Кипариса, коли він побачив, що вбив свого улюбленця. В горі він хоче вмерти разом з ним. Даремно втішав його Аполлон. Горе Кипариса було безутішне, він благав срібнолукого бога, щоб бог послав йому журбу навічно. Почув його Аполлон. Юнак обернувся в дерево. Кучері його стали темнозеленою хвоєю, тіло його одяглося в кору. Струнким деревом кипарисом стояв він перед Аполлоном; як стріла, підносилась його вершина до неба. Сумно зітхнув Аполлон і промовив:

  – Завжди уболіватиму я по тобі, прекрасний юначе, уболіватимеш і ти по чужому горю. Будь же завжди із скорботними!

  З того часу біля дверей будинку, де є померлий, вішали греки гілку кипариса, його хвоєю прикрашали похоронні вогнища, на яких спалювали тіла померлих, і садили кипариси край могил.

Орфей і Евредика. Орфей у підземному царстві

Викладено за поемою Овідія "Метаморфоз"

  Великий співець Орфей, син річкового бога Еагра і музи Каллі-опи, жив у далекій Фракії. Дружиною Орфея була прекрасна німфа Евридика. Палко кохав її співець Орфей. Але недовго тішився Орфей щасливим життям з дружиною своєю. Одного разу, незабаром після весілля, прекрасна Евридика збирала з своїми юними жвавими подругами німфами весняні квіти в зеленій долині. Не помітила Евридика в густій траві змії і наступила на неї. Вжалила змія юну дружину Орфея в ногу. Голосно скрикнула Евридика і впала на руки подруг, що підбігли. Зблідла Евридика, склепились її очі. Отрута змії урвала її життя. Жах охопив подруг Евридики, і далеко рознісся їх скорботний плач. Почув його Орфей. Він поспішає в долину і бачить холодний труп своєї ніжнокоханої дружини. В розпачі Орфей. Не міг примиритися він з цією втратою. Довго оплакував він свою Евридику, і плакала вся природа, чуючи його сумний спів.

  Нарешті, вирішив Орфей спуститися в похмуре царство душ померлих, щоб ублагати владику Аїда і дружину його Персефону повернути йому дружину. Крізь темну печеру Тенару спустився Орфей до берегів священної ріки Стіксу.

  Стоїть Орфей на березі Стіксу. Як переправитись йому на той берег, туди, де лежить похмуре царство владики Аїда? Навколо Орфея товпляться тіні померлих. Ледве чути стогін їх, подібний до шелесту падаючого листу в лісі пізньої осені. Ось почувся здалеку плескіт весел. Це наближається човен перевізника душ померлих, Харона. Причалив Харон до берега. Просить Орфей перевезти його разом з душами на той берег, але відмовив йому суворий Харон. Хоч як благав його Орфей, все чує він одну відповідь Харона – «ні!».

  Ударив тоді Орфей по струнах своєї золотої кіфари, і широкою хвилею рознеслись по березі похмурого Стіксу звуки її струн. Своєю музикою зачарував Орфей Харона; слухає він гру Орфея, спершись на своє весло. Під звуки музики ввійшов Орфей у човен, відштовхнув його Харон веслом від берега, і поплив човен через темні води Стіксу. Перевіз Харон Орфея. Вийшов він з човна і, граючи на золотій кіфарі, пішов похмурим царством душ померлих до трону бога Аїда, оточений душами, що позліталися на звуки його кіфари.

  Граючи на кіфарі, наблизився до трону Аїда Орфей і схилився перед ним. Дужче вдарив він по струнах кіфари і заспівав; він співав про своє кохання до Евридики і про те, яке щасливе було його житія з нею в світлі, ясні дні весни. Але швидко минули дні щастя. Загинула Евридика. Про своє горе, про муки розбитого кохання, про свою тугу за померлою співав Орфей. Все царство Аїда слухало спів Орфея, всіх зачарувала його пісня. Схиливши на груди голову, слухав Орфея бог Аїд. Припавши головою до плеча чоловіка, слухала пісню Персефона; сльози смутку тремтіли на її віях. Зачарований звуками пісні, Тантал забув голод і спрагу, що мучать його. Сізіф припинив свою тяжку, марну працю, сів на той камінь, який він котив на гору, і глибоко, глибоко замислився. Зачаровані співом, стояли Данаїди, забули вони про свою бездонну посудину. Сама грізна грилика богиня Геката закрилась руками, щоб не видно було сліз на її очах. Сльози блищали й на очах Ерінній, які не знають жалощів, навіть їх зворушив своєю піснею Орфей. Але ось все тихше бринять струни золотої кіфари, стихає спів Орфея, і завмер він, як ледве чутний подих смутку.

  Глибока мовчанка панувала навколо. Порушив цю мовчанку бог Аїд і спитав Орфея, чого прийшов він в його царство, про що він хоче просити його. Заприсягся Аїд незламною клятвою богів – водами ріки Стіксу, що виконає він просьбу чудового співця. Так відповів Орфей Аїдові:

  – О могутній владико Аїде, всіх нас, смертних, приймаєш ти у своє царство, коли кінчаються дні нашого життя. Не для того прийшов я сюди, щоб дивитися на ті страхіття, які сповнюють царство твоє, не для того, щоб повести з собою, як Геракл, стража твого царства – триголового Кербера. Я прийшов сюди благати тебе, щоб відпустив ти назад на землю мою Евридику. Поверни її знову до життя; ти бачипі, як я страждаю за нею! Подумай, владико, коли б відібрали в тебе дружину твою Персефону, адже й ти страждав би. Не назавжди ж повертаєш ти Евридику. Вернеться знову вона в твоє царство. Коротке життя наше, владико Аїде. О, дай Евридиці зазнати радощів життя, адже вона зійшла в твоє царство такою юною!

  Замислився бог Аїд і, нарешті, відповів Орфєеві:

  – Гаразд, Орфею! Я поверну тобі Евридику. Веди її назад до життя, до світла сонячного. Але ти мусиш виконати одну умову: ти підеш уперед слідом за богом Гермесом, він поведе тебе, а за тобою буде йти Евридика. Але, під час подорожі по підземному царству, ти не повинен оглядатися. Пам'ятай! Оглянешся – і зараз же покине тебе Евридика і повернеться назавжди в моє царство.

  На все був згоден Орфей. Поспішає він швидше йти назад. Привів швидкий, мов думка, Гермес тінь Евридики. З захопленням дивиться на неї Орфей. Хоче Орфей обняти тінь Евридики, але зупинив його бог Гермес, промовивши:

  – Орфею, адже ти обіймаєш лише тінь. Підемо швидше; важкий наш шлях.

  Рушили в дорогу. Попереду йде Гермес, за ним Орфей, а за ним тінь Евридики. Швидко минули вони царство Аїда. Перевіз їх через Стікс у своєму човні Харон. Ось і стежка, яка веде на поверхню землі. Важкий шлях. Стежка круто здіймається вгору, і вся вона завалена камінням. Навколо глибокі сутінки. Ледве вимальовується в них постать Гермеса, який іде попереду. Та ось далеко спереду замріло світло. Це вихід. Ось і навколо немов посвітлішало. Коли б Орфей тепер оглянувся, побачив би він Евридику. А чи йде вона за ним? Чи не залишилась вона у сповненому мороком царстві душ померлих? Можливо, вона відстала, адже дорога така важка! Відстала Евридика і буде приречена на вічне блукання в темряві. Орфей притишує ходу, прислухається. Нічого не чути. Та хіба можна чути кроки безтілесної тіні? Все дужче охоплює Орфея тривога за Евридику. Все частіше він зупиняється. А навколо дедалі світлішає. Тепер ясно розгледів би Орфей тінь дружини. Нарешті, забувши все, він зупинивсь і обернувся. Майже поряд себе побачив він тінь Евридики. Простяг до неї руки Орфей, але далі, далі тінь і зникла в темряві. Немов скам'янілий стояв Орфей, охоплений розпачем. Йому довелося пережити вдруге смерть Евридики, а винуватцем цієї другої смерті був він сам.

  Довго стояв Орфей. Здавалось, життя покинуло його – здавалось, що це стоїть мармурова статуя. Нарешті, поворухнувся Орфей, зробив крок, другий і пішов назад, до берегів темного Стіксу. Він вирішив знову вернутися до трону Аїда, знову благати його повернути Евридику. Але не повіз його старий Харон через Стікс у своєму вутлому човні, марно благав його Орфей,– не зворушили благання співця невмолимого Харона. Сім днів і ночей сидів сумний Орфей на березі Стіксу, проливаючи сльози скорботи, забувши про їжу, про все, нарікаючи на богів похмурого царства душ померлих. Тільки на восьмий день вирішив він покинути береги Стіксу і повернутися до Фракії.