Текст книги "Чорна бузина (CИ)"

Автор книги: Наталья Шаграй

сообщить о нарушении

Текущая страница: 3 (всего у книги 6 страниц)

Знаєте Яніна, ми не продаємо номери для тимчасового проживання, ми продаємо пригоди. Коли здається, що окрім щоденного буття вже нічого не має, ми говоримо, що все тільки починається. Дбаємо про те, щоб наші постояльці відчували романтику, поринули в світ пригод, відчули красу природи її темперамент і неперевершеність. В готелі проводяться звані вечори, де дами можуть відчути себе справжньою ніжною і тендітною жінкою, а чоловіки мужніми і неперевершеними. В готелі функціонує оздоровчий комплекс, що дає змогу відпочити і тілом і душею.

Я захопилась, бо коли я спинилась щире здивування було не тільки в очах Яніни, воно виглядало і з очей Дмитра Олексійовича.

Пробачте, я трішки захопилась. – Покаялась я.

Ні, ваші слова просто зваблюють уже й мені захотілось відвідати ваш готель.

Тоді ласкаво просимо. Найкращий спосіб переконатися це відвідати особисто. Ми запрошуємо вас на гостини.

З задоволенням. – З чарівною посмішкою відповіла Яніна. – Сподіваюсь ви сьогодні приєднаєтесь до нас на вечерю?

Так. Дякуємо за запрошення. – Відповів Соломатін і при цьому чомусь подивився на мене. Ми домовились про вечерю і нарешті я змогла піти в свій номер. Я почувала себе втомленою і розбитою і просто завалилась на ліжко. Треба відпочити трохи. От повернусь і на декілька днів візьму вихідний, а то тижні без вихідних, поряд Соломатіна дурно дають взнаки на моїй нервовій системі.

Я чесно намагалась дещо підмалювати чорні круги перед очима. Краса, як відомо страшна сила , тому сходила ще раз вмилась і продовжила наносити макіяж Соломатін, як справжній чоловік постукав перед вечерею в мої двері. Легка щетина йому додавала шарму. Сильний і сміливий чоловік. І чому він так гарно виглядає?

Ми можемо йти?

Так. – До самого ресторану ми мовчали. Я бо якось була засмучена своїми почуттями. А Соломатін і так не дуже говірливий.

Ганна Василівна все нормально? – Все ж стиха запитав Соломатін. Що в перекладі означало давай зберись і працюй, ми тут по роботі. І я видала посмішку.

Дмитро Олексійович, все важливе вже було зроблене. Не хвилюйтесь.

Я й не хвилювався. – Процідив він крізь зуби. А далі слідували радісні посмішки при вигляді Яніни і її гостя. Розмова текла невимушено і в розрізі гостинності , обміну досвіду. Нічого більше не гріє серце людині, як поговорити про себе і я цим користувалась. Почувала себе поганеньким маніпулятором, але всі були задоволені. Один Соломатін на мене косився, а так вечеря здається вдалася.

Та не всі мрії збуваються. Це начебто ясно. І так іноді буває. Тому після повернення зі Львова я шипіла стиха, але ще тижні два змушена була бути на роботі, тільки тоді зірочка засяяла і для мене. Я з посиланням на особисті справи взяла чотири дні вихідних. Я була на кухні, готувала форель, обмежилась банальним посолити, кинути приправу і в духовку. Запах риби, що смажиться повільно виповзав з кухні і тягнувся вже по всьому домові. Дзвінок в двері, мене відірвав від салату.

А казала, що буде пізно. – Перекривила я Ярославу і широко відкрила двері. На порозі стояв Дмитро Олексійович з паперами в руках. Його погляд опустився на фартух.

Ви вмієте готувати? – Це було перше,що він сказав.

Досконалості немає меж. – Знизала я плечима.

Привіт! Я хотів би дещо переглянути. Це важливо. – Зауважив він. Я посторонилась запрошуючи його зайти. Він з цікавістю розглядав мій дім.

Ніяк не можу зрозуміти стиль.

Стиль називається мені так зручно і подобається.

Своєрідно, але цікаво. – Я зняла фартух.

Чай будете?

Краще те, що так смачно пахне. Ви чекаєте гостей?

Так.

Чоловіка?

Подругу. – Я дістала рибу на блюдо, хліб, салат, гарнір.

А вина у вас часом немає? – Сама невинність в очах. Дістала й бокали і вино.

Ганна Василівна, а ви смачно готуєте.

Дякую. – Я налила йому вина. Він з задоволенням випив пів бокала одним ковтком , а я в ньому запідозрила прихованого алкоголіка. Він я явною насолодою уплітав рибу, навіть присунув до себе салат з хлібом. Ще встиг похвалити хліб, гарнір, і салат.

Де ви навчилися так смачно готувати?

Плуталась під ногами у шеф-кухаря. Моя подружка полюбляє смачні страви, та готувати їй ніколи, і готує вона так собі. Я її люблю, і то ж доводиться радувати людину. Ще до мене часто любить приїздити в гості моя сім’я, і їх теж доводиться годувати.

А у вас велика сім’я?

Двоє братів, мама, тато, дідусь , бабуся, тітонька і двоюрідні брати. А у вас?

А я був один у батьків і дуже заздрив тим, у кого буди брати і сестри.

А батьки?

Мої батьки померли. – Плоско і безвиразно сказав він.

О, пробачте.

Мені було 15 років, спочатку померла мама, а через два роки батько.

А з ким ви жили?

Сам.

А інші родичі?

Мій батько був з дитячого будинку, а мама одна в сім’ї.

Пробачте, я навіть не уявляю, як вам. Довкола мене завжди багато рідні.

Так. – Погодився він.

Чай? Є смачні булочки. – Він дивно глянув і кивнув.

Я вас пригощу трав’яним. Баба Явдоха запевняє, що від нього стає легко жити.

Я хотів поговорити. – Тяжко зітхнув Дмитро Олексійович.

Так, я пам’ятаю, переглянути документи.

Ні. Не тільки. – Він глибоко вдихнув, як перед стрибком з висоти. – Я хочу знати, що відбувається? Я вас чимось образив?

Ні. – Похитала я головою

Зі Львова ви уникаєте мене. Ще трохи і почнете шарахатись і хреститись як та ваша Баба Явдоха. – Він скривився. – То що?

Я попросила у вас чотири дні вихідних.

Ви хочете покинути мене? Я хочу знати? Я маю право знати, на що мені розраховувати? Чому ви ігноруєте мене, а потім з якоїсь міфічної причини заявляєте, що вам треба вихідні? Що відбувається? – Його погляд ні на мить не відпускав мене і в ньому була злість. Я збентежилась під виявом його почутті

Ганно Василівно, я хочу знати, ми будемо працювати разом? Я можу на вас розраховувати? Чому ви мовчите? – Він смикнув рукою і змахнув кружку з чаєм зі столу. Кружка тут же розбилась і по полу розтеклась калюжа з чаєм. Ми обоє в унісон подивились на неї, а потім Дмитро Олексійович перевів погляд на мене.

Я не хотів. Це випадково вийшло. – Вся його злість вщухла , і він виглядав засмучено і винувато. Піднявся і почав збирати друзки з кружки.

Я знаю. – Зітхнула я. – Нічого страшного . Це лише чашка. – На мить наші пальці зустрілись біля одної друзки і я зрозуміла, що у нього руки тремтять. Я витерла підлогу.

Давайте я ще одну чашку чаю зроблю і ми поговоримо?

Ні. Тобто я не хочу чаю.

Дмитро Олексійович, мені шкода, що ви прийшли до таких висновків з моєї поведінки. Я справді вас уникала останнім часом, але це мої особисті проблеми і до нашої роботи вони відношення не мають. З понеділка я вже буду на роботі.

Я можу якось допомогти вирішити ваші проблеми? – Від такої пропозиції я не втрималась і хмикнула, на що він здається стрепенувся, як собака, що почула чужого в дворі.

Я сама розберусь. – Навіть злегка нервово відповіла я.

І часто у вас виникають такі проблеми?

Перший раз в житті. – Абсолютно щиро відповіла я. Соломатін тільки по його відомій шкалі оцінював кожне моє слово і здається був незадоволеним подібним ходом розмови.

То у нас все гаразд? – Його пильний погляд і турботливий тон, якось вибили мене з колії. І страшенно захотілось погладити його по голові, і зняте те напруження в якому він перебуває.

Так, Дмитро Олексійович, я думаю у нас все гаразд. А ви як вважаєте?

Я не знаю. Спочатку я думав, що все добре. А потім я не розумію, чому ви змінили своє відношення? Яка причина, що ви мене уникаєте. – Я мимо волі посміхнулась.

Вибачте. Я вважала, що досить коректно себе веду.

А потім всі почали говорити, що ви боїтесь мене і покинули роботу. – Я відчутно скрипнула зубами.

І ще раз вибачте. Я навіть не підозрювала, що своєю поведінкою викличу такі пересуди.

Ви боїтесь мене? – Продовжував він мене допитувати. При цьому запитанні і тієї самотності в нього в очах я геть відчула себе погано.

Ні, Дмитро Олексійович я вас не боюсь. Я поважаю вас. Мені імпонує ваш розум, ділова хватка, рішучість, наполегливість в досягненні цілей, ваша цікавість. Я в захваті від вашої креативності і готовності до дій. Поряд з вами я переживає просто гаму почуттів, була злість після першої зустрічі, довелось навіть з’їхати на обочину, аж в скронях ломило. Я на вас несамовито сердилась за те, що змушуєте мене вийти за межі мого такого чудово об лаштованого життя. І переживання, що щось не вийде і піде не так. І страх за вас. І веселощі. Та вас я ніколи не боялась. – Він слухав уважно, крива посмішка вже давно збігла з його лиця і залишилась дика зацікавленість моїми словами.

Не знав, що ви були сердити, «аж до ломоти в скронях». А тепер ви також сердитесь?

Це не дуже продуктивна емоція. А жити я все ж таки звикла весело. Тому, ні я просто отримую задоволення і долю безцінного досвіду в спілкуванні з неординарною людиною.

Це ви так стібетесь з мене? – Я розсміялась з слова, яке він підібрав і сумніву, який явно проступав на його лиці.

Стібалась я з ветеринара , який мені залишив кота Ваську. Який потім привів мені цілий виводок кошенят і виявився Василиною.

Я не можу зрозуміти, коли ви жартуєте, а коли говорите серйозно. – Пожалівся він.

Дмитро Олексійович, я з вами з усіх сил стримую своє дурне виховання і погане почуття гумору. – На його лице знову набіг похмурий вираз обличчя.

Я не хочу, щоб ви щось приховували від мене. Я хочу, щоб ми довіряли один одному. – На що я аж моргнула.

Я довіряю вашим діям і вчинкам, тому власне кажучи і працюю з вами. Чесність і постійність це два кита на яких тримається довіра, без якої не можлива ділова співпраця. За час нашого знайомства я це оцінила.

Ярослав в той вечір так і не прийшла, подзвонила і сказала, що затримується на роботі форс-мажор. А я ще довго сиділа на кухні , після того як Дмитро Олексійович пішов, намагалась про все подумати. Думати у мене здорово виходило і якщо вірити моїм думкам, то все чудово Дмитро Олексійович мені подобається і я з ним цілком нормально можу продовжити працювати. Правда все дещо псував потяг доторкнутися до нього , а так все було чудово. З думками про нього я з кухні перебралася в ванну, а з ванни в ліжко і години так за три я вже була щасливим володарем переконання , що в принципі мені нічого не заважає порадіти за свої почуття, пишатись собою, що я взагалі можу щось таке почувати і спокійно відробити укладений з ним договір. А потім взяти відпустку і поїхати в В’єтнам.

Тиждень був шаленим. В понеділок, коли я вийшла на роботу на мене всі косилися, я посміхалась і в пориві добрих почуттів влаштувала тренінг і семінар щодо якості обслуговування в готелі. І з легкої руки почала вводити стандарти обслуговування. Розмов більше не було, усі були надто зайняті.

Хочу нагадати, що окрім формалізованих зв’язків , які ґрунтуються на законодавчих актах, існують неформальні відносини між господарськими суб’єктами: такі прості, як довіра. Психологічні передумови підприємства полягають у позитивній суспільній думці. Її відсутність стримуватиме розвиток вашого бізнесу. Усе взаємозв’язано . І над позитивним іміджем потрібно працювати. – Ми вже котру годину сперечались по ряду питань стосовно подальшого розвитку. У нас були різні точки зору. Я останнім часом тонула в об’ємах роботи і тихо раділа компетентності свого секретаря і персоналу. Дмитро Олексійович нещадно мене критикував, за те, що я погано делегую повноваження. Я чортихалась, стогнала і поки, що погано розуміла кому і що я зможу ще делегувати. Окрім мого готелю у мене ще було й виробництво . Та він і справді показав , як можна зменшити мій об’єм роботи. Він сидів зі мною і на папері, як малій дитині все розписав. Я дивилась на нього з відчуттям захвату.

Мушу дізнатися я вражена.

Усе, що може зробити інший, він повинен це робити. – Квапливо додав він.

Так. Завтра спробую працювати по-новому. – Стала я збирати речі.

Завтра суботу. Хотів запитати. Ви не проти ранкової верхової прогулянки?

А…я…у мене дуже багато роботи залишилось на вихідні. – Першим моїм поривом було відмовитись .

Ну, так робота. – Його обличчя нічого не виражало.

Хоча з 7 ранку на декілька годин, час у мене буде. То як вам перспектива прокинутись вранці?

Гаразд. Буду чекати, як завжди.

По дорозі додому я костиляла себе на чому світ стоїть за нестримність. Але зрештою переключилась на нашу розмову про вдосконалення роботи і делегування повноважень. Він підмічав те, що для мене уже стало звичним і буденним. У нього була інша точка зору і це було корисно для мене. Його пропозиції підкинули мені цілий в’язок думок, як що і де я можу змінити. Від таких думок я прокрутилась півночі в ліжку і вранці я трішки спізнилась . Дмитро Олексійович сидів на лавочці і розглядав небо.

Доброго ранку! – Прокричала я. Він підвівся і підійшов до мене.

Доброго. А я вже думав, ви не прийдете.

Я проспала. – Покаялась я, з самим винуватим виразом обличчя.

З вас буде сніданок.

Згодна. А з вас прощення за моє запізнення.

Я й не сердився. – Пробурмотів він і ми поїхали. Кожен раз обираючи новий маршрут, я розповідала нову історію місцевості, населення, притчі, перекази, голі факти.

Звідки ви все це знаєте?

Я люблю бути там де я є. А для цього потрібно нічого не впускати повз себе. Атмосферу, кольори, все, що відбувається довкола. Гори вкриті лісами, полонини, гірські річки і запах буйства природи, коли все тільки оживає і щосили пнеться до сонця, постійний рух всесвіту, ні що ні на мить не спиняється , довкола нас вирує життя. Тільки ми, наповнені своїми дріб’язковим людськими турботами цього не помічаємо . А ще я любила історію, багато читала і приставала до дорослих з різними запитаннями. І завжди хотіла знати чому, як, навіщо, коли. А чим захоплюєтесь ви?

Трішки граю в сквош, колись захоплювався дайвінгом , подорожі, лижі.

О, то досить широке коло захоплень.

Як для людини, що має багато грошей і часу. А тут гарно. – Перевів він розмову.

Це не туристичний маршрут, тут немає ніяких цікавих для туристів місць. Просто ліс, який є вотчиною місцевих жителів, вони сюди ходять по гриби та ягоди. Тут спокійно і гарно, але в народі це місце називають гиблим. Воно прославилось тим, що тут зникали люди. За переказами, тут було місце вовків. – Дмитро Олексійович спішився і йшов поряд з конем.

То, що там з вовкулаками?

Вибач. То були лише вовки, правда старожили розповідали, що вони часто заходили під саму хату, а по ночам розносилося їхнє моторошне виття. А самі вовки виносили птицю, худобу і навіть людей, була серед них одна вовчиця, яка лазила по хатам і виносила дітей. Тоді люди влаштували страшну облаву і те, що вони знайшли в логові було жахітливе. Чоловік, що туди заліз першим весь посивів.

Ти навмисне розповідаєш такого чудового дня такі страшилки?

Ні, це вийшло мимо волі, просто дивлячись на ці ще чорні дерева, виникають не самі радужні історії в голові. А взагалі я люблю будь-яку пору року. І засніжені вершини гір і період коли все оживає, і прямо на очах зеленіє, кожна мить наповнена п’янким ароматом весни і жагою до життя, усе починає квітнути , дерева вкриваються смарагдовою зеленню і все перетворюється на неймовірно гарну казку. І той період, коли повітря наповнюється туманом,а дерева вбираються в жовті, багряні кольорі і все поринає в якусь тишу. Карпати неймовірні осінню. До речі це місце де шанують традиції. До якого коліна ви знаєте своїх родичів?

Ну, діда і бабу пам’ятаю. – Задумався він.

У деяких сімей є цілі сімейні архіви. Я про свою родину вияснила тільки про діда свого діда. Знаю як його звали і що він був знахарем. Не можливо не знаючи історії будувати своє майбутнє.

А що це змінить?

Це змінить все.

Як?

Розумієте, коли виникає певне уособлення хто ти і живе певне відчуття причетності і гордості за свою країну. Це змінить, хоча б те, що ти не емігрант в душі з готовністю змінити країну на простіше, зрозуміліше , соціально захищене місце проживання. Але іноді зміна місця проживання не змінює тебе і тоді людина продовжує бути нещасливою, але в кращих життєвих умовах.

А ви щасливі? – Задав він запитання.

Я стояла на роздоріжжі. Я хотіла поїхати в Польщу. Моя мрія була жити в Австралії. Але я обрала стежину менш ходжену і це змінило все. Я не шкодую про своє рішення. Я прокидаюсь з відчуттям повноти життя, з почуттям цікавості, радості. Так, я щаслива. Все таки щастя це емоції відчуття, почуття,а не доводи розуму. І щасливим можна бути тільки ту т і зараз, а не десь там і колись. Коли в мене буде, чи було щастя не буває вчорашнім і завтрашнім . Воно або є, або його немає. А ви щасливі?

В мене є чудовий дім, можливість їздити по всьому світові, колекція автомобілів, картин.

Ви щойно описали набір матеріальних цінностей.

А ви хочете сказати, коли вам хліба не буде за що купити, ви будете відчувати щастя?

Переважно голод, розпач…– Спробувала я чесно пригадати свої почуття.

Не зрозумів?

Я була досить впертою дитиною і коли поступила навчатись не зовсім туди де моє світле майбутнє бачили родичі, заявила сім’ї, що сама подбаю про себе. Як виявилося мої спроби самостійного життя не завжди призводили до того, що у мене були гроші. Будь які великі покупки, там пальто чи взуття призводили до того, що я залишалась з порожнім гаманцем.

А що твої батьки?

А хто ж їм жалівся? У мене все було добре. Потім я почала ходити на роботу в Макдонадс, писати дипломи, курсові і жити стало краще. А ви? Як ви жили в студентські роки? – Він враз став сумнішим.

Спочатку лоботрясом, який проживав життя за рахунок батьків. Мої батьки були досить забезпечені люди і я робив здається усе можливе , щоб зіпсувати їм життя. Зв’язувався з поганими хлопцями,попадав в погані компанії, і погані історії. – Він замовк, його погляд був видно направлений ще в минулий час.

І що було далі?

Далі я виріс і почав працювати з дуже серйозними людьми. – Якось різко закінчив розмову він.

А…

А ,що ви робили далі? – Перебив він мене, явно не бажаючи розповідати про себе далі.

Далі,я закохалась і щоб довести, що я варта була «золотого « хлопчика теж почала працювати.

Довели?

Ні. – Похитала я головою, згадуючи як не солодко мені тоді було. – Поки я доводила , він покохав іншу дівчину. Одружився і геть змінився.

Мені жаль.

Не має про що шкодувати. Коли обирають не тебе то дуже боляче, але зрештою життя все розкладає на свої місця. Я зараз саме тут, де повинна бути. – Він на мене тільки косився і якийсь час мовчав.

А ваше перше кохання? Яке було?

Мені дуже подобалась дівчинка одна, але одного зимового вечора, вона сказала, що між нами все закінчено. І це, блін було великим ударом для мене. Я їздив півночі по засніженим дорогам аж поки на кругу не справився з кернуванням машини і влетів в стовп.

Якісь сумні історії. Так і хочеться їх чимось запити. У мене є термос з кавою і бутерброди. Пропоную зробити привал біля того поваленого дерева. – Ідею він прийняв з ентузіазмом і скоро ми вже сиділи на стовбурі, пили каву і продовжували просто розмовляти ні про що.

У мене є племінник 5 років. Підходить до тата і говорить: «Тату, а я гроші збираю.» А батько його питає: Синку, а де ж ти їх береш? Та, там не холодильнику, де ти їх кладеш.

Так, діти це класно. – З посмішкою на обличчі помітив він.

І не говоріть. Він у мене жив, поки його батьки на відпочинок їздили. Спочатку знайшов фіналгон мазь і облизав кришечку, результат крик стояв на весь двір. Після того, щоб зняти стрес я вирішила прийняти ванну, а мій племінничок зайнявся розмальовками. Малював фарбами, бігав за водичкою і розлив її на підлогу. Я виходжу з ванни, ковзаюсь і з усієї дурі падаю на спину, лежу зірочки збираю. Прибігло турботливе дитя, розтопирило пальчики наді мною і запитує: «Тьотя, а скільки ти пальчиків бачиш?» – Він сміявся. У нього був неймовірний сміх, який немов би шовк огортав тебе. Я зловила себе на думці, що мені хочеться доторкнутися до його лиця, волосся, я злегка струхнула від таких думок. На моїх губах з’явилась нервова посмішка йому у відповідь.

Ми проїздили більше ніж я планувала. Уже по традиції заїхали в колибу, пообідали і поїхали до готелю. Дорогою Дмитро Олексійович їхав мовчки, про щось роздумуючи. Мені зосередитись на думках не вдалося і я здебільшого розглядала довкілля і самого Дмитра Олексійовича.

Дякую. Я гарно провів час.

І вам дякую, за хорошу компанію.

На наступній неділі зустрінемось? Я в розумінні кінної прогулянки. – Зам’явся він.

На наступній неділі я не можу. Я захоплюсь паркур і ми поїдемо долати перешкоди.

Паркуром ? – Здивовано дивився він на мене.

О, так ще з студентських років. Наш викладач маркетингу, вказав на нього як на можливість навчитись долати труднощі і перешкоди. В моральному плані це допомогло. Але ви можете приєднатися до нас?

Я не думаю, що це хороша думка.

Ви ж навіть не пробували. То ж звідки ви знаєте, що це добре чи не дуже? Спробуйте, розширте горизонт.

Я подумаю. – Видно було, що заняттям паркур я його здивувала. Додому я поверталась з посмішкою на устах згадуючи ошелешений вираз обличчя Соломатіна.

В домі пахло їжею. Лунала Лара Фабіан, а на кухні в фартуху господарювала Ярослава.

Явилась фея. Де була і чому в тебе телефон дома?

І тобі теж привіт. Зранку проспала, телефон забула, а далі їздила верхи з Соломатіним по лісам і горам.

Цікаво. Тобто ти цілі дні проводиш з ним і вихідні також…славненько…так.

І що твоя буйна уява в цьому побачила «славненького»? Твоя ж ідея була подружитись. От, дружу, як умію.

Ганна ти така розумна, мудра, розсудлива жінка і така дурепа водночас, що я навіть гублюся, чи то з твоєї наївності, чи байдужості до людських емоцій. Ти присідай я вже дві години творю кулінарні шедеври , аж самій страшно і вино з холодильника дістань. – Я і вино і бокали і стіл накрила. А Ярослава подала суп, баранину в соусі і поцуплений з кухні пиріг.

Розповідай, як там Соломатін поживає?

Тижні пролітають непомітно і дружити з ним виявилось займає менше моїх душевних і фінансових сил, аніж воювати.

Бачиш і обставинах, що склалися можна знайти користь і вигоду.

Ага, Соломатін талановитий менеджер, його мізки влаштований іншим чином ніж мої і він приводить мене в душевний трепет , своїми широкими знаннями, нестандартними ідеями, здатністю аналізувати і прогнозувати і робити висновки перед якими мій бідний мозок тільки кланяється.

Схоже на зізнання в любові.

О, так, потім мене бісить його нетерпіння і гарячкуватість. Деякі рішення він приймає на основі емоцій. З проявами дурощів він взагалі не церемониться, відразу знищує. Його вимогливість просто не знає меж і натрапивши на жертву він її просто подавлює. Не так давно знищив мене за не підписані договори і за замовлення,які я не відслідковувала. Начебто з однієї сторони і справедливо, та з другої сторони нічого страшного не трапилося від того, що договори ще не були підписані , їх підписали на другий день. І з самим замовленням ну вже сталось то сталось , замовлення обміняли. Тобто трагедії не було ніякої. Але він так якісно мене «убивав», що довелося тяпнути валеріанки і запити стопариком горілки з перцем.

Ого, це вже серйозно.

З ним не робота, з ним одні крайнощі. І на дрібниці, на які зазвичай не звертаю уваги, він мене просто стирає за них на порох. До того ж він просто свято впевнений в своїй правоті. І це все розриває мене просто, як хом’ячка цигарки. То ж чи легко мені дається дружба з Соломатіним? Очі мої його б не бачили. У мене було спокійне, врівноважене життя, яке злегка було скаламучене досягненням нових вершин. З ним у мене один суцільний стрес. Я навіть слово це нове вивчила. Це вже починає нагадувати історію моєї невістки, коли вона прийшла до нас в сім’ю то відразу заявила , що в неї депресія. Сім’я в мене добре, тож відразу вручила їй лопату і показала де треба копати. Депресію,як рукою зняло.

А, що їй показали копати?

Кущі.

Фу, а то я вже вирішила, що могилку. – З покаянним видом сказала вона. І тут я розсміялась.

Зла, ти Ярослава і почуття гумору в тебе зле. За, що ж ти тільки так Людку не любиш?

Ідіотка вона просто. За що ж її любити. Їй би іноді помовчати, та то в них сімейне і до такого не привчена. Хоча депресію ви полікували дієво. Ну, ладно. Земля кругла, якось складеться.

Час летів непомітно, літо я майже не помітила, як почалося. Я поверталась з зустрічі повз ресторан я вловила Соломатіна,який з дивним сумуючим виглядом за чимось пильно спостерігав. Його вид мене теж неабияк зацікавив і я спустившись на два кроки назад спробувала розгледіти, на що він так дивиться. Єдині хто попав в поле його була сім’я. Звичайнісінька сім’я, чоловік, білява вагітна дружина і маленька дівчинка копія своєї мама. Я перевела погляд назад на Соломатіна. У нього на губах з’явилась крива посмішка. А я поспішила відійти , аби не потрапити йому на очі.

Що він в них знайшов? – Пробурмотіла я до себе. Услужлива пам’ять тут же показала картинку, як напередодні Соломатін вийшов в хол, а на нього налетів хлопчик років чотирьох. Як він дико закричав і кинувся тікати від нього, а Соломатін тільки глянув на його батьків і пішов далі. Маленькі діти його просто бояться, а бабусі хрестяться. І він з цим живе.

Доброго дня Василина! Як справи? – Запитала я у адміністратора.

Деякі наші гості скасували свої туристичні маршрути і залишились в готелі.

Так, погода стає все гіршою.

Оголошено вже штормове попередження.

Чорт, а генератора нам так і не привезли. Запроси Ніну до мене і перевір чи на випадок шторму у нас все є.

Добре, Ганно Василівно.

І оголоси нараду через 1,5 години в конференц залі.

Зараз все зроблю. – А я набрала номер Арсена, свого зама.

Привіт. Як у вас справи?

Все нормально. До можливого шторму підготувались.

Добре. Будуть якійсь проблеми набирай.

Все під контролем.

Дякую Арсен. – Розмову я вже закінчила в своєму кабінеті. Через хвилину в двері постукали.

Можна Ганно Василівно?

Заходь Ніна. Що у нас є на випадок шторму?

Ми розробили низку заходів, що допоможуть зайняти гостей на випадок, коли вже зовсім не можна буде покинути готель.

Ви будете готові їх сьогодні втілити?

Думаю так.

Така відповідь, мене не зовсім влаштовує. Перевірте все. Менше як через півтори години у нас нарада.

Так, я все перевірю.

Це буде наше перше випробування непогодою. Що наша кухня справиться?

Це ви з приводу генераторів?

І через них також. За останньої негоди люди залишились без врожаю, без дахів постраждали люди і худоба.

Буду на нараді у вас зі звітом.

Давай. – Ніна швидко вийшла, а слідом за нею зайшов Соломатін.

Ганно Василівно, а що у нас за стан бойової готовності?

І вам доброго дня Дмитро Олексійовичу. Як ви напевне чули оголошено штормове попередження. Перевіряємо нашу готовність і компетентність ваших будівельників.

Не зрозумів?

За останньої бурі зносило дахи, зник телефонний зв'язок, було знеструмлено половину області.

І що?

Дмитро Олексійович генератори до нас так і не приїхали.

А можна поцікавитись чому вони до нас не доїхали?

Це позиція під замовлення, термін очікування,якої 45 днів. Чекаємо.

А чому ми їх так пізно заказали?

Тому, що я не всесильна, і тільки при перевірці виявила, що їх немає.

І що тепер?

Тепер ми готуємо план»Б», якщо буря буде руйнівна і сподіваємось, що пощастить і все минеться.

Що за план?

За п’ять хвилин збори в конференц-залі , там усе і розкажемо. Ходімо. – І ми пройшли в зал, персонал уже зібрався.

Доброго дня! – Привіталась я і промовчав Соломатін.

Доброго дня! – Майже дружнім хором відповіли мені.

Дякуємо, що всі зібрались. Темою нашої зустрічі буде оголошене штормове попередження. Будемо сподіватись, що все минеться, та вжити певних заходів не завадить. Юрій Валерійович, прослідкуйте, щоб увесь наземний транспорт поставили на закритий паркінг. І за тим, аби всі наші гості були попереджені про шторм.

Ніна, що вас? – Ніна скупо перелічила засоби для освітлення, якими ми можемо скористатись.

Анатолій, зможете організувати їжу, якщо у нас не буде електрики?

Якщо не дуже складну, то так.

Що з засобами пожежогасіння?

Є в достатній кількості і всі працівники пройшли інструктажі з пожежної безпеки.

Сподіваюсь з практичними заняттями і всі знають, як користуватись вогнегасником і надавати першу медичну допомогу?

Ну, так. – Пролунали недружні відповіді.

Ніна твої пропозиції. – Час від часу я поглядала на Соломатіна, він сидів не дуже задоволений з хрещеними руками. Судячи з усього буря насувалась не тільки зовні, а я почувалась винною. З таким набором у мене скоро буде комплекс неповноцінності.

Гаразд, прийнято. Давайте займемось справами. – І всі квапливо розійшлися.

Ганна Василівно, якщо все так серйозно, чому ми раніше не готувались?

Дмитро Олексійович, ми готувалися і готуємося. Гроза це звичайне явище, внаслідок якого іноді зникає електрика і телефонний зв'язок , але нашим гостям в цей час повинно бути затишно і комфортно , щоб не дай боже вони не пошкодували про своє рішення приїхати сюди. Якщо дозволите, у мене дуже багато роботи. – Я встала, збираючись вийти.

Ми ще не закінчили. – Чомусь дуже захотілось послати його до бісової матері, та я обмежилась поглядом на його сердиту фізіономію і сіла на місце.

Про такі проблеми, як відсутність генератора потрібно говорити відразу, а не коли штормове попередження оголошено.

Дмитро Олексійович ми ж з вами разом погоджували генератор , обговорювали його вартість і термін постачання.

І що? Його привезли вчасно?

З 45 днів минуло тільки 30.

А ви дзвонили, дізнавались?

Ні.

Чому?

Тому, що у мене заключний договір в якому вказано термін постачання, описані штрафні санкції за порушення термінів. Даний товар оплачений, отримано підтвердження , що все гаразд зі сторони постачальника. Чекаємо. Чим я і займаюсь.

Ганно Василівно, може ви все і правильно зробили, але згадайте в якій ви країні живете і все стане зрозуміло. І непогано було б поцікавитись, коли той генератор взагалі привезуть.

Дмитро Олексійович я дуже ціную вашу думку, але якщо я з кожним з ким заключаю договір , мені ще й контролювати попередні процеси я робити нічого не буду, я буду розводити бюрократію.

Саме так і виглядає бізнес в Україні. Навіть оплативши не факт, що ти це отримаєш, або отримаєш те і в якому вигляді як тобі потрібно.

Дмитро Олексійович, дякую за відкриття істин. Я точно знаю в якій я країні живу. Мені потрібно йти. – Я з полегшенням зітхнула, вийшовши від нього. Намагаючись заспокоїти тихе роздратування, зайшла в ресторан і взяла чашку кави і саме з нею мене і застав Соломатін.

Хм, я думав у вас нагальні справи. – З долею сарказму сказав він.

Так і є, але кожен раз після розмови з вами мене так і тягне до бажання напитись до нестями, але як бачите тримаюсь п’ю каву.

То ви думаєте це смішно? І ми з вами тут у веселі ігри граємось?