Текст книги "Чорна бузина (CИ)"
Автор книги: Наталья Шаграй
сообщить о нарушении
Текущая страница: 1 (всего у книги 6 страниц)
ЧОРНА БУЗИНА
Що?! – Видихнула я.
Ганно Василівно, компанія Андромеда, якою Володіє Соломатін Дмитро Олексійович викупила 50 % вашої компанії ТОВ «Чорна Бузина», яка володіє готелями з однойменною назвою «Чорна Бузина», які пропорційно належали Гетьману Павлу Антоновичу 25% та Нечай Віктору Івановичу 25%.
Зі слухом в мене все добре, з сприйняттям поки, що гірше. – Пробурмотіла я до юриста, не зводячи очей з Дмитра Олексійовича. Соломатін сидів на диво незворушно і без емоційно з під лоба розглядаючи мене,своїми пронизливими сірими очима, з двома шрамами на правій щоці, з легкою неголеністю він виглядав злобний героєм з казки.
То ви викупили частки товариства у двох його засновників.
Смію вас завірити з точки зору з точки зору законності, ми нічого не порушували.
Якщо незважаючи хоча б на то, що я, як засновник, мала першочергове право викупити ті долі?
Ганно Василівно, якщо говорити мовою закону…
Я потім подумаю, про мову закону. – Зовсім не ввічливо перебила я його. – Дмитро Олексійович, мене неймовірно цікавить, навіщо вам було потрібно викуповувати долю мого товариства? – Я не знала, що зараз зроблю, тому говорила стиха, намагаючись заспокоїтись і повільно, аби стримати себе від бажання пошкодити матеріальні цінності. Дмитро Олексійович сидів прямо за столом, з таким холодним, відстороненим виразом обличчя, немов би ця суєта його зовсім не цікавила, але він просто змушений був прийняти в ній участь.
Ганно Василівно, у мене для вас є пропозиція. – Вкрадливо почав він, видно таки запідозрив, щось неладне.
Дмитро Олексійович, ще 5 хвилин ритуальних танців і за себе я не відповідаю. – Процідила я крізь зуби. Страшенно хотілось стерти з його лиця зверхність. Напруга в кабінеті виросла і стала просто відчутною. Дмитро Олексійович переглянувся з своїм юристом.
Я розумію, що ця розмова важка для нас усіх, але давайте просто вислухаєте мене.
Дмитро Олексійович, я вас дуже уважно слухаю, так як мені вкрай цікава причина вашого бажання стати 50 % власником моєї компанії.
Як ви напевне вже знаєте у мене є готель в Закарпатській області. – Слухи, що пурпурове чудовисько належить Соломатіну, таки правда видно. Схоже всі мої емоції відбились у мене на лиці, бо він поморщився.
Я хотів…– Він обережно підбирав слова, як працюючи з нестабільної субстанцією – щоб ви наладили роботу в моєму готелі. Щодо вашої компанії, то я не буду лізти в господарську діяльність. Я не буду вмішуватись, навіть більше ви зможете під дуже розумні відсотки поповнити обігові кошти, ви ж саме тому запросили в долю Нечай Віктора Івановича. Після того, як мій готель запрацює ви зможете викупити свої частки.
Знаєте Дмитро Олексійович, може ви і щодня скуповуєте і поглинаєте компанії, та в моєму житті….Я хочу подумати.
Ганно Василівно…– Почав юрист.
І заберіть від мене своїх юристів. – Рявкнула я.
Добре. – Несподівано для мене погодився Соломатін . Ви маєте два дні на роздуми, а потім ми зустрічаємось в моєму готелі.
Гаразд. В четвер о другій годині дня. – І я нарешті змогла вийти з цього кабінету. Я йшла до машини, як в сповільненому кіно, змазано і довго. Дійшовши до машини, я сіла за кермо і навіть змогла від’їхати кілометрів з 20, перш чим зупинилась на обочині. Відчуття гіркої обіди просто давило мене, гризло з середини і вимагало виходу. Я набрала номер Віктора Івановича….цей номер не є дійсний, приємний голос металом по склу різанув слух, тоді я набрала Паші, він довго не брав трубки, та нарешті відповів.
І за скільки ти мене продав Паша? – Мій голос був спокійним.
Ганно, все трішки не так, як здається. – Почав говорити він, злегка тремтячим голосом, видно практики продавати родичів все ж не було.
Якого чорта? Якого біса ти мене продав? – Заволала я.– Я не розумію. Я ввела тебе в компанію. Я довіряла тобі. І коли ж ти вирішив поза моєю спиною…
Ганно, не кричи. Нічого я не вирішував, просто так склалось. У мене не було іншого виходу, і тут прийшов цей Володимир Михайлович і…
І мені про це можна було сказати….
Я не буду з тобою зараз говорити. – І він положив слухавку. Я дивилась на пустий екран телефону, а потім розплакалась. Я плакала і розтирала сльозі по лиці і ніяк не могла заспокоїтись. Я відкрила двері машини, виставила ноги на вулицю і схилила голову на коліна. Коли сил уже не залишилось, сіла в крісло і відкинула голову на сидіння. Такою спустошеною я не почувалась давно, дуже давно . І давно я вже так не плакала. Голова гуділа, ще б пак, після такої істерики.
Все зі мною буде добре. Треба подумати, що робити далі. Поговорити з юристами, з Заславським, а саме зараз потрібно щось поїсти . І я знайду як з цього виплутатись. І треба поїхати додому.
Два дні було дуже замало і нічого не дали, не було ніякого витонченого рішення, не було навіть грубого рішення. Навіть більше, мої ж люди переконували мене, що умови більш ніж прийнятні. Приносили мені валер’янку і переконували, знайти позитивні моменти. Запустити його готель, за такою фразою явно є розрахунок в цифрах, а до того я буду у нього на гачку. А мені, як собачці і кісточка буде, зможу викупити свою компанію. Тільки де кошти на це зараз взяти? Розвиток потребує фінансових вливань. А ми розвивались. Чорт би його забрав того Соломатіна. Якого ляда йому знадобилась я? На ринку куча кадрів, молодий, енергійних, завзятих, готових робити кар’єру, голодних до грошей. Так за що ж я? Почитала оголошені вакансії, вік до 25 років, досвід роботи, вміти, розуміти, складати звіти, працювати понаднормово, таке враження, що шукають суперменів. Не перевелись видно ще на землі українській супермени. Чесно зрозуміла, що не злітаю і на роботу навряд чи мене хтось візьме, відчула себе якимось нещасним затюканим власником бізнесу, а ні частиночки бізнесу. Ще раз щиро не зрозуміла, на якого біса я потрібна Соломатіну? Я якась на цьому фоні сіренька і не виразна. Сповзла по стінці на підлогу. Гнів, мене ще надто переповнював, відчуття образи було надто сильним, хоча у вірності ніхто і не клявся, та чомусь зрада відчувалась. З таким настроєм ідуть тільки на дно. Від злості ломило виски, від жалю до себе уже починало нудити. І виходу немає. Доведеться пристати на умови «людини ні звідки». Що я знаю про Соломатіна? Був одним з власників мережі побутової техніки, відповідав за кадри і розвиток, між власниками стався конфлікт, далі суди. Чотири власника вирішили поділити бізнес, одному з них місця не знайшлось. Заробляти гроші виявилось легше, аніж їх ділити. Мутний він з усіх сторін. Я застогнала. Я страшенно боюсь з ним працювати. В тому бізнесі де він крутиться немає місця простій людяності, все що робиться з подвійним дном. Чорт. Чорт. Чорт.
До готелю я під’їхала вчасно, будівля була величезна і здалеку нагадувала чи то корабель чи палац в дивному ліловому кольорі. Під’їхавши ближче я несподівано зрозуміла, що недолуга будівля зникла і перед моїми очима виявилась просто фантастична споруда, що причаїлась біля скелі. Я декілька разів поморгала, блакитне небо, покритий лісом схил гори і осяяним сонцем готель з неймовірно гарним ландшафтним дизайном. Я залишила машину на стоянці куди вказав охоронець, ще декілька хвилин мені знадобилось, що б я могла вийти з не ошелешеним виглядом, під допитливий погляд охоронця.
У мене зустріч з Соломатіним Дмитром Олексійовичем.
Проходьте. – Не дуже люб’язно відповів охоронець, показуючи в напрямку будівлі. І я пішла в готель. По праву сторону відгороджений скляною перегородкою був зал ресторану, що було по ліву я так і не здогадалась, зате відразу відмітила три камери спостереження і ніякої гостинної зустрічі. Наступні розсувні тоновані двері відкрились і я опинилась в залі.
Все одно, що в казці про кота в чоботях, усе в тому замку було велике і величаве.
Ганно Василівно! Доброго дня! – До мене підійшов Дмитро Олексійович, і він якось дивно на мене дивився.
Добро дня Дмитро Олексійович! – Згадала я гарні манери в видала свою найкращу посмішку.
Я покажу вам готель. – І я пішла слідом за ним.
Ось наш ресторан. – Білі скатертини столики стільці з високими спинками. – На першому поверсі у нас буде спортзал з басейном, там відділений відділ для краси та здоров’я. І він знову на мене якось покосився.
Тепер давайте підіймемось в номера. Стандартний одномісний номер. По ліву сторону була величезна ванна , з чорним плиткою, з грамотно розташованим світлом, з великою ванною, великим дзеркалом, добротною сантехнікою, далі власне була сама кімната з величезним ліжком, плазмовим телевізором, з виходом на балкон.
Давайте я двомісні покажу. – І ми перейшли в інше крило. Номер був просторий про праву сторону санвузол , потім одна кімната за нею інша в кімнатах було все , що необхідно для життя і нічого зайвого. Я стояла і розглядала їх. Чорт, мені подобалась архітектура і дизайн. Дмитро Олексійович зробив повну екскурсію для мене, він усе показував і скромно описував. Потім провів мене до кабінету , де на столі стояли чашки і кавовий чайник з цукорницею і молоком.
Пригощайтесь будь-ласка. – Я розлила каву в чашки і помішала в своїй цукор.
Що скажете?
Скажу, що архітектор ненормальний , нормальні люди таких проектів не роблять. – Я звичайно помітила як витягнулось лице в Дмитра Олексійовича. – Він просто геніальний.
І?
І я два дні шукала варіанти, як мені вас позбутися. У вашого щойно збудованого готелю не дуже добра репутація. Ваші люди перекрили джерело з якого місцеві все життя брали воду. Ви ще сюди навіть зайти не встигли, а вас уже ненавидять. Вхід був настільки невдалим, що й готельєри налаштовані проти вас. – Він сидів міцно стиснувши зуби і кулаки , а я продовжувала робити рознос.
Готель просто чудовий, місце його розташування фантастичне. Зважаючи на вашу пропозицію від якої мені вкрай важко відмовитись я хочу заключити з вами угоду. Я займусь розвитком готелю і на посаді керуючого я пробуду до тих пір поки готель не почне приносити доходу , звісно якщо ви за власним бажанням не захочете попрощатись раніше. Обговоримо умови на яких я буду працювати, пропишемо права та обов’язки і термін протягом якого я буду працювати. По закінченні цієї угоди, я хочу, щоб ви мені продали назад частку моєї компанії. – Я говорила дивлячись йому в вічі, я бачила як він з полегшенням видихнув, вираз обличчя був напруженим весь цей час, що я пробула в готелі, а тепер поволі зморшка на лобі розгладилась і коли він на мене подивився зник навіть колючий погляд, хоча більш приємною людиною від того він не став. Я мимо волі скривилась і він це помітив, знову враз підібравшись.
Так, домовились.
Мені потрібно три дні для того, щоб я сформувала і підготувала своє бачення роботи. Потім ми зустрічаємось вносимо корективи і працюємо.
Тоді за сім днів ми зустрінемось з вами тут. Так?
Так. І від вас в свою чергу я хочу почути, бачення діяльності готелю, і плани розвитку з вказівкою орієнтовного бюджету. – Його погляд був нахальний до неможливості і він виводив мене з рівноваги. Він дратував. Всього у нього було занадто . Занадто впевненості, наполегливості, працездатності, безапеляційності , зневажливості до інших. І я на нього погодилась працювати? І за скільки часу ця «мила» людина зітре мене на порох, якщо я не зроблю того, що він хоче? Я скривилась ще раз і він тут же це вловив в його погляді з’явилось немов би розуміння моїх почуттів.
І ще на вас розгляд я подам деякі помітки з приводу що можна вдосконалити і спростити.
Обов’язково. – Тепер він не посміхався, він був серйозний.
Як ви напевне знаєте, частину клієнтів я отримує завдяки турагенствам. Власне у нашому селі існує ціла програма по розвитку туризму. Програма непогана, та тільки брак коштів стоїть на заваді її втілення в життя. За певного вдосконалення інфраструктури, дбайливого ставлення до дарів природи і рукотворних витворів можна привабити значно більше туристів.
Я був на одній з ваших екскурсій. – Неохоче зізнався він. – І це була одна з причин, чому я б хотів , що б ми працювали разом.
Тобто екскурсія вам сподобалась?
Вона була несподівана і цікава. – Скупо відповів він.
Серед моєї команди багато тих, хто просто закоханий у цю землю, природу, архітектуру, історію. Ми просто даємо те , що хочуть люди найбільше.
Так, схоже на те.
Якщо ми все обговорили, тоді до наступної зустрічі. – Я піднялась.
Ганна Василівна?
Так, Дмитро Олексійовичу.
То тут водиться чупакабра?
З наукової точки зору існування даної істоти не доведено. Та скільки ми б не мали відповідей, завжди буде на одне питання більше.
Чому ви почали займатись готельним бізнесом? Звідки у вас виникла ідея?
Я народилась у невеликому селі, де найбільшою розвагою були книги. Історія, архітектура світу, ландшафтний дизайн і що саме цікаве ландшафтний дизайн і що саме цікаве географія, краса світу, велич природи і неймовірні рукотворні витвори. Життя потребує куражу. Кураж для нього, як хороші дріжджі, тоді воно бродить, піниться, міцніє і набирає смаку.
Нестандартне мислення. – Якось задумливо сказав він.
Хочете відмовитись від угоди? – В моїх очах уся надія світу.
Ні. Метою латерального мислення є генерація ідей,а це рушійна сила перетворень і прогресу в усіх сферах людської діяльності.
Гаразд. Тоді до зустрічі.
А ти знаєш, які чутки ходять про твого Соломатіна?
Ярославо, уявлення не маю і не знаю де ти їх береш.
А ти спробуй почитати щось в рожевій обгортці, замість Форбс, все про бухгалтерський облік і що ти там такого ще нудного читаєш.
Ще скажи, навіщо це мені потрібно?
Дізнаєшся щось про те ,як це бути жінкою.
Я чудово ідентифікую свою стать.
Дай згадаю, коли у тебе було останній раз побачення? – Єхидно запитала Ярослава.
Для цього для початку потрібно, щоб було бажання на нього сходити, потім , щоб було з ким.
У тебе в готелі є багато чоловіків.
Ярослава, зупинись і не чіпай заради усього доброго моїх постояльців.
Не чіпаю. Ну, так от ти знаєш, що у твого Соломатіна була дружина і там трапилась якась загадкова історія. Кажуть вона хотіла від нього піти, але він не дав їй розлучення. А потім убив, це сталось після того як він попав в аварію.
Ну, й уява.
Це не все. Соломатін майже рік не працював і у нього виникли проблеми в бізнесі, його партнера кинули його. – Скривилась Ярослава від даного визначення.
І ще він пив, кажуть і після трагедії став не зовсім нормальним.
І про це пишуть в твоїх журналах?
Я сама про це пишу.
Так, я ще навіть пам’ятаю,як ти про це тільки ще мріяла.
Ага, мрія і реальність, як вияснилось дещо відрізняються одна від одної. Реальність без рожевих соплів, досить жорстока, неприглядна річ. От і в твого Соломатіна все було,як в казці, він був на підйомі, справи вдавались, гроші просто текли річкою, все виходило легко і невимушено. Він був удачливим, багатим, одруженим на вродливій кралі, з тих яких знаєш на публіці показують довгонога, з волоссям до попи, вона дійсно була красунею. О, я тобі її зараз покажу. – Ярослава потикала по планшеті і з’явилось фото сяючо-щасливого Дмитра Олексійовича і казкової вроди білявки з злегка незадоволеним виразом обличчя. Потім ще одне фото він явно тягнувся до неї, а вона здається відсторонювалась від нього. Зате Дмитра Олексійовича дійсно важко було впізнати та людина, яку я бачила тепер і та , що на фотографії просто різні люди. Погляд, найбільше мене вразив його погляд – живий, гарячий, пристрасний. – Я повела плечима.
Бачу і тебе пройняло. – Хмикнула поряд Ярослава.
Так. Він виглядає щасливим. – Пробурмотіла я.
А тепер уяви як життя може опустити, по слухам від нього відвернулись його колишні друзі, проблеми в бізнесі, кажуть, що теща звинувачує його в її вбивстві. За якусь мить усе змінилось.
Не знаю, що кажуть, але хватка у нього бульдога і судячи з готельного комплексу не можу сказати, що у нього проблеми з грошима.
Ми не про ті гроші говоримо. І взагалі я дуже здивована, чому він вирішив в глуші будувати готельний комплекс. Він же займався більш масштабними проектами.
Де ж ти береш стільки інформації?
Потрібно уміти розмовляти з людьми. От ти знаєш, що про тебе говорять в бізнес колах?
Про мене нічого не говорять, мене просто не знають, так як я маленька і погоди не роблю.
О, ти помиляєшся, в готельному бізнесі тебе добре знають, твої готелі дають позитивну динаміку, свіжі і креативні. А кластери? Я недавно була в Чернівцях, так ти не повіриш злямзили твої ідеї в фасадному оформленню і обслуговуванні.
То не моя ідея, а загальноприйнятого у світі обслуговування, я тільки добавила до неї місцевого колориту. Адже коли їдуть у Карпати , то хочуть побачити Карпати, а тут є на що подивитись.
Де ж ти тільки така скромна взялась? Тебе наслідують, а це вже говорить, про успіх.
Я теж когось наслідую, просто намагаюсь добавляти трішки неповторності.
Готель в такому несподіваному вигляді, що просто деякі зупиняються просто сфотографуватись поряд нього, ферма, город, чабани…зовсім ти трішки добавляєш.
Але це цікаво.
Ну, да. Це ти можеш не цікавитись життям, окрім своїх готелів. Та тебе знають здебільшого лають , що я думає є хорошим знаком.
Мені байдуже хвалять мене чи лають, я роблю те, що вважаю за потрібне.
Так, ти вперта була ще з дитинства і я дуже пишаюсь тобою.
Я теж тебе люблю . – Розсміялась я.
Що ти будеш робити далі?
Працювати з Дмитром Олексійовичем, вивести його готель до точки беззбитковості, викупити свою компанію і жити далі.
Ти збираєшся своїми руками створити конкурента?
Конкуренція ще нікому не шкодила, від неї ще лишень виграють,компанії удосконалюють себе, а споживач отримую якісно кращі послуги, це по-перше, а по-друге для того, щоб вижити потрібно для початку просто об’єднатися і попрацювати над тим, щоб людям було куди їхати, відновити пам’ятки архітектури, розвивати інфраструктуру, влаштовувати якій масові заходи.
Ти серйозно?
О, так. Перспективи неясні Дмитро Олексійович непередбачуваний до неможливості, а я страшенно хочу його позбутись, тож такий сценарій.
Навіть не знаю, що тобі сказати.
Сказати, щоб я набралась терпіння і мені не захотілось влаштувати біг босу нещасний випадок і щоб у такої «милої» людини вистачило мужності дотриматись свого слова.
То, що буде далі?
Я чекаю того в що вірила завжди чітко визначена мета, наполеглива праця і віра в себе.
І коли ж ти займешся своїм життям?
Всьому свій час. І ще як тільки зустріну того без кого не уявляти свого життя.
Так…так …так ти хоч пам’ятаєш, що перш ніж я почала зустрічатись з Денисом, я вважала, що він кретин.
Хто ж таке забуде, але ви ж розгледіли один одного.
Нас просто доля в один час міцно звела разом, от і був час роздивитись і не було куди подітись.
Але ж ви щасливі. – Внесла я розумний аргумент.
Бути щасливим, або нещасним це всього лише справа вибору.
Гаразд по-домам, твій Денис досі з розуму сходить, що тебе немає.
Нічого, міцніше любити буде. Ти ж знаєш, що коли непередбачувана ти, передбачуваний чоловік. Доки він тебе не знає до кінця то він не зможе контролювати ситуацію і її контролюєш ти.
Скільки ж в тобі мудрості живе подруго.
Суцільна, життєва. І врахуй до кінця місяця, або сама вибереш собі хлопця, або це зроблю я. Ти пам’ятаєш Юрка сина тітки Фросі? – Я ствердно кивнула , Юрка точно можна було не забути, щось з розряду піджачок в штанці, штанці в носочки, красунчик. – Він про тебе питав. – Злорадно закінчила Ярослава.
Ярославо я твоя найкраща подруга, змилуйся наді мною.
Я тебе люблю і хвилююсь за тебе.
На наступній зустрічі сюрпризи і відкриття для мене не закінчились. По-перше виявилось , що Дмитро Олексійович збирається жити в готелі і безпосередньо займатись його розвитком. Він мене лякав і перспектива, що я його весь час буду бачити натхнення не добавляло. Я уявлення не мала, як себе з ним вести з його манерою віддавати команди, не дивлячись в очі, а коли дивився то дихати легше не ставало.
Ти як? – Два тижні потому, ми сиділи з Ярославою у мене на кухні і пили вино.
Як в казці братів Грім. Початок гарний, а потім якесь западло.
Ти схудла і виглядаєш якось засмиканою.
На третій зустрічі я довідалась , що Дмитро Олексійович переселяється і особисто буде займатись готелем. На свої готелі у мене просто не залишається фізично часу. Щоранку, як я прихожу на роботу він сидить уже в кабінеті в костюмі при годиннику, двічі бачила його в краватці. Потім підіймає голову стильна стрижка , дорога упаковка, легка небритість , круги під очима, якась пом’ятість, начебто він ночами не спить, а всю ніч дітей малих їсть і щоб совість не мучила бухає і чорт забирай погляд від якого мене пробирає до кісток, насуплені брови, морщинка на лобі, жорстка складка біля лінії роту і те божевілля яке плескається десь на глибині його зіниці. – Я повернула до Ярослави його фото у мене на планшеті, яке мені скинула охорона готелю.
А нічого так вражаюче…– Видихнула Ярослава. – Мила, а ти що фото вирішила зберегти, щоб від злих духів ним відганятись?
Дуже смішно.
Ну, мужик він не простий, це було ясно. – Скривилась вона немов би з’їла дольку лимону. – І що в тебе зовсім не виходить з ним працювати?
Я вчора бачила, як він несамовити гилив ногами відро, яке необачно залишив будівельник. Сьогодні вранці він визвірився на мене коли я зайшла в кабінет, він стояв притулившись лобом до скла у вікні і почувши як відкриваються двері почав волати, щось на те якого чорта тут всі лазять, помітивши мене спинився і щось нерозбірливо пробурмотів. Здорово, я навіть не знаю чого від нього чекати наступної миті. В перший тиждень роботи з ним мені хотілось напитись і не виходити з цього душевного стану, на другий тиждень хотілось полежати біля річки.
Може не треба так драматизувати? – Трохи невпевнено заговорила вона – Ти ж сама говорила, що немає проблем, яких не можна вирішити є тільки неприємні рішення. Зрештою,якщо тобі так заважають почуття працювати, то заміни їх. Познайомся з ним краще, в кожній людині є щось хороше, от і знайди це хороше в ньому.
Сама знаю, що все жалюгідні потуги моїх нестабільних емоцій . Просто я його боюсь , боюсь того якогось відчаю, що він намагається контролювати і того , що буде коли він вирветься на волю. В мене таке враження , що йому важко жити і цю бодягу з готелем він тільки для того і затіяв, щоб якось струхнутись .
От і збадьор його.
Це щось начебто дразнити мішку грізлі, який прокинувся після зимової сплячки.
Ти ж мудра жінка, керуєш великою компанією, домовляєшся з величезною кількістю людей. Ти, що не можеш всього на всього з одним чоловіком домовитись? Він же просто чоловік. Людина зрештою, а не якесь потойбічне створіння.
На демона чимось схожий.
О, ти себе просто накручуєш. Постався до ситуації простіше.
Убий мене відразу.
Давай вимикай свою істерію , дізнайся про нього більше і може тобі перестануть демони ввижатись. – Сарказм так і сочився з губ Ярослави.
У вовкулака більше шансів зі мною подружитись. – Прошипіла я.
Та вже на другий день, спостерігаючи за тим як Дмитро Олексійович, щось задумливо розглядає у вікні, а я за ним. Я все таки запитала:
Дмитро Олексійович, а ви їздите верхи?
Так, а чому ви запитуєте про це?
Хочу познайомити вас з ще однією стороною готельного бізнесу. Тож потрібно, щоб ви одягнулись в щось тепле і зручне і завтра поїдемо в кінну прогулянку десь о 8 ранку. – Він здивувався моєму запрошенню і задумався, або просто завис.
Добре.
Тоді до завтра. – З полегшенням видихнула я швидко зібралась до дому.
Ранок зустрів похмурими стальними хмарами, похолоданням і запахом озону. Я одягла джинси і довгий теплий плащ і вискочила на двір, де мене вже чекав Іван з двома кіньми, вороним і в яблуко. Я погладила улюбленця, скормила кусочком моркви і влетів в сідло поїхала до готелю. Дмитро Олексійович в джинсах і куртці вже чекав мене на вулиці.
Доброго ранку Дмитро Олексійович!
Доброго ранку! – Трохи хриплим голосом відповів він.
Це Красунчик. – Представила я йому вороного. Він підійшов до коня погладив його і обережно сів в сідло.
Куди ми поїдемо?
В гори. Покажу туристичні принади і недоліки. – Дмитро Олексійович в сідлі, джинсах і куртці виглядав якось по-іншому , молодшим чи що. Я направила Мишку і ми поїхали.
Ви, щось бачите в цьому тумані? – Запитав він.
Це ще не туман. Іноді туман буває таким, що нічого не видно на відстані витягнутої руки. І погода скоро зміниться, має вияснитись.
Чому їдемо верхи, а не на машині?
Я хочу, щоб ви бачили те, що нас оточує. Карпати це досить заманливе місце, коли приправити все історією і трішки самобутності, капельку любові мікс стає таким, що важко не спокуситись. Але зараз зверніть увагу на дорогу, якою їдемо, вона в досить поганому стані, але це одне зважливих сполучень, яким до нас приїздять туристи. Все про що нам вдалося домовитись з місцевою владою,щоб нам дали вторинну сировину. Люди скинулись по 2000 грн. з двору, щоб мати змогу ну, хоч підлатати дорогу. Якщо ви звертали увагу під’їзди до мого готелю відремонтовані. Не можна мати дорогий готель до якого не має дороги. Тому, ми домовлялися з владою з людьми і шукали спонсорів, створювали кластери для того, щоб зробити цю дорогу. Дорого є однією з наших проблем. Хороша транспортна розв’язка дозволить збільшити кількість відпочиваючих. – Я дивилась на Дмитра Олексійовича, який здається не дуже впевнено почував себе в сідлі.
Дмитро Олексійович все гаразд?
Так. Просто я… Я просто в дитинстві останній раз їздив верхи, ну і ще колись в Єгипті на верблюді катався.
Ми можемо повернутися назад і пересісти в більш зручний для вас транспорт. – Як не хотіла, та все ж запропонувала я.
Ні. Все нормально. Нікуди не потрібно повертатись. – Сердито відповів він.
Гаразд, тоді ми піднімемось в гори і я покажу вам одне місце. Поїздка буде не дуже довгою. Ви знаєте, що Карпати відносно молоді гори , всього лише якихось 25 мільйонів років. Ідучи в Карпати , відпочивальники хочуть побачити гори, ми продумуємо нові маршрути , відкриваємо історію, добавляємо етносу і створюємо нові туристичні меки , інколи навіть знаходимо давно забуті старі.
Не розумію? Тобто ви все вигадуєте?
Ні. За 25 мільйонів років знаєте скільки історій можна мати? Ми просто намагаємось дати те, що люди хочуть отримати. Це, як з малими дітьми, ви даєте їм іграшку, яка їх зацікавила і отримуєте захоплену цікавою річчю дитину.
Цікавий у вас підхід, я думав достатньо мати готель, який має високий рівень сервісу в хорошому місці.
Зараз міжсезоння, коли снігу уже немає, зелені ще немає. Повітря наповнене холодом і сирістю. В такі періоди приїжджають або ті хто хоче просто насолодитись один одним, або хтось кому потрібна самотність, для того , щоб перепочити від гамірливого життя і можливістю просто побути з собою і привести думки до ладу. І погляньте хіба це не неймовірний вигляд? Довкола нас величезні смереки, впереміжку з буком і грабом повітря наповнена ароматом лісу і землі. До речі тут живе багато зайців, лисиць, косуль, кабанів. А туман довкола в мене завжди викликає бажання розкинути руки і завалитись на спину. Усі проблеми, негаразди залишити там в низовині , а тут інше життя , інші закони природи, свобода тут. Ви до речі не замерзли?
У мене тепла куртка. – Пробурмотів Дмитро Олексійович озираючись довкола.
Ми приїхали. – Я спішилась почекала поки він не самим граційним способом зіскочив з коня і провела його до малесенького джерела з під землі,якого бігла майже коричне вода.
Це джерело з’явилось тут не давно, але воно було тут ще за старих часів, залишились відомості про його цілющі властивості. – Я підійшла до джерела зачерпнула долонею води і випила, можу поклястися у Дмитра Олексійовича при цьому з’явився бридливий вираз обличчя.
Ідіть сюди. Просто спробуйте. Це вам услужливо мозок розповідає, що це не гігієнічно, вода має дивний незвичний колір і ви підозрюєте, що ваш організм не звик до такої користі. Але вода просто смачна. І вважається , що вода з цього джерела збільшує чоловічу силу і надає жінкам спокуси і привабливості, знімає втому, тамує біль.
І ви в це вірите? – Скептично запитав він.
О, ви здивуєтесь в скільки речей я вірю. Розум не завжди здатен пояснити те, що бачить.
І водичку ми завезли на експертизу. Експертний висновок показав , що вода наповнена багатим вмістом мінералів , йоду, іншими словами природна натуральна вода, що не піддавалася штучної мінералізації і без різних добавок . До речі в давнину така вода дуже цінувалася, як найчистіша вода. Про це джерело знають лісничі, місцеві і ми. – Коли Дмитро Олексійович все ж наважився набрати в долонь води і випити з долоні, я посміхнулась.
І як відчуття?
Скажімо так, на смак незвично, але краще ніж я очікував і вона виглядає.
О, вважається, чоловік, що випив води з джерела стає більш чуттєвішим, а жінка звабливішою. І сяяли очі, як зорі, тієї дівчини, що пила з джерела.
Це ви вигадали? – Від його сарказму можна було подавитись.
Ні, це старожили розповідали. А тепер озирніться довкола. Ви бачите ці велетенські дерева? У літку тут ростуть буйні трави, а сонце грайливо пробивається крізь листя дерев, а хмари зачіплюються за гори, огортають це місце неначе коханий обіймає кохану. – Він стояв задерши голову догори, а довкола нас була неймовірна тиша.
Да…Тут таки начебто дійсно незвично.
Угу. Я хотіла спочатку відкрити сюди туристичний маршрут, а потім передумала, не хочу я світові відкривати це місце. Ну, що поїхали? А то погода все таки сира, а так хочеться до вогню і чашку гарячого молока. Хочете справжнього колориту? Завітайте в колибу. Тут неподалік є саме така. Готують просто божественно, а місце,як у бога за пазухою.
Хочу. – Погодився він.
Тоді ми ще трішки підіймемось в гору, так зріжемо дорогу. – Ми повернулись до коней я гладила Мишку, коли вловила його задумливий,напружений погляд, я здригнулась і швиденько сіла в сідло. Дмитро Олексійович теж вскочив в сідло і ми поїхали за їжею.
Тут дуже тихо. І гарно. – Відкашлявшись , перервав мовчанку Дмитро Олексійович. – А ви тут народилися?
О, ні тут жила моя бабуся, дідусь був лікарем і його перевели в Миргород там народилася моя мама, а потім і я. Та в Карпати я закохалась з першого погляду. Бабуся з дідусем повернусь сюди жити і я часто приїздила до них. Це одне з найкращих місць для мене у цілому світі. Це мій дім. А де ви народилися?
В Запоріжжі. Там я жив деякий час, а потім переїхав до Києва – Я оглянулась на Дмитра Олексійовича, за якусь мить з під копит коня вискочив лис , Мишка заржала, стала на диби і я вже на землі. Хвилину я лежала , приголомшена падінням , та оцінювала, що нічого начебто не зламано. Я піднялась , нога таки болить . Все таки я була оглушена, бо як в сповільненій зйомці я бачила як до мене біжить переляканий Дмитро Олексійович. І всі звуки повернулись.
