Текст книги "Під парусом на дубі"
Автор книги: Майк Йогансен
сообщить о нарушении
Текущая страница: 2 (всего у книги 6 страниц)
IX
Берегом ішли дві жінки – стара й молода; до них долинав настирний голос. Мати нахмурилась і пішла до намету. «Ма’ть... ма’ть... – правив голос. Дочка спинилася, а мати одкинула край парусу і стала мовчки перед п’яницями, наче вони її накликали. «Ма’ть... ма’ть...» – нарешті переміг усіх настирний голос і закінчив свою думку.
X
«Ма’ть... завтра таки буде низовий вітер, – сказав голос. – Ма’ть, таки буде», – додав він, заспокоєний з того, що йому дали висловити до кінця його метеорологічне пророкування. І справді, неначе справджуючи його слова, налетів легесенький левант[23]23
Левант – теплий середземноморський вітер.
[Закрыть] з Туреччини і розійшовся брижами по воді – перший посланець низового вітру.
Низовий вітер улітку наганяє в Дніпрове гирло воду, сповнюються водою єрики, канави й озера, підіймається вода в Дніпрі і в бокових конках та рвачах вода йде вгору – усп’ять. З новим вітром примітивні паруси несли запорізькі чайки назад додому і чайки спинялися, тільки щоб ще підграбувати мирних осельців уздовж Дніпра. Коли буває низовий вітер, ніяк ловити оселедця на провесні. Оселедець іде вгору і вгору гонить воду низовий. Проти води й проти ваги риби дуже трудно оперувати неводом. Ставних сітей у Лимані не вживають; дуже недавно ставні сіті стали вживати на оселедця біля Очакова – грецькі скипасті[24]24
Скипасть – невід.
[Закрыть]; про них пізніше. Щоб обдивитися, як і де ловлять рибу на Лимані, знову зробімо подорож униз, з Херсону до Кінбурнської коси.
XI
З Харкова до Херсона подорожують або пішки, або залізницею. Залізницею подорожувати швидше, але й потяг іде через Миколаїв мало не цілу добу до Херсона. У нас є проста Мерефо-Херсонська залізниця, та для неї треба ще будувати моста через Дніпро. Сей рік цей міст почнемо будувати. Покищо треба їхати манівцями через Полтаву – Миколаїв.
Приїхавши в місто Херсон, можна чекати автобуса. Там є автобус – один – і багато візників. Кожен візник думає, що саме з цим потягом приїхала його власна фортуна і щастя – несвідомий чужинець, що може, не знаючи географії, заплатити йому десять карбованців до готелю.
Першотравневий готель у Херсоні – інституція розкішна й дорога. Під готелем є ресторан, де дають пиво з етикетками англійською мовою. Це те пиво, що вариться у нашій Новобаварській броварні для експорту до Персії і що перси навіть вивозять у Німеччину. Отак то пиво з Нової Баварії біля річки Уд потрапляє до Старої Баварії за кордоном і б’є баварське пиво, – навчальна мораль для тих з наших скептиків, що займаються алькоголізмом. Уночі в готелі запалюють гасові лямпи, бо електрики саме зараз немає.
По дорозі до порту можна бачити майже вимерлу в нас категорію громадян – приватного крамаря. Цей павук розіклав французькі булки, сало, масло, олію, сірники й карти на прилавку, за яким є півметра дерев’яної халабуди. Колода карт коштує в нього на двадцять п’ять процентів дорожче, ніж у Хаторзі[25]25
Харторг – мережа харківської торгівлі.
[Закрыть]. Сало й масло в нього продаються за астрономічну ціну, – щоб не лякати читача, я ціну замовчую.
Ми спускаємося до порту. Італійський пароплав навантажує зерно. Напроти на острівку, де яхтклюб, біліють шлюпки. Робітники переїжджають на острівець шаландою; на ній гребе старий моряк – один. Здоровенний парубок їде назустріч шаландою і гребе одним веслом, устромленим у проріз на кормі. Весло робить у його могутніх руках чудні кругові рухи, і шаланда пливе досить прудко. Маленькі пароплави лагодяться одпливати в Алешки, в Голу Пристань. «Котовський» завтра одпливе до Одеси. З Запоріжжя наближається річковий колісний пароплав, як триповерховий будинок відпочинку.
Уподовж довжелезної пристані, минаючи дуби, шаланди, буксири, зелені мисливські каюки, ми доходимо бази Рибтресту. Нам треба знати, коли піде мотор на Кизим. У базі Рибтресту взагалі пахне рибою, але сонно. Сьогодні ні одне судно не прийшло і ні одне не відійде.
Біля вікна в конторі висить телефон з катеринкою. Сашко накручує катеринку і дзвонить у Кизим. Він потрапляє на кизимську сільраду – ми так і не побачимо її ніколи зроду в житті своїм – слабий і дещо соннивий голос, що долинає до Сашкового вуха – це єдина реальна нить, що на мить зв’язує нас з цією далекою сільрадою.
Голос сповіщає, що він не знає, чи йтиме сьогодні мотор з Кизиму на Херсон. Дізнатися він теж не може: з вікна йому не видко, послати йому нікого, розпитатись йому ліньки. Чути з інтонацій голосу, що йому найбільше кортить спати. Сашко накручує катеринку, але на цей раз голос просто не підходить до телефону. Голос спить.
І справді, спадає вечір, і ми вертаємо, ковтаючи куряву, довгою пристанню до міста. Порт засвічується білими, зеленими, червоними вогниками.
Пахне смолою, дьогтем, олеонафтом[26]26
Олеонафт – біле машинне мастило, яке виробляють із нафти.
[Закрыть]. У темряві виростає наче підземний гуркіт заводів.
Це співає
– РАДЯНСЬКИМ ПОРТ
За місто тихо ллє олеонафт
Сумирні за вогнів далекий фрахт
Та за вечірній заклик гусей, за свіжі, темні хмари
– Як ремнів свист
Як шатунів ландшафт.
Той запах давній... Друг! Брат! Комуніст!
– Олеонафт.
_________
Перейдуть марти, квітні розцвітуть
У плавні висіє бавовну травень
Верстатиме потужну жовтень путь
В індустріялізованій державі.
_________
Смола і дьоготь, пек, олеонафт,
Нагрітий на валах блискучих пароплаву
Коноплі, курява, канати, фрахт
Морів далеких, парусів; держави
робочої до всіх портів у світі делегати,
О, аромати порту – агітатори портів,
Ідеє, вплетена у лантухів текстуру,
Наллята в нафту, заритмована у спів
Лебедок з зерном у барил басовий гугіт!
І по чужих, ще поневолених портах
У темні вечори у травні —
Як ремнів свист,
Як шатунів ляндшафт той запах давній...
Друг! Брат! Комуніст!
Олеонафт.
XII
Отакий був увечорі Херсонський порт, коли ми вертали до готелю. Наслідки були, отже, неважні, треба було чекати в Херсоні або наймати судно і плисти за вітром у Кизим.
Діждавши з Миколаєва третього товариша, ми спакувались і пішли знов на пристань. Це був уже свіжий попутній вітер і моряки одмовлялися бігти вниз, бо вертати одразу не можна було б і довелося такому морякові лежати в дрейфі день – два, а то й тиждень, щоб повернутись до Херсону проти весняної води. Нарешті шкіпер знайшовся – його дубівка, зафрахтована вже возити рибу, гойдалася покищо біля причалу. Шкіпер цей був старий дніпровський рибалка – селянин із сусіднього села. Він наказав, де складати речі і як розміщуватись. Далі він устромив у щілину кіль і взяв парус на рифи.
Зарифлюється парус при сильному вітрі, щоб його не порвало, не зломило кіля або щогли і не перекинуло судна. Для зарифлення висять на парусі рядами, немов п’явки, мотузки. Частину паруса насотується на нижню рейку і зав’язується тими мотузками, зменшуючи таким робом моторну, робочу площину полотна.
Коло рифів нав’язалася розмова про одного Діда, що сам-один, без матросів, ходить дубівкою в Лимані і ніколи, навіть у шторм, не зарифлює паруса. Наш шкіпер цього діда не похвалив. «Одчаюга – дід, – сказав шкіпер, – і колись йому пошматає парус». І справді, навіть зарифлений парус тяг важку дубівку як мотор. Перші десять кілометрів ми пробігли за щось із півгодини.
Праворуч крізь низьку смужку торішнього комишу видко було колосальне озеро. За його хвилею на сонці сяяв монастир. Тепер монахів розігнано і там зразковий колгосп. Але шкіпер поставився до цього стримано: так і не можна було дізнатись, чи він ухвалює це, чи ні.
Але озеро зостається позаду праворуч, і ми вбігли в рукав, на якому треба було маневрувати, бо вітер був спереду. Для початку Сашкові попало рейкою по голові, коли шкіпер переносив парус. Далі на горі, на правім березі зросли якісь будови, двигтів дизель, – це ще одне зразкове господарство підіймало з річки воду поливати технічні культури.
Ліворуч за площинними декораціями очерету гула землечерпалка, розчищаючи фарватер у Рвачі, головнім річищі Дніпровім. Ще один галс і ми вибігли в широкий Рвач.
Тут ми вперше побачили заграву тієї очеретяної пожежі, що як сонце заходила, коли ми підпливали до Кизиму. Мартини маяли над Рвачем. Чаплі перелітали з берега на берег – руді південні чаплі, трішки менші від наших сірих чапель та в тисячу разів численніші. Лиски[27]27
Лиска – болотяний птах із чорно-сірим пір’ям і білим роговим наростом на лобі.
[Закрыть] плавали попід берегами. Зляканий норець[28]28
Норець – водоплавний птах родини качиних, який добуває їжу, пірнаючи.
[Закрыть], обміркувавши, що дубівка біжить просто на нього, беркицьнувся головою у воду, майнув білим задом і зник на дві хвилини під водою.
Зараз направо починається річка Борщева – проти Дніпра це маленький єрик, але в наш Дінець уширшки – і читачеві доводиться вертати до кінця розділу II, щоб добігти з нами до Кизиму.
XIII
Риба в морі – це невичерпний церобкооп дешевої споживної страви. Море зберігає рибу свіжою і живою. Треба тільки її виловити з цієї саджавки, де вона наїдає собі тіло і плодиться в незчисленній кількості.
Як звичайний міський житель має парус за чотирикутну простиню, навішану над човном, так він уявляє собі, що рибалка є джентлмен з вудками.
Тим часом джентлмен з вудками і з латкою на штанях є не рибалка, а поет. У світогляді такого рибалки найголовніше місце посідає віра в чудеса, в горох, у макуху, в годину перед дощем і інші середньовічні забобони. Рибу такий собі рибалка купує в базарі, а постачати рибу робітництву йому вже зовсім зась.
Рибу ловлять (а не граються в риболовлю) сітьми. Правда, осетра ще ловлять на здоровенний гак, що закидається в морі, а зверху його плавле цілий невеличкий буй. Ідучи нерестувати в солодкій воді (осетер додержується тієї думки, що нерестувати краще в солодкій воді) і нишпорячи круглим своїм ротом по дну, осетер натрапляє на смачний шматок і повисає на гакові. Таким чином він дещо спричиняється до недовиконання пляну рибозаготівель, бо, спіймавши осетра, рибалки трохи втрачають цікавість до іншої риби.
Але головну масу риби ловлять сітьми. Досі в нас ловилося головне ту рибу, що йде нерестувати, бо, двигома любов’ю, розпалена емоціями кохання, риба наосліп пре в мілководдя. Саме тоді вона збиралася в такі маси, що весло, встромлене в косинець[29]29
Косинець – тут: те саме, що косяк, – скупчення риб у період нересту.
[Закрыть], стояло як у землі і тільки помалу посувалось до берега, де хлопець Митьо переймав його і ховав у повітку, щоб не пропало.
Риби поменшало через капіталістичні хижацькі способи експлуатації. За царських часів хазяї промислів, а за наших часів куркуль ловлять рибу тоді, як вона вже почала нерестувати в Дніпрі, знищуючи розплід. На Дніпрі й на Бозі мало не всі куркульські неводи дрібно коміркові – виловлюють маломірну рибу і знищують швидким темпом наші рибні багатства. Іхтіолог Етерман каже, що «силявковий» невід виловлює 80 відсотків з маломірної риби. Вся ця риба пропадає марно – це все одно, що різати одноденні курчата.
Другий спосіб винищення риби – це перетинання річок і гирл. Дійшовши такої гаті, риба зовсім уже не може нересту вати – силу її ловлять, а ще більше псують коло таких загат.
На Дніпрових конках (конка – це лівий бічний доплив Дніпра) донедавна рибця (є така риба коропового племени) ловилося на спеціяльно насипаних купах каменю. Для кохання рибець вибирає каменястий ґрунт, і от, знайшовши в мулкому дні весняної конки сіре каміння, палке рибцеве юнацтво б'ється за місце над каменем. Спонад цього каміння хижаки вибирають рибу просто плетеними кошами і саме в той час, коли б мали народитися на світ мільярди рибченят.
Цитую абзац з брошури М. Гуровича «Рибне господарство України і завдання другої більшовицької путини»[30]30
Ідеться про кн.,: Гуревич, Марко Григорович. Рибне господарство України і завдання другої весняної путини. – Х.: Пролетар, 1931. – 46 с. Неясно, свідомо чи помилково Йогансен перекрутив назву книжки.
[Закрыть]:
«По багатьох місцях куркулі затіплюють їзи (холуї); це, як відомо, углиблені у воду дерева, хворост, обтяжений камінням і човнами, негодящими для плавання.
Їзи куркулі розтоплюють для того, щоб утворити затишне містечко, під захистом якого збирається риба. Рибу, що зібралася біля їзу, обкидають сітками, тривожать "бряцалами" і "бовтамй", виловлюючи її так усю. Шкода, що її завдають холуї, дуже велика. У місцях углиблення їх утворюється мілина, псується багато сусідніх колгоспних тонь[31]31
Тоня – ділянка водоймища з розчищеним дном для ловлення риби неводом.
[Закрыть] – скрізь на них утворюються "чепи" й нерівності дна, чому трудно, а іноді й зовсім неможливо працювати неводом».
Не можу цілком пристати на уявлення, що його має М. Гурович про українську стилістику й лексику. Так, приміром, «містечко», це є невеличке місто (англійське town), а не «містинка, місце». «Хворост» по-українському зветься головним чином «хмиз». «Углиблені у воду дерева» – теж вираз не бездоганний. Але не можна не згодитися з справедливістю М. Гуровичевих зауважень. Не можна також не прилучитися цілком до твердження: «шкода, що її завдають холуї, дуже велика»,
В цій тезі, як в усякій глибокій сентенції, можна вбачати філософічний зміст, що сягає далеко поза межі авторового задуму. Щоб знайти цей ширший філософський зміст, удамося до організації рибальської праці. Попереду – історія.
За царських часів заробляв на рибальстві «хазяїн» і рибопромисловець «рибас».
Хазяїн був власник на всі знаряддя праці – на шаланду, склад, паруси, невід. Артіль, що складалася з 15 душ, заробляла карбованців по вісім – десять на душу, от артілі мав потрійний заробіток – три паї по вісімдесят, скажім, а хазяїн заробляв тисячу – тисячу п’ятсот за сезон. Крім того отаман мав право призначати ціну, перепродуючи рибу рибасові. Ціну він клав дуже низьку і за це діставав від рибаса нагороду. Риба переходила скілька інстанцій, аж поки потрапляла до споживача. Інстанції пожирали всі прибутки. Рибалка бідував через цілий рік і потрапляв у вічну кабалу до хазяїна, до рибаса і до скупників.
Колективізація в рибальстві, що мала не лише побільшити ефективність риболовлі, але й визволити рибалку з кабали, відбувалася стихійним порядком. Понайбільше рибалки були поприписувані до зернових колгоспів. На воді був зоставався через деякий час старий артільний порядок.
Сей рік нарешті утворено рибальські бригади. Але бригадир – це незрідка той самий артільний отаман. Незрідка він, як і раніше, має вплив на темну рибальську масу. Саботаж, прогульництво, продаж на приватний ринок ще й досі не вивелися на практиці. Пропаганду ще як слід не скрізь налагоджено. Темний рибалка, член бригади, автоматично сповіряється на бринадира – отамана, боїться його і не викриває його махінацій. Отже, «шкода, що її завдають холуї, дуже велика». Вигідність колективізації і для суспільства, і для колгоспників найбільш наочна й очевидна саме в рибальській справі. Таким чином, рабська, холуйська інерція, що сприяє всякому підкуркульництву, тут найбільш шкідлива. Колишній приватник, хазяїн, отаман часто виступає ще в ролі «спеца». Клясова чистка на морі ще тільки починається.
XIV
Кизим – це вхід у Дніпрів лиман, це вуста незчисленних конок, каналів, рвачів і єриків, це губи й коси островів Дніпра, це правий берег Дніпрової дельти.
Із Кизима ми вибігаємо надвечір рибтрестівською шаландою в Лиман. Деякий час ми повземо на веслах, поки низівка ударить нам у спину і низівка пронесе нас Рвачем аж до Лиману. Там, у сірім перломутровім сутінку буде бунація, перекинеться вітер, і ми почнемо маневрувати проти горішняка, щоб дістатися до Широкої[32]32
Широка Балка – село в Білозерському районі Херсонської області.
[Закрыть]. Там почнуться для нас нескінченні поневіряння пішки, пароплавом і парусом, бо – не забудьте! – рибальські райони дуже далеко. Вони так далеко, що не тільки культробота, а подекуди й парткерівництво часом не досягає їх і не знає, що робиться і чому не довиконується плян. А вже зовсім зле досягає їх Рибакспілка, де, очевидно, нечисто в напрямі опортунізму.
Але це в другій частині, а зараз нам треба покінчити з темою «Перші оселедці».
У Лимані вода солодка, хоч це є море розміром своїм. Десь за Кінбурнською косою є місце, де, не змішуючись, борються води – темна морська й ясна лиманська. У Лимані оселедця ловлять уже не в коти і маленькі неводи, а в довженні сіті, що півколом ідуть вздовж берега. Кінець невода заводять далеко в Лиман і «висипають» сіть у воду. Потому і довжелезну кодолу, прив’язану до того кінця; знову везуть на берег і накручують на катеринку. Крутить мотор на дві – чотири людські сили двоє – четверо босоногих рибалок.
Уже були траплялися оселедці в неводах. Але весна пізня, і оселедець не поспішає з любов’ю, холодна вода протверезили є інстинкти кохання. Пізніше ми дізнаємося, що в Каспії оселедець так і не підійшов до берегів і вчинив прорив у пляні. Один із керівників Дагрибпромислу[33]33
Дагрибпромисел – Дагестанський рибний промисел.
[Закрыть], Апошкін, якого звільнять за недовиконання пляну, буде заявляти, сміючись: «Мене знято з роботи за те, що в морі нема риби».
І як усяке кивання на «об’єктивні причини», така заява матиме опортуністичний корінець. Величезні маси оселедця треба шукати в такий рік. Але, шукаючи їх, можна знайти і їх знаходять у Норвегії і в Данії. І коли ми не знайдемо їх цієї весни, то знайдемо через рік. Ми вийдемо зовсім далеко в море. Коли оселедець не схоче підійти до дагестанця Махмета, то Махмет підійде до оселедця.
На півночі в нас уже працюють тралери – пароплави, що тягнуть за собою мішкові неводи. У червні місяці наш завод випускає перший радянський тралер, а на той рік тралери вже ловитимуть оселедця і в Чорноморському районі.
Ми прощаємося з першим оселедцем, романтично дивлячись на його розварений хвіст, перед тим, як викинути той хвіст у Лиман. Ми біжимо через Лиман у море – на бичків.
Розділ Б
І
В Одесі на молу, вподовж каменистих берегів, у дачних місцевостях з ренесансними назвами Люстдорф, Аркадія і інших теж сидять на каменях люди. У руках вудки, і вудку запускається на дно під камінь. Дном ходять головасті морські бубирі —це бички – і хапають насадку роззявленим ротом. Бичок – це голова, до якої почеплено маленьке тіло і ще менший хвіст – немов карикатура перших років двадцятого сторіччя – бурські генерали Бота, Де-Вет, Деларей[34]34
Бота Луїс (Louis Botha; 1862-1919) – бурський воєнний і політичний діяч, дипломат, Девет Християн Рудольф (Christiaan Rudolf de Wet; 1854-1922) – бурський генерал, Коос Деларей (Якобус Геркулес) (Jacobus Herculaas Koos De la Rey; 1847-1914) – бурський генерал, національний герой бурів.
[Закрыть] – величезні голови південно-африканських куркулів на малесеньких тільцях.
Заради такого малесенького тільця сидять люди на каменях навколо Одеси. Цей середньовічний спорт – це звичайно не є ловля бичків – і ці бички не потрапляють у консерви банки. І люди ці не рибалки, а рідні брати колекціонерам поштових марок, цигаркових етикеток і навіть якомусь із Ротшільдів, що зібрав єдину в світі, колосальну, майже повну колекцію пташачих вошей.
Щоб побачити, як ловлять бичка насправді, для консервних банок, треба потрапити, скажімо, на Кут. До Кута ще далеко. Ми виїхали рибальською шаландою з Кизима в Широку – це тільки перший етап путі.
Така собі рибальська шаланда – не дачний потяг і не автобус до Липового Гаю[35]35
Липовий Гай – історична місцевість у Харкові, а також пасажирська залізнична платформа.
[Закрыть]. Коли вона одпливе – точно невідомо. Може сьогодні, а може післязавтра. Треба, щоб рибалки покінчили всі справи в Кизимі, одержали махорку на ввесь колектив, одержали хліб, одержали чоботи й мануфактуру на ударників, і коли все це наладовано в шаланді, треба, щоб був вітер. Словом, цей спосіб мандрувати найбільше нагадує пасажирський аероплян у туманну годину. Не полетіли сьогодні – полетимо взавтра, а то й післязавтра. Якщо буде вітер, то не буде туману, але зате гойдатиме.
Коли все одержано, коли минуло вже з троє день і ждати вже ніяк – об’ясняється, що шаланда одпливе завтра, удосвіта. Це значить, що можна ще буде поспати до десятої години вранці, поснідати вареною рибою, зробити прощальні візити до кожного з кизимівських рибалок, пошалатися Дідовим озером, убити й здати в Союз ще пар двоє лисок і норців, пообідати і надвечір, не поспішаючи, повагом, понести клунки на шаланду.
Дарма, що ви приїхали почасти для того, щоб боротися за темпи. У херсонській конторі Рибтресту дійсно метушня і директор може приділити вам тільки три хвилини. Але на просторах Лиману гоголівський спокій. Відомості про недовиконання плянів допливають до Рибтресту на таких самих парусних шаландах, а звиклі до комфорту рибтрестівські урядовці не мають бажання їхати цими шаландами в саму гущу рибальських промислів. Так херсонська контора провалила була весняну путину тридцять першого року.
Усе ж таки біжиш із клунком до шаланди ристю, почерез яруги і каньйони надбережжя. Ану, як усе ж таки одпливли удосвіта? Тоді доведеться чекати три дні на нову шаланду і ще скільки належиться на те, щоб одержано махорку, хліб, чоботи і мануфактуру, здано рибу, випито і закушено і віддано кінці – якщо є вітер. Яри, яруги, водориї і каньйони надбережжя наганяють піт під клунками. Перед останнім каньйоном ристь переходить у курцгалоп[36]36
Курцгалоп – короткий галоп, коли кінь скаче короткими стрибками.
[Закрыть], далі в галоп, далі в кар’єр. Останній каньйон – кар’єром.
Але ні. Все гаразд. Шаланда гойдається на причалі. Гоголівський спокій. На брезенті спить один, хтось з екіпажу. Коло самого носу шаланди спокійно плаває гоголь, зануряючи носа в спокійну воду. Ні вітру, ні хвилі, ні рибалок. Рух. Розмова. Розташування. Гоголь перелітає до сусіднього острівця і влаштовується коло очерету.
