Текст книги "Майстри часу"

Автор книги: Иван Кочерга

сообщить о нарушении

Текущая страница: 1 (всего у книги 5 страниц)

Кочерга Іван

МАЙСТРИ ЧАСУ

ДIЙОВI ОСОБИ:

Юркевич

Лiда

Доктор Карфункель

Таратута

Машинiст Черевко

Оля, його дружина

Лундишев

Софiя Петрiвна

Полковник

Поручик

Комiсар вiйськового поїзда

Секретар партосередку

Капельмейстер Куриця

1-й

2-й – залiзничники.

3-й /

Усачиха

Дiвчинка

Жiнки робiтникiв на станцiї, носильник, залiзничники, червоноармiйцi, робiтники з радгоспу, баби з курми, музики.

Дiя вiдбувається на однiй залiзничнiй станцiї, але в рiзнi часи:

дiя перша       – 1912 року

дiя друга       – 1919 "

дiя третя       – 1920 "

дiя четверта       – 1929 "

ДIЯ ПЕРША

Пасажирська кiмната на невеличкiй залiзничнiй станцiї. Два вiкна, канапа, стiл. Годинник. Лiворуч дверi з написом "Дамська кiмната", праворуч – "Вхiд". Лiтнiй вечiр. За вiкнами зеленкуватi станцiйнi вогнi. Доктор Карфункель сидить з ногами на канапi, попиває чай; виймає з футлярiв i знову ховає багато рiзноманiтних годинникiв. Це худорлявий, невизначеного вiку, елегантно одягнений пан. Права щока пов'язана червоною шовковою хусткою.

За вiкнами звичайнi станцiйнi звуки. Миготять вогники, гучно лунають гудки паровозiв.

І

Входить Юркевич, молода людина рокiв 25, а за ним носильник вносить i становить на пiдлогу чималенький-таки чемодан, добре запакований у парусину i зав'язаний вiрьовкою.

Ю р к е в и ч. До Москви бiлет другого класу i плацкарту.

Н о с и л ь н и к. Каси ще не вiдчиняли. Багажу здавати не будете?

Ю р к е в и ч. Нi, нi, чемодан я вiзьму з собою. Чи скоро поїзд, не знаєте?

Н о с и л ь н и к. Ще не дзвонили. Мабуть, скоро. За пiвгодини, якщо не спiзниться. (Виходить, не причинивши дверей).

К а р ф у н к е л ь (роздратовано). Донерветер! Потрудiлься закриваль дверi. Протяг, холодник!

Ю р к е в и ч. Даруйте – свiже повiтря!

К а р ф у н к е л ь. Повiтря, повiтря! Зальбадерей! Безглюздий балакня. Повiтрю i дурням дверi завжди вiдкритi. Зачиняль дверi! Я застудилься, чуєте?

Ю р к е в и ч. Бог з вами – надворi така спека!

К а р ф у н к е л ь. Спека, спека... Я вам казав, що я хворий? Їх габе цаншмерц. У мене пекучий зубний бiль. 0-о-о-у, проклятий країна! Вiчний простуда, вiчний зубний бiль. У-у-у!

Ю р к е в и ч. Вибачте, будь ласка, я не знав. (Зачиняє дверi). Цiлком вам спiвчуваю. Зубний бiль – це така мука, такий пекельний бiль... Цiлком вас розумiю, шановний пане, пробачте, не маю честi...

К а р ф у н к е л ь (трохи пiдводиться, стогнучи). Карфункель, таємний радник i доктор механiки.

Ю р к е в и ч. Дуже приємно. Юркевич, учитель гiмназiї, трохи лiтератор. Значить, ви нiмець, таємний радник – о, це великий чин!

К а р ф у н к е л ь. Справа не в назвах, а в суть. Моя спецiальнiсть – час. Дзигарi, годинники, механiзм...

Ю р к е в и ч. О, то ви, значить, механiк... майстер, що робить годинники? А я думав...

К а р ф у н к е л ь. Зальбадерей! Годинники роблять ремiсники, дурнi, що не бачать далi свiй нiс. Абер я єсть майстер часу. Майстер, що розумiє життя – життя i його механiзм. Га!

Ю р к е в и ч. Пробачте, я не хотiв вас образити. Хм, напевно, якийсь чудак...

К а р ф у н к е л ь. Робити годинники... Зальбадерей! Для кого – для дурнiв, що не вмiють рахувати час! Ох-ох-ох! (Хапається за щоку).

Ю р к е в и ч. Не перестає? Знаєте, був час, коли я страшенно мучився зубами, найменший протяг – просто хоч плач. I знаєте, що менi допомогло? Краплi! Був я якось в одних знайомих на селi – i ось один старенький лiкар порадив менi приймати краплi. То можете собi уявити – вiд однiєї краплi неначе рукою зняло. Це якiсь стародавнi i дуже мiцнi лiки – здається, беладонна, гвоздична олiя, опiй, але надзвичайно допомагає, надзвичайно. I знаєте – це було давно, зуби тепер у мене не болять, але я навiть в дорозi нiколи не розлучаюся з цими краплями, завжди вожу з собою.

К а р ф у н к е л ь (схоплюється i починає вклонятися, тримаючись за щоку). О, мiй любий пане, майн лiбер гер Юрi-Юрi-кевич! Яке щастя, що я вас зустрiв! Не вiдмовте ж i менi один крапля цього лiкарства. Буду вам надзвичайно вдячний, 0-о-о-у, проклятий бiль!

Ю р к е в и ч (збентежено). О, звичайно, звичайно, з охотою. (Шукає в шкiрянiй торбинцi, що висить у нього через плече). Але... але, ви розумiєте, яка досада – в торбинцi їх немає. Мабуть, я поклав їх в чемодан. Так, звичайно, в чемодан. Тепер я пам'ятаю – вони в японськiй шкатулцi.

К а р ф у н к е л ь. В шкатулцi? О, чудово! Дуже прошу вас, мiй любий друже, один тiльки крапля!

Ю р к е в и ч (починає дратуватися). Та що це ви! Дiстати краплi з цього чемодана? Шкатулка на самому днi! Ви бачите, як вiн запакований? I думати нiчого...

К а р ф у н к е л ь. Абер благаю вас, мiй шляхетний молодий друже, о-о-у! Майн бестер гер!

Ю р к е в й ч (роздратовано). Але ви розумiєте, що я їду? Та щоб тiльки розв'язати цей чемодан, потрiбно принаймнi пiвгодини. А скласти, а знову запакувати? А ви чули, через пiвгодини поїзд? А якщо я не потраплю на цей поїзд, то тодi... фу, навiть подумати жах!

К а р ф у н к е л ь. О-о... ой... який страшний бiль! Благаю вас, мiй любий пане, майн зюсер гер... якби ви знали, який це жахливий... о-о-о!.. який... у-у-у!

Ю р к е в й ч. Але ви розумiєте, що це неможливо? Тепер розв'язувати чемодан! То я не потраплю на поїзд. А коли я не потраплю на поїзд, я втрачу мою найкращу мрiю. Через пiвгодини останнiй поїзд на Москву.

К а р ф у н к е л ь. У... у... о! Один крапля!

Ю р к е в й ч. Та ви чули – останнiй поїзд на Москву. А якщо я завтра вранцi не буду в Москвi, я не потраплю в Париж. У Париж, про який я стiльки мрiяв!

К а р ф у н к е л ь. Париж? Ви їдете в Париж?

Ю р к е в й ч. Так, я купив бiлет в екскурсiю, що їде на виставку! Екскурсiя виїжджає з Москви завтра о дванадцятiй годинi – значить, якщо я спiзнюся, пропали i грошi i всi мої надiї. Ви розумiєте, як я хвилююсь? Потрапити в Париж, за кордон, на виставку – хiба трапиться вдруге така оказiя? Якби ви прожили десять рокiв у нашiй глушинi, ви б знали, чого варта мрiя. Може, тут вирiшується моя доля – я трохи пишу... i, може, в Парижi... е, та що й казати!

К а р ф у н к е л ь. Зальбадерей! Безглюздий балакня. Вирiшується доля... Розумна людина сам робiль своя доля, у-у-у! (Сiдає край стола). Вi просто не бажаль менi допомогаль. Можна двадцять разiв розв'язаль i зав'язаль двадцять таких чемодан... О... о... проклятий бiль! (Тихенько стогне).

Юркевич, схвильований, ходить по кiмнатi. Пауза.

К а р ф у н к е л ь (раптом скрикує i нахиляється, шукаючи чогось на пiдлозi). А! Донерветер! Тримайте, тримайте, вiн бiля, вас, вiн покотiлься!

Ю р к е в и ч (пiдбираючи ноги). Хто покотився, хто покотився, де?

К а р ф у н к е л ь (лазячи по пiдлозi). Не наступiть з ногами! Один... два... три.

Ю р к е в и ч (шукає, нахилившись). Та що саме?

К а р ф у н к е л ь (показуючи маленьку золоту коробочку). Я розсипаль... дванадцять... дванадцять пiлюльок... такий маленький пiлюлечка. Будь ласка, допоможiть знаходiль!

Обидва нахиляються i шукають по всiй кiмнатi.

К а р ф у н к е л ь. Обережно, не наступiть з ногами! Два... три... цвай... драй...

Ю р к е в и ч. Знайшов, знайшов! Одна, двi, ще одна, ще...

К а р ф у н к е л ь. Дякую, данке. (Шукають). Бiтте нох. Чотири, п'ять... Данке зер. Дякую. Будь ласка, ще трошки. Ага, нох айне...

Ю р к е в и ч (шукає). Всi?

К а р ф у н к е л ь. Нi, ще двi. Ага, ще є! Ще одна, будь ласка, ще один. Зiбен, ахт – ще один...

Ю р к е в и ч. Нiде бiльше немає. Не видно.

К а р ф у н к е л ь. Може, закотiлься пiд чемодан? Подивiться, будь ласка, з очима.

Ю р к е в и ч (штовхає чемодан). Нi, нiчого подiбного.

К а р ф у н к е л ь. Нема? Яка неприємна пригода! А може, пiд порогом?

Ю р к е в й ч. Та годi-бо – скiльки не стає?

К а р ф у н к е л ь. Один.

Ю р к е в и ч. Однiєї? Ну, то чи варто за одну турбуватись? Все одно вона забруднилася на пiдлозi.

К а р ф у н к е л ь. Але його не можна так залишати. Не можна...

Ю р к е в и ч. Не можна? Але чому?

К а р ф у н к е л ь. Дас iст гiфт. Це отрута.

Ю р к е в и ч (дме на пальцi i дiстає хустку). Отрута?

К а р ф у н к е л ь. Дуже мiцний отрута, алькалоїд. Я його добуваль з один квiтка. (Шукає). Якщо людина ковталь один пiлюлька – вiн умiраль за чотири секунди, як один муха, вi айне флiге. Паралiч, удар – жоден лiкар не пiзнає, вiд чого. Я не можу його тут залишити. (Шукає, заглядаючи пiд стiльцi).

Ю р к е в и ч. Нiде нiчого не видно. (Витирає руки хусткою).

К а р ф у н к е л ь (невдоволений, ховає коробочку в кишеню). О-о, знову! (Хапається за щоку). У-у-у, проклятий бiль! (Падає в крiсло, вигинаючись вiд болю). У-у-у! Яка му... о-у-у! Абер дас iст... (Зривається на ноги). О, благаю вас, благаю вас, пане вчителю, майн лiбер шульмайстер!

II

Цiєї хвилини чути частий дзвiн оповiстки.

Н о с и л ь н и к (швидко входить з квитком у руцi). Прошу бiлетик, 11 карбованцiв 75 копiйок. Прошу!

Ю р к е в и ч (заквапився). А? Що? Бiлет? Ага! Дзвiнок – чуєте?

Н о с и л ь н и к. З Києва – оповiстка на ваш поїзд. (Бере з пiдлоги чиїсь речi).

Ю р к е в и ч. Ага. То несiть. Несiть мерщiй на перон. (Хапається за чемодан). Мерщiй!

Н о с и л ь н и к. Та нi ж бо, нi, ще рано. Ще через двадцять чотири хвилини, якщо не спiзниться. Я зайду – не звольте турбуватись.

Ю р к е в и ч. Стривайте, носильник! Стривайте! (Поривається до дверей за носильником). Носильник!

К а р ф у н к е л ь (хапає Юркевича за руку). Просiть чого хочете! Одну лише краплю!

Ю р к е в и ч (обурений). Та ви просто глузуєте! Та ви чули, що через двадцять чотири хвилини буде поїзд? Ви чули? Ви знаєте, що для мене ця подорож – мета всього життя? Я ж казав вам, що не можу спiзнитися на поїзд!

К а р ф у н к е л ь. Один крапля! (Стогне). У-у-у!

Ю р к е в и ч (у гнiвi). Треба двадцять хвилин, щоб тiльки розпакувати цей чемодан! А щоб його знову запакувати, треба тричi упрiти, i ви хочете, щоб я за двадцять чотири хвилини... Тьфу! Двадцять чотири хвилини! (Береться за голову, знiмає пальто i, вiдсапуючись, витирає хусткою лоба). Та це просто глум, натиск на iнтелiгентну людину!

К а р ф у н к е л ь (що вiдiйшов був до стола, зiгнувшись i тримаючись за щоку, тепер обертається розгнiваний, забувши навiть про зубний бiль). А, натиск на iнтелiгентну людину! Дас iст юбермесiг! О, я дуже хотiв, щоб хтось справдi натиснув на вас – на руський iнтелiгент – i змусив вас робити. Працювати. Працювати, а не мрiяти про краще життя, не ворухнувши пальцем, щоб його завоювати, здобути!

Ю р к е в и ч. Неправда! Не наша провина, що нам не дають працювати!

К а р ф у н к е л ь. Вам не дають! Вi самi єсть лежебок i ледар – вi, руський iнтелiгент! Вi чекаєте десять рокiв там, де потрiбнi хвилини. Ось i тепер вi пошкодуваль для хворiй людина двадцять чотири хвилини – нiкчемнi хвилини вашого життя. Вi говорiль, що двадцять чотири хвилини не досить, щоб розв'язати паршивий чемодан? А ви знаєте, що таке час? О, я довго вивчав проблему часу i дещо розумiю в життi. Ви чули коли-небудь про "закон тiсного часу", повного, як склянка з водою?

Ю р к е в и ч (береться за голову). Закон тiсного часу! Хiба час може бути тiсний? Це ж не черевик, щоб бути тiсним або завеликим.

К а р ф у н к е л ь. Вi й цього навiть не зналь! Вi десять рокiв мрiяли про такий пустий подiя, як поїхати за кордон. А вi знаєте, скiльки подiй може вмiститися в один пiвгодина, якщо вони захочуть потiснитись? Не знаєте? Ну, звiсно, для вас потрiбнi роки, щоб дiждатись один подiя. Коли вi одержаль листа або ночуваль в чужий жiнка, вi вважаль, що це величезний подiя, якої стане на чотири роки!

Ю р к е в и ч. Це божевiлля! Прощавайте, я не маю часу слухати вашi теревенi.

К а р ф у н к е л ь. Вi не маєте часу? Та невже? (Виймає з кишенi годинника i починає його накручувати, той мелодiйно грає). А вашi двадцять чотири хвилини, яких вi для мене пошкодуваль. Стережiться – ха-ха! – щоб в них не поналазиль подiї, вiд яких ви так старанно ховалься. О, вi ще не зналь, скiльки подiй може трапитись за двадцять чотири хвилини! За цей час можна знайти щастя, можна втратити щастя, можна покохати на все життя. Так, так, можна навiть умерти – або кого-небудь убити – i все за тi самi двадцять чотири хвилини. А не те що розв'язати чемодан. Ха-ха! Ну, ну, побачимо, чи пощастить вам зберегти для себе цi двадцять чотиги хвилини, яких вi для мене пошкодуваль.

Виходить, тихо смiючись.

Ю р к е в и ч (очманiлий, падає на стiлець). Знайти щастя, втратити щастя... покохати на все життя... кого-небудь убити... (Зривається на рiвнi ноги). Диявол! Це якийсь кошмар, краще пiти на перон. (Надягає пальто i з зусиллям тягне свiй чемодан до дверей). Мерщiй на повiтря!

III

Але дверi розчиняються i входить Софiя Петрiвна, дама рокiв ЗО, брюнетка, в чорному манто i вуалi, яку вона вiдкидає нетерплячим рухом руки.

Ю р к е в и ч (злякано). Софiя Петрiвна! Ви! Ви!

С о ф i я П е т р i в н а. Не сподiвалися? Не чекали?

Ю р к е в и ч. Я.. я дуже радий... Я не знав, що ви повернулися з села... Добрий вечiр, моя дорога!

С о ф i я П е т р i в н а (не приймаючи його руки), Справдi – ви не знали? Ви гадали, що я на дачi i нi про що не довiдаюсь i ви встигнете спокiйно поїхати? Встигнете поїхати з вашою... коханкою, з цiєю Марусею, або я вже не знаю з ким.

Ю р к е в и ч. Та господь з вами! Якою Марусею? Я ж один – зовсiм один!

С о ф i я П е т р i в н а. I ось я довiдалась – яка невдача! Але нехай ви мене розлюбили, нехай не любили нiколи – це я готова пробачити, готова. Але чи подумали ви про мiй гонор, чи подумали ви про те жахливе...

Ю р к е в и ч. Але, запевняю вас, дорога Софiє Петрiвно! Соню!

С о ф i я П е т р i в н а. Що я пережила за цi хвилини! Цiле мiсто говорило про вас, на всiх перехрестях кричали про ваш вiд'їзд, i лише я – одна я – нiчого не знала. (Ламає руки). Який сором! Яка ганьба!

Ю р к е в и ч (у розпачi). Але я дiйсно їду в Париж на виставку, невже ж це такий злочин? Це якийсь кошмар – справжнiй зубний бiль...

С о ф i я П е т р i в н а. А ця ваша Маруся, яка з вами їде, це теж кошмар? Теж зубний бiль?

Ю р к е в и ч. Але присягаюся вам усiм святим...

С о ф i я П е т р i в н а. Не брешiть. Марiя Iванiвна менi все (сiдає i плаче, затулившись хусткою), все... розказала. Облиште... не чiпайте мене!

Ю р к е в и ч. Та це ж неправда, брехня! Соню, моя дорога, заспокойся, благаю тебе. Соню! Господи! Справдi, краще розв'язати три чемодани, чотири, двадцять чемоданiв i скринь.

С о ф i я П е т р i в н а (пiдводиться). Тiкати крадькома, тiкати вiд мене, яка вiддала йому все, що може вiддати жiнка!

Ю р к е в и ч. Соню! Благаю тебе! (Озирається). Скандал – зараз поїзд.

С о ф i я П е т р i в н а. Любов, душу, честь! I тепер, коли всi говорять про мiй скандал.... А! Хтось iде! (Опускає вуаль). Тiкати з iншою, з першим дiвчиськом...

Ю р к е в и ч (у розпачi). Та їй-бо ж це неправда! Я один – невже ти не вiриш?

С о ф i я П е т р i в н а. Сюди йдуть. Прощайте. Можете їхати. Можете тiкати один або вдвох – менi однаково. Коли я побачила, як ви злякалися, менi стало гидко. А тим часом – дивiться, якби я застала вас удвох (виймає з торбини маленький револьвер), менi здається, що я... (Юркевич злякано вiдступає). Прощайте!

Швидко виходить, зiпхнувши з порога графа Лундишева, що спiшив увiйти.

Юркевич, очманiлий, сидить на своєму чемоданi.

IV

Ю р к е в и ч. Та пiсля цього зубний бiль... сама тобi насолода!

Л у н д и ш е в (жвавий дiдусь у шикарному пальтi i плескуватому кашкетi). Чорт вiзьми, трохи не збила з нiг – не жiнка, а буря, ураган!

Ю р к е в и ч (знесилений). Iменно ураган... Зубний бiль!

Л у н д и ш е в (помiчає Юркевича). Слава богу, ще тут. Пардон, якщо не помиляюсь, мсьє Юркевич?

Ю р к е в и ч (пiдводиться). Я – Юркевич, до ваших послуг!

Л у н д и ш е в. Дуже, дуже радий! Граф Лундишев. Давно шукав нагоди -можна сказати, ваш поклонник. Чув вашу лекцiю в нашому клубi взимку – про мiстичний анархiзм або анархiчний мiстицизм – точно не пам'ятаю. Дуже мило, дуже мило! Але справа не в тому. Страшенно поспiшав. Слава богу, ви ще не поїхали, фу!

Ю р к е в и ч. Ви... хотiли мене бачити?

Л у н д и ш е в (сiдає). Курите? Будь ласка. Ну, звичайно ж, мчав двадцять верст iз села. Справа ось у чому. Вчора в мене обiдав Андрiй Iванович, ваш директор, i мiж iншим розповiв, що один його вчитель – тобто, розумiєте, ви, їде в Париж на виставку. Я так i пiдскочив. Коли? – питаю. Та, каже, завтра, якщо вже не поїхав. Сiдаю в екiпаж i лечу на станцiю...

Ю р к е в и ч. Ви хотiли менi щось доручити?

Л у н д и ш е в. От-от! Маленьке, але дуже цiкаве доручення. Буду вам безмежно вдячний!

Ю р к е в и ч. Будь ласка, дуже приємно...

Л у н д и ш е в. Любий мiй, ви повиннi привезти менi з Парижа принцесу Буль-Буль ель Газар...

Ю р к е в и ч. При... принцесу Буль-Буль?

Л у н д и ш е в (регоче). Ха-ха-ха! Заспокойтеся, це не так уже важко. Ця принцеса є не що iнше, як чудова, е... принадна, е... чарiвна курочка. Курка, ви розумiєте?

Ю р к е в и ч. Ку... курочка?

Л у н д и ш е в. Ну, так, курочка. Треба вам сказати, що я завзятий курiвник. В моєму маєтку, в Лундишевцi, цiле куряче мiстечко – щось невимовне. Такий, розумiєте, парк, грати, будиночки, вода – всi iснуючi породи курей – кури малайськi, японськi, брабантськi, китайськi, бентами, плiмутроки, лангшани, кури жовтi, червонi, синi i бiлi, кури малесенькi i величезнi – словом, цiле куряче царство. А якi пiвнi! О! Якби ви бачили мого герцога де Гiза! Весь, розумiєте, чорний, неначе в оксамитi, а яка велична постава – куди тобi Шаляпiн! Хоч зараз на сцену.

Ю р к е в й ч. Скажiть, просто дивно!

Л у н д и ш е в. Да, так ось про нашу принцесу. Ви, звичайно, розумiєте, що я стежу за всiма виставками, журналами з курiвництва i таке iнше. Сам багато разiв посилав курей на виставки, маю силу медалей, дипломiв i т. д. I ось тиждень тому одержую останнiй журнал з Парижа – i що ж ви думаєте? Довiдуюсь, що на виставцi в числi iнших чудес виставлено предивну, чудову, надзвичайно гарну, невимовної краси курочку. Iндiйська порода – принцеса Буль-Буль ель Газар. Ви розумiєте? Небувала рiдкiсть, єдиний в Європi екземпляр. Нi в Ротшiльда, нi в лорда Дурлея нiчого подiбного немає. Можете собi уявити, як я розхвилювався!

Ю р к е в й ч. Чим же вона така надзвичайна? Пробачте, адже ж я в цiй справi профан.

Л у н д и ш е в. Як чим надзвичайна?! Це ж курка iндiйської породи з Iндаура. Навiть в Iндiї вона майже невiдома. А яка краса! Якi груди, ноги, голова, – а пiр'я! Зовсiм золотого кольору, наче в казцi. Це поема, а не курка.

Ю р к е в и ч (смiючись). Ну, звiсно, якщо поема...

Л у н д и ш е в. А iм'я! Принцеса Буль-Буль ель Газар – знаєте – з арабських казок. Да, так ось, як тiльки я прочитав про це диво, – зараз же телеграму, що її купую, а другу – моєму братовi в Париж – графовi Iвану, щоб вiн сплатив грошi. Але уявiть собi мою досаду: граф Iван, мiй брат, виїхав в Бiаррiц – я в розпачi! Переказати грошi – ви розумiєте? – невiдомо кому. I раптом чую про вашу поїздку. Врятуйте, мiй дорогий, одвезiть грошi, привезiть принцесу!

Ю р к е в и ч (нерiшуче). Звичайно... хоча, справдi, не онаю...

Л у н д и ш е в (виймає пакет). Мушу вам сказати, що сума досить солiдна – п'ятдесят тисяч франкiв, а на нашi грошi вiсiмнадцять тисяч п'ятсот карбованцiв. Ну, про всякий випадок i для рiвного рахунку двадцять тисяч – може, мито, курс i таке iнше. Двадцять тисяч карбованцiв.

Ю р к е в и ч. Двадцять тисяч карбованцiв за курку! За курку!

Л у н д и ш е в. Ну, звичайно, за курку, а не слона. Не розумiю, чому тут дивуватися? Та ви знаєте, щоб впiймати i привезти в Європу принцесу Буль-Буль, треба було спорядити цiлу експедицiю. Треба було – розумiєте? – виряджатися на пiвдень Iндаура, дряпатися по горах Сатпури, плавати по рiчцi Чамбал, пробиратися в джунглях, тiкати вiд тигрiв i зазнати силу пригод. Я ж вам кажу – справжнiсiнька тисяча i одна нiч!

Ю р к е в и ч. Так, звичайно, – вибачте мою необiзнанiсть. Але все ж таки – двадцять тисяч карбованцiв за одну курку!

Л у н д и ш е в. За одну курку, за одну курку! Ви краще скажiть, згоджуєтеся ви чи нi?

Ю р к е в и ч. Дозвольте, але ж я їду для розваги, для вiдпочинку, а в такому разi менi доведеться зразу повернутись та ще... з куркою. Можете собi уявити?

Л у н д и ш е в. Пусте, дурницi! Проїздитесь за один тиждень – i можете знову в Париж. Я знаю, ви людина молода, небагата – на дорогу i за комiсiю пропоную вам три тисячi – згода?

Ю р к е в и ч. Три тисячi! Менi! Та це ж цiле багатство!

Л у н д и ш е в (смiється). Ну, от бачите, значить, по руках. Сердечне спасибi, мiй дорогий. Ну, то ось вам пакет – тут рiвно двадцять три тисячi карбованцiв. Там усе зазначено – i адреса i все iнше. (Вiддає пакет). Дуже радий! (Потискує йому руку). Дуже радий!

Ю р к е в и ч. Але, справдi, менi навiть соромно. Це вже дiйсно арабськi казки!

Л у н д и ш е в. Принцеса Буль-Буль ель Газар, ха-ха-ха! Нiчого, нiчого, не турбуйтеся. Головне, привезiть менi цю жар-птицю – ви ж знаєте, що за це завжди належить нагорода. Ну, значить, адье – щасливої дороги! До речi, пардон, трохи не забув. Ви, мiй любий, у курiвництвi. звичайно, профан. То ось я написав вам кiлька iнструкцiй. Дуже прошу вас, догляньте, будь ласка, курочку, щоб вона, боронь боже, не захворiла в дорозi.

Ю р к е в и ч. Ну, звичайно, звичайно... Вживу всiх заходiв.

Л у н д и ш е в. Насамперед, зрозумiла рiч, примiщення. Клiточку треба чистити двiчi на день. Далi треба пiдсипати їй пiсочку, соснових шпильок, попелу. Потiм харчування. Давайте їй овочi, салат, цвiтну капусту, котлети, а ще краще – нехай поклює пшенички. Ви, мiй любий, робiть так: на обiд давайте їй котлетку i трошки гречаної кашi з салатом, а на снiданок i на вечерю нехай поклює пшенички або пшона. П'є вона, звичайно, чисту воду i молочко. Да, давайте їй трохи вапна i товченої шкаралупки. А головне, мон шер, протяги – бережiть її вiд протягiв, мiй любий! Вiзьмiть окреме купе першого класу.

Ю р к е в й ч. Звичайно, звичайно, не турбуйтеся – зроблю все.

Л у н д и ш е в. Ну, то бувайте, адьє! Оревуар! Менi ще треба до начальника станцiї – я ще заскочу. До речi, краще, коли це все залишиться мiж нами – почнуть, розумiєте, ахати – ось не гiрше за вас – двадцять тисяч курка! Двадцять тисяч курка! Ах! Ах! Я навiть жiнцi не говорив про це. Так краще. (Iде до дверей). Бон шанс!

Ю р к е в й ч. На все добре.

Л у н д и ш е в (повертається). Да, трохи не забув – блохи! Це вже не в службу, а в дружбу, – пошукаєте в неї, мiй голубе, блiх, якщо ця капость заведеться. Якщо в неї буде погано з шлунком – дайте їй трошки червоного вина. Ну, я йду.

Бере руку Юркевича i потискує. В цю хвилину дверi тихо вiдхиляються, i в них заглядає Софiя Петрiвна, яка чує дальшi слова розмови.

Дивiться ж, мiй рiдний, бережiть мою принцесу, мою любу втiху. Доручаю її вам, мою руденьку красуню!

С о ф i я П е т р i в н а. А! Так от його правда! Принцеса! Руденька, красуня! Я так i знала!

Ю р к е в и ч. Неодмiнно, неодмiнно. Буду берегти, як зiницю ока.

Л у н д и ш е в. Пам'ятайте ж, вiзьмiть окреме купе першого класу. Якщо вона схоче купатися – нехай купається. Та ви й самi витирайте їй часом груди i нiжки.

С о ф i я П е т р i в н а. Який цинiзмi

360

Л у н д и ш е в. Та за одним заходом пошукайте в неї блiх.

С о ф i я П е т р i в н а. Нi, це вже занадто! Постривай же, негiднику!

Зникає.

V

Л у н д и ш е в. Ну, я пiшов. Адьє! (Виходить).

Ю р к е в и ч (сам). Яке щастя, яке чарiвне щастя! Три тисячi карбованцiв, воля, радiсть, життя! Та це ж можна послати до бiса прокляту гiмназiю, – два роки подорожувати, побувати в Iталiї, надрукувати мою книжку. Боже, яке щастя! О, моя люба курочка, дорога принцеса Буль-Буль!

Чути далекий протяжний гудок паровоза.

Яке щастя – не знати нiяких турбот i тiльки слухати цей далекий зазивний гудок паровоза. Тихий вечiр, м'яка канапа, а там, за вiдчиненим вiкном, догоряє зоря, пливуть голубi поля, летять золотi iскри i так п'янкувато пахне ароматним березовим димом, – а паровоз усе бiжить i бiжить, i дзвiнко кричить, i будить далеку луну, i так солодко завмирає серце. А попереду чарiвний, широченний свiт... Золотi вогнi Парижа... палаци, музеї, жiнки, нескiнченне свято мистецтва. А далi Iталiя, Венецiя, тихi канали, чорнi гондоли... море. Нi, це якась казка! Мерщiй на повiтря, доки я не прокинувся! (Хапає чемодан i тягне його в дверi).

Цiєї хвилини чути гучний дзвiнок i видно, як на перон влiтає поїзд, з блиском i гуркотом проходячи повз вiкна. Дверi розчиняються, i входять 2-3 пасажири з клунками i чемоданами. Зараз же вбiгає ще один i кричить: "Ходiм мерщiй – це на другiй путi, а я вас шукаю", пiсля чого всi спiшно виходять.

Входять двi дами, за ними носильник тягне цiлу гору багажу. Дами проходять в "дамську кiмнату".

Н о с и л ь н и к (на ходу). Зараз, пане, заберу вашi речi. Не звольте турбуватися, ваш трохи спiзнюється.

Входить Лiда, дуже молода, гарненька дiвчина, з рудувато-золотавим волоссям. Вона пiдходить до стола i поправляє зачiску перед дзеркалом, пiсля чого теж простує до "дамської кiмнати". Юркевич кидається до неї.

Ю р к е в и ч. Кого я бачу! Лiдочко! Лiдiє... Павлiвно! Лiда (обертається). Ах! Олексiю... Семеновичу!

Ю р к е в и ч (бере обидвi її руки). Боже мiй!.. Ви, ви! (Цiлує її руки). Ви тут! Яким вас вiтром сюди занесло?.. Лiдо!

Л i д а. Невже ви мене пам'ятаєте?

Ю р к е в и ч. Вас дивує моя смiливiсть i нiжнiсть моїх слiв! I справдi, чи маю я на це право? Коли подумати, як мало я вас все ж таки знаю! (Бере їїї за руки i садовить поряд себе в крiсло). В своєму життi я знав вас лише чотири мiсяцi, навiть менше, – i це здається такою далекою казкою. З того часу я не бачив вас цiлi два роки. I тiльки згадував потiм кожну хвилину, яку я прожив бiля вас так близько, а насправдi так далеко...

Л i д а. Ви... ви самi не хотiли.

Ю р к е в и ч. I коли мене перевели з Курська i я прощався з вами i хотiв сказати вам так багато... ви простягнули менi мовчки руку, дивлячись кудись убiк. I я пiшов... пiшов назавжди. I раптом ми почали писати одне одному, i запiзнiла нiжнiсть спалахнула таким нестримним полум'ям! А потiм припинилось i листування...

Л i д а. Я була в Петербурзi... на курсах. (Чути третiй дзвiнок, поїзд, що стояв пiд вiкнами, рушає).

Ю р к е в и ч. Якби ви знали, скiльки разiв я мрiяв про нашу зустрiч, i раптом сьогоднi... Ну, скажiть же, скажiть, чому нiчого не можна прочитати у ваших очах? Невже ви тодi не бачили, що я був безумно, до нестями в вас закоханий?

Л i д а. I все-таки поїхали... поїхали назавжди.

Ю р к е в и ч. Поїхав, поїхав... А чому ж ви не сказали менi – зостанься?

Л i д а. Ах, Олексiю Семеновичу, що минуло – не вернеш. Та й я тепер уже не та. Цi роки... Петербург, курси багато чого мене навчили, багато на що розкрили очi.

Ю р к е в и ч. Але як ви сюди потрапили? Ви ж знаєте – це моє мiсто.

Л i д а. Тут живуть нашi родичi.

Ю р к е в и ч. Так, пам'ятаю, пам'ятаю. Але це, здається, десь на селi.

Л i д а. Так, за десять верст – у Полинiвцi.

Ю р к е в и ч. Чому ж ви самi?

Л i д а. Я не сама – там мама i Катя. А ви виїжджаєте?

Ю р к е в и ч. Уявiть собi, така досада! Два роки мрiяв побачитись з вами, а тепер, коли ця радiсть прийшла, я мушу через десять хвилин поїхати, i поїхати так далеко!

Л i д а (сумно). Там знайдете iншу радiсть – кращу за цю.

Ю р к е в и ч (глибоко схвильований). Iншу радiсть! Лiдо! Лiдо! П'ять хвилин тому, перед вашим приходом, я зазнав безумної радостi. Усмiхнулася доля: один багатий пан дав менi одне... одне доручення i, уявiть собi, три тисячi карбованцiв за пусту комiсiю. Три тисячi карбованцiв, щоб з'їздити в Париж i привезти йому одну... одну рiч. Ви пам'ятаєте, як я мрiяв поїхати за кордон – i раптом така нагода! Але тепер – але тепер, Лiдо, це все померкло, коли я побачив вас. Це дiйсно, як казав той нiмець, "закон тiсного часу", коли подiї тiснять одна одну. Лiдо, я ще вас побачу, ви надовго сюди?

Л i д а. Так... дуже надовго. Я виходжу замiж.

Ю р к е в и ч (пiдводиться). Замiж? Боже мiй, коли, за кого? Лiдо!

Л i д а. За одного тутешнього земця – з Полинiвки. Я познайомилася з ним у Петербурзi. За Котельникова.

Ю р к е в и ч. За Котельникова! За цього демагога! I ви його любите?

Л i д а. Нас зв'язала не любов, а погляди, переконання. Я ж казала вам, що багато дечого навчилася за цей час. I насамперед – поважати людей, якi боролися за правду.

Ю р к е в и ч. Ну, звичайно, де ж менi рiвнятися з цим борцем! Його ж переслiдували, вiн був на засланнi, в тюрмi! Так, я пам'ятаю – вас же завжди поривало до революцiї i тому подiбних речей.

Л i д а (хоче йти). Пробачте, Олексiю Семеновичу, менi вже пора. Прощайте!

Ю р к е в и ч. Нi, це якийсь кошмар, дiйсно якась тiснота подiй! Коли ж ваше весiлля?

Л i д а. В п'ятницю.

Ю р к е в и ч. Як! У п'ятницю? Через три днi?

Л i д а. Та пiзнiше ж не можна – починається пiст.

Ю р к е в и ч. Нi, це щось безглузде! Я через п'ять хвилин поїду, а ви через три днi виходите замiж! Вiд цього, справдi, стає тiсно в мозку, в нещаснiй моїй головi! I це пiсля двох рокiв розлуки, двох рокiв невгасимої мрiї про вас! I ви так просто про це говорите! Вона його поважає! А любов? А любов, Лiдо? Невже ж ви нiколи про неї не чули, хоча б з ваших газет?

Л i д а (пiдводиться схвильована). Любов... любов. Це занадто велика розкiш, Олексiю Семеновичу, Тисячi людей не мають хлiба, а не те що любовi!..

Ю р к е в и ч. I все-таки люблять. Як не соромно вам зрiкатися любовi – вам, молодiй, принаднiй. I невже ж ви нiкого не кохали? Хоча б тодi – в Курську?

Л i д а. Навiщо ви говорите менi це, Олексiю Семеновичу? Якщо ви самi не бачили, то хiба я могла?.. Ах, та що згадувати! Адже ж я така безсердечна. Адже ж я тiльки мовчу – я не вмiю переживати так поетично, так музикальне. Якщо ви тодi не вгадали... (Зiтхає й одвертається).

Ю р к е в и ч (схвильований). Та невже ж це можливо? Лiдо, моя Лiдо! (Бере її руку). Невже ви мене кохали? кохаєте? Нi, нi, це було б... Лiдо, моя Лiдо! Та я ж люблю вас, люблю без краю, до нестями!

Л i д а (пiдводиться). Прощайте!

Ю р к е в и ч. Лiдо, якщо я був дурнем тодi, то не будьмо хоч тепер нерозумнi. Через десять хвилин я мушу поїхати в далекий Париж, що так принадно менi усмiхався, але я не поїду. Скажiть одне слово – i я зостануся з вами. Будьте моєю дружиною, Лiдо, – я вiддаю вам найкраще, що маю. Скажiть же це слово, яке ви так довго таїли.

Л i д а (раптом оповиває його шию руками). Любий! Коханий!

Ю р к е в и ч. Лiдо, Лiдо! (Поцiлунки). Яке чарiвне щастя! Зараз же поїдемо до тебе, до твоєї мами, добре?

Л i д а. Так, так, а потiм до тебе...

Ю р к е в и ч. До мене, до мене, моя радiсть! Яке щастя! Чи думав я десять хвилин тому, що побачу так скоро твої чудовi очi, якi снилися менi стiльки разiв!