355 500 произведений, 25 200 авторов.

Электронная библиотека книг » Филипп Станиславский » 11 (СИ) » Текст книги (страница 1)
11 (СИ)
  • Текст добавлен: 21 марта 2017, 04:30

Текст книги "11 (СИ)"


Автор книги: Филипп Станиславский



сообщить о нарушении

Текущая страница: 1 (всего у книги 1 страниц)

Станиславский Филипп Степанович
11


***

Командувач арм╕╖ п╕д ранок другого липня тимчасово перен╕с св╕й командний пункт до Ропш╕, але весь день продовжував керувати з╕ свого рухомого КП – штабного автобуса, змонтованого на вантаж╕вц╕.

Командний пункт, де в виритих ╕нженерно-саперним батальйоном укриттях знаходилися штабн╕ автобуси, був по периметру оточений вартовими, що стояли за двадцять метр╕в один в╕д одного. Зовс╕м поряд з закритими маскувальними с╕тками укриттями, куди загнали автомоб╕л╕ штабу, були розкидан╕ гусеницями танк╕в ╕ бронетранспортер╕в окопи, в яких ще вранц╕ сид╕ли рос╕яни.

Кап╕тан Денисенко зупинився перед загнаним в укриття штабним автобусом, змонтованим на повноприводному трьохосному автомоб╕л╕, чекав, поки ад"ютант, який зайшов всередину, допов╕сть про нього. З автобуса вийшов начальник штабу, с╕в у св╕й "луаз" ╕ по╖хав. Мабуть, генерал Даниленко викликав його до себе, аби дати вказ╕вки на завтрашн╕й день...

З того часу, як див╕з╕╖ В╕с╕мнадцято╖ арм╕╖ вийшли до узбережжя, у оф╕цера для доручень турбот т╕льки прибавилося ╕ Юрко на соб╕ спробував, що це таке: "н╕коли вгору глянути".

...Нарешт╕ ад"ютант вийшов з кунга ╕ Денисенко, зайшовши всередину, побачив, що в салон╕, кр╕м командувача, знаходився начальник оперативного в╕дд╕лу ╕ командир танково╖ див╕з╕╖ генерал Бурдейний.

– Товаришу командувач, кап╕тан Денисенко за вашим наказом прибув.

Даниленко п╕дв╕вся, взяв карту, що складена гармошкою лежала край столу, ╕ став розкладати ╖╖. Денисенко допом╕г, п╕д╕йшовши до столу з ╕ншого боку.

– По╖дете в Дв╕ст╕ тридцять четверту. – Сказав командувач. – Спостережний пункт на п"ятнадцяту годину перем╕сився ось сюди. – Генерал показав ол╕вцем на карт╕.

– З див╕з╕╖ ще не пов╕домляли. – Зауважив начальник оперативного в╕дд╕лу.

– В оперативний в╕дд╕л ще не пов╕домляли, а мен╕ Лос╓в зателефонував. Бачиш, куди в╕н зал╕з? Допов╕да╓, що в тилу у рос╕ян чути звуки бою. За н╕ч плану╓ вийти ось сюди. – Даниленко знову показав ол╕вцем на карт╕. – Розрахову╓ на випадок усп╕ху з"╓днатися з союзниками. Естонський корпус вийшов на дванадцяту годину ось на цей руб╕ж. – Пров╕в в пов╕тр╕ л╕н╕ю командувач арм╕╖. – Сус╕ди у Лос╓ва в╕дстали, ╕ праворуч, ╕ л╕воруч, ось бачиш на ск╕льки? Але Анатол╕й ╤ванович допов╕да╓, що за фланги не бо╖ться, буде продовжувати рух. Що буде продовжувати – правильно. А от як у нього фланги забезпечен╕, сво╖ми очима, Юр╕ю Георг╕йовичу, глянь. Першим з"╓днатися з союзниками кожен хоче, тому припускаю, що полковник зайве ризику╓. У цьому випадку наполягай на внесен╕ необх╕дних коректив. Але тактично, полковник ╕ сам грамотний. Задача зрозум╕ла?

– Так точно, зрозум╕ла.

– Питання ╓?

– Коли з"╓днаються, як╕ будуть накази?

– Коли з"╓днаються, кап╕тане, особисто пересв╕дчитися. Пот╕м повертайтеся.

Денисенко зроби крок назад в╕д столу ╕ кинув руки по швам.

– Дозвольте йти?

– Виконуйте, кап╕тане.

...До третього батальйону 700-о механ╕зованого полку Дв╕ст╕ тридцять четверто╖ див╕з╕╖ полковника Лос╓ва кап╕тан Денисенко д╕стався швидше, н╕ж гадав, хоч по дороз╕ довелося обганяти батарею важких 203-м╕л╕метрових гаубиць. З позавчорашнього дня, коли в╕н був у див╕з╕╖, дорогу вже розчистили в╕д загороджень, розм╕нували ╕ встигли розбити гусеницями танк╕в, бронетранспортер╕в, важких артсамоход╕в ╕ тягач╕в, що п╕дтягували до переднього краю артилер╕ю. Тепер, коли рос╕яни з кожним днем все жорстк╕ше економили снаряди, ми зухвало тягли на пряму наводку нав╕ть велик╕ кал╕бри.

Сьогодн╕шн╕й ранок другого липня Дв╕ст╕ тридцять четверта механ╕зована див╕з╕я продовжувала займатися тим же, чим займалася шосту добу, як В╕с╕мнадцята арм╕я вийшла до узбережжя Нарвсько╖ затоки – трощити радянську оборону, ╕нод╕ вриваючись в не╖, а ╕нод╕ вгризаючись, вминаючись ╕ вдавлюючись. Див╕з╕я разом з ╕ншими нашими частинами добивала оточених в Нарв╕-╤вангород╕ рос╕ян. Далеко за спиною чулося гуркотання, що в╕ддалялося на п╕вн╕ч – там опиралися головн╕ сили 11-╖ гвард╕йсько╖ арм╕╖, притиснут╕ до узбережжя, але й тут в ╤вангород╕ у москал╕в лишалися в строю ще десятки тисяч людей.

Вранц╕ п╕сля артп╕дготовки рвонули вперед, то ж вс╕м в див╕з╕╖ здавалося: ось-ось з союзниками з"╓дна╓мося, ╕ в штаб╕ та на КП див╕з╕╖ товклося все корпусне начальство. Рос╕яни билися знав╕сн╕ло, хоча за вс╕ма ознаками були вже на краю загибел╕. Б╕йц╕ на передньому кра╖ в╕дчували це не г╕рше, н╕ж генерали ╕ штабн╕ оф╕цери. Можливо, нав╕ть ╕ краще, бо в╕дчували оп╕р москал╕в на власн╕й шк╕р╕. ╤ в б╕й люди йшли останн╕ми днями розлючен╕, кр╕м всього ╕ншого, ще й цим безглуздим опором кацап╕в. Зл╕сть ╖хня посилювалася, до того ж, ╕ власною втомою.

Командний пункт полку виявився не на тому м╕сц╕, де був всього п╕втори години тому, а перем╕стився ще на триста метр╕в вперед ╕ знаходився в ру╖нах. Командир полку показав на карт╕ останню обстановку. П╕дполковник збирався йти в батальйони: б╕й втягнувся в окра╖ну м╕ста ╕ видно його було погано.

– Вперед вирвався трет╕й батальйон, – показав п╕дполковник на карт╕, – то ж фланги йому потр╕бно забезпечити ╕ стик з сус╕дами, аби не п╕др╕зали. То я в перший йду, а ти, кап╕тане, до Олекси Береста...

Ось вона, перша вулиця ╤вангорода, до яко╖ йшли з двадцять третього червня. ╤ д╕йшли на десяту добу. ╤деш серед руйновищ ╕ згарищ, на кожному кроц╕ натика╓шся на трупи рос╕ян. Б╕льш╕сть без чоб╕т, бос╕, на голих ногах – брудн╕ онуч╕. Це ╖хн╕ похоронн╕ команди складали трупи ╕ зн╕мали взуття для тих, хто ще живим залишався. З таким ставленням кацап╕в до сво╖х мерц╕в кап╕тан стикався ще на Прип"ят╕, коли в розв╕дувальн╕ рейди в тил до москал╕в ходив. Звичайно, його трупами москал╕в не здиву╓ш, хоча тут, в ╤вангород╕, вони на кожному кроц╕, у всякому вигляд╕. Он, ц╕лий штабель – сам╕ рос╕яни складали. Тут, на м╕ськ╕й околиц╕, рештки буд╕вель по вс╕й вулиц╕ ними завален╕...

Як будуть в╕дбудовувати ц╕ ру╖ни, мертвяк╕в кацапських не одну тисячу вивезти доведеться. Хоча, коли вс╕ вони, ц╕ вулиц╕, тепер так╕, то прост╕ше буде м╕сто на новому м╕сц╕ звести.

Скоро побачимо, як╕ вони, вулиц╕ Нарви-╤вангорода. Скоро все побачимо...

...Ми мовчали, а рос╕яни всю н╕ч ╕ початок ранку, то там, то тут стр╕ляли, як нав╕жен╕ – мабуть, нерви зак╕нчилися, а передчуття к╕нця росло. ╤ це радувало, дозволяло думати, що сьогодн╕шн╕й б╕й буде д╕йсно останн╕м ╕ недовгим.

Коли почалася артп╕дготовка, в батальйон прийшов командир див╕з╕ону з самох╕дного артполку приданого Дв╕ст╕ тридцять четверт╕й див╕з╕╖.

– Богу в╕йни! – Труснули його правицю Денисенко ╕ комбат. – Ти що, з самого ранку на вогневих?

– Ночував тут. З вечора роботу з особовим складом проводив.

– В╕дносно чого?

– Щоб надвлучний вогонь дали. – Сказав командир див╕з╕ону. – Все живе мертвим зробили...

– Значить, тво╖ начальники на "руки вгору" не спод╕ваються?

– Не схоже. За н╕ч бо╓комплект знову до повного довели... – Майор-артилерист з досадою махнув рукою. – Хоча вчора, коли про Курочк╕на пов╕домили, думав, що й наш╕ кацапи здадуться...

Артп╕дготовка доб╕гала свого к╕нця. Сьогодн╕ працювала артилер╕я середн╕х кал╕бр╕в, на прям╕й наводц╕: п╕дтягнули ╖╖ за н╕ч скр╕зь, де т╕льки можна, впритул. Того глухого, глибокого струсу земл╕, яке викликають близьк╕ удари великих кал╕бр╕в, не було, однак все навкруги грим╕ло ╕ стукот╕ло, а одна батарея лупила по позиц╕ям москал╕в зовс╕м поряд, здавалося, що над вухом хтось весь час колов з тр╕ском та виляском склян╕ банки об бетонну ст╕нку. В звуках артилер╕йського бою було щось завзяте ╕ дзв╕нке, можливо в╕д того, що сходило сонце ╕ все навколо було в його яскравому пром╕нн╕.

Рештки будинку, де ночували, були всього в двох сотнях метр╕в за спиною. Попереду ж був передн╕й край. В╕н йшов на ц╕й д╕лянц╕ по залишкам крайн╕х будинк╕в прим╕ського селища, в╕дбитого вчора у рос╕ян. Перед ротами лежало близько дев"яноста метр╕в в╕дкритого пустиря, а за цим пустирем тяглася побита снарядами бетонна ст╕нка, невисока, метр╕в зо два. Артилер╕я й зараз продовжувала садити по н╕й.

Вчора ввечер╕ рос╕яни ховалися там, прямо за ц╕╓ю ст╕нкою, били зв╕дти з кулемет╕в та гвинт╕вок.

За нею починалася територ╕я якогось заводу, чорно-червон╕ цеглян╕ ст╕ни корпус╕в, збудованих на початку стол╕ття, видно було т╕льки в╕д даху до половини. Скор╕ше за все, рос╕яни за н╕ч в╕д╕йшли туди, в глибину територ╕╖, але це стане зрозум╕лим т╕льки за к╕лька хвилин, коли роти зроблять перший кидок.

Вс╕ його чекають.

Чека╓ командир друго╖ роти, в╕н сидить поряд, праворуч. В╕н щойно висовувався, в╕ддавав якийсь наказ, ╕ Денисенко бачив його суворий, зосереджений проф╕ль. Чекають кулеметники в бронетранспортер╕, вони будуть прикривати вогнем кидок взвод╕в роти. Ще вчора ввечер╕ вони зас╕кали вогнев╕ точки, зв╕дки рос╕яни вели вогонь, а вноч╕ спостер╕гали за спалахами. Друг╕й рот╕ б╕гти до ст╕нки зовс╕м близько, в трет╕й рот╕ в╕дстань кидка трохи б╕льша. В к╕лькох м╕сцях вирви ╕ розкидане вибухами груддя. Та ще розкидан╕ густо трупи рос╕ян навколо – вони вир╕зняються сво╖м оливковим, захисного кольору обмундируванням, – десятк╕в зо п"ять. ╤ посеред пустиря два спалених З╕с-5: одна вантаж╕вка-трьохтонка лежить на боц╕, ╕нша з розбитою каб╕ною сидить на пуз╕, ось ╕ все. Мабуть, потрапили п╕д обстр╕л установки залпового вогню...

Коли роти зроблять перший кидок, в╕н, Денисенко, залишиться тут на командному пункт╕ батальйону, разом з кулеметниками, як╕ прикривають атаку. Коли кидок буде вдалим, в╕н в╕дразу ж п╕де сл╕дом за ротами, а коли станеться заминка – судячи по обстановц╕. Артилеристи допоможуть, оброблять д╕лянку ще раз прямою наводкою, ╕ б╕йц╕ Олекси Береста знову спробують... А, можливо, ╕ самому доведеться п╕днятися ╕ повести в атаку. Всяко бува╓... Хоча й не в╕риться в таку невдачу, але жевр╕╓ спод╕вання, що все сьогодн╕ з перших хвилин вийде так, як потр╕бно. ╢ нав╕ть думка, що перед тим, як роти кинуться вперед, з-за ст╕нки з"явиться б╕лий прапор, як сталося – так кажуть – вчора, на д╕лянц╕ Сто тридцять четверто╖ див╕з╕╖...

П╕д вухом лунко тр╕снули скляними банками три останн╕х постр╕ли ╕ настала митт╓ва пауза. Зарев╕ли дизел╕ бронетранспортер╕в ╕ праворуч ╕ л╕воруч виповзли з укритт╕в зелен╕ приземкуват╕ коробки та й ринули через в╕дкритий прост╕р до ст╕нки. За ними, прикриваючись бронею, з криками, хоча за ревом двигун╕в цього не було чути, б╕гли б╕йц╕ друго╖ роти. На к╕нцях ствол╕в ╖хн╕х легких кулемет╕в ╕ штурмових караб╕н╕в спалахували ╕ тяглися б╕лими метеликами до ст╕нки трасуюч╕ кул╕. Б╕йц╕ б╕гли через в╕дкритий прост╕р, а рос╕яни по них не стр╕ляли. Пот╕м один упав. "Значить, все-таки стр╕ляють..." – подумав Денисенко. Однак солдат п╕днявся ╕ кап╕тан зрозум╕в, що бо╓ць просто сп╕ткнувся. Ось ще один впав, скочив ╕ поб╕г вперед. за дв╕-три хвилини вс╕, кому це належить в першому кидку, були б╕ля ст╕нки. Хтось зал╕г за нею, бронетранспортери вели вогонь за сво╖х великокал╕берних кулемет╕в понад загорожею, хтось через проломи перебрався на той б╕к. Зарев╕ли дизел╕ самох╕док, машини батаре╖ дружно вивернули з укритт╕в ╕ попрямували за бронетранспортерами.

Проте б╕лих прапор╕в не було, хоча рос╕яни все ще не стр╕ляли...

Б╕й тривав, сонце неквапливо п╕д╕ймалося до зен╕ту, але п╕сля шосто╖ години просування вперед не було. П╕сля зак╕нчення артп╕дготовки роти третього батальйону з ходу вр╕залися вглиб рос╕йських позиц╕й, а дал╕ – н╕ просунутися, н╕ повернутися! ╤ т╕льки п╕сля полудня, на четверту годину третя рота нарешт╕ зайняла на правому фланз╕ ру╖ни, що стояли окремо, ╕ зв╕дки щ╕льно били кулемети. Цьому усп╕ху не придали особливого значення, т╕льки пом╕тили, що вогонь рос╕ян ╕ л╕воруч став слабшати, аж поки геть не припинився. Б╕йц╕ не встигли зрозум╕ти, що сталося, аж раптом зовс╕м близько, метр╕в за триста, над наступними ру╖нами, побачили трикольоровий – синьо-чорно-б╕лий – прапор.

Так прагнули до цього останн╕ми днями, а з"╓днання все одно в╕дбулося неспод╕вано! Рота побачила прапор, кинулася прямо до нього ╕ – втратили двох б╕йц╕в: в л╕вий б╕к вдарив рос╕йський "дегтяр" з розбито╖ цегляно╖ будки. Роз╕злилися, засл╕пили кулемет вогнем, п╕дповзли ╕ закидали гранатами вс╕х, хто там був. Закидали ╜рунтовно. Навкруги вся земля була в клаптях людських т╕л та всякого дрантя. ╤ в сам╕й будц╕ було повн╕с╕нько мертвих аз╕ат╕в. Будка стояла на узг╕рку, ╖╖ оточував окоп ╕ з двох стор╕н йшли ходи сполучення. Але там мертвих не було – вс╕ в будц╕. Мабуть, тут ховався в╕д обстр╕лу ц╕лий взвод рос╕ян.

А пот╕м в╕дкрито, н╕би вже н╕чого не могло статися, ривком проб╕гли метри, що залишилися до залишк╕в будинку п╕д синьо-чорно-б╕лим прапором. ╤ д╕йсно, н╕чого не сталося: рос╕яни не стр╕ляли – або в╕д╕йшли, а скор╕ше за все закиданий гранатами кулемет був тут у них останн╕м.

В ру╖нах з прапором, коли доб╕гли до них, було всього десяток б╕йц╕в: командир взводу – молодший лейтенант ╕ дев"ятеро його б╕йц╕в. В ╖хн╕й особ╕ ╕ зайняв Естонський корпус ц╕ останн╕, з того, зах╕дного боку, ру╖ни. Одночасно з ними батальйон старшого лейтенанта Береста зайняв з нашого, сх╕дного боку ц╕ останн╕ ру╖ни. Рос╕яни не стр╕ляли: тут – як в╕др╕зало, а праворуч ╕ л╕воруч ще йшов б╕й. ╤ з незвички це здавалося дуже далеко, бо вчора ╕ позавчора, весь день сьогодн╕ – б╕ля самих вух.

Прапор у хлопц╕в з естонського корпусу був саморобним – зшитий з синьо╖ та чорно╖ смуг ╕ шматка б╕лого простирадла. Прапор був прикручений телефонним дротом до шматка палиц╕ в╕д гардини. З того боку, в╕д естонц╕в, н╕хто не п╕дходив ╕ командир взводу надряпав в сво╖й оф╕церськ╕й книжц╕ коротке донесення та й в╕дправив його з одним з╕ сво╖х солдат╕в. Командир третьо╖ роти зробив те ж саме.

Пот╕м розстелили плащ-намет прямо на земл╕, висипали на нього запас сухар╕в ╕ пустили по кругу дв╕ фляги з гор╕лкою – у командира роти було у запас╕ на такий саме випадок. Естонцям випити першими дали – з поваги до ╖хньо╖ арм╕╖ та ╖хньо╖ солдатсько╖ дол╕. Естонський корпус у безперервних боях з к╕нця травня – в╕дколи рос╕яни спробували завдати удару на п╕вноч╕, в Ф╕нлянд╕╖, ╕ тут, на п╕вденному берез╕.

Пот╕м в роту прийшли командир батальйону ╕ кап╕тан Денисенко. Пробираючись ру╖нами м╕ста, Денисенко з легким збентеженням подумав, що ще н╕коли не бачив такого видовища смерт╕, яке в╕дкрилося його очам на руйновищ╕ Нарви-╤вангорода. Вулиц╕ ╕ пустир╕ були суц╕ль зрит╕ вирвами; в окопах, що тяглися в багато ряд╕в, один за одним, видн╕лися страшн╕ сл╕ди рукопашних сутичок: пон╕вечен╕ т╕ла рос╕ян лежали так густо, що п╕д ними не було видно земл╕. А навкруги валялося все те, що ╕ всюди: гвинт╕вки, караб╕ни, п╕столети-кулемети, ручн╕ кулемети, протигази ╕ речов╕ м╕шки, казанки, п╕лотки ╕ кашкети з захисного кольору з╕рочками, скривавлен╕ бинти ╕ розчавлен╕ п╕дошвами трикутники фронтових лист╕в...

А пот╕м рос╕яни стали здаватися. З ру╖н виповзали з б╕лими прапорами, з рушниками, кидали в купу зброю ╕ шикувалися в колони. Вдалин╕, б╕ля ближчих ру╖н видн╕лася довга колона рос╕ян з великим б╕лим полотнищем ╕ рухалася в тил В╕с╕мнадцято╖ арм╕╖, а друга, перетинаючи вулицю – на зах╕д, до Нарви.

Ось так просто, нав╕ть буденно, виглядала ця под╕я там, де опинився кап╕тан Денисенко, виконуючи завдання командувача В╕с╕мнадцято╖ арм╕╖. Значення ц╕╓╖ под╕╖ було усв╕домлене п╕зн╕ше. А зараз в душах б╕йц╕в зм╕шалося ╕ рад╕сне в╕дчуття, ╕ втома в╕д бою, ╕ деяка розгублен╕сть перед майбутн╕м, ╕ якийсь дивний подив: невже з"╓дналися? А що накажуть тепер? ╤ на ╕нших д╕лянках фронту, праворуч ╕ л╕воруч, ця под╕я сталася за п╕вгодини, можливо, п╕зн╕ше чи ран╕ше. ╤ навряд все виглядало урочисто, хоча результатом того, що сталося, був к╕нець трьох радянських фронт╕в, всього п╕вн╕чного флангу ц╕╓╖ в╕йни...

***


    Ваша оценка произведения:

Популярные книги за неделю