Серед бурі

Текст добавлен: 26 сентября 2016, 14:25

Текст книги "Серед бурі"

Автор книги: Борис Гринченко

Жанр:

Драматургия

сообщить о нарушении

Текущая страница: 4 (всего у книги 4 страниц)

Назад к карточке книги

П’ЯТА ДІЯ

Ранок. Майдан серед міста Калмику – той, що і в другій дії; але тепер на йому збудовано поміст: мають карати на горло полковника Коваленка. На помості колода, в їй стремить сокира, біля колоди стоїть здоровенний Татарин-кат. Круг помосту колом збройні Козаки-вартовики, за їми ще Козаки, тоді Міщане в своїх міщанських каптанах, далі від осередку кільки Жінок. Серед народу гомін невиразний, але він притиха часом, скоро хтось один починає довше говорити, бо люде слухають. Усі дожидають, турбуються.

Жінка 1

Он-он уже ведуть!

Голоси

Де? де? Та он! Та ні!

Козак 1

Нічого нема,– плевде баба.

Жінка 1

(до другої.)

Такий, моя матіночко, зрадник, такий зрадник!

Щодня усі гасла розказував ляхам.

Жінка 2

Невже? А я чула, що раз.

Жінка 1

Усі так говорять, що ляхи йому скуп дали,

дак він за ті гроші...

Жінка 3

(підходить.)

Та то ж, кажуть, не він, а вона.

Жінка 2

Обоє вони: пішли до ляхів та скуп із їх узяли,

а їм таке слово сказали:

ось вам слово на вигублення роду благочестивого.

Жінка 3

От харцизяки!.. Та як же вони пройшли так,

що ніхто й не бачив?

Жінка 1

Вони вже те знають! Може, характерники.

Жінка 2

А хіба й ні? Про полковницю чуть було,

що в неї мати родима відьма була, та й вона сама.

Жінка 3

І перелесник до неї літав?

Жінка 2

Сама не бачила, а мабуть, літав.

Жінка 1

Це вже, спасибі йому, пан сотник усе викрив.

Жінка 2

Мабуть, же й він щось знає?

Жінка 1

Він знає, та тільки не на лихе, а на добре.

Козак 2

Що ви тут торохтите, баби?

Жінка 3

Коли ж, козаченьку, таке цікаве... Бач, як вона було, що полковницина мати та була родима відьма, і дочка її, полковниця б то, родима відьма, та ще й учена... Дак вона, полковниця, і підманила полковника, бо вона, звісно, з нечистою силою знається, то й робить так, щоб нечистій силі догодити... Дак і підманила полковника, каже: давай зробимо так, щоб на вигублення роду благочестивого... От вона взяла та перекинулась!...

Жінка 2

(перепиняючи.)

Сорокою!

Жінка 3

Еге ж, сорокою,– щоб ніхто не пізнав із наших,– та до ляхів: хочете, я вам скажу таке слово, щоб на вигублення роду благочестивого? Ну, ті, звісно, хочуть... Дак вони й сказали, а ті їм скуп дали... А до неї перелесник літав... а сотник Лясковський те й побачив та й підглядів у вікно...

Козак 2

Пху! Чортова брехуха ідолова!..

І чого тільки не наплеще своїм лепетливим язиком!

Жінка 2

Еге, наплеще!.. А коли ж сотник сам бачив,

як вони гроші лядські лічили.

Козак 3

А може ж, і правда?

Козак 2

І ти туди ж, розумний? До жінок.

Гетьте мені зараз ізвідси, щоб вас тут не було,

а то я вас…

Жінки

Який швидкий!.. Так розприндився!

(Переходять на другий бік майдану.)

Козак 2

Гидота!

Денис

(підходить.)

А що там?

Козак 2

Ет, чортові сороки плещуть!

Уже й склали казку, як саме зрадив полковник.

Денис

І не зраджував, та вже склали.

Дід Остап

Каже сам: зрадив, то зрадив.

Денис

Жінчину провину на себе взяв.

Козак 2

Та й жінчина провина не яка там уже непрощенна...

Треба ж і милосердя мати.

Козак 3

Собаці собача смерть!

Денис

(поважно.)

Мовчи вже краще!

Козак 3

А чого ж би то я мовчав?

Денис

(поважно.)

А того, що як буде полковник умирати, то попроси його, щоб він на тому світі за тебе господа милосердного благав: він мученик, то його Бог послуха, а ти без цього пропадеш у пеклі за свої діла.

Козак 3

Який праведний обізвавсь! Ховається між людьми.

Козак 4

А може ж, полковникова приведе свідка?

Козак 1

Де вже там!

Дід Остап

І не треба!

Козак 5

Ліпшого полковника знайдемо.

Козак-вартовик

Гей, не насувайте так, а то й нас

на поміст ізженете.

Козак 2

Та воно б вам дужче личило там бути,

ніж полковникові.

Козак-вартовик

Ге, дак на нас усіх місця мало на помості.

Татарин-кат

Дарма мало, я по один рубай.

Козак-вартовик

Утомишся.

Татарин-кат

Дарма утомишся – я звикай…

Денис

А я скажу ізнов, панове браття:

Великий се вчинила рада гріх,

І будемо всі одвічать за його,

За смерть оцю!.. Невинного вб’ємо!

Голос

Та що ж уже? Тепер уже не вернеш.

Денис

Не вернеш? Чом? Ще можна все вернуть.

Голос

Ох-ох, біда!.. І станеться ж отак-о!

Жінка 1

Старшина йде...

Козак 5

А справді вже іде.

Увіходять: Крицький, Білоченко, Горленко, розмовляючи.

Крицький

Ой, господи! І я се мушу бачить,

Сю смерть страшну! Навіщо ми прийшли?

Білоченко

Прийшли на те, щоб дати оборону,

Як свідка нам Оксана приведе.

Крицький

Чи приведе ж?.. Нема її і досі…

Чи хто не чув про неї, де вона?

Горленко

Я відчинив їй сам із міста браму

Ще звечора... Хоч сотник наказав,

Щоб не пускав її ніхто із міста...

Білоченко

Послухались його! Авжеж!

Горленко

Я їй

Хотів кого на оборону дати,

Але вона схотіла йти сама,

Так і пішла і не взяла нікого.

Я наказав, щоб зараз же її

Упущено, але немає й досі.

Білоченко

То, мабуть, так, що її вже не жди.

Голос

Гей, розступись! Пан наказний полковник!

Увіходять Старовський та Жилинський, за їми зараз же Лясковський.

Лясковський

День добрий вам, панове молодці!

Голоси

Здоров і ти!

Лясковський

А де ж злочинець досі?

Чого се з ним баряться довго так?

Козак 4

А он ведуть.

Юрба вся так і сколихнулася, почувши ті слова. Дехто зітхає, дехто охкає, хреститься, і всі повернулися в той бік, відкіля мусив іти Коваленко.

Голоси

Ведуть уже... Ой боже!..

Великий гріх!.. А так і треба!.. Ні!

Тихо йдучи, ввіходить кільки збройних козаків, ведучи беззбройного Коваленка. Він у тій одежі, що і вчора, але без шапки. Проходити йому доводиться повз Лясковського, що сидить, бадьорячись, на коні. Вони ззираються очима. Лясковський спершу опускає очі перед поглядом Коваленковим, а тоді підніма вгору голову.

Лясковський

Ідіть мерщій,– нам ніколи бариться!

Юрба розступається, пропускаючі Коваленка. Він тихо, але твердою ступою зіходить на поміст. Зійшовши, озирається по людях, мов тукаючи когось очима і не знаходячи. Тоді говорить мов сам до себе:

Коваленко

Нема її... В останній час нема…

Хай буде так!.. Так ліпше: менше муки

Їй і мені…

(Кланяється народові на три боки.)

Панове молодці,

Товариші! Народе православний!..

Лясковський

Спиніть його,– хай не верзяка! Цить!..

Татарине, роби уже що треба!..

Татарин береться за плече Коваленкові, але зчиняється галас: народ кричить.

Голоси

Не можна так! Так не годиться!.. Ні!..

Говоре хай!.. Се ж перед смертю вільно…

Горленко

(до Лясковського.)

Не смієш ти заборонять йому!

Я стану сам з ним поруч на помості

І з шаблею добутою за те

Стоятиму, щоб говорив!..

Крицький

То право

У кожного, хто ставиться на смерть!

Голоси

Говоре хай!.. Не припиняйте слова!..

Коваленко

За мить яку покину я сей світ

І на суді я стану перед Бога,

І вірю я – по правді буде суд:

Радіючи, його я дожидаю...

В останній час оцей я вас прошу:

Коли зробив із вас кому я кривду,

Чим погрішив,– простіть мені той гріх!..

(Кланяється на всі три боки.)

Голоси

Прощаємо!.. Нема чого й прощати!..

Всі грішні ми!.. Ти добрий чоловік!..

Хай Бог тебе простить, коли в чім грішний,

А ми й сами щочасно грішимо.

Коваленко

Спасибі вам!.. (Уклоняється.) Іще я маю слово:

Зостанеться у мене удова…

Голоси

Доглянемо!.. За се ти не турбуйся!..

Вона від нас тут кривди не зазна…

Коваленко

Спасибі вам!.. Нехай же милосердний

Великий Бог з святих своїх небес

Вам, братчики, пошле і змоги, й сили,

Щоб рідний край в сей час оборонить

І визволить його з сії недолі,

Не попустить…

(Змовка, побачивши Оксану.)

Оксана вбігає, за нею Грицько. Оксана кидається крізь стовпище, вбігає на поміст і припадає до Коваленка.

Оксана

Не дам його!.. Він мій!..

Візьміть мене, його ж ви не займайте:

Не винен він!..

Лясковський

Геть звідціля! Назад!

Старовський

Стягти її з помосту та й кінчати!

Голоси

Хай каже!.. Хай!.. Нехай підожде кат!

Коваленко

Ой, горличко моя! Навіщо робиш

Ти знову се?

Оксана

Мовчи!.. Не знаєш ти!..

Побачиш сам, що добре я чиню.

Старовський

Стягніть її!

Білоченко

Не руш! Нехай говоре!

Оксана

Довідалась, що батько мій приходив

Вночі до нас на зраду підмовлять,

І зрадники такі у нас знайшлися:

Ханенкові оддать заприсяглись

Се місто й нас... Найголовніший зрадник

Ось серед вас…

Лясковський

(стріляє на неї з пістоля.)

Мовчатимеш же ти!

Оксана хитається, Коваленко її піддержує. Грицько кидається на поміст до Оксани.

Коваленко

Ой господи!.. Убив її!.. Оксано!..

Оксана

Не вбив іще… Лясковський – зрадник сей,

Був сю ніч там... він з ними умовлявся…

Білоченко

Ізрадник він і душогуб. Візьміть!

В'яжіть його!.. Мерщій!..

Лясковський

Се все брехня! Се вигадки!.. Вона зо злості бреше!

Оксана

Не вигадки... Я чула все сама…

(Показує на Грицька.)

І він те чув…

Грицько

Еге, я чув: се правда!

Все, що вона сказала вам,– було.

Посвідчити прийшов я вам сю зраду,

І на суді ще більше я скажу.

Лясковського стягають з коня, віднімають зброю і крутять назад руки.

Коваленко

Оксаночко, дай рану подивитись.

Оксана

Не треба, ні... нічого, любий мій…

Та тільки я чогось немов не встою…

Падає, але Коваленко й Грицько піддержують її й кладуть на поміст.

Коваленко

Вона вмира, мій господи святий!..

Біжіть мерщій по лікаря... по діда!..

Шукайте крізь – на шанцях і в дому.

Кільки козаків вибігає.

Оксана

Та ні-бо, ні!.. Я не вмираю... Сили

Чогось нема...

Лясковський

Зв'язали ви мене...

Коли вже так, то й їх в'яжіть зо мною,-

Хоружого й суддю,– бо і вони

У справі тій були…

Старовський

Брехня!

Жилинський

Неправда!

Лясковський

Ні, правда все!.. В'яжіть, щоб не втекли.

Білоченко

Суд розбере! А поки– всіх зв’язати!

Старовського й Жилинського в'яжуть, забираючи в їх зброю. Два козаки – вбігають.

Козак 1

Ляхи! Ляхи!.. На шанці лізуть... б’ють...

Козак 2

Хтось одімкнув малую браму, вперлись…

У брамі бій... вже сили не стає…

Білоченко

Полковнику, твоє на шанцях місце!

Коваленко

Ви ж бачите – не можу: умира.

Як я її самую тут покину?..

Білоченко

А вороги як візьмуть місто – всі

Тоді вмремо... Забув свою повинність!

Оксана

Іди, іди!.. Я не умру, діждуся…

Повинен ти оборонити всіх…

Ще козак убігає.

Козак З

Пробилися вже вороги у браму.

Коваленко

Прости мене, кохана,– я піду.

(До Грицька.)

Доглянь її ти, брате, поки справлюсь.

Припадає до Оксани, цілуючи її, і зараз устає. Під голову Оксані підкладають жупан.

Пан писар тут зостанеться нехай

І береже, аж поки я вернуся…

Гей, шаблю дай!

Йому подають кільки шабель, він бере першу.

До бою, лицарі!

Вибігає з шаблею, за їм козаки. Лясковського, Старовського та Жилинського виводять. Оксана на помості лежить, біля неї Грицько, писар теж на помості стоїть трохи віддалік. Збройні козаки круг помосту.

Спершу тихо, тоді чути стріляння, бойовий гук і галас. Увесь час він то притихає трохи, то більшає.

Оксана

Як б'ються там... О господи єдиний!

Подай ти їм подужать ворогів!..

Крицький

Подужають,– адже ж бо там полковник…

Грицько

Сестриченько, де вражено тебе?

Оксана

У груди... ой!..

Грицько

Чому не можу взяти

Я кулю сю до себе в тіло,– хай

Умер би я, а ти була б здорова.

Оксана

Я дякую, мій братіку, тобі...

Як дуже враз у грудях заболіло.

Крицький

Перенести б додому пані,– там

Оглядіти і рану можна буде.

Оксана

Ой ні, мене вже не займайте ви…

Я хочу тут... Його я тут діждуся…

Змовкають. Стріляння чути раз-у-раз.

Крицький

Завзятий бій!.. І наче дужче все…

Ні, затиха... Тепера чути далі,-

Се ворогів погнали... Наші б’ють!

Оксана

Мій господи, коли б мені діждатись!..

Грицько

Яка бліда ти, сестро, Боже мій!..

Оксана

Дарма... дарма!.. Аби достало сили Діждатися...

Крицький

Та діждетесь!.. Ось-ось

Всі вернуться, і пан полковник прийде…

Тоді ми вас мерщій перенесем,

Щоб дома ви були... і лікар буде

Вас гоїти…

Оксана

Чом Василя нема?

Так довго вже!..

Грицько

Ось чути,– йдуть неначе…

Крицький

Уже ідуть, вертаються назад.

Козак убігає.

Козак

Подужали!.. Ляхів прогнали з міста!

Козак 2

(убігає)

З потугою гетьман Петро іде;

Злякавшися, ляхи знімають табор.

Оксана

Хвала тобі, мій господи святий!..

Коли б його побачити, то більше

Не треба вже нічого…

Крицький

Йде полковник.

Коваленко швидко ввіходить і кидається на поміст, за їм кільки козаків стають біля помосту.

Коваленко

Голубочко, моя єдина зоре!

Нахиляється над Оксаною. Грицько підводиться і стає далі. В сей час ударено за сценою в сурми і виходять збройно й з прапором козаки-дорошенківці, а за їми й кальницькі.

Крицький

(до сурмачів.)

Гей тихо!.. Цить!

(Показує на Оксану. Сурмачі відразу стихають і всі стають мовчки.)

Коваленко

(до козаків.)

Керею дай! На їй

Перенести!

Оксана

Не треба... умираю... Не покидай!

Коваленко

Навіщо кажеш так? Ти житимеш!..