Текст книги "Серед бурі"

Автор книги: Борис Гринченко

сообщить о нарушении

Текущая страница: 2 (всего у книги 4 страниц)

ДРУГА ДІЯ

ОДМІНА ПЕРША

Світлиця в господі в сотника Лясковського, вбрана підхоже до того, як і в Коваленка, але менша й простіша. Ніч, на столі свічка.

Лясковський сидить за столом, перед їм стоїть Крутько, немолодий козак.

Лясковський

Дак мовиш ти, що хилються до нас?

Крутько

Та ще і як! Я з панського розказу

Усім одно у вуха все турчу:

Що в нас тепер полковник сей поганий...

Лясковський

Ну, а про те... про мене закидав?

Крутько

А як же ж ні!.. Казав, ласкавий пане!

Нам сотника Лясковського, кажу,

Полковником годиться обібрати.

Лясковський

Та що ж вони?

Крутько

Багато пристає

На вашу мосць... а інші Коваленка

Обстоюють.

Лясковський

А ти їх припечи:

Ти нагадай сьому, як пан полковник

Його колись покривдив,– накарав

За те, що він... Ні, не кажи за віщо,

А за ніщо, кажи... Тому закинь,

Що міг би він уже значнішим бути,

Але сього полковник не дає,

А буде він значним тоді, як стане

Полковником Лясковський". Ще кому

Ти просто дай горілки, щоб напився,

Чи та яра йому ти в руку вкинь,

Коли не п’є...

Крутько

Я ж і роблю так саме.

Лясковський

Усякому ти щось лихе скажи

Про Василя,– вигадуй там, що знаєш,

Та тільки так бреши, щоб не вклепавсь.

Крутько

Та знаю як,– мене сього не вчити.

Лясковський

Хто наріка на сю облогу,– тим

Скажи, що се через його упертість

Та через те, що недотепний він:

Коли б не він,– давно кінець облозі.

А хто кричить, що треба йти на смерть,

Тому скажи: Василь оддатись хоче

Ляхам і вже з Ханенком наклада…

Тим і людей мордує він, щоб врешті

Знемігшися, всі легше підлягли.

Крутько

Вже декому й казав... і вірять добре.

Лясковський

А коли хто й віри не пойме,

То все якась народиться невіра

До Василя: "А може, щось і є?»

Подумає і неймовірний часом…

І вже не так повірить він йому,

Як трапиться, що треба буде віри.

Крутько

От тільки ще той клятий дід Остап:

Він серед нас велику силу мас,

Шанують всі його, що лицар він

Уславлений і ранами окритий,

Козацькії звичаї знає всі…

Я закидав йому: "Дурниця,– каже.-

Ти не плети дурниць!" – Коли б же він

Та прихиливсь,– за їм би й ті шугнули,

Що ще тепер хитаються вони.

Лясковський

А ти йому червінчика…

Крутько

Не візьме!..

Та я його злякаю: я впевню,

Що зраджує полковник. Як повіре,

То ворогом страшним тоді йому

Він зробиться.

Лясковський

Роби вже, як там знаєш!

Полковник я,– хоружий в сотні – ти.

(Дає гроші.)

Ось на іще побрязкачів блискучих,-

Багато сим прихилиш ти... Іди!

Крутько кланяється й виходе.

Лясковський(помовчавши.)

Полковницький пірнач... блищить він гарно…

Ото тоді пануй і розкошуй!..

Дурні! Дурні! Клопочуться, гризуться,

За рідний край говорять, за народ...

А що мені той рідний край? Навіщо?

Як добре жить, то там і рідний край,

А якщо зле,– на чорта він іздавсь?

Про волю ще народную торочуть...

Все чортзна-що! Йому горілки дай,

Уп'ється він, то й байдуже про волю:

Лизатиме він чоботи тобі.

Тоді вона, та воля, є в людини,

Коли бряжчать червінці у руках,

Тоді усе, що тільки заманеться,

Все зробиться!.. Такої волі й я

Добуду ось... Коли б ще пощастило!..

Щоб більше він на шиї не сидів,

Огидний сей!.. Тоді уже й Оксана...

Ой-ой, ой-ойї.. То ласощі такі,

Що тільки їх хоч трошки нагадаєш,

То так тебе мов опече всього!..

А як вона нагнівалась на мене!..

Тоді немов ще краща стала враз...

Вже сердьсь тепер: твоя ще поки воля!

А скоро я приборкаю тебе,-

Не сердиться ти будеш,– цілувати!

Старовський та Жилинський увіходять.

Старовськийта Жилинський.

Добривечір!

Лясковський

А, прошу до господи!

Старовський та Жилинський скидають кереї.

Сідайте-бо! Давно вже челядь спить,

І нас ніхто почути тут не може,

То вільно нам розмовиться в сей час.

Старовський

Надумав се пан сотник щось цікаве.

Лясковський

Цікаве – так! Ми мусимо гуртом

Порадитись, щоб знати, що чинити,

Бо справа се великої ваги.

Жилинський

Ану, кажи, послухаєм про справу.

Лясковський

Мені до рук потрапив лист один...

Жилинський

Від кого ж лист?

Лясковський

Від гетьмана Ханенка.

Жилинський

Ханенка? Йо?

Старовський

Невже?

Лясковський

Атож, кажу.

Старовський

А що ж стоїть написане в цидулі?

Лясковський

Хай пан суддя читає сам її.

Подає листа. Старовський розгортає й дивиться спершу на підпис.

Ханенко, так... Ну, будемо читати!

Мой велце шановний, ласкавий добродію, пане сотнику Калницький! Ординуємо з сим листом нашим певного чоловіка, сподіваючись, що сим тебе і інших обачніших з старшини вашої до перестанку пролиття крові християнської нахилимо. Поне-важ уже два тижні тая кров проливається і ще більше її пролито має бути, як звитязьким робом до Калнику вступимо. Рач ваша милость на тоє уважно глянути, іж ніякої надії на утримання міста вашого мати не можете і чи нині, чи за кілька день поддатися мусите. Ліпше вам будеть на ласку нашу оддатися, аніж карання строгого за упартость дознати. За дурницею полковник ваш уганяючи, того вчинити не хочеть; то могли би ваша милость, полковницький пірнач до рук узявши і розважніших із старшини вашої до себе приєднавши, тоє вчинити. А що такий вашої милості і товариства учинок без нагороди доброї маєтками чи золотими червоними не лишився би, то в тому певний будь. Також і полковницького пірнача з рук вашої милості ніхто видерати не мав би. Рач же, розваживши тоє, мені пилну з пилну і щиру одповідь подати. Року божого 1671-го, октобрія..."

Оце і все. (Мовчать який час усі.)

А що сказав пан сотник

Тому, хто дав йому сього листа?

Лясковський

Що відповім не зараз, трохи згодом...

Порадитись із вами я хотів,-

На те я вас тепер оце й покликав.

Старовський

А сам же ти як думаєш про те,

Що пан гетьман нам подає до вваги?

Лясковський

А що ж тут ще? Казав я вам і перш,

Що все одно – нам витримать не сила,

Не схилимось,– то шию нам нагнуть,

Послухаєм – зазнаємо ми ласки.

Нема чого стрибати нам в огонь,

Коли його і обминути можна.

Змагаючись, як наш дурний Василь,

Ми і людей занапастим, і місто.

Віддавшися ж – ми зарятуєм все,

Та і самі не будемо без зиску.

Ви згодились попереду на те,

Що як уже побачимо, що годі

Змагаться нам, то скинем Василя,

Коли на те до нас він не пристане,

Та й скоримось Ханенкові. Сей час

Уже прийшов: не витримаєм далі.

І склалось так тепер нам добре все,

Що вже не ми, а сам гетьман Михайло

Прохає нас,– то се ще й ліпше нам:

Ми можемо так більше вторгувати.

Тим я й кажу: берім, коли дають,

Бо час мине, то може все пропасти.

Жилинський

Та се то так... та штука є одна...

Лясковський

Кажи – яка, то, може, і зарадим.

Жилинський

Ну, дасть гетьман маєтків, талярів

По сотні-дві... І ще тобі до того

Полковництво…

Лясковський

Написано про се... Хіба не в лад?

Жилинський

Ні, не про те, а ось що:

Вам добре двом: полковницький пірнач

Уже давно вві сні пан сотник бачив,-

Тепер його й рукою досягне.

І пан суддя теж плату добру має:

Полковника ненавидить він так,

Що добре б дав, аби помститись можна.

За віщо се,– не відаю того…

Старовський

Він ворогом мені давно вже стався:

Образою великою вразив

Мене він раз…

Лясковський

Яка ж була образа?

Старовський

Прилюдно він назвав мене колись

Утисником і ще зганьбив словами.

Лясковський

А за що ж то?

Старовський

Та за дурницю все!

Там козаки-сусіди єсть у мене,

Дейнеченки... супліку подали,

Що ніби я їх утискав, що ніби

Я батожжям їх бив, а то усе

Шкарадная брехня! Та ще й на кого:

Ще й на суддю! І він мене тоді

Утисником назвав, ганьбив... Забути

Не можу я... Давно я заприсягсь

Помститися, полковництво відняти

У його й все...

Жилинський

Ото ж і буде так!

От пан суддя і має нагороду!

Опріче тих маєтків, талярів,

Один бере пірнач, а другий – помсту,

А що ж мені?

Лясковський

Маєтність, гроші…

Жилинський

Ге!

Те маєте і ви та ще і надто,

Мені ж нема додаточка того.

Лясковський

Як там – бери! Про те всі будем дбати,

Щоб сотником ізроблено тебе.

Жилинський

Оце гаразд! Так ліпше й приставати.

Та тільки вже щоб слова не ламать!

Лясковський

Не зломимо! Як я сказав, то певне,

Та тільки щось мовчить наш пан суддя,

Що думає – не хоче нам сказати.

Старовський

Я пристаю.

Жилинський

Оце так і гаразд.

(До Лясковського.)

А де сей лист пан сотник взяв? Од кого?

Лясковський

Вночі я йшов учора, аж дивлюсь,-

По-хлопському убраний хтось підходе,

Дає листа... я в його розпитавсь:

Він ізнайшов отой тайник підземний

Та й вліз сюди... Я наказав йому,

Щоб зараз він назад вертавсь, а вранці

Засипали ми тайника того.

Жилинський

Бач, бісові,– знайшли ж тайник, а наші

І байдуже!

Старовський

Бо так він обваливсь,

Заріс увесь кущами й дерезою,

Що всі його забули вже давно.

Лясковський

А сей, бач, знав про його: він у місті

Колись бував. І знаєте ви – хто?

Жилинський

А хто? Кажи!

Лясковський

Полковниці се батько.

Старовський

Невже? Свирид? Бач, де він обізвавсь!

Жилинський

А хто ж то є? Про його я не знаю.

Старовський

Він з Винниці був міщанин,– там є

У його двір... Водився з козаками

Ще здавна він... лестивсь і до ляхів...

Став козаком, пристав до Дорошенка...

Лясковський

Тепер же знов з Ханенком наклада…

Він там у їх за осавулу в сотні…

На вигадки премудрий, дак його

Туди і шле Ханенко, де не шаблі,

А хитрощів зажити треба їм.

Жилинський

А як же наш йому зробився зятем?

Старовський

Так і зробивсь... У його ся дочка

Одна була, та ще приймак... За пана

Багатого віддать її хотів.

А тут Василь підскочив, та вернувся

Із гарбузом, бо був тоді малим

Хоружим він у сотні... Дак Оксана

Сама тоді вже утекла із ним.

Розлютувавсь Свирид і відцурався

Навік дочки.

Жилинський

Дак он се через що

Він хоче сам занапастити зятя!..

(До Лясковського.)

Того ж ти так на раді обставай

За те, щоб нам з ляхами биться й далі?

Лясковський

Так ліпше ми захистимо себе:

Як будемо кричати скільки сили

Про ворогів треклятих та про бій,

То й вірити нам будуть, скажуть: певні.

Ми ж нищечком ізробимо своє.

Та ще і те: коли б сам Коваленко

Ляхам оддавсь,– пропали бариші!

Старовський

А як же ми умовимся з Ханенком?

Лясковський

Я завтра сам із Кальника піду

Вночі до їх і там з самим Ханенком

Погоджуся.

Старовський

Се до ладу... іди!

Лясковський

А мій Крутько підкручує тут добре.

Багато вже до нас прихильних є.

Старовський

Нам їх тепер ще більше буде треба:

Як Василя приборкаєм, то все

Ізробимо, а з ним, то важча справа,

Силкуймося, щоб прихилить народ.

Лясковський

Тепер же ми ходім іще на шанці,

Щоб бачено, що пильні й щирі ми.

Жилинський

А що ж, ходіть! Обійдемо та й спати.

Вдягаються й виходять. Завіса спадає.

ОДМІНА ДРУГА

Ніч. Майдан серед Калмику великий. Будинки старосвітські, вікна вузькі, покрівлі гонгові й солом'яні, високі й гострі. Ніч не місячна, але досить видко. Чути, як перегукається варта: "Вартуй! Вартуй!" – гукає з одного боку. "Вартуй!" – озивається з другого, а ще десь далі ледві чуть: "Вартуй!" Як одслонюється завіса, то на майдані порожньо. Трохи згодом чути ходу. Виходять Лясковський, Старовський та Жилинський, ідучи через майдан од Лясковського до шанців.

Лясковський

То правда є: сього Ханенка знаю.

Він так, як пес, виля своїм хвостом

Туди й сюди... Та нам дро те байдуже,-

Аби свого хоть з чортом досягти.

Старовський

Против ночі не поминай його!..

Лясковський

Ат, вигадки!.. А що се галас наче?

Ба ні, се спів.

Старовський

І справді щось співа.

Лясковський

Який се біс тепер співати сміє?

Чути гуртовий спів; пісня наближається, голоснішає, голоснішає. Входить гурт – чоловіка десять козаків трохи напідпитку. Безладно йдуть співаючи: ¹

Гей гук, мати, гук,

Де козаки п'ють.

І веселая та доріженька,

Куди вони йдуть!

І веселая та доріженька,

Куди вони йдуть!

Куди вони йдуть,

Там бори гудуть.

Поперед себе та вражих ляхів

Облавою пруть!

Поперед себе та вражих ляхів

Облавою пруть!

Зібрались вони

Під рясні дуби

Та чекають отамана

На раду собі.

Та чекають отамана

На раду собі.

Отамане наш,

Не дбаєш за нас,-

Ось бач – наше товариство

Як розгардіяш!

Ось бач – наше товариство

Як розгардіяш!

Лясковський

А чого б же воно, бісові сини, не було розгардіяшем, коли ви, отак упившися, серед ночі галасаєте?

Козак 1

Отамане наш!.. Ми ж хоч і впилися, дак за твої ж і гроші... Їй же богу, та й годі!.. Ти ж їх сам нам давав та ще й казав: "Нате вам, хлопці, бо я сотник добрий". І ми хлопці добрі, а в жидівочки Рухлі горілка прихована... Дак ми за твої гроші й теє... За твої гроші й за твоє здоров'я, бо ти ж у нас сотник добрий... Ти ж давав...

Лясковський

Давав, бісова патяко, давав!..

Але хіба я вам казав упиватися?

Козак 2

Та ми, пане отамане, се й без казання знаємо.

Лясковський

Хоч би вже трошки пили, а то так!..

Козак 3

Сама душа міру знає!

Чоловік не скотина: більш відра не вип'є.

Лясковський

Та ще й зіпаєте на все п'яне горло! Цитьте мені зараз, а то як почує полковник, то він ізвелить вас до гармати прикувати.

Козак 3

А нам начхать на полковника, бо ми любимо сотника

Козак 1

Щоб я здох – любимо! Давай я тебе, пане сотнику, поцілую! Обнімаючи цілує. От добрий сотник!.. Не гордий!

Дехто з козаків

А не гордий!.. Ні!

Козак 3

І випити дає.

Лясковський

Чуєте ж, хлопці: цитьте, не ячіте!

Ви ж знаєте, який полковник лютий.

Мені ж вас жалко.

Козак 2

Ой спасибі тобі, братіку, що ти нас жалієш!..

Лясковський

Ну йдіть же, хлопці, та лягайте спати!.. Та нищечком... Щоб вас ніхто не чув! А то вдруге ніколи й шеляга не дам за вас шинкарці.

Козаки

То й підемо!.. Чому не піти?..

Виходять.

Старовський

Навіщо се ти гроші їм даєш?

Лясковський

Та кат їх знав, що так вони нап'ються!

А чим таких на свій прихилиш бік?

Дай випити, то зараз і не гордий,

І добрий він, а там і потягли

На раді всі за того, хто не гордий...

Ще поки хай уже собі поп'ють,

А згодом ми приборкаєм се бидло.

Козак(убігає.)

Гей, пане сотнику, біда!.. біда!..

Лясковський

Яка біда?

Козак

У нас ляхи у місті.

Жилинський

Та не бреши!

Козак

Коли брешу, то хай

Я не діжду і праведного сонця!

Старовський

Та де ж вони взялись?

Козак

А чорт їх зна!

Мов із землі,– так вироїлись зразу.

Білоченко

(вбігає з козаками.)

Де вороги?.. Казали, що ляхи...

Крицький

(з другого боку, з шаблею в руках, за їм теж козаки.)

Хто про ляхів гукав? А де полковник?

Лясковський

Не відаю.

Козак(убігає.)

Ляхи!..

Білоченко

Та де ж вони?

Козак

На варті я біля лівої брами

Стояв тоді... Ой, дихать не дає!..

Ізвечора звелів ще пан полковник

Того пустить у місто, хто вночі,

Постукавши, такеє скаже гасло:

"Брід перейшов"... Я тільки упустив -

Дивлюсь: ляхи... Пан Горленко там з їми.

Але йому вже сили не стає.

Прислав мене... благає він посилку...

Лясковський

Так он як се!.. Дак се вже зрада в нас!

Ляхів пустив полковник сам у місто!

Білоченко

Що плещеш ти?

Лясковський

Хіба ж ти сам не чув?

Коваленко вбігає з шаблею в руці.

Коваленко

Що сталося? Гукали,– ворог в місті?

Чути стріляння.

Лясковський

(до Жилинського та до Старовського.)

Кричіть-бо ви мерщій, що зрадник він!

Старовський

А ти ж де був, що ти того не знаєш?

Коваленко

Я дома був…

Жилинський

А чом же вороги

Ввійшли до нас, твоє сказавши гасло?

Ти сам звелів, щоб вартовий пустив!

Коваленко

Не розберу ніяк, про віщо мова.

Лясковський

Не розбереш? Про те, що зрадник ти!

Коваленко

(з притиском та поважно.)

Що ти посмів мені сказати зараз?

Лясковський

Те, що ти чув!.. Ти варті наказав

Впустить того, хто гасло певне скаже.

Вн упустив, і увійшли – ляхи.

Коваленко

О, господи!.. Невже? Мерщій до бою!..

Старовський

Ні, постривай! Ти зрадив зараз нас,

То зрадиш знов,– не пустимо вже більше!

Жилинський

Авжеж що так! Його спинити треба!

Лясковський

Попавсь тепер! Не викрутишся вже!

Старовський

Невільний ти, бо учинив ти зраду.

Чути стріляння й бойовий галас.

Коваленко

Не зрадник я!.. Я свідчусь богом – ні!

Як сталось це – і сам тепер не знаю..

А тільки я нічим не завинив,

І потім сам я викрию всю справу…

Жилинський

Не слухайте!.. Беріть його, в’яжіть!

Коваленко

Мене в'язать?.. А, бісова пащеко!

Мовчи мені!.. Панове молодці!

Хто думає, що я вчинив би зраду?

Білоченко

Брехня усе! Не віримо тому!

Крицький

Не вірю й я!

Голоси

І ми!.. І ми не вірим!

Чути стріляння.

Лясковський

Не вірите? А він ляхів пустив

І зараз всіх оддасть нас на поталу.

Полковнику! Не вільний більше ти,-

Віддай пірнач і підеш до в’язення.

(Бере його за плече.)

Жилинський

(капа Коваленка за руку.)

Віддай пірнач!.. В залізо!.. До тюрми!

Чути стріляння.

Коваленко

(метнувшись і відіпхнувши Лясковського й Жилинського.)

Від мене геть!.. Ви чуєте, там б’ються!

На завтра суд!.. Тоді мене судіть!

Тепер же час не судний,– треба битись.

(Високо шаблю піднявши, гукає:)

Гей, козаки, панове молодці!

За мною всі! Не даймось ворогам!

(Кидається до бою, а за їм усе козацтво.)

Козаки

Не подамось!.. Вмремо – не подамось!

Лясковський, Старовський та Жилинський якийсь час вагаються, але потім і вони вибігають.

Завіса

ТРЕТЯ ДІЯ

Майдан серед міста той, що й учора. Чути, як забубнено у віщові бубни. Через майдан ідуть два Окличники.

Окличник 1

У раду!.. В раду! В раду!

Окличиик 2

У раду!.. До суднього кола!

Проходять.

Козаки зіходяться. Вони приходять увесь час, аж поки старшина попри-ходить. Між козаками Крутько.

Козак 1

Дак оце ми полковника судитимем?

Козак 2

А що ж із того суду буде?

Крутько

Коли провинив, то шию втнемо.

Козак 1

Так-то й утнеш полковникові!

Крутько

Скоро стався зрадником, то не став полковником.

Козак 1

А так! Час гарячий, бойовий... Змилування під такий час нема.

Крутько

Щеб пак! Мало не загинуло місто через його.

Денис

(кремезний, трохи сивий козак, що надійшов тим часом.)

Через його? Може, через вас?

Козак З

Овва! Чого ж це через нас?

Денис

Бо ви, замість щоб одбиватись,– судити його заходилися. Якби він подався та не крикнув: "До бою!" та не кинувся, то що тоді було б? Поки б ви тут судили його, а тим часом вороги все місто поняли б.

Козак 1

А що правда, то не брехня. Як кинувся він,– мов лев який!.. Так усі за їм і шугнули!.. Та як поперли ляхів лавою поперед себе, то враз де вони к чортам і поділися!

Крутько

Авжеж! А сам ворогам гасло подав, щоб увійшли.

Денис

А ти чув?

Крутько

Нащо чути, коли й так видно? Коли ляхи знали гасло, то воно саме до їх не перелетіло.

Дехто

А певне! Вже ж не як!

Козак 4

Щоб такий чоловік таке зробив?!

Козак 5

Та такого друзяки полковника другого й немає!

Крутько

Уже й друзяка! А то не твого брата він прикував до гармати?

Козак 5

Та се правда...

Денис

А то й не треба було? Упився й побився з жидівкою! Хіба се личить козакові?

Козак 4

А я таки знову своє: зроду-віку не пойму віри, що він ізрадив.

Козак З

Бо дурень!

Козак 4

Сам єси дурень, а мене маєш так узивати?

(Хапає його за груди, добуваючи шаблю.)

Голоси

Годі вам, годі!.. Це ж не шинок, а рада!.. Чи ви показилися?.. Розніміть їх!

Козаків рознімають. Баба Горпина проходить через майдан, стрівається з Денисом.

Горпина

А що се тут, Денисе? Чого се зібралася рада?

Денис

Хіба ж не відаєш?.. Полковника судитимуть.

Горпина

Як то полковника судитимуть? Защо?

Денис

Бо він посланця з міста послав і гасло сказав вартовому, щоб на те гасло назад його впустив... А ляхи про те гасло якось і довідалися. Дак оце тепер і судитимуть... мовби він ляхам гасло переказав і їх до міста пустив.

Горпина

Ой, лишенько!.. Яка ж неправда на чоловіка!

Крутько

Іди собі, бабо, йди!.. Тут нема чого стояти!

Горпина

Та я не стою, я за ділом ішла... Оце біда!..

Треба піти пані Оксані сказати.

Виходить.

Дід Остап – старий, увесь білий, приходить і скидаючи шапку: "Здорові, дітки!" Всі, хто поблизу, скидають шапки, кажучи: "Здорові, діду Остапе!»

Денис

От нехай дід Остап скажуть, чи то ж по правді на нашого полковника казати, мовби він ізрадник?

Д. Остап

Чи він ізрадник, а чи ні, то те на раді побачимо, а що туди воно хиле, то се й я скажу.

Крутько

А бач!.. А бач!.. Уже дід Остап дурно не скажуть. У нас нема над діда Остапа мудрішого... То вже як дід Остап скажуть, то так воно й є.

Козак 2

Так! так!

Ще дехто

Авжеж що так!

Д. Остап

Я, дітки, сеє вже знаю... По світах бував…

Козак З

Покажемо вам на раді, який ваш полковник!

Козак 5

К бісу такого полковника!

Козак 6

Пана сотника Лясковського за полковника!

Голоси

Чи ба, куди стріляє!.. А не діжде він того ніколи!

Інші голоси

Діжде! Скрутимо в'язи вашому Коваленкові.

Денис

За ту горілку, що вчора вас сотник напував?

Козак

А ти бачив?

Денис

Ніколи нам було бачити: ми билися з ляхами, як ви п'яні спали. Тільки чули, як ви хропака затинали.

Дехто

Га-га-га!.. Оце дак так! У самісіньке око вцілив!..

Козак 1

Цитьте, отамання йде!

Все стихає. Повагом, з урядовими клейнодами в руках іде старшина: Лясковський, Старовський, Білоченко, Жилинський, Горленко. Підходячи, здоровкаються, беручись за шапки.

Здорові, панове молодці!

Козаки

Доброго здоров'я, панове отамання!

Лясковський

Чи вже усі зібралися у раду?

Голоси

Та вже усі... Полковника нема…

І писаря...

Старовський

А негаразд!.. Недобре!..

Зібралася громада, дожида,

А він там десь ще дляється, бариться…

Жилинський

Мов не його судитимете ви,

А сам він вас.

Лясковський

Він не шанує ради.

Білоченко

Поспіємо!.. От зараз прийде він…

Нема чого заздалегідь горлати…

Та он і йде…

Горленко

Іде... і писар з ним…

Василь Коваленко – з полковницьким пірначем у руках; Лаврін Крицький – писар, з каламарем біля пояса і шаблею при боці; в руках сувій паперу.

Коваленко

(скидаючи трохи шапку.)

Здорові, панове молодці!

Дехто

Здоров і ти!.. Хто скида шапку, а хто ні.

Коваленко

Ну, раду починаймо!..

Стають таким ладом: козаки стоять півколом, а посередині Коваленко, праворуч суддя Старовський, біля його Лясковський та Жилинський, ліворуч писар Крицький, Білоченко, Горленко. Спереду Дід Остап, Денис.

Старовський

Хто ж зніме річ?

Лясковський

Та хто ж, коли не ти?

Єси ж суддя, а се в нас судне коло,

То вже ж тобі і бути речником.

Голоси

Хай буде так!... Суддя нехай питає!..

Старовський

Спасибі вам, панове молодці!..

Ось слухайте ж, панове отамання,

Громадськії мужі і ви усі

Товариші і братчики козацтво!

Що сталося учора – звісно всім:

Упущено ляхів до нас у місто,

А вартовий їх сам же і пустив;

Нехай теперь він нам і оповість,

Як сталось те.

Вартовий

(Виступає з-за стовпища).

Та сталось так воно:

Вночі когось приводе пан полковник…

По-темному не розібрав я – хто…

Звелів його він випустити в браму,

Тоді сказав: "Коли хто уночі

Постукає до брами й гасло скаже:

"Брід перейшов", то ти того пусти».

Я довго там стояв, було все тихо,

А далі, так опівночі вже,– стук

У браму щось. Питаю: хто там стука?

Воно ж мені: "Брід перейшов,– пусти!»

Я відчинив – коли їх ціла купа…

І оком я змигнути не поспів -

Всі як сунуть!.. Мене з їх хтось ударив.

Додолу збив... Коли, на щастя, тут

Пан Горленко настиг, і бій зчинився…

А потім я до вас ото прибіг...

Старовський

Полковнику Василю Коваленку!

Чи так було, як вартовий казав?

Коваленко

Увечері учора я покликав

Карпа Ганька до себе й наказав,

Щоб він удягсь у просту свиту й вийшов

У браму ту; щоб у долині він,

Петра Гайду, мірошника, знайшовши,

Йому мою цидулу доручив

І наказав, щоб той до Дорошенка

Відніс листа; Карпові ж я звелів

Вертатися. Коли ж Петра не буде,

То сам нехай до гетьмана іде...

Всі посланці, яких ми посилали,

Погинули: я, зради боячись,

Так нищечком послав Карпа, що знати

Не міг ніхто... то й вартовий не знав,

Хто йде й чого... Карпа я сам проводив,

Сам випустив, (і так усе було,

Як вартовий нам зараз оповів.

Старовський

Іще скажи: чи міг почути хто,

Як ти казав Карпові й варті гасло?

Коваленко

Я думаю: ніхто того не чув.

Старовський

То з двох одно тепера має бути:

Або се ти переказав ляхам

Про гасло те, щоб увійшли до міста!..

Або зробив ту збродню вартовий.

Вартовий

Я не робив того, я свідчусь богом!..

Пан Горленко те знає, ввесь той час

Він там стояв, біля гармати зараз...

Горленко

Я оддалік стояв, і бачив я,

Як посланця приводив пан полковник;

Розмови їх почути я не міг,

А бачив все: нікуди не відходив

Сей вартовий, не розмовляв ні з ким.

Старовський

То і не міг ляхам сказати гасло…

Полковник же…

Крицький

Міг виявить Карпо…

Лясковський

Він не такий козак, щоб те зробити,

І ми ж усі тут знаємо Карпа.

Голоси

Та знаємо!.. Людина певна дуже!

Білоченко

Могли його вхопити там ляхи

І муками примусити сказати.

Старовський

Він не такий, щоб мук яких злякавсь:

Мордовано уже його аж двічі,

Як попадавсь до рук він ворогам,-

Чи ж виявив хоч кришечку він їм?

Голоси

Та що й казать! Душа в Карпа – то криця!

Крутько

Умре, а вже не пустить пари з уст.

Лясковський

А де ж Карпо? Чи вже він повернувся?

Голос 1

Нема його.

Голос 2

Не видно вже давно.

Старовський

Що мовиш? Га?

Голос 2

Та ще як позавчора

Ходили ми на виправу вночі,

То я його, вернувшися, й не бачив.

Лясковський

А вас тоді ляхи напали там

І вбили…

Голос 2

Двох…

Лясковський

То, може, й трьох убили:

Ще і Карпа?

Старовський

Хто ще тоді ходив?

Голоси

Я!.. Я ходив!.. І я!.. І я!.. Ми троє…

Старовський

Чи бачив хто, щоб повернувсь Карпо?

Голоси

А хто ж його тепер згадає?.. Наче

Не бачили…

Коваленко

Не бачили ви? Як?

Та він же був! Згадайте ліпше ви!

Голоси

Та, може, й був, а може, ні – невпомку…

Старовський

Ото ж то й є!.. От бачите ви всі,

Що не вернувсь Карпо тієї ночі,-

То й не його полковник випускав.

Коваленко

Кого ж? Скажи!

Старовський

Хіба про те я знаю!

А може, хто приходив од ляхів,-

Ти й випустив, йому сказавши й гасло.

Коваленко

Обібрано тебе, щоб речником

Ти в раді був, то можеш те казати;

Коли б же ти мені таке сказав

Не речником, не в раді,– смертним боєм

Я б допевнивсь, де право ти здобув

Собі таке, щоб смів мене ганьбити

І зрадою плямити честь мою!

Та ти – речник... Панове отамання,

Громадськії мужі і ви усі

Товариші і братчики-козацтво!

Ви знаєте, що я не перший рік

По правді тут між вами козакую,

Ви бачити самі могли, чи я

Коли хиливсь до ворога лихого?

Ви знаєте, що у житті мені

Дорожчого нема за нашу волю,

Ви знаєте: я боронив її!..

А він плямить великою ганьбою

Тепер мене!.. Чи вірите тому?

Голосів кільки

Не віримо!.. Хіба ж таки не знаєм?..

Не віримо, щоб ти лихе зробив!

Коваленко

Коли б я міг таке страшне вчинити.

Коли б хотів я зрадити братів,-

Не кинувсь би учора я до бою,

Я б не спинив лукавих ворогів,

Я б попустив їм тут запанувати...

Не відаю, як сталося се так,

Що всі Карпа не бачили: він, мабуть,

Не спавши ніч, проспав учора день,

А ввечері його з листом послав я.

Я знаю сам, який козак Карпо,

Не думаю, щоб він признавсь на муках.

Тут сталось щось... його не розберу

Я поки ще... Та дайте трохи часу,-

Ми знайдемо, хто зраду сю вчинив,

Скараємо за сю тяжку провину.

Голоси

Гаразд!.. Гаразд!.. От добре промовля!

Шукатимем усі того злочинця,

Ізнайдемо,– то смерть тоді йому!

Оксана

(Вбігає, задихавшись.)

Стривайте-бо!.. Помилуйте для бога!..

Не винен він, нічого не зробив…

Не заробив ніякої він кари…

Я знаю!.. Я...

(Спиняється, задихавшись.)

Лясковський

Та що там знаєш ти!

Оксана

Ні, се не він!.. Я зараз ось... я зараз...

Догадуюсь, що винна в сьому я…

Білоченко

Та як се?.. Ти?!.

Коваленко

Оксано, ти вчинила?..

Та що-бо ти!.. Не може бути, ні!..

Ти не могла такого учинити!

Крицький

Чи то ж могла ти зрадити нас, пані?

Тому ніхто з нас віри не пойме.

Оксана

Мені усе Горпина розказала...

Не так воно!.. Скажу вам, як було...

Коваленко

Кажи усе, та тільки щиру правду,

Чужих провин на себе не бери.

Оксана

Ні, не візьму... До мене батько вчора

Із табора ворожого прийшов...

Горленко

Чий батько?

Оксана

Мій... На сором мій, на горе

Він не своїх боронить,– ворогів.

Білоченко

Та як же б він пройшов сюди у місто?

Оксана

Потайником він позавчора вліз…

Іще ж тоді ви там не засипали…

А як уже засипали,– не міг

Він вилізти і смерти сподівався.

Тоді згадав, що в його є дочка,-

Прийшов, благав, щоб я його пустила…

Карав мене він словом дошкульним,

Прокльонами страшними нахвалявся…

То ж батько мій!.. Віддать його на смерть

Я не могла – хоч він і відцурався

Мене й усіх... У хвірточку малу

Хотіла я уже його пустити,

Коли се йде Василь... Мерщій тоді

Сховала я в світлицю другу батька…

Там він сидів і, мабуть, звідти чув

Все, що Василь казав тоді Карпові…

Оце й усе... Ви бачите: я винна,-

Карайте ж так, як заробила я,

Невинного ж ви визволіть од кари.

(До Коваленка.)

Прости мене, дружинонько моя,

Що честь твою я вчинком сим сплямила!.,

Я думала, що краще так зроблю,

Я думала,– мене не зрадить батько…

Не знала я, про що казав з Карпом…

Прости мене!.. Ти бачиш: винна – я...

Коваленко

Ой, господи!.. За віщо ж сяя кара?!

Усі який час мовчать.

Крутько

(Кричить.)

А що тепер?.. І викрилось усе!

Полковника воно і не минуло!..

І зрада та в господі в його!.. Бач!..

Старовський

Вже враджено того скарать на горло,

Хто се вчинив. Злочинницю знайшли,

І присуд той на неї впасти мусить.

Жилинський

А мусить же! Вже ставсь над нею суд:

Вести її, зрадливую, на страту!

Крутько і ще дехто

Авжеж вести!.. За зраду!.. На поміст!..

Старовський

Хай буде так!.. Полковникова пані!

Ти зрадника і шпига, що прийшов

Підглядіти, як місто звоювати,

Не віддала до рук старшині... Ти,

Ховаючись, його пустила з міста:

Вчинилася велика зрада тим,-

За се ти вмреш!..

Крицький

Стривайте! Ще не так!

Старовський

Чому не так?

Крицький

Бо ми не те судили,

Що бачимо... Повинні зважить ми,

Чого і як вона зробила діло:

Се ж батько був! Се ж батько проклинав!

Не відала ж вона, про що полковник

Казатиме таємно до Карпа!..

Білоченко

Не зрада се, а помилка була;

І можемо сю помилку простити.

Старовський

Не можемо! Гарячий час тепер,

Та щоб таке в нас коїла жінота?

Вже ж наш народ і під Ханенком є,

І всяких є там родичів багато,

То будуть їх пускать та випускать!..

Тепер одну помилуєм, то й кожне,

Як трапиться, зробити схоче так.

Яка ж тоді у нас і вірність буде?

Се не війна, не оборона в нас,

А чортзна-що!

Жилинський

Авжеж ладу не буде!

Старовський

Порядок нам дають уже баби!..

Ех, бабії! Вам однієї жалко…

Жалійте!.. Хай!.. То всі ми пропадем

Отак, як ті всі десять душ, що вчора

Убито в нас!.. Вона ж се наробила!

Голоси

Не простимо за се!.. Хай умира!..

Білоченко

Ой, братчики, та ну-бо схаменіться!

Старовський

А я кажу: лилась козацька кров!

Коли її не помстимо, панове,

То се впаде на нас великий гріх.

Жилинський

Чи вам любіш одна якаясь баба,

Ніж десять душ лицарства козаків?

Голоси

Ні!.. Ні!.. Не так!.. Нам козаки дорожчі!

Крицький

Хіба ж вона занапастила їх?

Крутько

Дурниця все! Вести її на страту!

Голоси

Нехай іде!.. Нехай!..

Інші голоси

Не буде так!

Зчиняється крик, більшість кричить: "Присуджено! Хай одбуває кару!"

Коваленко

Стривайте ще! Забули ви, що я

Полковник тут, що я чиню накази!

Ви винною взиваєте її,

На горло ви її вже осудили,

А я на те вам згоди не даю.

Старовський

Бо жінка се тобі, того й не хочеш.

Так зраджує нехай і далі нас!

Коваленко

Не зрадить, ні! Бо не було ж і зради.

Крутько

Що се за біс! За жінку обстає!..

Та сам же він є зрадник проклятущий!..

Та скинемо ми геть його, та й край!..

Однімемо ми пірнача у його!

Голоси

А скинемо!.. Однімемо!..