Текст книги "Серед бурі"
Автор книги: Борис Гринченко
Жанр:
Драматургия
сообщить о нарушении
Текущая страница: 3 (всего у книги 4 страниц)
Інші голоси
Ба ні!
Не хочемо!.. Нехай пірнач у його!
Крутько
(штовхає одного козака, а тоді другого).
Кричи мерщій, що винен він!.. І ти!..
Голоси
Він зрадник!.. Вже ж!.. Його скарати треба!..
Нехай кладе полковницький пірнач!
Крутько
Бач, як воно!.. Ізрадили й байдуже!..
Се кожен так робитиме тепер!
Крутько перебігає то туди, то сюди, підмовляючи проти Коваленка.
Крики
Геть скинути!.. Не руш!.. Убить його!..
Обох убить!.. Беріть його, панове!
Насувають на Коваленка, але він махнув пірначем, обороняючися, і ті подалися назад.
Коваленко
Назад усі!.. Послухайте, панове!
Прошу я вас, дозвольте до тюрми
Замкнуть її, аж поки ся облога
Минеться тут. А там новий хай суд…
Крутько
(Перепиняє)
Щоб випустив її, та з нею й сам
Ти втік? Авжеж!..
Крики
Не хочемо!.. Беріть!
Коваленко
Та он ви як! Ви вже про те забули,
Що скільки раз життя вам рятував
І сам за вас я ранами окрився!
Забули все!.. П'яниці, гультяї
Тепер у нас у раді порядкують,
Немов звірі роздрочені ревуть,
Згубивши вже і розум ввесь, і правду.
Голоси
Та що се він плямує нас усіх?
Вже скинули його: беріть, та й годі!
І сміє він так лицарів старих
Ганьбити! Га? Ще блазень він!
А нуте! К чортам його! Вже скинули! Хапай!
(Насувають на Коваленка).
Коваленко
(замахується пірначем).
Назад, кажу!.. Бо хто підступить,– зараз
Почує він, який важкий пірнач…
Не вбереже він голови дурної!
Мовчанка.
Усе, що тут казала вам Оксана
Неправда те, бо се вчинив я сам:
Ведіть мене, а не її на страту!
Всі вражені стоять.
Оксана
(кидається до Коваленка).
Василечку!.. Ой не роби-бо так!..
Ой не кажи сього!.. Я ж винна, клята!
Коваленко
До мене тесть прийшов,– його я з міста
Сам випустив і гасло те сказав…
Ви бачите тепер, що я тут винний.
Оксана
Ні, Боже мій!.. Йому не вірте ви!..
Василечку! Єдиний мій, коханий!
Не умирай безвинний ти, живи!..
Не слухайте, що каже він, панове:
Се хоче він обрятувать мене,
На смерть іде, щоб я жила, огидна!..
Не винний він!.. Він зрадити не міг…
Коваленко
Чого ж ви всі замовкли? Я ж готовий
На страту йти.
Білоченко
Готовий ти, та річ
Непевна тут. Ми вірити не можем
Тобі тепер. Зробила се вона.
Коваленко
А я кажу, що я!.. Повинні вірить!
Вона вину на себе узяла,
А винен – я.
Крицький
Та нащо б так робити
Було тобі?
Коваленко
Навіщо? Знаю сам!
А вам того казати я не хочу.
Старовський
Що ж, братчики,– коли він сам признавсь,
То жінку ми не будемо карати,-
Скараємо його.
Лясковський
Авжеж його!
Видима річ, що тут у їх зробилось:
Він учинив і вчинок свій гидкий
Хотів сховать, а жінці жалко стало,
І гріх вона на себе узяла.
Коли ж признавсь, то мусить він умерти.
Голоси
Умерти!.. Так!.. Вже час кінчати суд!
Оксана
Ой ні, не так!.. Шановная громадо!
Бог відає, що збавите життя
Невинного – се ж гріх страшний вам буде!..
Не знаєте, хто винен? Так про те
Подумайте, кого вам більше треба
З нас двох: я вмру, то шкоди в тім нема;
А він умре – хто буде боронити
Од ворогів і місто се, і вас?
Коваленко
Не слухайте того, панове браття!
Оксана
Василечку! Не-так бо кажеш ти!
Не варта я, щоб рятувать мене
Твоїм життям!.. Така ціна велика
За зрадниці нікчемнеє життя!
Я вже один вчинила гріх великий,
Що зрадила своїх, а ти новий -
Ще тяжчий гріх, страшніший, положити
Силкуєшся на грішную мене -
Сю смерть твою!.. Який-бо ти недобрий!..
Се ж ти мене занапастити хочеш!
Помилуй же, Василечку, помилуй!
Хай я умру! Бо смерть – одна хвилина!
Радіючи я голову схилю
Під катову сокиру,– тільки б знати,
Що ти живий... Послухайся ж мене,
Єдиний мій, коханий мій, мій світе!
Коваленко
Дружинонько моя єдина, вірна!
Красуйсь, живи!.. Умерти мушу я…
Як ти умреш,– мені навіщо жити?
Прощай, моя утіхо найдорожча!
Прощай навік!.. Ну, братчики, ведіть!
Горленко
Не можна так, панове молодці!
Ви ж бачите: не знаємо, хто винен,
То як же ми скараємо його?
Лясковський
Скараємо, бо сам же він признався.
Білоченко
Та і вона ж призналася сама.
Старовський
Обох скарать, коли такеє діло!
Крицький
А правду ж де ти дів? А ще й суддя!
Дід Остап
Мовчав я все, панове товариство,
Бо я старий, вже й слова не складу…
Тепер же річ мені дозвольте зняти:
А може, й я вам добре що скажу?
Не знаємо ми, хто зробив се діло -
Вона чи він,– та знаємо ми те,
Що він у нас полковником у місті,
І міста він повинен берегти.
А не вберіг, і зрада учинилась,
І сам признавсь, ледачий, в зраді тій,
То й мусить він, а не вона умерти.
Коли не він зробив се,– він покрив!
Який же він козак та ще й полковник,
Коли йому дорожча баба ся,
Ніж козаки, преславне товариство?
На біса нам іздавсь такий бабій?
Скарать його, бо нам таких не треба!
Голоси
Гаразд сказав!.. Розумне слово се…
Нехай суддя тепер нам присуд каже!
Старовський
Чи волите, панове молодці,
На смерть скарать за зраду Коваленка?
Голоси
Всі волимо!
Дехто
Не волимо!.. Не всі!
Зчиняється галас, згодом Коваленкові прихильники стихають, чути тільки:
Призволили!.. Нехай іде на страту!
Оксана
Прошу я вас – до ранку підождіть!
Я приведу вам свідка, він посвідчить
Що правду я сказала... Присудіть,
Що свідок той піти безкарно може -
Що б не сказав…
Лясковський
Не треба нам сього!
Жилинський
Не слухайте! Не треба потурати!
Білоченко
А чом же ні? Повинні так зробить.
Крицький
Не можемо ми навіть не зробити,
Бо право так велить, щоб кожен міг
Перед судом поставити всі свідки.
Голоси
Нехай веде!
Голоси інші
Не треба!.. Ні!
Голоси
Нехай!
Білоченко
Зламаємо і правду, й судний звичай,
Коли того ми не дозволим їй:
Чи волите до завтрього пождати?
Коли вона до страти приведе
Нам свідка, ми його повинні слухать
І відпустить його назад без шкоди.
Голоси
Всі волимо!
Білоченко
То хай же й буде так!
Лясковський
Ведіть його!.. Ведіте до темниці!
Козаки беруть Коваленка.
Коваленко
Оксаночко, навіщо робиш се?
Оксана
Щоб жив ти, жив!.. І будеш, милий, жити!
Завіса
ЧЕТВЕРТА ДІЯ
Передмістя Кальникове. Колись тут жили люде, тепер вони або повтікали в місто, або й зовсім порозбігалися. Живе тут військо: жовніри Собіського та козаки Ханенкові. Мало не всі хати обдерті, часом руїна з хати або пожарина. Просто глядачів, назад сцени, стоїть хата з замкненими дверима.
Вечір пізній.
Круг огню сидять і лежать козаки Ханенкові, між їми Грицько Доленко. Двоє-троє пряжуть сало на вогні, на шпичку настромивши; дехто люльки курить. Один козак з бандурою в руках,– часом перебирає на їй струни.
Грицько Доленко
І чого ми тут сидимо? Два тижні вже додержуєм облоги, а здобути не можемо.
Старий козак
А ти не будь такий тяжко поспішний! Як весело нам тут, а він іще вередує!
Грицько
Ще б пак! Ловкі вояки: два тижні велике війське маленького Кальника не здобуде! От ті, що в місті, дак ті вояки, бо вони, проти всього війська опершися, стоять, а їх жменя.
Козак із бандурою
Що правда, то не брехня. Уміють воюватися дорошенківці,– хоч би й нам так.
Грицько
Та ще хоч би за що добре ми билися, а то за чорт-зна-що!
Козак із бандурою
За лядську ласку.
Грицько
А хай вони своєю ласкою подавляться!
Старий козак
Ну, не плач же! На тобі ось сальця кришоник,– іззіж та й засни!
Козак 1
Він, дядьку, не добере в йому смаку, – дайте мені!
(Вихоплює в старого козака сало.)
Старий козак
Який швидкий!
Козак 2
У ляхів ми завсігди були й будемо панськими попихачами.
Грицько
І що ми за дурні дурні, панове браття, що служимо сьому Ханенкові? Сам він попихач лядський, то й нас у попихачі пошив.
Старий козак
Укусися за язик! Бач, як розпустив!.. То вже тобі не лядський жовнір, а наш гетьман.
Грицько
Коли він гетьман, то хай народ до доброго, а не до лихого веде. А це хіба добре, що своїх доводиться бити, свою землю плюндрувати, ляхів слухаючися.
Козак із бандурою
От Дорошенко – орел!
Старий козак
І той добрий! Сей з ляхами злигавсь, а той з бусурменом.
Грицько
Коли ж не сила самому! Дак за те ж і голова, і лицар же!
Козак із бандурою
Не дурно про його й пісню складено.
(Приграючи на бандурі, співа, а інші допомагають).
Ой на горі та женці жнуть,
А попід горою,
Попід зеленою
Козаки йдуть.
Попереду Дорошенко
Веде своє військо
Славне запорозьке
Хорошенько.
Старий козак
(перепиняючи.)
Тю на вас, розумних! У нашому таборі про Дорошенка пісні співають! От тільки нагодиться яка старшина, то...
Грицько
То що? Послухає, коли має чим слухати.
Старий козак
А послухавши,– тобі, розумникові язикатому, спину киями спише, то, може, хоч тоді тобі заціпить.
Козак із бандурою
Ну, не можна, то й не можна.
Козак 1
Он уже ляхва преться!
Увіходить гурт польських жовнірів.
Жовнір 1
A to jak wygodnie szyzmatyki pokladli sie kolo ognia! 2
Жовнір 2
A nam juz і palic niema со. 3
Гpицько
Хати ж палите.
Жовнір З
Popalili wszystkie chaty, jakie byly w naszym zakatku. Trzy tylko zostawili, zeby na czas deszczu bylo sie gdzie schowae. 4
Жовнір 1
Ej precz! Miejsce nam! 5
Козак із бандурою
З якої ради! Ідіть собі, звідки прийшли!
Грицько
Бач, які пишні! А дзуски не хочете?
Жовнір 4
A to ty, szyzmatyku, nas ganbic... 6
(Штовха його ногою. Той схоплюється й хапається за шаблю; починають рубатися шаблями).
Голоси козацькі й жовнірські
Тю на вас! Nie ruszaj go! 7
Чи ви не показились?
Увіходить Сотник козацький
Сотник
А то ще що? Облиште зараз ви!
Ті неохоче кидають битися.
Знов сварка тут?.. Ще карано вас мало!
Як сміли ви добути зброї? Га?
Грицько
Бо він посмів мене штовхать ногами!
Жовнір 4
On nie pozwalai nam zagrac sig tutaj... 8
Сотник
(до жовнірів)
Геть зараз ви! Бо тільки доповім,
Що робите,– не минете ви кари.
Жовнір 1
Nam nа nic to!.. Jak sie chlop rozzuchwalil!.. Ale popamietasz, chamie! Kjedys moze zdybiemy sie, to policzymy sie w ten czas!.. Chodzmy, panowie-bracia! 9
(Жовніри виходять).
Сотник
А ви таки заведетесь, хоч як!
Грицько
Не можемо знущання ми терпіти!
Старий козак
Бо вже вони розвеличались так,
Мов ми у їх піддані на роботі.
Сотник
Сваритися не треба!.. Не сварись!
Пилипенко, убраний уже по-козацькому, приводить Лясковського.
Лясковський
Полковник то засипати звелів
Тоді тайник. Ти був би йшов, не бавивсь.
Пилипенко
В тернах отих я цілий день ховавсь,
Все длубався, як способу добрати
Геть вибратись... Та й про дочку згадав…
Лясковський
Се відаю... і як дізнавсь про гасло…
Хотів-таки фортелем увійти,
Та не воно... Не дуже пощастило!..
То ж не дури, а справу як почав,
То вже кінчай.
Пилипенко
А от і сотник наш.
Лясковський
Здоров був, пане сотнику!
Сотник
Здорові А хто єси?
Пилипенко
Це сотник, пан Лясковський.
Сотник
Пан сотник! Бач!.. Гаразд, що завітав!
Ну, що ж у вас там коїться у місті?
Лясковський
Все добре в нас: полковник у тюрмі,
За його – я.
Сотник
Та як же се вчинилось?
Лясковський
От розкажу... А поки ти мене
До гетьмана мерщій веди, бо треба
Умовиться... Йдучи я розкажу,
Що сталося, і як ми подоліли.
Сотник
Оце гаразд! Так завтра Кальник наш?
Виходять Сотник, Лясковський та Пилипенко.
Грицько
Зрадливий пес!.. Продав своїх, Іюда!
Старий козак
Не лайся-бо! Він продається нам,-
То й ми такі?
Грицько
Та й ми не дуже ліпші.
Козак 1
Та годі вам сваритися! Починай хоч якої пісні, абощо,– все ліпше, ніж гризтися.
Козак із бандурою
Та якої ж його починати, коли ніякої не вільно: про Дорошенка не можна, про ляхів не можна... хіба про Морозенка?
(Співа, а за їм інші).
Ой Морозе та Морозенку,
ой ти славний козаче!
Ой за тобою, та Морозенку,
уся Україна плаче.
Не так тая й Україна,
а як теє горде військо…
Ой заплакала та Морозиха,
ідучи вранці на місто.
Не плач, не плач, та Морозихо,
об сиру землю не бийся;
Ой ходім з нами, з нами, козаками,
та меду-вина напийся!
– Чомусь мені, та миле браття,
та і мед-вино не п’ється:
Ох і десь же мій син Морозенко
та із турчином б’ється...
Пилипенко увіходить.
Пилипенко
Пан сотник вам звелів, щоб ви "или На всю цю ніч до шанців, аж до брами.
Козак 1
А що робить?
Пилипенко
Сказав, що прийде сам, То й скаже все.
Козак 2
Чи йти, то йти! (Устає, за їм інші).
Козак 3
Ходімо
Устають козаки й виходять.
Пилипенко
(сам.)
Два тижні тут... Вже пороху звели
До бісу й куль... вже всім осточортіло,
А не щастить!.. Про Дорошенка чутка,
Що йде сюди... то мусимо тікать
Або сюди, у місто се, ввійти.
Ото ж, коли не пощастило силі,
То хитрощам моїм хай пощастить.
Червінчиків гетьман не пошкодує…
Вже поживу в достатках я тоді!..
Багатий зять приймав мене до себе,
Дак утекла ж із Василем дочка!..
Доводиться тинятися ізнову,
Замість щоб жить в розкошах та в добрі…
Оксана боязько ввіходить, озираючись.
Пилипенко
Мов жінка щось... Чого се тут ти ходиш?
Оксана
Се, тату, ви?
Пилипенко
Оксана?! Ти відкіль?
Оксана
Із міста я... Прийшла, бо вас шукала.
Пилипенко
Чого ж прийшла? Яке тобі тут діло?
Оксана
Ой, таточку, чи чули ви? Василь...
Пилипенко
Я знаю це.
Оксана
Його скарати горлом…
Пилипенко
Я знаю й це... Як заробив, так має.
Оксана
Ой, батечку! Се ж через вас і сталось:
Він оддає своє життя за вас.
Пилипенко
Хай оддає – по-християнськи й буде.
Оксана
Не можна ж так! Змилосердіться ж ви!
Пилипенко
А що ж я тут? Хіба я що тут можу?
Оксана
Ви можете, аби схотіли ви.
Хоч суджено його скарати горлом,
Та рада ще дозволила мені,
Щоб привела до завтрього я свідка,-
Хай свідок той посвідчить, як було,
То Василя тоді не покарають.
Пилипенко
А хто ж за те відбуде гасло? Га?
Се видно вже: відбуде кару свідок.
Еч, зрадниця! І вигадала як,
Щоб підвести під смертну кару батька!
Оксана
Присуджено, що свідок – хто б не був -
Із города без кари має вийти…
Каратимуть мене за діло се…
Я, тату, вмру…
Пилипенко
Ти вмерти хочеш? Нащо ж?
Оксана
Щоб жив Василь, бо винна ж я...
Пилипенко
Та що ж
Тобі тоді, чи він живий, чи мертвий,
Коли сама ти вмреш? Не тямлю я…
Оксана
Чи попущу ж, щоб він умер за мене?
Та хоч би й він зробив усе,– й тоді
За його я радіючи умерла б,
Щоб тільки жив.
Пилипенко
Дурниці ти плетеш…
Я не піду. Про се й балакать годі!
Оксана
Ой, таточку, зласкавтеся ж бо ви!
Пилипенко
Зласкавиться? А ти до мене мала
Сю ласку? Га? Від мене ти втекла,
Покинула задля коханця батька!
Оксана
До шлюбу ви мене із Зороховським,
З старим, гидким хотіли силоміць
Тоді вести,– я ж Василя любила…
Я не могла: се ж зав'язати світ…
Пилипенко
Ти не могла, а я тепер не можу,
То й буде так,– нехай він умира!
На милого ти батька проміняла,
Тепер же знов розмінюйся назад:
Коханця ти свого віддай за батька.
Оксана
Ой, таточку, ой, не кажіте так!
Благаю вас... навколішках благаю…
(Стає навколішки й обнімає йому коліна).
Послухайтесь! Тяжкий-важкий сей гріх
З душі мені зніміте ви!... Зніміте!..
За мене хай не умирає той,
Кого люблю і хто не винен, тату!
Пилипенко
Сказав, що ні, то й годі вже про се!
Оксана
Ні, таточку, не може се так бути...
Він хоче відійти, вона не пускає.
Стривайте ж бо!.. Ні, не тікайте ви!..
Послухайтесь!.. Та зрозумійте ж, Боже!..
Се ж, тату, кров... вона впаде й на вас!..
Впаде – і там, перед престолом Божим,
Волатиме вона на нас обох...
Згадайте-бо – і ви ж бо, тату, винні!..
Ой, Боже мій!.. Де слів мені знайти
Таких палких, щоб серце ваше зимне
Зогрілося й озвалося добром?
Я йду на смерть... я скоро перед Богом
Стоятиму й благатиму за вас,
Щоб він простив усі гріхи вам, тату...
А є ж у вас вони,– згадайте ви! -
А я їх всі куплю своєю кров’ю.
Пилипенко
Облиш те все! Устань, кажу тобі!
Я не прошу тебе благать за мене.
Не хочу я, щоб і вмирала ти;
Хай він умре: ти молода ще, гожа,-
Тобі знайду такого чоловіка
Багатого і пишного, що будеш
В розкошах ти... та при тобі і я…
Оксана
(встає.) Ой, господи,– нема у його серця!..
Лясковський увіходить. Уздрівши його, Оксана швидко оступається і стає за хату, то він спершу її не бачить.
Лясковський
А ти ще тут? Ну, вмовились про все:
Уранці ми потратим Коваленка,
А потім ви, все військо, враз до брам,-
Вже я звелю, щоб вам їх одчинили...
Пилипенко
Ану стривай, бо ми тут не самі.
(Показує на Оксану.)
Лясковський
А хто ж то є?.. Ге, пані Василева!
А я ж звелів не випускать її!
Пилипенко
Мені ж чому ти не сказав про неї?
Лясковський
Не думав я, щоб тут вона була…
Що ж свідок? Га?
Пилипенко
Деінде хай шукає.
Лясковський
Коли вже так, то треба, щоб вона
Відсіль назад до міста не верталась,
Бо чула все і бачила,– тепер
Пошкодити вона нам може в справі.
Пилипенко
То замкнемо її.
(До Оксани.)
Іди сюди!
(Іде до неї, бере за руку й веде.)
Оксана
(пручаючись.)
Не хочу я!.. Пустіть мене!..
Пилипенко
Не бався!
(До Лясковського.)
Держи її, я поки відімкну.
Лясковський держить Оксану за руки, Пилипенко відмика. Оксана хоче випручати руки.
Лясковський
Та нуте-бо, ви не пручайтесь, пані!
Не зробимо лихого вам: ви тут
Посидите до завтрього, та й годі,
А завтра вас до себе я візьму.
Оксана
Пустіть!.. Пустіть!
Б'ється в його в руках, він її держить за стан.
Лясковський
От бачите, й мені
Бог погодив хоч трошки вас обняти,
А ви тоді казали – ні та й ні!.. А гарно як!..
(Дужче її тулить до себе.)
Пилипенко
(відімкнувши.)
А ну її сюди!
Лясковський
Посидьте ж там!
(Упиха Оксану до хати, хоч вона пручається. Пилипенко замикає.)
Отак-о добре буде!
Тепер же ти веди мене назад,
А то й мене так замкнуть, як Оксану.
Та козака якого ти пришли
Сюди, щоб він беріг її.
Пилипенко
А треба... Ну, дак ходім, крізь варту проведу.
Виходять.
Якийсь час на сцені нема нікого, трохи згодом Оксана починає торсати з хати вікно, але не може його відсунути. Увіходить Грицько з Козаком.
Грицько
Дак що ж мені, ти кажеш, берегти?
Козак
А тут оце – сю хату,– так він каже.
Грицько
Та хто ж у їй?
Козак
Не відаю і сам.
Сказав мені, щоб я послав на варту
Сюди когось... Я мав до брами йти,
Аж ти ідеш,– то я й сказав про загад…
Ставай, вартуй!.. Щоб гостро вартував,-
Він наказав…
Грицько
Гаразд, стаю на варті.
Грицько на варті.
Грицько
Оце і стій!.. Нудьга з усим, та й годі!..
А хто воно у сій хурдизі є?
Якби мені хоч трохи подивиться!
(Зазира у вікно.)
Так не уздриш.
(Силкується відсунути вікно.)
Забито ось гвіздком…
(Одсува віконечко і зазирає в хату.)
Агов, озвись!.. Хто ти й чого сидиш?
Оксана
А що тобі?
Грицько
Жіночий голос наче... Ти жінка, га?
Оксана
Еге.
Грицько
Немов я чув
Десь голос цей... Скажи мені, будь ласка,
Хто ти єси?
Оксана
Навіщо се тобі?
Грицько
Невже ж вона? Та ні, не може бути!..
(До Оксани.)
Бо голос твій... я чув його неначе...
Оксана
А хто ж ти сам?
Грицько
Твій вартовий.
Оксана
Та хто ж?
Чути по голосу, що підійшла ближче до вікна. Грицько увесь цей час дививсь у вікно і тепер побачив Оксану.
Оксано?! Ти... отут?
Оксана
(підходить до вікна так, що її стає видко.)
Ой, боже! Гриць!..
Обоє змовкають і кільки мить мовчать.
Грицько
Еге, се він... Той Гриць, що зріс з тобою,
Що ти йому на світі всім була,
Що дороге: сестрою, другом щирим,
Коханою дружиною в думках...
Той Гриць, що жив тобою однією
І все б оддав за тебе за одну...
Той Гриць, що ти йому вразила серце,
Бо зрадила, бо з іншим утекла!..
Оксана
Не зрадила, не можеш так казати,
Бо слова я тобі не подала,
Що будемо подружжям ми з тобою.
Се ти хотів... Ніколи я тобі
Ні словечка про сеє не казала.
Грицько
Але ж себе кохати попускала.
Оксана
Кохати? – ні! Як брата я тебе
Любила – так! І думала про тебе,
Що так і ти.
Грицько
Не бачила, що я
Люблю тебе не як сестру,– як милу?
Оксана
Побачила уже тоді, як ти
Став докорять за Василя... Та пізно...
Грицько
Еге, се так... І ти щаслива стала,
А я пішов бурлакувати в світ…
Оксана
Мій братку, того я не хотіла...
Із щирої душі бажала я .
Тобі всього, що є найкраще в світі,
Але тебе кохати не могла...
Ти кажеш, я щаслива стала?.. Правда,
Щаслива я була, але тепер
Все гине, все: душа, і тіло, й щастя!..
Щаслива я, ти кажеш? Се ж бо глум:
Ти ж вартовий, а я в тюрмі, в неволі!
Грицько
А через що се у неволі ти?
Оксана
Не знаєш ти? Я ж випустила батька…
Грицько
Се знаю вже…
Оксана
І Василя на смерть
Присуджено за се, хоч я призналась…
Бо він сказав, що винен тільки він.
Повірили – йому. Прийшла прохати
Я батька тут, щоб свідком він пішов
І розказав, як сталася ця справа:
Присуджено на раді в нас, що він
Вернутися назад безпечно може.
Він не схотів... сюди мене замкнув…
Ой, боже мій!.. Мене ж Лясковський сей.
Ні, я умру,– до мене не торкнеться…
Грицько
Лясковський? Як?
Оксана
До мене в'язне він. Щоб я його...
Грицько
Не може бути, ні!..
Не попущу того, щоб се зробилось!..
Оксана
То випусти, мій братику, мене!
Грицько
Я випущу, не дам я на поталу
Гидотному...
(Кидається ламати замок і спиняється.)
Я випущу тебе,
І підеш ти... А що ж мені вже з того?
Кохатися ти підеш з Василем!..
Ні, він умре, бо свідка ти не маєш!
Оксана
І я умру в ту мить, як він умре.
Грицько
А бач, тобі Василь – то все, про мене ж
Байдужечки!..
Оксана
Так, Грицю, не кажи:
Люблю тебе як брата...
Грицько
(гірко.)
Брата! Брата!..
Навіщо та любов мені здалась?
Не хочу я! Бо хочу я кохання,
Бо хочу я, щоб се про мене ти
Казала так, як тільки що про його:
"І я умру в ту мить, як він умре".
Оксана
Не можу я тобі того сказати…
Грицько
Дак хай же він умре і ти за ним!
Оксана
Ти кажеш так... ти відмінився, Грицю,
Ти був не той...
Грицько
Зробила ти сама,
Що я не той: ти вбила давнє серце
Мені в грудях,– тепер у їх нове...
Оксана
Ні, не нове!.. Таке ж, як спершу, добре,
Хоча його вразила тяжко я…
Прости за те: я не могла інакше…
Мій братіку рідненький, щирий мій!
Зроби ти так, як добре серце скаже,
Як бог велить…
Грицько
Як Бог велить... Як Бог…
(Бореться сам із собою.)
Не знаю сам... Зректись тебе не можу…
Не можу я й отдать тебе на смерть,
Ще більш – тому не можу я віддати…
Оксана
То братові я віддаю себе,
Його душі і дорогій, і рідній -
Хай скаже брат: життя мені чи смерть.
Він знає се.
Грицько
(враз.)
Я випущу тебе!
Ми втечемо з тобою вдвох до міста,
І свідком – я... Так, свідком буду я!
Я розкажу, яка гидка тут зрада,
І житимеш, сестричко, ти й Василь.
Оксана
Ой, братику, серденько золотеє!..
Грицько
(кидається і торсає замок; бачачи, що не подається, виймає пистоль і, рулю заложивши між дверима й замком, витягає скобель, відчиняє двері.)
Виходь мерщій!
Оксана виходить, він знову зачиняє двері і притуля замок.
Ходім!.. Тепер ходім!.. Щоб хто не вздрів…
Оксана
Чи є ж на цілім світі
Така душа святая, як твоя?..
Виходять обоє.
Завіса
