Текст книги "Життя з Алісою поза дзеркалом"

Автор книги: Богдан Бойчук

сообщить о нарушении

Текущая страница: 6 (всего у книги 6 страниц)

18. На жаль, усе в житті має кінець

Мені важко висловити словами, наскільки я був захоплений своїм життям із молодою, як огірочок, дівчиною. Молодість проникала в кожну закутину моєї душі й тіла, і я впивався нею, мов хлопчина. За цей короткий час ми зуміли встановити собі унікальний стиль щоденних стосунків, так начеб жили разом ціле життя.

Дівчина, наприклад, прокидалася пізно і, щоб пробудитися як слід, вилазила на мене. Це пробудження тривало до полудня, тобто дві години. Для мене це були найблагодатніші години дня. Дівчина тепер не була така емоційно напружена, пожадна і невситна, як уночі. А трахалася лірично, лагідно й ніжно.

Пробудившися достатньо, дівчина споживала кусок свинини з картоплею або пів смаженої курки й бігла до університету.

Я деякий час ходив іще по вітальні й роздумував над дивами, які приносить життя. Коли стосунки черствіють і стають нестравні, тоді, мов із неба, падає на руки красива дівчина. Коли Гільда не мала часу помічати моєї присутности чи відсутности, я був у такому щасливому піднесенні, що тимчасово махнув на Гільду рукою.

Покрокувавши годинку в таких приємних розмислах про нерозгадності життя, я виходив у місто й лазив вузенькими вуличками, які завжди чарували мене старовиними будиночками, чудовими чавунними балкончиками та різьбленими дверима. А точно в шостій заходив до корчми.

Наші філософські диспути в корчмі набрали тепер нового змісту й форми. Бруно, який завжди найголосніше і найбільше говорив, був відсунений на окраїни столу, де сидів насуплений і бурчав, а авансцену зайняв я, аналізуючи філософські співвідношення молодости й дівки, які безнастанно лізли мені в голову.

Студентка поверталася додому раніше за мене, то встигла ще перевдягнутися в прозору сорочку й чекати на мене. Я не можу уявити гуманнішого й оригінальнішого стилю стосунків між мужчиною і жінкою. Не можу нахвалити себе за такий ідеальний витвір.

І моє життя могло плисти в такому приємному, духовно збагаченому руслі до останнього віддиху. Але не поплило. І коли роздумую над тим, що недавно сталося, то все частіше приходжу до переконання, що я став жертвою недосконалої академічної програми.

Склалося так, що моя студентка мала вільну годину між лекціями біології й сексу в середу пополудні. І саме ця зайва година в програмі вкоротила мені життя з дівчиною.

Щоб не тратити дорогого часу, дівчина присвячувала ту вільну годину в середу на академічні консультації то з одним, то з іншим професором – у ліжку, зрозуміло. І мудро робила. Бо час – це найцінніший дар, якого так мало вкраяно людині.

Але одного дня дівчина в поспіху так замоталася, що випадково опинилася в ліжку зі своїм нареченим. Вона не бачила в цьому нічого особливого – яка різниця, з ким консультуватися?

Інакше сприйняв цю нічим не особливу подію наречений. Порівнявши високий стиль і гарячий задок своєї нареченої з тим, що йому давали інші дівчата, – він так безглуздо закохався у свою наречену, що вирішив негайно, вже на другий тиждень, женитися з нею.

Дівчина погодилася виходити заміж за свого хлопця, бо яка різниця, з ким жити? (Це мені неабияк заболіло!) Крім того, подружнє життя буде більш плановане, і її нареченому, тобто майбутньому чоловікові, тяжче буде ловити її в усяких екстра-курикулярних збоченнях. І в цьому вона мала повну рацію. Я навіть почав плекати надію, що вона знаходитиме також час і на філософські сесії зі мною.

Розповідаючи про цю трагічну подію, дівчина лежала на мені й ридала. Це поставило мене в незручну позицію: я не міг по-людськи розлютитися на неї й дати вихід своєму болю. А мусив, натомість, вдаватися до філософського розмислу, що, мовляв, найбільшим дефектом буття людини є те, що все у ньому має кінець.

Отже, через нерозважне рішення нареченого дівчини, ми мали з нею тільки тиждень спільного життя. Я був у розпуці. Не уявляв життя без дівчини. Хотів запропонувати їй свою руку, але, на жаль, я ту руку необдумано віддав давніше Гільді.

Отже, упродовж цілого тижня дівчина не відвідувала лекцій, а я не ходив до корчми. Ми увесь час кохалися, плакали над своєю долею, знов кохалися, знов плакали. А в суботу дівчина одягнула дорогу білу сукню, яку я їй справив, і я повів її до церкви, виконуючи функції батька.

Все це вийшло мені на добре, бо дівчина, з вдячносте, до кінця життя забігала до мого ліжка. Вона не мусила приховувати цього від свого чоловіка, бо всяка, найгірша навіть, дочка повинна відвідувати свого самотнього батька.

19. Як жінки перетворили мене на мотовило

Я переживав найтяжчі часи у своєму житті. Відколи моя дівчина вийшла заміж, дні мої спорожниш, і я не знав, що з ними робити, чим їх заповнити. Саме тепер мені дуже потрібна була Гільда. Та, на превелике горе, саме тепер Гільда була в розквіті слави. До неї горнулися купці, бюргери, промисловці, аристократи, м'ясники, урядовці, актори, політики і навіть поети. Правда, Гільда мала вроджене відчуття культури і від поетів не брала грошей. Приймала їх «для душі», як любила висловлюватися. Не приймала тільки мене.

Хоч це останнє твердження потребує уточнення. Гільда різко змінила графік: протягом тижня приймала тепер «найдорожчих» (їй, просто, треба було більше днів у тижні для них), а мене приймала в неділі і свята. Іншими словами, я став її парадним клієнтом із вищим статусом від «найдорожчих». Як би там не було, вона все-таки, своєрідно любила мене і шанувала. А зустрічі неділями і святами мали бути особливою честю для мене.

Щодо чести – маю серйозні сумніви й застереження. Але, якщо йдеться про задоволення, яким Гільда обдаровувала мене неділями… і святами, то ніщо не могло перевершити його. Навіть моя дівчина не могла дорівняти Гільді в мистецтві кохання, вона побивала її тільки молодістю і свіжістю.

Отже, я приходив до Гільди в неділю ранком. Вона вдягала мене в білу накрохмалену сорочку з білим метеликом, чорний смокінг, чорний циліндр на голову та тростинову паличку в руку. У такому виряді я виглядав, як мотовило. Вона ж вдягала найновішої моди довгу шовкову сукню й елегантний капелюшок.

Виряджені в такий дивовижний спосіб, ми парадували через ціле містечко до костела. Звичайно, було кілька костелів ближче на нашого будинку, але не в костелах справа, а в дорозі. Гільда була особливо горда й задоволена нашою прогулянкою через ціле містечко. Хоч раз на тиждень вона почувалася гранд-дамою, ледь не баронесою. Особливо радували її заздрісні погляди жінок.

Після меси Гільда брала мене до одного з найкращих ресторанів. Ця частина процедури виповняла мене радістю і гордістю. Бо, після жінок, моєю найбільшою пристрастю була вишукана кулінарія. На закуску я любив замовляти слимачки в соусі, жаб'ячі ніжки або білі грибки в сметанці. Як головну страву вибирав креветки (з зеленим перцем або скампі), телятину (оссо буко), феттучіне з крабами, сірлон стейк, лосоця в часниковому соусі, віденські шніцелі, котлети з крабів та приправлені свинячі ніжки. Не згадую вже таких особливо приготованих страв, як качки, куропатки, баранина, шинка, раки – на згадку про яких слинка тече.

Коли ми надвечір поверталися додому, негайно роздягалися й падали в ліжко. Гільда, після такого особливого для неї дня, дякувала мені в найвищому стилі кохання. Вона попадала в транс сексуальних винахідливостей, яких не могла вичерпати до світанку. 1 коли я нарешті засинав на годинку, то дякував Господу Богу за те, що не спустив упродовж ночі духа, а Гільді за те, що обмежила наші зустрічі до одного дня в тижні. А то я ледве чи ходив би сьогодні по світі.

Вряди-годи до мене забігала дівчина. Особливо тоді, коли їй треба було щось купити. Спершу ми згадували часи нашої молодости, тобто наше кохання під кущем на пляжі, тоді зітхали (це реально), нарікаючи на нашу долю, а тоді тяжко плакали й ридали (це метафорно) і йшли до ліжка. Ця частина процедури називалася «суплікацією», або «проханням».

Після того ми йшли до крамниці й купували всякі вибагливі речі для дівчини – чи то сукенку, чи костюмчик, чи черевички, а то й браслеток чи золотий ланцюжок на шию. Що не кажіть, але кохання дороге.

Повернувшися, ми знову роздягалися і йшли до ліжка. Ця частина церемонії називалася «осанною» або «подякою».

Іншими словами, я був задоволений тільки миттєво – з Гільдою неділями і з дівчиною підчас рідкісних відвідин. А між тим віяла порожнеча і махала мною, мов мотовилом, між Гільдою і дівчиною.

20. Немає гіршого за життєві компроміси

Неділі з Гільдою були творами мистецтва, шедеврами. Щодо цього не було ніяких питань. Та питанням було: що мені робити понеділками, вівторками, середами, четвергами, п'ятницями і суботами? Дівчина забігала лише подеколи, і це нічого суттєво не міняло. Не міг я цілими днями сидіти в корчмі. Мені взагалі нецікаво було ходити до корчми. Бо мої компаньйони вичерпалися і нічого нового не вносили в наші філософські диспути. Просто стали нудні. Але й не цікавіше було сидіти вдома і гризти нігті. Мої думки все частіше наверталися до Аліси. Та від того вечора, коли вона образилася на мене за трахання дівчини в лазничці, прямо їй перед очима, – ніколи більше не появлялася в дзеркалі. Вона хоч і була надто темпераментна й загониста, та все ж таки з нею було б цікавіше, ніж з самим собою. Але я не знав способу, як викликати її назад у дзеркало. Бо навіть розмови з нею в дзеркалі були барвистіші, аніж оце посіріле існування. Я не йшов би аж так далеко, щоб звільняти її з дзеркала, бо це закінчилося б скандально й неприємно для мене. Я її занадто добре знав. Але розмови з нею завжди розважали мене.

Цієї середи диспути з компаньйонами в корчмі були такі плиткі, такі ненадихаючі й бездарні, що я ковтнув іще дві чарки горілки й вийшов. На тверезий розум, наше містечко виглядало далеко гарніше й мїстерійніше, аніж напідпитку.

Місяць був саме вповні, і в його освітленні будиночки виглядали мов дивовижні замки. Тіні між мурами наче відкривали входи й таємні тунелі, якими снувалися невідомі люди. Я йшов, піднесений на дусі, й любувався непоміченою досі красою нічного містечка.

Я зайшов до помешкання перед одинадцятою – черствий і в доброму гуморі. Роздягнувся, напустив у ванну теплої води і викупався. Коли я витирався рушником, почув знайомий голос: «Ти ще досить добре виглядаєш на свій вік». Перше, що прорізало мою свідомість, були образа й лють. Бо досі я був переконаний, що виглядав красиво, а не лише «досить добре». Я різко обернувся і побачив у дзеркалі голу Алісу, яка усміхалася іронічно. Ця іронія також не була мені до смаку.

– Що ти тут робиш? Хто впустив тебе сюди? – кричав я, виходячи поза рамки логіки.

– Ти мене впустив.

– Я ще на голову не впав, щоб робити таку дурницю!

– Але ти не раз згадував про мене й хотів, щоб я повернулася до дзеркала.

– Ти не мусила використовувати хвилини моєї слабости й самотности.

– Але ти хотів, щоб я повернулася. Признайся.

– Хотів, – ледве протиснув я крізь горло.

– То й маєш мене.

– Велике щастя! – її зарозумілість шарпала мені нерви.

– А що, тобі цікавіше розмовляти з собою?

– Я ще не дійшов до того!

– Але доходив.

Я промимрив щось нерозбірливе, щоб відчепитися від неї. Але, зачепившись за Алісу, не так легко відчепитися.

– Признайся, ти таки трохи сумував за мною…

– Якщо й сумував, то не для того, щоб в'язати собі руки й ноги тобою. Я не вірю в тотальні стосунки.

– А в що ти віриш?

– У свободу, самозрозуміло!

– В яку свободу? Мати свою Гільду, в додатку до неї мене, а в додатку до мене ще якусь молоденьку дівчинку збоку. Щоб мати вільний вибір. Чи я права?

– Звичайно, що права. Такі речі ніколи не шкодять здоров'ю мужчини.

– Жінці також не зашкодять.

– Що ти хочеш тим сказати?

– Що я також можу мати додаткові розваги, як і ти.

– Га-га-га! Нема дурних! Я не випущу тебе з дзеркала.

– А це вже чоловічий огидний шовінізм!

– Пощо вдаватися до таких крайніх висловів?

– Бо якщо ти можеш трахатися наліво і направо, то чому жінка не може. Як рівність, то рівність.

– Якщо йдеться про рівність, то я беззастережно вірю в неї. Та біда в тому, що я ревнивий, а крім того, маю свою гордість і не можу погодитися з тим, щоб жінка зраджувала мене! Ні в якому разі!

– То як тоді погоджуєшся з тим, що Гільда зраджує тебе з ким тільки може?

– Це не зрада, а професія.

– Ах, я забула, що ти філософ і шануєш структуровані схеми. Професія прийнятна, а вільна любов неприйнятна.

– Само собою.

– Добре, то я пущуся на «професію».

– Чого ми сперечаємося? Ти будеш вірна мені й ні з ким не будеш пускатися, бо я не випущу тебе з дзеркала.

– Це огидно з твого боку й жорстоко!

– Жорстоко, але вигідно.

– Ти звичайний сибарит! Нікчема! Сутенер власної жінки!

– Ти краще замовкни!

– Звідник молодих дівчат!

– Мовчи, кажу!

– Нудний балакун, а не філософ!

Це вже вхопило мене за живе. Вона, мозок якої завбільшки з горошину, насмілюється зневажати мій інтелект. Цього я вже ніяк не міг стерпіти! Тож вхопив свою тростинову палицю і вцідив їй по голові раз, другий, – дзеркало розбилося на друзки, і я, з жахом усвідомивши, що сталося, впав непритомний на підлогу. Радісна Аліса вистрибнула з дзеркала й кинулася до мене. Коли я опритомнів, вона лежала на мені й прикладала до голови компреси.

– Чому ти так гатив себе по голові? – спитала єхидно.

– Ти що, дурня з мене робиш!

– Ти і є дурник.

– Я хотів тебе вгатити по голові.

– Нічого кращого ти не міг для мене зробити.

Я почав пручатися, щоб зсунути її з себе. Але нічого не виходило. Я ще далі був трохи запаморочений, а вона трохи заважка.

– Чому ти шарпаєшся? Неприємно, що я лежу на тобі?

– Приємно чи неприємно, але ти образила мене. Я є філософ.

– Звичайно.

Мені трохи відлягло на душі.

– Я говорила таке тільки для того, щоб ти розлютився і розбив дзеркало.

– І це по-твому чесно?

– Свобода дорожча за чесність.

– Забирайся з мене! Я не зношу, коли жінка починає філософувати! Свобода дорожча… Велика мудрість.

– А що, тобі імпонують дурні жінки?

– Мені імпонують гарні жінки.

– І того досить?

– Цілком досить.

– Значить, тебе не цікавить у жінці мудрість, а тільки секс.

– Пощо мені у ліжку мудрості?

– Ти жалюгідний! Але я ще виховаю тебе, не журися, ще зроблю з тебе людину!

– Не витрачайся надаремно.

Ця балаканина мене нітрохи не переконувала, тільки голе Алісине тіло починало розбирати мене. Я з крайнім невдоволенням відчував, як мій член напручувався, й Аліса впихала його у свою стать.

Перший місяць відновленого життя з Алісою був медовим. Аліса догоджала мені в кожному відношенні. А найбільше намагалася перевершити Гільду в коханні. Та це їй не завжди вдавалося. Бо вродженого таланту самою практикою перевершити не можна. Але й нарікати мені не було причин, бо Аліса все-таки була дуже добра в мистецтві злягання, нічим не відставала від моєї молодої дівчини.

Ми кожного дня до полудня кохалися або просто любувалися одне одним у ліжку, тоді приймали спільну ванну, а відтак щедро підкріплялися (Аліса, як і я, любила добрі страви у великих кількостях). Після першої години Аліса йшла у місто, лазила по крамницях і купувала собі гарні речі. Вона й у строях хотіла перевершити Гільду, але це їй також не вдавалося, бо була заповна для вишуканої елегантності. Її вигляд тяжів, радше, до бурлеску. Та Алісині походеньки влаштовували мене, бо я мав час і повну свободу на свої еротичні й інтелектуальні візії.

Як тільки Аліса виходила з хати, я з великою насолодою попадав у транс філософських марень. На мене находили такі несусвітні думки, що я сам собі дивувався. А ввечері у корчмі я, мов навіжений переповідав усе це своїм компаньйонам, а вони слухали з роззявленими ротами і не знали, як на все те реагувати.

А в неділю ранком я біг до Гільди сповняти свої подружні повинності. Тобто, парадувати з нею через містечко, молитися в церкві, любуватися добрими стравами в ресторані й до понеділка розкошувати коханням.

На диво, Аліса не протестувала проти цього. Все-таки вона була моральною й етичною людиною і шанувала інституцію шлюбу. Правду сказати, вона сама мріяла про подружжя зі мною. На щастя, наші закони не дозволяють двоєженство й таким чином оберігають мужеський рід. Бо хто міг би залишитися в живих з такими двома жінками, як Гільда й Аліса?

Завдяки такому укладові, я відчував повноту і був щасливий, що моє життя пливло так мелодійно між двома жінками. І все було б прекрасно, якби я не мав іще батьківських обов'язків.

Кожного тижня, а то й двічі на тиждень, до мене забігала молода студентка, моя символічна дочка, її чоловік, будучи також студентом, не міг постачати їй того, чого вимагала її ніжна душа. Тому її безмежна любов до мене не вгасала. Тому вона й прибігала до мене. Робила це звичайно пополудні, коли Аліса йшла у місто.

Згідно з нашою ідеальною рутиною, ми спершу роздягалися й кидалися в ліжко, щоб відбути ритуал «прохання». Тоді йшли до крамниці й купували потрібні їй речі. Дівчина мала добрий смак, і мені обходилося все це досить дорого. Та не було ради – любов є любов. Тоді ми поверталися назад до мене, і я приймав у ліжку «подяку».

На жаль, життя повне недосконалостей. Одного пополудня Аліса ніяк не могла знайти черевиків, які підходили б до її бордового костюма. Розчарована й сердита, вона повернулася додому раніше.

І доля чомусь захотіла, щоб вона в такому паскудному гуморі застала нас із дівчиною в акті «прохання», тобто тоді, коли дівчина лежала на мені й шептала на вухо, що їй цього тижня потрібне для повного щастя.

Аліса спершу не реагувала на побачений у ліжку краєвид, та коли до неї дійшло, що це була та сама дівчина, з якою я кохався у ванні, а вона, Аліса, сиділа в дзеркалі й облизувалася, – вона попала в шал, вхопила дівчину за волосся, витягнула за двері, штовхнула вниз по сходах і, біжучи за нею, безнастанно лупцювала її кулаками.

Бідна дівчина так перелякалася, що голісінька бігла через ціле містечко аж до університетських гуртожитків. На щастя, її любов до мене нітрохи не пригасла. І коли минула велика буря, вона знову почала навідуватися до мене.

Заки Аліса повернулася назад, я встиг натягнути на себе сорочку й штани і, в такому респектабельному вигляді, мав моральне право накинутися на Алісу:

– Чому ти знущаєшся над бідною невинною дівчиною?

– Невинною?! З котрого боку вона невинна? Напевно, злягається з усіма спроможними мужчинами в містечку, – і це по-твому невинність?

– Вона має на це конституційне право.

– Добре. Мене її права не обходять. Але злягатися в нашому ліжку, та ще з тобою, не має вона права!

– Відколи це моє ліжко і я перейшли під твою юрисдикцію? – обурився я.

– Відколи ти спиш у нім зі мною.

– Але чого ти розійшлася? Вона ж моя дочка.

– І ти трахаєшся з дочкою?

– А чому я мав би відмовлятися від ласки Божої?

– Це ж інцест!

– Тим він і солодший.

– Я не хочу бачити її більше в цьому домі!

– Не забувай, що це все-таки мій дім.

Аліса зблідла. Вхопила свою сумочку і вилетіла з мешкання. Все це спаскудило мені настрій, і я не мав навіть охоти йти до корчми увечері. Крокував до ранку по вітальні, але Аліси так і не дочекався. Це було неподобство! Спершу вона відлякала мені дівчину, а тепер сама зникла. А я відвик уже ночувати без жінки.

Ранком я зайшов до забігайлівки за рогом, поснідав і, розлючений, бігав по містечку, не помічаючи ні людей, ні краєвидів. Щойно вполудне, втомлений до краю, я повернувся додому. Впав у ліжко й заснув міцним сном. Пробудився, коли посутеніло. Та Аліси далі не було. Повечерявши, я пішов її шукати.

Заходив до кожної кнайпи, випивав чарку горілки і йшов далі. Аж коло готичної катедри натрапив на Алісу в напханій пияками й криком корчмі. Вона сиділа за столиком із трьома молодиками й пила. Молодики лізли їй руками й головами під спідницю, а вона задоволено реготала. Такої розпусти я в житті не бачив, такого приниження ніколи не переживав. Розпихаючи людей, я кинувся до неї й почав витягати її з-за столика. Це вкрай не сподобалося молодикам, вони піднесли мене понад голови пияків, винесли з корчми і, давши мені болючого копняка, жбурнули на тротуар.

Це образило мене до самих печінок. Мені всяке траплялося в житті. Не раз мене викидали з корчми. Але таким болючим частунком, як цей копняк, досі ніхто мене не частував. Я повернувся додому, взяв ванну й, за старим звичаєм, пішов до ліжка сам. Цілий тиждень не знав, що з собою робити, як змити з себе сором і образу. У розпуці я навіть годинами вистоював під університетом, надіючися побачити свою дівчину. Але й у цьому мені не пощастило.

Аж раз, посеред ночі, Аліса ввалилася до мешкання з усіма тьома молодиками й запропонувала мені колективне кохання в нашому ліжку. Я так розсердився, що вхопив свою парадну палицю й почав гатити молодиків по головах. Вони кинулися до дверей і коміть головою полетіли вниз по сходах. Тоді я взявся до Аліси. Бив, куди попало – вздовж і впоперек. Вона, перелякана, влетіла до лазнички і нерозважно скочила в дзеркало. Більше я її в житті не бачив.

Але, після цієї терапії, моє життя не покращало. Навпаки. Все почало котитися вниз, і я мусив робити неприємні компроміси. Найгірше було те, що з року в рік Гільда втрачала свої принади і, тим самим, своїх «дорогих» клієнтів. Тому вона все більше покладалася на мене. Врешті дійшло до того, що я мусив перебратися до неї і стати поштивим чоловіком. Тільки пополуднями я забігав до свого мешкання й чекав на спасіння, тобто на дівчину. Але дівчина навідувалася все рідше. Її чоловік закінчив студії і влаштувався на роботу в Бурґерсамті. І чим кращала його кар'єра, тим слабшала любов дівчини до мене.

Навіть корчма стала тепер цікавішою за моє життя. Але Гільда пускала мене до корчми тільки п'ятницями, коли до неї навідувалися її «найвірніші» клієнти, тобто старі пердуни. На жаль, їх не було багато, вистачало Гільді тільки на єдину п'ятницю.

Все це мене ніяк не вдоволяло. Але я не мав кращого вибору. Зрештою, Гільда була ще гарною, як на свій вік, жінкою і нітрохи не втратила запалу й винахідливости в коханні.

Іншими словами, я вдоволявся тим, що мав, і ввесь час думав про інші дні з Алісою.

Київ – Ґлен Спей, 2002–2003