Текст книги "Я не я!"
Автор книги: Аисс Виал
сообщить о нарушении
Текущая страница: 5 (всего у книги 5 страниц)
Розділ 12. Річард
Джессіка присіла поруч з грубо збитим ліжком Норміни. На ньому нещасна покоївка стогнала від болю, незважаючи на те, що служниця Гленна, яку в допомогу покликала «господиня» замку, з перших хвилин здогадалася вдатися до лікування ченця Іегена. На щастя Джесс, цей чарівник-старий залишився в фортеці Данноттар, щоб вести догляд за пораненими під час недавньої облоги, зокрема за Мораєм Локслі. МакКоул-старший довіряв Іегену, шанував його за дар лікування і любов до наук. З розмови з монахом (він виявився балакучим) Джессіка зрозуміла це, як і те, що багатьом знанням її чоловік зобов'язаний саме Іегену. Він пишався, що мав славу наставника славного МакКоула-старшого!
Джессіка з цікавістю спостерігала, як чернець, щось толок у дерев'яній ступці, періодично виголошував пошепки якісь слова молитви, а потім старанно і акуратно наносив отриману з цілющих трав зелену суміш на відкриті рани Норміни. Заздалегідь він дав випити страждальниці принесену з собою настоянку. Вона виявилася болезаспокійливим і снодійним засобом. Змучена покоївка дуже скоро забулася милостивим сном, не реагуючи на дотики рук цілителя.
Деякий час в кімнаті панувала тиша, але раптом ченцеві довелося відволіктися на слова леді Равенни.
– Ви добре знаєте Дункана, Іеген! Чи міг він віддати таке страшне розпорядження про покарання бідолахи? – Джессіка не хотіла ставити це питання, яке мучило її, але воно по-зрадницькому вирвалося з її вуст. Справа в тому, що вона згадала, коли в бреду лихоманки, чула загрозу Дункана – відшмагати покоївку за «уявну брехню» про її самозванство. Значить, і він запросто міг бути катом!
– Дункан? Не думаю! Але напевно не знаю! А ось Річард любить такі веселощі! – спокійно відповів Іеген, видно, який звик до таких забав знаті.
– Веселощі?! – обурилася Джесс.
– О! Річард – знаменитий витівник! Його приваблюють розваги такого роду. Він дуже охочий до знарядь тортур, кривавих побоїщ, полювання на собак – вважає приємним видовищем і … багато чого ще! – Іеген вчасно осікся, побачивши безкровне обличчя співбесідниці. – Але краще вам не знати цього. Свого часу його нікчемну натуру стримував Фергус МакКоул. Зараз – Дункан, якщо не знаходиться у військових походах або серед столичних запрошених в свиті Вільгельма. Король любить суспільство мого вихованця, – останні слова звучали з гордістю. – Дункан здогадується, що невгамовна поведінка Річарда викликана мимовільною заздрістю і безвихіддю, бо не він є первістком Фергуса і спадкоємцем родового замку МакКоулів. Звідси все погане і огидне в діях Річарда. Через любов до брата Дункан оберігав весь цей час Річарда, робив все можливе, щоб він не потрапив зі своєю буйною головою в королівський стрій воїнів. Але сили армії Вільгельма слабшають, в цей раз і Річарду доведеться проявити військову доблесть. Дункан випросив у сюзерена для брата відстрочку до наступної весни, в надії, що кампанія англійців скоро закінчиться і настане мир.
– Значить, мій чоловік зараз відправився на війну?! – в її голосі промайнули нотки полегшення, а в глибину свідомості закралося, дивна річ, розчарування: «Можливо, його я більше не побачу…»
Іеген підняв брову, дивуючись її питанню.
– Напевно, порадую вас – ВИРУШИВ в поганому настрої і в передчутті біди, чого раніше з ним не було! – раптом обурився монах. – Він дуже хоробрий воїн і хороший глава клану! Домочадці і слуги будуть сумувати за ним! Вам не зрозуміти цього! Ви знаєте його, як ворога і нелюба-чоловіка! Дано вам буде пізнати його, як доброго християнина, прекрасного сім'янина, турботливого і люблячого чоловіка?! Або Вам судилося тепер лише почути про нього, як про ревного слугу Шотландії, що так і не повернувся з поля бою?! – в словах старця стільки смутку й печалі відбилося, стільки батьківської любові до Дункана МакКоула і страху за нього.
«Чи так вірні його хвалебні слова?! Або це просто сліпі почуття і затята відданість главі клану? » – промайнув сумнів в голові Джессіки. Але вона скромно промовчала. А що відповідати? Дійсно, хіба вона знає Дункана МакКоула, що став їй загадковим чином чоловіком. Та й взагалі вона не знає цілий світ, в якому опинилася! Її уявлення про Середньовіччя складалися тільки з книг. А зараз вона перенеслася на сотні років назад і стала мешканкою замку Данноттар! Хіба не чудодійство?!
Врятувала Джессіку в незручний момент Гленна. Вона заглянула в кімнату Норміни і повідомила:
– Леді, тепла ванна готова, вам слід поквапитися, щоб не застудитися. До того ж сер Річард наказав подавати сніданок і велів вам доповісти, що очікує вас до нього.
Джессіка, після слів служниці ще більше закуталася в плед, який їй Гленна і накинула, перед тим, як стала готувати їй воду для купання. Вона була все ще в наскрізь мокрій нічній сорочці, з вологим волоссям і боса. Гленна подала їй зовсім простого крою шкіряне взуття, ймовірно, домашні черевики, настільки нехитро зшиті, що відмінностей лівого і правого не спостерігалося. Джессіка поглядом віддячила її, ще раз глянула на сплячу Норміну і, залишаючи убогу кімнату покоївки, нарешті, відповіла Іегену:
– Я буду рада вашим молитвам про швидке і благополучне повернення в свої володіння Дункана МакКоула.
– Сподіваюся, Всевишній почує їх, і в наступну відсутність вашого чоловіка з тієї ж причини ці молитви ми підносити будемо з вами разом.
* * *
Коли Джессіка Паркенс за допомогою Гленни привела себе в належний вигляд, її відвідало бажання залишитися в своїх покоях і подумати про своє становище наодинці. Подумати про свої подальші дії і можливості. Вона спокійно сказала про свої наміри нікуди не йти служниці.
– Леді, боюся ви зробите помилку таким чином, викликаючи гнів сера Річарда. Це страшний чоловік! Остерігайтеся його, міледі!
Гленна не покинула її, а залишилася в очікуванні її подальшої волі в надії, що леді все ж передумає.
«Напевно, Гленна права, мешканці замку вже встигли дізнатися його трохи краще, ніж я. Не варто мені ховатися від усіх, даючи привід думати, що відчуваю страх або втому! Я повинна знати, все, що відбувається навколо! Завести знайомства з усіма мешканцями цитаделі, неважливо челядь це або хтось із знаті, простий селянин чи подорожній. Хтось же проллє світло на моє неймовірне переміщення в часі! Ночами у мене буде час все обдумати!» – вона кинула погляд на своє застелене і тепер опустіле ліжко.
Вона раптом згадала ЦЮ чудову ніч … Фарба збентеження залила її обличчя. Як же сталося, що емоційне катування обернулося в солодке тремтіння? Чи не Дункан є чарівником і чаклуном?! Чому вона досі не може викинути спогади про його наполегливі і сміливі пестощі зі своєї голови? Як йому вдалося розбудити в ній пристрасть і у відповідь бажання? Дункан … Дункан МакКоул … Він відкрив їй завісу у світ райських насолод і незабутніх втіх, всупереч її розуму.
Джессіка велично спускалася зі сходів, що ведуть в трапезний зал. І була розчарована побаченим: Річард МакКоул вальяжно розкинувся поперек підлокітників масивного панського стільця-трону і метав дротики в встановлену зліва від обіднього столу мішень. Зовсім ще юний паж, був завжди напоготові – падати нову партію снарядів. Поруч сиділо пару лицарів-молодчиків з оточення Річарда, вони вві всю наминали подані страви. «Гарні манери! Не дочекавшись даму…»
– Леді Равенна! Радий, що ви все ж зважилися приєднатися до мене! – зарозуміло зазначив її прихід Річард, не приховуючи свого торжества.
Він таки залишив своє дозвільне заняття і навіть спромігся подати їй чемно руку, посадивши за місце біля себе.
Натхнений смиренним вчинком подружжя брата, Річард великодушно наказав прислужнику:
– Варто запросити до столу Локслі, на бенкеті йому було вже краще. Нехай сьорбне з нами віскі за дружину Дункана і моє призначення панування в Данноттарі! Йому піде на користь.
Джессіка зраділа новині, що вона буде не одна в компанії Річарда і його посіпак. Морай Локслі з першої зустрічі вселив їй довіру.
– Ви прийшли до тями після шлюбної ночі? Після пережитого розчарування: втеча не вдалася, ваша покоївка по заслугах понесла покарання? – не дивлячись, їй в очі і церемонно послужливо наливаючи в її келих ель, почав зі зловтіхи Річард.
– Спасибі за турботу! Я бачила вашу щирість сьогодні на ешафоті фортеці.
– Ха-ха! Вас не так просто зламати, Равенна Гордон!
– Вважаю, вашими стараннями – тепер Равенна МакКоул?! – не стільки запитала, скільки безцеремонно поправила його Джессіка.
– Шкода, що ви дісталися моєму братові Дункану! Вам пощастило! Я б швидко витіснив пиху з ваших манер! – прошипів Річард, при цьому загрозливо нахиляючи стрункий торс ближче до Джессіці.
– Мабуть, мені слід погодитися з вами: в своєму везінні! – не могла стримувати своєї неприязні до співрозмовника Джесс, демонстративно невимушено відкидаючись на спинку стільця.
Річард знайшов холодним поглядом її спрямовані на нього очі. Його погляд нагадав їй німий випад в поєдинку – туше.
До кімнати увійшов Морай Локслі.
– А Локслі! Приєднуйся! Будь ласкавий! – награно висловив свою радість Річард. – Брат все передбачив: знав, кого залишити в якості наглядача наді мною! Хто буде тиснути мені замість нього на совість, нагадувати про обов'язок і честь! – з сарказмом додав Річард, оголюючи свою підлу натуру.
– Бійся Бога, Річард! Твій брат сліпий у своєї братської любові до тебе! – обурився, підходячи до столу Локслі. – Він один, хто вперто не хоче помічати вчинків твоєї червивої душі!
– О! Одкровення за одкровення! Хочете сподобатися леді Равенні? Боюся, мій дорогоцінний брат і в цьому нас випередив! Леді тільки що зізналася мені, що вважає за дар долі – подружжя з Дунканом МакКоулом! Швидко ж вона здалася заклятому ворогові!
– Леді Равенна, дозвольте побажати вам доброго ранку, незважаючи на погоду, що бушує за вікном, і компанію для трапези! До моїх побажань просив приєднатися ваш чоловік! Він ще так само висловив жаль, що не зміг попрощатися з вами особисто. Військовий обов'язок змусив його покинути Данноттар негайно, – Морай Локслі сліпив Джессіку чарівною посмішкою, висловлюючи найбільше задоволення в привітанні її. Він приклався вустами до її зап'ястя і дозволив собі сісти біля неї.
– Приймаю ваші побажання, якщо ви готові виступити в ролі сонця, що проглядатиме серед цього похмурого небосхилу! – Джесс також мило посміхнулася йому у відповідь, вкладаючи в свій погляд усю теплоту вдячності, в тому, що він виявився поруч.
– На жаль, «сонце» МакКоулів покинуло нас на невідомий термін, – натякаючи на від'їзд Дункана, засмучено констатував факт його справжній друг, Локслі, – мені дісталася роль факельника, супроводжуючого вас в ході до його родового замку Крейгміллар. Але поки мій лікар – Іеген – не дає мені зволення зробити його. Дункан взяв з мене слово, що не буду опиратися вказівкам його наставника-чорноризця.
– Я повинна покинути Данноттар?! – в вигуку Джессіки виступив неприкритий страх. Як же вона знайде манускрипт і повернеться в свій час?!
– Несподіване рішення Дункана! – випередив з іронічною відповіддю Річард Морая Локслі, – Ймовірно, тільки ви піддалися чарам чоловіка! А він залишився безжальним до вас – відправка подружжя у своє зміїне лігво! Чи не дивна помста спочатку знехтуваного нареченого?!
– Річард! Ти бачиш у всьому нелюдськість і лиходійство! – обурився Локслі, не відриваючи ласкавого погляду від Джессіки. – Зовсім навпаки, леді Равенна! Так це рішення несподіване, але з благими помислами, я впевнений! І хоча він не встиг їх висловити нікому, знаючи його натуру, готовий ручатися, що все на користь теперішнього вашого становища, – він перекинув осудливий погляд на МакКоула-молодшого. – Насмілюся припустити, чи не побоюється він несвідомо твого вимушеного згубного сусідства зі своєю дружиною, Річард?
– Я зрозуміла … – задумливо почала Джессіка, – як тільки вам стане краще, Морай Локслі, ми від'їжджаємо в родову фортецю Дункана МакКоула. «Во истину хтось або щось позбавляє мене навіть можливості знайти книгу заклинань! Я полонянка закляття! Мені потрібно запастися врівноваженістю і витримкою! Скинути ці магічні кайдани за всяку ціну! »
Розділ 13. Милість Божа чи кара небес?
Через місяць нечисленна кавалькада подорожніх-вершників не поспішаючи під'їжджала до Крейгміллару. Це були жінки і чоловіки, які тільки-но покинули Данноттар.
Густий, містично обволікаючий туман, немов навмисне, приховував від погляду Джессіки лякаючий її свідомість замок клану МакКоулів.
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.
Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.
