Текст книги "Bella Figura"

Автор книги: Ясміна Реза

сообщить о нарушении

Текущая страница: 2 (всего у книги 3 страниц)

3

Жіноча вбиральня у ресторані. Бачимо також і частину коридору, який туди веде.

Раковина, дзеркало. І зачинена кабінка. У її дверцята стукає Борис.

БОРИС: Андреа? Андреа?.. З ким ти розмовляєш? Відчини ці кляті двері...

За мить Андреа відчиняє дверцята кабінки.

Вона сидить на унітазі з телефоном у руці. На підлозі стоїть порожній келих.

БОРИС: З ким ти розмовляла?

АНДРЕА: Знаєш, про що я думаю? Коли чотири роки тому я вперше роздягнулася перед тобою, ти зауважив, що станик і трусики надто стягували моє тіло. Ти помітив червоні сліди на моїй шкірі і запитав, навіщо ми, жінки, носимо речі, які нас так мучать? А я відповіла, що просто звикла... Пам’ятаєш?

БОРИС: Дуже добре пам’ятаю.

АНДРЕА: Мені не спадало на думку носити білизну, яка не стягувала б тіло.

БОРИС: Ходімо, нам час. Що це за келих?

АНДРЕА: Це просто келих.

БОРИС: Ти сидиш на унітазі з келихом у руці?

АНДРЕА: Я пила воду.

БОРИС: Воду? З чим?.. Андреа, що ти прийняла?! (Обнюхує келих). Скільки цієї гидоти ти ковтаєш на день?

АНДРЕА: Нічого ти не знаєш... Час від часу мені кортить буди дуже багатою і дуже потворною. Тоді я могла б весь час їсти не зупиняючись, пила б досхочу свій улюблений джин, жила б у Гонолулу, словом, жила б на повну!

БОРИС: З ким ти говорила?

АНДРЕА: З моїм новим коханцем.

БОРИС: Ледве стримуюсь, аби не дати тобі мордаса!

АНДРЕА (запалює цигарку): А Ерік милий. Принаймні мені він сподобався.

БОРИС: Певно, також годиться для тебе? А не застарий?.. Тут не можна палити.

АНДРЕА: Хто мене зупинить?.. Це ж не літак.

БОРИС: Ходімо... Ми не можемо сидіти тут вічно.

АНДРЕА: Слухай, ти ж мало не розчавив його маму!

БОРИС Так...

Вони вибухають реготом.

АНДРЕА: Коли я побачила її на асфальті, то на мить вирішила, що вона мертва.

БОРИС: Я теж.

Пауза.

АНДРЕА: Я рада, що він тебе хоч трохи заспокоїв.

БОРИС: Та що він знає... Дає мені уроки бухгалтерії... Ніхто не в змозі дати мені пораду... (Дивиться на себе у дзеркалі). Ну й пика у мене! Тільки поглянь на ці мішки під очима, на зморшки... Можна подумати, що це Елай Воллак на схилі літ...

АНДРЕА: Це хто?

БОРИС: Ти що, не знаєш, хто такий Елай Воллак? Це той тип, що танцює з Мерилін Монро у фільмі «Неприкаяні». Тоді такі пики вважали за норму.

АНДРЕА: Для мене ти навіть привабливіший, ніж чотири роки тому.

БОРИС: Схибнута ти...

АНДРЕА: Не буду сперечатися.

БОРИС: Тобі лікуватися треба.

АНДРЕА: Ненавиджу тебе...

Вони обіймаються просто в кабінці.

АНДРЕА: Чому ти звідти пішов?

БОРИС: Трохи позбиткувалися з тебе – і я вирішив піти.

Вони обіймаються ще міцніше, роздягають одне одного, сповзають з унітаза на підлогу...

АНДРЕА: Мій бідолашний невдаха...

БОРИС: Вона все розкаже Патриції...

АНДРЕА: Справді, вдалий вибір ресторану...

БОРИС: Закрий свого рота...

Заходить Івонна, вона трохи похитується, сумочку міцно тримає в руках, притуливши до грудей.

Дверцята кабінки широко прочинені.

Івонна бачить пару, що кохається на підлозі, раніше, ніж вони помічають її.

Коли ж Андреа і Борис її нарешті бачать, вони підводяться і квапливо поправляють одяг.

Загальне сум’яття.

Андреа приводить до ладу кабінку і ввічливо пропускає Івонну.

Івонна, похитуючись, заходить до кабінки – і відразу виходить.

ІВОННА: Хотіла вас запитати... Знаю, що момент не... Та все ж... Просто для відома... Можна поєднувати «Пронтал» з «Екс-Траланом»?

АНДРЕА: Ви приймаєте «Пронтал», щоб заснути?

ІВОННА: Так, перед сном. Ідеальне снодійне.

АНДРЕА: Між ними немає нічого спільного.

ІВОННА: Тобто можна приймати одночасно?

АНДРЕА: Теоретично – так.

ІВОННА: Дякую! І даруйте, що завадила вам...

Старенька, похитуючись і міцно тримаючи сумочку, повертається до кабінки.

ІВОННА: Мені паморочиться... Певно, через машину... Або я просто випила надто багато...

Вона зачиняє дверцята.

Андреа і Борис залишаються на місці, не наважуючись вийти.

БОРИС: Ми вас почекаємо...

ІВОННА: О, ні, не варто, мені незручно затримувати вас!..

БОРИС: Почекаємо за дверима.

Вони виходять у коридор.

За мить з’являється Ерік.

ЕРІК: О, ви ще тут!.. Мою матір не бачили?

АНДРЕА: Вона у вбиральні... Їй трохи паморочилося... Тож ми вирішили почекати, поки вона вийде.

Ерік трохи стоїть перед дверима, потім стукає.

ЕРІК: Мамо?.. Мамо, з тобою все гаразд?

ІВОННА: Ні...

ЕРІК: Що сталося?!

АНДРЕА: Івонно, що з вами?

ІВОННА: Книжечка у воду впала...

АНДРЕА: Можете нам відчинити?

ІВОННА: Моя книжечка у страусовій шкірі...

ЕРІК: Мамо, відчиняй!

Івонна відчиняє. І миттю нахиляється над унітазом. Інші нахиляються теж.

ІВОННА: Я туди все записую... І тепер вона зникла!

ЕРІК: Навіщо тобі блокнот у туалеті?

АНДРЕА: Дозвольте... (Пхає руку в унітаз і дістає звідти книжечку).

ІВОННА: Ого! Красно дякую!

Усі метушаться: Ерік змиває воду, Андреа полоще книжечку під краном. Потім сушить її дуже гучним феном.

ЕРІК: Чому твоя сумочка розстебнута? Ти впевнена, що більше нічого не загубилось?

ІВОННА: Вона вже не застібається!

ЕРІК: Добре вона застібається! Як ти почуваєшся?

ІВОННА: Трохи ніби в тумані... Дякую, пані! Знаєте, у мене в цій книжечці геть усе...

ЕРІК: Мов у тумані, кажеш?

Заходить Франсуаза.

ФРАНСУАЗА: Що тут відбувається?

ЕРІК: Мама мов у тумані.

ФРАНСУАЗА: Це правда, Івонно?

ІВОННА: Певно, я багато випила.

БОРИС: Можливо, це через невдале поєднання...

ФРАНСУАЗА: Поєднання? Яке поєднання, Івонно?

ІВОННА: Відчепися. Набридла.

ФРАНСУАЗА: У неї дуже кепський вигляд!

ІВОННА: Франсуазо, звертайся безпосередньо до мене!

АНДРЕА: Посидьте хвилинку... (Тягне Івонну до кабінки і саджає її на кришку унітаза). Дихайте. Глибше... Отак. Зараз минеться... «Пронтал» краще не змішувати з алкоголем... (Івонна простягає до неї руку).

ІВОННА: Ви така мила!

АНДРЕА: Все буде гаразд.

ФРАНСУАЗА: І що далі, Еріку?

ЕРІК: Почекаймо... Треба трохи почекати, поки мамі не стане ліпше, – тоді підемо вечеряти... Стіл уже готовий. Всередині, через комарів. Симпатичний круглий стіл... Ти ж не проти?

ФРАНСУАЗА: Звісно, ні... Що ж, чекаю у коридорі.

ЕРІК: Слухай, тут прокажених немає!

ФРАНСУАЗА: Не товктися ж нам тут усім!

АНДРЕА: А знаєте що, Франсуазо? Якщо вже вам так кортить, то можете все розповісти Патриції. Я вам дозволяю.

ФРАНСУАЗА: Найкраще за сьогодні!

ЕРІК: Вона цього не зробить.

ФРАНСУАЗА: Серйозно?! Невже?

АНДРЕА: Навпаки. Зробіть це обов’язково.

ФРАНСУАЗА: Мадам, мені «зелене світло» вмикати не треба. Красно дякую! Скажу чесно: як на мене, ваше зауваження – протиприродне. І це ще м’яко кажучи!

АНДРЕА: Тепер ви зовсім інша. Коли ви заговорили про свого батька, я подумала: отакої, то насправді ця дівуля досить меланхолійна! І засмутилась, бо намагаюся тримати меланхолійних людей від себе на відстані...

ФРАНСУАЗА: Я не меланхолійна.

АНДРЕА: Як скажете.

ФРАНСУАЗА: І дуже тішуся цим.

АНДРЕА: Ваша правда... І все ж трішечки меланхолії у вас є...

ФРАНСУАЗА: Ми у вбиральні, а ви влаштували філософську дискусію! Я б на вашому місці стримувала свій апломб!

БОРИС: Франсуазо, ти ніколи не потрапиш на її місце. Ти ж утілення цноти.

ФРАНСУАЗА: Давай, ображай мене! Вперед!

ЕРІК: Друзі, мені здається, що ми ступили на непевний шлях. І ставимо себе у смішне становище.

ФРАНСУАЗА: О, ще не все – веди з кінця!

ЕРІК: Люба, це їхнє життя! Дай їм спокій.

ФРАНСУАЗА: А чого вони досі тут? Чого?!

ІВОННА: Франсуазо, чому ти так репетуєш? Годі вже волати, у мене від тебе вуха болять!

ЕРІК: Вони залишилися, бо мамі велося зле.

ФРАНСУАЗА: Та їй вічно зле! Чому ми аж зі шкіри ліземо, щоб їй догодити? Хіба не можна відвезти її куди подалі – і не влаштовувати драм!

ІВОННА: Тебе ніхто не запрошував.

ЕРІК: Цей ресторан обрала Франсуаза. І тільки тому, що тут ти можеш скуштувати свої улюблені устриці Ґійярдо!

ІВОННА: Мене нудить, я не хочу устриць...

ЕРІК: То ми скасовуємо замовлення? Вертаємося додому?

ІВОННА: О, це влаштувало б усіх!

ФРАНСУАЗА: Більше не можу. Дістала!

ІВОННА (до Андреа): Ось він, найгірший наслідок старості. Стаєш вразливою. Не маєш сил на відповідь.

ЕРІК: Мамо, ти не така вже й стара.

ІВОННА: Звісно, стара! І кінець уже близький. Ковзаєш униз, чіпляєшся щодуху, однак надто слизько, ніхто ще не втримався... Так і з тобою буде, Франсуазо.

Франсуаза вибігає з убиральні і зникає в коридорі.

Пауза.

ЕРІК: Браво!

ІВОННА: А що я такого сказала?

БОРИС (раптом схоплюється і виходить): Скоро повернуся!

Пауза.

Андреа наповнює келих водою з крана. Виймає з сумочки піґулку і ковтає її.

АНДРЕА: Ненавиджу його.

4

У ресторані.

Затишний круглий столик. Чотири стільці. Накрито, проте, лише на трьох.

За столом сидять Івонна й Андреа. На столі кошик з хлібцями, пляшка з водою (біля Івонни) і два келихи з шампанським.

Івонна вивчає меню. Андреа хрумтить соломкою.

ІВОННА: Рулетики із сардин...

Пауза.

Заходить і сідає Ерік.

ЕРІК: Вони надворі. На паркінґу.

Пауза.

Андреа бере чергову соломку, хрумтить нею і цідить шампанське. Ерік явно збентежений.

ЕРІК: Добре йдуть справи... у Фрежані?

АНДРЕА: Що?

ЕРІК: Ну, торгівля... В аптеці.

АНДРЕА: А... та йде... потроху...

ЕРІК: Місто розвивається. Я нещодавно був у Фрежані. Нові квартали, нове будівництво...

АНДРЕА: Угу...

ЕРІК: Фрежан став привабливим... Відколи розконсервували промислові землі... Довго ж вони воювали проти префектури! Змінити у реєстрі статус периметра під охороною – справа складна і непевна...

АНДРЕА: Авжеж...

ЕРІК: Давно ви зустрічаєтесь з Борисом?.. Я... даруйте, звісно, це мене не стосується, я ставлю питання, бо...

АНДРЕА: Чотири роки.

ЕРІК: Ми з Патрицією мало знайомі... Вони з Франсуазою зазвичай зустрічаються десь окремо... Дружать ще зі школи... Все це так дивно... Мамо, бачу, тобі нарешті добре?

АНДРЕА: У якій сфері ви працюєте?

ЕРІК: Я голова юридичного відділу компанії «Фрамекс». Вони роблять гелікоптери.

АНДРЕА: А ви що робите?

ЕРІК: Переважно займаюся угодами з лізингу...

АНДРЕА: Он воно що...

ЕРІК: А ще позовами і суперечками.

АНДРЕА: Я ще ніколи не сиділа у гелікоптері.

ЕРІК: Це можна влаштувати.

АНДРЕА: Я була б дуже вдячна.

ЕРІК: Днями можу влаштувати невеличку екскурсію...

АНДРЕА: Супер.

ЕРІК: Що? Вам смішно?

АНДРЕА: Аж ніяк. Мені приємно.

ІВОННА: Пательня з рибою. Сморжі з петрушкою...

АНДРЕА: Скажіть, як, по-вашому, я видаюся молодою?

ЕРІК: Ви жартуєте...

АНДРЕА: У моєму віці мама якраз мене народила.

ЕРІК: І правильно зробила.

Пауза.

АНДРЕА: Вона зараз у Межані, в будинку для літних людей. Їй нудно. Читає лекції про в’язання шкарпеток для дорослих. Спершу носик з двома ріжками, потім вертається назад, переробляє носик – може так три або чотири рази повертатись. Нарешті ти всовуєш туди ногу – і шкарпетка витягується, бо посередині є прихована дірка...

ІВОННА: Курча табака...

ЕРІК: І зручні виходять шкарпетки?

АНДРЕА: Дуже зручні!

Заходять Франсуаза і Борис.

Франсуаза явно змінилася, прагне повернути собі добрі манери.

Андреа, з шампанським і соломкою в руках, навіть оком не веде на їхню появу.

ФРАНСУАЗА: Справді милий столик...

Вона сідає на четвертий стілець, перед яким немає приборів.

ЕРІК: Авжеж. Бездоганний.

БОРИС: Що ж, залишаємо вас насолоджуватись вечерею...

АНДРЕА: Здається, ви про все домовилися... (П’є). І який у вас план?

БОРИС (забирає у неї келих з шампанським): Не треба.

АНДРЕА: Ти залишив мене.

БОРИС: Андреа... Ходімо.

ФРАНСУАЗА: А я бачила морських їжаків! Івонно, ти ж любиш морських їжаків!

АНДРЕА: О, я їх просто обожнюю! Вони в’їдливі і ядучі...

ЕРІК: Зараз не сезон морських їжаків.

ІВОННА: А ви в курсі, мадам, що можна будь-що показати, не використовуючи слова? Приміром, я можу показати жестами мир...

ЕРІК: Андреа, гадаю, вам справді вже час іти...

АНДРЕА: Хоч келих допити можна? (Хапає свій келих і п’є). Борисе, не хвилюйся, я цілком твереза... А Ерік обіцяв покатати мене на гелікоптері!

ФРАНСУАЗА: Он воно що! Справді?

АНДРЕА: Так. Я ще ніколи не сиділа у гелікоптері...

ФРАНСУАЗА: І коли це буде?

ЕРІК: Колись.

ФРАНСУАЗА: Отже, повезе вас на прогулянку гелікоптером...

АНДРЕА (до Еріка): Сподіваюся, ви не просто так це сказали, бо я дуже довірлива, знаєте...

БОРИС: Андреа, та ти вже в печінках у всіх! Ходімо негайно!

АНДРЕА: І якщо насправді ви не збираєтеся катати мене, то скажіть про це зараз же!

ЕРІК: Ви ніколи не літали на гелікоптері, тому я запропонував влаштувати «хрещення»... Найближчими днями... Але я сам не обов’язково там маю бути...

АНДРЕА: Отже, я не так зрозуміла...

ЕРІК: Це було узагальнення...

АНДРЕА: Я помилилась.

ФРАНСУАЗА: Наполягаю на тому, щоб ви залишили нас негайно!

АНДРЕА: Авжеж... Звичайно... (Підводиться). Шкода. Смілива була пропозиція. Мені сподобалося. Але... клацнули пальцями – і знову по мушлях!

БОРИС: Не варто було їй пити...

ЕРІК: А й справді.

АНДРЕА: О, нарешті! От вона, істина! «Не варто було їй пити...» Та я ледве шампанського пригубила!.. (До Франсуази). Гадаю, ви вже нічого не розкажете своїй подрузі...

ФРАНСУАЗА: Я так не думаю.

АНДРЕА: А шкода... (До Бориса). Годі! Не тягни мене! Чуєш? Не тягни!.. (До Франсуази). Хотіла б я знати, наскільки він принизив мене, щоб переконати вас... (У її сумочці дзеленчить телефон). Усе це так гидко! Такі бридкі розмови... Мене від вас верне... Алло?.. Що? Ніжку втратив?! Навіщо ти поклала його до машинки?! Нічого, золотко, пришиємо ніжку... Постав його сушитися, а я потім пришию... Так, на рушник... Со, не плач... Не плач, бо покладу слухавку!.. Отак. Обіцяю, авжеж... (Надсилає багато поцілунків у телефон). Можна мені викликати звідси таксі?

БОРИС: Я тебе проведу!

АНДРЕА: Ні.

БОРИС: Слухай, наберись розуму...

АНДРЕА: Не чіпай мене!

БОРИС: Андреа, ти хоч розумієш, скільки місця займаєш?

АНДРЕА: Відчепися!

БОРИС: Ти отруюєш атмосферу своїми недобрими жартами й поганим гумором. Хто захотів залишитися? Ти! Хто прагне зіпсувати свято людям, які ні про що тебе не просили? Ти!

ІВОННА: Де моя сумочка?

ЕРІК: Мамо, он вона! Де ще вона має бути? Дістала вже зі своєю сумкою!

Івонна копирсається в сумочці і тріумфально дістає з неї книжечку.

АНДРЕА: Чому ти приносиш мене у жертву?

БОРИС: Бо не хочу пустити своє життя під укіс... Андреа, я не можу зробити тебе щасливою!..

АНДРЕА: Що за дурниця! Звідки у тебе такі ідіотські ідеї?!

Андреа хапає ніж зі столу і замахується на Бориса.

БОРИС (сміється): Боже, та що ти робиш?!

АНДРЕА: Що, у штанці наклав?

БОРИС (обережно відступає від неї, обходячи стіл): Та... трохи є... Андреа, поклади ніж.

ЕРІК: Андреа, негайно покладіть ніж!

БОРИС: Він же не ріже! Ти ж не заколеш мене ножичком для риби!

АНДРЕА: Shut up![3]3
  Замовкни, стули писок (англ.).


[Закрыть]

БОРИС (зупиняється і розводить руки): Давай. Ріж мене на шматки!

ІВОННА: Оце діло!

ЕРІК (обережно забирає ніж з рук Андреа): Мамо, бачу, ти теж здуріла!

Андреа робить дивний жест, який Борис, підсміюючись, зупиняє руками. Мимоволі Андреа також починає сміятися. Кілька незручних для решти моментів інтимного порозуміння.

Івонна щось пише у книжечку.

ФРАНСУАЗА: Івонно, ти робиш нотатки?

ІВОННА: Записую думки.

ФРАНСУАЗА: Я виснажена... Вже навіть не розумію, про що йде мова...

Допиває шампанське Еріка.

ІВОННА (до Андреа): Я помітила, що ви смієтесь по-різному. Часом шкірите зуби на всю довжину.

АНДРЕА: Це огидно?

ІВОННА: Аж ніяк.

ЕРІК: А може... може, ми нарешті сядемо за вечерю?.. Я вже навіть не наважуюся сказати «спокійно сядемо»... Га, Франсуазо? Франсуазо?

ФРАНСУАЗА: Роби як знаєш.

ЕРІК: Та що з тобою?

ФРАНСУАЗА: Нічого!

Пауза.

АНДРЕА: У відділі матраців «Балтекс» сьогодні вранці пара розляглася просто у залі... Вони тулилися одне до одного в ліжку, ніби збиралися провести там усю ніч... Спершу продавчиня просто стояла і дивилася... Та оскільки чоловік і жінка не рухались, вона присіла на ліжко поруч, сіла дуже прямо, стуливши ноги... Покупці заходили і виходили, в іншому відділі людей було досить багато, але пара не рухалась, а продавчиня знай собі чекала. Здавалося, ніби вона сидить біля мерців.

БОРИС: Ходімо?

АНДРЕА: Я замовлю таксі.

БОРИС: Ми надто далеко. Це буде непросто.

5

Десь на тій самій терасі, що й у сцені 2. Майже ніч. Затишна атмосфера.

Андреа сидить і курить на самоті.

На низькому столику – пляшка шампанського зі сцени 2, вже не у відрі, і наполовину наповнений келих.

Через якусь мить з’являється Франсуаза.

(У першій частині цієї сцени слова їй даються нелегко).

ФРАНСУАЗА: Ви досі тут...

АНДРЕА: Так... Постійно хочу піти – але лишаюсь, лишаюсь, лишаюсь...

ФРАНСУАЗА: А Борис?

АНДРЕА: Він зник. Я попросила адміністратора викликати мені таксі – і Борис випарувався вмить!

Франсуаза запалює цигарку.

Пауза.

ФРАНСУАЗА: Ви не пробували електронні сигарети?

АНДРЕА: Ні.

ФРАНСУАЗА: Я пробувала всі смаки. Східний, енергетичний напій... Що це за звуки?

АНДРЕА: Це жаби... За рестораном ставок.

ФРАНСУАЗА: Ох і волають...

АНДРЕА: І не кажіть.

Пауза.

ФРАНСУАЗА: Мене лякають звуки природи... Віддаю перевагу місту... Хотіла б я жити в Парижі...

АНДРЕА: Або у Римі.

ФРАНСУАЗА: Рим?.. Що ж, чому б ні. (Пауза). Як ви? Все гаразд?

АНДРЕА: Усе просто чудово.

ФРАНСУАЗА: Родом ви звідси?

АНДРЕА: Я із Шалі.

ФРАНСУАЗА: Знаю це містечко.

АНДРЕА: Таке нечасто трапляється.

ФРАНСУАЗА: Мій колишній чоловік працював там у кооперативі...

Пауза.

АНДРЕА: Скільки років Івонні?

ФРАНСУАЗА: Про це не відомо нікому.

АНДРЕА: У мене ноги в крові... «Джиджи Дул». Чотириста дев’яносто євро. Одна п’ята частка моєї зарплатні... Купила вчора спеціально під коротку спідницю – ніби знала, що вечір чекає на нас феєричний!

ФРАНСУАЗА: Невже в Бордо є крамниця «Джиджи Дул»?

АНДРЕА: Є корнер у торговому центрі.

Франсуаза докурює цигарку.

Андреа робить кілька ковтків шампанського – і переливає останні краплини з пляшки у свій келих.

ФРАНСУАЗА (й оком не повівши): Що ж... Мушу повертатися до зали...

АНДРЕА: Вони там без вас не сумують...

ФРАНСУАЗА: Певно, що ні.

АНДРЕА: Знаєте, я справді думаю про Рим. Час від часу підводжусь і вирішую – ось зараз кудись як поїду! Зміню життя, знайду нових друзів у сонячній італійській столиці!..

Тиша.

Андреа намащує стіком укуси комарів.

ФРАНСУАЗА: Можна?

Також водить стіком по шкірі.

АНДРЕА: У потязі, коли повертаюся додому ввечері, у вікна бачу клаптики інтер’єрів будинків, з телевізорами, столами, накритими на вечерю, завжди о тій самій годині... Інтер’єри м’які, повні пилу й тарганів, та водночас – такі милі... Знаєте, чого я хочу? Повторення. Щоб усе завжди відбувалось однаково, в один і той самий час.

ФРАНСУАЗА: У вас не всі вдома.

АНДРЕА: Це вже не новина.

З’являється Івонна.

ІВОННА: А ось і ти, Франсуазо!

ФРАНСУАЗА: Івонно, все гаразд? Що там таке?

ІВОННА: Уяви – я загубилася! Мене залишили в цьому лабіринті саму. Зрештою я отямилась у смітнику.

ФРАНСУАЗА: Але навіщо ти вийшла з-за столу?

ІВОННА: Ерік весь час говорить по телефону... А я не хочу сидіти за столом, де немає з ким погомоніти!

ФРАНСУАЗА: Ходімо. Повернімося.

ІВОННА: Секунду.

Сідає – точніше падає – на канапу.

ФРАНСУАЗА: Івонно!

ІВОННА: Секундочку, Франсуазо! Він же розмовляє по телефону!.. Тому краще побути тут, на повітрі.

ФРАНСУАЗА: Відчуваю, що цей вечір мене вб’є.

Тиша. Чути жаб.

Андреа знімає туфлі.

ІВОННА: Обожнюю високі підбори! Тепер їх роблять такими високими! Знаєте, я була дівчиною пін-ап[4]4
  Дівчата пін-ап (pin-up girls) – поширені у часи Другої світової та В’єтнамської війн графічні зображення напівоголених сексуальних дівчат.


[Закрыть]. Але у стилі Старого Режиму. Якось я побачила портрет герцогині де Лонґвіль, чули про таку?.. Так от, я скопіювала її сукню для костюмованого балу, потім обрізала її над колінами – і носила зі шпильками на коктейлі! Та наступає мить, коли ти вже не можеш одягнути шпильку. Тіло відмовляється... Тому, люба моя, користуйтеся своїми прегарними ніжками, поки можете. Поки тіло не висуне вам свої сумні вимоги... Відколи у мене артроз, я не можу самостійно обрізати нігті на ногах. Доводиться ходити на педикюр за сорок п’ять євро – а це вдвічі дорожче за прийом першокласного лікаря! Звісно, я розумію, що вона має платити оренду, і все ж! Те саме я плачу перукарці – але там хоча б використовують електрику для сушіння волосся... Моя подруга Соланж Ескудеро вже майже не виходить. Я вирішила навідати її, то вона зустріла мене у сяєві своїх сивих літ – у сукні з блискучим принтом і намистом зі штучних перлів на чотири нитки! Думаю, бідолашна Соланж дуже цінує можливість іще себе прикрашати... Вона робить орігамі, розводить орхідеї, має у помешканні ялинки – тримає їх на столику для бриджу... А колись була заміжня за тореадором!

Пауза.

АНДРЕА: Я голодна.

ІВОННА: Слухайте, пані...

АНДРЕА: Мене звати Андреа.

ІВОННА: Андреа, атож. У мене люмбаго... вже не пам’ятаю... словом, давно...

АНДРЕА: Авжеж.

ІВОННА: Дуже болісне люмбаго... Мені прописали «Екс-Тралан».

АНДРЕА: Так.

ІВОННА: Над ранок приймаю одну маленьку піґулочку...

АНДРЕА: Ви вже мені це казали.

ІВОННА: Справді?.. А ці бевзі кажуть, що не варто приймати!

АНДРЕА: Одну піґулку можна.

ІВОННА: Одну! Тільки одну!.. А ще я б хотіла знати – підкажіть, будь ласка, – чи можна поєднувати «Пронтал», який я приймаю, аби не сидіти всю ніч з виряченими очима, з моїм «Екс-Траланом»?

АНДРЕА: Я вам уже казала, що можна.

ІВОННА: Справді? Коли?

АНДРЕА: У вбиральні... Слухайте, можете приймати і те, й те. Один препарат уранці, другий увечері. За умови, що не будете збільшувати дози.

ІВОННА: О, яке полегшення! Дякую!

Пауза.

Івонна виймає з сумочки книжечку і щось записує.

ІВОННА: У вбиральні, кажете?..

ФРАНСУАЗА: Івонно, гадаю, нам час іти...

ІВОННА: Соланж також була дівчиною пін-ап. Я випрямляла їй кучері залізком. Її мати працювала на фабриці рукавичок... Тоді тільки з’явилися перші м’які станики... Соланж потайки приміряла їх...

ФРАНСУАЗА: То що, ходімо?

ІВОННА: Повечеряєте з нами?

ФРАНСУАЗА: Ні, Івонно! Ні, вона не буде з нами вечеряти! Чуєте? Не буде!

ІВОННА: Не верещи, Франсуазо!

ФРАНСУАЗА: Ти ж добре знаєш, що її не запрошено на вечерю! Навіщо ти пропонуєш?! (Івонна затуляє вуха руками. Франсуаза різко відриває її руки від вух). Навіщо ти пропонуєш?!

ІВОННА: Ти мені робиш боляче...

ФРАНСУАЗА: От тільки не треба вдавати з себе нещасну перелякану стару!

ІВОННА: Плювати я хотіла на ваші пересвари! Це мій день народження – можу його святкувати, з ким хочу!

ФРАНСУАЗА: То ми його до смерті святкувати будемо?

ІВОННА: Не до тебе кажучи, але... Ти свій день народження не любиш. Не любиш Різдво, не любиш неділі – не любиш нічого!

ФРАНСУАЗА: Аякже, нічого я не люблю!

ІВОННА: А де ваш друг?

АНДРЕА: Ет!.. Чорт його зна!

ІВОННА: Мені він видався надто запальним.

АНДРЕА: Ви робите йому багато честі, мадам.

Пауза.

ІВОННА (до Андреа): У мадемуазель де Лонґвіль віяла не було, а я собі змайструвала... Це що, жаби кумкають?

ФРАНСУАЗА: Так, жаби кумкають!

ІВОННА: Тут є болото?

ФРАНСУАЗА: Є болото!

ІВОННА: О, це чудово! (До Андреа). Буває, в мене шумить у вухах... Мій названий батько зазвичай затуляв жабам пельки своїм карабіном... Франсуазо, доню, ти сердишся?

ФРАНСУАЗА: Ні.

ІВОННА: Я не люблю, коли ти сердишся.

ФРАНСУАЗА: Я не серджуся.

АНДРЕА: Дали б мені волю – я б усе врегулювала карабіном! (Намагається взути свої туфлі). Все, не лізе... Не можу взути... Знущання, а не взуття! (Люто відштовхує їх ногами).

Івонна сміється.

Пауза.

АНДРЕА: Який у вас розмір?

ФРАНСУАЗА: Тридцять сьомий.

З’являється Ерік.

ЕРІК: Франсуазо, я вимагаю пояснень. Поясніть, що ви з ледве живою мамою тут робите – тим часом я сам, віч-на-віч з молюсками?

ФРАНСУАЗА: Ти говорив по телефону.

ЕРІК: Дві хвилини! Лише дві хвилини з бідолашним Серже Де Ґро, якого щойно звільнили з «Юніфре»... І ви тут? Ви досі тут?

АНДРЕА: Мені тут подобається.

Андреа робить ковток і простягає келих Франсуазі – та допиває.

ЕРІК: Мамо, ти вже не хочеш їсти?!

ІВОННА: Їсти, їсти! Ви тільки про це і говорите! Гадаєш, мені більше немає чого робити?

ЕРІК: Але ж тобі хотілося устриць?

ФРАНСУАЗА: Дай їй спокій.

ЕРІК: Франсуазо, я не розумію, що відбувається.

ФРАНСУАЗА: А тут немає чого розуміти. Усе пішло на пси. Вечір зіпсований, у мене зіпсований настрій, твоя мати збита з пантелику, тож можеш навіть не намагатися тримати температуру на рівні кімнатної...

ЕРІК: Але що мені робити з цілою тацею морепродуктів?!

ФРАНСУАЗА: Та плювати ми хотіли і на тацю, і на морепродукти!

АНДРЕА: А морські їжаки там є?

ЕРІК: Далися вам ті їжаки! Зараз же не сезон... (До Андреа). Ваш приятель чкурнув світ за очі? Мудра людина.

ФРАНСУАЗА: Борис – чоловік Патриції.

ЕРІК: Здається, це тебе вже не зупиняє.

ФРАНСУАЗА: Хіба ти не збирався принести нам нову холодненьку пляшку?

АНДРЕА: Чудова ідея!

ЕРІК (помічає, що Івонна куняє, похилившись на канапу): Що вона робить?! Мамо!.. Ненавиджу, коли вона ось так пускається берега!

ФРАНСУАЗА: Я пішла.

Вона зникає у напрямку ресторану.

Андреа трохи піднімає Івонну, допомагаючи їй стати на ноги.

АНДРЕА: Івонно, ви маєте бути з нами і святкувати свій день народження.

ІВОННА: А й справді – мій день народження!

АНДРЕА: Вам не парко у цій кофтині?

ІВОННА: Моя сумочка... Парко, так.

ЕРІК: То зніми її!

АНДРЕА: Можна розстібнути... отак...

Розстібає камізельку Івонни.

ІВОННА: Та дайте вже мені нарешті спокій! Ви мене всі дістали!

ЕРІК (до Франсуази, що повернулася): Я замовив на десерт грушеве праліне. Скасувати?

ФРАНСУАЗА: Подивимось! І чого ти так переймаєшся їдлом!..

ІВОННА: А чому грушеве?!

ЕРІК: Бо це їхня фірмова страва.

ІВОННА: Я люблю праліне з шоколадом.

ФРАНСУАЗА: Ти ж знаєш, як вона любить шоколад...

ЕРІК: Але фірмова страва – це груша!.. Мамо, ти взагалі хочеш десерт?!

ІВОННА: Еріку, у мене від тебе вуха в’януть!

Раптом з’являється Борис.

АНДРЕА: А хто тут у нас!

БОРИС: На паркінґу чекало таксі...

АНДРЕА: Певно, моє.

БОРИС: Я його відіслав.

АНДРЕА: Відіслав?!

БОРИС: А у вас тут що, збори? З ресторану прогнали?

АНДРЕА: Борисе, ти справді відіслав моє таксі?!

БОРИС: Заплатив за лічильником і дав на чай.

АНДРЕА: Мені терміново потрібне заспокійливе... (Риється в сумочці і виймає пакетик). А що ти робив на паркінґу?

БОРИС: Міркував... Тепер ти можеш іти, ми їм набридли – хіба не бачиш? Збирайся...

Бере її за руку і водночас намагається зібрати її речі.

АНДРЕА (раптом стає податливою, млявою і кволою): Хлопчику мій, то ти міркував, згорбившись у своїй машинці...

БОРИС: А де твої туфлі?

АНДРЕА: Уявляєш, я коли зрозуміла, що ти пішов, то навіть зажурилася на хвилинку... Ти залишив мене саму... і відразу після приниження журбою... і журби приниження... словом, матрьошка із різних видів журби... ти ж добре знаєш, що кажеш завжди не те, що хочеш сказати... Словом, облиш мої туфлі – у мене ноги стали втричі більшого розміру... Нарешті я розумію, чому Патриція так радила це місце... Чому ти відіслав моє таксі?.. Ти забув, що не можеш зробити мене щасливою?.. Хіба це ваша – чоловіча – роль робити нас, жінок, щасливими?..

БОРИС: Що це за театр? Ти вирішила когось спокусити?

АНДРЕА: Віддай мою сумку!

БОРИС: Ми йдемо.

АНДРЕА: Та ти вже сто разів за вечір це повторив!

БОРИС: Андреа, я везу тебе до тебе додому!

АНДРЕА: О, диви, загарчав...

БОРИС: Ми псуємо людям вечірку!

АНДРЕА: Не вплутуй мене в це.

ЕРІК: Годі з мене цього цирку!

БОРИС: Це що, ваш будинок? Ідіть за свій столик! Не ресторан, а похоронне бюро...

ФРАНСУАЗА: Похоронне бюро? Так, справді.

ЕРІК: Ти сама його обрала!

ФРАНСУАЗА: По Інтернету. Івонні кортіло молюсків.

АНДРЕА: Патриція обожнює це місце.

БОРИС: Авжеж, обожнює! І наполегливо його радила!

ЕРІК: Мамо, заради Бога, ми будемо святкувати чи ні?!

ІВОННА: Я хочу святкувати радісно.

ФРАНСУАЗА: Це буде непросто.

ЕРІК: Хочеш, запитаю, чи можуть вони зробити шоколадне праліне замість грушевого?

ІВОННА: Хто?

ЕРІК: Як – хто?! Таж працівники ресторану!

ІВОННА: Вони дуже милі люди.

ЕРІК: Мамо, що мені робити?.. Замовляти шоколадне праліне?

АНДРЕА: Ви її тільки заплутуєте. Дайте їй передихнути.

ЕРІК: А ви заткайте свою пельку!

БОРИС: Друже, час тобі заспокоїтися...

ЕРІК: Мамо, тобі замовляти шоколадне праліне?!

ФРАНСУАЗА: Еріку, годі!

ЕРІК: Не вдавай із себе жертву, відповідай! Промугикай вже щось!

АНДРЕА: Не смійте з нею так розмовляти!..

ЕРІК: Та йдіть ви всі!..

Пауза.

Офіціант заносить карафу з водою і пляшку шампанського у новому відерці. Він відкорковує її і наповнює келихи.

Андреа дає Івонні склянку води і заохочує випити.

ЕРІК (знеможено): Я лізу зі шкіри, щоб полегшити їм життя, рву себе на частини, щоб підтримати ілюзію сімейного затишку... Витрачаю життя на їхній добробут... І що? Хоч би натяк на вдячність! О, ні! Тільки скарги, скигління, невдоволені мармизи!.. Звідки цей скрекіт?

АНДРЕА: За рестораном є водойма.

ЕРІК: Ви що, вже всю територію дослідили?

АНДРЕА: Авжеж.

ЕРІК: Певно, треба таки бути впертим егоїстом або фаталістом... Нехай кожен сам собі дає раду і сам веслує своїм човном... Я вже навіть їсти не хочу...

АНДРЕА: А я хочу! І їсти, і пити!

ЕРІК: То пригощайтесь молюсками, якщо є бажання! Тацю я оплатив...

ФРАНСУАЗА: Івонно, як ви?.. Івонно?

ІВОННА: Усе гаразд...

БОРИС: Задихаюся... Мене нудить...

АНДРЕА: Дати тобі «Седаміл»?

БОРИС: Я цю гидоту не приймаю...

АНДРЕА (до Франсуази): У мене закінчились цигарки, у вас часом не знайдеться «Лакі» для мене?

ФРАНСУАЗА: На жаль, теж уже не маю...

БОРИС: Вона вже достатньо викурила... Бачу, ви тепер подружки?

АНДРЕА: Може, вони нас виручать? (Робить кілька кроків у бік зали ресторану). Певно, мене виженуть із голими ногами?.. (Борис перехоплює її). Ай!.. Ти ж боляче мені робиш!.. Відпусти!..

БОРИС (тримає її): Ми тут назавжди застрягли?

АНДРЕА: Борисе, ти мені набрид, краще йди...

БОРИС: Не кажи слів, про які пошкодуєш. Сьогодні я здатен на будь-що...

АНДРЕА (регоче): Ого!

БОРИС: Мене приперли до стінки. Я вскочив по самі вуха.

АНДРЕА: Знову ти за своє! Ти хоч розумієш, як мало у тебе шансів пробити когось на сльози такими фразами? Вскочив? То сиди мовчки!

ЕРІК: Що, знову веранди?!

БОРИС: Я приречений на ліквідацію.

ЕРІК: Та не приречені ви!

БОРИС: Замовкніть! Чому ви так вирішили? Ви ж нічого не знаєте!..

ЕРІК: Тепер ми на «ви»?

БОРИС: Віщаєте, мов священник із катедри, не знаючи анінайменшої деталі...

ЕРІК (вказуючи на Франсуазу): Я суджу з того, що мені розповіли.

БОРИС: Годі. Облиште... Я заклав будинок. Єдине, що в мене є. Аби гарантувати повернення інвестицій. Моя дружина про це не знає. Мене примусять поповнити пасив, бо визнають винним. Якщо я подам звітність, мене позбавлять і будинку, і компанії. В мене не буде нічого. Процедура триватиме роками, а боргів стане до кінця життя...

ЕРІК: Якщо ви покажете мені свою документацію, я зможу...

БОРИС: Немає там на що дивитися. Я банкрут. Крапка.

ЕРІК: Хоча б договір про заставу...

ФРАНСУАЗА: Дай йому спокій.

ЕРІК: Але ж це він знову махає в нас перед носами своєю справою!

ІВОННА: Банкрут?

АНДРЕА: Здається.

ЕРІК (до Франсуази): Мені цього не казали...