Текст книги "Bella Figura"

Автор книги: Ясміна Реза

сообщить о нарушении

Текущая страница: 1 (всего у книги 3 страниц)

Ясміна Реза
Bella Figura

Присвячується Франсуа Зімере

Дійові особи

Андреа

Борис Амет

Франсуаза Ірт

Ерік Блюм

Івонна Блюм(мати Еріка)

(Чотирьом першим між сорока і сорока п’ятьма роками).

Необхідні паузи і проміжки майже не позначені в тексті.

Найголовніше – синкопи, затримки і замовчування.

1

Весняний вечір. Ще ясніє день.

Парковка ресторану (назву на вивісці ми не бачимо).

Стоїть чоловік.

Поруч авто – з боку пасажира відкриті дверцята. Звідти стирчать ноги молодої жінки. Вона запалює цигарку.

Перш ніж чоловік подає голос, спливає певний час.

БОРИС: ...Можемо зняти номер в «Ібісі», і там я прямо з порога тебе осідлаю!.. Мені ця думка подобається!

АНДРЕА: Де? В «Ібісі»?

БОРИС: Та де хочеш!.. (Пауза). Я був би тобі дуже вдячний, якби ти не курила в машині.

Андреа глибоко вдихає дим і напускає його повну машину – спереду і позаду. Вона дуже старається.

БОРИС: То що ми вирішуємо?

АНДРЕА: А мені плювати...

БОРИС: Залишаємось тут? Шукаємо інше місце? Андреа, що нам робити?

АНДРЕА: Слухай, скажи чесно: це нормально, по-твоєму, привозити мене до ресторану, який порадила твоя дружина?

БОРИС: Вона не порадила! Вона сказала, що там смачно готують!

АНДРЕА: Це те саме.

БОРИС: Ні!

АНДРЕА (ліниво вилазить із машини): І з ким ти маєш тут бути?

БОРИС: Та нічого такого. Просто клієнти...

АНДРЕА: Однак ти запитав свою дружину, знаючи, що підеш сюди зі мною.

БОРИС: Я не питав! Ми просто розмовляли. Що тут такого?!

АНДРЕА: Якщо ти вирішиш мені хустку подарувати – ти теж у неї поради запитаєш?

БОРИС: Не бачу зв’язку.

АНДРЕА: Та ні, це одне і те саме.

БОРИС: Андреа, я роблю все, що можу! Це лише ресторан...

АНДРЕА: Робиш, що можеш?

БОРИС: Я не це хотів сказати...

АНДРЕА: Ти робиш усе, що можеш, – і ведеш мене в ресторан?!

БОРИС: Так, роблю! Роблю – і все, крапка! Годі! Ти мені дорікаєш тим, що я згадую про тебе, лише коли хочу сексу, і намагаюся втиснути у свій насичений графік – я це вже чув, і я дійсно звільнив час для вечері у дуже непростий для мене період, і через це змушений викручуватись, як тільки можу...

АНДРЕА: Боже, яка ж я невдячна – адже мене вшанували цілою вечерею!

БОРИС: Я не прошу про вдячність, вистачило б і усмішки...

АНДРЕА: Зараз лусну від радощів!

БОРИС: То ми кудись поїдемо? Куди б ти хотіла?

АНДРЕА: Бачу, ти не розумієш. Уже сам факт, що твоя дружина причетна до зустрічі, яка стосується тільки нас із тобою, що її схвалення може вплинути на задоволення, яке ми начебто мали б розділити лише вдвох, – невже ти не розумієш, наскільки мені це гидко?!

БОРИС: Розумію, ясна річ, розумію – але ти перебільшуєш!

АНДРЕА: А звідки вона знає про цей ресторан? Її туди коханець водить?

БОРИС: Дуже смішно.

АНДРЕА: Їй відомо, що ти цього вечора будеш тут?

БОРИС: Ні, не відомо.

АНДРЕА: А що ти їй сказав?

БОРИС: Припини курити!

АНДРЕА: Чого б це раптом?

БОРИС: Ти забагато куриш.

АНДРЕА: Мені приємно, що ти так про мене турбуєшся. Якщо я й справді багато курю, то воно варте того, щоб ти потурбувався про мене.

БОРИС: От я і турбуюсь.

АНДРЕА: Тобто, щоб хтось нарешті хоч трошки потурбувався про мене, треба витворити щось аж таке!

БОРИС: Я справді хвилююсь.

АНДРЕА: Ні, не справді.

БОРИС: Авжеж, справді.

АНДРЕА: Ні.

БОРИС: Андреа! Що робимо? Поглянь, адже тут непогано. Мальовничий пейзаж, дерева. Вечеря на гарній терасі. Нам буде весело – бо зазвичай нам весело вдвох, хіба ні?

АНДРЕА: Тобі подобається моя спідниця?

БОРИС: Вона суперова.

АНДРЕА: Не закоротка?

БОРИС: Ні, аж ніяк.

АНДРЕА: А моїй доньці здається короткою.

БОРИС: Та що вона знає! У дітей зовсім немає смаку.

АНДРЕА: Вона хоче, щоб я була схожа на пані.

БОРИС: У тебе на це ще буде час. Поцілуй мене.

АНДРЕА: Ні.

БОРИС: Та поцілуй же!

Він хапає її, і вони незграбно цілуються.

АНДРЕА: А я так чекала на цей вечір...

БОРИС: Я також.

АНДРЕА: Псую його не я. То що ти їй наплів?

БОРИС: Обов’язково про це говорити?

АНДРЕА: Що ти їй наплів?

БОРИС: Нічого.

АНДРЕА: Тобто вона не питала, куди ти їдеш?

БОРИС: Вона у Валансьєні[1]1
  Валансьєн (Valenciennes) – місто на півночі Франції (тут і далі – примітки перекладача).


[Закрыть].

АНДРЕА: У Валансьєні! Точно! Яка ж я дурна...

БОРИС: Мені сил на тебе бракує...

АНДРЕА: Знаєш, ти такий передбачуваний...

БОРИС: Я не в тому стані, щоб терпіти ці кпини.

АНДРЕА: То у нас ціла ніч?

БОРИС: Ні.

АНДРЕА: А чому? Адже твоя дружина у Валансьєні. Чому тоді ми не можемо провести разом усю ніч?

БОРИС: Бо не вийде. І тобі це добре відомо.

АНДРЕА: Чому не вийде?

БОРИС: Бо я не вільний чоловік – мене тримають родина, обов’язки... Знаєш, у тебе дар пускати з димом найкращі миті!

АНДРЕА: Ай! Мене кусають комарі!

БОРИС: У бардачку є пшикавка.

Андреа виймає пляшечку зі спреєм. Обприскує себе.

БОРИС: Освяти ж і мене.

Вона пшикає на нього, цілиться в обличчя і цілить влучно.

БОРИС: Та ти здуріла!.. Андреа, ти поцілила мені в око! Я нічого не бачу!

АНДРЕА: Не вигадуй... Я казала, що провела ніч з колегою із аптеки?

БОРИС: Що?!

АНДРЕА: Гадаю, у мене розвинулася хвороблива потреба в сексі. Це тому, що я припинила вживати «Паралазол» з кодеїном.

БОРИС: «Паралазол» з кодеїном? Це якась новинка?

АНДРЕА: Ця штука мене стимулює.

БОРИС: Бачу, ти вирішила зіпсувати мені цей вечір.

АНДРЕА: Я була б рада, якби вдалося.

БОРИС: Що за колега?

АНДРЕА: Просто колега.

БОРИС: Як ти опинилася з ним у ліжку?

АНДРЕА: Цікаве формулювання...

БОРИС: Мені потрібна відповідь. Негайно!

АНДРЕА: Може, краще тобі не знати?

БОРИС: Скільки йому років?

АНДРЕА: Двадцять шість.

БОРИС: Двадцять шість! І ти... будеш з ним іще зустрічатися?

АНДРЕА: Хтозна...

БОРИС: І як я повинен реагувати? Вдавати з себе сучасного чоловіка і вітати оплесками цю вашу кляту емансипацію?!

АНДРЕА: Борисе! Нарешті я дочекалася доброго слова!..

БОРИС: Дідько! Ти мені око скалічила!

АНДРЕА: Ходи сюди... Трохи почервоніло... У мене в сумочці є краплі, зараз дістану...

БОРИС: Ні, дякую, не чіпай мене... Двадцять шість років. Він що, геронтофіл?

АНДРЕА: Цілком може бути.

БОРИС: То це для нього ця розпусна спідниця?

АНДРЕА: Тобі ж наче подобалося.

БОРИС: Я так втомився...

АНДРЕА: Отже, я схожа на повію?

БОРИС: Трохи є.

АНДРЕА: Гаразд, ходімо в ресторан. Заночуємо на парковці чи нарешті будемо вечеряти?

БОРИС: У мене зник апетит.

Андреа сідає в автівку і вмикає радіо.

Вона багато разів міняє канали, поки не натрапляє на мелодію в стилі «Under My Thumb» гурту «Stones». Тоді виходить з машини.

Андреа наспівує і ліниво підтанцьовує, повільно роздягаючись під пісню.

Борис підходить до неї і вимикає радіо.

БОРИС: Що ж, Андреа, якщо хочеш знати, то в мене серйозні проблеми.

АНДРЕА: Бачив би ти зараз своє обличчя!

БОРИС: Це не смішно.

АНДРЕА: Не розумію, чого ви, чоловіки, завжди так надимаєтесь. Про серйозні речі можна говорити і без гримас.

БОРИС: Маю надати свій баланс суду.

АНДРЕА: Я думала, у твоєї компанії все гаразд...

БОРИС: Виробництво дзеркал виправдовувало себе. Та я вирішив відкрити для себе нові ринки – і взявся робити веранди.

АНДРЕА: Ця пшикавка – до одного місця...

БОРИС: Тобі зовсім начхати на те, що я кажу?

АНДРЕА: Та ні, але ж мене буквально живцем жеруть... То ти кажеш, що почав продавати веранди?

БОРИС: Це новий і стабільний ринок! Багато форм і можливостей. Я вклав частину власних накопичень в інвестиційний кредит, зробив кілька розкішних веранд – а потім до моїх клієнтів прийшли з мерії і заявили, що ці споруди незаконні.

АНДРЕА: Чому?

БОРИС: Бо ми не врахували усі формальності. Бо є така формула – називається коефіцієнтом займання землі, – яку я просто пропустив. Це так, якщо спростити пояснення.

АНДРЕА: І що робити?

БОРИС: Зносити все.

АНДРЕА: Серйозно?!

БОРИС: Двоє клієнтів подали позови. Компанії загрожує примусова ліквідація.

АНДРЕА: Це просто жахливо...

БОРИС: А якщо на мене покладуть поповнення пасиву – тут мені й гак...

АНДРЕА: А ти не згущуєш фарби?

БОРИС: Хотів би я помилятися...

АНДРЕА: Я й не підозрювала, що ти будуєш веранди.

БОРИС: Зі зйомними перегородками, відкидним дахом і просто революційним теплозберігаючим вітражем.

АНДРЕА: Серденько моє бідолашне...

БОРИС: Тепер розумієш, чому мені ще твого хлопця з аптеки бракувало?

АНДРЕА: А Патриція в курсі?

БОРИС: Аякже.

АНДРЕА: І що вона каже?

БОРИС: Заохочує боротися. Вона завжди була войовничою жінкою.

АНДРЕА: Це так мило...

БОРИС: Атож...

АНДРЕА: Знаєш, що я думаю? Що я зближую вас – тебе і твою дружину.

БОРИС: Отакої! Нові вигадки!

АНДРЕА: Я добре розважила ваше подружжя.

БОРИС: Андреа! А ти егоїстка! У мене від страху волосся дибки – а ти отак реагуєш?!

АНДРЕА: Борисе, я багато пережила, але пара, що знову єднається в скруті, – це вже занадто навіть для мене.

БОРИС: Все, годі. Повертаємось. Хочу побути сам.

Він сідає в машину.

АНДРЕА: Навіщо ти все це мені розповів?

БОРИС: Бо здуру гадав, що це могло б тебе зацікавити.

АНДРЕА: Чого б це раптом? Бо ми з тобою друзі?

БОРИС: Тема закрита. Сідаєш?

АНДРЕА: І вона на тебе не сердиться?

БОРИС: Андреа, сідай у машину!

АНДРЕА: На її місці я була б дуже зла.

БОРИС: Ти не на її місці. Якщо хочеш – залишайся тут.

Андреа неохоче залазить у машину.

Щоб зачинити дверцята, він майже лягає на неї, потім клацає своїми і різко рушає назад.

Чути жіночий зойк, за ним інші скрики.

ЕРІК: Мамо!

ІВОННА: Він на мене наїхав!

ФРАНСУАЗА: Івонно, з вами все гаразд?

ЕРІК: Мамо, ти як?

Виїжджаючи, Борис зачепив Івонну.

Андреа і Борис квапливо виходять з авта.

БОРИС: Франсуаза?!

ФРАНСУАЗА: Ти щойно наїхав на мою свекруху!

Івонна лежить на землі, не рухаючись.

БОРИС: Мадам, мені дуже шкода, я не... Вам боляче?

ЕРІК: Тобі боляче, мамо?

ФРАНСУАЗА: Івонно?

ЕРІК: Мамо, скажи щось!

БОРИС: Піднятися можете?

АНДРЕА: Дай краще я...

ФРАНСУАЗА: Ви лікарка?

АНДРЕА: Я аптекарка.

ІВОННА (дивиться на неї із захватом): Де моя сумочка?

БОРИС: Ось.

Піднімає сумочку і подає Івонні.

ІВОННА: Сьогодні мій день народження.

ФРАНСУАЗА: Бідолашна, у неї справді сьогодні день народження.

АНДРЕА: Обережно... Отак...

ЕРІК: Мамочко, обережно...

Нарешті Андреа та Еріку вдається підняти Івонну, яка хапається за їхні плечі.

АНДРЕА: У вас нічого не болить?

ІВОННА: Нічого і ніде.

Вона робить кілька кроків без їхньої допомоги.

БОРИС: Дякую, Господи!.. Дякую тобі!

ЕРІК: Не варто так хвилюватися. У неї немає ушкоджень. А ми з вами, здається, вже зустрічалися... На авіашоу у Фане?

ФРАНСУАЗА: Це Борис, чоловік Патриції.

БОРИС: Справді, на авіашоу. Мене звати Борис Амет. І мені дуже шкода, що так сталося.

ЕРІК: Ерік Блюм. Дивно, що ми зустрічаємось саме тоді, коли наша родина нарешті вирішила повечеряти поза стінами дому!

ІВОННА (до Андреа): Аптекарка... Обожнюю аптекарів. Я – їхня улюблена клієнтка! Де моя сумочка?

Вона знову хапає свою сумочку.

ЕРІК: Ви вже їдете чи тільки приїхали?

БОРИС: Уже їдемо.

ЕРІК: Ми ваші наміри спершу не роздивились. (Сміється). Ви вже вечеряли?

БОРИС: Ні, але маємо їхати.

ЕРІК: Шкода! Може, по келишку? Це ненадовго.

БОРИС: Боюся, що ні...

АНДРЕА: Звісно, що так! Борисе, це ж ненадовго!

ЕРІК: Не можемо ж ми розійтись отак просто. По келишку за день народження моєї матусі, яку ви майже скалічили.

АНДРЕА (простягає руку Франсуазі): Мене звати Андреа.

ФРАНСУАЗА: Франсуаза.

БОРИС: Франсуаза – подруга Патриції.

ФРАНСУАЗА: Дуже давня подруга.

АНДРЕА: Рада знайомству.

Всі разом ідуть в бік ресторану.

Борис іде вочевидь неохоче і відкрито виявляє Андреа своє незадоволення...

2

Усі п’ятеро сидять на терасі довкола низького столика.

Івонну заледве видно у глибокій канапі.

На столику – пляшка шампанського у відерці та келихи.

ФРАНСУАЗА: Якось я пригадала, що мій тато, коли я тільки стала на ніжки, навчив мене ніколи не бігти, як переходжу дорогу. «Що ти маєш зробити, коли переходиш?» – питав мене він. І я відповідала: «Татку, я не буду бігти, я буду просто йти». А тато продовжував: «А чому не можна бігти?» І я відповідала: «Бо якщо побіжу, машинки будуть вважати, що гальмувати не треба, а коли я спіткнуся і впаду, машинки мене переїдуть». І тато кричав: «Франсуазо, браво, чудово!»

ЕРІК (до Івонни): Вчися.

ІВОННА: Я ж не бігла!

АНДРЕА: Мені від вашої історії хочеться плакати. Тобто все життя хтось мусить піклуватися про нас і захищати нас?

ЕРІК: Вас чомусь дратує, коли ми готові на це... Мамо, все гаразд? Тобі не зле? Тобі зручно?

ІВОННА: О, дуже зручно! Та вам доведеться допомогти мені підвестися. А де моя сумочка?

ЕРІК: Ось вона, тут. Ми не випускаємо її з поля зору.

ІВОННА: Коли я була маленькою, біля нас жили роми. Їх звали циганами. Няньки лякали нас: якщо не будеш слухатися, тебе заберуть цигани. Бідні шибеники, я б на їхньому місці теж крала б речі...

ЕРІК: У мами поцупили гаманець.

ІВОННА: То був одноногий волоцюга. Сумочка була м’яка, складалася і мала велику застібку...

ЕРІК: Мамо, будь ласка...

ІВОННА: Найбезглуздіша з усіх можливих моделей! Якби твій батько склепав дитину ромці, сидів би ти зараз у візку, а брат грав би поруч на скрипці...

ФРАНСУАЗА (піднімає келих): З днем народження, Івонно!

Всі вітають і цокаються.

ЕРІК (до Андреа): А ви не будете пити? Неввічливо, коли всі цокаються...

АНДРЕА: Не вживаю алкоголь. Принаймні зараз... Чесно кажучи, я зараз на дієті... І не дуже вмію стримувати себе...

ФРАНСУАЗА (робить знак офіціантові): Хочете щось інше? Води з газом?

АНДРЕА: Дякую. Так, води.

ЕРІК: А знаєте, звідки звичка цокатися?.. Колись давно, коли стримуватися ніхто й не збирався, люди вирішували проблеми, зазвичай, за допомогою отрути. Тож коли хтось запрошував тебе і наливав вина, то ти стукав свій келих об його келих (тоді їх робили з металу), сподіваючись, що краплі перехлюпнуться через край і потраплять до келиха співрозмовника. Після чого ви дивилися в очі одне одному, і кожен сподівався, що інший вип’є першим.

БОРИС: Мені слід було народитися в ту добу.

ФРАНСУАЗА (до Бориса): Як ваші діти? Патриція казала, що Палому прийняли до Академії співу Аквітанії.

БОРИС: Саме так.

ФРАНСУАЗА: Чудово! А як Жульєн?

БОРИС: Турист. Люб’язний і байдужий.

Андреа приносять склянку з водою – і вона недбало кидає туди розчинну піґулку.

ФРАНСУАЗА: Дайте йому час. Жульєн іще зовсім юний. На минулих вихідних Ерік умовив мене – а я ж ніколи зі школою нікуди не їжджу! – поїхати з усіма дітьми на мис Ферре. З нашими дітьми, з його, з друзями та їхніми дітьми, там був іще син мого колишнього чоловіка, просто нестерпний хлопчина. Ми відвідали виставку на Маяку. У кінці дня я ледве стримувалася, щоб не стрибнути сторчголов зі скелі.

ЕРІК: Дуже приємна прогулянка вийшла, ми стільки сміялися! Дітей ви залишили на мене – і я був радий.

АНДРЕА: Давно ви у шлюбі?

ФРАНСУАЗА: Два з половиною роки. Однак ми не у шлюбі.

ЕРІК: Я ще її перевіряю. Наприклад, Маяк – мінус кілька балів.

ФРАНСУАЗА: А у вас є діти... даруйте, забула ваше ім’я?

АНДРЕА: Андреа.

ФРАНСУАЗА: Авжеж, Андреа!

АНДРЕА: Дівчинка. Дев’ять років.

ІВОННА: І як її звати?

АНДРЕА: Софі.

ІВОННА: Ще одна Софі! Ви щось вживаєте?

АНДРЕА: «Паралазол» з кодеїном.

ІВОННА: Знаю такий.

ЕРІК: У вас з головою все добре?

ІВОННА: Мадам аптекарко...

АНДРЕА: Будь ласка, звіть мене Андреа... Мені, звичайно, приємно, коли мене називають аптекаркою, та я просто помічниця в аптеці. Готую ліки.

ІВОННА: Ці йолопи переконують мене, що під час люмбаго слід припинити приймати «Екс-Тралан»! Знаєте, у мене так болів поперек!.. Та я помітила, що ці ліки ніби оживлюють мене, тож я таки приймаю по одній піґулці на день. Можна ж, правда? Я так люблю зранку ковтати «Екс-Тралан»!

АНДРЕА: Можна. До складу входить трохи морфіну.

ЕРІК: Але ж не вживати морфін щодня?!

АНДРЕА: Від однієї піґулки їй нічого не буде.

ІВОННА: І це допомагає проти мого артрозу.

ЕРІК: Де міститься ваша аптека?

АНДРЕА: Я працюю у Фрежані.

ІВОННА: Дуже далеко...

БОРИС: Думаю, ми скоро залишимо вас...

ЕРІК: Хоча б п’ять хвилин!

ФРАНСУАЗА (пошепки, бо не знає, чи Андреа у курсі справи): Ти все залагодив?..

БОРИС: Іде своїм пливом.

ФРАНСУАЗА (так само): Ерікові все відомо... Патриція дозволила розповісти... Він може дати кілька порад, якщо хочеш...

ЕРІК: Я йому не потрібний...

ФРАНСУАЗА: Ти ж голова юридичного відділу, це твоя спеціальність...

ЕРІК: Франсуазо, мені немає чого тут сказати... (до Бориса) Не думайте, що... Перейдемо на «ти», гаразд? Так простіше.

БОРИС: Звісно, можна на «ти».

ІВОННА: Хто мені наллє? Я у дірі й не можу поворухнутися!

ЕРІК (наповнює шампанським келих і передає їй): Оливок хочеш?

ІВОННА: Ні. Комарі атакують мою зачіску!

ФРАНСУАЗА: Мене теж обсіли. Що це за вечір такий?!

АНДРЕА: У мене є пшикавка.

ІВОННА: Буду вдячна, якщо ви обприскаєте мене.

Андреа щедро обприскує Івонну. Потім іще раз обприскує себе. Також обприскує сумочку Івонни. Та страшенно радіє. Вони сміються.

Андреа готова будь-кого «підірвати» своєю бомбою. Усім начебто весело.

ЕРІК: Мамо, ти там жива ще?

ІВОННА: На мене напав тигровий комар.

БОРИС: Слухайте, Еріку... можливо, ви знаєте... ти знаєш когось в арбітражному суді?

ЕРІК: Дай подумати... хвилинку... Мабуть, ні.

БОРИС: Мені треба виграти час, щоб не йти на допит.

ЕРІК: Вимагають оплатити пасив? Із казначейством ти у яких стосунках?

БОРИС: Я не плачу собі вже три місяці, а двадцять шостого – термін чергового платежу. Не думаю, що така історія може пройти.

ЕРІК: Тоді подавай звітність негайно. Але я не раджу тобі йти туди особисто. Може, ти й знаєш дещо із права, але почнеш рюмсати – а їх це лякає.

ІВОННА: На що схожий тигровий комар? Кажуть, нібито він менший, ніж звичайний...

ЕРІК: Мамо, вибач, я зайнятий... Знайди повірника. Пошукай, трапляються справжні «зубри». Зв’яжися з ним до початку процедури.

ІВОННА: Поки ви шукали свої окуляри, він вас укусив – тепер у вас буде лихоманка денґе!

ФРАНСУАЗА (півголосом): Івонно, будь ласка, хвилинку, це дуже важливо...

ЕРІК: Потрібна людина, яка користується довірою у судді, котрий веде справу про банкротство, – коли його призначать, ти вже нічого не зможеш зробити. Розумієш? Ключ до цієї справи – суддя. Він попросить тебе скласти план виходу з кризи. Покажи йому, що можеш викрутитися без своїх терас...

БОРИС: Веранд...

ЕРІК: Авжеж, веранд. У мене є кузен, який скалічив верандами всю Бретань...

ФРАНСУАЗА: Еріку!

ЕРІК: Та ні, я просто... справа не в цьому!.. Суддів лякає розширення компаній, вихід на нові ринки. Це непереконливо. Не чекай, коли тебе викличуть, першим запропонуй їм вартий довіри план. Не треба хитрувати, не треба вигадувати. Склади щось справжнє.

БОРИС: Боюся, що буде ліквідація.

ЕРІК: Казна-що! Судячи з того, що відомо мені, немає жодних причин присуджувати тобі ліквідацію. Потрібні план відновлення компанії, відмова від витратного виробництва, зосередження на core business[2]2
  Основний вид діяльності компанії (англ.).


[Закрыть] і злет!

БОРИС: Дуже сподіваюся, що це так.

ЕРІК: Насправді це дрібниця.

ФРАНСУАЗА: Еріку, не перебільшуй.

ЕРІК: Авжеж, це дрібниця! Таких справ повно!.. Мамо, ти не хочеш пересісти у крісло? Ти майже втонула у цій канапі...

Івонна майже лежить – він піднімає її.

ІВОННА: Мені й так добре!

АНДРЕА: Виходить, цей вовк радше страшний, ніж лихий.

БОРИС: Ще невідомо...

АНДРЕА: Я так і знала – ти згущував фарби!

БОРИС: Подивимось...

АНДРЕА: Чоловіки завжди схильні перебільшувати.

ЕРІК: О, це точно не про мене! Даруйте, але я переконаний, що ми просто повинні скуштувати всього. Якщо хочете – це наш моральний обов’язок. Ми – як мухи у патоці!

ФРАНСУАЗА (до Івонни, яка доливає собі): Івонно, Господи!.. Вона це навмисне!..

Івонна й Андреа сміються.

АНДРЕА: Уранці в «Галереях» у відділі речей для спальні я бачила, як пара розляглася на матраці «Бултекс»... Поруч, ніби збирались поспати там... Спершу продавчиня просто стояла... Та оскільки це тривало, вона сіла на ліжко поруч. Менше ніж за метр до цієї дивної пари. Склала руки на колінах... отак... (зненацька, до Бориса) Що тепер неправильно?! Ти ж обіцяв більше не робити цей жест! Ти мені присягався цього не робити!

БОРИС: Який жест?

Андреа демонструє жест, який щойно зробив Борис. Це ледве помітний знак рукою – пальці зчеплені, долонею донизу. Знак, що закликає до стриманості, до мовчання.

Вона показує його люто й перебільшено.

АНДРЕА: Ще раз – і я когось уб’ю!

БОРИС: Андреа, візьми себе в руки, ти помиляєшся, не було жодних жестів...

АНДРЕА: Був!

БОРИС: Ти не так зрозуміла...

АНДРЕА: Я нічого не пила. Голосно не говорила. Не реготала...

БОРИС: Можеш реготати, якщо хочеш.

АНДРЕА: Ні! Реготати ти мені заборонив – а сьогодні немає бажання...

БОРИС: Геть втратила розум...

АНДРЕА: Це точно.

ФРАНСУАЗА: Даруйте, але все це страшенно незручно...

ЕРІК: Франсуазо!

ФРАНСУАЗА: Не перебивай мене! Як я сказала – незручно! Зокрема для мене. Мадам, я не знаю, хто ви, я не зрозуміла, хто ви така, але ця сцена ставить мене у незручне становище!

ЕРІК: Люба моя, зупинися.

ФРАНСУАЗА: Я подруга Патриції.

БОРИС (підводиться): Не варто було приймати запрошення. Не варто було нам їхати сюди... Бо вийшло... як вийшло... (бере Андреа за руку і тягне її до виходу). Вибачте...

АНДРЕА: Вибачте...

ЕРІК (також підводиться): Заждіть. Не йдіть так швидко...

ІВОННА: Не розумію, що сталося?

ЕРІК: Не будемо... Спробуймо не перебільшувати...

ФРАНСУАЗА: Припини.

ЕРІК: Хтозна, може, ти бачиш те, чого немає? Можливо, ми бачимо те, чого немає?

ФРАНСУАЗА: Ми бачимо саме те, що є.

БОРИС: Франсуазо, ти не зобов’язана доводити свою моральність. Ти не мусиш зверхньо поправляти накрохмалений комір так, ніби носиш ортопедичний корсет. До речі, поділися з нами – що саме ти бачиш? Що саме «є»? Кажи ж, не мовчи!

ФРАНСУАЗА (після паузи): Еріку, допоможи мені...

ЕРІК: Люба, я не вважаю за належне втручатись у справу, яка мене не стосується...

ФРАНСУАЗА: Це день народження твоєї матері. У нас має бути свято...

ЕРІК: Атож... Однак мамі ж не шість років!

ІВОННА: Я взагалі нічого не розумію.

ФРАНСУАЗА: Поки Патриція нидіє у Валансьєні...

БОРИС: Ага! Кажи далі...

ФРАНСУАЗА: Я не розумію, навіщо ти нав’язуєш мені... Міг би вже вшитися звідси...

АНДРЕА: Але залишитися хотіла я...

БОРИС: Я наїхав на Івонну...

ЕРІК: Втеча з місця злочину – дуже погано.

ФРАНСУАЗА: Годі, Еріку! Сил немає на ваші відчайдушні жартики!

ЕРІК: Ти надто драматизуєш.

ФРАНСУАЗА: Я просто прошу трохи розуміння! І все! Це ж не так багато! Розуміння – хоч трохи!

АНДРЕА (пошепки): Борисе, мені треба до вбиральні... (до інших) Даруйте, вийду на хвилинку до вбиральні...

ЕРІК: Знаєте, де це? Праворуч, потім прямо, потім вниз і ліворуч...

БОРИС (ніжно): Провести тебе?

АНДРЕА (так само): Не треба... Вибач...

Андреа йде до вбиральні.

ФРАНСУАЗА: Хто це така?

ЕРІК: Франсуазо...

ФРАНСУАЗА: Що, спитати не можна?!

ІВОННА: Як завжди, робить із себе посміховисько...

ФРАНСУАЗА: Скажи своїй матері, щоб думала, що казати!

ІВОННА: Ніхто мені нічого казати не буде! Звертайся до мене, будь ласка, прямо, Франсуазо, коли маєш що мені сказати! Я не виконую накази! Тим паче власного сина. Моя сумочка не застібається!

ЕРІК: Чому ж, мамо... Дивись, застібається...

Він б’ється над застібкою.

БОРИС: Щойно вона повернеться – ми йдемо.

Пауза.

ФРАНСУАЗА: Не можу не розповісти про це Патриції.

ЕРІК: Та що з тобою сьогодні таке?

ФРАНСУАЗА: Якби Патриція побачила щось подібне стосовно тебе – я б хотіла, щоб вона мені розповіла.

ЕРІК: Побачила що? Що саме ти побачила?

ФРАНСУАЗА: Борисе, ми нічого такого не бачимо? Наберися нарешті мужності нам це сказати!

БОРИС: Франсуазо, роби як знаєш, мені все одно. Між нами – багато світових років... Еріку, до побачення. Дякую за твої поради... Мадам, до побачення...

ІВОННА: До побачення.

БОРИС: Іще раз даруйте за неприємність...

Виходить у тому ж напрямку, що й Андреа.

Пауза.

ФРАНСУАЗА: Я почуваюсь такою самотньою!.. Дуже самотньою...

ЕРІК: Люба...

ФРАНСУАЗА: Коли я попросила допомогти мені – хіба ти мене не почув?!

ЕРІК: Почув.

ФРАНСУАЗА: То чому ж не кинувся, забувши про все, мені на поміч?!

ЕРІК: Бо ти це сказала таким тоном... Тобі варто обирати інший тон, люба...

ФРАНСУАЗА: Яка різниця, яким тоном я це сказала! Коли я прошу про допомогу – допомагай! Незалежно від того, маю я рацію чи ні!

Пауза.

ЕРІК: Мамо, ти ж будеш устриць, правда?

ІВОННА: Твій батько гучно жував, робив щелепами такі звуки... знаєш, його виховували у дуже бідній родині... і якось я мала необережність зробити йому на людях знак... невдоволення, зауваження... А йому здалося, що це помітили всі, він оскаженів... Знаєш, синку, людям не подобається, коли їх принижують публічно...