Текст книги "Із сонцем за плечима. Поліська мудрість Пелагеї"

Автор книги: Володимир Лис

сообщить о нарушении

Текущая страница: 2 (всего у книги 10 страниц) [доступный отрывок для чтения: 4 страниц]

Два сонця, два корені, дві гілки

Ставлення до батьків, до пам’яті предків, до родових традицій посідало особливе місце у світогляді й системі моральних цінностей бабусі Пелагеї.

Запам’яталося, з якою особливою, сказати б зворушливою ніжністю вона ставилася до своєї мами Пріськи. Її мама, а моя прабабуся прожила довге життя й померла на 96 році. Була вона за моєї пам’яті теж тихою й мовчазною, доброю до нас, правнуків, аж до останніх літ земного буття дуже працьовитою, лише в останнє п’ятиріччя, вже за дев’яносто, страждала тим, що тепер називають хворобою Альцгеймера – поступовою втратою пам’яті. Мене, вже підлітка на той час, дивувало й навіть лякало, коли прабабуся, як я приходив з села на хутір, питала: «А чий же ти будеш, хлопчику? А як тибе звати? А хто твоя мати, дитинко?» Бабуся в таких випадках казала:

– Не дивуйся, Володьку, бабина пам’ять у вирій полетіла швидше за неї. Пташки тоже чєсом летять і ни вертаюця.

Пам’ять як птах, що летить і приносить у дзьобі поживу для людини, – цей образ, на мій погляд, один із найбільш вражаючих серед багатого на образи, часом вельми парадоксального мислення бабусі Пелагеї.

А ось її думки щодо роду:

– Хто свій рід ни памнятає, того стежка у світ не пускає.

– Хто свій рід ни пам’ятає, в того й колодязь усихає.

– Рід як велике дерево.

– Скіко памнять про рід – такий широкий світ.

Якось я почув од бабусі:

– Мати і батько – два сонця, два корені, дві гілки.

Вона пояснила:

– Всяко буває. І мати з батьком часом злі й несправедливі. Тико ж сонце тоже за хмару ховається, а чєсом і затменіє лучається. Тико ж від того ни перестає гріти? Чого світло навіть у хмарний день? Бо десь там сонце. От вирушиш у світ, батько й мати все одно тибе гріти будуть.

І далі:

– Людина ни сама по собі, а з родовим корінням. Як дерево ни росте без кореня, так і людина. Два найбільших корені – то батько й мати. І крила, як у птахи, – два. Бо батько уму навчить, а мати – серцю, котре ни тико з лівого боку в людини, а там, де серце серце й чує – своє й чуже.

Оте «де серце серце чує» врізалося у пам’ять.

Шаноба до тих, хто дав тобі життя, казала бабуся, то не тільки те, як ти їх слухаєшся. То те, що ти про них у душі носиш, відсіюючи полову злості, щоб лишились зерна любові.

Суха пам’ять – ще один вражаючий образ пам’яті, пам’яті, де живе тільки злість, прикрощі, яких тобі завдали.

Така пам’ять, вчила бабуся, ніколи нічим добрим не проросте, особливо на ближніх, на твоїх дітях, що з того ж кореня пішли.

Суха, зла пам’ять – не родить.

Вона може ожити, як всохле дерево, на якім раптом пагінець з’являється. Він житиме, а от дерево – ні.

Особливо небезпечна суха пам’ять щодо батьків, казала бабуся.

Згодом я почув знамениту легенду про сина, якому його кохана, аби довів свою любов, наказала принести материнське серце. Й коли він вирізав серце й ніс до жорстокої коханої, то спіткнувся і впав, а серце, що покотилося по землі, спитало: «Ти не забився, синку? Тобі не боляче?»

Я згадав, що подібне чув і од бабусі.

Притча від бабусі Пелагеї звучала так:

– Полюбив раз хлопець дівчину, вдатну та гарну, тико вельми примхливу та серцем нидобру. І раз сказала: «Докажи, що любиш. Принеси те, що тобі у твоїй матері найдорожче».

Задумався хлопець. Ласка материна дорога, любов, те, як вона усміхається. Вся вона. А що найдорожче? І подумав: усе, що мені дороге, породило мамине серце. Коли мати спала, вийняв із неї серце й поніс коханій. Тико, йдучи, побачив, як небо потемніло. Темно-темно стало. З переляку упустив мамине серце.

А воно покотилось, викотилося на небо й стало замість сонця світити. Заплакав хлопець і назад вернувся. А там коло порога щось гарєче лежить.

– Пусти мене, хлопче, – каже, – я буду твоїй матусі замість серця.

Мені здається, суть цієї історії – притчі чи легенди – в тому, що без матерів, без їхньої любові й любові до них не може існувати світ. Як і без сонця.

Пам’ятаю, ще бабця казала, що гріх зобижати сироту, лишати без доброго слова.

Що хай би яка людина була невдатна в житті, ціну їй не складеш. Нещасні діти, матір’ю недолюблені. Нещасна матір, яку діти забувають, як одиноке дерево серед поля, на якім нічого не росте.

І ще одна коротка притча. Виглядала й виглядала мати сина, що в світи далекі подався. Геть зістарилася. Нарешті син приїхав. На золотій бричці, з жінкою-панею. Повно добра всякого навіз.

– То все вам, мамо, – каже.

– Чую ніби знакомий голос, – одказує мати, – тико ж никого коло брички ни бачу. Повна бричка, тико без хазяїна.

Прислів’я, приказки од Пелагеї

– Сім верстов пройшов, а долі ни найшов, бо вона коло воріт лежала.

– Кричеть, як сорока, а з ділом їдна морока.

– То такей пастух, що од сну опух, а бидло ^[1] всеньке жито столочило.

– На печі їдєть калачі, а за дверима з них голодні миші сміються.

– Сонце, ни дивеся у віконце, бо тута дівка до обіда не вмивана.

– На городі верба груші вродила, бо Химка клялася, що перед чоловіком чиста.

– Дід беззубий, як пеньок, а дівку поцілував, то молодицею стала.

– Наш котик умивається – видно, Параска в гості збирається – три дні тарандіти.

– Наша Маруся до вечора краля, а як стемніло, хлопци всю красу покрали.

– То того хазяїна кінь, що чужим вівсом потилицю чухає.

– Одягай, Мотрунко, запаску, пуйдеш гусей пасти, хай хоч гусак на тебе подивиться, як така стидлива.

– Корова у нас молочниця – цілий день на вигоні вибрикує.

– Ще комар ни вкусив, а вже відро сліз назбирала.

– Виглядала кума, а він псиська прислав, щоб на куму погавкав за вчорашні пироги.

– Візьму-но я лозину, піду сама дочку сватати.

– Гаврильцю, чого в тебе писок став, як рильце? Мо’, гороху чужого наївся?

– У неї коса така, що й мурахи цілують.

– Покличу місяця, щоб у відро заглєнув, ци я води принесла.

– Так пити хочеться, що й добрий кусок сала з’їла б.

– Розсокоталися, ніби Феську язикату побачили.

– Як півень ни встереже, то курка і два яйця зразу знесе.

– Так глєнула, що на другім силі горщики заторохтіли.

– Така криклива, що й ворота дрижать.

– Така гнівлева, що й двері бояться рипнути.

– Посватався на чуже сило, а типер у свему на дівок заглядаєця.

– Якби хто приніс пирога, то вона, може, й розчесалася б.

– Сім верст до небес, та на восьмім додом дорогу все їдно згадаєш.

– Чого то, кумо, ваш кум на вас вашим голосом вчора кричєв?

– Ліпше прийдіть взавтра, бо сьогоднє ще не всі пироги доїли.

– Жінка як тичка, зате чоловік у неї як бричка.

– Сідайте, Параско, бо, певно, вже у вас язик стомився.

– Та Явдоха така пройдоха, що й у болоті не замочиться.

– Така пролаза, що й крізь мишачу нірку пролізе.

– То ж так: хто за долею плаче, той сонця й літом ни побачить.

– Як дівка ни на ту ногу встане, то парубок на неї ни так гляне.

– Щось ви-те, куме, ни з того берега прийшли.

– Як був квас, то й не було вас, а тепер квасило, то де вас носило?

– Як наварив, Омельку, так і їж.

– Принесіте, куме, риби, то й хліб до неї буде.

– Кажеш, ти добрий? А ти-но руку пчолі настав.

– Ліпше самому по дорозі йти, ніж удвох із гицелем.

– Ранок – ото тобі й панок, як ни вспієш наробитись, будеш ввечері журитись.

– Зимою день, як літом у комара ніс.

– Робить, як комар, а їсть, як віл.

– У нас стики того сіна, що коза за день з’їла.

– Та так робить, що й мокре ліпше горить.

– Йшов свататися, та об гарбуза спіткнувся.

– Наївшися, напившися – гвавтоньки женитися. А як я зголодію, де ж я жінку подію?

– Ганька за Грицем сохне, а Гриць і не охне.

– Скіко м’яко ни стели, а самому твердо спати.

– Скоріше ожениться солом’яний парубок, як вийде замуж ота кам’яна дівка.

– Поле бачить, а ліс чує, де й Гаврило заночує.

– Поволочився за багатою, а у вбогої та любої – уже дитей трійко.

– Приніс відро чужого розуму, а хто пити буде?

– Такеї буйні вітри у нього в голові, що сусідські ворота обломилися.

– Дурного Гаврила й Параска побила.

– Скільки б воду решетом ни носив – ни порозумнішаєш.

– Порадив, як озеро ложкою вичерпати.

– Надіявся циган на пироги, то й борщу ни схотів.

– Лисиця і в сні курей бачить.

– Вівсяна каша себе хвалить, а люди – гречану.

– Сідайте, бо в ногах правди нима, у нас лавка чисто заметена.

– Чоловік з Кукурік, а прожив із маслом цілий вік.

– Ой, дорогеї гості, куди ж вас посадити, хіба горох перебирати.

– Добрий кіт, тико мишам часом підморгує.

– Ще кіт ни нявкнув, а вже миші танцюють.

– Конику-соколику, ни брикайся, бо циган хвоста вкраде.

– Пишається, як засватана на дисяте сило.

– Мій Федько курить бакун ^[2], а бакун його їсть.

– Старий чоловік глибоко ни вигоре, а борозна все їдно його жде.

– Кури, кури, їжте хоч дулі ^[3], як пшона нима.

– У глибокім колодязі найдальшу зірку видно.

– Повзеш як рак, то й рачайся.

– На свому полі і стерня ни так ноги коле.

– Ни той кіт, що мишей багацько наловив, а той, що кицю лапкою погладив.

– Як світ зранку тако сіріє, то й весілля звечора ни буде.

– На службу спізнишся, то батюшка ще простить, а спізнишся на поле – то ноги поколе.

– Як спішила до стола – ни вдягнула й постола.

– Чорний кінь пусля обіду буланим ни стане.

– Чула, що грім, а казала, що дзвін.

– На городі дичка, як та молодичка – сама файна, а яблучко кисле.

– Ни дивися сизим оком – голубом ни станеш.

– Допався, як Харитин до паранини ^[4].

– Скілько б ни бив кобелу, а кінь ліпше горати ни буде.

– Той хлопець, як теплий вітер, – приголубить і втече.

– Сонце собі ни забереш, а подивитися мона.

Приповідки з Біблії, які любила згадувати бабуся

Бабуся Палажка, як я вже казав, була, попри її знання народної, більше язичницької міфології, дуже релігійною людиною, ревною парафіянкою, знала Біблію, біблійні оповіді, на які часом посилалася і цитувала. Та, як згадувала сама, колись, ще в юності, її дядько («дєдько» казала) Марко прочитав їй Соломонові приповідки, й вони їй вельми сподобалися, а що мала добру пам’ять, то й запам’яталися назавжди. Потім, казала, читав їй батюшка Стаховський з Любомля, з яким була знайома, а познайомилися в місті, де на якесь свято побувала й зайшла до храму (казали, що церква міська вельми хороша) і щось у священика спитала, а той здивувався, що вона знає Святе Письмо. Хоч як дивно, той священик потім приїжджав до бабусі на хутір. І вони разом, згадувала бабуся, про Святе Письмо бесідували.

Отож, улюблені бабусині біблійні приповідки. Не знаю, чи чиню правильно, бо передаю довільно. Перечитавши Соломонові приповідки, переконався, що такі вислови (чи схожі) там є:

– Шукатимеш Бога, як срібло ци золото, то узнаєш Бога.

– Бог стежку пильнує й од чоловіка з лихим язиком рятує.

– Шануватимеш Бога, то й клуня буде повна.

– Як син розумний, то й батька звеселяє, а як дурний – то матері на горе.

– Замруживши очі на світ, собі зробиш прикрість.

– Правдою й ненависть закрити мона.

– Що зубам оцет і очам дим, те ледачий тим, що їх насилають.

– Хто ближнім гордує, той розуму ни має.

– Хто поле своє оброблєє, той і хлібом ситий буде.

– Мудрий хату будує, а дурень своїми руками руйнує.

– Ліпше трохи в Господньому страсі, ніж великі скарби в тривозі.

– Любе слово, що до речі сказане.

– Дух людський при недузі помагає.

– Хто батька й матір проклинає, у того свічка погасне, як уночі запалить.

– Добре ім’я й великі багатства переважить.

– Не завидуй багатим і злим, бо то в них ни од Бога.

– Скіко дурного ни товчи у ступі – ни порозумнішає.

– Жадібний біжить за багацтвом, а якби озирнувся б, то побачив би, що його злидні здоганяють.

– Хто із злодієм паює, той свою душу ни чує.

– Гординя чоловіка й принижує.

– У п’явки дві дочки, обидві «Давай!», «Давай!» звуться.

– Двох речей проси в Бога: щоб умів правду од неправди одділити й щоб, наситившись, Бога ни забував.

– Добра жінка підперезується міцно, як береться до роботи.

– Краса обманить, врода – марнота, та, що Бога й людину похвалить, – то розумна.

– Не дивися, ци поле велике, а дивися, як доглянуте.

– Діти батьків шанують – і Бог їх годує.

Молитви од Пелагеї

Матінко Богородице Пресвятая, яко ти Сина Божого породила, подай милосердя й добре здоровля цій дитині, дитяті Божому, Богом сотвореному, у ласці й мирі, простели щиру доріжку, ногам теплу, а очам світлу, на чотири сторони, куди б не пішло дитя, простягни свою руку на неїну голівку, яко ти є Матір Божа і мати велика усіх дітей.

Молитву цю, казала бабуся Пелагея, треба промовляти три рази.

* * *

Святий Угоднику Миколаю, уздоров рабу (раба) Божого (ім’я) десницею своєю, і оком своїм, і помислом своїм, і тим, що для людей своїх дарував із щедрої душі, до Бога наближеної, без гріха до Отця Небесного і людей повернутої, обдаруй милостями своїми, крихтою добра з великого Божого хліба. Хай буде здоровим і щасливим раб Божий (ім’я) на ті літа, що суджено прожити. Амінь.

* * *

Свята Варваро великомученице, що натерпілася за віру Господню, що на добру дорогу людей благословляєш, благослови дорогу (промовлялося – й стежку) раби Божої (ім’я), хай ноги не знають втоми, хай ни камінь, ни звір, ни лиха людина ни стрітеться на тій дорозі, а приведе до того порога, що й належить. В ім’я Отця, й Сина, і Святого Духа во віки вічні віків. Амінь.

* * *

Святая Пелагеє, заступнице людей кротких і смиренних, до тебе звертаюся я, раба Божа, ім’ям твоїм наречена, зверни свій погляд і послухай слово, що йде од душі моєї, смиренної і кроткої. Од серця, що видить тебе незримо, молюся, бо за стражденного і нужденного раба (раби) Божого (ім’я), яко за себе, свята заступнице (далі йшло прохання).

За словами бабусі, всі можуть звертатися до святої Пелагеї, називаючи своє ім’я.

Афоризми і думки-зітхання ^[5]Пелагеї

– Всяка дорога починається од порога і до порога вертається. А чия ни вертається, то в безвісті пропадає.

– Весна приходить на молодих подивитися, а старим осінь пуд ноги золотеї монети кидає, та тєжко до них нагинатися.

– Скільки стежок ни сходив би, а тико їдна тобі ноги поцілує.

– У кого десять правд у хаті, в того чорт на покуті сидить.

– Прийде сивий дід, то йому вже не поморгаєш; от він прийшов, а так хочеться гинчим його побачити.

– Життє як поле: як зореш, так і вродить, що посієш, такий і сніп буде.

– Сій зерно, а думай, що золото, то й хліб тобі солодким буде.

– Із двох зол вибереш менше – виросте й покусає.

– Хай благословляє мати на благословенне, бо од слова доброго зранку до вечора жити хочеться, а од недоброго до ранку ни заснеш.

– Дослухайся до крику, в ньому тоже слова знаходяться, навіть якщо їх не почуєш.

– Людина, що вертається з півдороги, як дерево, що раптом рости перестало. Тико що ми знаємо про дерево, чого воно тремтить, бідолашне, за літньої погоди?

– Сиділо, кажуть, на слові двоє слів, присіло третє, затим четверте, п’яте, а де слів забагацько, тісно їм, падають і розбиваються, а об теї скалки раняться люди.

– Що забув ізранку – увечері вже згадаєш по-новому, озирнешся й згадане ни побачиш.

Пелагея-словниця

Складник із найхарактерніших слів західно-поліського діалекту, які вживала Пелагея Кусько, а також її слова-новотвори.

Аліганцький – інтелігентний, панський, вельми делікатний, особливий.

Бабити – приймати пологи, перерізати пуповину.

Бабниця – повитуха, жінка, що перерізує пуповину.

Бакунник, бакунщик – той, хто садить (вирощує) тютюн (бакун), завзято палить тютюн («Ото мій Федько вже бакунщик!»).

Баранець – хлопець із волоссям, що дрібно в’ється.

Бахур – позашлюбний хлопець.

Бидло – корови, худоба.

Блимуха – та, що часто моргає.

Блізірувати – удавати, задарма пишатися («Що вона з сибе блізірує велику цяцю?»).

Блутало – той, хто говорить невиразно, заплутано.

Боцюнець – маленький лелека (бусол, чорногуз).

Бристальовий – вартісний.

Бульбовище – поле, з якого зібрали бульбу (картоплю).

Бурчєк – вічно незадоволений, буркотун.

Валькуватий – непоспішливий чоловік.

Ведмеді – ожина.

Вердзігіль – непосида, вертун, постійно в русі.

Вирискуха – сварлива жінка.

Вихур – непосида, швидкий хлопець.

Воробцюх – горобець.

Ворожайка, ворожниця – жінка, що вміє ворожити.

Воропаха – бідний чоловік, жінка, дитина, яких треба пожаліти (близьке до горопахи).

Ворохба – тривога.

Ганина – промова з ганьбою когось.

Ганити – соромити.

Гвавтоньки – дуже нетерпеливо, поспішно.

Годзікало – базікало, говорун.

Голчатниця – сосна, а також маленька сосонка, рясно всипана голками.

Гомачка – страва, сир із сметаною і молоком.

Гора – горище.

Горох – квасоля, горох же – стручник.

Груба – вагітна.

Грумічати – гидувати.

Дєдина – тітка (відповідно: дядько – дєдько, не плутати з дідьком).

Диньки – гарбузове насіння.

Диня, динька – гарбуз.

Довгарати – мучитися чимось невизначеним («Щось мині довгарає»).

Довозька – бричка.

Дома – хата, оселя.

Дрикало – чоловік-провокатор.

Друбняк – хмиз («От принесла цілу радюгу друбняку»).

Жабуринник, жабуринниця – людина, що шукає в комусь, в подіях, в житті тільки погане («Хіба мона таким жабуринником бути!»).

Жвандіти – наполегливо повторювати свої думки, бурчати.

Жипола – любитель дорікати.

Жиполити – набридливо дорікати.

Затменє Боже – втрата пам’яті, стан, близький до божевілля («Ото затменє Боже!»).

Збаданий, збадана – оглянутий, обстежений з усіх боків («Ото вже Димка коло церкви була збадана»).

Здерубок – вчинок, частіше – про вчинок несподіваний, який викликає здивування (вар’ятський здерубок).

Здоровий – великий.

Злидня – слизька, непевна людина («Що вже злидня той Хома, то злидня»).

Знебощений – такий, що вдає з себе нещасного, вдавано нещасний.

Зорабити – спокусити («Як вже той Гартем тую Пріську зораблює, аж зорі цвітуть»).

Кабан – великий гарбуз, огірок («Ото вродив кабанисько!»).

Кал – грязюка.

Камар-Комаровський – великий комар, взагалі велика комаха.

Карамида – набридлива, докучлива дитина (і людина взагалі: «Ото вже карамида!»).

Качанка – капуста.

Клецьок – малий огрядний хлопець, котрий чимало важить.

Кобилячі пичі – шипшина.

Корчуватий – непевний, прихований.

Косогриз – невправний косар.

Кривуля – дитина, що гримасничає, показує, робить «криве лице».

Криж – хрест (полонізм).

Крикень – селезень, що голосно кричить.

Крипа – човен.

Круцюх – непосида, вертлявий хлопець.

Кукурікати – довго чекати («Цільну годину на дорозі прокукурікала»).

Куфир – скриня для одягу.

Лагодзінки – цукерки, смачні речі.

Лапацони – великі букви, великі намистини, великі помідори, великі ґудзики.

Лахмітник – бідний.

Ликавий – ласий на дармове пригощання.

Лідавий (лядовий) – кепський, поганий («Вибачєй, лідаву вістку принесла»).

Лущити – обговорювати, переговорювати («Ото вже Настю що облущили, то облущили»).

Любилиз – той, що вельми любить цілуватися.

Любовальниця – жінка, щедра на почуття, закохана.

Майтки – труси (полонізм).

Марака – надокучлива людина («Марака гірше того пса»).

Маруда – докучлива, плаксива дитина (і людина взагалі), яка сама не знає, чого хоче.

Мацюлька – маленька.

Мохулі – журавлина, бруслина.

Навощений – вельми прибраний, блискучий, а ще в значенні – на щось налаштований.

Навроки, зуроки – слова з потаємним змістом.

Неїн – її.

Ничка – дитина, яка не хоче спати.

Ногавиці – штани.

Опецьок – те, що й клецьок.

Оцибенська – фальшива, несправжня людина.

Пампуха – рожевощока, пишна жінка.

Пацьори – намисто.

Петрусь – комаха – божа корівка, сонечко, бедрик.

Пиркальовий – цінний в уяві когось більше, ніж насправді, той, що пишався собою («Пиркальовий парубок»).

Питлювати – молоти зерно (пшеницю) лише на біле борошно.

Плентало – той, що повільно ходить, не поспішає («На цілий куток плентало»).

Плентух – той, що розповсюджує чутки, плітки («Гіршого плентуха, як Хома, у селі нима»).

Політок – підліток.

Поплава – сіно, залите водою (дощами).

Попова свинка – замурзана людина, дитина («Чистий, як попова свинка в дощ»).

Попруга – пасок, ремінець.

Прадьонки – вечорниці (на них пряли).

Пражанка – кип’ячене молоко.

Присипана – засніжена (дорога, вулиця).

Пумнєтуха – товчена варена картопля, пюре, а ще так казали про людину, котра довго кудись збирається.

Радюга – ряднина.

Рахмана – довірлива, така, що дається в руки, зворушливо слухняна («Рахмана, як курка-сидуха»).

Рипиця – жіноче лоно, ще – дупа.

Рогатниця – відьма, а також погана жінка.

Роз’яснитися – поліпшити собі настрій.

Розвезяний – хворобливий, розклеєний, а ще – непевний у собі («Що ти розвізся, як кисіль по мисці?»).

Розобраний – роздягнутий.

Ропуха, ропшина – вельми товста жінка, котра не слідкує за собою.

Росавиця – русалка, а також жінка чи дівчина, котра йде кудись надто рано.

Рубель – пристрій для прасування, може бути те, що й качалка, ще – замашний предмет.

Ружок – острівець, урочище серед болота.

Сабанити – сварити за щось дітей, швидше добродушно.

Сагонити – швидко йти, майже бігти.

Сенди-тенди – туди-сюди, робити щось періодично, безцільно («Так і совається цільний день сенди-тенди»).

Сидуха – курка, що висиджує яйця.

Смирдюха – самогонка, переважно з буряка («Знов налигався смирдюхи?»).

Стіменний – скупуватий (скупувата), прижимистий.

Сцикуха – зовсім мала дівчина, котра прагне здаватися старшою («Вже тую сцикуху на прадьонки потягло»).

Тарабанька – жінка, що передає всілякі недостовірні звістки, балакає задарма («Ота вже Манька – на ціле село тарабанька»).

Тарапата – сварка одразу кількох жінок, шум, гамір.

Тиховіз – непоспішливий.

Товкач – геть лисий чоловік.

Тук – рідкий, розтоплений смалець.

Укоськатися – заспокоїтися, прилаштуватися до чогось.

Хазяїн, хазяйчик, дідок – домовик.

Хата – кімната.

Хоріша – краща, вродливіша.

Цвіруха – синиця.

Чибуристий – задерикуватий.

Швайкатий – той, що вліз не в своє, чуже діло.

Шмидко – швидко, дуже поспішливо.

Шудратий – з непричесаним волоссям і взагалі розхристаний.

Щавух – щавель.

Щирий – не скупий, демонстративно щедрий.

Ябедина – отримана від когось неправдива звістка.

Ядуха – тривалий кашель, а також хвороба – сап у коней.

Ясниця – гарна погода.