355 500 произведений, 25 200 авторов.

Электронная библиотека книг » Василий Бережной » Пiд крижаним щитом (на украинском языке) » Текст книги (страница 5)
Пiд крижаним щитом (на украинском языке)
  • Текст добавлен: 12 октября 2016, 07:15

Текст книги "Пiд крижаним щитом (на украинском языке)"


Автор книги: Василий Бережной



сообщить о нарушении

Текущая страница: 5 (всего у книги 5 страниц)

I тут перед внутрiшнiм зором Никифора постали яскравi, як дiйснiсть, хоча уривчастi, хаотичнi картини.

...Древня цивiлiзацiя зеленої, теплої Антарктиди. Енергетична станцiя. Потiм катаклiзм – чи Мiсяць наблизився, чи якесь iнше небесне тiло, але змiнився нахил земної осi, i континент швидко почав замерзати...

...Обсерваторiя прихiдцiв iз космосу. Може, звiдси вони протягом тисячолiть вивчають Землю. Вважають за недоцiльне вступати в контакт iз людьми, їх цiкавить планета...

...Генератор магнiтного поля. Сконструювали, може, тi, що полишили колону iз чистого залiза в Iндiї...

Никифор прикипiв поглядом до голубуватого "веретена". Так... Вiд здогаду йому мороз пiшов поза шкiрою. А що, як це кабiна космiчного корабля, який зветься Землею? А чому б i нi? Високоцивiлiзованi мислячi iстоти могли вирушити вiд свого "аварiйного" свiтила до iншої, стацiонарної, врiвноваженої зорi i причалили до Сонця. На цiй орбiтi був Мiсяць, вiн поступився, ставши супутником... Можливий i такий варiант: давнi високорозвинутi земляни переводили планету на оптимальну орбiту. Або сконструювали цю установку на випадок загрозливого посилення сонячної активностi...

Ярковий уявив собi, що станеться, коли ось зараз, ну, через годину, вiн оголосить усьому свiтовi про це вiдкриття! Побачимо ще, яка доля спiткає Антарктиду. Еге, тут треба обережно! А то: "Розтопити кригу!" А може, ця крига...

– Генрiху, агов!

Уранос рушив до нього дрiбненькими кроками – зовсiм мiзерний у цьому велетенському просторi, який важко й назвати примiщенням.

– Слухай, що ти думаєш про все це?

Зеленкуватi Ураносовi очi зблиснули:

– А ти?

– Я гадаю, що це... рушiйний агрегат планети.

– А я в цьому переконаний, – урочисто сказав Уранос, i обличчя йому пересмикнулося. – Модель Галактики, прилади космiчної навiгацiї, рiзноманiтнi обсерваторiї. Це – головна зала, очевидно, пульт керування...

Вiн швидко попрямував до геометричної мозаїки, на яку Ник спершу не звернув особливої уваги. Тепер почав придивлятися: невже це не просто витвiр мистецтва? Тут же всi кольори спектра... Що означають отi пунктирнi кривi? Може, це своєрiдне письмо?..

Уранос пильно оглянув панель, нахилився, наче принюхуючись. О, дiстав з кишенi чорного цилiндрика i наставив на мозаїку. Вiн так себе поводив, наче тут бiльше нiкого не було. Який самовпевнений суб'єкт!.

– Навiщо те? – Никифор кивнув на цилiндрик.

– Телефото, – не обертаючись, сказав Уранос. "Ну, фото так фото... подумав Ярковий. – Ах, телефото? Куди ж це вiн передає?"

– Чого так поспiшати? Ось пiднiмемося в iнститут, сповiстимо...

Уранос, поглянувши на свою платiвку, щось торкнув на панелi, i враз мозаїка засвiтилася тихим свiтлом. Спалахнула зiрка i в "Галактицi". Никифор помiтив освiтлену нею темну кульку (може, то Сонце i Земля), якусь мить зачудовано дивився на тремтливе сяйво, а тодi враз стрепенувся, наче прокинувся зi сну:

– А навiщо вмикати?! – Одним стрибком опинився мiж панеллю i Ураносом, вiдтиснув його грудьми. – Не смiй доторкатись! Не можна ж так легковажити... – уже примирливим тоном додав Никифор. – Невже не розумiєш?

– Я все добре розумiю, – стримано вiдказав позеленiлий Уранос. – Я тiльки хотiв перевiрити живлення.

– А я вважаю: нiякого втручання, – сказав Никифор якомога твердiше. Сповiстимо Iнтернацiональну Раду, прибудуть ученi, експерти...

– Невже тобi не кортить самому стати бiля пульта планети?

– Нi, не кортить.

– Ти ж Никифор Ярковий!

– Ну то й що?

– Де ж твiй нестримний порив? Невситима жадоба вiдкриттiв? Ти ж зовсiм не такий, як тi сiрi мiльярди суб'єктiв, що населяють Землю. Тебе зганьбили, викинули за борт, а ти... не хочеш одним порухом пальця покiнчити з усiма земними проблемами!

– Навiщо ця демагогiя?

– Ми вважали тебе цiкавим об'єктом...

– Хто це "ми"?

– Тепер можу сказати. Ми – iнопланетники.

– Що ти верзеш?

– Тобi пощастило, Никифоре, ти скоро побачиш справдi досконалу цивiлiзацiю.

– Недотепнi жарти! Годi, ходiмо звiдси!

"Невже це може бути? – билася думка. – Звiдки ж вони, цi iнопланетники? Та нi, мабуть, це якийсь шизик. Побачив все це, от i замакiтрилось..." Никифор вiдчував, як у скронях шугає кров, як несамовито бухає серце.

– За нами мiльйони парсекiв, роки невтомного полювання на Землю, продовжував Уранос, – i тепер, маючи пiд рукою потужний магнiтний генератор, я б прогавив момент. Це ти жартуєш чи, як у вас кажуть, клеїш дурня. А я вже одержав точнi вказiвки з орбiти.

Ярковий побачив по жовтавих його очах – правда! На Землю пробрався страшний, смертельно небезпечний ворог.

– Послухай, Ярковий, давай порозумiємося. Ми давно стежили за тобою. Правда, я сподiвався, що ти добиватимешся тiєї ляльки – Клари... Ах, яка нудота земне кохання! Який примiтив – подвiйнiсть людських iстот: чоловiче, жiноче! Я змушений був грати роль одного з вас... Але тепер крапка! Не наближайся! Будеш лояльним – залишимо тобi життя, тобi й твоїй Вiрi. I не тому, що ми... як це?.. ага, сентиментальнi, а тому, що ти допомiг нам виконати велику мiсiю. I для зоологiчного музею...

– Будь ти проклятий зi своєю мiсiєю! – крикнув Никифор i зненацька бухнув його кулаком у живiт.

Уранос зiгнувся, хлипнув i впав обличчям на пiдлогу. Никифор навалився на нього, мiг задушити, як хробака, але стримався. Досить, що знешкодив. Тепер треба вiдпровадити до Iнтернацiональної Ради. Над людьми ж нависла небезпека...

Уранос перестав силкуватися, лежав пластом i не ворушився. "Ще дуба врiже, – подумав Никифор i пiдвiвся, став на рiвнi ноги. – А кров у нього... невже зелена?" Той, зiтхаючи, певне, вiд болю, перевернувся на спину. Тепер сумнiву не було – кров у нього зелена. I обличчя йому позеленiло, стало, як машкара.

– Ну, то що: будеш погрожувати? – все ще важко дихаючи, гукнув Ник. Вставай, пiдемо.

Подав йому руку, допомiг пiдвестися. Лише зараз помiтив: рука в Ураноса чотирипала, пальцi нервово смикались. Iшли до пролому, Уранос ледве ноги тягнув.

– Скажи, чому ж ви, iнопланетники, отак агресивно настроєнi проти нас? – запитав Никифор. – Чому не з'явилися чесно, вiдкрито, як дорогi гостi? Хiба ми не брати по космосу? Ну, чого ж мовчиш? Нема чого сказати?

– Все одно не зрозумiєш. "Чеснiсть", "братство" – примiтивнi поняття, виробленi земною етикою. Боротьба, безперервна, нещадна боротьба – ось Закон Космосу. Це необхiднiсть i потреба!

– Якi ж ви моральнi пiгмеї... – похитав головою Никифор. – Безсердечнi, зовсiм безсердечнi iстоти.

– Так, ми безсердечнi. Функцiю бiологiчного, до того ж недосконалого смока, який ви називаєте серцем, у нас виконують стiнки судин. Ритмiчно коливаючись, вони забезпечують циркуляцiю кровi. Це досконалiше.

– Невже справдi немає серця? – здивувався Никифор.

– Тобi навiть уявити важко, – скривився iнопланетник. – Можеш перевiрити. Послухай. – Никифор, нахилившись, притулився вухом до його вузеньких грудей. Затамував дихання, прислухався... i нiчого не почув. Слух не вловлював такого звичного, такого знайомого тукоту!

– Переконався? – наче з якоюсь зловтiхою спитав зеленяк.

– Не чути... – вiдповiв Никифор, не вiдхиляючи голови вiд його грудей. – Дивина...

– Ми безсердечнi! – з притиском сказав Уранос, пiдвiв над юнаком руку i чимось кольнув йому в лопатку.

Никифора наче пронизало електричним струмом, вiн одразу скорчився, ноги самi собою пiдкосилися. Бiль швидко стих, але юнак з жахом вiдчув, що не може ворухнути нi рукою, нi ногою. В безсилiй лютi скреготав зубами, намагався хоч перевернутися на живiт, але марно. Його кат стояв поруч, i його очi палали зеленкуватим переможним вогнем.

– Ми вважали: ти служитимеш нам... Та нiчого, ти свою функцiю вже виконав. Тепер нiщо не перешкодить нам вивести Землю на iншу орбiту. Ближче до нашого Урана.

Цiєї митi Никифор помiтив якусь постать, що видиралася в пролом. Невже Вiра? Вона! Який жах!

– Якщо ти попросиш у нашого Навiгатора...

– Убивця! Падлюка! – якомога дужче закричав Никифор. – Слизняк! Усi ви iнопланетники – слизняки, i твiй Навiгатор також!

А вона йде. Невже не второпала? О людська довiрливiсть! Верталася б швидше назад, сповiстила б...

– Сильнi емоцiйнi iмпульси свiдчать про близькiсть до тваринного свiту, – сказав Уранос. – Та вже настав час кiнчати експеримент.

У цю мить Никифор помiтив у Вiринiй руцi бiлий гострий уламок каменя i закричав ще дужче.

– Кара впаде на твою голову! Справедлива кара! Вiра вже близько, хоча б вiн не оглянувся...

– ...Земля вiдплатить! По головi, по головi!

Це була i команда, i просьба, i жагуче бажання помсти. Ну, не схиб же, Вiро!

Певне, почувши Вiрине дихання, Уранос обернувся, але не встиг пiднести руки, як камiнь майнув угорi: Вiра з усiєї сили вдарила по ненависному зеленкуватому черепу. Уранос навiть не кавкнув, впавши до її нiг. Вiра ступнула до Ника. Стала на колiна, обхопила його голову, припала до грудей.

– Любий мiй... Що ж вiн тобi заподiяв? Ти поранений?

На очах у юнака виступили сльози. Як не намагався їх стримувати, а вони текли, котилися по щоках. Вiра витирала їх нiжними доторками пальцiв.

– Що мiж вами сталося? – допитувалась дiвчина.

– Це справдi уранос... ну, iнопланетник. Паралiзував, падлюка... Хотiв заволодiти пультом... змiнити орбiту Землi...

– Заспокойся, заспокойся, Ник. Зараз я покличу на допомогу.

– Органiзуй оборону... Вони можуть напасти... "Марить, вiн марить, злякано подумала Вiра. – Негайно бiгти, але як же його тут залишати?"

Швидко намочила у водi хустину, витерла йому смагу на губах.

– Ти хороша, Вiро, – шепотiв Ник. – Ти незвичайна дiвчина... Я люблю тебе, давно полюбив...

Вiра прихилилась до нього, ледь чутним доторком поцiлувала в губи.

– Заспокойся, любий. Я миттю... Ми тебе перенесемо...

Губи йому зворухнулися i, вже слабiючи, Ник прошепотiв:

– Побачу жито... жито... жити...

Зiтхнув i замовк. Вiра з жахом помiтила, як в його очах одразу потьмянiло, вони втратили живий блиск, а на обличчi проступила смертельна блiдiсть. Вiра скрикнула, плечi їй пересмикнулися, i тiло забилося в риданнi.

Київ

Гагра

1969 р.


    Ваша оценка произведения:

Популярные книги за неделю