Текст книги "Ренідео Новий Рік"
Автор книги: Тата Астері
сообщить о нарушении
Текущая страница: 1 (всего у книги 3 страниц)
Тата Астері
Ренідео Новий Рік
Від автора
Ви запитуєте, що таке Ренідео? Це така сяюча усмішка, яка проміниться теплом. Це те, чого хочеться всім, особливо в Новий рік.
Як роздобути Ренідео? Так, зрозуміло– подарунки, ялинка – це класика Нового року. А ще? Чотири роки тому ми у своїй родині почали шукати відповідь. Знайшли. Будемо святкувати Новий рік з усією планетою за годинником по черзі! А як? Зліва направо чи навпаки? І звідки починати? Вранці вже стомилися. Але залишалося ще п'ять Нових років! Наступного року ми склали таблицю, для кращого порядку. Вирішили вести рахунок від Пулковського меридіану, у якого 30 порядковий номер. Раніше всі розрахунки починалися саме звідси, а тепер від Грінвічського меридіану. Тут, на 30 меридіані, і знаходяться міста, де були написані нові казки. Тобто, години, зазначені у розділах книги, – це час Києва, Одеси, Александрії в Єгипті та інших прекрасних місць на нашій планеті.
Так і був створений новий сучасний жанр – пайд-казка. У цій книзі всі факти наукові та достовірні, згідно з енциклопедіями. Перша частина цього слова означає коло знань. А друга походить від латинського слова пайдейя – модель виховання. Сказати чесно, подібну книгу без Інтернету в минулому столітті довелося б писати років 20 або більше. Мені дуже допомагала на усіх етапах професія журналіста. І для кого ж ми так багато трудилися? Для вас, звичайно. Адже кожний був і залишається в душі дитиною, котра так любить мандрівки, відкриття і нових друзів. Ось чому ми поспішаємо доставити вам на Новий рік подарунок – новітню книгу пайд-казок. А читати її можна цілий рік. Виявилося, що Нових років насправді багато. Читайте пайд-казки, усміхайтеся і сіяйте – Ренідео! Слово це латинське. Енциклопедія – також. І моє рідне прізвище Звьоздочкіна в перекладі на латину звучить Астері.
Хай усміхаються вам зірки, які завжди є на небосхилі, просто вдень ми їх не бачимо. Дуже важливо знати, що вони є.
Щасливої мандрівки!
У цих пригодах завжди з вами
Тата Астері
Частина перша
Глава перша
.
Початок
Коли приходить літо… О-О-О, коли приходить літо, можна закинути на верхню полицю шафи шкільні рюкзаки і поїхати до Бабусі на канікули. Соня та Девід так і зробили. Нашим героям пощастило – їхні Бабуся та Дідусь жили в Південному місті в будиночку прямо на березі моря. Там був маленький садочок: три яблуньки, три мандаринові деревця та три кущі смородини.
Бабуся була художницею. Вона любила малювати троянди, півонії і також засмаглих дітей на березі моря. А Дідусь – моряком. На цей час він саме був у морі. Бабуся одна зустріла онуків на вокзалі, обійняла, поцілувала і сказала:
– Так, за рік ви підросли і цілком можете бути моделями для художниці, тобто, для мене. От тільки треба терміново засмагнути, ви обоє занадто білого кольору!
Наступного ранку Бабуся поклала до кошика яблука, булочки та апельсиновий сік. Ще вона взяла покривало з пальмами та дістала із шафи лопатки:
– Ось ваші чарівні лопатки для будівництва замка!
Діти зраділи:
– Як добре, що ти їх зберегла з минулого літа! А наш кошик для черепашок?
– Усе є. У мене завжди все є. Ось і ваш кошик! – Бабуся легко стала на стілець і дістала з верхньої полиці замашний кошик.
Коли маленька дружна експедиція спустилася до Моря, воно дуже зраділо і заспівало:
– Як славно! Як славно! Отже, ви приїхали!
– Привіт, дороге Море! – Засміялися діти. – Зараз ми збудуємо тобі Замок у подарунок!
Вони швиденько назбирали водоростей і виклали з них огорожу для своєї території. Усередині було достатньо місця для покривала з пальмами, кошика із продуктами, кошика для черепашок, бабусиного мольберта та майбутнього замка. Соня і Девід побігли купатися, і Море ласкаво похитало їх на своїх хвилях. Потім діти почали будувати Замок. Справ було багато, і час летів непомітно.
– Знаєш, – сказала Соня Девіду, – відпочиньмо, – головні роботи ми зробили. Навіть канал готовий між Замком і Морем.
– Так, давай просто посидимо, – погодився Девід.
Раптом діти побачили, що канал, який вони щойно закінчили, почав збільшуватися, і в нього з Моря запливла справжня Зелена Черепаха! Зверху на ній сидів засмаглий веселий хлопчик. Він сказав:
– Привіт! Добре, що ви прокопали цей канал. Тепер ми зможемо дружити! Давайте
знайомитися. Це Зелена Черепаха, її звати Желі. А моє ім'я Гермес, я завжди подорожую і знаю всю нашу планету. Хочете, покажу вам все, що завгодно?
– Звичайно! – Розгубилися діти. – Тільки ми не знаємо, що ми хочемо.
– Тоді треба почати з моєї батьківщини, це острів Різдва в Тихому океані, – авторитетно заявила Желі.
– Якщо так, можна показати дітям, як вся планета святкує Новий рік, – приєдналося до розмови Море, прошепотівши це через маленькі хвильки. – А починається свято саме на острові Різдва!
Тут Море висвітило у воді сонячне золоте яйце – кокон, на якому ясно було видно годинник. За цифрами на циферблаті вималювалися карти різних країн.
– Як цікаво! Адже це справжня казка! – здивувалася Соня. – Я думала, Новий рік буває тільки взимку.
– Звичайно, казка, – весело кивнув Гермес. – Усе буває завжди, у тому числі свята і казки.
– А як же Бабуся? Хіба вона нас відпустить у таку далеку подорож? – Засумував Девід.
– Не хвилюйтеся, адже час плине скрізь по-різному. Тут, на березі мине тільки п'ять хвилин. – Пояснив Гермес.
– Бабусю, можна ми покупаємося з Гермесом і Желі п'ять хвилин? – запитали діти.
– Так-так, звичайно, тільки не довше. – Трохи неуважно відповіла Бабуся. Вона саме малювала сонячний промінь на білій пелюстці півонії, тож була дуже зайнята.
– Сідайте мені на спину, – Запросила всіх Желі і впевнено попливла до цифри 12 на циферблаті Сонячного Яйця, яке водночас виглядало Сферою, Капсулою, Хмариною.
Лише мить – і попереду з`явився…
Глава друга. 12 годин – Острів Різдва
Усе довкола освітилося зелено-блакитним світлом, пронизаним золотими прозорими краплинами. Вгорі яскраво сяяли великі зірки, і поруч було безліч інших, менших.
– Це головне сузір'я неба моєї батьківщини, воно називається Південний Хрест. – Ніжно сказала Желі, і в її голосі почулося хвилювання, а по голівці пройшло сяйво.
– Ти так сильно любиш свою батьківщину? – Запитав Девід, трохи здивований хвилюванням Зеленої Черепахи.
– Так, знаєш, мене все тут хвилює. – Відповіла вона. – Подивися на Південний Хрест: це найменше з відомих 88 сузір'їв, але яке ж воно прекрасне! Як допомагає мореплавцям знайти дорогу в океані! А от бачите скупчення різнобарвних зірок усередині Південного Хреста? Це його головна коштовність, вона називається «Скринька з Діамантами». Південний Хрест так люблять у Південній півкулі, що його винесли на свої прапори багато країн – Австралія, Нова Зеландія, Бразилія, Папуа – Нова Гвінея та наш острів Різдва.
– А чому острів так називається? – Запитав Девід.
– Я хочу відкрити вам таємницю. – Трохи зніяковіло відповів Гермес. – Нічого такого не подумайте, я однаково ваш друг і хлопчик, тільки в міфах Прадавньої Греції мене називають богом подорожей, і я знаю все про подорожі.
– Правда? – здивувала Соня. – Так це класно, не треба бентежитись! Ти стільки можеш нам розповісти!
– Так, можу, звичайно. – Зрадівши, відповів Гермес. Він дуже хотів дружити з дітьми і хвилювався, як вони сприймуть новину про його особливості. – Отож, близько трьохсот років тому була епоха Великих географічних відкрить, коли мореплавці буквально борознили земну кулю. І саме в день Різдва Христова, 25 грудня, повз острів пропливав корабель Британської Ост-Індської компанії. Моряки помітили острів і так відбулося його відкриття для європейців. А острів отримав назву на честь Різдва, англійською мовою це звучить Крістмас-Айленд.
– Це та-ак дивно! – Скільки ж у світі всього цікавого! – вигукнула Соня.
– Ти ще більше здивуєшся, коли довідаєшся, що насправді наш острів – це гора в Індійському океані, а його верхівка визирає з води. – Пояснила далі Желі. – Це найбільший у світі атол, тобто кораловий острів.
Вона глибоко вдихнула повітря й натхненно продовжила:
– Тільки уявіть собі! Тільки уявіть! У нас на острові живе 14 видів равликів, 70 видів метеликів, 90 видів жуків, 30 видів павуків, 650 видів риб, дуже багато моїх сестричок – зелених черепах! А на деревах ростуть папороті та орхідеї! Все це поєднується в єдиний Національний парк.
– Так, Желі, дорога, тут просто чудово, але нам треба поспішати. За хвилину настане північ на острові Різдва, тут почнеться Новий рік, і ми відправимося далі. А зараз відвідаємо нашого друга – Маленького Червоного Крабика, привітаємо його, а виходить, і всіх мешканців острова Різдва. – Трохи стурбовано відповів Гермес.
– Звичайно! – відгукнулася Желі. – Тут дуже багато крабів. Вони невеликі, розміром як долоня дорослої людини. Коли приходить сезон дощів, відразу після першої зливи, червоні краби починають подорож з лісу на берег океану. Це така величезна червона жива ріка!
– Навіщо вони це роблять? – запитав Девід.
– Саме в прибережних норах вони відкладають ікринки, з яких народяться маленькі личинки – крабики. Вони дуже маленькі і безпомічні. Кожен може їх скривдити. Їх хочуть з'їсти і риби, і птахи. А через 25 днів малесенькі крабики починають свою першу подорож углиб острова, в ліс своїх батьків. – Відповів Гермес. – Ну от, ми вже в гостях у Маленького Червоного Крабика.
Желі тихенько поворушила сухий листочок, яким була прикрита нірка. Звідти показалася червона голівка з великими розумними очима:
– Ах! Не вірю своїм очам! Які гості на Новий рік! Мої дорогі, улюблені Гермес, Желі, Соня, Девід!
– Як, звідки ти знаєш нас? – Здивувався Девід.
– На нашій планеті все пов'язане, – весело відповів Маленький Червоний Крабик. – Нам може здаватися, що ми незнайомі, а насправді всі знають і люблять один одного. Коли я вперше подорожував від берега океану до лісу, мені було страшнувато, адже я нічого не знав.
Маленький Червоний Крабик трохи зіщулився, показуючи усім своїм виглядом, як саме йому було страшнувато, і продовжив свою розповідь:
– Поруч було багато моїх братиків і сестричок, нам було дуже тісно.
І ось, коли попереду з`явилося шосе, більшість наших почали переправлятися через спеціальні містки, які люди будують для наших походів. Ну а я вирішив перейти прямо через дорогу. А-а-а-а!
Соня здригнулася від лементу. А Маленький Червоний Крабик весело подивився на неї:
– Не бійся! Це історія з гарним кінцем. Розумієте, на мене наїхала така штука, яка називається байк, або велосипед. От я і кричав, звичайно.
Оповідач надув свої щічки, намагаючись знову показати, як саме він кричав, але Соня благально склала ручки на грудях:
– Будь ласка, не треба!
– Ну добре, добре. – Дружелюбно відповів Маленький Червоний Крабик. – А далі мене підібрала дівчинка, яка їхала на байку. Вона забрала мене додому, поселила в скриньці біля торшера, вилікувала ніжку, а потім віднесла мене в ліс. Ми й зараз дружимо із Сонею.
– Цю дівчинку звати Соня? – Здивувалася Соня.
– Так, дівчаток з іменем Софія зараз багато на нашій Планеті, – Відповів Гермес. – Це ім'я в перекладі з давньогрецької мови означає мудрість, і вона так потрібна зараз. Напевно, тому багатьох дівчаток називають іменем Соня
– А що таке мудрість? На що вона схожа? – запитав Девід.
– Мудрість? – Задумався Гермес. – Мабуть, це теплі очі, тепле серце, теплий розум. Це як чашка какао, як улюблена іграшка, як світанок на морі.
– Це коли ти можеш зрозуміти і вибачити іншого, і навіть подружитися, як я із Сонею. Адже вона не хотіла мене кривдити, і відразу кинулася на допомогу. – Переконано сказав Маленький Червоний Крабик.
– Ми повинні поспішати. – Желі похитала голівкою. – Адже часу обмаль. Нам потрібно встигнути за п'ять хвилин земного часу відвідати святкування Нового року в різних країнах.
– Як? – засмутився Маленький Червоний Крабик. – А я? Я з вами!
Соня швидко запропонувала:
– Я можу забрати Крабика у свою нагрудну сумочку!
– Це дуже гарна думка! – Підтримала Желі.
Глава третя. 13 годин – Нова Зеландія і Антарктида
За мить наші мандрівники опинилися на чудесній зеленій галявинці, де легко одягнені діти смажили барбекю, сміялися і танцювали навколо гарного деревця із червоними квітами.
Гермес запропонував:
– Підемо знайомитися, це місцеві школярі святкують Новий рік. У них кінець навчального року. Тепер починаються літні канікули.
Коли наші мандрівники підійшли до дітей, ті оточили їх дуже доброзичливо:
– Привіт! Ви із сусіднього міста до нас на свято?
– Ми здалеку. – Відповіла Соня. – Ми з братом купалися на березі Моря, але тут з'явилися Гермес і Желі й запропонували нам новорічну подорож. Будемо дуже вдячні, якщо ви нам покажете, що у вас найголовніше.
Діти з подивом поглянули на гостей, а потім усі разом звернулися до високого темноокого хлопчика:
– Мак, що ти про це думаєш? Адже ти усе знаєш!
Мак ледь прикрив очі, помовчав і відповів:
– Так, це правда. Вони здалеку. Вони подорожують із Зеленою Черепахою та Гермесом. Їм допомагає Велика Вода. Ми повинні їх прийняти як мандрівників.
– Тоді…. Ви, напевне, зголодніли? – Давайте разом пригощатися, і ми вам усе розповімо. Мене звати Арона, це мовою народу маорі значить любов. – Звернулася до мандрівників дуже мила дівчинка з ясними очима.
– Мої пращури, народ маорі, першими прибули на цю землю й назвали її Аотеароа, що значить Довга Біла Хмара. А через багато століть сюди ж прибули і європейці, які дали землі ім'я Нова Зеландія. Спочатку маорі і європейці воювали між собою. Але потім усе залагодилося зусиллями людей, які влаштували мирне життя. Мак розчулено підтримав оповідання Арони:
– Зараз у нашій країні вже інша боротьба – за зелений і чистий імідж. Це головне спільне завдання. І ми, діти, теж включаємося в цей рух. Любов до рослин і чистоти закладаються, як насіння, у серце кожного малюка. Дивіться, це наша новорічна ялинка. Вона називається Похутукава. Це наша місцева сосна, її не потрібно прикрашати іграшками, адже в цей час вона квітне червоними квітами! Соня підбігла до дерева і ніжно погладила квітку:
– Мила, ти така розумничка!
І раптом розгублено вигукнула:
– Ой! Вона мені відповіла. Вона послала мені любов!
– Так, це так! – зраділа Арона. – Усе живе відчуває любов і відповідає взаємністю. Мені це зрозуміло. Я так вдячна батькам, що вони мені дали таке чудесне ім'я. Я просто відчуваю потоки любові. Вони бувають дуже сильні, а іноді це просто маленький промінчик. Але любов є завжди!
– Наприклад, Новий рік – це, звичайно, свято любові. – Продовжив Мак. – Європейський Новий рік ми святкуємо зараз, а корінні жителі – у липні, коли в південній півкулі наступає середина зими. В цей час одночасно видно всі зірки сузір'я Плеяди, які іменують «очима Бога».
Поки тривала розмова, інші діти принесли велике блюдо зі шматочками ківі:
– Ось вам ще наше частування!
– О так, ківі! – Викликнув Девід. – Я дуже люблю цей плід, він такий незвичайний, смачний і пухнатий, як пташка!
Арона з подивом поглянула на Девіда:
– Так тобі знайома історія ківі?
– Поки що ні, я просто так сказав. – Зніяковів Девід.
– Справа в тому, що ківі, який усі знають, був виведений з дикоростучої ліани тут, у Новій Зеландії. І селекціонер А. Еллісон, який це зробив, назвав плід на честь пташки ківі, оперення якої дуже схоже на шкірочку плода. – Засміялася Арона. – Отже, у нас є два ківі: плід, який усі знають, і пташка, яка є символом нашої країни.
– А чому цій пташці випала така честь? – поцікавилася Соня.
– Ми можемо запитати в неї особисто! – навперебій відповіли діти. – Тут поруч ліс, і до нас часто приходить у гості знайома Пташка Ківі. Вона наш друг, і якщо ми покличемо, то зараз прибіжить.
– Прилетить, ви хочете сказати? – Уточнила Соня.
– На жаль, ківі не літають уже дуже давно. – Засмутився Мак. – А ось і вона, почула наш поклик!
По доріжці бігла гарненька пташка шоколадного кольору з довгим дзьобом, схожа на маленьку курочку. Ще здалеку вона почала посміхатися:
– Знаю, знаю! У нас гості! У нас мандрівники! Вітаю!
– І ми дуже раді зустрічі! – не розгубилися діти, хоча їм було не дуже звично у світі, де всі розмовляють і новини знають наперед. – Так, ми якраз говоримо про те, чому пташка ківі така знаменита?
Пташка Ківі підняла свої маленькі крильця, покружляла на місці і почала розповідь:
– Легенда розповідає, що одного разу Богу потрібні були помічники, щоб спуститися вглиб лісу і там стежити за порядком. І Бог запитав у птахів, хто хоче йому допомогти? Але ніхто не погодився, тому що в усіх були свої справи. І тільки Пташка Ківі, наш предок, захотіла допомагати, але заради цього їй довелося втратити своє яскраве оперення, свої крила. От чому Бог обіцяв, що прославить її разом з нащадками назавжди. Пташка Ківі трохи схилила голівку набік:
– Я думаю, це був правильний вчинок. І все-таки іноді так хочеться подорожувати, літати…
У відповідь на ці слова Соня стрімко обняла Желі за тоненьку шийку:
– Желі, Желі, чи можемо ми взяти Пташку Ківі із собою, а потім, після закінчення подорожі, ти її знову привезеш додому, якщо тобі не важко?
Очі Желі зволожилися:
– Так, звичайно, це можливо. Але як ми її влаштуємо?
– У мене ж є із собою кошик для ракушок! – Вигукнула Соня.
– Тоді питання вирішене! – Посміхнувся Гермес, а за ним і всі інші. Пташка Ківі з радістю пірнула в кошик.
У цей час Желі заклопотано зітхнула:
– Що ж робити? Так, ідея подорожі виникла спонтанно, і ми не готові до деталей.
Усе здивовано повернулися до Желі.
– Що ти маєш на увазі? – Весело запитав Гермес. – Зрештою, будь-які проблеми можна вирішити!
– А те, що в Антарктиді, куди ми зараз зібралися, завжди холодно. Це материк, покритий льодами. Без теплого одягу дітям туди просто не можна! – Зітхнула Желі.
– Я можу подарувати свій светр. – Втрутився в розмову Мак.
– А я джинси! А я футболку! – Навперебій почали пропонувати діти.
– Чудово! – Усміхнулася Желі. – Але ще потрібні комбінезони.
– У мене ідея! – Відгукнулася Пташка Ківі, яка дуже уважно стежила за розмовою. – Адже необов'язково відвідувати Антарктиду, якщо там настільки холодно.
Вона змахнула маленькими крильцями й переконливо продовжила:
– Тут неподалік є острів, де часто відпочивають імператорські пінгвіни. А живуть вони в Антарктиді, це їх батьківщина. Ми можемо направитися на цей острів, і так зніметься проблема теплого одягу!
– Супер! – підтримав Гермес і звернувся до Мака, Арони та до інших дітей:
– Ми дуже вдячні за теплий прийом. Прощатися нема рації. Адже ви тепер наші друзі, а для дружби й любові немає відстаней. Тільки згадали – і вже поруч!
Мить – і наша експедиція вже на острові! Назустріч їм поспішили надзвичайно гарні великі птахи. Чорна спинка, білі груди, яскраво-жовті смуги на голівках. Так, це були імператорські пінгвіни!
– Які гарні! – із захватом промовила Соня.
– Дякуємо за добрі слова, – відповіли два пінгвіни, які підійшли першими.
– Дуже добре, що ви прибули до нас на Новий рік! – навперебій заговорили інші пінгвіни.
Соня дістала ракушку-черепашку з кошика:
– Ось вам подарунок на Новий рік.
Один з пінгвінів виступив наперед:
– Ми дякуємо й радіємо. Давайте знайомитися. Моє ім'я Мудрий Сніг, і я архіваріус – бібліотекар, хранитель знань імператорських пінгвінів. Я зберігаю і зберігаю знання, тому що вони в будь-який момент можуть знадобитися! Що ви хочете дізнатися про нашу батьківщину?
– Нам потрібно знати найголовніше – відповів Девід, ледве подавшись уперед.
Мудрий Сніг посміхнувся:
– Так, говорити коротко найважче. Отже, наша Вітчизна – це материк, покритий снігом і льодами. Учені вважають, що в цих льодах зберігається 80% запасів усієї прісної води на планеті Земля. Ще в нас найдужчі у світі вітри, найнижчі температури повітря і… і…
Він раптом збився зі свого вченого чіткого ритму, зніяковів і продовжив тепло й ніжно
– Іще тут дуже, дуже красиво. О, улюблені льоди – білі, блакитні, сині й рожеві! О, улюблене небо! О, улюблений Південний океан, що омиває і зберігає Антарктиду!
Ми, пінгвіни, завжди дістаємося дому, де б ми не бували. Тільки вдома, у рідній темряві і рідному холоді з'являються на світ з яєць наші малята, і батьки так віддано вирощують своїх діточок!
Гості здивовано слухали цю оду Любові. Маленький Червоний Крабик прокинувся і висунув голівку із сумочки, Пташка Ківі підвелася навшпиньки, а панцир Желі засвітився внутрішніми райдужними переливами.
Мудрий Сніг продовжував:
– Так, зараз ми з вами тільки познайомимося. І я вірю, що ви відтепер полюбите Антарктиду і будете її вивчати. Я вірю: коли ви станете дорослими, то будете зберігати Землю від грубого ставлення, через яке пройшли всі континенти Планети.
Антарктиду від цього зберігають вічні льоди, але тепер вони почали танути. І все-таки ми, імператорські пінгвіни, корінні жителі цієї землі, віримо людям, особливо нинішнім дітям, яким треба так багато зробити в майбутньому.
– Знаєте, я Мама Пінгвінів. – Вступила в розмову Особливо Гарна Птаха. – Уявіть, наші малята народжуються вагою 315 грам, це як ваша книга середніх розмірів. І ми, батьки, так старанно годуємо й ростимо малюка, що вже через рік він стає дорослим і може пірнати в глибини океану на 500 метрів і глибше.
– Також і наша з вами дружба поки зовсім маленька, як немовля-пінгвіненя. А вже скоро вона теж виросте, стане дорослою, сильною, і зможе захищати Антарктиду.
Мудрий Сніг схилив голову:
– Так, це так. Я хочу подарувати вам на пам'ять від усіх нас Блакитну Сніжинку. Вона – початок усім снігам і льодам. Вона тане – і стає Краплею води, потім у вигляді Пари піднімається в Небо, стає частиною Хмари, знову спускається на Землю Дощем або Снігом. Вона в різних видах є завжди, як і Любов. Бережіть її.
А зараз вам слід поспішити. – Ласкаво сказала Мама Пінгвінів. У вас попереду Камчатка, острови Фіджі, Науру, Тувалу, Маршалові острови.
– О так, – заклопотано сказав Гермес. – Ми повинні порадитися: як бути, коли одночасно слід відвідати відразу кілька місць на планеті. Зараз попереду Анадир, Камчатка, Тувалу, Карибаті…
– А все ми ніяк не охопимо? – Уточнив Маленький Червоний Крабик.
– Це занадто складно. Не більш двох місць – найбільш зручний варіант для нас. – Прямо відповів Гермес. Тим більше що питання теплого одягу поки не вирішене, а виходить, на Камчатку цього разу ми не потрапляємо.
– Завжди можна перенести деякі зустрічі на інший раз. – Відповіла Желі. – Не останній же раз ми подорожуємо.
– Тоді давайте тягти жереб, і це буде справедливо! – запропонував Девід.
– Гарна думка! – похвалив Гермес. На руці в нього з'явився зеленкуватий світовий циферблат, що точно повторював Золоте яйце, намальоване Морем на початку подорожі. – А тепер нехай Пташка Ківі закриє очі й навмання доторкнеться до двох точок.
Пташка Ківі завмерла від такого важливого доручення, але швидко впоралася із хвилюванням, закрила оченята і двічі доторкнулася своїм довгим дзьобиком до циферблата. Жереб показав:
