355 500 произведений, 25 200 авторов.

Электронная библиотека книг » Сергей Кузнецов » Стихи о Миргороде (СИ) » Текст книги (страница 1)
Стихи о Миргороде (СИ)
  • Текст добавлен: 1 декабря 2021, 18:31

Текст книги "Стихи о Миргороде (СИ)"


Автор книги: Сергей Кузнецов


Жанры:

   

Поэзия

,
   

Стихи


сообщить о нарушении

Текущая страница: 1 (всего у книги 1 страниц)

Сергей Кузнецов
Стихи о Миргороде

Миргородские стихи

Я просто хожу по своему городу и описываю в стихах то, что вижу: то, о чём хочется лирично петь – городские и речные пейзажи; то, чем хочется нескромно похвалиться перед гостями – богатая история и достопримечательности; и то, что придаёт моему городу гоголевской весёлости и колорита – литературное наследие великого писателя.

Представляю сборник стихов о Миргороде и Украине – естественно, на двух языках – на русском и украинском. Иллюстрировано собственными картинами и фотографиями.

Настроенье отличное –

Я люблю этот город.

Что же в нём необычного?

Может быть, Гоголь?

2006 г.


Памятник Николаю Васильевичу Гоголю в Миргороде.

Идёмте же, друзья, поплаваем в Хороле!

Идёмте же, друзья, поплаваем в Хороле!

Жара стоит везде, совсем невмоготу.

Я плавлюсь на ходу, и как-то в этой роли

Не нравлюсь сам себе. Признайте правоту.

Идёмте же к реке, погрузимся в прохладу.

Несмелый ветерок колышется едва.

Как хочется дождя, мы были б очень рады.

Как хочется зимы! В тени за тридцать два…

Жара, жара, жара над городом в июле!

Как хочется на пляж. Я не иду – бегу!

А там зелёный «суп» цветёт в большой «кастрюле»,

И сто ленивых тел лежат на берегу.

Как Миргород хорош в любое время года!

Хорош он и в жару. Плесните мне кваску!

Сидеть бы в погребке и ждать сырой погоды,

Но я опять иду по пляжному песку.

2021 г.

Я просто хожу по курорту

Импрессионистические зарисовки

И речка Хорол, и мостик висящий,

И катамараны, и лодки, и пляж,

И озеро-«лужа», и купол блестящий.

Несёт отдыхающий свой саквояж.

Другие прохожие. Жарко. Купаться.

Хот-дог. Не хочу. Все дороги к воде.

Навес. Топчаны. И в песок закопаться.

Хотелось пломбира, но нету нигде.

Купальник. Кроссворды. Газету листая,

Босыми ногами по мокрой траве.

И ветер, и верба, и крона густая.

Я навзничь. Смотрю. Облака в синеве.

Кувшинки. Камыш. Бутерброд. Газировка.

Несложные мысли приходят ко мне.

А сможет ли красная божья коровка

Залезть на травинку? А может быть, нет?

И бабушка. Яблоки лучшего сорта.

И женщина. Взглядом её провожу.

Художник. Я просто хожу по курорту.

Мне нравится здесь, потому и хожу.

2005 г.


Курортная набережная.

Лето в городе

Лето в городе. Речка с пляжами.

Хоть зимою и кажутся бодрыми,

Летом ходят с медлительной важностью

Украинки с красивыми бёдрами.

Хороши наши женщины местные,

Миргородские женщины-пышки,

Носят гордо и интересно

Грудь высокую врасколышку.

И не спрячешь за тонкой кофточкой

Столько «яблок» спелых, несорванных,

Столько «ягод» сладких, без косточки.

Да, никто и не прячет особенно!

Заглядишься – шея закрутится.

Бес в ребро, а сединка в бороду.

Потеряешь знакомую улицу.

Это – Миргород. Лето в городе.

2006 г.

Не тот уж Миргород

Я Гоголя читал на сон грядущий.

Про Вия не рискнул, а выбрал «Вечера…»

Сорочинцы, Диканька. Греет душу.

Знакомые в округе хутора.

Теперь уж не увидишь среди вишен

Простую мазанку, побеленную хату.

«Не тот уж Миргород», но всё же слышен

Напев казацкий на закате.

Мы Свитки красной не боимся

На ярмарке в шинке,

Когда под вечер засидимся

С горилкою в руке.

Представим множество историй –

И Хиврю, и дьячка.

И ведь давно никто не спорит,

Что уж не та Хорол-река.

2005 – 2006 г.


Скульптурная композиция с гоголевскими героями возле Лужи.

Я – Хорол

Днепро – река казацкой славы.

Там есть, где с саблей погулять.

А я – Хорол, река Полтавы,

Люблю равнинами петлять,

Упрятаться в рогоз зелёный,

Среди осоки, в камышах,

Блеснуть на солнце удивлённо,

Медлительно и не спеша,

Нырнуть в прохладный тихий омут,

Где сонно плавают ерши,

Согнуть излучину у дома

И снова скрыться в камыши.

Как в зеркало глядят лениво,

Полощут ветви-рукава,

Как будто песню плачут ивы

На украинские слова.

Не соревнуюсь я, кто первый,

С течением соседа Псла.

Мои задумчивые вербы,

Вода, что ряской заросла.

Красивые изгибы русла.

Почапцы. Миргород. Лесок.

Жара. Июль. Немного грустно.

Хочу дождя в сухой песок.

Я разбросал свои кувшинки

По чистым плёсам на воде.

Хочу быть хоть немного шире,

Венок из лотоса надеть.

Куда ж мне, малому, сравниться

С днепровской мощной шириной?!

Но «Птица-Гоголь» здесь родится!

Так кто ж сравняется со мной?

2010 г.


Река Хорол.

Ларисе Гараган

Миргородской поэтессе

Жить в селе и писать свои вирши,

Нагуляться в полях досыта.

Написать, как никто не напишет,

И дышать лет, хотя бы, до ста.

Набродиться лесами в округе,

Причаститься водой из ручья,

Исповедать берёзе-подруге

Свои тайны в несвязных речах.

Под иконой семьёю обедать,

Отдохнувши от праведных дел.

Помнить подвиги прадедов-дедов.

Вышиванку на праздник надеть.

2010 г.

Итак, она звалась Татьяной…

Директору музея Давида Гурамишвили

Итак, она звалась Татьяной –

Директор Дома для поэтов.

Она читать «Давитиани»!!

Умеет громко по куплетам.

Музей бывает разных видов:

Лувр, Третьяковка, Колизей.

Ну, а у нас есть дом Давида,

Наш замечательный музей.

Ты заходи сюда, прохожий,

Грузин и просто ротозей!

В ненастье или в день погожий,

В наш замечательный музей.

Пройди по всем уютным залам

Да на картины поглазей,

И похвали, тебе сказали,

Наш замечательный музей.

2008 г.


Авторская картина «Танец гор».

Гурамишвили на посту

У памятника грузинского поэта

Наш Давид немного грустный

С наклонённой головой.

Поэтические чувства,

В зимней шапке снеговой.

Наш грузин зимой и летом

Ждёт из Зубовки Татьяну.

Ветер не даёт ответов,

Не рассказывает тайну.

Я приду сюда весною –

Он стоит на том же месте…

Не общается со мною –

Ждёт Татьяну, как невесту.

Летом ива зеленеет,

Но грузин меня не слышит.

Оттого ему грустнее,

Что стихи уже не пишет.

Поздней осенью дождливой

Он, как прежде, неустанно

На посту под старой ивой…

Не идёт, однако, Таня.

2019 г.


Памятник грузинскому поэту Давиду Гурамишвили, жившему в Миргороде в конце 18-го века.

Место силы

Есть от Миргорода недалече,

Словно сказка, Сорочинский лес!

Я сюда приезжаю на встречу

Со свободною синью небес,

С шелестящею зеленью веток

И с простой белизною берёз.

Я ищу здесь всё те же ответы,

Задаю я всё тот же вопрос.

Словно древний языческий предок,

Я с сосной заведу диалог,

Созову-призову свои беды,

Как медведя из тёмных берлог,

Созову все печали и разом

Отведу их в глубины земли.

Мать-Земля не ответит отказом –

Так всегда, когда сердце болит.

То не хитрость и не искусство,

Это просто уменье души –

Открываться навстречу чувству,

Хоть ты пой о том, хоть пиши.

Сколько ж силы в простой природе,

Листьях, дереве и траве.

За туманами где-то бродят

Наша мудрость и наш завет.

Я в Родник опущу ладони,

Наклонюсь и воды напьюсь.

Дай же силы мне, мир бездонный!

Я в тебе ничего не боюсь!

1997 г.

Берёзы

Стоят березы у дороги,

Опушку леса стерегут.

Под белым одеяньем строгим,

На тихой речки берегу.

Осины, тополи и клены

Милей кому-то, ну и пусть!

Березы! Шелестом зелёным

Мою развеивают грусть…

Хорол течёт широким полем.

Здесь нет порогов и стремнин.

Но он казачью славу помнит,

Когда плывёт среди равнин.

2003 г.


Берёзовая роща в курортной зоне Миргорода.

Купи магнитик…

А наш клиент валяется на пляже,

Пока жара над городом стоит.

Мы не грустим и не страдаем даже –

Мы здесь живём. Простите, без обид.

Купи магнитик, дяденька курортник!

Ну, что жалеешь мятый пятерик!

Тебе продам магнитик первосортный.

Всё под расчёт, не будешь материть.

Ну, что ж ты ходишь медленной походкой?

И что лениво смотришь на товар?

Неужто думаешь – меня, сиротку,

Обогатит мой нулевой навар?

Ты ж не обидь, любимый покупатель.

Встряхни своим тяжёлым кошельком…

Ведь за тебя другие не заплатят.

Ты отдыхай, не думай ни о ком!

«Вы ж завтра будете?» – Конечно, будем!

Мы неизменно будем на посту!

Для Вас работают простые люди.

Купи магнитик, сколько-нибудь штук!

2014 г.

Волшебница в оранжевом жилете

Экологическая песня о женщине, убирающей миргородский городской пляж

Заботы наши, в общем-то, просты.

ПризнАют все – и взрослые, и дети.

Мы – не ценители природной чистоты.

Живём и мусорим везде на свете.

Уютный пляж над утренней рекой.

Здесь пили всё, что было на примете.

Решит проблемы тщательной рукой

Волшебница в оранжевом жилете.

Хранит песок следы ночной гульбы –

Крутой разгул без мыслей о диете.

Всё уберёт без слов и без борьбы

Волшебница в оранжевом жилете.

Простая женщина с граблями и мешком.

Как звать, не знаю. Но всегда в ответе

За те места, где ходим мы пешком,

Волшебница в оранжевом жилете.

Приедьте в Миргород, отбросьте суету,

С мечтой об отдыхе и тёплом лете.

Уверен я, что будет на посту

Волшебница в оранжевом жилете.

2014 г.

Вірші українською мовою

Муза у вишиванці

Зі мной таке сьогодні трапилося вранці.

Не знаю, як докладно розказать.

Прийшла до мене Муза в вишиванці

І змусила на Мові написать.

Ну, я такий, не дуже-то й пручався,

А майже що одразу зголосивсь.

То, може, гени збереглись у часі,

Що я в собі від матері носив.

2012 р.

На Батьківщині

«Садок вишневий коло хати»,

Хрущі і бджоли, коровай.

Тут запах меду, запах м’яти

Домівку рідну укрива.

Тарасова джерельна мова

Співає тихо у душі.

Співає тихо знову й знову,

Тому і пишуться вірші.

Троянди розцвіли барвисто,

Любисток, мальви і бузок.

Це розповідь про особисте,

Про щось з дитинства і з казок.

Туман біліє літнім ранком,

А потім сонечко встає.

Матуся сива біля ганку –

То Батьківщина, то моє!

2018 р.


Лелека у гнізді.

Думка про Борщ

У борщ завжди кладу сметану,

Нехай там що – хоч сніг, хоч дощ.

Я рано вранці на світанні

Спочатку думаю про борщ.

Про інші страви ходять різні

Недостовірні балачки.

То все пусте, скажу «залізно»,

То все легенди та байки.

Ось кажуть, сало?! Так, корисно.

Але ж багато не з’їси!

Ну, кілограм… буває, звісно,

А більш не зможеш відкусить.

Національний бренд, звичайно.

Та що ж робитиму з борщем?

Але під напій горілчаний

Можливо вгамувати щем.

Біг Маки, гамбургери, суші –

То не для мене, не смачне.

Бо лише борщ, признатись мушу,

Мою увагу приверне.

Його я їстиму щоденно,

Та ще й для смаку – з часником.

Мій Борщ – мій Борг, я чую генно,

То ж не зостанусь боржником.

Немає вибору, козаче.

Альтернативи не дано –

Я зупинюсь, коли побачу

В каструлі величезній дно.

То ж не журюсь, а їм досхочу.

Є в нас «обов’язок» такий!

Хто б нісенітниць не торочив,

Наш борщ – то страва на віки!

Нехай в Україні зостанеться лише одна національна проблема – вирішити, який продукт найбільш важливий, борщ чи сало?

2021 р.

Батьківський дім

Мій батько встиг зробити на землі

Все те, що чоловіку треба:

Будинок затишний, і я на його тлі,

І дуб кремезний підпирає небо.

Той дуб при хаті пильно поглядає,

Як вартовий на чатах з висоти,

А восени він жовтий лист скидає.

То, нібито, з минулого листи.

Батьківська хата – рідная домівка,

І старий дуб, що має добру душу.

Є щось в житті дорожче за готівку,

Що й я онукам передати мушу.

2006 р.

Думки про війну

Чи вже скінчилась та війна?

Ота війна, що в сорок п’ятім?

Чи битва й досі не мина,

І ворог наступа на п’яти

Мені?!… Хоч я й не воював,

І майже пороху не нюхав,

І жах війни не відчував,

І кулі посвисту не слухав.

А все ж думки прості приходять,

Чи зможу я, коли потреба,

Здійснити при лихій нагоді

Свій власний крок під хмарним небом?

Чи зміг би встати я в атаку

Разом з шеренгою бійців,

І – попри страх і переляки –

Під танк з гранатою в руці?

Стискаючи приклад до болю,

Чи вистою на полі брані?

Думки прості – за мирну долю

Уклін низький вам, ветерани!

2015 р.

Ліні Костенко

Привид націоналізму бродить по Україні…, Декоративна незалежність…,

Раніше казали – Україна у вогні, а зараз треба казати – Україна у багні…

Ліна Костенко, деякі вислови.

Ну, що сказать? Чи справді я поет?

Про те пишу, що справді є болючим?

Чи, так собі – словесний пірует –

Пишу щось просто так, тому що скучив?

Чи, може, легко так співаю, як птахи?

Незлим струмочком тиха мова лине?

А може, краще про гріхи? Бо ж є гріхи!

Ну, може так, як у Костенко Ліни…

Віршем прилизаним не зрушиш ні на крок,

Не буде спокійніше для сумління.

А може, все ж натиснуть на курок,

Щоб забриніло так, як у Костенко Ліни?

Не завжди все солодке – є й гірке.

Я не гончар, ваять не вмію з глини.

Але хотів би виліпить таке,

Щоб навіки, як у Костенко Ліни.

Поет співає правду, хоч ти ріж,

Хоч знає, що колись загине.

Бо краще все ж – «по лезу босоніж» –

Кричати вголос, як Костенко Ліна!

2012 р.

Вітання музею Давида Гурамішвілі

З нагоди 50-ліття заснування

Де ж подітися поету,

Де знайти порозуміння?

Хто ж підтримає на злеті

І плекатиме без зміни?

Як боюсь, що рима стигне,

Що нічого вже не вийде,

Я приходжу на гостини

В дім грузинський, до Давида.

Нас веде по творчим сходам

Крізь стрімкі життєві хвилі,

Дах гостинний у негоду –

Наш музей Гурамішвілі.

Підіймаймо ж, друзі, ліру!

Хай птахи-вірші злітають,

Хай музей у місті миру

Всім на радість процвітає!

2019 р.


Авторські малюнки для фронтону музею Давида Гурамішвілі у Миргороді.

Миргород після дощу

Як хочу я приїхати до міста,

Неквапливо приїхати Хюндаєм,

Побачити веселоньку барвисту,

Що сонце поміж хмарами гойдає.

Гуляти Миргородськими гаями,

Дивитись на Хорольську чисту воду.

Заслухатись у травні солов’ями.

Дощі минуть, як будь-яка негода.

Умилось моє місто під дощами.

Засяяв знову світ яскравим блиском.

Веселка теж у небі заблищала.

Люблю тебе, родинная колиска.

2018 р.

Кавоварка

Тримаючи у руках керамічну турку

Я вам продам, шановні, кавоварку.

Не думайте, що це якісь приколи.

Не треба наражатися на сварку,

Тому цю назву не кажіть нікому.

Казати «кавоварка» – це невірно.

А правильно казати треба «турка».

Бо прогріватись має рівномірно.

Така це дивна керамічна штука!

Варити каву – дивовижне щастя.

Ця дія варта слова драматурга.

Арабіку і цукор треба класти

У цю красиву керамічну турку.

Назвати можна й «джезва», ваша воля.

Щоб каву по-турецькому варити.

І хоч би у кав’ярні, хоч у полі

Ти будеш невідривно пити, пити…

Немає в світі кращого напОю,

Ніж кава зварена. Чого бракує?

Візьми її упевнено рукою.

І буде щастя всім, кому смакує.

Вона не є солодкою, гіркою.

Вона жива, як для поета рими.

Вона тече невпинною рікою

По всім кав’ярням запахом нестримним.

Сиди хоч вдома, а хоч просто неба.

Іди на запах, просимо ласкаво!

І більш нічого нам в житті не треба.

То просто кава, то найкраща кава.

2018 р.


Турка – цілком реальна пропозиція.

Вернісаж

Якось в червні або в травні…

Вже було не дуже й жарко.

Я на вернісаж потрапив

До художниці-квіткарки.

Бачив квіти, натюрморти.

Ну, а ще були пейзажі.

Та й які ж вони красиві!

Все було на вернісажі.

Розмаїття барв і квітів,

Що зів’януть в чистім полі.

А на полотні й папері

Не зів’януть вже ніколи.

Все буяє кольорами –

Мальви, іриси, піони.

Ніби матінка-природа

Задзвонила в свої дзвони.

Ніби з чарівної скрині

Веселкове простирадло.

Щирим поглядом майстрині

Я побачив світло радо.

2018 р.


Авторська картина «Звуки літа. Букет 1».

Суперенеїда

Ще є проблеми на Парнасі…

Немає в жодній рецептурі,

Та й у підручниках нема,

Як до скарбниць літератури

Додати власного письма.

Ще є проблеми на Парнасі –

Де взяти персональний німб,

Як полетіти на Пегасі

Та перестрибнути Олімп?

Як віднайти тендітне слово,

Щоб змалювати красоту,

Зцементувати ті основи,

Що підпирають висоту?

Як незабутнє і важливе

Сказати всім, щоб чули всі

Слова про зорі мерехтливі,

Умитий ранок у росі?

Де ж нам узять того Панаса,

Щоб Мирний був, а не якийсь?

Де прочитать того Тараса,

Щоб був Шевченко, як колись?

І Котляревського Івана

Згадаймо також, зокрема,

Коли, лежАчи на дивані,

Карбуєм «вічне» жартома.

2005 – 2007 р.

Відчай художника

Сьогодні знову я упав у відчай,

Сховався знову від усіх людей.

Не уляглися фарби мальовничо!

Нема наснаги, і нема ідей.

Не підкорились фарби проти ночі.

Вони чарівні, я ж не чарівник.

Вони зі мною бавились досхочу,

Допоки настрій в розпачі не зник.

Чого ж такі ви, фарби, неслухняні?

А, може, я образив вас колись?

Ось пензлі є, і є полотна льняні.

А фарб нема – хоч плач, а хоч молись!

Я попитаю волі у Природи,

Я попрошу свободи у Вітрів.

Тієї лише хочу нагороди,

Щоб наказати фарбам стати в стрій.

Ні, наказати їм уже не зможу,

А зможу тільки знову попросить –

Я хочу

відчувати фарби,

Боже,

Неначе чути їхні голоси…

Неначе чути їхні голоси?

Неначе чути їхні голоси…

2012 р.


Авторська картина «Звуки літа. Букет 4».

Сільській вчительці

Я б назвав її просто Вчителька

Без усяких там зайвих прикрас.

Научи мене! Научи мене

Відчувати важливе щораз.

Поведи споришевой стежиною

До хатини у ріднім селі,

І домівку простими, тужливими

Оспівай візерунками слів.

У тім Домі, як завжди гостинному –

Ніби сам я отам народивсь,

І напився в подвір’ї родинному

Із криниці джерельной води.

Там весілля бували і поминки,

І хрестини у різні роки,

І туди повертаєшся подумки,

Щоб писать сповідальні рядки.

2012 р.

Козацький марш

Їде верхи козаченько

Шляхом до оселі.

Рідна хата далеченько,

Думки невеселі.

Їхати йому ще довго,

Голову схиляє.

До товариша гнідого

Хлопець промовляє.

Ти поквапся, мій соколе,

Мій надійний друже.

Чом ти дивишся додолу,

Наче занедужав?

Хмари в небі чорні-чорні.

Грім, я чую, гримнув.

Зволікати ні до чого,

То ж лети нестримно.

Приспів:

Шпори не потрібні

Конику гнідому.

Шлях йому відомий,

Він біжить додому!

Шпори не потрібні

Конику гнідому.

Не тримай вуздою,

Він біжить додому!

Жваво коник піде риссю,

Вірний у поході.

Гей, козаче, не журися.

Не сумуй, та й годі.

Там за пагорбом, за лісом

Жде тебе родина.

То ж тримай міцніше списа

У лиху годину.

Шабле-сестронько на боці,

Дай звитягу в герці.

Хай щастить на кожнім кроці,

Ще й кохання в серці!

Рознеси по цілім світі

Славоньку козачу.

Твій гніденький, наче вітер,

Вільно полем скаче.

2021 р.


Кінноспортивне свято у селищі Дібрівка Миргородського району.

Люблю приїхати у Київ

Люблю приїхати у Київ восени,

Побачити його сумні алеї,

Жовтаве листя. Знову дощ рясний,

І хмари, хмари, хмари над землею.

А взимку він красивий у снігу,

Якщо іти, вдивляючись у Київ.

Не поспіхом іти, не на бігу,

А роздивлятись тихо і спокійно.

Люблю приїхати у Київ навесні.

Щоб просто походить, а зовсім не у справах.

Весняний перший грім нагадує мені,

Що квітень вже минув, і ось приходить травень.

А влітку він, звичайно ж, чарівний,

Коли буяє зеленню каштанів,

Коли вітрами синіми бринить

Та жовті фарби кидає востаннє.

Приїду я у Київ будь-коли

Та подивлюсь Славутичу у хвилі.

Цю течію змінити не змогли

Ні люди, ні роки, та й я безсилий.

2018 р.

Свято Івана Купала у Миргороді

Шосте липня. Теплий вечір.

Не казав би, як не бачив.

Чудернацькі таки речі

Тут трапляються, одначе.

В ніч купальську на курортах

Відбуваються дива.

Всюди лізуть «слуги чорта».

Отаке у нас бува.

Лізе «нечисть» із Хорола,

Із усіх його боків.

І Водяник, і русалки.

Це ж традиція років.

Зеленіє хвіст русалки

В очереті під водою,

Зеленіє сам Водяник,

Весь сердитий, з бородою.

Він примушує «русалку»

Танцювати босоніж.

Миргородці вірять змалку

В ці казки, хоч ти їх ріж.

Квіти папороті зараз

Вже не дуже і шукають.

Так, горілочка і пиво,

Де-не-де пісень співають.

А дівчата у таночку

В’яжуть стрічки в марину,

І плетуть собі віночки,

Ніби в сиву старину.

Через вогнище стрибають

Миргородські парубки.

Вранці ж з пляжу повбирають

Ряску, тину та пляшки…

2008 р.


Хорол вночі виглядає цілком загадково і містично…

Я переміг і Час, і Простір.

Після перемоги над простором залишається тільки Тут.

А після перемоги над часом – тільки Зараз.

Річард Бах, «Чайка на ім’я Джонатан Лівінґстон»

Я переміг і Час, і Простір.

І що тепер? Не знаю сам.

Приходжу сам до себе в гості,

Де чорна з білим полоса.

Весь Простір в мене під ногами,

Весь Простір в мене у руках.

Я розраховуюсь з боргами,

Життя – краплина у віках.

У всіх часах є загадковість:

Існує Завтра – майбуття.

Що зранку – зорі світанкові?

А ввечері – кінець життя?

Я пам’ятаю все, що вчора

Було зі мною наяву.

Я уявляю все, що скоро

Зі мною станеться вживу.

Але існує лиш Сьогодні –

Змінить цього не може хист

І, навіть, каверзи погодні –

Кружляє вихор-падолист.

До чого ж філософський галас?

Хоч плач, хоч смійся, хоч молись:

Я Тут існую тільки Зараз,

А не Отам і не Колись.

2019 р.

Сивочолий Маестро

Що замислився ти, сивочолий художник?

Може, ти щось хотів змалювати мені?

Я до тебе звернуся з віршем, якщо можна.

Розповім про картину, що бачив вві сні.

Не сумуй, не журись, сивочолий маестро.

Твоя паличка – пензель, кольори – солов’ї.

І зумієш ти бути диригентом оркестру,

Де співатимуть вільно онуки твої.

Натягни свої струни на чарівній палітрі,

Коли барви – то ріки, полотно – виднокрай.

Розкажи про ставки, про дерева, повітря,

Про веселку у небі, і пісню зіграй.

На широкому тлі, на загальному фоні

Буде сонце удень, будуть зірки вночі.

Від плеча кидай ноти кольорових симфоній.

Ми побачим. Ми вдячні твої глядачі.

Рідне небо Вкраїни велике й просторе.

Відірвись від землі, відірвись хоч на мить.

Твоя сила – Любов і твоя непокора.

То ж злети в височінь, як хотів ти злетіть.

2005 р.


Авторська картина «Звуки літа. Букет 6».

***

В дизайне обложки использована собственная фотография при обработке с помощью сайта CANVA. В качестве иллюстраций – авторские картины и рисунки, а также собственные фотографии.


    Ваша оценка произведения:

Популярные книги за неделю