Текст книги "Ягнятко (СИ)"

Автор книги: Рицар Демко

сообщить о нарушении

Текущая страница: 2 (всего у книги 3 страниц)

– Чому ви замкнули мене у ц╕й к╕мнат╕? – прямо ╕ неприв╕тно на╖хав я на нього.

– Вибачте, це все заради вашо╖ безпеки.

– Яко╖ ще безпеки? Що може статися з╕ мною?

– Мен╕ було заборонено це казати, але як розум╕ю, обставини вимагають, – сказав в╕н, с╕вши за ст╕л, ╕ рукою запропонував теж с╕сти.

– Все, що вам треба знати Опозиц╕йний Альянс, – продовжив в╕н, – б╕льше сказати не можу.

– Гаразд, я ╕ не сумн╕вався, що б╕льшого не д╕знаюсь.

– Зараз ми установимо обладнання ╕ запишемо ваше вид╕ння.

Через деякий час з'явилось достатньо осв╕тлення та дек╕лька камер для р╕зних ракурс╕в. Режисер попросив постаратися емоц╕йно й артистично виступити. Та враховуючи м╕й нездоровий стан, прийшлось зробити десяток дубл╕в, поки Асафат не вигукнув: "Стоп, знято!"

Врешт╕ кер╕вництво проекту «ABRACADA» змилостивилось над╕ мною ╕ заради мо╓╖ безпеки, захисту та в╕дновлення сил поселило в п'ятиз╕рковому готел╕ з в╕дпов╕дною назвою «Перлина». Щоб не привертати уваги н╕ простих прохожих, н╕ опозиц╕йне ополчення оператор╕в б╕льше не було, а у сус╕дн╕й к╕мнат╕ жив спецагент, призначений самим М╕н╕стерством ╕нформац╕йно╖ безпеки. Саме в╕н став мо╖м пост╕йним супроводжувачем в кл╕н╕ку для щоденних обстежень. Пост╕йно мовчазний, з в╕дсутн╕м поглядом цербер, призваний стерегти та охороняти мою душу.

П╕сля ╕нтерв'ю, вноч╕ по новинах пов╕домили про жорстоке вбивство на причал╕ б╕ля Р╕чного порту. Як не дивно, цю ╕нформац╕ю надав телеканал компан╕╖, в шоу яко╖ я зн╕маюсь. В пов╕домленн╕ йшлось про деякого громадянина Сембрута, який провалився на прогнилих дошках б╕ля причалу. По припущенням сл╕дчо╖ групи, його невдачею скористався вбивця. Сильним ╕ точним ударом в╕н загнав н╕ж типу колодача авторського виробництва. Зазубрини на нож╕ не дозволили вбивц╕ повернути соб╕ знаряддя вбивства. Розкремсавши череп, йому зробити цього так ╕ не вдалось, хоча можливо його хтось пом╕тив чи щось налякало ╕ в╕н полишив цю справу. Але перед цим в жертви зникли вс╕ грош╕.

Ще через два дн╕ вбивцю зловили, завдяки можливостям вуличних камер обробляти та ╕дентиф╕кувати обличчя громадян. Виявилось вбивцею був соц╕опатичний елемент, який неодноразово притягувався до в╕дпов╕дальност╕ за грабунки квартир та був тривалий час безроб╕тний, що змусило його п╕ти на даний вчинок. Вбивця, по пр╕звищу Ватарин, стверджував у веч╕рньому випуску новин, що йому н╕коли в голову би не прийшло сплановано зд╕йснити даний вчинок. Зараз в╕н дуже ка╓ться ╕ стверджу╓, що був у стан╕ наркотичного сп'ян╕ння.

Дан╕ новини викликали в мене зм╕шан╕ в╕дчуття. З одного боку, мо╖ зд╕бност╕ були остаточно доведен╕, з ╕ншого – це вбивство можна було попередити. Враховуючи, яку владу ╕ вплив ма╓ телекомпан╕я, вони могли завчасно при╖хати на м╕сце злочину зг╕дно мо╖х вказ╕вок про м╕сцев╕сть ╕ зупинити злод╕яння. Та де там! ╥м був потр╕бен доказ, перев╕рка точност╕ мого вид╕ння. Що ми, звичайн╕ люди, для таких азартних гравц╕в, як шоу-мени. Як завжди, хл╕ба та видовищ. Не здивуюсь, якщо вже взято ╕нтерв'ю у сл╕дчо╖ групи та отримано вс╕ найвдал╕ш╕ кадри з м╕сця вбивства б╕долаги-жертви бравою зн╕мальною групою режисера Асафата. Одне шкода, що людям н╕коли не буде в╕домо про закул╕сся вс╕╓╖ ц╕╓╖ деф╕ляди.

Ан╕ вперше, ан╕ вдруге мен╕ не вдалось точно побачити ╕стинно╖ картини. Можливо, уява спотворю╓ сприймання факт╕в такими, як вони ╓, створюючи ╕деал╕зовану картину бачення майбутнього. Нав╕ть, якщо це криваве вбивство, мозок робить його б╕льш осмисленим, романтизованим, фабулюючи на тонк╕й, крихк╕й гран╕ м╕ж снами, мареннями та спогляданням д╕йсност╕, як той канатоходець над пр╕рвою з жердиною в руках. Якби ж т╕льки б╕льше розум╕ти, що в╕дбува╓ться в наших головах? Чому саме зараз в мене в╕дкрились ц╕ зд╕бност╕? Де вони були в дитинств╕, юност╕ чи зр╕лост╕? Невже тепер з цим прийдеться жити решту життя? Що ж, тепер шоу набуло певного в╕дт╕нку, криваво-багряного забарвлення з повною абнегац╕╓ю кер╕вництва до людських житт╕в.

В кл╕н╕ку доводилось ╖здити, як звичайна людина, на метро разом з спецагентом. Зв╕сно, за ручку в╕н мене не водив, але в╕н завжди був десь позаду мене. Часто я уявляв, як в╕н спозира╓ за мо╓ю особою з-п╕д свого фетрового капелюха, прораховуючи кожний м╕й крок ╕ прикидуючи, чи часом не збираюсь драпанути ╕ пок╕нчити з╕ вс╕м раз ╕ назавжди. Проте, коли я повертав голову назад, в╕н не виражав н╕якого зац╕кавлення мо╓ю персоною, просто ще одна людина у вагон╕ по╖зда, яка наче теж ма╓ сво╖ справи та турботи. Але я знав, ╓дина його турбота це м╕й захист. Не раз я бачив на його п╕дтяжках кобору з п╕столетом ╕ був впевнений у його вправному волод╕нн╕ збро╓ю. Дивувало, як можна стати таким, не виражаючи жодних звичних емоц╕й? Частина навколишнього ╕нтер'╓ру ╕ т╕льки.

З кожним днем я в╕дчував, як повертаються мо╖ сили, як ф╕зичн╕, так ╕ душевн╕. Алкоголь мен╕ був заборонений л╕карями, наче в╕н вплива╓ на когн╕тивн╕ зд╕бност╕ ╕ може дисбалансувати мо╖ зд╕бност╕. Його мен╕ не вистачало найб╕льше. Не те, щоб я ран╕ше часто зловживав, але п╕сля робочого дня п╕нта холодного пива завжди розслабляла, не говорячи вже про склянку в╕ск╕ з содовою. Тепло алкоголю з╕гр╕вало т╕ло ╕ душу, особливо ос╕нн╕ми та зимовими вечорами. Тож враховуючи вс╕ зауваження л╕кар╕в, для мене було неспод╕ванкою, коли м╕й "т╕лоохоронець" раптом нав╕дався в мою частину апартамент╕в з надпитою пляшкою в╕ск╕ та двома склянками. Особливо в╕н н╕чим не вир╕знявся, був таким як завжди, х╕ба що з певним розслабленням на обличч╕.

– На, тримай, – в╕н простягнув склянку ╕ налив в╕ск╕, дал╕ с╕в у шк╕ряне кр╕сло, в╕дпив в╕ск╕ ╕ поставив склянку у п╕дстаканник.

– Мене завжди дивувало, як люди створили таку систему? – раптом почав в╕н, нахилившись поближче до мене ╕ вп╕вголоса продовжив, – дба╓ш про державу ╕ держава дба╓ про тебе. Ось ти схожий на мене. Я теж починав з самих низ╕в. Будучи звичайним рядовим солдатом, я не м╕г уявити наск╕льки мо╖ послуги потребуватиме держава зараз. Тепер ╕ тво╖ми зд╕бностями зац╕кавлений уряд, як ти вже пом╕тив.

– Я не зовс╕м розум╕ю про що це ти?

– Намага╓шся продовжувати прикидатись дурнем, спод╕ваючись, що рано чи п╕зно все це омине тебе ╕ все буде, як завжди? Пов╕р мен╕, ти не перший в ц╕й програм╕, – в╕н посм╕хнувся.

– ╤ з такою безглуздою назвою "Ягнятко", – наче до себе сказав в╕н. – Одного з таких, як ти мен╕ теж доводилось охороняти. Але чомусь в╕н злет╕в з катушок набагато швидше, н╕ж ти. Слабак.

В╕н в╕дпив з свого келиха ╕ продовжив:

– "Ключ до глобального несв╕домого людства", як виразився М╕н╕стр масово╖ ╕нформац╕╖.

Зв╕сно, в мене завжди були думки про те, що без урядового втручання тут не обходиться. Так, як не обходиться все наше життя. Тож мен╕ здавалось, що це була формальн╕сть, з якою мириться кожен, хто пов'язаний з можлив╕стю вплинути на думку сусп╕льства. Особливо, якщо це стосу╓ться телебачення. Проте в деяк╕й м╕р╕ цей спецагент, ╕мен╕ якого я не знаю нав╕ть п╕сля всього, що трапиться дал╕, був правий. Поява опозиц╕онерки в мо╖й квартир╕ ╕ ╖╖ слова спочатку пос╕яли страх за життя. ╤нстинкт самозбереження говорив, роби так як ма╓ бути не пливи проти теч╕╖.

Я, як губка, поглинув усе, що сказав мен╕ представник телекомпан╕╖, не бажаючи п╕ддавати сумн╕ву, бо вс╕ знають, мабуть, вже на п╕дсв╕домому р╕вн╕, наск╕льки ╓ фатально бути скептиком у цьому св╕т╕. ╥хня правда була для мене ц╕нн╕шою за правду здорового глузду.

Хвиля розум╕ння всього, що в╕дбува╓ться вдарила мене, як корабель у шторм ╕ перевернула мою св╕дом╕сть. Я був злий, злий швидше на себе. За свою туп╕сть, страх ╕ сл╕дування правил. Все було наст╕льки очевидно, що тепер цей б╕с╕в спецагент мен╕ це просто тика╓ в оч╕, не переживаючи за насл╕дки, за секретн╕сть. В╕н зна╓, я вже в безвиход╕. Н╕куди т╕кати, ф╕нал вже не за горами.

П╕сля хвилинного мовчання, в╕н знову подивився мен╕ в оч╕ ╕ сказав:

– Не злись на мене, друже.

– Я тоб╕ не друг, – з╕ зл╕стю сказав я.

– Не гарячкуй. Мен╕ було наказано захищати тебе ╕ не входити у вербальний контакт. Але так не ц╕каво нести службу. Ти не уявля╓ш, ск╕льки задоволення приносить, коли у звичайного посполита забрати в╕ру у сво╓ недаремне ╕снування, здавалось в ╕м'я процв╕тання держави з пишними душороздираючими лозунгами, що пост╕йно доносяться з соц╕альних реклам. ╤ ми сам╕ обрали цей шлях, бо так прост╕ше. Св╕й обов'язок я виконав. Зв╕сно, ти можеш мене здати, але тод╕ ставлення до тебе зм╕ниться. Вони знатимуть, що тоб╕ в╕домо забагато. Пом╕стять в якусь кл╕тку ╕ ти будеш остаточно п╕ддосл╕дним кроликом. А для замилювання очей масам подадуть, як "учасник вилет╕в, через недотримання правил" ╕ будуть брати ще ╕ ще нових учасник╕в, поки шоу не поб'╓ вс╕ можлив╕ рейтинги ╕ нав╕ть б╕льше того не почне падати його популярн╕сть, бо, що таке металюди з екстрасенсорними зд╕бностями, вчорашн╕й день, н╕чого нового чи незвичного. ╤ тод╕ сусп╕льство стане на пороз╕ ново╖ ери...

В╕н почав см╕ятись в голос, страшно ╕ фальшиво.

– Ну все, досить з тебе. Тоб╕ потр╕бно виспатись. Завтра летимо в гори для продовження зйомок. Думаю, це п╕де тоб╕ на користь, – в╕н все самовдоволено посм╕хався. Трохи похитуючись, в╕н вийшов, зачинивши за собою двер╕.

Склянка з в╕ск╕ так ╕ була в мене всю цю кляту розмову не надпитою. Одним махом я перехилив ╖╖ ╕ впав на л╕жко. Н╕чого не хот╕лось, а особливо вникати у все сказане ним. Але потр╕бно, дуже, ╕ визначити для себе, що робити дал╕. Та н╕чого в голов╕ не хот╕лось зв'язуватись докупи. Я заснув, залишивши проблему завтрашньому дню.

Ми прибули п╕зно вноч╕ на територ╕ю закинутого г╕рського тартаку. Втома п╕сля по╖здки не давала ╕ншого виходу, як впасти ╕ заснути. На простор╕й полонин╕ на нас оч╕кував вже розбитий таб╕р з шести намет╕в розташованих буквою "Г". Чотири намети практично впритул примикали до л╕су, наче вони виросли з нього, будучи зеленими ╕ неприм╕тними з фронтального ракурсу наметового табору.

З табору до нас наблизилось тро╓ людей. На них був одяг кольору хак╕. Проте один з них чимось особливо вир╕знявся, може манерою повед╕нки: в╕н ╕шов впевненим кроком, випереджаючи на п╕вметра св╕й супров╕д, погляд у нього гор╕в, як це бува╓ в людини, яка ма╓ почати розмову з якихось пафосних словечок чи доречного жарту. В╕н п╕д╕йшов поближче ╕ я в ньому вп╕знав режисера Асафата, в╕н звернувся до мене:

– В╕таю вас з прибуттям на нашу скромну польову студ╕ю. Тепер, кр╕м режисерських зобов'язань, на мене пов╕сили й обов'язок директора позастуд╕йно╖ зйомки. Тож, якщо виникне в чомусь необх╕дн╕сть, звертайтесь до мене. Ход╕мо покажу вам таб╕р.

В╕н в╕ддав якись наказ мо╓му особистому охоронцю, який прив╕з нас сюди на джип╕. Той розвернув авто ╕ по╖хав у протилежному напрямку.

Ми прямували до табору. По дороз╕ в╕н показав, де ╕ що знаходиться, але все це турубувало мене мало. Я з нетерп╕нням чекав, коли мен╕ дадуть спок╕й ╕ покажуть мо╓ м╕це для сну.

– Ви не зважайте на людей з автоматами. ╥х обов'язок забезпечити нашу безпеку. Сам╕ зна╓те, як╕ п╕шли часи. Особисто я не в╕рю в цих повстанц╕в з опозиц╕╖ ╕ вважаю ╖х ф╕кц╕╓ю. А вс╕ чутки про ╖хн╕ злод╕яння проти нашо╖ держави для того, щоб застрашити нас, – говорячи, в╕н пост╕йно солодкаво посм╕хався, наче в нього т╕льки щир╕ ╕ хорош╕ нам╕ри. Але мен╕ було в╕домо вже напевно, ц╕ автоматчики ускладнювали вс╕ мо╖ шанси на порятунок пропорц╕йно до к╕лькост╕ збро╖, яка в них ╓ на користуванн╕.

Я мовчав ╕ кивав всю цю дорогу. Наш шлях осв╕чували св╕тильники на сонячних батареях, вервечки яких тягнулись ще в дек╕лькох напрямках в╕д табору, ймов╕рно до тартаку та до л╕су.

– Бачу ви втомились п╕сля дороги. Зараз я покажу ваш особистий намет, -"особистий", мен╕ здалось, що в╕н особливо наголосив на цьому слов╕, хоча моя параноя, яка була виправдана, так ╕ не дуже, шукала в усьому п╕дступ.

Зв╕сно, новина про св╕й особистий намет мене порадувала. Як т╕льки директор зав╕в мене в намет ╕ побажав добро╖ ноч╕, я завалився на розкладне л╕жко ╕ одразу заснув.

Не зважаючи на втому м╕й сон був чутливим ╕ при першому шаруд╕нн╕ в намет╕ я прокинувся. Хтось проник всередину, але не з сторони входу, а з протилежного боку, з боку л╕су.

Холодний п╕т виступив в мене на чол╕, серце почало пришвидшувати св╕й ритм. Зловмисник наближався до мого л╕жка. Мен╕ здавалось, я чув його дихання в холодн╕й г╕рськ╕й ноч╕. Ось в╕н вже над╕ мною, удари серця були наст╕льки сильн╕, що здавалось в╕длуння в╕дбивалось в╕д ст╕н намету ╕ знову поверталось до мене. Напружившись я зробив ривок в усю свою силу до виходу, та сильний удар повалив мене на л╕жко. Не встиг я роззявити рота, як його прикрила досить сильна, але тенд╕тна ручка, а ╕нша приставила до мого горла холодне лезо ножа.

Звикнувши до темряви, у св╕тл╕ св╕тильник╕в, яке пробивалось кр╕зь брезент, я розп╕знав ж╕ночу постать, яка сид╕ла на мен╕ верхи, напружено притискаючись руками до мого обличчя. Це була вона, опозиц╕йна повстанка, яка так невдало зд╕йснила замах на мо╓ життя в мо╖й же квартир╕. Я побачив у н╕й над╕ю на св╕й порятунок. Я розслабився, показуючи, що не збираюсь пручатись.

– Ти ма╓ш, що сказати? – пошепки запитала вона ╕ я кивнув. – Я зараз в╕дпущу руку, т╕льки без дурниц╕. Моя ╕нша рука м╕цно притиснута до твого горла, смикнешся ╕ тоб╕ к╕нець.

Вона зв╕льнила руку з мого рота.

– Я догадуюсь, чому ти вдруге прийшла ╕ впевнений тепер ти завершиш свою роботу. Але послухай мене, я не маю жодного в╕дношення до уряду.

– Нам це в╕домо. Просто тоб╕ повезло влаштуватись на роботу не в той час ╕ не в тому м╕сц╕. Мен╕ тебе шкода, але незнання не зн╕ма╓ з тебе в╕дпов╕дальност╕ за злочини проти гуман╕зму, як╕ завдяки тоб╕ вт╕люються в реальн╕сть ╕ матимуть карколомн╕ насл╕дки для вс╕╓╖ сп╕льност╕ людей.

– Мен╕ в╕домо про експеримент.

– Так ти з ними заодно? – з╕ здивованою ╕нтонац╕╓ю ледь чутно викрикнула вона.

– Звичайно, що н╕.

– Чому ти не т╕кав? Тоб╕ в╕домо, що дал╕ на тебе чека╓?

– ╤ так, ╕ н╕. Я до к╕нця не хот╕в в╕рити в ус╕ ц╕ змови ╕ т╕льки вчора до мене частково прийшло прозр╕ння.

– Ех, затемнен╕ пропагандою голови народу. Що тоб╕ в╕домо?

– Небагато. Знаю лише, що я п╕ддосл╕дний у програм╕ "Ягнятко", що я не перший ╕ що все це ╓ "ключем до глобального несв╕домого людства", якщо говорити словами якогось м╕н╕стра.

– М╕н╕стра масово╖ ╕нформац╕╖. Ти зна╓ш достатньо, щоб уявляти в яке ти лайно впутався, але недостатньо, н╕ж ти на це заслугову╓ш.

– Пам'ята╓ш Аркад╕я Марковича? – продовжувала вона, – в╕н був членом Опозиц╕╖. Саме завдяки йому ми знали про все, що в╕дбува╓ться в телецентр╕ ╕ як╕ мала влада замовлення.

– Виходить вони сам╕ прибрали продюсера?

– Так, максимально використавши ситуац╕ю на свою користь, позбулись зрадника, випробували тво╖ зд╕бност╕ ще й звинуватили тебе в убивств╕, практично змусивши тебе приймати участь в шоу.

– Як нам в╕домо з даних, що надавав Аркад╕й Маркович, на початкових етапах зд╕йснювалось дистанц╕йний вплив на псих╕ку п╕ддосл╕дних за допомогою потужних електромагн╕тних генератор╕в певних частот, ╕ндив╕дуальних до сприйняття мозком п╕ддосл╕дного, так зван╕ пс╕-технолог╕╖. У результат╕ процедур опром╕нення такими хвилями експерименти вир╕знялись крайн╕ми псих╕чними в╕дхиленнями та набуттям низки деменц╕й. Про ц╕ досл╕дження нам в╕домо мало, бо ╖х проводив уряд без участ╕ телекомпан╕╖. П╕сля ╖╖ залучення, нам ста╓ в╕домо про проведення експеримент╕в над вуличним потирайком, про якого н╕чого нев╕домо. За допомогою генератор╕в вони усп╕шно зробили його шизо╖дом ╕ записали в його пам'ять, як на диск, рядки в╕ршика "Ягнятко" В╕льяма Блейка.

– Зажди, я зустр╕чав якось покидаючи буд╕влю телекомпан╕╖ дивного чолов╕ка, який дивно поводився ╕ говорив цей в╕рш.

Вона посм╕хнулась.

– Безпечн╕, суч╕ сини. Розум╕╓ш, як╕ вони могутн╕, якщо ╖м не страшно, якщо ╖х експеримент розгулю╓ по м╕сту. Але хто буде шукати людину, яко╖ не ╕сну╓ на паперах.

– В╕н мав одну особлив╕сть, передбачення смертей ╕нших людей. Сво╖ вид╕ння в╕н зображав у вигляд╕ малюнк╕в. Сам пояснити в╕н м╕г мало, але рисунки з чорного та червоного кольор╕в це передавали так само викривлено, як тво╖ сновид╕ння чи вид╕ння. З часом вони знайшли певн╕ найбезпечн╕ш╕ параметри для людського мозку, щоб залишити корисний вплив ╕ позбутись негативних. Ось тут в д╕ю вступа╓ шоу "ABRACADA". Вони перебрали тисяч╕ учасник╕в з р╕зних куточк╕в кра╖ни, щоб знайти хоч найменш╕ прояви екстрасенсорних зд╕бностей. Отримавши дан╕ електричних процес╕в ╖х м╕зк╕в, вони оновили програму ╕ дали ╖й нове ╕м'я – "Ягнятко".

– Але чому я?

– Для участ╕ в шоу ╖м була потр╕бна звичайний перес╕чний громадянин. Такий соб╕ п╕ар-х╕д. Люди б╕льше сп╕впереживатимуть за реального персонажа з того середовища, що й вони. Тут з'явля╓шся ти, такий же звичайний простолюдин, який раптово в╕дкрива╓ у себе зд╕бност╕. Хороша зав'язка, чи не так?

– Я розум╕ю, завдяки генератору я м╕г бачити т╕ вид╕ння. Але як пояснити цю здатн╕сть, коли я був вдома?

– Швидше всього в одн╕й з сус╕дських квартир вони встановили такий генератор.

– Судячи з первинно╖ мети програми, – продовжувала вона, – полон св╕домост╕ та вол╕ кожного громадянина сусп╕льства...

– Еусоц╕альний соц╕ум – найкраща форма сусп╕льства, – перебив я ╕ додав, – не пам'ятаю, хто сказав.

– Саме так. Ти вже не такий тупий, як гадало мо╓ кер╕вництво.

– Мен╕ важко уявити, яким буде майбутн╓. Право вибору – найц╕нн╕ше, що ╓ в людини. Тож ми все зробити, щоб не допустити дану програму до реал╕зац╕╖.

Вона п╕двелась з л╕жка ╕, здавалось, дивилась мен╕ в оч╕, але в темряв╕ н╕ я, н╕ вона не могла бачити ╖х. За секунду вона запитала:

– Що обира╓ш ти? Мо╓ завдання л╕кв╕дувати загрозу, тебе. Але я здатна вибирати, я бачу, що ти став жертвою ман╕пуляц╕й та п╕дступ╕в. Тож моя пропозиц╕я ход╕мо з╕ мною. П╕д захистом Опозиц╕йного Альянсу ти будеш у безпец╕.

– В табор╕ повно урядових спецагент╕в, озбро╓них до зуб╕в. Х╕ба це реально втекти зв╕дси?

– Я ж якось д╕сталась сюди. Не б╕йся, стежина з боку л╕су охороня╓ться найменше.

Вона п╕шла до протилежного боку намету, зв╕дки вона проникла в мою обитель. Я продовжував сид╕ти на л╕жку.

– Ти йдеш?

Секунду повагавшись, я п╕дв╕вся ╕ попрямував за нею.

Ми пробирались кр╕зь заросл╕ ожини. Зл╕ва в╕д нас видн╕лись л╕хтар╕ на сонячних батареях, як╕ осв╕чували шлях до р╕ки. Пот╕м ми повернули праворуч, темрява все згущувалась попереду, а л╕хтар╕ мерехт╕ли згасаючими вогниками позаду нас.

Поруч чувся шум р╕ки. Моя супутниця не видавала майже жодного шуму. П╕д ╖╖ швидкими та м'якими кроками, як в к╕шки, жодна г╕лка не посм╕ла тр╕снути. Чим я, звичайно, похвалитися не м╕г. У темряв╕ доводилось дивитись то п╕д ноги, то попереду себе, щоб не сп╕ткнутись чи не залет╕ти лицем в галуззя г╕лок, як╕ нам значно упов╕льнювали шлях. Коли г╕лки можна було розсунути й безшумно проповзти п╕д ними, то з-п╕д н╕г пост╕йно щось ламалось, тр╕скало ╕ приносило дискомфорт як мен╕, так ╕ мо╓му рят╕внику. ╥й нав╕ть доводилось к╕лька раз╕в зупинятись ╕ штурхати л╕ктем в б╕к, мов "буть тих╕шим". Та, як я не старався, н╕чого не виходило.

Врешт╕ ми в╕д╕йшли достатньо, щоб нас не було чутно. Тепер ми могли б╕гти по невелик╕й прос╕ц╕, яка росла нагор╕ глибоко╖ балки. Темрява розр╕джувалась. Скоро буде св╕танок.

Ми спустились вниз, щоб перес╕кти балку ╕ вийти до р╕ки.

– На тому боц╕ р╕ки на нас чека╓ п╕дмога. Вони витягнуть нас зв╕дси. Нам треба д╕йти до балки ╕ перейти р╕ку. Давай не зупиняйся!

Я погоджувально кивнув ╕ кинувся ╖й всл╕д.

Вона вже була нагор╕ протилежного боку балки, стояла спиною до мене. Невже нарешт╕ вир╕шила почекати на мене, подумав я. Карабкаючись на схил, ч╕пляючись руками за кор╕ння та кущики брусниц╕, я в╕дчув, як до т╕м'я мо╓╖ голови приставили щось холодне. Це було дуло п╕столета.

– Куди це ви так посп╕ша╓те? – шк╕рячись, нац╕лив дуло спецагент. – Невже зйомки зак╕нчились?

Я не м╕г н╕чого сказати. В╕д неспод╕ванки на мить я втратив здатн╕сть про щось думати.

╥х було тро╓. Дво╓ з них були озбро╓н╕ автоматами. Шанс╕в на вдалий оп╕р в нас не було. Лишалось змиритись з долею. Опозиц╕онерка лише мовчала, якись спок╕й та байдуж╕сть були в не╖ на обличч╕. Це вселяло над╕ю, що в не╖ ╓ план. Принаймн╕ мен╕ це найб╕льше хот╕лось.

– Повстансько курво, де тво╖ братки? Ти точно не сама, давай колись, – спецагент вдарив рук╕в'ям п╕столета по ╖╖ обличчю. З ╖╖ губи бризнула кров.

Вона сплюнула, але це ╖╖ не розкололо.

– Забирайте ╖х зв╕дси ╕ тягн╕ть до машини.

Як виявилось п╕зн╕ше, до мого взуття був прикр╕плений GPS-передавач, за допомогою якого вони нас вистежили ╕ просто наздогнали на авт╕вц╕ по л╕сов╕й дороз╕.

Ми стояли посеред табору з╕ зв'язаними за спинами руками. Позаду нас дотл╕вало багаття, даючи ще достатньо тепла, щоб з╕гр╕ти в цей холодний ╕ непевний ранок. Сонце ще не з╕йшло, але довкола була достатньо св╕тла, щоб розр╕зняти риси облич наших загарбник╕в.

З найб╕льшого намету вийшов режисер у супровод╕ ще двох озбро╓них автоматами людей.

– Що ж вам не сид╕лось в намет╕? Ви тепер не уявля╓те, як ускладнили наше д╕ло. Прийдеться припинити наш╕ зйомки,– з награним сумом сказав в╕н.

У цей час почало сходити сонце. Я в╕дчув, як мою голову огорта╓ дивний тиск. Спочатку слабкий, але наростаючий. Мен╕ запаморочилось в голов╕, один з солдат╕в п╕дхопив мене ╕ допом╕г втриматись на ногах. Дивне поколювання поширювалось все дужче ╕ дужче, здавалось, по вс╕й черепн╕й коробц╕, та ба нав╕ть нижче, аж до ши╖. З╕р почав зникати. Дивна пелена окутувала мо╓ поле зору, залишаючи видимим лише окрем╕ клапт╕ видимо╖ реальност╕. Останн╓, що я почув, був шум рац╕╖ на грудях директора: "Говорить доктор. Генератор ув╕мкнено, як ╕ домовлялись, п╕д час сходу сонця. Прийом"

╤ св╕т затягнула темрява...

Навколо мене не було н╕кого. Сонце стояло над деревами. Не було чутно н╕кого, н╕ людей, н╕ птах╕в, я був самотн╕м у ц╕й глушин╕. Подув в╕тер, але я не в╕дчув його. В╕н був достатньо сильним, щоб в╕дкрити тамбур намету, який стояв навпроти мене. Всередин╕ було надиво темно. Мен╕ стало неспок╕йно, я вир╕шив перев╕рити, що не гаразд з цим ним. Я йшов навпростець, ступаючи по тл╕ючому багаттю, по непротоптан╕й трав╕, не в╕дчуваючи н╕чого.

Ось вх╕д до намету, але з глибини жодних обрис╕в. Густа темрява ╕ т╕льки.

Я нахилився, щоб вв╕йти.

Св╕тло не мало сил, щоб потрапити до середини. Наче туман з чорнила, темрява обл╕пила мене.

Я повернувся до виходу. В пол╕ зору пустота. Я нахилив голову ╕ визирнув назовн╕. Моя голова, як н╕ж для масла, пробила п╕тьму ╕ визирнула кр╕зь щ╕лину виходу з намету.

Я не м╕г бачити кольори. Куряча сл╕пота вмить вразила м╕й з╕р. Все через клятий чорний туман у намет╕. Потр╕бно зв╕дси вибиратись.

– Бережи голову, пройдисв╕те! – з дерева спланував величезний крук. Хоча н╕, цей птах у польот╕ перетворювався на щось антропоморфне.

╤стота була наст╕льки чорною, що здавалось св╕тло навколо не╖ викривля╓ться ╕ зника╓ в розмитих контурах ╖╖ ф╕гури. Лише с╕р╕ обриси ╖╖ обличчя з гачкуватим носом виказували в н╕й людську природу. Вона точно, як у ц╕ль, пробилась кр╕зь вх╕д намету ╕ збила мене з н╕г.

Довго не думаючи, я вир╕шив дременути з намету, подал╕ в╕д цього створ╕ння. Та це була пастка. Воно смикнуло мене за ногу ╕ я повалився на жив╕т, заламало руки за спиною ╕ притисло кол╕ном до земл╕, лише моя голова стирчала з намету.

В╕н нахилився до мого вуха ╕ гниле пов╕тря вирвалось з його рота:

– Тепер дивись.

На середин╕ табору, наче з-п╕д земл╕, з'явився спочатку один солдат. В╕н сид╕в на кол╕нах ╕ тримав великий арм╕йський н╕ж у сво╖й прав╕й руц╕. До нього п╕д╕йшов ╕нший, здалось, що з боку одного з намет╕в, як╕ знаходились у "ноз╕" л╕тери "Г". Йому теж був потр╕бен цей н╕ж.

Перший солдат закинув руку з ножем над собою ╕ нан╕с сильний удар ╕ншому, коли той схопився за лезо ╕ роздираючи соб╕ руку вихопив його. Кров заливала йому весь рукав, але тепер в╕н був господарем ситуац╕╖, тримаючи ножа в здоров╕й руц╕, в╕н к╕лькома р╕зкими ╕ точними ударами розпоров черево супротивника. Купа тельбух╕в вивалилась на згарище. Солдат не втримав р╕вновагу ╕ одн╕╓ю ногою вгараздив у вивернут╕ сво╖ нутрощ╕, пронизливий крик прокотився околицею. Раптом вс╕ звуки об╕рвались, бездишне т╕ло повалилось в поп╕л.

Тим часом переможець не барився ╕ зайнявся сво╖м пон╕вечиним зап'ястям, з якого неприродньо в р╕зн╕ боки стирчали безформн╕ пучки пальц╕в. Притиснувши ступнею до грунту свою пон╕вечину руку, в╕н взявся усердно в╕дтинати ╖╖ вище зап'ястя. Його оч╕ в╕дображали жах з раптовими спалахами божев╕лля. Нарешт╕ долоня з пальцями залишилась на земл╕. З вени кукси л╕ниво вит╕кала кров, що не можна було сказати про артер╕ю, з якою кров скаженим багряним фонтаном розбризкувалась навс╕б╕ч. Його рухи стали незграбн╕, в╕н нагадував п'яничку, який намага╓ться втримати р╕вновагу. Завмерши, в╕н повалився на вбитого солдата.

– Це ще не к╕нець вистави, – сказала тварюка, боляче схопивши мене за плеч╕ ╕ п╕дняла в пов╕тря.

Я не пом╕тив, як ми перем╕стились до р╕чки, де було дек╕лька людей з╕ зн╕мально╖ групи. Вони довго вовтузились б╕ля дараби, намагаючись в╕дчалити в╕д берега. Н╕хто не звертав на нас уваги.

– Хех, марно це все. Дурники, в╕д самих себе не втекти, - сентенц╕йно сказала ╕стота.

Вони весь час щось говорили, але ╖х мова доносилась уривками: "Воно десь поряд...Сокира...Крук..." ╤ взагал╕ зм╕ст того, що вони говорили не п╕ддавався поясненню. М╕ж двома людьми, що були на дараб╕ ╕ намагались м╕цн╕ше скр╕пити колоди мотузками, розпочався конфл╕кт. Який швидко зак╕нчився п╕сля смертоносного удару сокирою в безбройного. Тр╕ск╕т черепа, каша з м╕зк╕в та кров╕ затопила обличчя б╕долахи.

– Ще м╕нус один, – почув я нейтральний голос тварюки на сво╓му плеч╕. Тепер вона повернулась у св╕й вих╕дний стан, у форму крука.

Розправа з сокирою привела в сказ ╕ншого, третього члена зн╕мально╖ групи. В╕н застрибу╓ на дарабу ╕ валить з н╕г на товст╕ колоди вбивцю. Дараба розв'язу╓ться ╕ частину колод разом з ними п╕дхоплю╓ пот╕к г╕рсько╖ р╕ки.

На рухомих колодах, кожна з яких п╕д ударами камен╕в та порог╕в, розповза╓ться навс╕б╕ч, наче намага╓ться втекти з цього виру безумства. Пост╕йно падаючи та перекочуючись вони гамселили кулаками один одного. Кожен з них намагався добратись ╕ витягнути сокиру з розкритого черепа неб╕жчика. Та коли це вдалось зробити вбивц╕, сокира не п╕ддалась йому, вона намертво приросла до черепа жертви.

Обезум╕лий нападник вкотре повалив вбивцю. Судини на його руках надулись, м'язи виперлись з-п╕д сорочки. В╕н його душив.

Раптом т╕ло душителя обмякло. В його голову, з-п╕д ши╖, плавно вв╕йшла антена старого рад╕оприймача, яку в конвульс╕ях в╕д╕рвав вбивця. Труп душителя сповз у вир р╕ки.

Схожа доля чекала й останнього члена зн╕мально╖ групи. Не встиг в╕н прийти до тями, як дараба вр╕залась у здоровенний кам╕нь. Колоди розходячись винесли його сильним поштовхом на кам╕нь. Негучний звук хрускоту черепа, ╕ вже без голови т╕ло зникло у вир╕ бурхливо╖ р╕ки. За дарабою залишилось криваве пасмо, а в пов╕тр╕ металевий присмак кров╕, який по╓днався з╕ св╕ж╕стю г╕рсько╖ р╕ки в новий нудотний аромат.

Я прокинувся в сут╕нках. Сонця не було видно на горизонт╕. Б╕ля мене лежала повстанка з Опозиц╕йного Альянсу. На згарищ╕ один на одному лежало два трупи солдат. Пов╕тря наповнював жахливий смор╕д смерт╕. Придивившись до труп╕в, поряд них лежала купа людських тельбух╕в. Мене знудило. Невже все, як в мо╓му вид╕нн╕?

Довго не мешкаючись, я спробував привести до глузду повстанку. Вона була жива, але н╕як не приходила до тями.

Раптом мою увагу привернуло св╕тло з намету, який належав режисеру. Хитаючись, я пошкандибав в його напрямку.

Режисер стояв б╕ля свого столу, тримаючи в руках старий трофейний парабелум. Великий неоновий л╕хтар кидав величезну т╕нь позаду режисера, яка тремт╕ла, наче в╕д св╕чки, але насправд╕ це режисер тремт╕в в╕д жаху, яким, особливо, палали його оч╕. В╕н, то п╕дн╕мав руку з п╕столетом, то опускав, не наважуючись зробити фатального р╕шення. Коли я п╕д╕йшов ближче, в╕н пом╕тив мене, хоча, можливо, це мен╕ лише здалось. В╕н, наче перебував у якомусь сомнамбул╕чному стан╕. Його погляд був спрямований кудись в далеч╕нь.

– Доброго вечора вам! – прив╕тно звернувся в╕н.

– П╕двело нас наше обладнання, – з раптово зм╕неним тоном на понурий сказав в╕н.

– Клятий генератор, попалив ус╕м нам м╕зки. А з вами все гаразд? – нахилився в╕н над столом, наче заглядаючи, але все одно погляд був спрямований кр╕зь мене.

Я мовчав ╕ спостер╕гав за його персоною дуже уважно, як-не-як в його руках був п╕столет. Хоча я сумн╕вався, що такий раритет може стр╕ляти.

– Це добре, а то ви такого тут руху спричинили. Гей, ╓ хто-там живий? – крикнув режисер, прикладаючи до вуха руку, оч╕куючи в╕дпов╕д╕, ╕ засм╕явся з власного дотепу.

– Мало сам не здур╕в. Але в мене м╕цне як ф╕зичне, так ╕ псих╕чне здоров'я.

Раптом в╕н вибух см╕хом, який був на меж╕ з ╕стерикою. Сльози полились з його очей. В╕н рев╕в, як дитина.

– Пане, Крук, не треба цього робити, – благав в╕н когось невидимого. Чи не того самого крука, якого я бачив у сво╓му вид╕нн╕? Тепер я розум╕в, що в╕н останн╕й у ц╕й сер╕╖ смертей зумовлених неправильним функц╕онуванням генератора.

– Я сам, – з кам'яним виразом прийняття сво╓╖ дол╕, в╕н п╕дв╕в св╕й парабелум до скрон╕ ╕ натиснув на гачок.

"Клац" ╕ через секунду з лоба режисера полилась ц╕вка кров╕, з-боку входу пролунав постр╕л з ╕ншого п╕столета, який на в╕дм╕ну в╕д старенького парабелума, був смертоносною збро╓ю.

Я м╕г т╕льки рад╕ти, що куля спочатку не д╕сталась до мо╓╖ голови, мо╓ розташування було майже на одн╕й л╕н╕╖ постр╕лу. Я пов╕льно розвернув сво╓ т╕ло у напрямку входу.

Б╕ля входу, направивши зброю на мене, стояв спецагент, який ще недавно був головним мо╖м т╕лоохоронцем.

– Не переживай, я не п╕ддався загальному безумству.

– Але, як же ти тод╕ справився з впливом генератора?

– В мене майже те саме питання до тебе. Але швидше всього тв╕й мозок адаптувався до пост╕йного опром╕нення под╕бними штуковинами. Я вже думав, що мен╕ не прийдеться власноруч тебе вбивати.

– Зажди, тобто ти причетний до збо╖в у робот╕ генератора?

– Збо╖в? Н╕, в╕н чудово працю╓. Я його перепрограмував.

– Нав╕що?

– Тому що я вже не мар╕онетка уряду. Занадто багато зусиль було покладено, щоб стати тим, ким я ╓ зараз.

– До чого ти ведеш?

– А до того, що я маю сво╖ рахунки з урядом, – трохи помовчавши, в╕н запитав, – тоб╕ в╕домо про яничар?

– Так, регулярна п╕хота Османсько╖ ╕мпер╕╖.

– Не просто регулярна п╕хота, а осблив╕ в╕йськов╕ формування, в як╕ набирали полонених християнських д╕тей. Вони вир╕знялись особливою жорсток╕стю ╕ дисципл╕нован╕стю, кожен з них був н╕ким ╕ н╕чого, кр╕м служ╕нню султану ╕ самим соб╕ не тримало ╖х на цьому св╕т╕.