Текст книги "Ягнятко (СИ)"

Автор книги: Рицар Демко

сообщить о нарушении

Текущая страница: 1 (всего у книги 3 страниц)

Annotation

Герой, будучи звичайним громадянином тотал╕тарно╖ держави, потрапля╓ у св╕т мас-мед╕а, яке ╓ голосом деспотичного уряду. У героя в╕дкриються оч╕, ╕ в╕н стане одним ╕з перших св╕домих, яким судитиметься зв╕льнити сусп╕льство в╕д отрути лже-╕нформац╕йного абсурду.

Демко Рицар

Демко Рицар

Ягнятко

Мабуть, у кожно╖ людини ╓ моменти в╕дчаю, в яких приймаються карколомн╕ р╕шення, п╕сля яких все зм╕ню╓ться або принаймн╕ руша╓ з мертво╖ точки. Так, безроб╕ття, борги та кредити змусили мене прийняти те, на що погоджуються т╕льки в╕дчайдухи та авантюристи, до яких я не належав. Я вир╕шив взяти участь у TV-шоу, не студ╕йному, а пригодницькому з╕ вс╕ма випливаючими з цього небезпеками. Зв╕сно, для мене все це було чужим ╕ незвичним, як для людини, яка в╕дчувала адренал╕н т╕льки тод╕, коли на нудних ╕ численних сп╕вбес╕дах роботодавець вир╕шував брати на роботу чи н╕. Можливо, в цьому й була вся суть мо╓╖ проблеми – хвилювання й пост╕йн╕ розчарування руйнували мою особист╕сть. Життя втрачало сво╖ барви ╕ все скочувалося в нудьгу з всепоглинаючою в╕дчужен╕стю. А ф╕нансовий стан просто змусив шукати швидкого виходу.

Проблеми завжди були руш╕╓м людського прогресу. Точн╕ше не так сам╕ проблеми, як пошук ╖х вир╕шення. Проте вир╕шення мо╓╖ проблеми само мене знайшло. Про шоу я д╕знався в оголошенн╕ на б╕рж╕ прац╕, що й не дивно, я там часто бував. На яскравому кислотно-синьо-зеленому постер╕ була зображена величезна маг╕чна куля, з глибин яко╖, наче виринали слова лозунгу: "Пом╕тив, що ти не такий, як ус╕ ╕ здатний в╕дчувати б╕льше? Впевнений у сво╖х силах? Тод╕ наше шоу для вас. Прояви сво╖ телепатичн╕ зд╕бност╕ та розгадай загадку мерця. За кожну розгадку отримай 1000 кредит╕в." Наск╕льки наш св╕т д╕йшов до маразму ╕ абсурду, створюючи щось под╕бне, подумав я тод╕. Однак треба в╕ддати ╖м належне, дос╕ телебачення не зупиня╓ться нас дивувати й зац╕кавлювати. ╤ найг╕рше те, що все завдяки нам, ц╕льов╕й авдитор╕╖, яка створю╓ рейтинги, штовхаючи цю машину б╕знесу. Внизу була контактна ╕нформац╕я й назва шоу – "ABRACADA". З такою назвою можна т╕льки в╕длякувати. З великим скептицизмом я не надав цьому уваги. Цього ж дня на б╕рж╕ прац╕ з'явилося вакантне м╕сце серед обслуги в одному з телецентр╕в. Як виявилося з часом, власником прав на шоу був саме цей телецентр. Зб╕г обставин чи доля? Тод╕ я думав ╕накше – нарешт╕ довгооч╕кувана робота.

Робота обслуги мене не лякала, навпаки вселяла над╕ю зачепитися десь б╕льше, н╕ж на р╕к – наск╕льки я був розчарований у сво╓му безроб╕тт╕. Хоча я здобув спец╕альн╕сть по видобуванню нафти й газу, але в часи електрично╖ революц╕╖, коли все переходила на альтернативн╕ види палева, вона мен╕ не пригодилась. Тож до роботи в сфер╕ обслуговування мен╕ було не звикати. Я пройшов найшвидшу сп╕вбес╕ду в сво╓му житт╕, мен╕ дали форму, ╕нструмент ╕ до роботи я приступив наступного дня. Зарплати ще не видавали, потр╕бно було пройти випробувальний терм╕н, який з дня початку роботи тривав тиждень, що, на м╕й погляд, було ╕деальною умовою роботодавця.

Колишн╕й прибиральник Леон╕д, який звав себе Лео, ув╕в мене в курс справ. Лео з великою в╕дпов╕дальн╕стю поставився до свого обов'язку. Спочатку показав м╕й "каб╕нет" – т╕сну ком╕рчину для мого робочого ╕нвентаря. Дал╕ пов╕в по вс╕х прим╕щеннях, розказав, що де виконувати, як правильно натирати столи та мити п╕длогу, у цьому план╕ в нього була спец╕альна техн╕ка. Проте не буду вдаватися в подробиц╕ тако╖ весело╖ справи як прибирання. Також показав к╕лька студ╕й, як╕ теж розташовувалися на нашому поверс╕. Вони не входили до територ╕╖ мого обслуговування тож, як для прибиральника це, звичайно, було зайвим, проте мен╕ було ц╕каво.

– Це один з найб╕льших супутникових телег╕гант╕в. Ти ма╓ш пишатися, що будеш працювати у ц╕й Мец╕ культури нашо╖ сучасност╕ – з деякою напищен╕стю в голос╕ говорив Лео.

– Тоб╕ важливо знати, в якому з прим╕щень з'являються люди найперше, щоб встигнути прибрати перед ╖хн╕м приходом,– продовжував в╕н. – Завжди починай з каб╕нету пана продюсера Аркад╕я Марковича, бо в╕н приходить найшвидше. Використовуй в нього антиалергенн╕ миюч╕ засоби, якщо не хочеш вилет╕ти. Краще запиши це десь.

Зв╕сно, я в╕дкрив св╕й робочий нотатник ╕ тепер вс╕ настанови уважно записував. Ми прямували до виходу. Ознайомившись, наче з╕ вс╕ма обов'язками, мене турбувало, коли я вже отримую сво╖ ключ╕. ╤ чи отримую? Лео все покручував ╖х на вказ╕вному пальц╕ право╖ руки, походжаючи у розвалку, а його габарити надавали йому певно╖ аристократично╖ вишуканост╕. Можливо, в когось такий недоречний пафос викликав би неприязнь до цього приземкуватого чолов'яги, та т╕льки не в мене, навпаки захоплення – наск╕льки йому подобалась ця робота, нав╕ть, в останн╕й св╕й день в╕н не хот╕в ╖╖ полишати ╕ насолоджувався тим, що його знання передано наступному покол╕нню. Принаймн╕, так мен╕ здалось. Тепер йому нема╓ про що турбуватись: його стаж дозволить прожити ще вельми непогане життя, враховуючи його в╕к не б╕льше ш╕стдесяти. Не те, що мен╕, людин╕, в яко╖ на рахунку всього один десяток робочих рок╕в, а пост╕йно╖ роботи ще й не було. На жаль, реал╕╖ нашого життя часто не дозволяють дожити до пенс╕╖ з цим так званим "новим економ╕чним планом", як його охрестив Опозиц╕йний Альянс. Зв╕сно, я не п╕дтримую Альянс, але анулювання стажу з кожним новим влаштуванням не обнад╕ю╓ на безтурботну стар╕сть.

– От ╕ все. Тепер ти зна╓ш, що тут до чого. Ось, тримай, – якось неохоче простягнув в╕н в'язку ключ╕в.

– Дякую, – посм╕хнувшись, в╕дпов╕в йому я ╕ ми попрощались.

Працювати доводилося кожного дня, кр╕м нед╕л╕. Одна була незручн╕сть – через потребу ран╕ше прокидатися, щоб встигнути до╖хати на роботу ще вдосв╕та, майже вся н╕ч минала без сну. Тож перш╕ два тижн╕ я з муками налагоджував сво╖ б╕оритми. П╕сля роботи доводилось спати майже весь день ╕ прокидатися серед ноч╕.

З часом виявилося я не один працював тут прибиральником. Кр╕м мене був ще один л╕тн╕й чолов╕к, який будь-якою ц╕ною уникав мене. Мабуть, в╕н прибирав на ╕ншому крил╕ будинку. Тод╕ в╕н в мене не викликав н╕яких п╕дозр. Просто дивний пристаркуватий мужик. Проте одного разу ми зустр╕лися в л╕фт╕ саме тод╕, коли в нас ск╕нчилась зм╕на. В╕д блискучих металевих дверей л╕фта в╕дбивалися наш╕ постат╕. Я ч╕тко м╕г роздивитися його. У нього були зношен╕ шк╕рян╕ черевики, як╕ явно одягнен╕ не по сезону, зважаючи на спекотну погоду. На ногах та на т╕л╕ був старезний джинсовий костюм з багатьма плямами. Його неохайна зовн╕шн╕сть викликала в мо╖й голов╕ образ безхатька, але без кошлато╖ бороди ╕ запаху сеч╕. М╕й погляд ковзнув вище ╕ зустр╕вся з його. В╕н не дивився на мене, як це бува╓, коли зустр╕неш погляд прохожого по вулиц╕ незнайомця, в╕н сверлив мене сво╖м поглядом. Поверх був сорок трет╕й ╕ ╖хати донизу к╕лька хвилин. Я в╕двернувся, але в╕н не зводив з мене сво╖х карих очиць.

– Як╕сь проблеми, – грубо я звернувся до нього.

Його брови п╕днялися, виражаючи здивування. В╕н повернув голову до мене:

– Навпаки, у вас проблеми.

– Чому це?

Його погляд став в╕дсутн╕м ╕ в╕н почав бурмот╕ти в╕рш:

Ягнятко, хто створив тебе?

Чи зна╓ш, хто створив тебе?

Я скажу тоб╕, ягнятко.

Ягнятко, я скажу тоб╕.

Його зовуть тво╖м ╕м'ям,

Бо сам зове себе ягнятком,

Бо в╕н пок╕рний, мов малятко...

Я в╕дчув як шк╕рою проб╕гли мурашки. Двер╕ в╕дчинилися незнайомець швидко п╕шов сво╓ю дорогою. Прийшовши до тями, я виб╕г з л╕фта ╕ попрямував на вулицю. В╕н зник серед ранкового натовпу. Б╕льше я н╕коли його не зустр╕чав. Згодом мен╕ трапилася ╕люстрована зб╕рка поез╕й В╕льяма Блейка «П╕сн╕ невинност╕ та досв╕ду», де я знайшов поетичн╕ рядки, як╕ говорив той чолов╕к. Внизу в╕рша був малюнок хлопчик з отарою овець, але звертався в╕н конкретно до ╓дино╖ в╕вц╕, яка п╕днявши голову, наче слухала його.

Так часто, як того м╕сяця я ще не зустр╕чав сво╖х "колег" по телецентру. Серед тижня, я зустр╕вся з продюсером Аркад╕╓м Марковичем, що було вперше й в останн╓ та мало передв╕сну причину всього, що я тут викладаю.

В той час, коли я протирав ст╕л в каб╕нет╕ продюсера, з'явився власною персоною сам Аркад╕й Маркович, як я це зрозум╕в з його фото на ст╕нах, де в╕н з р╕зними пол╕тиками, акторами, б╕знесменами та ╕ншими сильними св╕ту сього. Була п╕вп'ята година ранку ╕ я зовс╕м не оч╕кував, що пан продюсер наст╕льки рання пташка. В╕н метушився, б╕гав то в╕д книжково╖ шафи, то до робочого стола перевертаючи вс╕ папери, що там були. На мене уваги в╕н не звертав. В нього був розпачливий вигляд, с╕вши за робочий ст╕л, в╕н звернувся до мене:

– Як давно ви на робот╕?

– Вже дек╕лька тижн╕в.

– Н╕, я не це мав на уваз╕, коли ви сьогодн╕ з'явилися на робот╕? – трохи роздратовано сказав в╕н ╕ закурив недокурену сигару, яка стояла в поп╕льниц╕ на стол╕.

– З четверто╖ години.

– Ти н╕кого тут не бачив?

– Н╕, ви перший, кого я взагал╕ бачу тут у таку годину.

– Ясно. Дякую. Можеш продовжити прибирати ╕нш╕ прим╕щення, тут не брудно, – вказ╕вним тоном сказав в╕н ╕ я п╕шов з каб╕нету.

Я кивнув йому ╕ вийшов з к╕мнати.

Через годину у студ╕йн╕й зал╕ я прис╕в в╕дпочити на один з╕ ст╕льц╕в для глядач╕в. Оглядаючи залу, я п╕дняв голову вгору, мен╕ запаморочилось. Темна пилина впала на мо╖ оч╕. Я бачив каб╕нет продюсера ╕ його з опущеною головою на груди та тл╕ючою сигарою над поп╕льницею в його л╕в╕й руц╕. Я прийшов до тями ╕ виб╕г з╕ студ╕╖. Поб╕г коридором до каб╕нету продюсера. Постукавши у двер╕ в╕дпов╕д╕ не було, я смикнув ручку, зачинено. Сво╖м ключем я в╕дкрив каб╕нет. Там н╕кого не було.

Що це було? В мо╖й голов╕ були одн╕ думки про смерть, дивне й огидне в╕дчуття. Зв╕дки це пророцтво, таке реальне бачення чогось поза межами людського сприйняття мене дивувало ╕ запевняло в неминучост╕ того, що станеться. Тод╕ я не м╕г це зв'язати з м╕сцем мо╓╖ роботи ╕ не думав, що все це не спроста.

Не знаю чого, але на свою б╕ду я залишив записку ╕ не обдумавши як сл╕д написав: "Будьте обережн╕. Вашому життю загрожу╓ небезпека."

Поспати як сл╕д мен╕ не вдалося. Десь о 6 годин╕ вечора гучний стук╕т у двер╕ розв╕яв мо╖ солодк╕ сновид╕ння. Спохопившись, я поб╕г до дверей. Стукати припинили ╕ як╕сь голоси радилися чи вибивати двер╕:

– Стр╕ляй по замку. Знесемо ╖х до чорту! – сказав один голос.

– Не треба. Я чув кроки з того боку, – в╕дпов╕в ╕нший голос.

Т╕лом проб╕г озноб. Якого це б╕са в╕дбува╓ться? Я не наважувався нав╕ть поворухнутися, в голов╕ було пусто. Пот╕м хлинули ╕де╖: т╕кати в спальню й забарикадуватися, там в мене ╓ травмат, якраз для таких випадк╕в. Н╕, б╕гти до пожежно╖ драбини. Трет╕й поверх це не багато, щоб швидко спуститися й т╕кати подал╕ зв╕дси. В квартир╕ й так нема╓ н╕чого ц╕нного, х╕ба раритетний годинник матер╕ у вигляд╕ сови, як╕й залишився ╖й ще в╕д д╕да. Йому б╕льше ста рок╕в, мабуть, хорош╕ грош╕ можна отримати, заклавши його в ломбард... Прийти до тями мен╕ допом╕г голос ззовн╕:

– В╕дкривайте, пане. Ми зна╓мо, що ви там. Ми з пол╕ц╕╖, перешкоджання виконанню закону понесе для вас ще б╕льш негативн╕ насл╕дки.

Це стало для мене вагомим аргументом ╕ на автомат╕ я повернув н╕чник ╕ в коридор, поваливши мене до долу ув╕рвалося дво╓ пол╕цейських. Вони скрутили мен╕ руки за спину ╕ повели в спальню. Посадили мене на л╕жко. Вираз ╖хн╕х облич був кам'яний, просто справжн╕ урки. По черз╕ вони зачитували звинувачення. З╕ вс╕ма сво╖ми канцеляризмами й оф╕ц╕йно-д╕ловими зворотами тож точний зм╕ст тексту передати не можу. Але я зрозум╕в, що мене звинувачують у вбивств╕. У вбивств╕ Аркад╕я Марковича. Проте я зовс╕м не хвилювався, бо був впевнений у сво╖й невинност╕. Пот╕м вони почали задавати нав╕дн╕ питання, з яких випливало, наче я ╓диний, хто м╕г це зробити. Оск╕льки, продюсер помер в╕д ядухи, викликано╖ алерг╕чною реакц╕╓ю на мийний зас╕б, який м╕стив фосфати, вбивство зд╕йснено неумисно, через мо╓ недбальство. Це з одного боку. Але мо╓ становище ускладнювала записка. ╤дентиф╕кац╕я почерку вказувала на мене. Проте вони не зважали на те, що вона ма╓ попереджувальний зм╕ст. ╤ розц╕нювали ╖╖, як погрозу. Мо╖ виправдовування та пророцтво вони взяли на кпини.

– Це щось новеньке. Вперше чую таку н╕сен╕тницю. Чолов╕чку, за вбивство першого ступеня тоб╕ загрожу╓ найвища м╕ра покарання – дов╕чне. Тож прибережи енерг╕ю для прокурор╕в та судд╕. Сержанте, ви запису╓те? – сержант кивнув, показуючи ув╕мкнений диктофон.

– Але ж в мене справд╕ було пророцтво. Я намагався його попередити. Як в╕н помер?

– Не прикидайся, що це не тво╖х рук справа. Типово для вас, месник╕в справедливост╕, вбива╓те вс╕х буржу╖в, до яких можете дотягнутись. Якщо ще й докажуть, що ти з опозиц╕╖, можеш шукати священика для спов╕д╕.

– Припини, сержант, – втрутився старший по званню, – Це не наш╕ проблеми. Ти хот╕в знати як в╕н помер. Його знайшли б╕ля дверей. За одуб╕нням трупа експертиза вияснила, що помер в╕н у твою зм╕ну. Двер╕ були заблокован╕ ззовн╕ ╕ в╕н не зм╕г вибратися. Труп лежав на спин╕. В агон╕ях в╕н намагався роздерти горло. Ось фото, – пальц╕ його рук задуб╕ло вп'ялися в шию, з-п╕д них видн╕лися кривав╕ сл╕ди.

Це зовс╕м не було схоже на мо╓ вид╕ння. Я ж бачив спок╕йну людину, яка сид╕ла за столом з схиленою на груди головою, наче ув╕ сн╕. А тут така кривава картина. Та, якщо в╕зуальна частина вид╕ння мене обманула, було ще сильне внутр╕шн╓ чуття схоже до ╕нстинкт╕в виживання та самозбереження. Тод╕ я, наче в╕дчув смерть на якомусь п╕дсв╕домому р╕вн╕, зв'язаному з чимось безумовним та перв╕сним. Можливо в мо╖й голов╕ почалось розвиватися божев╕лля, через совиний спос╕б життя ╕ я справд╕ вбив людину, допустивши помилку.

– Задоволений сво╓ю роботою? – Запитав сержант.

Я не в╕дпов╕в. Мене вивели з квартири й повели до службового авто. П╕сля я пам'ятав мало, аж до при╖зду в С╤ЗО.

– В нас ╓ для вас угода, в╕д яко╖ ви не зможете в╕дмовитись. – Звернувся до мене представник телекомпан╕╖, який водночас виступав позивачем у цьому д╕л╕ по вбивству продюсера. Зв╕сно, не маючи н╕якого виходу, просид╕вши тиждень у ц╕й сир╕й тюремн╕й камер╕, мен╕ хот╕лося якомога швидше покинути це м╕сце.

– Бажа╓те дочекатися свого адвоката для обговорення подробиць?

– Та н╕, дякую. Я йому плачу погодинно ╕ не хот╕лося спустити грош╕ даремно. Та й адвокат в╕н н╕кудишн╕й.

– Гаразд, тод╕ давайте ближче до справи. – В╕н сид╕в навпроти мене ╕ дивився кудись повз, пустим байдужим поглядом.

– Справа складна ╕ ╓ багато неточностей щодо вашо╖ участ╕ в усьому цьому.

– Дякую, я це намагався довести на суд╕.

В╕н уважно подивився мен╕ в оч╕ ╕ тихо сказав:

– Я в╕рю у вашу невинн╕сть. Проте, якби все так було просто, – трохи протяжно сказав в╕н.

Його повед╕нка пом╕тно в╕др╕знялася, н╕ж на суд╕. В╕н та ╕нш╕ представники телекомпан╕╖ намагалися довести саме мою причетн╕сть до вбивства, а не найближчого оточення продюсера, багато з яких мали напружен╕ стосунки з ним.

– Тод╕ зв╕льн╕ть мене хоча б зв╕дси. Зв╕сно, я ╕ вдома так часто не ╖м, як тут, але бути на вол╕ все ж мил╕ше.

Обличчя представника залишалося незворушним.

– Ви на суд╕ говорили про ваш╕ екстрасенсорн╕ можливост╕. – з гострим поглядом продовжував в╕н.

– Це не зовс╕м так. Як я вже казав на суд╕, перед його смертю мен╕ прийшло вид╕ння, явно не сон. В очах потемн╕ло, ╕ з'явилась картинка, як мертвий Аркад╕й Маркович схилився над столом з сигарою в руц╕.

– Чому вам здалося, що в╕н мертвий?

– Мен╕ не здалося, це було наче п╕дсв╕доме в╕дчуття. Це важко пояснити, – трохи хвилюючись в╕дпов╕в я.

– ╤ як часто це у вас трапля╓ться?

– Н╕коли. Т╕льки тод╕. ╤ п╕сля я перев╕рив чи все гаразд в його каб╕нет╕. Ну дал╕ сам╕ зна╓те.

В╕н гмикнув, за хвилину п╕дв╕вся з╕ ст╕льця ╕ почав ходити по ╕золятору. Здавалося, що в╕н щось анал╕зу╓ ╕ прикиду╓ у сво╖й голов╕. Пот╕м в╕н повернувся за ст╕л.

– Якщо ви зможете доказати сво╖ екстрасенсорн╕ зд╕бност╕, ми зможемо подивитися на дану справу з вашо╖ точки зору ╕ посприяти вашому зв╕льненню, – з явним акцентом на "зв╕льнення" сказав представник.

Це ╓дине, що мен╕, мабуть, хот╕лося чути в╕д сво╖х позивач╕в ╕ я був готовий на все, щоб доказати свою невинн╕сть.

– Як саме я маю це зробити?

– Як не дивно, одна з наших студ╕й орган╕зову╓ нове ток-шоу, "ABRACADA", в якому учасники в╕дкривають у соб╕ екстрасенсорн╕ зд╕бност╕ ╕ допомагають виявляти майбутн╕х жертв насильства чи просто мимов╕льно╖ смерт╕. Учасник, який зд╕йснить найб╕льше таких передбачень, вигра╓ вс╕ сво╖ грош╕. За одне передбачення 1000 кредит╕в. Вс╕ ╕нш╕, хто зазнав поразки, залишаються з н╕чим. Це хороша можлив╕сть вам довести сво╓ ал╕б╕ ╕ заробити достатньо грошей, щоб вистачило до само╖ смерт╕.

– Я погоджуюсь, – не роздумуючи, сказав я.

Мене розбудив дзв╕нок телефону. Я п╕дняв слухавку, сказав "алло", проте н╕хто не в╕дпов╕в. Була п'ята година ранку ╕ я продовжив св╕й сон. Врешт╕ прокинувшись  о дев'ят╕й, я п╕шов на кухню по склянку молока.

П╕д╕йшовши до холодильника, я в╕дчув р╕зкий удар по голов╕. Лише похитнувшись, я втримав р╕вновагу ╕ встояв на сво╖х двох. Повернувши голову, позаду себе я побачив д╕вчину атлетично╖ ф╕гури, яка замахувалася рук╕в'ям п╕столета для нанесення наступного удару. Цього зробити вона не встигла, я схопив ╖╖ руку ╕ вс╕╓ю масою повалився на не╖. Ми впали на кухонний ст╕л, п╕столет вилет╕в з ╖╖ рук. Сво╖м невеликим кулаком вона добряче за╖хала мен╕ в сонячне сплет╕ння, перехопило подих ╕ я впав до долу на кухонний кахель.

Тепер я лежав б╕ля ╖╖ н╕г з наведеним мен╕ в голову п╕столетом. Проте вона зовс╕м не була схожа на холоднокровного вбивцю – ╖╖ руки тремт╕ли, оч╕ виказували сильне хвилювання. Палець то притискався до гачка, то розслаблявся. Вона вагалась.

З коридору почувся вибух та стук╕т чоб╕т. Незнайомка кинулась до балкону, який виходив на пожежну драбину. Не встиг я п╕двестися, як на кухню вв╕рвалось дек╕лька б╕йц╕в спецпризначення. З ними був той самий представник телекомпан╕╖, з яким я напередодн╕ мав бес╕ду в сл╕дчому ╕золятор╕.

– З вами все гаразд? – запитав в╕н, подаючи руку.

Тим часом вс╕ раптов╕ гост╕ метушилися по квартир╕, обшукуючи чи не сховався ще хтось.

– ╤ сл╕д простиг, – сказав одягнений в бронежилет та шолом бо╓ць.

– Швидко на вулицю, потр╕бно оточити периметр. – наказав ╕нший в такому ж спорядженн╕ бо╓ць, мабуть, кап╕тан.

Обтрусившись я потис руку представнику.

– Вчасно ми посп╕ли, – сказав в╕н.

– Хто це був? – проходячи до тями, запитав я.

– Опозиц╕йний Альянс, – спок╕йним тоном в╕дпов╕в представник.

– Тобто?

– За вами послали вбивцю, щоб прибрати ╕ не допустити вашо╖ участ╕ в шоу.

– Але вона зовс╕м не була схожа на вбивцю. Вона намагалася щось сказати... ╤ нав╕що комусь мене вбивати, це ж безневинне шоу.

– Невже ви не розум╕╓те, – з переконливим голосом в╕в в╕н, – вони найб╕льше ненавидять мас-мед╕а, вважаючи його одним з основних гвинтик╕в так звано╖ видумано╖ ними "системи". Лише минулого тижня було дек╕лька теракт╕в на газетних фабриках "Нова" – ╕ зв╕дки мен╕ було про це знати, якщо така ╕нформац╕я р╕дко да╓ться оголосу.

– ╤ хто зна╓, ск╕льки ще жертв понесе ╖хня д╕яльн╕сть, – продовжував в╕н.

В╕н п╕дсунув мен╕ кухонний ст╕лець ╕ налив склянку води.

– Випийте. Вам прийшлось багато пережити за такий короткий час сп╕впрац╕ з нами. Тож я в╕д ╕мен╕ кер╕вництва прошу нас вибачити ╕ спод╕ваюся наша домовлен╕сть ще в сил╕? – Наче в мене був виб╕р, запитав в╕н.

Я на секунду замешкався ╕ побачив у його пильному погляд╕ щось насторожуюче, нав╕ть, зле. Хоча я й ран╕ше особливо╖ симпат╕╖ до ц╕╓╖ дволико╖ людини не в╕дчував, особливо в суд╕, коли в╕н представив, як п╕ску морського, нових мо╖х мотив╕в ╕ верс╕й причини вбивства пана продюсера. Д╕апазон яких охоплював в╕д класово╖ нер╕вност╕ аж до шпигунства та п╕рацтва для телекомпан╕й конкурент╕в. Можливо моя п╕дозр╕л╕сть до нього лише насл╕док упередженого ставлення.

– Так, звичайно, – швидко сказав я, – коли почнуться зйомки?

– Думаю, чим швидше, тим краще. Погуляйте десь завтра, ми установимо в квартир╕ камери та ╕нше обладнання для зйомок. За безпеку не турбуйтесь вас патрулюватимуть б╕йц╕ спецпризначення, – прямуючи вже до виходу, говорив представник.

– До реч╕, як вам вдалось заручитись п╕дтримкою б╕йц╕в спецпризначення ╕ зв╕дки ви д╕зналися, що в квартиру вдерлись? – зрештою не витримав я ╕ поставив, мабуть, не зовс╕м доречн╕ питання.

В╕н посм╕хнувся ╕ як давно завчену фразу промовив:

– Наша влада дба╓ про безпеку та спок╕й наших громадян.

В╕н п╕шов. За в╕кном стояв фургон б╕йц╕в спецпризначення.

Ось уже другий день я живу п╕д наглядом Старшого брата, який, х╕ба що, кр╕м кутка ун╕тазу не загляда╓ за мо╖м життям сво╖ми опуклими л╕нзами з╕ стель мо╓╖ обител╕. З кожного виходу буд╕вл╕ патрульн╕ внутр╕шн╕х в╕йськ, ще й телев╕з╕йна служба пересл╕дувала по вулицям м╕ста, привертаючи багато уваги до мо╓╖ скромно╖ особистост╕. Спок╕йне життя було перервано на невизначений терм╕н.

Я вже не в╕дчував, я був переконаний, що тут щось не чисте. Я догадувався, що влада контролю╓ й ЗМ╤, але щоб наст╕льки? Я був у нев╕домост╕, що такого важливого в цьому шоу? Яким чином воно могло стати п╕д╜рунтям для додаткових непорозум╕нь влади та опозиц╕╖? Зрозум╕ло, чому опозиц╕я п╕дрива╓ ╕нформац╕йну д╕яльн╕сть таких газетних магнат╕в, як "Нова". Це справд╕, ч╕тко злагоджений, завуальований п╕д незалежний ресурс новин, пропагандиський апарат чинно╖ влади. Але дурне телев╕з╕йне шоу, яке не несе особливого мисленн╓вого навантаження на ╕ так безтурботн╕ голови наших громадян, принаймн╕ працевлаштованих, просто не може вплинути на пол╕тичне життя кра╖ни. Не знайшовши жодного адекватного пояснення всьому цьому, я вир╕шив чекати, що буде дал╕.

А дал╕ не було н╕чого. Я не мав бажання сп╕лкуватись н╕ з ким, нав╕ть, з╕ сво╖ми дек╕лькома друзями. Я ╖х просто ╕гнорив. Не знаю, можливо, щоб не втягувати ╖х у цю дивну катавас╕ю, а можливо, щоб захистити себе в╕д вс╕х цих ц╕кавих обивател╕в, для яких я став черговою цирковою потворою з теле-ящика.

Умовне ув'язнення т╕льки все ускладнювало. Я н╕як не м╕г розслабитись ╕ сконцентруватися на сво╖х "екстрасенсорних" зд╕бностях. Розвинувся пост╕йний головний б╕ль та парано╖дальний стан. Можливо, моя повед╕нка вже викликала п╕дозри в людей, як╕ сид╕ли по той б╕к камер ╕ пильно стежили за вс╕ма мо╖ми зм╕нами. Можливо, вони вважали, що я не той, хто потр╕бен ╕ мене треба позбутися, запроторити на нари. Дивно, та н╕хто не втручався у цю жахливу по-телев╕з╕йному невеселу рутину, нав╕ть, зважаючи на мою соц╕альну апат╕ю та мою абнегац╕ю до всього навколо. Днем за днем сумн╕ви зростали. Адже в перший ╕ останн╕й раз пророцтво було не зовс╕м точним ╕, мабуть, скидувалось на стан афекту. Н╕який я не провидець, а простий прибиральник. ╢дине, що думки про роботу прибиральника викликали, нав╕ть, ностальг╕ю ╕ бажання повернути час назад.

Я прийшов до тями, лежачи на дошках ╕ вдивляючись у зоряне небо ноч╕. Р╕зким рухом мене звели на ноги. Пов╕яло холодним в╕тром. Я був на причал╕, за десяток метр╕в простягалось плесо нап╕встоячо╖ р╕ки. Багато шуму ╕ гамору. Незнайом╕ люди оточували дерев'яний постамент, на якому хитаючись стояв я ╕ ще один чужинець навпроти мене, який щойно з'явився в мо╓му пол╕ зору. В мо╖ руки було всунуто зброю. Якись низькорослий чолов╕к поб╕г до мого суперника ╕ вручив йому здоровезний п╕втораметровий меч, схожий на середньов╕чний клеймор з якогось ф╕льму про Артура, круглий ст╕л та лицарство. Сам в╕н був у в╕дпов╕дн╕сть сво╓му мечу, довготелесий, щонайменше двох метр╕в у висоту з горами м'яз╕в, як╕ виступали з-п╕д його накладних пластинчастих обладунк╕в, обшитих шк╕рою. Коротун, який вручив нам зброю, щось кричав, але через гул навколо та гуд╕ння в голов╕ я н╕чого не роз╕брав. Пот╕м сприйняття поверталось до мене. Я почав розбирати, що натовп викрикував "Авар" та лайку, яку я чув лише в наших прим╕ських нетрях. Проте серед багатоголосого "Авар" доносилось поодиноке "Брут".

В мо╖х руках теж був меч. Не таких розм╕р╕в, як в мого суперника, та все ж не менш смертельна зброя. В╕стря, на зразок японських меч╕в-катан, було загнутим вгору, рук╕в'я було достатньо великим, щоб охопити його обома руками. Зробивши ним к╕лька мах╕в, я в╕дчув приплив сил ╕ був готовий до д╕й свого супротивника.

"Лицар" кинувся в м╕й б╕к. Я спритно ухилився в╕д його першого удару. З кожним його випадом у м╕й б╕к народ шален╕в, викрикуючи какофон╕ю з ╕мен╕ "Авар". Та мен╕ чхати, якщо Авар улюбленець публ╕ки, я спробую зробити все, щоб ╖╖ розчарувати. Довелось метнутись з одного боку в ╕нший ц╕╓╖ вбого╖ арени, дошки яко╖ здавалось прогнуться ╕ тр╕снуть п╕д тобою будь-яко╖ мит╕. Я т╕кав ╕ т╕кав в╕д свого пересл╕дувача з думкою, що рано чи п╕зно в╕н виснажиться ╕ в╕дкри╓ться. Свист та лайка невдоволених п╕дсилювалась, вони хот╕ли хл╕ба та видовищ, а не жалюг╕дних наздоганял╕вок.

Гора з м'яз╕в почав втомлюватись ╕ момент настав, в╕н в╕дкрився. Здавалось, один смертоносний удар по череву ╕ результат визначено. Та затуплений меч лише пробив черевну пластину захисту Авара, лишивши кривавий сл╕д, так ╕ не спустивши йому тельбух╕в з очеревиною, як те задумувалось. Навпаки, в╕н зб╕сився, як п╕дстр╕лений вепр на полюванн╕. Сказ керував ним, крик переляку та жаги до життя ринув потоком з його горла, лише ударом рук╕в'ям свого клеймора в╕н повалив мене гор╕лиць. Цей маневр зайняв одну секунду, за наступну мало вир╕шитись мо╓ життя – здоровезний меч набирав розмаху, щоб в╕стрям наколоти мою голову, як оливку на зубочистку. В цей момент, здалось, що швидк╕сть думки стала пов╕льн╕шою за д╕ю, ╕мпульс, який пронизав т╕ло ╕ заставив ухилитись все мо╓ ╓ство в╕д скорочасно╖ гибел╕. Шалений лам дерева та тр╕сок полет╕в з м╕сця, де щойно була моя голова, дворучник м╕цно ╕ глибоко вв╕йшов в нещасну арену. Одним стрибком я опинився на ногах. Ха! Тепер я буду диктувати умови смерт╕, смерт╕ Авара. Ударивши його в б╕к, поки той намагався витягнути св╕й меч, в╕н повалився до долу. Д╕аметрально протележна ситуац╕я, чи не так, Аваре, подумав я з певною претенз╕йн╕стю. Ось мо╓ лезо розтина╓ пов╕тря ╕ з кожною п╕косекундою наближа╓ г╕дну смерть Авара.

Зв╕дки цей б╕ль ╕ чому я перестав в╕дчувати п╕д собою п╕длогу? Погляд на зор╕, на встромлений клинок Авара в мою не захищену гом╕лку, який той зв╕дкись вихопив, поки я замахувався сво╓ю катаною. Фатальна помилка. Я падаю, наче в╕чн╕сть, аж поки, спочатку в череп, а пот╕м в мозок не входить лезо дворучника, який стирчав позаду мене з постамента клято╖ арени. Крик "Авар". Зор╕ кудись погасли, пустота...

Мене знудило. Я лежав на кафел╕ сво╓╖ кухн╕, пром╕ння об╕днього сонця затулила мертва камера з таким же мертвенно мовчазним оператором. Зв╕сно, заради крупного плану зн╕мальна група пометушилась, а про медичну допомогу думати було н╕коли.

– Досить зйомок, – на кухн╕ з'явилась ще одна особа, яка в╕дправила геть оператора. Вс╕м сво╖м виглядом в╕н випром╕нював рад╕сть та щастя.

– Нарешт╕, – вигукнув в╕н, допомагаючи мен╕ п╕двестись, – Ви просто не уявля╓те, як╕ вдал╕ кадри нам вдалось заф╕ксувати. Як т╕льки ми побачили, що ваша повед╕нка зм╕ню╓ться, метнулись сюди. Ви остовп╕вши стояли припершись до умивальника, але т╕льки хвилину, чудом ми встигли рекрутувати найближчого оператора з сус╕дньо╖ квартири, – значить правда – вони виселили ще й сус╕д╕в з квартири навпроти, подумав я.

– А дал╕ бах об кафель, – збуджено продовжував в╕н, – наче еп╕лептичний припадок, давно такого не бачив. Вас так конфузило з десять хвилин. А дал╕ катарсис, ви просто одуб╕ли, наче в транс╕. Ой вибачте не представився, Асафат. Займаюсь тут режесурую. Думав, давно таких нудних шоу не зн╕мав, н╕хто ж не попередив мене на що треба оч╕кувати.

В╕н трохи посм╕явся ╕ продовжив тарабанити:

– Тепер вам прийдеться по╖хати в нашу студ╕ю, для запису ╕нтерв'ю ╕...

– Зажд╕ть, ви не уявля╓те, що мен╕ довелось щойно пережити. Чому ви не надали мен╕ медично╖ допомоги? Я ж м╕г померти насправд╕.

– О, ви ще й помирали в сво╓му вид╕нн╕? Це точно ексклюзив. Не говор╕ть б╕льше н╕чого, побереж╕ть сили на ╕нтерв'ю, – продовжував в╕н давити посм╕шку.

– Н╕куди я не по╖ду, поки не отримаю в╕дпов╕дно╖ допомоги, – ультиматумом сказав я.

В╕н т╕льки стенув плечима.

– Зг╕дно договору, ви повинн╕ самост╕йно переносити вс╕ сво╖ вид╕ння та переживання. Тож зарадити н╕чим не можу.

– Але це не гуманно.

– Сам╕ зна╓те, в якому св╕т╕ ми живемо, – вже нейтральним голосом говорив Асафат, – ви зав╕рили документ сво╖м п╕дписом тепер вам н╕куди д╕ватись.

В цьому в╕н був абсолютно правий, "н╕куди д╕ватись". Одну неволю зам╕нив ╕ншою з власно╖ згоди. Проклята бюрократ╕я, знайдуть на кожен пункт ст╕льки перепон, що грець його розбереш. А ц╕ документи, стандартно, восьмим шрифтом друкуються, хоч щоб це не було: чи пов╕стка в суд, чи оф╕ц╕йно нотар╕ально зав╕рене прив╕тання з Днем народження.

– Через хвилину спуска╓мось, на нас чека╓ фургон.

Хитаючись я посунув до сходового майданчика. Хоч тут нема╓ триклятих камер. Та марно, наче в╕н був тут завжди, оператор пов╕льно йшов з камерою наперев╕с позаду мене, а за ним режисер Асафат. Раптом я згадав:

– Я забув зачинити двер╕ на ключ.

– Не переживайте, цей будинок люди обходять десятими стежками, – як завжди, усм╕хнено сказав в╕н.

Спочатку було ╕нтерв'ю без камери: я розпов╕в все докладно про мо╓ бачення з╕ вс╕ма психо-емоц╕йними подробицями. Здивувало мене те, що на камеру н╕чого не записувалось т╕льки на диктофон, а власне, робив це ескулап, мабуть псих╕атр, чомусь у б╕лому халат╕ з круглими застар╕лими на сьогодн╕ окулярами. Час в╕д часу в╕н робив пом╕тки у сво╓му блокнот╕, але не перебивав ╕ дав мен╕ зак╕нчити.

– Дякую, пане. Зараз дуже важливо по опису м╕сцевост╕ зрозум╕ти, де це м╕сце?

Я спробував згадати ще б╕льше подробиць: буд╕вл╕, дерева, особливост╕ ландшафту. ╤ зрозум╕в, що це неподал╕к в╕д Р╕чного порту за високим шпилем його головно╖ буд╕вл╕.

– Чудово, – сказав л╕кар, – почекайте, будь ласка, ми спробу╓мо в╕днайти це м╕сце.

В╕н вийшов. Чекав я п╕вгодини, як до мене зав╕тав режисер Асафат.

– Ось, тримайте. Це сценар╕й вашо╖ розпов╕д╕, адаптований для телекомун╕кац╕╖. У вас ╓ сорок п'ять хвилин, щоб його вивчити. Не бар╕ться, – ╕ в╕н теж вийшов, не дочекавшись мо╓╖ в╕дпов╕д╕.

Б╕льш╕сть сказаного мною було зм╕нено. Опис мо╖х в╕дчутт╕в н╕велювали в край, залишивши лише, на ╖х думку, найвиразн╕ш╕. Особливо, "стан виходу з катарсису", як виразився пан режисер.

Всього було дв╕ стор╕нки тексту, який я вивчив за якихось п'ять хвилин. Я почав нудитись ╕ вир╕шив покликати студ╕йник╕в. Вставши з-за столу, я п╕д╕йшов до дверей ╕ повернув ручку. Але вони були зачинен╕, невже ╕ це входить у перел╕к договору – утримання силом╕ць сво╖х учасник╕в в к╕мнатах з тьмяним осв╕тленням, як╕ скидаються х╕ба що на м╕сця тортур, а не комфорту. Просто гол╕ ст╕ни, без в╕кон, ст╕л та два ст╕льця ╕ в кут╕ к╕мнати навпроти входу звична для мене камера, яку я й одразу не пом╕тив. Зв╕сно, за хвилину з'явився Асафат.