Текст книги "Українські поезії"

Автор книги: Петр Гулак-Артемовский

УПАДОК ВЕКА

Печально я гляжу на наше поколенье.

Лермонтов

 
Як подивлюсь на хист теперішніх людців,
На витребеньки їх... Та що з ними мороки!..
То, далебі, дрючок отак би і вхопив,
Та й ну їх лупцьовать, замірків, на всі боки!
Яка пожива з їх?.. Як з цапа молока!..
Учора – байдики, сьогодні – перелоги;
Косить – живіт болить, жать – спека, бач, така,
До церкви – ніс набряк, попухли литки й ноги!
І кат їх батька зна, над чим таким важким
Дихтовні животи вони понадривали?
Сказать би, не в примір, приміром би таким,
Що над горілкою – так ні! не коштували.
Та й де їм, вишкваркам, горілку ту круглять,
Як їх батьки колись та їх діди кругляли!..
Не вспіють квартою в ротах пополоскать,-
Вже й по-індичому в шинку заґерґотали!
З похмілля нудяться, їдять за горобця,
Об Семені дрижать, об Петрі – зранку мліють,
А схопить трясця: «Гвалт!.. покличте панотця -
Хай сповіда!..» Притьмом конають і дубіють!
Та й без пропасниці – не скілько з їх добра,
І кращих не в примір кладуть у домовині!
Худобоньки – дасть біг!., ні хати, ні двора,
В Великдень – без штанів, в різдво – в старій свитині!
Та ще й яка на їх одежина стирчить!..
Як звізди на небі – на латці латка сяє;
Сорочка – решето, очкур пірнув в живіт,
Манаття з-під матні, мов злодій, виглядає.
І що за пляшкою придбали їх батьки,-
Вони потверезу протринькали і натще;
Не з'їли, не спили, та все, небораки,
На хмари дивлячись, здихають важче й важче!
Ледачий з їх москаль та й миршавий козак!
Чи трапиться стрілять...– пшик порох на пановці!..
Уже й злякалися! беркиць... об землю ряк!
«Хто в бога вірує,– кричать,– рятуйте, хлопці!»
І все обридло їм, і все їм не в користь;
Тут не вередить їм, а там друге завадить;
Полизкають борщу, ковтнуть галушок з шість,-
Уже й кородяться, що й бабка не порадить.
І марно як жили, так марно і помруть,
Як ті на яблуні червиві скороспілки,
Що рано відцвіли та рано й опадуть,
Ніхто по їх душі та й не лизне горілки!
І років через сто на цвинтар прийде внук,
Де грішні кості їх в одну копицю сперли,
Поверне череп їх, та в лоб ногою стук,
Та й скаже: «Як жили, так дурнями і вмерли!»
 

24 марта 1856 г., Харьков

СЫНУ МОЕМУ [37]37
  – Син поета Й. П. Гулак-Артемовський (1828–1880) служив у Петербурзі.


[Закрыть]

при посылке ему в С.-Петербург делового портфеля

 
Колись було,
Та вже давно -
Аж за Богдана Хміля,
Аби папір,
Черкай на спір!..
Писалось без портхвіля.
Тепер інак,
Та й мудро так:
Вся сила, бач, в портхвілях!
За те ж не лай
І вибачай,
Що пишуть, мов з похмілля!
Воно й не див!
Бо розум жив
Тогді в старій хатинці,
Тепер зійшов,
Жить перейшов
В мальованім будинці!
 

2 марта 1857 г., Харьков

ПЕРЕЛОЖЕНИЕ ПСАЛМА 125

К тебе возведох очи мои,

живущему на небеси и проч.

 
До тебе, господи, що там живеш на небі,
Звертаю очі я в пригоді і в потребі.
Як наймит з панських рук рятунку й ласки жде,
Або як наймичка прохать до пані йде,
Щоб запобігла їй чим в нуждочці, небозі, -
Так ми шукаємо добра й підмоги в бозі.
Ой, змилуйсь, господи! та змилуйся ж на нас!
Бо ворог дошкуля до сліз під інший час;
А гірш од всіх чваньки нам допекли ті пишні.
Що тільки, бач, вони святі, а ми всі грішні.
 

18 ноября 1857 г., Харьков

ПЕРЕЛОЖЕНИЕ ПСАЛМА 132

Се что добро или что красно,

но еже жити братии вкупе и проч.

 
Нема вже й кращої людської в світі долі!
Як вкупці братики живуть по божій волі,
Так миро дороге лиснить на голові,
По Аароновій стікає бороді
І капа на його одежу саєтову,
Так аермонськая, сказать, приміром, к слову,
Роса паде в горах Сіонських з мокрих хмар,
Так і на їх росить із неба Божий дар.
А з ним щасливеє життя й благословення,
І буде вік в честі їх у людей імення.
 

7 декабря 1857 г., Харьков

ДО ВАРКИ

 
Ну, дядино Варко!
Прийшлось було шпарко:
Таке напало,
Опановало,
Що притьмом згинуть
І ноги одкинуть!
Груди підперло,
Нутро замерло;
Очі – цибульки,
На носі бурульки,
А з носа... крий боже!
Що й сказать не гоже:
Знай, хлюпа і плюска,
Мов в калюжі гуска!
А в пельці ж то, в пельці!
Неначе в бутельці;
Зашпунтовало,
Замуцьовало,
Що ні ковтнути,
Ані дихнути!
Так тебе скрутить,-
Аж баньки помутить,-
А в роті бридко,
Що й плямкнуть гидко:
Приміром, вівці
Стояли на днівці!..
Язик – мов з сириці,
На язиці печериці...
Така нудота,
Шо й вмерти б охота!
А тіло мліє,
В очах жовтіє,
І млосно, і нудно,
І так якось чудно:
Все б то на воміти...
От жінка й діти
Голосять: «Тату!
Покличмо в хату
Варку, то, може,
Трохи поможе!»
Покликали Варку,
Піднесли їй чарку:
Вона ж як погляне.
«Се,– каже,– погане!
Се, бач, од пристріту!
Подай воду гріту!»
Подали водиці
І кухоль з полиці.
Звернула до сходу,
Подула на воду.
Перехрестилась
І помолилась;
І над водою -
Кив головою!
Кивала-кивала,
Шептала-шептала,
Подивилась в вічі,
І сплюнувши тричі,
Та й бурх солі в склянку,
Мабуть, з хвиліжанку!
«Випий же,-каже,-
Жінка дьогтем змаже».
Випив, скривився,
Трохи не скрутився!
Бридка од одмінка!
От шмарує жінка;
Вона ж ялозить,
А тут морозить;
А піт підо мною
Ропа ропою!
Я зціплю зуби -
Трусяться губи...
Тут – гульк! – надо мною
Нічною добою
Скоїлось диво -
З сирівцю пиво!
От я й оклигав!
А то б проплигав
По пеклу довгенько...
Ну, дядино-ненько!
Воно за сю ласку
Дав би й на запаску,
Та грошей не маю,
Хіба заспіваю.
А ти, кобзарю,
Заграй про Варю!
 

Пісня

 
Ой не вода клубком крутить
В криниці й шумує.
То вдівонька сльози губить
І гірко жалкує.
Ой дарма тій воді литься
З повної криниці,
Як нікому в ній напиться
Свіжої водиці.
Нащо й слізки вдові лити,
Коли той вже в небі,
Що вмів сльози осушити
В незгоді й потребі?
Ой не горлиця ж на дубі
В діброві воркує,-
То вдова по мужі любім
Стогне і горює.
Не воркуй же ти, горленько,
Так смутно на гілці,-
Не почує твій друженько,
Захоплений в сілці!
Плакала й ти, Варю, вволю:
Мертвим сліз не треба;
Тепер дбай на дітську долю.
А долі жди з неба!
 

28 декабря 1857 г., Харьков

ПЕРЕЛОЖЕНИЕ ПСАЛМА 139

Изми мя, господи, от человека лукава;

от мужа неправедна избави мя.

 
О, вирви, господи, мене з рук чоловіка,
Що шарпає мене, мов горлицю шульпіка!
І од лукавого мене ти слобони,
Бо в серці щось лихе задумують вони
І гострять на мене свої, мов стріли, зуби;
Шукають, де ступлю, вони моєї згуби.
Язик їх – патока, а думка не така -
Отрута лютая, ще гірш от мишака.
О! визволи мене од хитрих ворогів,
Що підо мною день і ніч копають рів!
Бач, притрусили, як тенета, квіточками!
Бач, під моїми, як капкан, стирчить ногами,
І, мов тим пліточкам, принаду на гачках
Розставили вони скрізь на моїх стежках!
От в смутку я й кажу; ти, госпідь мій, надія,
Рятуй! бо до землі моя приклякла шия!
Ти ж боронив мене, за мене скрізь знайшовсь,
Як з ворогами я за честь твою боровсь.
Не попусти й тепер мене ти в вражі руки,
Бо так роз'юшаться, що наберусь я муки!
А що ті брехуни на мене там несуть,-
На їх же голови ті кривди і спадуть.
Із неба угілля спаде і злих попалить,
І янгол кари їх на дно до пекла звалить.
Та вже не пановать на світі брехунам,
Не здобровать і злим, що допікають нам.
Хоч присягнуть,– їм суд у господа недовгий,
Всяк одбере своє: зобидчик, пан і вбогий.
Прославить же тебе правдивий чоловік,
І перед лицем твоїм в раю жив буде ввік.
 

7 декабря 1858 г., Харьков

ПОЯСНЕННЯ

застарілих та маловживаних слів

Базграти – писати, творити

Брашно – їжа, страва

Бузівок (бузимок, назимок) – однолітнє теля

Волос – пухлина

Вотще – даремно, марно

Враны – ворони, круки

Выя – шия

Габелок – шкіра з шиї коня або вола

Гостець – хронічний ревматизм суглобів

Дейко – хутко

Дзвінка – бубнова масть у картах

Дихтіти – важко дихати

Днесь – нині, сьогодні

Жовна – дятел

Збитень – гарячий напій з меду з прянощами

Звакувати – втрачати, гаяти час

Змирщини – примирення

Извет – обмова, наклеп

Калантир – карантин

Каляти – бруднити, поганити

Класы – колоски

Клезнути – вдарити по обличчю

Кляскати – хлопати, ляскати батогом

Ковы – підступи

Кородитися – скаржитися на біль

Ланіти – щоки

Лопатка – недозрілий гороховий стрючок

Наригувати (нариглювати) – надряпати, намалювати

Обрадована – кривдження, ображання

Обрящет – здобуде, знайде

Окульбачити – осідлати

Отверзты – відомі, відкриті

Панівка – частина затвора рушниці для насипання пороху

Перебендювати – капризувати, вередувати, базікати

Перелоги – судоми, корчі

Перса – груди

Пістряк – великий прищ; гриб-паразит

Поставець – посудина для пиття

Праг – поріг, ворота

Сількісь – згода, добре

Слебезувати – читати по складах, розумітися

Смежать – склепляти, стуляти

Соняшниця – спазматичні болі в животі

Сполати – прославляти

Сретенье – зустріч

Тать – злодій

Титло – титул, звання; дощечка з написом

Товаряка – рогата худоба

Філіжанка – чайна чашка

Халяндра – циганський танок

Хурдига – в'язниця

Шамкий – проворний, швидкий

Шпувати – глузувати, висміювати

Ярепудовий – проклятий, поганий