Текст книги "Філософ «Z-43»"
Автор книги: О. Буш
сообщить о нарушении
Текущая страница: 1 (всего у книги 2 страниц)
О. Буш
ФІЛОСОФ «Z – 43»
1. ГЕРОЙ
Його костюм було пошито бездоганно. Його паличка, його рукавички, його краватка, його манери, його лице – всі ці необхідні дрібниці, що складали його вигляд – були без-до-ганні...
Здавалось – він допіру зійшов з обкладинки нового журналу мод, затримавшись лише для того, щоб прогулятись по сторінках останнього популярного роману.
Хрипіння авто; вереск джазу; шепіт жорстви, – увесь цей дисонуючий акорд ненаситно схоплював щасливий носитель бездоганної зовнішности, – у недбалій позі відкинувшись на спинку старого кам’яного ослону.
Над ним і над ослоном, і над старезною липою, що розкинулась над ослоном, і над бульваром, в якому був цей ослін, і над містом, в якому містився цей бульвар – розливалась тепла, тремтюча, густа весняна ніч, що заповнювала собою все, – починаючи від карбюратора фешенебельного «Опеля» і закінчуючи витонченим шпилем ратуші, – якоюсь непередаваною, особливою, солодкою втомою.
Затиснувши між пальців прив’ялу квітку хризантеми, незнайомий задумливо спльовував на її пелюстки і віддавався мріям, – одній за одною, – з послідовністю і пристрастю одаліски. Поруч його на ослоні шелестів сторінками зшиток з золотим обрізом, химерним фронтисписом і слідами крови (роздушеної мухи) на першій сторінці. Там-таки (на першій сторінці), трохи вище за кривавих слідів, чудовим латинським шрифтом було написано:
«Fabrice-Louis Mannequin»
Нижче не менш чудовим ґотичним:
«Шеф ферейна – Гох фатерланд»
А ще нижче мальовничою мовою, яку можна було б назвати загальноєвропейською, що складалась з зворотів, властивих рішуче всім мовам – йшло:
«Я залишив Берлін. Вперті наполягання лікарів примусили ферейн дати мені двомісячну відпустку, і ось знову – в свіжій зелені дерев, – сірі маси бетону і голубінь шкла, знову (крихітний і чіткий, немов залізно-бетонна іграшка) розлігся перед мною – Пржау.
Бетон! Як по-своєму, як самостійно сприйняло його це місто.
Він дав новий тип котеджу, новий тип вілли. Далі: будинок – легку машину!..»
Саме в цю мить слухняний вітер обережно перекинув картки мемуарів, прагнучи швидше ознайомитись з змістом сторінок, що несміливо уводили в розповідь хрупку постать героїні.
«...Вечір. Спокій. Напівтемрява. Напівлежачи в лонгшезі, глибоко вдихаючи повітря. П’ю його...
Над пелюстками хризантеми стежу: віддаляється «Praha», і здається мені, – авто повзе мурашкою по різьблених пелюстках квітки.
Її – цю квітку – подарувала мені маленька Б’янка (смугляві щоки, очі – сапфір, крихітки-перси – немов пружисті тенісні опуки). Я познайомився з нею в день мого повороту до Пржау, і з того часу щодня зустрічаюсь з нею. Загадкова істота.
Безупинно жує стеблинки травинок і міркує про абсолютне пізнання, взаємовідносини суб’єкта і об’єкта і про казуальність явищ. Кожного разу, коли вона приходить до мене, – очі їй насичені слізьми, що вилискують діамантами, й за бездоганну чистоту й гру її сліз я охоче вибачаю скромність її одягу... Яких неймовірних зусиль коштує мені кожного разу розважити її.
І завжди даремні всі мої спроби вирвати таємницю, що її мучає. Своє життя, як і лице, вона закриває густою вуаллю.
Сьогодні я чекаю на неї знову: бульвар, ослін під старою липою...
Вечір. Спокій. Наш вельмишановний різник Ян Подляслі розплескав в тиші мелодію ноктюрна Ondřiček’a...»*
Такий був зміст першої сторінки «Зошита мемуарів» Фабриція Луї Манекена, людини, що в найглибшій задумливості окреслювала хрупкою квіткою хризантеми самозаглиблені, готичні літери садової урни: «Прошу плювати!»
Блукаючи двокрапками зіниць (що сонними звірятками виглядали з-за штор напівзаплющених очей), мандруючи з кінця в кінець по графічних краях гігієнічного заклику («прошу плювати»), він готовий був уже піднестись до повного усвідомлення бульварної максими, коли раптом...
2. ТАЄМНИЧИЙ НЕЗНАЙОМИЙ
… чийсь рипливий і терпкий, як огіркова ропа, голос, врізавшись в саму гущавину мрій Фабриція Луї Манекена, примусив його здригнутись.
– Отже, пане!
Якийсь сивий, з лицем, немов викроєним з шагреневої шкіри, незнайомий сидів поруч з ним, нащось міцно тримаючи в зубах велику, не менш як 20 кг, гирю.
Проте, при ближчому розгляді, ця масивна гиря, виявилось, була просто важкою, немов вилитою з чавуну бородою.
– Отже, пане! – повторив незнайомий, закінчуючи свою довгу й змістовну промову. – Що ви на це скажете?
Фабрицій Манекен збентежено втопив очі в незнайомого. Вся мальовнича, чула промова незнайомого пролетіла повз його вуха, що були замкнуті щільними жалюзями забуття.
Незнайомий, здавалось, відгадав розгубленість Манекена. Хмуро всміхнувшись, він не поспішаючи вийняв із задньої кишені штанів велику кольорову хусточку з обличчям Кайзера в однім кутку, коліноприклонною Ґретхен в другому й «наконечники фірми Круппа – основи вашого щастя» – у третьому (четвертий був зав’язаний подвійним вузлом), з шумом і з насолодою висякавсь. Потім, акуратно випрямивши зморшки кюлот,* він терпляче виклав зміст своєї справи.
– Бачите, – так почав він, – в готелі «Пржау патріот» мені сказали, що вас знайти я можу тільки тут, – незнайомий заклав свою бліду тремтючу руку в кишеню піджака і потім продовжував, зразу якось особливо зосереджено дивлячись на Фабриція. – Бачите... я, звичайно, не маю чести знати вас... Так. Я зовсім не знаю, що ви за людина. Можливо, ви найшляхетніша істота, істота високих стремлінь, містилище шляхетних поривів і найчистіших побуджень, але...
– Ви в мені не помилилися, мій друже! – поспішив перервати його Луї Манекен. – Все це дійсно так, і залишається тільки дивуватися вашій дивовижній проникливості.
– Можливо. Цілком можливо! – незнайомий вийняв з кишені піджака важеньку нікельовану табакерку, тремтючими пальцями взяв з неї пучку білого порошку і, цокнувши нігтем по кришці з відповідним написом «Zur Gesundheit»,* – жадібно втягнув порошок в широко роздуті ніздрі. – Можливо – повторив він, – але, можливо, що й ні. В усякому разі, це буде видко з подальшого. Поки що дозвольте сказати вам, що ваше ім’я, виставлене в числі прибулих, навело мене на щасливу думку звернутись до вас за підтримкою... Ви, саме ви, а не хто-небудь інший, – ви, шеф патріотичного ферейну,* голова союзу, що існує під таким величним девізом, повинні прийти мені на допомогу в моєму великому починанню... Проте... (незнайомий знов вчепився до кришки нікельованого «Zur Gesundheit»)... Але раніш, ніж приступити до викладу мого прохання і пояснення моїх праць, я повинен... Я насмілююсь просити вас дати мені запоруку, запоруку голови настільки поважаного ферейну, – що все сказане між нами буде назавжди таємницею. Це безумовно необхідно, – бо мова буде про відкриття величезної цінності!.. Обставини примушують мене шукати допомоги в людей, мені особисто невідомих, і я...
– О! – скрикнув з запалом Луї Манекен. – Прошу вас не мати сумніву в мені. Посмію вас завірити, що про мене прийнято говорити не інакше, як про одного із найповажніших і відданіших членів ферейну «Гох фатерланд!».
(Луї говорив правду. Перебуваючи найспритнішим поломщиком кас, він користався загальною любов’ю і повагою серед своїх колег, зорганізованих в спілку «кваліфікованих поломщиків», що їх звичайно звали «Гох фатерланд»).
– Але, бачите, – зам’явся незнайомий, – це надзвичайно цінне відкриття!
– Тим краще! – з ентузіазмом підхопив Луї. – Тим з більшою охотою я прийду вам на допомогу!
– В такому випадкові... – тихо проговорив незнайомий, махнувши шапкою сивого волосся і пучком чорної, як смола, бороди. – В такому випадкові я прохав би вас піти за мною в мою «віллу перманентної дівочости». Дорогою я спробую, – оскільки це можливо, – увести вас у зміст мого винаходу.
З цими словами незнайомий ще раз звернувся до нікельованого джерела Gesundheit, підвівсь з ослону і величним рухом запропонував Луї Манекену йти за ним.
3. НАУКОВЕ УҐРУНТОВАННЯ
П’яний місяць, хитнувшись у небі, перекинувся в перину хмар. П’яний пивний кухоль (на землі), намальований на віконнім шклі Нахтлокаля, вищербленим місяцем зайшов за спини двох подорожніх і потім виплив знову, шиючись і граючись на електричному світлі. Людина з важкою, немов чавунною, бородою обмацала пінний кухоль липкими тоскними очима, причмокнула, круто проковтнула слину – промайнула повз ресторан, пропливши в квадраті вікна, – тінню на екрані. Фабриціус Манекен пругкими, чутливими кроками поспішав за ним... Вітер – вечірній свіжий, – зустрічаючи їх, допитливо зазирав у лиця; скуйовдивши, тріпав клоччя сивого волосся незнайомого, вихоплював слова його нерівної, стислої, немов конденсованої мови, уривками відносив назад.
– Добродію, – захлинаючись швидкістю і вітром, говорив він, – ви не можете собі уявити, до чого я радий, що з перших слів зустрів з вашого боку повне розуміння. Ціню співчування. Так, так, пане – ви цілком правдиво зрозуміли мене! Саме так. Саме це я хотів сказати. Але слухайте далі. Отже, ми вже вирішили, що ідеї і мораль – кристалічно чисті, рафіновані, так би мовити, ідеї, – ось що необхідне в наші дні загального етичного занепаду. Патентовані ідеї і гарантованої якости мораль. Фабрикати зарекомендованих фірм. Продукти найпопулярніших марок. В цьому єдиний порятунок, єдиний вихід із тупику, в який знову уперто уперся світ.
Мільйони індивідуумів вийшли з своїх стійл. Це вносить розклад в загальний буденний хід історії. Це неприпустимо... В стійло! Назад в стійла! Це єдиний порятунок. Як? Ви запитуєте як? Ви говорите, що старі засоби не діють? Ви цілком справедливі, пане! Потрібні нові методи... І ось, вельмишановний друже, мій патентований Вершитель, мій механічний ідеолог «Z-42», що фабрикує безконкурентні і загальнодоступні істини, повинен прийти на допомогу людству. Ідеї, ідеї, друже мій, – погано прокип’ячені, нефільтровані ідеї, – ось де корінь лиха, вельмишановний друже мій.
Те, що вони – ідеї – перебували до цього часу в руках або, правдивіше, в мізках представників органічного ряду – необхідно визнати за абсолютно неприпустиме. Ці органічні мислителі – цілком безнадійна річ. Згадайте хоч історію з теологом, що в кінці сповідався перед богом за атеїзм! Суспільство не може довіряти такий великий скарб, як ідеї – вільнодумцям, що проповідують блюзнірське відношення до святого права власности і грубе невір’я. Механічний ідеолог, вірний, точний, легко контрольований, що фабрикує корисні для мас істини, – ось що нам необхідно. Мій ідеолог Z-42 і є таким механічним мислителем, автоматичним ідеологом, модерн-філософом, що працює за принципом шарикових підшипників і електромоторів в 1/4 кінської сили.
Одна четверта кінської сили – цього цілком досить для творення загальноприступних істин. Ідеї... Ідеї... Патентовані ідеї... Вельмишановний друже!
Чавуннобородий геній закашлявся, мабуть, захлинувся ідеями, що застряли в його пересохлім горлі, потім, затамовуючи кашель, продовжував:
– Мій патентований «ідеолог Z-42» складається, потрібно вам знати, із двох головних камер. Двох сфер діяння. Перша з них, камера «А» – генеративна. Це, так би мовити, конструкторська ідей. Друга, камера «Б» – передаточна. Ця – особливо важлива – надзвичайно важлива частина машини, на жаль, ще не закінчена мною.
За проектом, фабрикати першої камери (А) повинні переходити до другої камери (Б). Сприйняті особливими чутливими приладами, ідеї пересилаються проводом в споживчі установки шляхом електромагнітових хвиль. Всі масові місця, як фабрики, заводи, рудні, учбові заклади й інше, – повинні бути обладновані подібними установками: за допомогою спеціальних приладів утворюється постійне електромагнітне ідейне напруження, індуктивно зв’язане з центральними нервовими системами мас. Втворюється безупинне тиснення (підсвідоме і тим більш ефективне), – тиснення на психіку мас.
Це тиснення, – це ідейно-магнітне поле, ця невидима і непереможно діюча сітка ідей, – дозволяє керувати експериментованими, перевіряти їх стремління і уводити в їх мізки фабрикати камери «А» – «ідеолога Z-42». Повторюю: на превеликий мій жаль, цю частину машини ще не закінчено. Брак необхідних коштів.
Чавуннобородий геній знову закашлявся.
– Я намагаюсь відшукати кошти... Кінець-кінцем, скрізь зустрічаючи відмовлення, я вирішив приступити до демонстрації закінченої частини моєї машини, а саме камери «А» – генератора ідей – і таким чином набувати кошти, що необхідні для продовження праці.
З вашого дозволу, мій вельмишановний друже, – ви є черговим глядачем автоматичного мислителя Z-42!
Тут чавуннобородий геній замовк, загрузши в болото і тяжкий роздум. Коли він, нарешті, виліз з першого і другого, – подорожні були уже перед брамою вілли «Перманентної Дівочости».
– Входьте, друже, до мого бідного помешкання!
Він церемонно пропустив свойого гостя наперед і сам йшов позаду з виглядом знаючого собі ціну жирафа. Кожний новий крок неухильно наближав їх до мальовничої будівлі з чудернацькими окресленнями, що вимальовувалась з мороку. При бажанні ця будівля могла б носити наймення котеджу, або вілли, або палацу, але більш точного визначення, ніж «халупка», відшукати не було можливости.
Коли вони наблизились майже до будівлі, спереду промайнула якась таємнича тінь і, тяжко зітхнувши, заховалась за кущами бузини. Одразу ж десь жалібно пискнули двері, знову почулося важке, приглушене зітхання, і знову все стихло.
– Прошу вас, – геній енергійно підштовхнув свого гостя коліном. – Будь ласка. Так... Тепер сюди, ліворуч. Одну хвилину... Тут обережно. Це моделі здешевлених гільйотин... Зараз ми вже в вестибюлі... Так, не зачепіть, прошу вас, автоматичної шибениці. Я в цю мить дам світло. Ну ось – нарешті, ви у мене, мій вельмишановний друже! Прошу вас, ще одну хвилинку.
Незнайомий зосереджено прислухався.
– Бачите, – йдучи, я залишив свою машину за працею. Вона була зайнята своєю кардинальною працею, що зветься: «Пролегомени до затвердження іманентної присутности субстанційного «лібідо» неорганічним монадам і трансцендентний зв’язок феноменів, що втворює потенційну точку всесвіту, яка постулює моністичний метод пізнання речей, як компонентів, що неподільно увіходять складовими частинами в енергетичний комплекс ˝Я˝». Тепер, – геній знову прислухався, – тепер, немов, він закінчив свою працю і чекає на подальші замовлення.
Але, раніш ніж ми приступимо до огляду мого патентованого мислителя, я бажаю зробити ще декілька попередніх зауважень. Бачите, глибоко переконаний в тому, що ви з багатьох, цілком зрозумілих причин, повинні мати сумнів в можливості переведення в життя мого сміливого проекту. Я переконаний, що ви не вірите в можливість включення всієї маси ідейного матеріалу, всієї, так би мовити, суми мудрости в рамці машини. Передбачаючи ці ваші сумніви, я бажаю, ще до пророблення досліду, дати вам деякі теоретичні обґрунтування. Сядьте, прошу вас, ось у це удосконалене електричне крісло... (ні, ні, – не бійтесь – в даний момент воно не діє). І вислухайте мене. Перед мною стояло складне завдання, – так почав геній, після деякого, що відтіняло глибину його думок, мовчання. – Відповідальне завдання конструктивного оформлення моєї ідеї. Відверто визнаю, вельмишановний друже, це завдання із самого початку відчувалось мною, як надзвичайно важне. Але незабаром погляд, випадково кинутий на вуличного шарманщика, подібно до Ньютонового яблука, – допоміг мені розв’язати конструктивне завдання. Ось він, принцип, якому судилося прийти мені на допомогу.
І, приймаючи до уваги початковий товчок, а також те, що продукцією моєї майбутньої машини є ідея, я, – як і треба було чекати, – найменував цей принцип «принципом ідеалістичної шарманки». Тепер, вельмишановний друже, для більшої зрозумілости, дозвольте мені спробувати концепцію моєї думки виголосити в упрощеному, але наочному прикладі.
Візьмемо умовно, що предметом нашої аналізи є якийсь філософський трактат. З математичної точки погляду транскрипцію всякого трактату можна було б розглядати, як приклад комбінації X-кількости шифрів – слів, витягнутих із загальної суми слів даної мови; він може бути викладений в точній цифрі, скажімо – n. Але з n-ними кількостями елементів можна зробити тільки певну і суворо розраховану кількість переміщень і сполук.
Звідціля витікає, що на даній мові може бути написано тільки певне і обмежене число трактатів, і що корпорації філософів, зацікавлених в відкритті істин, треба бути більш швидкій.
Чи встигне вона відкрити істину в рамцях цих можливих сполук – її щастя. Ні, покінчено, баста – запас трактатних можливостей зникає, і істина так і залишається не знайденою. Звідціль виходить, вельмишановний друже, що включення в машину цих основних мовних елементів, цього її числа слів – цілком достатнє для того, щоб одержати можливість продукувати які завгодно філософські істини.
Точна, чутлива конструкція машини, що створює безперервний потік сполуки слів. Особливий прилад, – що відкидає зовсім непотрібні сполуки і контролює працю – це все, що потрібне для досягнення мети.
Друже, мій автомат «Z-42» є не що інше, як новіший удосконалений ідеолог, сконструйований на основі цього рятівного «принципу ідеалістичної шарманки».
Проте, вельмишановний друже, не будемо витрачати такого цінного для нас часу і поспішімо до моєї лабораторії, до мойого кабінету сакраментальної механіки.
Двері, що вели в кабінет сакраментальної механіки, треба було відчиняти, як тісно забитий корок.
В нагороду за цю працю за дверима відкрився вид на складну гаму напівтіней, що переходила в півтемряву і заповнювала собою весь простір помешкання, дотриманого в суворому стилі могильного склепу.
Важка, наглухо зачинена шафа і опорожнений флакон «Спермін Пела»* складали єдине устаткування цієї «лабораторії». Маленька, мабуть, односвічна лампка, вмонтована в дверцята шафи, якраз над довгуватим прорізом – була єдиним джерелом світла.
Атмосфера кабінету сакраментальної механіки, величність оксамитово запліснявілих стін і сувора мудрість глибокодумно навислої стелі – розраховано ділова скромність обстановки – все це одразу відбилося на до хворости чутливій натурі генія.
– Алло! – крикнув він голосом, що зненацька став різким і проникливим, немов звертався до великої авдиторії, що була неспокійною, невгамовною, шумливою, яку, що б там не було, треба було перекричати. – Алло! Прошу звернути увагу на цілковиту портативність мого філософа, на доцільність конструктивного виконання і на загальну гру площин усіх фасадів.
Шафа! Ви бачите перед собою тільки шафу!
Весь механізм, весь складний механізм вкладений в шафу, що робить його зручним до переносу.
А тепер, – прошу вас, – зазнайомтесь з цією особливо важливою деталлю. Ось цей кубічний виступ, цей ящик, це дуже делікатна і найчутливіша частина. Ця частина, яка єсть не що інше, як приміщення для гонорару, дає мені всі підстави дати моїй машині славне ім’я Ультра-Гіпер-Супер-Модерн-Мислителя.
Так-так. Досить. Кінчено. Дурнів більш нема. Наука не працює даремно. Хочете мудрість – платіть гроші. Кидайте їх сюди, ось в цю дірочку.
Потім, немов раптом схаменувшись, геній поспішив додати уже в більш мирному тоні:
– Вибачте мені, друже мій... Я трохи захопився... Але все ж таки, вельможний друже, вам доведеться кинути монету, коли ви дійсно бажаєте попробувати, як діє машина.
Долар! Хе-хе – мій Зет в душі чистокровний янкі, хоч і родився в Пржау. Отже – тільки долар! Тепер увага – і Зет приступає до праці.
В цю мить почувся сухий, немов цокання телеграфу, тріск, шум, і слідом за цим крізь особливу вузеньку щілину, прорізану в дверцях шафи під самою електричною лампкою, поповз шмат паперу, вкритий великими друкованими літерами.
Філософ Z-42 запрацював. В міру того, як паперова стрічка виходила з автомату, лице Луї Манекена починало робитись більше і більше здивованим.
Нарешті, не стерпівши, пробубонів (оточення кабінету сакраментальної механіки впливало на його гнітюче, навіваючи йому молитовне благоговіння і нахил до ледве чутного вислову своїх єретичних думок):
– Дозвольте, але це не більш – не менш, як точний передрук «Критичного досліду» Крафт Льоса, що його вміщено в останньому номері «Пржау-календар». Я добре знаю цю газету, – з гордістю додав Луї, – це справжній льокай патріархальної сім’ї і найзаконніших прав власности. Як вірний член нашого ферейна, я є її річним передплатником.
Луї говорив цілком щиро. Подібно до всякого чесного поломщика, кінцевою метою його ремесла було втворення пристойного капіталу і завоювання собі місця в багатих колах, що належали йому по праву. Традиційна сім’я і власність, як і для кожного шахрая, була для його найвищими святощами.
– Ну, що ж! – сухо відгукнувся чавуннобородий геній. – А хіба це не чудовий штамп? Вельмишановний друже мій, під найсуворішим секретом я можу сказати вам, що усі «критичні досліди» в «Пржау-календар» постачає мій автомат «Z-42». Але немає чого витрачати задарма коштовний час. Вкиньте ще монету. Подивимось, чим на цей раз винагородить нас Зет... Гм...
– Дозвольте! – закричав Луї. – Я протестую! Я відмовляюся платити гроші... Мені обіцяли генератора ідей... Джерело істин... А тут я бачу знов... Лізе... Чорт знає що!.. Ціла збірка поезій. Жозеф Незабузочкин, «Весняні переспіви» якісь!..
– «Який справді жаль», – промугикав геній, наладжуючи неслухняні кюлоти. – Бачите, – контролююча частина моєї машини ще не злагоджена як треба! Це трохи утруднює процес вибору сурогатів. Й перед тим, як розкачатися, мій «Z-42» неодмінно повинен пройти етап незмінних функцій, це, так би мовити, найбільш вживані сполуки слів, що найлегше випадають. Але продовжимо дослід. Спробуйте подвоїти суму, це повинно дуже добре відбитись на творчому уявленні машини. Так, дякую вам... Ну, ось, бачите, зовсім інша справа! Ого-го! Та я цього навіть не чекав від мого мислителя!
Але, на жаль, так і залишилося невідомим, що саме проговорив на цей раз механічний оракул. В цю мить за вікном про...
