Текст книги "Не судилось (Панське болото)"

Автор книги: Михайло Старицький

сообщить о нарушении

Текущая страница: 1 (всего у книги 8 страниц) [доступный отрывок для чтения: 2 страниц]

Не судилось (Панське болото)
Драма в 5 дiях

Високоповажному артистовi

Миколi Карповичу Садовському присвячує автор

ДIЙОВI ЛЮДЕ:

I в а н А н д р i й о в и ч Л я ш е н к о – 60 лiт, багатий пан, але зовсiм простий; iначе говорить не може, як по-українськи.

А н н а П е т р i в н а – 40 лiт, його жiнка; закида часом по-українськи, моди ради.

Н и к о л а й С т е п а н о в и ч Б є л о х в о с т о в – кузен Ляшенчихи, ЗО лiт; фатуватий.

З i з i – дочка Ляшенкiв; манiрне дiвча, 13 лiт.

М и х а й л о – син їх, 22-х лiт, студент; чистюк i джигун.

П а в л о Ч у б а н ь – його товариш, 25 лiт; уже лiкар. Бiдна одiж.

Ж о з е ф i н а – швейцарка, учителька.

К а т р я Д з в о н а р i в н а – дiвчина молода, селянка.

Г о р п и н а Д з в о н а р и х а – її мати, недужа й слаба.

Д м и т р о К о в б а н ь – парубок, годованець Дзвонарiв.

П а ш к а – подруга Катрi.

С т е п а н и д а – покритка, п'яничка й плетуха.

Ш л ь о м а – жид, орендар.

Х а р л а м п i й – старий лакей.

А н н у ш к а – покоївка; вертка на всi заставки.

С е л я н е, с о ц ь к i, п а р у б к и, д i в ч а т а, д в о р о в i.

Дiється на правiм березi Днiпра, з початку 60-х рокiв.

Мiж 1-ю i 2-ю дiєю мина два тижнi; мiж 2-ю i 3-ю – мiсяць; мiж 3-ю i 4-ю – два мiсяцi.

ДIЯ ПЕРША

Панський садок. Налiво вiд слухачiв – стiна офiцини; вiкна й дверi з ганком виходять в садок. Направо чверть кону впродовж огороджено барканом з хвiрткою; за барканом – вулиця. Просто – дорiжки, луговина, дерева; мiж дерев далi блищить став, а з-за його визира панський будинок.

В И Х I Д I

Михайло, розкiшне по-українськи одягнений, лежить без жупана; далi на луговинi Жозефiна i Зiзi гуляють в м'яча.

М и х а й л о (курить сигару). Славно покачатись на травi пiсля купання i затягтись сигарою! Чорт його зна, якось мене лiнощi обсiли: сьогоднi уже й до школи не пiшов. (Потягається). Та з цiєю дрiбнотою нудно й воловодитись… тiльки Павло й зможе!

Г о л о с и (за вiкном). Ос-са! Рос-са! Кос-са! Нос-са!

П а в л о (за вiкном). Ну, тепер разом, швидче, не зупиняючись.

Г о л о с и (за вiкном). Оса! Роса! Коса! Носа!

М и х а й л о. Товчи, товчи! А я полежу та понiжусь: тут у холодку так славно! Вiтрець подиха; пахощами якимись тягне, – здається, липа розцвiла. Читати навiть не хочеться: отак би лежав, затопивши очi у те сине море блакитi, та зорив би за хмариною.

З i з i (здалека). Тiбора! Тiбора! Пiль!!

Ж о з е ф i н а. Ту-бо! Ту-бо! Laissez non mouchojr* (*Лишiть мою хустку (франц.).). Вi не карош!

З i з i. Ха-ха-ха-ха!! Пиль, пиль! Рви его, рви!

Ж о з е ф i н а. Вi не рвi!

М и х а й л о. Не руш собаки! Лиши менi зараз!

З i з i. Так й послушала! Тибора, иси, иси! (Бiга, трiпле платок, а собака рве).

М и х а й л о. Лиши, кажу! А то встану та вуха намну!

З i з i. Попробуй! Я маме скажу! Мужик!

М и х а й л о. Чекай же! (Устає).

Зiзi тiка; за нею спiшить Жозефiна.

Як розпустилась! Ну, я з матiр'ю побалакаю про тебе! (Знов лягає).

П а в л о (з-за вiкна). А це коло бича – обiд, бачите? То вимовляється – р-р-р-р! Кажiть!

Г о л о с и. Р-р-р-р! Р-р-р-р! Р-р-р-р!

М и х а й л о. I не обридне йому? Уже я б такий, щоб i обiдати, а вiн таки працює. Усе за дiлом якимсь. На вулицю ледве затяг, та й то вже етнографiї ради… А яка хороша Катря Дзвонарiвна, таки просто i мiж паннами красунею була б, та й годi! Очi – карi, але глибокi, темнi; а погляд – такий милий, лагiдний, любий, що аж пронизує душу тихим променем… Тiльки мiж брiвок рисочка; вона надає i якусь думнiсть личеньку, i якусь силу вдачi. Щось оце не було її; треба б довiдатись через Пашку.

В И Х I Д II

Анна Петрiвна пiд руку з Бєлохвостовим.

А н н а П е т р i в н а (до Бєлохвостова). Я тебя непременно с ним познакомлю. Он оригинал большой; знаешь, из зтих новых.

Б є л о х в о с т о в. Ну, уволь, ma chere* (*Моя люба (франц.).); я этих новых терпеть не могу; занесет гиль, а попробуй возражать – сейчас подлецом выругает.

А н н а П е т р i в н а. Ну нет; m-eur Поль очень умный й честный, нетронутая такая натура. Michel! Где твой Павло?

М и х а й л о (схоплюється). А, мама! Микола! (Цiлує у матерi руку, а з Миколою обнiмається). Павло ще й досi з школярами у офiцинах там.

А н н а П е т р i в н а. Я пойду позову его. (Iде на гайок, зазира i вступа в хату).

М и х а й л о. Ну, Миколо, давно ми з тобою бачились!

Б є л о х в о с т о в. Давно, давно. Поздравить можно с окончанием университета?

М и х а й л о. Ще не зовсiм.

Б є л о х в о с т о в. Передержка или диссертация только?

М и х а й л о. Дисертацiя.

Б є л о х в о с т о в. Молодец! Ну, куда ж после направишь стопы? На коронную или на ораторскую трибуну?

М й х а й л о. Нi туди, нi туди.

Б є л о х в о с т о в. Как так? Свободным художником? Sans profession?* (*Без певного фаху (франц.).)

М и х а й л о. Sans profession!

Б є л о х в о с т о в. Понимаю: отдохнуть желаем, пожуировать?

М и х а й л о. Нi од кого не залежать, а працювати там, де менi мило, – на користь народовi!

Б є л о х в о с т о в. А! Ты хлопоман еn forme?* (*Справжнiй, формений (франц.).) У вас там других диалектов, кроме вашего выдуманного, не допускается?

М и х а й л о. Видуманий? Для неука дуже легкий спосiб зрiкатись: не бачив Америки – значить, нема, не чув про Канта – значить, вигадали! Розмовлять на другiй мовi з тобою не буду; не для того, що не вмiю, бо ми руську лiтературу незгiрш вашого проковтнули, а для того, що не хочу потурати твоїй писi! Живеш в Українi, то знай її й мову!

Б є л о х в о с т о в. Очень укорительно, но не вразумительно. Рremierement* (*По-перше (франц.).), с пейзанами в философские дебаты я не вступаю; лексикон с ними очень короток: личные объяснения все исчерпываются лишь просьбою об отмене штрафов. Secondement:* (*По-друге (франц.).). кормление от земли не обязывает меня, надеюсь, обратиться в дохристианского дикаря для поклонения ей, как богине. И, наконец, в-трєгьих, я – за культуру. Циви-ли-за-ция, civilisation, mon cher* (*Цивiлiзацiя, мiй любий (франц.).), приводит все языки к одному знаменателю, то есть к такому, в котором все остальные будут содержаться. А ваш украинофильский идеал подходит, кажется, к идеалу рака. С'еst le mot!* (*Оце слушний вираз (франц.).).

М и х а й л о. Стара байка! Хто тобi казав, що ми бажаємо вернутись назад? Брехня, ваше-цi, проше: я стою бiльш за просвiту, нiж ти! У вас тiльки накрадено високих слiв: "цивилизация", "культура", "общечеловеческие интересы"! Ти за цiвiлiзацiю – на словах, а в серцi її ненавидиш, бо з нею непевнi будуть штрапи! Чи буде колись одна мова, чи нi – про те не нам знати, а от, що всякий примус, всяке руйнування природи ради переробу її пiд один аршин – вадить i кравцевi, i сукнi, – то це кожному звiсно. Кожному народовi бажається виробити собi такi форми, у яких йому найпридобнiше. Кожному народовi у своїй власнiй одежi найвiльнiше, найзручнiше поводитись: то що й казати про мову? Ви порвали з народом; а ми стоїмо за освiту меншого брата, за народне щастя, за правду!

Б є л о х в о с т о в. Однако ты красноречив. Je te feliete* (*Я тебе вiтаю (франц.).) – прелестный будешь адвокат, хотя я и не все понимаю в твоей тираде.

М и х а й л о. Ви всi вихваляєтесь любовiю до всього люду, – брехня це, лукава брехня. Ви й отечества не любите, коли не можете любити своєї родини! Тiльки себе самих любите, а одбрiхуєтесь, що – цiлий свiт.

А н н а П е т р i в н а (виходить з офiцини; до Павла). Кiнчайте-бо швидче з дiтьми та йдiть до йас!

Б є л о х в о с т о в. Ну, мой друг, ты уж очень горячишься; так мы, пожалуй, и поругаемся после долгой разлуки!

А н н а П е т р i в н а. О чем это у вас тут спор?

Б є л ох в о с т о в. Об украинофильстве. Знаете, Мiсhel обнаруживает положительные ораторские способности; только горяч, горяч: нужно еще школы.

А н н а П е т р i в н а. Миша мой молодец! (Цiлує його). Да, голубчик, пойди до батька и припиши непременно к дяде; зтим пренебрегать нельзя.

М и х а й л о. Для чого заставляєте ви мене пiдлещуватись? Я й думки не маю служити, та ще по Петербургах.

А н н а П е т р i в н а. Вот зтой зксцентричности не люблю: там только й делают карьеру… да еще при таких связях, – не правда ли, Nicolas?

Б є л о х в о с т о в. Certainement*. (*Безперечно (франц.).)

М и х а й л о. Хто за кар'єрою ганяється…

А н н а П е т р i в н а. Ну, вот, вот…

Б є л о х в о с т о в. Да вы, сherе soeur* (*Люба сестро (франц.)), не наседайте! Уляжется!

М й х а й л о. По собi судиш?

Б є л о х в о с т о в. Ну, полно дуться; я нарочно подразнил. (Обнiма його). Мы еще с тобою на зти темы почешем языки. Вот костюм зтот в деревне – одобряю.

А н н а П е т р i в н а. Тоut a fait charmant!* (*Чудово! (Франц.))

В И Х I Д III

Тi ж i Жозефiна й Зiзi.

Ж о з е ф i н а. Маdаmе! С'еst imроssiblе аvес Zizi!* (*Мадам, Зiзi просто неможлива (франц.))

А н н а П е т р i в н а. Ах, вечно с жалобами… Qu'est-ce qu'il y a la?* (*Що там таке? (Франц.))

Ж о з е ф i н а. ЕIIе mе gгоnde, еllе mе taquinе" (*Вона мене лає, вона мене дражнить (франц.)).

А н н а П е т р i в н а. Vous еtes trор rudе, vоus mеmе!* (*Ви самi надто суворi! (франц.))

М и х а й л о. Нi, мамо; Зiнька, як собака, лiзе у вiчi; до паскудства розбещена!

А н н а П е т р i в н а. Что за выражения? Зiнька! Паскудство!

Б є л о х в о с т о в. Зiнька? С'еst joli!* (*Чудово! (Франц.))

М и х а й л о. Нехай буде й по-модньому – Зiзi, хоч, на мене, вона бiльше пiдходить до зiнського щеняти; але ви придивiться краще, що це за перекрутень? З неї вийде моральна калiка!

Б є л о х в о с т о в. С'еst trор fогt!* (*Це занадто! (Франц.)) Милый, резвый ребенок, не больше!

А н н а П е т р i в н а (до Михайла). Оставь, пожа-луйста! Ты доведешь меня до мигрени.

Зiзi проходить здаля.

Зизи, Зизи! Ступай сюда!

Зiзi пiдходить з опущеними очима.

А н н а П е т р i в н а. Что это ты творишь, дрянь? Чтобы я еще от вашего братца выговоры получала?

Б є л о х в о с т о в. Ах, mа соusinе* (*Моя кузино (франц.)), не обижайте моей крошечки! Ко мне, Зизюк, под мою защиту! Дядя в обиду не даст!

З i з i (пiдбiгає до Бєлохвостова, плаксивим голосом). Она сама… воображает много! Через… зтого урода достается только.

А н н а П е т р i в н а. Они меня cговорились уморить! Я слабонервная, чувствительная – и вечно какие-либо дрязги! У меня голова не выдержит, – чувствую, что сейчас начнется тик… Недоставало еще, чтобы из-за вас (до Жозефiни) я слегла в постель! С пустяками в глаза лезет… Там, в Швейцарии, коров доила, а здесь обижается, если ребенок что-нибудь скажет.

Жозефiна сумна; Зiзi пересмiюється з Бєлохвостовим i йдуть далi.

М й х а й л о. Ne vous chagrinez pas!* (*Не сумуйте! (Франц.))

А н н а П е т р i в н а. Пожалуйста, без трагедий! Скажешь Павлу, чтобы сейчас пришел ко мне: у меня тик. Я такая слабонервная, чувствительная… (Виходить).

Михайло пiдходить до Жозефiни й потiша її, проводячи по дорозi.

П а в л о (за вiкном). Ну, тепер – годi! Рушайте додому! Спасибi за увагу й слухнянiсть!

В И Х I Д IV

Пашка i Михайло.

З школи виходять дiти з книжками, кунштуками* (*Кунштуки – малюнки. Тут – абетка з кольоровими малюнками.); жарти i смiх стиха. Позаду кiлька дорослих. Наостанцi Пашка.

С т а р ш i. Ну, не пустуйте! Це вам не вулиця, а панський садок!

Пашка входить i озирається кругом.

М и х а й л о (повернувся назад). Бiдна оця Жозефiна! Поневiряється на чужинi, без язика, без мови. Всяке аж сiкається принизити, осмiяти; а заступитись нема кому. I все ото гонить бiднiсть та доля щербата! А матiр яка немилосердна, жорстока! Гидко й здумати! (Зуздрiв Пашку й хутко пiдходить). А! Здрастуй, Пашко! I ти сюди прийшла? Яким способом? (Подає руку).

П а ш к а. А вчитись до школи.

М и х а й л о. Хiба?

П а ш к а. Авжеж! Думаєте – стара?

М и х а й л о. Куди там! А тiльки здивувало мене, що ти нiчого перше не казала, а це здумала.

П а ш к а. А що ж? Захотiлось вивчитись на гулянках читати, щоб i самiй можна було бавитись отими книжечками, що ви приносили: такi занятнi та втiшнi!

М и х а й л о. Добре, добре єси задумала. I вивчишся?

П а ш к а. А чому ж нi? Аби хiть.

М и х а й л о. А трудно здалося?

П а ш к а. Не так трудно, а якось нiяково з малими сидiти. От Варка Горбанiвна перше ходила, то ще й проказує, аж соромно.

М и х а й л о. Пусте! Шкода, шкода, що я не знав: я б зайшов сам проказати… А Катря де? Може, тут?

П а ш к а. Нi, вона дома; у неї мати чогось слабує, то нi на кого кинути. А вона б охоча була вчитись, бо вже трохи й чита, – ще за батька почала.

М и х а й л о. Ти б її, Парасю, серце, привела коли, то ми б разом i вчилися.

П а ш к а. Добре. А що, вам подобається?

М и х а й л о. Кому ж вона не до вподоби? Дуже гарна та мила. Оченята, брiвоньки – в свiтi нема!

П а ш к а. Чи ба, як у око впала! А от ви стережiться залицятись до неї.

М и х а й л о. Або що? Хiба не можна любувати красою, тiшить серце розмовонькою дiвочою?

П а ш к а. Та то, що у неї Дмитро є.

М и х а й л о. Хто ж це?

П а ш к а. Ковбань, парубок; годованцем був, а тепер сам хазяйнує. Вони змалку з Катрею, як брат з сестрою: певно, швидко й поберуться. (Зiтхає).

М и х а й л о. Ну, то й щасти боже; а менi що до того?

П а ш к а. А то, що Дмитро дуже заздрiсний, завзятий i Катрю коха без душi. (Зiтхає).

М и х а й л о. Про мене, Семене, аби я Йван!

П а ш к а. Так-то так! А як здиба вас з Катрею, то буде лихо.

М и х а й л о. Овва! Злякались!

П а ш к а. Нi, далебi, – вiн страшний!

М и х а й л о. Ти чорзна-що, Парасю, верзеш! Чого ж йому казитись? У вас, як тiльки постояти з дiвчиною, побалакати, – то вже й язики чешете. Хiба не можна чесно та мило бавити часу без усяких зальотiв? Хiба не можна просто товаришувати, дружити, як людина з людиною, а треба конечне любощi замiшати?

П а ш к а. Розказуйте, розказуйте! Так i повiрили! Щоб ото ваш брат ходив до нашого так тiльки, аби час пробавити, а щоб про iнше й на думцi не мав?! Ще парубок – може, а що пан – зроду!

М й х а й л о. Та я за панiв не обстоюю!.. Але, здається, я нiчим не образив нiкого, а зо всiма вами щиро, як з рiвними.

П а шк а. Крий боже! За вас всi чисто… i Катря так, – боже! Питала навiть, чого пана Михайла третiй день не видко?

М и х а й л о. Невже питала?

П а ш к а. I не раз. Та вас-таки, певно, в любистку купали, бо всi дiвчата за вами аж-аж-аж! А Катрi й надто сподобались. Тiльки й мови, що про вас…

М и х а й л о. Брешеш!

П а ш к а. Далебi!.. Ага!.. А чого почервонiли? А тiльки що казали! (Смiється).

М и х а й л о. Де там почервонiв? Пустуєш! То у мене звичка така… Адже, пам'ятаєш, як була маненькою у дворi та вмiстi гралися, то було цукеру тобi вкраду, та зараз i пiймаюся: спитають тiльки, а я й спалахнув!

П а ш к а. Пам'ятаю, пам'ятаю – ви добрi були. Ну, прощавайте ж!

М и х а й л о. А ти куди тепер?

П а ш к а. Пiду до Катрi; може, витягну.

М и х а й л о. Пiди, голубко, та виклич гуляти. Сьогоднi ж недiля.

П а ш к а. Заманулося? Ну, добре, добре! (Вийшла).

М и х а й л о. Будь ласка!

В И Х I Д V

Михайло i Павло.

М и х а й л о (до себе). Жартiвлива, але щира. Тiльки, що вона постерега? I чого я почервонiв, справдi? Чого я зрадiв так?

П а в л о (виходить до дивана). Михайло! Ти тут?! А чого ти не прийшов допомогти?

М и х а й л о. Спiзнився купанням, а тут перебили ще нашi: кузен Бiлохвост приїхав.

П а в л о. Ага! А я так натомився, що й рук не зведу. Дай тютюну!

М и х а й л о. Може, сигари хочеш? Добрi.

П а в л о. Цур їм, то панськi витребеньки! А менi не лишень мiцного; якби махорки, то ще лучче!

М и х а й л о. А сигари – ласощi? (Подає тютюн).

П а в л о. Атож! Менi от треба затягтись мiцним чим, щоб у грудях одлягло, бо переговоривсь; а вашому братовi, бiлоручцi, сигару в зуби для того, щоб пахучим димом дурманить нерви та придумувати собi заласнi картини та мрiї.

М и х а й л о. По-твоєму – кожна приятнiсть, кожна втiха, то трохи чи не карна провиннiсть? Аж досадно, їй-богу!

П а в л о (закурює). А ти, мiй голубе, розкинь розумом, що кожна така приятнiсть для одного коштує неприятностi для багатьох.

М и х а й л о. А! La proprilete c'est le volt?* (*Власнiсть – це крадiжка (Прудон) (франц.).) Чули! Не згоден: довго ще вона свiт пiдпиратиме, та й хто його вiда, коли її знищать? Егоїзм – пiдвалина усьому; треба його тiльки направляти добре та викохати в противагу йому другу силу не меншу – любов!

П а в л о. Ф'ю! Ф'ю! Уже окульбачив свого Пегаса, сiв на кохання?

М и х а й л о. А що? Може, зречешся од цiї сили?

П а в л о. Хто каже? Тiльки у здорових людей вона єсть присмака до приязнi, до спiлки, що зв'язує людей ради вищих пориваннiв, ради дiла, а ви, пани, покладаєте на це дiло життя, i як не заноситесь в хмари – своїми iдеями, своїми замiрами народовi послужити, а все оте зложите перед першою спiдницею.

М и х а й л о. Ти дуже гостро судиш: не всiх же рiвняти до розбещених лодарiв, золотих ласунiв? Так би прийшлось i вiру в чоловiка згубити!

П а в л о. Та от… вибач на словi, хоч би запитати й тебе: чого ти став учащати на вулицю?

М и х а й л о (змiшавшись). Що ж, ти й про мене?.. Я тобi, Павло, не дав приводу мене кривдити.

П а в л о. I в думцi не маю, а все ж таки я б обачнiш поступовувавсь…

М и х а й л о. Як? Що на вулицю ходжу? Так ти навiть проти єднання з народом? Небезпешно, значить, з ним знатись, споучати його, хоч би етнографiї ради…

П а в л о. Яка там етнографiя! Чого лукавиш? Спiднички тягнуть… Ти ж менi недарма живописав якусь Катрю поетичними кольорами!

М и х а й л о. Не ждав я, щоб ти мене за бидло вважав!

П а в л о. Не за бидло… а тiльки я добре знаю вашi ледачi нерви: отак вразить яке-небудь свiже личико – ви зараз i ну упадати, залицятись – така вже ваша вдача… Панича ж порива поезiя, примха, а дiвча молоде, дивись, – i пiдбите навiки.

М и х а й л о. Тiльки подлячi ледаща здатнi на те! Павло, не зневажай мене; я б себе сам зненавидiв, коли б таку думку мав!

П а в л о. Вiрно: навмисно ти паскудства не зробиш; але, запалившись, стратиш розум в загарi…* (*Загар, загара – запал, пристрасть.)

М и х а й л о. Нiколи в свiтi! Будь я проклят всiма, хто менi дорогий!

П а в л о. Дай боже! Але все [ж] краще не грай з вогнем, не дратуй нi своїх, нi чужих нервiв… щоб, бува, несподiвано не закiнчити своєї справи мерзотою…

М и х а й л о (ображено). Значить, я на мерзоту здатний? З доброю шаною ти на мене дивишся! Спасибi!!

П а в л о (тисне руку Михайлу). Не сердься, друже: я тебе люблю за твоє серце чуле та добре; але воно й надто м'яке. Для того-то й кажу: стережись!

В И Х I Д VI

Тi ж i Аннушка.

А н н у ш к а (вбiга). Павло Платонович! Гдьо ви? (Побачивши Михайла). Ах, як я спужалась!

М и х а й л о. А ви не пужайтесь, щоб, бува, вави не було.

А н н у ш к а. Надсмєшники!

П а в л о. Чого там мене треба?

А н н у ш к а. В барине тiк. Просють, щоб сю минуту прийшли.

М и х а й л о. Що се ти вигадала "тiк"?

А н н у ш к а. Звьосно: галава балить.

П а в л о. А! Не люблю я з цими слабими панiями возжатись!

А н н у ш к а. Просють очiнно, штоб зараз, пущай безпрiмьонно.

П а в л о (з досадою). Та пiду вже! (Iде).

М и х а й л о. Не ламай, будь ласка, хоч при менi язика по-собачому!

А н н у ш к а. Я не виноватая, што мiньо по-благородному грамотi вивчено. З мiньо так требують… Ви мене вчiть (манiриться), то я вже буду як слiд, по-мужичому, коли вам хочеться…

М и х а й л о. Хочеться? Цигане, цигане, якої ти вiри? А якої тобi треба?

А н н у ш к а. На вас не догодиш.

М и х а й л о. А ти лучче i не догоджай всякому.

А н н у ш к а. Не всякому, а вам тольки. (Наближається, заграє). Забули?

М и х а й л о. Ну, про мене i далi посунеш: минулося! Мене нудить од таких лакузованих перевертнiв.

А н н у ш к а (образилась). Куди ж нам? Певно, з мужичкою якою знюхались! (Iде). Посмотримо!!

М и х а й л о. От, освiта лакейська яких покручiв робить! З якого боку не глянь – паскудство. Але й Павло крайнiй песимiст! У всякiй мализнi бачить злочинства! Та так же й жити не можна?.. Пiти ще приготувати набої: може, качок на Росi здибаю. (Iде до офiцини).

В И Х I Д VII

Iван Андрiйович i Шльома входять з бокової дорiжки.

I в а н А н д р i й о в и ч (в халатi, з люлькою, все пихтить). Так трудно, кажеш, вiддати пшеницю за десятий?

Ш л ь о м а. Ох, вельможний пане, трудно! Такий тепер народ, такий!.. Тiльки плюнеш – далебi, так!

I в а н А н д р i й о в и ч. Що ж вони, каторжнi, кажуть?

Ш л ь о м а. Та кажуть, – пан з нас iз жили тягне, а йому ще хоцетьця олiю видушити! Гвульт! Не пiдемо, та й уже! У нас, спасибi боговi та царевi, свої надiли єсть, буде коло цого поратись, а пан нехай свого сам жне! Минулись тi роки, що розпирали боки!

I в а н А н д р i й о в и ч. Ач, гадюки! Це бунт! От випустили на волю гайдамак! Ти менi приготуй кiлька свiдкiв, то я до станового бумагу: покажу їм, скручу!

Ш л ь о м а. Щоб гiрше не вийшло! Жнаєте шьо, вельможний пане? Краще їх прикрутiть ж толокою. Якшьо пан заборонить проганяти товар через скарбове толока, то їм нiкуди буде й ж хати випхнутись.

I в а н А н д р i й о в и ч. А що думаєш? Нехай пасуть, проклятi, по своїй пшеницi!

Ш л ь о м а. А пан тодi що скаже, то й мусять. Поки, вельможний пане, отого хлопа не взяв у лещатах, то вiн, вибачайте, як швиню борсається; а як його з чуприном тримаєсь, то воно робиться, жвиняйте, таке мняке, як вiск; хоч до рани клади!

I в а н А н д р i й о в и ч. Добре, добре, Шльомо! Перекажеш вiд мене це Степану. О, ти в мене добрий зух!

Ш л ь о м а. Жартує пан. А я таки, правду казати, жнаю, як того хлопа обiйти; раз у раз ж ним у корчма гешефти ружнi веду; то треба – хитро. От я вельможному пану скажу, що як їх прикрутити добре штрапами та толокою, то можна буде отi кучугури з пiском їм слiчно* (*Слiчно – гарно (польськ.).) продати, взяти гiт* (*Гiт – хорошi (евр. з нiм.).) грошi! Хе-хе-хе!

II в а н А н д р i й о в и ч. О? Оце б штука була дуже ползительна. Ти, Шльомо, розкинь тут своїм жидiвським розумом, то будеш мати десять процентiв.

Ш л ь о м а. Цц-цц-цц! Далiбуг, антик буде! Тiльки, пане, коли б нам не пошкодив навчитель.

I в а н А н д р i й о в и ч. Який? Оцей кудлатий Павло?

Ш л ь о м а. Вiн. Часом бачу – на вулицi шепоче, а то й коло корчма… Воно розтлумаче, то й буде ферфал мiт ганцен* (*Ферфал мiт ганцен – пропала вся… (євр. з нiм.).) постройка.

I в а н А н д р i й о в и ч. Доброго гостя привезла нам панi! Одгодували, а вiн так дякує! От якби накрити, велике б спасибi було! Безштанько чортовий! Се вiн, се його дiло i за жнива; люде були як люде, а тут, дивись, – сколотились!

Ш л ь о м а. Шьо мужик? – клямка, кавалок жалiзо, а його вчать!

I в а н А н д р i й о в и ч. Треба цiй школi кiнець положити: годi iграшок!.. А що, як нащот грошей?

Ш л ь о м а. Ох, таке тепер на свiтi, цур йому! Нiхто нiкому не вiре… цц-цц-цц! Далiбуг!

Панi з Павлом проходять мляво через кiн. Iван Андрiйович з Шльомою одходять далi i жваво балакають.